Парламент Іспанії

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

«Парламент Іспанії»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

Вступ

1. Статус короля Іспанії - глави держави

2. Структура, повноваження та  порядок обрання генеральних кортесів

3. Уряд Іспанії

4. Судова влада Іспанії

Висновок

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Іспанія володіє багатими і складними конституційними традиціями. Іспанія-парламентьська монархія. Перша конституція в цій країні була вироблена в 1812 році Кортесами, змушеними засідати в Кадісе - головному місті однойменної провінції на півдні Іспанії - під час опору французької окупації. Іспанська історія багата революційними подіями: лише в XIX столітті було п'ять революцій, які породжували певні акти конституційного рівня. З державно-правової точки зору Іспанія завжди тяжіла до монархічної форми правління. Лише дві республіки з нетривалим терміном існування (Перша в 1873 - 1875 рр.., Друга - в 1931 - 1939 рр..) відомі в історії країни. Відправною точкою сучасної конституційної історії є смерть Ф. Франко (20 листопада 1975).

Закріплена в іспанській конституції 1978 року структура державних органів відносно проста: функції глави держави належать королю, законодавча влада - Генеральним кортесам, виконавча - уряду; Конституційний суд - орган конституційної юстиції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Статус короля Іспанії  - глави держави

У відповідності  зі статтею 56 Конституції Іспанії  король є главою держави, символом його єдності і наступності, арбітром і примирителем в постійній діяльності державних органів. Він здійснює вище представництво іспанської держави в міжнародних відносинах, особливо з народами, з якими його пов'язує історична спільність, і здійснює також функції, надані йому Конституцією та законами.

Порядок престолонаслідування встановлений статтею 57 Конституції  Іспанії. В Іспанії діє система  успадкування трону за законом. Умови  престолонаслідування в Іспанії  є такими ж, як і для більшості  інших монархій у світі. До них відносяться:

1) кровну спорідненість з монархом-спадкодавцем. Ця умова виключає з числа  спадкоємців подружжя монарха.  Воно поширюється і на той  випадок, коли у монарха є  всиновлені, що не знаходяться в кровну спорідненість діти;

2) належний шлюб. Монарх і члени  його прізвища не вільні у своєму особистому житті, їх шлюби стають справою держави. Тому особи, які вступили в мезальянс (нерівний шлюб, шлюб з особою нижчого гідності), а також їхні нащадки, так само як і діти від незаконних шлюбів, у більшості монархій втрачають право на трон. У минулому спадкоємцям королів європейських країн, у тому числі і Іспанії, доводилося вступати в шлюб не інакше, як з членами інших династій. В даний час умови пом'якшилися, очевидно, за браком чистокровних членів царюючих будинків. В Іспанії конституція в загальному вигляді встановлює, що позбавляються права брати участь в престолонаслідування особи, що вступають у шлюб всупереч забороні Короля і Генеральних кортесів, а також їх нащадки.

Заступлення на трон здійснється за процедурою коронації. За останні десятиліття в багатьох монархіях до корони особам стали пред'являти вимогу про складання присяги в дотриманні конституції, прав і свобод, привілеїв і вольностей народу. Це ж правило діє і в Іспанії. Так, при коронації перед Генеральними кортесами Король приносить присягу в тому, що буде чесно виконувати свої обов'язки, виконувати і захищати Конституцію і закони і поважати права громадян і автономних Співтовариств. Наслідний принц, після досягнення повноліття, і регент або регенти, приступаючи до виконання обов'язків, приносять таку ж присягу.

У практиці державно-правового регулювання  зафіксовано три основні системи  престолонаслідування, кожна з яких по-своєму розподіляє право на заміщення трону.

