Оцінка потенціалу розвитку

17

Зміст

Вступ___________________________________________________________________3

1.      Оцінка вартості нерухомості__________________________________________4

2.      Оцінка вартості машин і обладнання___________________________________6

3.      Оцінка вартості нематеріальних активів________________________________9

4.      Оцінка потенціалу трудових ресурсів підприємства______________________10

5. Оцінка вартості бізнесу______________________________________________13

6.      Оцінка потенціалу розвитку_________________________________________15

Висновки______________________________________________________________17

Список використаної літератури___________________________________________18

Вступ

              Ресурсний підхід до визначення сутності потенціалу відповідним чином відображується у поглядах дослідників на методичну базу оцінки потенціалу підприємства. Якщо потенціал — це ресурс, то усі існуючі методи оцінювання окремих ресурсів та підприємства загалом теж є методами оцінки потенціалу. Але ж тоді взагалі не має сенсу будувати окрему методику, наприклад, оцінювання потенціалу підприємства, якщо це процес ідентичний визначенню ціни його продажу загальновідомими та широко визнаними методами.

              Дійсно, потенціал можна оцінити як властивість об'єкту забезпечити отримання прибутку для власника за рахунок його експлуатації або продажу. Але ж ця властивість зберігається за підприємством увесь час його функціонування, то якщо оцінювати прибуток від експлуатації, то можна розрахувати його за весь строк корисного функціонування, можна за рік або період повернення інвестованого капіталу у певній галузі. Таким чином, щоб перейти від потенціалу до ціни, потрібно визначитись з часом, протягом якого ця властивість — приносити прибуток від експлуатації — забезпечить накопичення суми, яка буде відповідати ціні продажу об'єкта. Це не обов'язково буде середній строк окупності капіталовкладень або строк корисного використання об'єкту. Цей параметр потребує додаткового обґрунтування, а на цей час ми схиляємось до показника строку окупності.

1.     Оцінка вартості нерухомості

              Процес формування ринку нерухомості в Україні характеризується нерівномірністю, неоднозначністю та неузгодженістю окремих положень законодавчих актів, нестабільністю реалізації процесів приватизації, великою кількістю змін та поправок, внесених за останні роки до господарчого законодавства в цілому, та законодавства з оціночної діяльності окремо.

              Особливості землі як об'єкту оцінки визначаються її особливим місцем у складі нерухомості. Нерухомість — це земля, як окремий об'єкт оцінки, або земля разом із забудовою, за якою на ділянці розміщуються будинки або споруди. Ми розглядаємо нерухомість, яка є промисловими засобами виробництва, тому у даному розділі розглядаються земля як майбутній майданчик під забудову, а будинки та споруди разом із ділянкою землі лише ті, які мають виробниче призначення або забезпечують інфраструктуру, яка це виробництво обслуговує. Спосіб використання земельних ділянок, будівель та споруд зазначається законодавчо і зміна цього способу потребує погодження з місцевою владою. Оскільки мова йде про нерухомість, як засіб виробництва, ми розглядаємо землю як невід'ємну частину оцінюваного майнового комплексу і, відповідно, її сільськогосподарське використання розглядаємо лише в комплексі інших питань. Сучасні погляди на проблему оцінки відображають об'єктивну властивість землі впливати на результати оцінки нерухомості в цілому залежно від індивідуальних характеристик і вона:

— не є результатом попередньої праці;

— просторово обмежена;

— незамінна іншими засобами виробництва;

— має сталість місця розташування;

— не зношується при правильному використанні;

— територіально різноякісна;

— має специфічну індивідуальну корисність.

— Вартість ділянки залежить:

— від оточення, у тому числі від інфраструктури;

— від дозволених напрямків використання;

— від того, що розташовано на ній;

— від природних умов;

— від надр та складу поверхневого шару (не завжди);

— від політичної стабільності та коливань попиту;

— від стану економіки та рівня розвитку країни, регіону;

— від стану її власних корисних властивостей.

