Оцінка ризику

 

ЗМІСТ

 

Вступ

1. Оцінка ризику.

2. Статистичний метод оцінки ризику.

3. Інші методи оцінки  ризику.

Висновок

Перелік посилань

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Ризик – це складне, багатогранне і неосяжне явище. В найбільш широкому розумінні ризиком називають  невизначеність у відношенні здійснення тієї чи іншої події в майбутньому. Як свідчать сучасні дослідження  і спостереження, проблема ризику набуває  дедалі більшого суспільного значення, оскільки ризик сприймається вже  на рівні образотворчих чинників сучасного і особливо майбутнього  суспільства.

Фінансовий ризик за своєю природою передбачає невизначеність, тому його оцінка не може бути ідеальною. Будь-який метод оцінки ризику має на меті максимальне наближення до реального  результату, але не дає змоги зовсім уникнути помилок.

Зіткнення з різноманітними ризиками – звичайна загроза для будь-якого  інвестора в умовах сучасної ринкової економіки. Здебільшого, вкладаючи  свої кошти в виробництво тих  чи інших товарів чи послуг, інвестор не може мати цілковитої впевненості  в суспільному визнанні результатів  цього виробництва. На практиці таке визнання залежить від вдалого сполучення різних факторів, отже інвестори ризикують  отримати прибуток, менший за очікуваний, або, навіть, зазнати збитків.

Таким чином, дослідження інвестиційних  ризиків, виявлення факторів, які  їх викликають та обчислення можливих втрат – ось важливі проблеми, на які необхідно зважати сучасному  інвесторові, приймаючи рішення  щодо вкладання коштів у той чи інший напрям виробничої чи комерційної  діяльності. Саме тому вміння оцінювати  інвестиційні ризики є необхідним для  сучасного менеджера.

 

 

 

 

 

 

1. ОЦІНКА РИЗИКУ

Оцінка рівня ризику є  найбільш складним і відповідальним моментом, оскільки саме від її результатів  залежать подальші дії підприємства. В першу чергу необхідно встановити перелік ризиків, які є найбільш реальними. Зміст даної процедури  поділяють на два основних етапи.

По-перше, необхідно визначити  перелік тих ризиків, зниження яких залежить безпосередньо від підприємства (наприклад, ризик втрати майна через  недотримання умов зберігання і умов виробництва). До них, передусім, відносяться  внутрішні ризики, (ризики, рівень яких залежить від організаційної структури, професійного рівня працівників, системи  управління і контролю), вплив яких можна послабити або, навіть, частково ліквідувати за рахунок підвищення ефективності менеджменту.

По-друге, необхідно визначити  ризики зовнішні, рівень яких не залежить від особливостей функціонування підприємства (наприклад, ризик змін законодавства). Ці ризики не можуть бути усунені, проте  вони піддаються мінімізації.

Після встановлення переліку ризиків, необхідно визначити міру їх імовірності.

Не дивлячись на високий  рівень невизначеності, кожний вид  фінансового ризику може отримати відповідну кількісну оцінку.

Ризик має математично  виражену ймовірність настання втрати, яка базується на статистичних даних  і може бути розрахована з достатньо  великим ступенем точності.

Для того, щоб кількісно  визначити величину ризику, необхідно  знати всі можливі наслідки певної дії та ймовірність самих наслідків. Ймовірність означає можливість отримання конкретного результату. По відношенню до економічних задач  методи теорії ймовірностей зводяться  до визначення значень ймовірностей настання подій і до вибору з усіх можливих подій найбільш привабливої  події, виходячи з найбільшої величини математичного сподівання.

Інакше кажучи, математичне  сподівання будь-якої події дорівнює добутку абсолютного значення цієї події та ймовірності її настання. Наприклад, маємо два варіанти вкладення  капіталу. Встановлено, що при вкладенні  капіталу в проект “А” – очікується отримання прибутку у розмірі 3000 грн., що має ймовірність 0,26, а при  вкладенні у проект “В” –  отримання прибутку у розмірі 3200 грн., що має ймовірність 0,2. Тоді очікуване  отримання прибутку від вкладення  капіталу (тобто математичне сподівання) по проекту “А” буде становити  – 780 грн. (3000 х 0,26); по проекту “В”  – 640 грн. (3200 х 0,20).

Ймовірність настання події  може бути визначена об’єктивним  чи суб’єктивним методом.

