Освіта у галузі інтелектуальної власності

МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ

ВІЙСЬКОВИЙ ІНСТИТУТ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЇ ТА ІНФОРМАТИЗАЦІЇ

КАФЕДРА № 43

(військово-гуманітарних  дисциплін)

РЕФЕРАТ

з навчальної дисципліни «Інтелектуальна власність»

Тема:«Освіта у галузі інтелектуальної власності»

Виконав: курсант 106-м навч. гр.

солд.   І.В.ЛИТВЯК Перевірив:начальник кафедри №43

   п/п-к   О. Г.САЄНКО

КИЇВ 2014

ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність теми. Проблеми забезпечення захисту прав інтелектуальної власності в Україні багато в чому визначаються значною нестачею кваліфікованих фахівців з цих питань, що потребують великого обсягу спеціальних теоретичних знань та практичного досвіду. На жаль, таких фахівців в Україні недостатньо, адже система вищої освіти не забезпечує відповідності підготовки кадрів суспільним потребам. За ринкових відносин освіта з питань інтелектуальної власності є нагальною потребою ділових людей. У сучасних умовах необхідно поглиблювати фаховий рівень підготовки фахівців з інтелектуальної власності з огляду на розвиток інформаційно-аналітичної та інноваційної діяльності в Україні. Адже неможливо створювати та виробляти патентно- і конкурентоспроможну продукції без встановлення її правового статусу, фактичної вартості, можливостей пристосування до вимог споживчого ринку та конкретних споживачів, заінтересованих у її використанні.

Мета роботи: проаналізувати роль та значення освіти у галузі інтелектуальної власності.

Для досягнення поставленої мети потрібно виконати наступні завдання:

• розглянути інтелектуальну власність, як результат творчої діяльності;
• визначити значення освіти у галузі інтелектуального права;
• розглянути ;

Об’єкт роботи: освіта у галузі інтелектуальної власності.

Предмет роботи: інтелектуальна власніть.

РОЗДІЛ І.

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ, ЯК РЕЗУЛЬТАТ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Інтелектуальна власність у широкому розумінні означає закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній областях.

Інтелектуальна діяльність - це творча діяльність, а творчість - це цілеспрямована розумова робота людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю, унікальністю. Чим вищий інтелектуальний потенціал індивідуума, тим цінніші результати його творчої діяльності - інтелектуальна власність.

Для людини характерні два види творчості - художня і технічна. Результатом художньої творчості є літературні і художні твори. Результатом технічної творчості - винаходи, торговельні марки, комерційні таємниці тощо.

Результати художньої творчості використовуються в гуманітарній сфері для збагачення внутрішнього світу людини, формування його світогляду. Результати ж технічної творчості застосовуються переважно у сфері виробництва товарів і надання послуг. Вони сприяють підвищенню технічного рівня суспільного виробництва, його ефективності, забезпечують конкурентоспроможність вироблених товарів і послуг.

За сформованою історичною традицією результати технічної творчості називають об'єктами права промислової власності, або "промисловою власністю". Поняття "промислова власність" іноді помилково ототожнюється з матеріальними об'єктами промисловості - будинками, спорудами, устаткуванням. Однак це не так. Промислова власність - це вид інтелектуальної власності. Слово "промислова" у цьому словосполученні закріпилося, очевидно, у результаті того, що вона застосовується, головним чином, у промисловості, що є сектором економіки, зацікавленим в ній.

Підкреслимо, що під інтелектуальною власністю розуміють не результат інтелектуальної діяльності людини як такий, а право на цей результат. На відміну від матеріальних об'єктів, тобто таких, що можна відчути на дотик, наприклад, книги, автомобіль, право не можна відчути на дотик. Отже, інтелектуальна власність є нематеріальним об'єктом.

З цього випливає низка важливих наслідків. Наприклад, на відміну від матеріальних об'єктів, інтелектуальною власністю, у багатьох випадках, заволодіти набагато легше. Так, якщо у процесі бесіди ви розкриєте комерційну таємницю, то ця інформація перекочує до мозку вашого співрозмовника і повернути її назад, на відміну від матеріального об'єкта, неможливо. Відтепер обидві сторони володіють одним і тим об'єктом. Відмінності спостерігаються також під час обміну. Так, якщо ви обмінялися з партнером комп'ютерами, то після такого обміну кожна зі сторін буде мати по одному комп'ютеру. Але якщо ви обмінялися ідеями як результатами творчої діяльності, то кожна зі сторін буде мати по дві ідеї.