              Слід зазначити, що вказані положення потребують уточнень, які можуть суттєво вплинути на процес оцінки нерухомості. Так, наприклад, земна куля може й не є результатом попередньої праці, але вже навіть виділення окремої ділянки неможливо без витрат труда. Земля потребує охорони територіальної цілісності держави, потрібна ціла система управління земельними ресурсами, що потребує певних витрат. Без попередньої геодезичної розвідки, кадастрової оцінки, бонітування ґрунтів, прив'язки до усіх систем навколишньої інфраструктури в сучасних умовах земля не може бути об'єктом оцінки. Взагалі земля, щоб стати майданчиком під забудову, потребує виконання розчистки, вирубки заростів, рівняння схилів, дренажу заболоченої місцевості, створення під'їздів та інших поліпшень, що потребують капіталовкладень.

2.     Оцінка вартості машин і обладнання

              Класифікація машин та обладнання для цілей оцінки повинна бути повною, точною, та відображати лише ті особливості, які значною мірою впливають на результат оцінки. Треба додати, що мова йде про незалежну ринкову оцінку саме вартості машин та обладнання, оскільки ми вже розглянули класифікації для обліку, оподаткування, індексації основних засобів, і вони для вказаних цілей не підходять. З цієї точки зору, у першу чергу потрібно виділити найбільш вагомі для оцінки вартості ознаки групування машин та обладнання, то звичайно їх класифікують таким чином:

              За видом основних фондів — виробничі та невиробничі машини та обладнання, залежно від їх входження до складу відповідних підрозділів підприємства. Слід зазначити, що для цілей оцінки таке поділення втрачає свою актуальність, оскільки для оцінки вартості немає великого значення — виробляється з використанням даних основних фондів продукція або послуги, виконується за їх допомогою робота, чи вони лише забезпечують потрібні умови, якщо це налає прибуток.

              За стадією життєвого циклу об'єктів оцінки як моделей машин та обладнання — нові та прогресивні, але маловідомі, відомі моделі, що добре зарекомендували себе на ринку, застарілі моделі. Це дійсно важлива ознака, яка крім етапу просування товару на ринку відображує також рівень його морального зносу та потребує врахування у ході оцінки. Не менш важливою є наступна класифікаційна характеристика.

              За етапом життєвого циклу конкретної машини:

— обладнання на складі готової продукції виробника, якому потрібна незалежна ринкова оцінка рухомого майна при розпродажу, під заставу або що;

— обладнання на складі, що підлягає введенню до експлуатації (у тому числі нове обладнання, придбане для об'єктів незавершеного будівництва);

— обладнання, що знаходиться на певному році експлуатації з характерним рівнем зносу, та кількістю виконаних капітальних ремонтів;

— обладнання, що перебуває у капітальному ремонті, модернізується або нещодавно отримало капітальний ремонт та поліпшення, які змінили його вартісні характеристики з точки зору найліпшого використання;

— законсервоване (у тому числі державні мобілізаційні резерви) обладнання, машини дублери особливо важливих операцій, обладнання рідкого використання у виробництві продукції з великим виробничим циклом;

— обладнання, яке виведене з експлуатації за рівнем фізичного та морального зносу або за зміною технологічного процесу, та оцінюється з метою прийняття рішення щодо продажу, безкоштовного передання, відправки на металобрухт,

— обладнання, виведене із експлуатації з причин розукомплектування, що підлягає оцінці з точки зору доцільності комплектування з подальшим продажем або негайної утилізації.

              За способом придбання — об'єкти, придбані на відкритому ринку, з аукціону, безоплатно передані, отримані в результаті приватизації, викуплені за закінченням строку оренди та інше.

              За походженням — вітчизняне нове, з гарантією та після гарантійним обслуговуванням за умовами купівлі; імпортне, придбане новим, з усією необхідною технічною документацією; вітчизняне, що було у експлуатації, не має гарантій, зовнішнього обслуговування та технічних даних виробника; імпортне, що було у використанні, не забезпечено запасними частинами та технічною документацією; виготовлене власними силами як нестандартне або зібране самостійно зі стандартних вузлів та агрегатів.

              За ступенем універсальності — широко універсальне, що поєднує признаки кількох типових груп (багато функціональні обробні центри, на яких можуть виконуватись одночасно фрезерні, токарні, свердлильні операції), універсальне у межах своєї групи (окремі токарні, фрезерні, відрізні верстати); гнучкі лінії, які налаштовуються на кілька типових процесів або виробів; спеціальне (просте спеціальне та спеціалізоване обладнання, роторні лінії високої продуктивності налаштовані на виконання лише однієї операції тощо).

