Освіта, наука і техніка

Зміст

 

1.Освіта, наука і техніка…………………………………………………………..2

     1.1.Освіта……………………………………………………………………..2

     1.2.Розвиток науки…………………………………………………………...4

     1.3.Електроенергетика і зміни в технології виробництва…………...…….6

     1.4.Зміни у транспортній галузі……………………………………….…….7

      1.5.Розвиток воєнної техніки і науки………………………………………9

2.Література…………………………………………………………………….11

       2.1.Експерименти в літературі…………………………………………....11

       2.2.Епоха модернізму…………………………………………………...…13

       2.3.Радянська література……………………………………………….…16

3.Культура……………………………………………………………….…..….17

        3.1.Художня культура……………………………………………….……17

        3.2.Масова культура………………………………………………………23

4.Мистецтво………………………………………………………………….…26

5.Музика…………………………………………………………………...……36

        5.1.Розвиток музики на початку XX століття……………………..……36

        5.2 Академічна музика першої половини століття…………………..…38

6.Театр………………………………………………………………………..…40

        6.1.Театр у повоєнні часи……………………………………………...…40

        6.2.Театр у СССР…………………………………………………….……43

7.Кіно……………………………………………………………………………45

         7.1. Виникнення кінематографу……………………………………...…45

         7.2. Кіномистецтво і його види…………………………………….……48

8.Архітектура………………………………………………………………...…50

Література………………………………………………………………………55

 

 

 

 

 

 

 

1.1.Освіта

 

Освіта — процес і наслідки засвоєння систематизованих знань, умінь і навичок‚ потрібних для практичної діяльності. Це — необхідна умова підготовки до життя і праці, основний засіб залучення до культури. Головний шлях одержання освіти — навчання і виховання в навчальних закладах. Слід зазначити, що зміст освіти, її рівень визначаються вимогами суспільного виробництва, зумовлюються суспільними відносинами, станом науки, техніки й культури та рівнем розвитку шкільної справи і педагогічної думки.

До початку XІX ст. абсолютна більшість людей у світі була неосвіченою. Це ставала великим гальмом на шляху подальшого розвитку індустріального суспільства. Щоб подолати це негативне явища з кінця XІX ст. в країнах Західної Європи та Америки почали вводити систему загальної обов’язкової початкової освіти, а з початку ХХ ст. – загальна обов`язкова середня освіта. Існували різні типи шкіл: духовні, світські, платні та безплатні, початкові, середні, вищі, державні, приватні.

У XX ст. у зв’язку зі значним розвитком педагогічної науки було зроблено певні вдосконалення системи освіти — проведено чітку диференціацію навчальних закладів, запроваджено міжнародні дипломи, для спілкування вчителів та учнів використовувалися здобутки психології.

Так, у  Великобританії 1918 р. було прийнято закон про обов’язкове навчання до 14 років, а 1944 р. — до 15 років. Активно розвивалася система професійного навчання (початкова й середня). Центрами вищої освіти були університети: Кембриджський, Оксфордський, Единбурзький та ін., які одночасно стали й центрами розвитку світової науки.

 

Оксфордський університет

 

 

Кембріджський університет

 

У США  закони про обов’язкову початкову  освіту було прийнято 1918 р. в усіх штатах. Із 1920-х рр. почався процес диференціації освіти. Усіх учнів було поділено на "академічно здібних" і "практично мислячих", а програми пристосовано до практичних потреб людини в житті. Крім того, розвивалася університетська система. Найбільш відомими стали Гарвардський, Колумбійський, Каліфорнійський, Іллінойський, Станфордський університети.

У 30-ті рр. зазнала змін і система освіти Франції. Там було запроваджено безкоштовне навчання в державних школах. Обов’язковим стало навчання дітей до 14 років. Французькі університети стали визнаними світовими центрами освіти. Світової слави зажив, зокрема, університет у Сорбонні.