Якщо інтелектуальна власність нематеріальна, то що є об'єктом власності? Об'єктом власності є право на результати інтелектуальної діяльності людини. Це право має подвійну природу. З одного боку, творець (автор) нематеріального об'єкта власності і творець матеріального об'єкта власності мають подібні права власності, тому що право на результат творчої діяльності забезпечує його власнику виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд, а також передавати іншим особам, тобто воно подібне до права власності на матеріальні об'єкти (майновим правом). З іншого боку, поряд з майновим правом, існує деяке духовне право творця на результат творчої праці, так зване право автора. Тобто автор має сукупність особистих немайнових (моральних) прав, що не можуть відчужуватися від їхнього власника в силу їхньої природи, та майнових прав. Іншими словами, якщо майнове (економічне право) на результат творчої праці може бути віддільним від творця (переданим іншій особі в обмежене чи необмежене користування), то моральне (немайнове) право автора невіддільне від творця і не може бути передано іншій особі.

Таким чином, право інтелектуальної власності є сумою тріади майнових прав (права володіти, права користуватися, права розпоряджатися) та немайнових прав (право на авторство, право на недоторканість твору тощо).

Деякі науковці вважають, що право інтелектуальної власності - це виключне право правовласника дозволяти або забороняти іншим особам користуватися результатами творчої діяльності. Тому в подальшому ми будемо користуватися саме таким поняттям права інтелектуальної власності.

Майнові й особисті (немайнові) права на результат творчої діяльності взаємозалежні і найтіснішим чином переплетені, утворюючи нерозривну єдність. Двоякість права найважливіша особливість інтелектуальної власності.

РОЗДІЛ ІІ.

ОСВІТА У ГАЛУЗІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ПРАВА

Зростання ролі та значення інтелектуальної діяльності, створення нових об’єктів інтелектуальної власності, їх впровадження і правова охорона є пріоритетними для соціально-економічного розвитку нашої країни. У цивілізованому суспільстві, яким є й наша держава, охорона об’єктів інтелектуальної власності та їх правовий захист мають відповідати сучасним вимогам, бути демократичними та ефективними. Державну політику слід здійснювати також і з урахуванням пріоритетів у розвитку освіти та науки, підтримувати найбільш важливі галузі виробництва, в яких використання новітніх досягнень техніки і технологій може забезпечити найбільший ефект та віддачу.

Визнання інтелектуальної діяльності такою, що забезпечує успішний розвиток усіх сфер суспільно корисної діяльності, зумовлює необхідність зосередити державні можливості (творчий потенціал, матеріальні ресурси, кошти тощо) на всебічному розвитку цієї сфери.

Незважаючи на активне дослідження кола проблем інтелектуальної власності, в останні роки багато питань ще не отримало адекватного вивчення. Зокрема, залишаються недостатньо визначеними роль і значення юридичної освіти в контексті забезпечення умов для активізації інтелектуальної діяльності, її розвитку, правової охорони та захисту. Потребують переосмислення питання оптимізації підготовки фахівців з питань інтелектуальної власності, поширення загальних знань, рівня культури й освіти у зазначеній сфері. Оптимізація забезпечення захисту прав інтелектуальної власності в Україні багато в чому залежить від кваліфікованих фахівців, що потребують великого обсягу спеціальних теоретичних знань та практичного досвіду. Таких фахівців в Україні недостатньо, адже система вищої освіти не відповідає сучасним потребам підготовки кадрів.

Юридичну та спеціальну освіту в сфері інтелектуальної власності необхідно орієнтувати на формування правової культури для усіх верств населення комплексно. У цьому контексті важлива роль належить сучасним телекомунікаційним засобам, які могли б забезпечити публічні інформаційні акції із роз’яснення негативних наслідків неправомірного використання об’єктів права інтелектуальної власності. На наше переконання, особливої уваги потребують заходи щодо підготовки наукових кадрів у сфері інтелектуальної власності, запровадження різних форм і методів перепідготовки й підвищення кваліфікації різних соціальних категорій - патентних повірених, керівників підприємств, установ та організацій, працівників органів державної влади, місцевого самоврядування, які в силу службових обов’язків причетні до сфери управління інтелектуальною власністю. Це і пропаганда знань у сфері інтелектуальної власності з метою охоплення навчанням різних категорій населення, насамперед шкільної молоді, й удосконалення нормативно-правової бази діяльності патентних повірених, підвищення кваліфікації суддів, які розглядають справи з питань інтелектуальної власності тощо.