В Іспанії  діє третя система - спадкування  за правом первородства (промогенітури) з правом заміщення (показності). При цій системі успадкування здійснюють нащадки монарха по прямій низхідній лінії. Спочатку успадковує особа, яка є первонародженим від монарха. У разі його смерті, відмови від спадкування первонародженим заміщають (успадковують замість нього) його прямі нащадки і так далі. Престолонаслідування не переходить в бічні родинні лінії до тих пір, поки у монарха є діти, внуки, правнуки. Тільки при повному припиненні прямій низхідній лінії успадкування переходить в бічні родинні лінії, тобто братам монарха, а в разі відсутності таких - більш далеким членам прізвища. Так, іспанський престол (Корона) успадковується спадкоємцями Його Величності Дона Хуана Карлоса I де Борбон, законного спадкоємця історичної династії. Успадкування престолу здійснюється в звичайному порядку первородства і представництва, віддається перевага попередньої гілки перед подальшими, в тій же гілці - ближчого ступеня споріднення, при тій же ступені споріднення - чоловікові перед жінкою, при тому ж полі - старшому перед молодшим.

Наслідний Принц  з дня його народження або ж  з моменту, коли він таким буде проголошений, знаходить гідність Принца Астурійського, так само, як і всі  інші титули, традиційно відносяться  до спадкоємця іспанської Корони.

Існують відмінності  в престолонаслідування в монархіях і в залежності від ступеня обмежень на участь жінок у спадкуванні трону. Розрізняються три типи (системи) розподілу права на трон між спадкоємцями і спадкоємицями.

Найбільший  шанс стати главою держави дає  жінкам діюча в Іспанії кастильська  система. Вони успадковують трон нарівні з чоловіками. Однак, за інших рівних умов, на трон заступає все ж чоловік, навіть якщо він молодший за віком. Як уже зазначалося, у спадкуванні трону при однаковій ступеня споріднення перевагу буде віддано чоловікові перед жінкою.

Необхідно відзначити, що у відсутність законних спадкоємців долею трону розпоряджаються суб'єкти, що володіють установчими повноваженнями. У разі якщо згасають всі гілки династії, які мають право на спадкування Корони, Генеральні Кортеси вирішують питання про спадкування в найбільш відповідною для інтересів Іспанії формі.

Дружина Короля або чоловік Королеви не можуть здійснювати  конституційних функцій, крім функцій регента при неповнолітньому Королі.

Якщо Король виявиться нездатним до виконання  своєї влади і ця нездатність визнається Генеральними кортесами, то регентом стає негайно наслідний Принц, якщо він досяг повноліття. Якщо він неповнолітній, то регентом є його мати чи батько.

У разі якщо немає нікого, хто має право  спадкоємства стати регентом, Генеральні кортеси призначають регентство у складі одного, трьох або п'яти  чоловік, які мають бути іспанцями  і повнолітніми.

Повноваження  Короля як глави держави закріплені в статті 62 Конституції Іспанії. Король має наступні повноваження:

а) підписує і оприлюднює закони,

б) скликає і розпускає Генеральні кортеси і призначає вибори в порядку, передбаченому Конституцією,

в) призначає референдум у випадках, передбачених Конституцією,

г) пропонує кандидата в голови Уряду і, при необхідності, призначає або звільняє його з посади у відповідності з умовами, передбаченими в Конституції,

д) за поданням голови Уряду призначає  на посаду членів Уряду та звільняє їх з посади,

е) видає погоджені в Раді Міністрів декрети, дарує цивільні і військові посади, нагороджує орденами і присвоює почесні звання відповідно до законів,

ж) обізнаний про державні справи і головує в силу цього на засіданнях Ради міністрів, коли вважатиме це за необхідне, на прохання голови Уряду,

з) є Верховним Головнокомандувачем Збройними Силами,

і) здійснює право помилування відповідно до закону, який не передбачає загальних амністій,

к) надає вищому закладу заступництво королівської академії.

У сфері міжнародних  відносин Король призначає послів та інших дипломатичних представників, підписує міжнародні договори від імені  держави, а також з попередньої  згоди Генеральних кортесів оголошує війну та укладає мир.

Реальними привілеями Короля Іспанії є його недоторканність, безвідповідальність і право  на особливий зміст.

Особистість короля є недоторканною і не підлягає відповідальності. Ця прерогатива означає заборону посягання на його життя і гідність. В забезпеченні королівської недоторканності кримінальне законодавство встановлює особливі склади злочинів - замах на особу монарха, образа королівської величності. Природно, і покарання за такі злочини передбачаються особливі, більш суворі, ніж на посягання на особистість і честь підданих. Режим недоторканності поширюється і на членів династії, особливо подружжя і наслідний принців.