Об’єктивний метод визначення ймовірності побудований на визначенні частоти, з якою відбувається дана подія. Якщо відомо, що при вкладенні капіталу в будь-яку справу прибуток у розмірі 3000 грн. був отриманий у 26 випадках зі 100, то ймовірність такого прибутку складе 0,26 (26 : 100).

Суб’єктивний метод визначення ймовірності заснований на використанні суб’єктивних критеріїв, які базуються  на різноманітних припущеннях. До таких  припущень можуть належати: думка  особи, що оцінює, її особистий досвід, оцінка експерта, думка фінансового  консультанта тощо. Коли ймовірність  визначається суб’єктивно, то різні  особи можуть встановлювати різне  значення для однієї і тієї ж події  і, відповідно, здійснювати свій власний  вибір.

Прийом експертної оцінки представляє собою комплекс логічних та математично-статистичних методів  та процедур, пов’язаних з діяльністю експерта по переробці інформації, необхідної для аналізу та прийняття  рішень. Прийом експертної оцінки заснований на використанні здатності спеціаліста (його знань, уміння, досвіду, інтуїції тощо) приймати потрібне, найбільш ефективне  рішення.

Існуючі методи оцінки ризику покликані в комплексі реалізовувати зазначені процедури. Але і в їх рамках зберігаються загальні тенденції оцінювання ризику за двома напрямками: рівень ризику та ризик часу.

Рівень ризику представляє  собою оцінку співвідношення масштабу очікуваних втрат до обсягу майна  підприємства, а також ймовірністю  настання цих втрат.

При здійсненні оцінки рівня  ризику будь-яким методом вихідним параметром є мінливість наслідків  конкретного рішення.

Мінливість – це кількість  коливань, які трапляються в ряді значень при відхиленні їх від  характерної середньої величини.

Основний постулат рівня  ризику: чим вища мінливість, тим  більший рівень ризику проекту.

Під вільними від ризику інвестиціями розуміють такі, для  яких ймовірність настання втрат (відхилень  від середнього) близька до нуля, а розмір втрат по відношенню до наявного майна не великий.

Інший фактор, що впливає на ризик є час. Тому ризик іноді називають зростаючою функцією часу, тобто чим довше є термін реалізації рішення, тим більшим є ризик.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. СТАТИСТИЧНИЙ МЕТОД  ОЦІНКИ РИЗИКУ

Одним з найбільш розповсюджених методів кількісного  аналізу ризиків різних видів господарської діяльності є статистичний метод. Він базується на аналізі коливань оціночного показника, який характеризує результативність дій підприємства за певний період часу. Як оціночний показник звичайно використовують величину втрат, що були допущені в минулих періодах господарської діяльності, наприклад, недоодержання доходу чи прибутку.

Ризик – категорія імовірнісна, тому в процесі оцінки невизначеності і кількісного визначення ступеня ризику використовують імовірнісні розрахунки.

Головні інструменти статистичного  методу оцінки:

— імовірність появи випадкової величини (Р_і);

— математичне очікування (М) чи середнє значення () досліджуваної випадкової величини (наслідків якої-небудь дії, наприклад доходу, прибутку);

— дисперсія ();

— стандартне (середньоквадратичне) відхилення ();

— коефіцієнт варіації (),

— розподіл імовірності досліджуваної випадкової величини.

Для прийняття рішення  потрібно знати величину (ступінь) ризику, що виміряється двома критеріями:

1) середнє очікуване значення (математичне очікування);

2) коливання (мінливість) можливого результату.

Середнє очікуване значення () — це середньозважене значення величини події, що зв'язана з невизначеною ситуацією.

 

де  — значення випадкової величини,

 — імовірність  настання події.

 

Середнє очікуване значення вимірює результат, який ми очікуємо в середньому.

Середня величина () являє собою узагальнену кількісну характеристику і не дозволяє прийняти рішення па користь якого-небудь варіанта вкладення капіталу.

Приклад

Якщо відомо, що при вкладенні  капіталу в захід А із 120 випадків прибуток у 12,5 тис. гри. був отриманий в 48 випадках (імовірність 0,4), прибуток у 20 тис. грн. — у 42 випадках (імовірність 0,35) і прибуток у 12 тис. грн. — у 30 випадках (імовірність 0,25), то середнє очікуване значення виразиться в 1 5 тис. гри:

 

Аналогічно буде знайдено, що при вкладенні капіталу в захід Б середній прибуток становив 20 тис. гри.:

{(15 ∙ 0,3) + (20 ∙ 0,5) + (27,5 ∙ 0,2)} = 20000.