Найгрунтовніші  зміни в освіті у 20-30-ті роки відбулися  в системі освіті СРСР.Вдалося  в основному подолати безграмотність населення. Було запроваджено загальну початкову, а згодом і середню  освіту. У 1933 р. відновлено університети.

Крім зазначених країн високого рівня освіти досягла в Німеччині, Бельгії. Голландії. Швеції та ін. Попри такі якісні позитивні зрушеня у системі освіти провідних країн світу більшості людей на землі вона залишалася недоступною. Особливо в колоніальних і залежних територіях. Низький освітній рівень був притаманний і для незалежних країн Азії та Латинської Америки.

 

 

1.2. Розвиток науки

 

20-30-ті рр. були переломними для розвитку низки наук. Колосальний крок уперед у своєму розвитку зробилаядерна фізика: від створення датським фізиком Нільсом Бором моделі атома до практичного здійснення Енріко Фермі у США в 1942 р. ядерної реакції. Перші реактори було збудовано у США та в СРСР. У роки війни зроблено атомну бомбу, яку США використали проти Японії у 1945 р.

 

Енріко Фермі

 

Того  ж року було створено перший комп’ютер — електронно-обчислювальну машину (ЕОМ). Це зробив Дж. фон Нейман. Зараз ЕОМ та інша електронна техніка стали невід’ємною складовою нашого життя.

Перша світова  війна дала поштовх розвиткові хімії. Терміново створювалося виробництво отруйних газів і протигазів, розширювався випуск вибухових речовин, у Німеччині йшли пошуки штучних замінників недоступних природних продуктів. У 30-х рр. в СРСР і Німеччині було синтезовано каучук, у США — новий вид штучного волокна, всесвітньо відомий капрон. На межі наук з’явилися нові дисципліни — хімічна фізика, геофізика.

У біології інтенсивно розвивалися дослідження в галузі генетики. Важливий внесок у цю справу зробили американець Т.-Х.Морган і радянський вчений М.І.Вавилов. Од середини 30-х рр. розвиток генетики в СРСР уповільнився, а потім її взагалі заборонили‚ назвавши псевдонаукою, хоча було створено методи управління спадковістю, незамінні для селекції більш продуктивні види сільськогосподарських культур тощо. Застосування фізичних і хімічних методів дослідження сприяло створенню біофізики та біохімії.

Нові  відкриття були зроблені у геології. Провісником великих змін у геології стало обґрунтування німецьким геофізиком Вегенером гіпотези про дрейф континентів. Порівнявши протилежні берегові лінії Атлантичного океану та аналізуючи геологічні й палеонтологічні дані, він висловив припущення, що раніше існував єдиний праматерик, який потім розколовся на теперішні. Теоретичні розробки дали вагомий практичний результат. У розвідці корисних копалин стали широко застосовуватися нові методи пошукових робіт, прилади та інструменти.

Значні  зрушення сталися в економічній науці. Вони були викликані зростаючим державним регулюванням економіки. Для його обґрунтування виникла потреба переглянути класичну політичну економію, яка розглядала ринкову економіку як своєрідну саморегульовану систему, що виключає будь-який зовнішній вплив. Докази некоректності такого уявлення і необхідність для підтримки ринкової рівноваги державного регулювання економіки сформулював англійський економіст Дж.Кейнс 1936 р. На підставі його праць почав розвиватися новий напрямок в економічній науці — кейнсіанство. Одночасно розроблялися конкретні методи планування і прогнозування економіки як на Заході, так і в СРСР у роки перших п’ятирічок. У США впроваджувалася стандартизація виробництва.

Значні  досягнення були і в інших галузях як гуманітарних так і природничих наук. Важливим у розвитку науки було те, що вона все тісніше стала співпрацювати з промисловістю, а нові наукові і технічні досягнення стали важливим рушієм у постійному покращенню життя людей.

 

 

1.3. Електроенергетика і зміни в технології виробництва

 

У XІX-XX ст. було електрифіковано значну частину планети. Лампочку електричного розжарювання винайшов Т.Едісон. Виходець із Югославії Н.Тесла створив першу ГЕС.