              За типом виробництва, у якому обладнання створено — продукт масового виробництва (стандартизовані та уніфіковані машини та обладнання, забезпечені взаємозамінними ремонтними комплектами, з високою надійністю та гарантією задекларованих вихідних характеристик), серійні машини та обладнання, для якого кожне наступне покоління може слугувати аналогом за внесенням поправок; нестандартне та унікальне обладнання одиничного виробництва, яке практично немає аналогів для порівняння та має вузьке призначення, що обмежує ринок його продажу.

              За функціональним призначенням — відповідно до сегментів ринку, на якому є попит на обладнання та машини спеціального функціонального призначення або на багатофункціональні засоби згідно певної галузевої класифікації (обладнання машинобудування, у тому числі токарне, фрезерне та інше обладнання, добувної промисловості — бурові верстати, вишки, тягачі та інше).

              За правом власності — об'єкти, що знаходяться в державній, комунальній, колективній або приватній формах власності, але у даному випадку розглядаються лише колективна або приватна форма, оцінка якої практично не відрізняється, за виключенням тих випадків, коли потрібно оцінити частку співвласників [3].

3.     Оцінка вартості нематеріальних активів

              Нематеріальні активи, як і будь-які інші об'єкти оцінки, мають властивість проявляти себе відносно зовнішнього середовища, тобто мають потенціал. Вартість матеріального носія у цьому виді активів або може оцінюватись лише умовно (наприклад— "вартість" людини, як носія властивості генерувати ідеї), або практично нічого не значить (як от вартість дискети або паперу), або взагалі відсутня (як у випадку з гудвілом, торговою маркою, де підприємство лише номінальний носій), оскільки існує лише як ідея, суспільна думка. Тому в даному випадку оцінці підлягає саме властивість даного активу (тобто його потенціал) приносити прибуток. Україна втратила значну частину свого потенціалу у сфері матеріального виробництва, техніка та технології в умовах кризи не отримують належного розвитку, який міг би забезпечити належний рівень вітчизняних товарів на світових ринках, але високий загальний рівень технічної освіти населення та творчої активності науковців у не капіталомістких галузях прикладної науки дозволяє виходити на зовнішній ринок інтелектуальної власності. У зв'язку з цим виникає два важливих наслідки:

              Питання оцінки нематеріальних активів стає дуже важливим і має особливе значення для зовнішньоекономічної діяльності.

              Оцінка нематеріальних активів за таких умов потребує зближення Національних та Міжнародних стандартів їх оцінки.

4.     Оцінка потенціалу трудових ресурсів підприємства

              Однією з основних теоретичних проблем визначення та оцінки кадрового та трудового потенціалу підприємства є проблема формування понятійного апарату відносно такого часткового елементу носія, як трудові ресурси. Аналіз останніх публікацій з даного питання показав:

              1. Одна і та сама економічна категорія розглядається як "кадровий потенціал", "трудовий потенціал" як сукупність кадрової, професійної, кваліфікаційної і організаційної складових, як елемент при оцінці виробничого потенціалу, як інтегральна соціально-економічна категорія, що вміщує кадровий, демографічний, мотиваційний та організаційний потенціали, "трудовий та кадровий потенціал" розглядаються як синоніми. Іноді наявність вказаного потенціалу ігнорується взагалі, й "праця" виділяється як виробничий фактор, "кадрові ресурси" — як умова формування інвестиційного потенціалу, а у якості основного джерела зростання підприємницького потенціалу вказано виробничий фактор — "капітал", який у переліку виробничих факторів чомусь навіть не згадується.

              Якщо виходити з того, що ресурси та їх потенціал не одне й те саме, то до останнього найбільш підходить термін "здібності", оскільки "можливості" — це все ж таки є зовнішнім обмеженням цих здібностей. Але "здібності" характеризують одну особу, для групи більш підходить загальний термін "властивості", прийнятий нами для визначення сутності будь-якого потенціалу, у тому числі й потенціалу трудових ресурсів.