Порівнюючи дні суми очікуваної^) прибутку при вкладенні капіталу в заходи А і Ь, можна зробити висновок, що при вкладенні в захід А величина одержуваного прибутку коливається від 12,5 до 20 тис. грн. і середня величина становить 15 тис. грн.; при вкладенні капіталу в захід Б величина одержуваного прибутку коливається від 15 до 27,5 тис. гри. і середня величина становить 20 тис. грн.

Однак для прийняття рішення  необхідно так само виміряти коливання  показників, тобто визначити міру мінливості можливого результату.

Коливання можливого результату являє собою ступінь відхилення очікуваного значення від середньої величини.

Для цього на практиці звичайно застосовують два близько пов'язаних критерії: «дисперсію» і «середньоквадратичне відхилення».

Дисперсія — середнє зважене  з квадратів відхилень дійсних результатів від середніх очікуваних.

 

Середньоквадратичне відхилення — це корінь квадратний з дисперсії. Він є іменованою величиною і вказується в тих же одиницях, у яких вимірюється ознака, що варіює:

 

Дисперсія і середньоквадратичне  відхилення служать мірами абсолютного коливання і вимірюються в тих же фізичних одиницях, у яких вимірюється ознака, що варіює. Для аналізу звичайно використовується коефіцієнт варіації.

Коефіцієнт варіації являє собою відношення середньоквадратичного відхилення до середньої арифметичної і показує ступінь відхилення отриманих знань:

 

Коефіцієнт варіації —  відносна величина. Тому на його розмір не впливають абсолютні значення досліджуваного показника.

За допомогою коефіцієнта  варіації можна порівнювати навіть коливання ознак, виражених у  різних одиницях виміру. Коефіцієнт варіації може змінюватися від 0 до 100 %. Чим  більшим коефіцієнт, тим сильніше коливання.

В економічній статистиці встановлена така оцінка різних значень  коефіцієнта варіації:

До 10% — слабке коливання;

До 10-25%  — помірне;

Понад 25% — високе.

Відповідно, чим вище коливання, тим більший ризик.

На сьогоднішній день статистичний метод застосовується у різних модифікаціях і найбільшої популярності набуває  метод статистичного випробування (метод Монте-Карло) Перевагою цього  методу є можливість аналізувати  і оцінювати різні сценарії розвитку проекту, враховуючи різні фактори  в рамках одного підходу. Недоліком цього методу є значний рівень використання ймовірних характеристик, що іноді не задовольняє менеджерів проекту.

Метод оцінки ризику Шарпе  базується на величині очікуваного  прибутку, яка враховує статистичні  дані про цого рівень протягом певного  часового тренду. Разом із розподілом ризику на систематичний і не систематичний  введення в розрахунок показника  очікуваного прибутку було тим революційним досягненням, яке дало змогу В. Шарпе  згодом дало згодом одержати звання лауреата Нобелівської премії. За Шарпе, величина очікуваного прибутку визначається виходячи з середньогалузевої норми  доходності і тенденції розвитку ринку в цілому. Таку інформацію досить легко одержати в країні з  розвинутою й стабільно функціонуючою  економікою. В стані ж реформ, у якому перебуває нині Україна, визначення величини очікуваного прибутку пов’язане із значними ускладненнями.

Спосіб подолання браку  інформації про тенденції розвитку ринку пропонують російські вчені. Припущення про розмір очікуваного  прибутку базується на ймовірності  настання певної фази розвитку економіки  і відповідного рівня доходу (див. таблицю).

 

Таблиця 1. Ймовірності настання фаз економічного циклу

Стан економіки	Ймовірність, Р, %	Рівень прибутку, %
Глибокий спад	0,05	Х1
Невеликий спад	0,20	Х2
Середнє зростання	0,50	Х3
Невелике піднесення	0,20	Х4
Сильне піднесення	0,05	Х5

 

Очікувана норма доходу обчислюється за формулою:

Х = І ∙ Р_п ∙ Х_п ,

де Х — очікувана норма доходу;

Р_п — ймовірність настання певної фази циклу;

Х_п — рівень прибутку, звичайний для певної фази циклу (значення з таблиці).