Безвідповідальність - найбільш характерне право Короля. Вона має два аспекти: політичний та загальноправової. Король не відповідає за рішення, що приймаються ним як главою держави, - король завжди правий, винні завжди тільки міністри. Якщо і виникає питання про відповідальність за прийняті політичні рішення, то її можуть нести тільки особи,які входять в уряд, до компетенції яких належить підготовка і виконання акта, виданого коронованим главою держави. Політична безвідповідальність Короля Іспанії формально забезпечена контрассигнатурою - його рішення скріплюються підписом Прем'єр-міністра в порядку, встановленому Конституцією. Так, відповідно до статті 64 Конституції рішення Короля скріплюються підписом голови Уряду і, при необхідності, відповідних міністрів. Подання кандидата та призначення голови Уряду, а також розпуск Генеральних Кортесів скріплюються підписом голови Конгресу. За рішення Короля відповідальні особи, скріпити їх своїм підписом.

Король не несе відповідальності і за політичні  невдачі, і за правопорушення. У законі немає санкцій за такі правопорушення. Безвідповідальність іспанського короля, як і безвідповідальність усіх монархів, є не тільки універсальною, але і екстериторіальної.

Право на особливий  зміст включає в себе право на оплату витрат правлячої прізвища з державного бюджету і право на майно династії (королівський домен). Король отримує від державного бюджету загальну суму на утримання своєї сім'ї та Двору і вільно розпоряджається нею.

Таким чином, Король Іспанії, будучи Главою держави, володіє відповідними повноваженнями як у сфері виконавчої, так і  законодавчої влади зі специфічними особливостями, зумовленими конституційно-правовим статусом монарха.

 

 

 

2. Структура, повноваження  та порядок обрання генеральних  кортесів

Парламент являє  собою колегіальний представницький  орган державної влади. Узагальнена  характеристика парламенту містить наступні його відмітні властивості:

1) всякий парламент наділений владними повноваженнями;

2) кожен парламент є зборами  державних діячів, які приймають  тільки колегіальні рішення і несуть за них колективну відповідальність;

3) парламент - представницький орган.  Це припускає, що хоча б частина вхідних у нього членів одягнена довірою виборців, представляє інтереси територіальних, станових спільнот або народу в цілому.

Парламент Іспанії  називається Генеральними кортесами  і складається з двох палат. Генеральні кортеси представляють іспанський народ і складаються з Конгресу депутатів і Сенату. Генеральні кортеси здійснюють законодавчу владу держави, приймають державний бюджет, контролюють діяльність держави і, крім того, мають повноваженнями, передбаченими для них Конституцією.

Стаття 68 Конституції  Іспанії визначає склад і порядок  обрання Конгресу депутатів. Так, мінімальна кількість депутатів Конгресу - 300 чоловік, максимальне - 400. Депутати обираються вільним, загальним, рівним прямим і таємним голосуванням у порядку, встановленому законом.

Виборчим  округом є провінція. Міста Сеута і Мелілья обирають в Конгрес по одному депутату. Закон розподіляє загальне число депутатів, встановлюючи попередній мінімум представництва від кожного виборчого округу та розподіляючи інше число місць пропорційно до кількості населення. Вибори проводяться у кожному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва.

Конгрес обирається строком на чотири роки. Дія депутатського мандата закінчується через чотири роки після його обрання або з моменту розпуску Палати.

Вибори можуть відбутися не раніше тридцяти і не пізніше шістдесяти днів з моменту закінчення дії мандата. Новообрана Конгрес скликається не пізніше двадцяти п'яти днів з моменту проведення виборів.

У відповідності зі статтею 69 Конституції Сенат є палатою територіального представництва. Від кожної провінції обирається по чотири сенатора загальним вільним рівним прямим і таємним голосуванням її виборців на умовах, передбачених законом.