Електрика, яка до Першої світової війни була розкішшю в побуті, поступово ставала буденним атрибутом мешканців міста. Разом із нею в будинках з’явились і нові електричні побутові прилади — пилососи, праски, пральні машини. Виробництво електроенергії зробилося важливою галуззю економіки. Будувалися великі електростанції, в тому числі й гідроелектричні. Найбільшою з побудованих у ті роки була ГЕС Боулдер на річці Колорадо у США. Найбільша у Європі ГЕС – Дніпрогес (Запоріжжя).

 

Томас Едісон

Розвиток  енергетики дав могутній поштовх  розвитку виробництва. У XX ст. було впроваджено конвеєрне виробництво. Такий спосіб виробництва був раціональнішим та ефективнішим. Це дало змогу запровадити технології масового виробництва, тобто технологій з випуску масової стандартизованої, відносно дешевої продукції.

 

 

1.4. Зміни у транспортній галузі

 

У першій половині ХХ ст. транспорт зазнав стрімких змін. Найбільш старий вид наземного  транспорту – залізничний – швидко вдосконалювався: зростала швидкість  і вантажоперевезення, на зміну паровозам  поступово приходили тепловози і локомотиви на електричній тязі. Залізниця електрофікується.

У 20-30-ті роки щвидкими темпами розвивається новий вид транспорту – авіація. До Першої світової війни вона була різновидом спорту і цікавим видовищем. У роки війни вона продемонструвала широкі можливості не тільки воєнного застосування. Після війни авіація активно застосовується у перевезені пошти, термінових вантажів, у пошукових заходах, а згодом і в перевезенні пасажирів. Розвиток авіації дав можливість здійснювати польоти на далекі відстані зі значним навантаженням. У 1927 р. американець Чарльз Ліндберг здійснив перший трансатлантичний переліт за 33 години. Через десять років радянські льотчики В.П.Чкалов, Г.П.Байдуков, О.В.Бєляков здійснили безпосадковий переліт Москва—Північний полюс—Портленд (США). Створюються перші авіакомпанії. Відкриваються перші постійні маршрути пасажирських перевезень, зокрема, і на Україні.

Наприкінці 30-х років авіаконструктори провідних держав світу (США, Англії, Німеччини, СРСР та ін.) у гонитві  за швидкістю активно займаються розробкою реактивних двигунів і ракетної техніки. Неполишає людство і надій досягти космічних висот. Розробляються теорії космічних польотів. На жаль, протягом тривалого часу маловідомими на Батьківщині були розробки у галузі ракетобудування українського вченого-винахідника Юрія Кондратюка (Шаргея). Його праця "Завоювання міжпланетних просторів" (1929 р.), перекладена англійською мовою на замовлення американського космічного агентства, використовувалася для підготовки польоту космічного корабля на Місяць (60-ті роки ХХ ст.).

 

Чарльз Ліндберг

 

 

Поява авіації  була не єдиною зміною на транспорті. Автомобіль серйозно потіснив залізниці. Разом із розвитком автомобільного транспорту почалося створення мережі доріг із твердим покриттям. Наприкінці 3-=х років у Німеччині почалося будівництво автобанів. Швидкому збільшенню випуску автомобілів сприяло запровадження Г.Фордом для виробництва автомобілів конвеєр, що сприяло вдосконаленню й розширенню виробництва та перетворило автомобіль на зручний засіб пересування.  У 1938 р. в Англії, Німеччині, США й Канаді було зареєстровано 6 млн вантажних і 30 млн легкових автомобілів. Ця кількість швидко збільшувалася.