              2. Як кадровий так і трудовий потенціал за існуючими підходами розглядається у першу чергу як ресурс [66, 69, 172, 174], до якого додаються компетенції, або він визначається як сукупність здібностей і можливостей [105, 131]. За вказаними підходами "Трудовий потенціал організації становить деяку безліч (сукупність) працездатних працівників, які можуть трудитися в організації при наявності необхідних організаційно-технічних умов" [86], "Трудовий потенціал — це існуючі сьогодні та передбачувані трудові можливості, які визначаються чисельністю, віковою структурою, професійними, кваліфікаційними та іншими характеристиками персоналу підприємства" [174, с. 197], або він розглядається "Як складне структурне соціально-економічне утворення" [ 131,174,175]. Таким чином, трудовий та кадровий потенціал або визначається однаково, або кадровий приймається як складова трудового потенціалу, причому їх сутність розглядається як ресурси, сукупність працівників, можливості, здатності, компетенції та інше.

За нашою загальною концепцією потенціалу, кадровий та трудовий потенціали є різновидами потенціалу трудових ресурсів підприємства, які відображують властивості цих ресурсів у різних аспектах.

              Кадровий потенціал відображує якісну сторону властивості даного ресурсу забезпечити виконання технологічного процесу створення матеріальних або нематеріальних цінностей з характеристиками, які відповідають вимогам ринку.

              Трудовий потенціал характеризує властивість даного ресурсу забезпечити виготовлення потрібного ринку обсягу продукції заданої якості для отримання прибутку у оптимальному для даного етапу розвитку підприємства розмірі.

              3. Більшість проаналізованих джерел розглядають відмінність категорій "трудовий потенціал", "робоча сила" і "трудові ресурси" з точки зору рівня персоніфікації робочої сили, яка виникає або в результаті реалізації трудового потенціалу, або шляхом закріплення трудових ресурсів за конкретними робочими місцями.

              З нашої точки зору, вони різняться принципово — як носій (трудові ресурси), що є матеріальним об'єктом, та його потенціал (трудовий або кадровий), які являють собою властивість, тобто об'єкт нематеріальний. Термін "робоча сила" — це термін іншої науки — політичної економії, але може використовуватись, якщо мова йде про оцінку вартості витрат труда або оцінку вартості товару — "робоча сила". Нагадуємо, що у якості товару тут виступає не сам робітник, а право розпорядження та використання його праці за часом, інтенсивністю, умовами труда.

              4. Існує думка, що із трудових ресурсів, які "поєднують всіх працівників, що володіють "загальною" здатністю до праці, до кадрів відноситься тільки та їхня частина, що має професійну здатність до праці, тобто має спеціальну підготовку. Таким чином, величина чисельності трудових ресурсів підприємства більше "кадрів" на частину, що становлять некваліфіковані й малокваліфіковані робітники".

              На наш погляд, некваліфікованих й малокваліфікованих робітників не можна виключати з кадрового складу, оскільки труд, кваліфікований чи ні, є невід'ємною складовою потенціалу трудових ресурсів. Якщо за технологічним процесом необхідно виконання важкої та некваліфікованої праці, дана частина трудового ресурсу буде мати місце, не враховувати її неможна Будь-яка класифікація кадрового складу вміщує усі категорії, від професіоналів та учнів, до некваліфікованих працівників. В розвинутих країнах, де непрестижна важка ручна робота все ж потребує відповідних трудових ресурсів, вартість даної категорії труда невідворотно зростає, оскільки попит все більш випереджає пропозицію. Таким чином, виключення даної категорії робітників з кадрового складу може привести до невірної оцінки кадрового потенціалу з відповідною помилкою при визначенні вартості підприємства, для якого наявність усіх необхідних категорій робітників для забезпечення виконання операцій технологічного процесу є важливим компонентом конкурентоспроможності.

              5. Якщо розглядати не частковий елемент носія (трудові ресурси), а функціональний (систему забезпечення підприємства трудовими ресурсами), то його властивість забезпечити підприємство виконавцями потрібної кількості нормо-годин праці певної складності та важкості і є функціональним потенціалом вказаної системи.