Підготовка кадрів з питань інтелектуальної власності повинна відбуватися одночасно з формуванням у суспільстві високого рівня культури та освіти у сфері інтелектуальної власності. Важливим залишається питання створення умов для підготовки наукових кадрів у сфері інтелектуальної власності та удосконалення науково-методичного забезпечення освітньої діяльності для підготовки й видання наукових розробок в означеній сфері.

Аналіз сучасних тенденцій суспільно-економічного розвитку вимагає створення системи дистанційного навчання у сфері інтелектуальної власності, інформаційно-аналітичної та інноваційної діяльності, що забезпечить відповідність навчального процесу одному із сучасних принципів вищої освіти, який вимагає її доступності та наближення до робочого місця.

Що стосується гармонійного розвитку майбутнього спеціаліста-юриста, зокрема спеціаліста в сфері інтелектуальної власності, то його фаховість має бути заснована на гуманістичних орієнтирах і морально-етичних засадах, на справжній інтелігентності, яку вбачають не в наявності диплома про вищу освіту, а в оволодінні гуманітарною культурою, вмінні мислити, співпереживати, бути здатним до етичних рефлексій перебігу подій, щоб не лише розуміти їх, а й визначити своє практичне ставлення до них.

Усвідомлення навчальних проблем і необхідність їх вирішення породжує внутрішню духовну енергію й творчу ініціативу молодої людини, почуття відповідальності за розвиток нашого суспільства, почуття впевненості у своєму майбутньому. Наприклад, підготовка фахівця-юриста - це турбота не лише про високий рівень інтелекту і глибокі знання з фаху, а й про його морально-етичне виховання, про сприйняття його індивідуальною свідомістю суспільних цінностей і реалізацію їх у практичній діяльності. Це залежить не лише від об’єктивних умов, що склалися у суспільстві, а й значною мірою - від рівня освіченості, культури, особливостей стилю мислення і його морально-психологічних властивостей. Підвищене почуття професійного і морального обов’язку, почуття відповідальності за свої рішення, дії та вчинки, сувора дисципліна й повага до права, високий професіоналізм і висока моральна й правова культура - це ті риси, які повинен мати фахівець у сфері права інтелектуальної власності.

Підготовка майбутнього фахівця має сенс тільки у контексті духовно-практичних кроків у напрямі самовиховання особистості, а системність викладання фахових і гуманітарних дисциплін повинна сприяти освіченості майбутніх юристів, їх моральній досконалості, інтелігентності. Інтелігентну людину характеризує передусім повага до оточуючих, усвідомлення того, що вона знаходиться лише на шляху до знань. Тому вона постійно поповнює свої знання, особливо у галузі гуманітарної культури.

Особливу роль у розумінні морально-етичних проблем юридичної професії відіграє етика права, яка має на меті декілька цілей: а) виявлення власного ставлення студента до вже сформованих наявних уявлень про моральні цінності - честь, совість, обов’язок, гідність, справедливість, закон; б) виявлення здатності студента систематизувати отримані знання й критично оцінювати власну позицію щодо конкретних ситуацій практичної діяльності юриста; в) етичне знання тільки тоді набуває сутнісного значення, коли воно переведено «на себе», сприяє розвитку індивідуальності, вихованню.

Також юристу у процесі спілкування з різним контингентом людей необхідна не лише логіка, яка не завжди може пояснити ситуацію. Вивчення основних естетичних категорій допомагає глибше і яскравіше усвідомити навколишній світ, а також і сутність законотворення.

Культурологічні підходи до підготовки майбутніх юристів у системі інтелектуальної власності передбачають, що тільки громадянин, який здатний реалізувати свої знання, фахові навички та вміння в полікультурному просторі, має почуття патріотизму, національної свідомості, високі морально-професійні якості, зможе проводити практичну діяльність на належному рівні. Наприклад, студенту, який знайомиться з процесом художньої творчості, стає зрозуміло, що мистецтво має бути відповідальним перед людством, що не тільки моральні норми, а й норми права мають бути задіяні у сфері мистецтва, можливо, як специфічній галузі правознавства.