 

1.5. Розвиток воєнної техніки і науки

 

Всі найновіші  досягнення в техніці і технології впершу чергу впроваджувалися у  розвиток воєнної техніки. Перша світова війна показала, що майбутнє за новими видами зброї: танками, літаками, підводними човнами, авіаносцями тощо. Тому, незважаючи на пацифістські настрої, відбувається стрімке переозброєння армій новими зразками зброї, розробляється нова тактика і стратегія їх використання. Армії моторізуються, їх зброя стає більш смертоноснішою.  Ускладнення військової техніки тягне за собою і докорінні зміни підготовки солдата та офіцера. Рівень технічного оснащення військ дає суттєву перевагу перед ворогом.

 

Масове виробництво  бомбардувальників у Німеччині

 

Розвиток  воєнної авіації наводить на думку  деяких воєнних теоретиків, що у  майбутній війні вона буде відігравати  вирішальну роль. Армади бомбардувальників буду знищувати міста і промисловий потенціал ворога, на населення наганяти страх і підривати його волю до опору. Інші віддавали перевагу танкам, які взаємодіючи з іншими родами військ будуть завдавати вирішального удару ворога, просуваючись його територією. Теоретики війни на морі задумувались над тим, надводний чи підводний флот буде відігравати провідну і вирішальну роль.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.1.Експерименти в літературі

Література ХХ століття буквально  пронизана контрастами. Нестримні  експерименти — і дбайливе збереження традицій, поява принципово нових жанрів; і розвиток всіх, раніше вироблених літературною історією, високе розуміння призначення письменника; і тотальна комерціалізація. У цьому розмаїтті можна виділити такі домінантні тенденції.

Передусім, на відміну від живопису, скульптури й архітектури, у літературному  процесі значимість колишніх досягнень — реалізму, психологізму, соціального аналізу — не тільки не згасала, але ніколи не виходила на другий план. В одному ряду з шедеврами соціально-психологічної романістики XIX ст. стоять «Жан-Крістоф» Ромена Роллана у Франції, «Будденброки»Томаса Манна у Німеччині, «Сага про Форсайтів» Джона Голсуорсі в Англії, «Тихий Дон» Михайла Шолохова в Росії. Найширшу панораму життя американського півдня Сполучених Штатів у циклі романів дав один з найбільших романістів сторіччя Вільям Фолкнер. Філігранно і дбайливо використовували слово видатні російські письменники Іван Бунін, Костянтин Паустовський,Володимир Набоков (причому Набоков, який значну частину життя прожив у США, став і визнаним класиком американської літератури).

Багато письменників продовжувало традицію активної участі в громадській  діяльності. Особливо широкий відгук дістав антифашистський і антивоєнний  рух. Ромен Роллан, який багато років прожив у Швейцарії, повернувся до рідної Франції в найнебезпечніший момент наближення нацистської загрози, поет Андре Мальро став активним учасником руху Опору. Ернест Хемінгуей, Мате Залка, Джордж Орвелл, Михайло Кольцов воювали на боці республіканської Іспанії. Томас Манн емігрував після приходу Гітлера до влади в Швейцарію і очолив там антинацистський комітет. Військовими кореспондентами було багато радянських письменників, Іллю Еренбурга за його публіцистику Гітлер оголосив особистим ворогом «третього рейху». У роки«холодної війни» письменники не раз збирали конгреси на захист миру.

 

Томас Манн

Поглиблення і розвитку набула історична романістика. Неважко помітити, що письменники зверталися до цього жанру, насамперед намагаючись знайти в історії відповіді на життєві питання. Такі пошуки вони поєднували з суворою науковістю, з ретельним відтворенням епохи, яка описувалась. Такими є «Боги жадають» Анатоля Франса, «Петро Перший» Олексія Толстого. Основне місце зайняли історичні романи в творчості великого німецького письменника Ліона Фейхтвангера («Єврей Зюс», «Іспанська балада» та інші).

З новацій, що з'явилися, насамперед потрібно назвати стилістичні. Складається думка, що некваплива, розмірена проза, мелодійні віршовані розміри минулого не відповідають темпам нового сторіччя. Замість них приходять вірші без рим і розміру. У російській поезії яскравим прикладом новаторських пошуків може послужити творчість Володимира Маяковського. Згодом загальновизнаною стала і знайшла безліч продовжувачів скупа за зовнішніми проявами, відмінна стислістю фраз, «телеграфна» манера американського письменника Ернеста Хемінгуея.