Таким чином, стає непотрібним  аналіз великих динамічих рядів. Достатньо знати тільки звичайну для певної стадії економічного циклу  норму доходності. При цьому підході  треба мати на увазі, що об’єктивні або частотні ймовірності настання подальших подій можуть використовуватися  тільки у дуже малій галузі економічних  рішень, які звичайно пов’язані  з якимись подіями або процесами. Інвестор стикається з такими новими можливостями або подіями, об’єктивну ймовірність настання яких часто  неможливо визначити на підставі статистичних спостережень. Отже, статистичні  методи оцінки ризику не вирішують  одного з головних питань, яке стоїть перед суб’єктом ризику: оцінки в умовах обмеженості інформаційного контуру з урахуванням індивідуальних особливостей певної сітуації.

Дуже зручним на практиці виявляється нормативний метод  оцінки ризику. До його позитивних рис  належить перш за все легкість розрахунків. Систему нормативів можна розглядати як один із варіантів рейтингового методу з тією різницею, що шкала  оцінки заздалегідь сформована і  складається з мінімуму значень  ранжування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. ІНШІ МЕТОДИ ОЦІНКИ  РИЗИКУ

Також існують інші методи кількісної оцінки економічного ризику:

• метод доцільності затрат;
• метод експертних оцінок;
• аналітичний метод;
• метод аналогів.

Метод доцільності затрат орієнтований на ідентифікацію потенційних  зон ризику по проекту. Узагальненим фактором ризику тут вважається перевитрата  коштів порівняно із запланованим обсягом. При цьому перевитрати по проекту  можуть бути викликані одним із чотирьох факторів або їх комбінації:

1) первісна недооцінка  вартості проекту;

2) зміна границь проектування;

3) зміни в продуктивності;

4) збільшення первісної  вартості проекту.

Врахування таких факторів дозволяє, після розбивки інвестиційного процесу на окремі стадії, оцінити  зону ризику, в яку потрапляє проект на кожній стадії і таким чином  захистити інвестора від критичного та катастрофічного ризиків, оскільки на кожній стадії інвестор може прийняти рішення при припинення асигнувань по проекту.

Для здійснення аналізу коштів, що вкладаються в інвестиційний  процес і відповідно піддаються ризику загальний фінансовий стан фірми  інвестора можна поділити на п'ять  фінансових областей:

1) область абсолютної  стійкості з нульовим ризиком,  коли мінімальною є величина  запасів, затрат, а фірма знаходиться  у безризиковій зоні;

2) область нормальної  стійкості – відповідає області  мінімального ризику, коли існує  нормальна величина запасів і  затрат;

3) область нестійкого  фінансового стану відповідає  зоні підвищеного ризику, коли  існує надлишкова величина запасів  і затрат;

4) область критичного  фінансового стану відповідає  зоні критичного ризику, коли  на підприємстві має місце  затовареність продукцією, низький  попит на продукцію фірми;

5) область кризового стану,  що відповідає області катастрофічного  ризику, коли на підприємстві  в наявності надмірна затовареність  готовою продукцією, великі запаси  і витрати, фірма знаходиться  на грані банкрутства.

Постійний контроль за фінансовим станом у такий спосіб дає змогу  заздалегідь прослідкувати негативні  тенденції і тим самим зменшити ймовірність ризику банкрутства  на підприємстві.

При досліджені складних систем, до яких входять і фінансові системи, виникають проблеми, які виходять за межі формальних математичних поставок задач. Тому дуже часто для оцінки ризику використовують метод експертного  оцінювання. Основна ідея цього методу полягає у використанні інтелекту  людей та їх здатності знаходити  рішення слабо формалізованих задач.

Методика проведення експертного  оцінювання:

1) формування мети оцінювання;

2) постановка задачі;

3) створення групи управління  процесом оцінювання;

4) опис форми отримання  необхідних результатів;

5) підбір експертів та  визначення їх компетентності. Підбір  експертів повинен здійснюватись  таким чином, щоб фахівці, які  увійшли в групу, по-перше, були  обізнані в специфіці роботи  даного підприємства (об'єкту рішень); по-друге, не були б зацікавленні  у результатах оцінювання. Тому  як правило, в групу експертів  включають 2-3 фахівців даного  підприємства і 2-3 зовнішніх експертів.