5. Оцінка вартості бізнесу

              Огляд законодавства з питань оцінки переконує, що оцінювання бізнесу в умовах України — це зовсім не така проста справа, як це може здаватися. Бізнес — (від англ. business — справа, підприємництво) — ініціативна економічна діяльність, яка реалізується за рахунок власних або позикових коштів на власний ризик та під свою відповідальність, головна ціль якого отримання прибутку та розвиток власної справи.

              Закон "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, № 47, ст. 251 із останніми змінами, внесеними згідно Закону № 1992-1V (1992-15) від 09.09.2004, ВВР, 2005, № 1, ст. 14) встановлює, що майном, яке може оцінюватися, вважаються:

— "об'єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід'ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо;

— паї, цінні папери;

— нематеріальні активи, в т. ч. об'єкти права інтелектуальної власності;

— цілісні майнові комплекси всіх форм власності" [5].

              Національний стандарт № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" вже інакше виділяє об'єкти оцінки:

— "об'єкти оцінки у матеріальній формі — нерухоме майно (нерухомість) та рухоме майно; нерухоме майно (нерухомість) — земельна ділянка без поліпшень;

— або земельна ділянка з поліпшеннями, які з нею нерозривно пов'язані, будівлі, споруди, їх частини, а також інше майно, що згідно із законодавством належить до нерухомого майна; рухоме майно — матеріальні об'єкти, які можуть бути переміщеними без заподіяння їм шкоди. До рухомого майна належить майно у матеріальній формі, яке не є нерухомістю;

— об'єкти оцінки у нематеріальній формі — об'єкти оцінки, які не існують у матеріальній формі, але дають змогу отримувати певну економічну вигоду. До об'єктів у нематеріальній формі належать фінансові інтереси (частки (паї, акції), опціони, інші цінні папери та їх похідні, векселі, дебіторська і кредиторська заборгованість тощо), а також інші майнові права;

— об'єкти оцінки у формі цілісного майнового комплексу (ЦМК) — об'єкти, сукупність активів яких дає змогу провадити певну господарську діяльність.               Цілісними майновими комплексами є підприємства, а також їх структурні підрозділи (цехи, виробництва, дільниці тощо), які можуть бути виділені в установленому порядку в самостійні об'єкти з подальшим складанням відповідного балансу і можуть бути зареєстровані як самостійні суб'єкти господарської діяльності;

— бізнес — певна господарська діяльність, яка провадиться або планується для провадження з використанням активів цілісного майнового комплексу" [ 19]. Таким чином, серед об'єктів оцінки Стандарт № 1 бізнесу теж не передбачає навіть у складі об'єктів оцінки у нематеріальній формі, хоча й вказує, що бізнес — це не цілісний майновий комплекс і не підприємство, а діяльність. ЦМК (підприємство, а також його структурні підрозділи) — це об'єкти оцінки, сукупність активів яких дає змогу провадити певну господарську діяльність, тобто бізнес.

6. Оцінка потенціалу розвитку

              Рівень оцінки та діагностики потенціалу — то окреме питання визначення об'єкту оцінки. Прикладні аспекти оцінки та діагностики потенціалу можна виділити:

1.      За напрямками використання даного інструменту: поточне та перспективне планування діяльності та розвитку; оперативне та стратегічне управління діяльністю та розвитком; виконання оцінки бізнесу, підприємства, окремого майна для продажу (у тому числі — приватизації) або виділення певної частки цілісного об'єкту.

2.      За рівнем об'єктів: бізнес, підприємство, цілісний майновий комплекс, функціональні системи носія, часткові елементи та їх системи.