Рівень культурологічно-зорієнтованого розвитку особистості майбутнього юриста зумовлює розуміння сутності внутрішнього імперативу професійного обов’язку, тобто пізнання сутності власного обов’язку в кожному явищі, що безпосередньо впливає на якість юридичної діяльності, на рівень правової культури суспільства. Лише високий рівень особистої, а отже, і професійної культури, є засобом, здатним запобігти використанню юристом своїх знань законів для свавілля, спрямованого супроти цих законів. Адже джерелом будь-якого беззаконня з боку юриста передусім є безкультур’я.

Переосмислення проблеми культурологічної освіти майбутніх юристів і фахівців у сфері інтелектуальної власності зумовлює розуміння необхідності докорінного оновлення організації та здійснення професійної підготовки. По-перше, впровадження культурологічної підготовки майбутніх фахівців як цілісної соціальної багаторівневої динамічної системи на всіх етапах професійної освіти виховує спеціаліста, який уміє реалізувати свої знання, фахові навички та вміння в полікультурному правовому просторі, має високі морально-професійні якості. По-друге, необхідність здійснення фахової підготовки на основі глибоких засад світової й національної культури робить його епіцентром впливу об’єктивності на рівень правової культури в країні, зміцнює позиції Української держави на міжнародній арені.

Усі інновації в системі правової культури суспільства приведуть до позитивних результатів лише за умов розуміння, що юрист як особистість повинен володіти такимиякостями: високою освіченістю, потребою використовувати знання закону для покращення життя людей, здатністю із співчуттям ставитися до страждань і бід народу, громадською відповідальністю, почуттям власної гідності, незалежністю в судженнях і прийнятті рішень. Сукупність цих загальнолюдських і водночас професійних якостей та властивостей і буде становити модель фахівця-юриста.

Важливе і складне завдання освіти у сфері інтелектуальної власності - формування у молодої людини фундаментальних знань, гуманістичних орієнтирів і моральних критеріїв, за допомогою яких вона осягає світ людської культури, перетворюючи цей зовнішній світ у внутрішній світ особистості. Зокрема, у підготовці такого спеціаліста чи не найважливішу роль відіграє саме культурологічне спрямування освіти - формування світоглядної позиції та осягнення синтезу культур. У зв’язку із цим доцільно визначити ціннісний зміст самого права з погляду юридичної аксіології. Враховуючи те, що право є чинником соціального прогресу, стає очевидною його інструментальна цінність, що сприяє функціонуванню різних соціальних інститутів (держави, соціального управління, моралі тощо), загалом регулює суспільні відносини, забезпечуючи організованість і нормальну життєдіяльність суспільства, соціальний мир та злагоду.

Найважливішим ціннісним критерієм права, правової культури, правового закону є мораль, адже будь-який юридичний акт як форма існування права є водночас і раціональним, оскільки зумовлює зовнішні суспільні межі свободи поведінки людини, ґрунтуючись на об’єктивній реальності й необхідності. Звідси випливає, що право є мірою свободи та справедливості, гарантом самодостатнього й захищеного від небезпеки життя. Соціальна свобода поза правом може перерости у свавілля, несправедливість. Утверджуючи принципи свободи і справедливості, право набирає глибинного особистісного смислу, стає цінністю для окремої людини, конкретної групи й суспільства в цілому, відкриває особистості шлях до наповненого людським смислом життя і є способом її соціального захисту. Завдяки власній неповторності й неодмінності право входить до системи загальнолюдських цінностей, що перетворює його, як уже було сказано, на феномен культури.

В українській правовій системі створено професійно-етичний кодекс адвокатів, який визначив певні вимоги до рівня професійної кваліфікації, честі, гідності, етичних принципів фахівця, адвоката, а саме: а) у стосунках з колегами - принципи поваги, доброї волі, коректності, доброзичливості, відповідальності за рівень власної професійності, готовність надати колезі професійну допомогу; б) у взаємовідносинах з клієнтом - принципи завоювання взаємної довіри, адвокатської таємниці, абсолютної чесності, професійної гідності, стриманості й коректності. Зауважимо, що професіограма адвоката, яка визначає соціально-психологічні особливості його діяльності, - захисника всіх прав та інтересів підсудного, поєднує знання фахівця (уміння виявити мотиви злочину, побічні причини, особливості психіки підзахисного тощо) і морально- етичний зміст його особистості (принциповість, чесність, гуманізм, відчуття біди іншої людини, бажання допомогти їй тощо). Подібний професійно-етичний кодекс, який визначив певні вимоги до рівня професійної кваліфікації, етичних принципів, доцільно створити і для фахівців у сфері інтелектуальної власності, патентознавців та ін.