 

2.2.Епоха модернізму

Характерний для модернізму розрив з традиціями ми бачимо у створенні  так званої літератури «потоку свідомості». Початок їй поклав роман англійського письменника ірландського походження Джеймса Джойса «Улісс», в якому чітко простежується вплив психоаналітичних ідей Фрейда. Роман без героя, без звичної фабули розробляє у французькій літературі Марсель Пруст (епопея «В пошуках втраченого часу»). Швейцарський письменник німецького походження Герман Гессе представляє психологічну, філософську прозу (повість «Степовий вовк», роман «Гра в бісер»), звертається до складного світу релігійних вчень Сходу («Сіддхартха»). Глибинні, таємні основи повсякденності — включаючи всю невичерпність потворного — зробив об'єктом своєї творчості американець Генрі Міллер (романи «Сексус», «Тропік Раку»). Видатні французькі філософи-екзистенціалісти Альбер Камю і Жан-Поль Сартр були також видатними літераторами.

 

Джеймс Джойс

Для ряду письменників реалістичні  образи здавалися недостатніми для  сучасного масштабу, коли сама дійсність часом видавалася ірреальною. У новій якості повертається до літератури романтизм. У західній літературі головним романтиком сторіччя, безсумнівно, був Антуан де Сент-Екзюпері («Маленький принц», «Земля людей»), який загинув у повітряному бою з фашистами. Слід згадати і видатного романіста М. О. Булгакова (роман «Майстер і Маргарита», повісті «Собаче серце», «Театральний роман» та інш.).

Викликані світовими війнами, хвилею революцій, насильства і тоталітаризму  песимістичні настрої вилилися у  виникнення нового жанру — антиутопії. На відміну від літературних утопій минулого, що змальовували образи бажаного, ідеального суспільного ладу, антиутопії являли собою застереження — лякаючий образ можливого страшного майбутнього. Яскраві зразки антиутопій — твори Джорджа Орвелла («1984»),  Євгена Замятіна («Ми»),  Андрія Платонова («Котлован», «Чевенгур»), Олдоса Хакслі («О, цей дивний світ!»). У ХХ столітті виникає і набуває досить значного поширення література абсурду (переважно у вигляді театру абсурду). Визначними представниками цієї течії були румунський письменник Ежен Іонеско, ірландець Семюель Беккет, російський поет Д. Хармс (Ювачев). До глибоких прозаїків епохи належить австрійський письменник Франц Кафка, який геніально зобразив пронизливу абсурдність сучасної бюрократії, згасання і зникнення людини і людяності (романи «Процес», «Замок» тощо).

Михайло Булгаков

Прямий зв'язок з успіхами науки  простежується у запаморочливій популярності жанру наукової фантастики, який зародився у XIX столітті. Фантасти намагалися осмислити морально-етичні наслідки науково-технічного прогресу, ставили в своїх творах проблеми, які згодом починали непокоїти все людство. Великим мислителем-фантастом був Герберт Уеллс (повісті «Острів лікаря Моро», «Війна світів», «Машина часу», «Людина-невидимка»). Блискучі зразки соціальної фантастики належать перу чехаКарела Чапека («Війна саламандр», «R.U.R.», «Фабрика абсолюту»). Як представник соціальної фантастики увійшов у літературу й основоположник радянської наукової фантастики Олександр Беляєв («Людина-амфібія», «Вічний хліб», «Голова професора Доуеля»). Для середини 50-х — початку 60-х рр. найголовніший інтерес складали перспективи підкорення космосу(твори Артура Кларка, Рея Бредбері), забарвлені світлом утопічних очікувань («Туманність Андромеди» та інші твори Івана Єфремова). Пізніше фантасти стали використовувати можливості жанру для дослідження етики, біоетики і навіть роботоетики. Багато з проблем, які передбачили у своїй творчості Айзек Азімов і Станіслав Лем про статус і межі штучного розуму, можливості і небезпеки розвитку робототехніки, стали сьогодні реальністю. Реалії сьогоднішнього комп'ютерного світу перевершують навіть уяву фантастів. Фантастика як жанр літератури все частіше поєднується з антиутопією, показуючи людству перспективи можливого саморуйнування на шляху «прогресу».