Компетентність експертів  об'єктивно визначається ступенем їх кваліфікації у певній області знань, шляхом аналізу професійної, наукової та іншої діяльності.

Суб'єктивний метод оцінки компетентності полягає у взаємному  оцінюванні кожним експертом кваліфікації своїх колег і своєї за певною шкалою. Після обробки результатів  опитування встановлюється компетентність експертної групи, яка визначає можливу  похибку оцінювання.

6) складання анкет опитування;

7) вибір методу отримання  інформації;

8) безпосереднє опитування  експертів;

9) обробка результатів  і складання звіту для прийняття  рішення.

Методи обробки результатів  опитування:

1) Метод надання переваг.  При використанні цього методу  експерти нумерують об'єкти (показники  ризику) у порядку їх характерності,  при цьому найменш характерний  елемент отримує №1. У процесі  обробки результатів розраховується  коефіцієнт відносної важливості (характерності) j-того елемента за  такою залежністю:

,

де Kij – місце, на яке поставлена характерність j-того елемента (показника) у і-того експерта; n – кількість експертів; S – кількість елементів, що розглядаються.

Той показник, для якого  даний коефіцієнт найбільший і є  показник ризику, що на думку експертів  у більшій мірі характеризує об'єкт.

2) Метод рангів. При цьому  методі експерти оцінюють важливість  кожного елемента за школою  відносної значимості в наперед  обумовленому діапазоні: 0-1, 0-10, 0-100.

Цей метод, на відміну від  попереднього, дозволяє оцінити не тільки пріоритетність j-того елементу, але і ступінь його вагомості.

В основі аналітичного методу лежить класичне правило ринкової економіки  про те, що більший ризик пов'язаний з більшим доходом, тому застосування будь-якого методу з аналітичних, менеджер зводить до оцінки приросту доходу проекту і приросту ризику проекту, тобто граничної корисності.

В рамках аналітичного використовують різні методи, серед яких можна  виділити:

• метод аналізу абсолютних і відносних показників;
• метод аналізу чутливості.

Для ілюстрації аналітичних  методів розглянемо метод аналізу  чутливості моделі, який застосовується в такій послідовності:

1 крок: вибір основного  ключового показника відносно  якого здійснюється оцінка чутливості;

2 крок: вибір факторів  ризику (вхідних параметрів), які  можуть вплинути на ключовий  показник, відхиляючи його від  очікуваного значення;

3 крок: розрахунок конкретних  значень ключового показника  на різних етапах здійснення  проекту і при різних значеннях  обраних факторів ризику.

Сформовані таким чином  потоки надходжень і витрат дають  змогу у кожний момент часу розрахувати  показники ефективності. При цьому  будують діаграми залежності між  результуючим показником і змінними вхідними параметрами. Зіставляючи  між собою отримані діаграми, можна  визначати ті фактори, зміни в  яких в найбільшій мірі впливають  на кінцеве значення ключового параметру ( фактори ризику).

Розраховуючи критичні для  проекту значення факторів ризику підприємець (менеджер) виявляє слабкі місця  і розробляє програму дій по посилені цих слабких місць. Так, якщо ціна на продукцію виявиться критичним  фактором, то можна посилити програму маркетингу або знизити вартість проекту.

Основним недоліком цього  методу є те, що він не є всеохоплюючим, оскільки не здатний врахувати всі  можливі обставини реалізації. Крім того, він не уточнює ймовірність  здійснення альтернативних проектів.

Для аналізу ризику, яким може бути обтяжений проект, може стати  в нагоді інформація про вплив  факторів ризику подібних за сутністю проектів, виконаних раніше. Для  цього створюється інформаційна база і на підставі її дослідження  роблять узагальнення і приймаються  рішення щодо проекту. Недоліком  цього методу є його описовий характер, а також той факт, що з часом  влив факторів ризику навіть на подібні  проекти може змінитись, так само може змінитись і сам "набір" факторів ризику.

 

 

ВИСНОВОК

Отже, ризик – це можливе  понесення збитку або збитків  внаслідок заняття комерційною  діяльністю. Комерсант ризикує багато чим. Але, в той же час наявність  чинника ризику є могутнім стимулом підвищення відповідальності за комерційні рішення, що приймаються, економії коштів і ресурсів (справедливо вважається: хто не ризикує, той не виграє).

Важливою для аналізу, оптимізації управління та врахування ризику є адекватна, з позицій  системного підходу, дефініція категорії  економічного ризику.