Підсумовуючи сказане вище, видаються доцільними і необхідними розробка та впровадження на державному рівні Концепції розвитку освіти в сфері інтелектуальної власності, яка була б спрямована на практичне виконання потреб суспільства. Ці заходи сприятимуть посиленню інформованості суспільства в питаннях охорони прав інтелектуальної власності, активізують потребу введення об’єктів права інтелектуальної власності в цивільний оборот. А це позначиться на економічному розвитку держави та отриманні належного прибутку фізичними і юридичними особами від впровадження результатів інтелектуальної діяльності та різних об’єктів права інтелектуальної власності.

Сьогодні в Україні понад 20 ВНЗ здійснюють підготовку фахівців за спеціальністю «Інтелектуальна власність». Розроблено галузеві стандарти й програми вищої освіти за цією спеціальністю, які постійно удосконалюються. Вдосконалення структури й змісту вищої освіти продовжуватиметься шляхом включення в освітні програми питань інноваційної діяльності. Це передусім навчальні програми стратегічного менеджменту, маркетингу, технологічного аудиту, фінансів, комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності тощо. Однак гострою залишається потреба в підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій у сфері інтелектуальної власності. Необхідно вдосконалювати систему безперервної освіти шляхом широкого застосування дистанційних технологій навчання та сучасних форм організації навчального процесу.

У цьому контексті важливими напрямами підготовки фахівців є: розвиток міжнародного співробітництва з питань освіти у сфері інтелектуальної власності шляхом створення міжнародних навчально-наукових центрів та впровадження освітньої діяльності, пов’язаної з реалізацією міжнародних магістерських програм підготовки фахівців у сфері інтелектуальної власності, трансферу технологій та інноваційної діяльності; удосконалення науково-методичного забезпечення освітньої діяльності; створення умов для підготовки наукових кадрів у сфері інтелектуальної власності; постійне поширення знань та інформаційне забезпечення у сфері інтелектуальної власності з метою формування в населення правової культури та базових знань у цій галузі.

Приєднання нашої країни до Болонського процесу надало можливість здійснити структурні перетворення вищої освіти за узгодженою системою критеріїв, стандартів і характеристик, що дасть Україні змогу стати визнаною частиною європейського освітнього і наукового простору. З огляду на стан української системи вищого освіти головним напрямом Болонського процесу для нас є лібералізація вищої школи, навчання студентів за принципом свободи й одночасно відповідальності за свій вибір. Адже тільки внутрішньо вільна людина, котра опанувала мистецтво прийняття рішень і відповідальності за них, може бути по-справжньому свідомим громадянином, а також конкурентоспроможним, мобільним професіоналом. Західна практика показує: студент, який обрав курс на основі особистого інтересу, і навчається зовсім інакше. Змінилися вимоги й до ефективності діяльності, підвищення ролі творчих стосунків викладачів та студентів у навчальних закладах. Вони повинні стати каталізаторами наступної самостійної роботи, дати імпульс студенту для активного творчого індивідуального процесу. На це орієнтована і дисципліна «Право інтелектуальної власності», яка успішно викладається вже багато років в Київському університеті права НАН України.

З 2005 р. Наказом Міністерства освіти і науки України дисципліну «Інтелектуальна власність» було введено до обов’язкового блоку програм підготовки спеціалістів і магістрів всіх напрямів та спеціальностей. Основною метою вивчення дисципліни визначено забезпечення інтелектуального і соціального розвитку особистості шляхом навчання основам правових та економічних аспектів інтелектуальної власності.

Нагальна необхідність ефективної правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності для України зумовлена обраною нею стратегією побудови цивілізованих ринкових відносин, забезпечення соціальної орієнтації економіки й інноваційного соціально-економічного розвитку, що має спиратися насамперед на активізацію власного інтелектуального потенціалу.