Завдяки сучасним засобам комунікації, перетворенню літературного перекладу  на рівноправну галузь творчості, все  витонченішій поліграфічній технології зв'язки в масштабах світової літератури весь час зміцнюються. У той же час в її рамках існують і колишні національні центри, складаються нові.

Яскравим явищем у  світовому літературному процесі  другої половини сторіччя стала латиноамериканська література. На основііспанської літератури і місцевого багатонаціонального фольклору (індіанців, африканців, європейців) виріс заворожуючий образний світ, самобутні характери книг Хорхе Луїса Борхеса, Хуліо Кортасара (Аргентина), Жоржі Амаду (Бразилія), Габріеля Гарсіа Маркеса (Колумбія).

 

2.3.Радянська література

Окремо слід зупинитися на феномені радянської літератури. XX століття відкрилося «срібною добою» російської літератури з цілим розсипом поетичних імен. Революція і громадянська війна змінили, але не перервали літературний процес. 20-і роки відмічені сплеском, вибухом літературного життя. Ситуація серйозно змінилася після концентрації всієї влади в руках Сталіна на межі 20—30-х років. Багато письменників було репресовано. Правлячий режим добре розумів ідеологічну і виховну роль літератури, у 1934 працівники літератури були об'єднані у Спілку письменників СРСР. На державному рівні головним методом літературної творчості був проголошений соціалістичний реалізм. На відміну від Західної Європи, в радянській літературі аж до80-х років традиціоналізм став магістральним напрямом розвитку. В його рамках у прямій або непрямій згоді з пануючою ідеологією було створено чимало видатних творів. А ось літературне новаторство було можливе тільки при роботі «у шухляду», публікації в «самвидаві» або за кордоном

 

 

 

Книга

 

 

 

3.1.Художня культура

 

Як у науковій сфері, так і на рівні буденного уявлення досить певно розрізняються такі, наприклад, поняття, як медицина й історія  медицини, юриспруденція й історія права, фізика й історія фізики, педагогіка й історія педагогіки і т.д. З мистецтвом значно складніше, зазвичай люди не схильні розводити поняття "мистецтво" й "історія мистецтва", як того вимагає наукова логіка. Причину такого стану речей слід шукати в художньо-естетичній природі мистецтва, яке прагне до континуальної істинності в її максимально можливому для людської діяльності вираженні. Якщо кожне нове наукове відкриття беззастережно сприймається як досягнення людської думки, а колишні уявлення абсолютно спокійно кваліфікуються як уже недостатньо адекватні, як стадії, дискретного розвитку, то естетичні уявлення загалом частіше сприймаються як незмінні в конкретно-історичних періодах категорії. Людині суто психологічно значно легше погодитися з тим, що вона не знає багатьох природничо-наукових фактів, які будуть відомі нащадкам, аніж з тим, що в нащадків будуть інші уявлення про прекрасне і художнє (як, зрештою, відрізнялись і уявлення попередніх поколінь щодо цих речей).