              Найчастіше розглядають діагностику потенціалу для моніторингу поточних можливостей підприємства та оцінки окремих аспектів діяльності та результатів реалізації бізнесу. За вказаним підходом моніторинг визначається як "система постійного спостереження за реалізацією внутрішніх бізнес процесів і компетенцій з метою виявлення відповідності результатів, що досягаються, результатам що очікувались (планувались)" [5,105]. Згідно даному підходу моніторинг вміщує наступні етапи:

1.      Аналіз ситуації в цілому та відповідність стратегії бізнесу умовам зовнішнього середовища;

2.      Визначення цілей заходів по оптимізації бізнес процесів та проміжних завдань по їх досягненню;

3.      Виявлення слабких та сильних позицій бізнесу та вузьких місць виробництва;

4.      Визначення пріоритетності виконання заходів щодо кожного елементу бізнес-процесу залежно від їх впливу на кінцевий результат;

5.      Розробка конкретних заходів, вибір найкращої альтернативи, призначення виконавців та розробка графіку робіт за трудомісткістю, кількістю виконавців, послідовністю та взаємозв'язком робіт;

6.      Встановлення джерел інформації, розробка графіку з урахуванням рівня складності формування бази даних;

7.      Моделювання бізнес-процесів та потрібних коригуючих заходів впливу координованих у часі та просторі.

Висновки

              Отже, в практичній діяльності на цей час ніякі суб'єкти оцінки не ідентифікують свої дії, як визначення потенціалу об'єкту за якоюсь певною методикою. Взагалі у оціночної діяльності офіційно така оцінка, як оцінка потенціалу, не виконується, є просто оцінка вартості об'єктів, але окремі елементи такого підходу реалізуються за експертною оцінкою (наприклад, оцінка результатів майбутньої діяльності об'єкту згідно принципу найкращого використання).

              Очевидно, що власникові підприємства в умовах конкуренції важливо знати не тільки — за скільки можна продати об'єкт, але й чи взагалі варто його продавати. Цілком можливо, що необхідно повніше використати існуючий потенціал або вкласти гроші в реалізацію потенціалу розвитку об'єкта, й тим самим забезпечити більш високий результат, ніж від продажу. Виробникові продукції або послуг слід враховувати потенціал свого конкурента, щоб побудувати власну конкурентну стратегію — зробити ривок у розвитку, а може вчасно згорнути або перепрофілювати виробництво. Держава повинна враховувати податковий потенціал платника податків, інакше бюджет недоодержить необхідні кошти. Це може бути як у випадку занадто низьких, так і занадто високих ставок податків. Із сказаного випливає, що хоча оцінка потенціалу об'єкта ще не одержала належного поширення, і немає не тільки єдиної методики, але й однозначного підходу до сутності потенціалу, кожен суб'єкт оцінки так чи інакше вимушений враховувати майбутнє становище об'єкту та розглядати його у потрібному лише йому аспекті, тобто якраз виконувати у якийсь мірі оцінку чи діагностику потенціалу.

Список використаної літератури:

1.      Балацкая Л. Я. Оценка экономического потенциала в зарубежных исследованиях // Научно-техническая конференция преподавателей, сотрудников, аспирантов и студентов факультета экономики и менеджмента. — Сумы: Изд-во СумГУ, 2004. — С. 43.

2.      Бачевский Б. Е., Витюк Е. В. Оценка производственного потенциала предприятия. Економіка: проблеми теорії та практики. 36. наук, праць Дніпропетровського національного університет}'. Вип. 196. Т. IV. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2004. - С. 926-932.

3.      Воронцева А. Е. та ін. Підтримка конкурентоспроможного потенціалу підприємства / А. Е. Воронкова, В . П. Пономарьов, Г. І. Дібніс. - К.: Техніка, 2000. - 152 с.

4.      Григорьев В. В., Островкин И. М. Оценка стоимости предприятий. Имущественный поход: Учеб. — практ. пособие. — М.: Дело, 1998. — 224 с.

5.      Огаджанян А. Общие принципы оценки физического износа машин и оборудования // Вісник оцінки, 2002. - № 1. - С. 28-29.

6.      Риполь-Сарагоси Ф. Б. Основы оценочной деятельности: Учебное пособие. — М.: Книга-сервис, 2002. - 240 с.

7.      Сосненко Л. С. Анализ экономического потенциала действующего предприятия. — М.: Издательский Дом "Экономическая литература", 2003.- 208 с.

8.      Сычева Г. И., Колбачев Е. Б., Сычев А. А. Оценка стоимости предприятия ( бизнеса). — Ростов Н/Д.: "Феникс", 2003. - 378 с.

9.      Федонін О. С., Рєпіна І. М., Олесюк О. І. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навч. Посібник. - К.: КНЕУ, 2004. - 316 с.