У рамках реформування системи освіти в Україні необхідним є запровадження у загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладах ознайомчих курсів з основ інтелектуальної власності та спецкурсів «Основи інтелектуальної власності» - у вищих навчальних закладах. Потрібно удосконалити стандарти навчання, підготовки і перепідготовки спеціалістів у сфері інтелектуальної власності та науково-методичного забезпечення цього процесу. Особливо важливо створити національну систему дистанційного навчання фахівців у сфері інтелектуальної власності, трансферу технологій та інноваційної діяльності за допомогою Інтернету з використанням досвіду Всесвітньої організації інтелектуальної власності (далі - ВОІВ). Важливо також ширше використовувати можливості Всесвітньої академії ВОІВ для підготовки в Україні фахівців вищого (магістерського) рівня кваліфікації. Також необхідно сформувати професійні компетенції фахівця з освітнього права щодо охорони інтелектуальної власності у сфері освіти та науки; правильно кваліфікувати правовідносини, що складаються у сфері права інтелектуальної власності; навчити реалізовувати права відповідно до встановлених у законодавстві умов, що є важливим елементом освіти фахівців всіх напрямів діяльності.

Абсолютно доцільним у цьому контексті є необхідність підвищення рівня підготовки фахівців з інтелектуальної власності з огляду на розвиток інформаційно-аналітичної та інноваційної діяльності в Україні.

Проблема підготовки фахівців з питань інтелектуальної власності, поширення в суспільстві відповідних знань вимагає запровадження у школах предмета, який давав би уявлення про інтелектуальну власність, щоб учні заздалегідь могли обрати для себе перспективну та цікаву професію у цій сфері. На нашу думку, це може бути дисципліна «Основи інтелектуальної власності».

Нагальною потребою також є впровадження у вишах України магістерських програм з інтелектуальної власності з метою підготовки кадрів міжнародного рівня, розробки нового науково-методичного забезпечення. Водночас активізації потребують питання підготовки та видання навчальних посібників з проблем інтелектуальної власності для загальноосвітніх і вищих навчальних закладів; створення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних працівників для викладання предметів або їх розділів, присвячених інтелектуальній власності, у загальноосвітніх та вищих навчальних закладах; підготовка наукових кадрів - кандидатів і докторів наук у сфері інтелектуальної власності.

Отже, можемо визнати: незважаючи на те, що в Україні впроваджена система освіти у сфері інтелектуальної власності, наближена до міжнародних стандартів, необхідно вирішувати комплексно на законодавчому рівні питання оптимізації юридичної освіти, зокрема у сфері інтелектуальної власності до рівня Євросоюзу. Це сприятиме посиленню не лише правової охорони інтелектуальної власності, розвитку ринкових відносин, а й значною мірою процвітанню нашої країни.

РОЗДІЛ ІІІ.

СТАН РОЗВИТКУ СФЕРИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ

Україна, визначаючи свій вектор подальшого економічного розвитку в сучасному геоекономічному просторі у жорстких умовах ринкової економіки, наголосила на інноваційному шляху, який для нашої країни, виходячи з її потенціалу, є не тільки реальним, але й фактично єдиним у сучасних умовах переходу розвинених країн світу від економіки індустріального типу до постіндустріальної економіки. Забезпечення конкурентоздатностіекономіки та досягнення успіху Україною на інноваційному шляху її розвитку вже неможливо без ґрунтовного осмислення сучасного стану такого впливового чинника економіки, як інтелектуальна власність. Разом з тим, економіку України вже неможливоуявити і без надійної системи правової охорони інтелектуальної власності.

За час незалежності в Україні створено Національну систему інтелектуальної власності, що є дієвим механізмом сприяння соціально-економічному розвитку держави.

Національна система інтелектуальної власності включає в себе національне законодавство, як сукупність правових положень, на підставі яких будь-яка особа набуває, реалізує та захищає свої права, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної, творчої діяльності (нормативна база), державні та судові органи, наділені відповідними повноваженнями в сфері інтелектуальної власності, наукові та освітні установи, громадські організації та інші структури, що беруть активну участь в реалізації державної політики у цій сфері та вирішенні широкого кола завдань з надання правової охорони, управління, реалізації та захисту прав інтелектуальної власності (інституційна база), елементи і відносини, які забезпечують та підтримують на відповідному рівні функціонування системи (інфраструктура), а також користувачів цієї системи.

Наразі в Україні створена та консолідована комплексна нормативна база з інтелектуальної власності, яка являє собою ієрархічну систему правових норм.

Основні норми права громадян на володіння, користування та розпорядження результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, а також на свободу їхньої літературної, наукової та технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів викладені у статтях 41 і 54 Конституції України.