Свою роль у цій ситуації відіграє і раціональне логічне мислення людини, яке, безсумнівно, мало вирішальне значення в деяких принципових аспектах становлення і ключових поворотах історії людської культури. Створення і використання в процесі комунікації чітких абстрактних структур "форм свідомості", "сфер культури, "видів діяльності і т.п., безсумнівно, на якомусь історичному етапі полегшує взаєморозуміння. Водночас абстрактні розумові схеми не тільки зупиняють живий плин буття, але штучно розчленовують його на частини і спотворюють його екзистенціальне єство. Можна сказати,, що події й діяльність так само відрізняються від їхньої раціональної систематизації та знаково-лексичної репрезентації, як існування природи - від оформлених за науковими вимогами гербарію, колекції орнітолога тощо. При цьому виникають деякі нові (саме наукові) цінність і зміст використаних об'єктів, однак вони перестають бути тією природою, що є середовищем життя людини, світом, здатним викликати поетичне натхнення або дати притулок самотній душі.

Абстрактні раціональні систематизації людського буття не тільки постфактум спотворюють реальність. Більш того, розчленувавши минуле, вони агресивно  звертаються до майбутнього, заздалегідь  вимагаючи від нього зручної  для себе іманентності, дискретності, чіткості, однозначності, регламентації. Саме сухими раціональними схемами, що протиставили себе живому потоку буття, продиктовані зауваження на зразок: "Це не наука!"; "Це не мистецтво!" і т.д. При цьому, як правило, самою констатацією факту невпинності явища в той чи інший блок раціональної структури виражається і негативна його оцінка як події, явища.

Безсумнівно також, що всяка  раціональна систематизація несе на собі відбиток конкретного історичного  етапу розвитку культури, цивілізації, рівня і стилю мислення, властивих певному етапові еволюції людського співтовариства. Звідси випливає, що створена в певний, момент історії раціональна систематизація людського суспільного буття та її предметне наповнення в наступний історичний період неодмінно стають менш відповідними, а згодом, імовірно, і просто неадекватними новій реальності.

Отже, кожна абстрактна раціональна  систематизація відносна. Схеми, в які  людина намагається втиснути власне буття, втрачають свою актуальність із кожним новим історичним поворотом культури. І якщо якісь факти не вписуються у схему, це не тільки свідчить про те, цю остання має потребу в доопрацюванні, а то й заміні, але і є певною ознакою зміни культурних епох.

XX ст. ввійде в історію  не тільки як сторіччя масштабних  соціальних потрясінь, відкриття атомної енергії, виходу людини в космос, але і як початок історії культурного явища, відомого нам під такими різними назвами, як "модернізм", "художній авангард", "авангардне мистецтво". З одного боку, цей вид творчості сприймається як щось приналежне контексту мистецтва. Однак, з іншого боку, протягом усього свого існування художній авангард нерідко розглядався в контексті мистецтва, але саме з метою довести його чужорідність цій сфері діяльності, дефінувати як антимистецтво або принаймні заявити, що "це не мистецтво". Безсумнівно, "планка допуску" поступово зміщується, і до того, що вважалося "не мистецтвом" вчора, сьогодні вже більш доброзичливо ставляться критики, мистецтвознавці, публіка в цілому. Однак місце вчорашньої персони "нон грата" займають нові явища, факти, і сама тенденція до розмежування "мистецтва" і "не мистецтва" зберігається.

Зазначимо, що фраза "це - не мистецтво" зовсім не є новою. Протягом останніх століть вона широко використовувалася  для розмежування офіційного ортодоксального мистецтва і вкрай ремісницьких творів. З огляду на те, що історичне становлення мистецтва пов'язане саме з виділенням його із синкретичної діяльності взагалі, а пізніше багатьох видів мистецтв Нового часу з ремесла зокрема, можна сказати, що ці ремісницькі твори були ще не мистецтвом. У них є форма, матеріал мистецтва, навіть спроба саморепрезентації як мистецтва, але ще недостатньо або взагалі немає нематеріальної творчої духовної субстанції, що створює специфічну естетичну ауру мистецтва. В художньому ж авангарді, навпаки, вже зникають характерні види, матеріали, форми мистецтваремесла, разом з ними втрачається і традиційний "зміст", і хоча зберігається головне - інтенція духовно-інтелектуального переживання, але в цілому це вже не мистецтво в ортодоксальному його розумінні, у визначеннях суспільних форм свідомості Нового часу.