Структурний комплекс механізмів (інструментарій) сучасної теорії економічного ризику доцільно подати за такою концептуальною схемою:

• основні засади якісного аналізу ризику;
• кількісний аналіз ризику;
• система показників кількісної оцінки ступеня ризику;
• моделювання ризику;
• основні (інваріантні щодо широкого спектра економічних проблем) способи оптимізації управління ризиком та його врахування.

При кількісній оцінці рівня  ризику визначається абсолютний або  відносний розмір фінансових втрат, які загрожують підприємству в разі ризикових подій, та кількісно оцінюють ймовірність їх виникнення.

Кількісне визначення рівня  ризику носить об'єктивний характер, оскільки базується на певній статистичній основі.

Оцінка рівня ризику може проводитися за допомогою різноманітних  методичних прийомів, а саме:

• статистичним методом;
• експертним методом та його різновидами;
• аналітичним методом та його різновидами;
• комбінованим методом.

Кожний метод оцінки рівня  ризику має свої недоліки та переваги, що обумовлює умови та можливості його застосування в практиці діяльності торговельних підприємств.

Для кількісної оцінки інвестиційних  ризиків застосовуються різні статистико-математичні  методи, в яких обчислюють показники  ефективності проекту в умовах несприятливих  для інвестицій подій. Такими показниками є середньоквадратичне відхилення та коефіцієнт варіації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Абрамов С.И. Оценка риска инвестирования // Экономика строительства. №12. – 1996. – С. 2-12.
2. Балабанов И.Т. Риск – менеджмент. – М.: Финансы и статистика, 1996.
3. Вітлінський В.В., Наконечний С.І. Ризик у менеджменті. – К.: ТОВ "Борисфен-М", 1996. – 336 с.
4. Воропаев Ю.Н. Оценка риска аудита и бизнеса // Бухгалтерский учёт, – 1996. – №6. – С. 27.
5. Грабовый П.Г., Петрова С.Н. Риски в современном бизнесе. – М.: Аланс, 1994. – 200 с.
6. Грядовая О. Кредитные риски и банковское ценообразование // Российский экономический журнал. – 1995. – №9. – С.
7. Жигло А.Н. Расчёт ставок дисконта и оценка риска // Бухгалтерский учёт. – 1996. – №6. – С. 41.
8. Комаринський Я., Яремчук І. Фінансово-інвестиційний аналіз. Навч. Посібник. – К. Українська енциклопедія. – 1996. – 298 с.
9. Кононенко А.Ф., Холезов А.Д., Чумаков В.В. Принятие решений в условиях неопределённости // ВЦ АН СССР. – М., 1991. – 197 с.
10. Куракина Ю.Г. Оценка фактора риска в инвестиционных расчётах // Бухгалтерский учёт. – 1996. – № 6. – С. 22-27.
11. Нейман Дж.фон, Могенштерн О. Теория игр и экономическое поведение. – М.: Наука, 1970.
12. Нікбахт, Гроппеллі А. Фінанси. – К.: Вік; Глобус. – 1992. – 382 с.
13. Омаров А.М. Предприимчивость и хозяйственный риск: Отраслевое и территориальное управление в условиях перестройки. – М.: Система, 1991. –154 с.
14. Первозванский А.А. Финансовый рынок: расчёт и риск. – М.: Инфра, 1994. – 192 с.
15. Райзберг Б.А. Предпринимательство и риск. – "Знание". Новое в жизни, науке и технике. – 1992. – № 4.
16. Райс Т., Койли Б. Финансовые инвестиции и риск. Пер. с англ. – К.: Торгово-издат. бюро, 1005. – 592 с.
17. Севрук В.Т. Банковские риски. – М.: Дело ЛТД., 1995. – 72 с.
18. Хорин А.Н. Оценка предпринимательского риска // Бухгалтерский учёт. – 1994. – № 5. – С. 12-15.
19. Черкасов В.В. Деловой риск в предпринимательской деятельности. – К.: ООО "Издательство Либра", 1996. – 160 с.
20. Ястремський О.І. Моделювання економічного ризику. – К.: Либідь, 1992. – 176 с.
21. Ястремський О.І. Основи теорії економічного ризику: Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. – К.: "АртЕк", 1997. – 248 с.
22. Івченко І.Ю. Економічні ризики: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 304 с.