В острівних  провінціях кожен острів або об'єднання островів, що мають Кабільдо або острівної Рада, утворюють виборчий округ для обрання сенаторів. По три сенатори обираються від кожного з великих островів - Гран Канарія, Майорка і Тенеріфе, - і по одному від наступних островів або груп островів: Ивиса, Форментера, Менорка, Фуертевентура, Гомера, Ієрро, Лансароте і Ла-Пальма. Міста Сеута і Мелілья обирають по два сенатори.

Автономні співтовариства призначають по одному сенатору і  ще по одному від кожного мільйона населення, що проживає на їх території. Призначення здійснюється відповідним  законодавчим Зборами, а при його відсутності вищим колегіальним органом автономного співтовариства в відповідно до його статуту, який повинен забезпечувати в будь-якому випадку адекватне пропорційне представництво.

Сенат обирається строком на чотири роки. Дія сенаторського мандата закінчується через чотири роки після обрання сенатора або з моменту розпуску Палати.

Сенаторами  і депутатами не можуть бути

а) члени Конституційного Суду,

б) вищі посадові особи державної  адміністрації, зазначені в законі, за винятком членів Уряду,

в) захисники народу,

г) члени судів, судді і прокурори,

д) професійні військові і особи, які перебувають на дійсній службі в органах національної безпеки  і в поліції,

е) члени виборчих комісій.

Депутати  і сенатори володіють недоторканністю. Не допускається переслідування за думки, висловлені при виконанні своїх обов'язків.

Протягом  терміну дії свого мандата  депутати і сенатори користуються також  недоторканністю і не можуть бути затримані, за винятком випадків, коли вони захоплені на місці злочину. Їм не може бути пред'явлено звинувачення і вони не можуть бути притягнуті до суду без згоди відповідної палати. Кримінальну справу проти депутатів і сенаторів може розглядатися лише кримінальній палаті Верховного суду.

Палати встановлюють свої регламенти, стверджують самостійно свої бюджети і за взаємною згодою визначають статус технічного персоналу Генеральних кортесів. Регламенти та їх зміни виносяться в цілому на заключне голосування. Для їх прийняття потрібна абсолютна більшість голосів. Кожна з палат обирає зі свого складу голову палати та інших членів Президії. Спільні засідання проводяться під головуванням голови Конгресу і відповідно до регламенту Генеральних кортесів, прийнятим абсолютною більшістю кожної палати. Голови палат здійснюють від їх імені всі адміністративні повноваження і виконують функції поліції усередині будівлі Палати.

Палати збираються на чергові сесії двічі на рік: перша - з вересня по грудень, друга - з лютого по червень.

Палати можуть збиратися на позачергові сесії  на прохання Уряду, постійної депутатської Комісії або за рішенням абсолютної більшості загального числа членів будь Палати. Позачергові сесії скликаються для обговорення певної порядку денного і завершують свою роботу по закінченні обговорень за повісткою.

Палати здійснюють свою діяльність на пленарних засіданнях і в комісіях. Палати можуть делегувати постійним законодавчим комісіям право прийняття законопроектів і законодавчих пропозицій. Однак палата може в будь-який момент зажадати обговорення на її засіданні і прийняття будь-якого законопроекту чи законодавчої пропозиції, спрямованого на розгляд до комісії.

Конгрес і  Сенат, а в ряді випадків обидві палати спільно, можуть утворити комісії з  розслідування будь-якого питання, що представляє суспільний інтерес. Висновки комісій не є обов'язковими для слідів, не торкаються також рішення судових органів, проте результати розслідування можуть бути передані прокуратурі для використання у відповідних випадках.

У кожній палаті працює постійна депутатська комісія, яка складається не менш ніж з двадцяти одного члена, що представляють парламентські фракції пропорційно їх чисельності.

Для прийняття  рішень палати повинні збиратися за регламентом, при цьому необхідна присутність більшості їхніх членів. Рішення визнаються дійсними, якщо за них проголосувала більшість присутніх членів, за винятком тих випадків, коли відповідно до Конституції або органічними законами вимагається інша більшість голосів, або випадків, пов'язаних з обранням посадових осіб, у порядку, передбаченому регламентами палат. Голосування здійснюється сенаторами і депутатами персонально і не може бути доручено іншим особам.

Пленарні  засідання палат є відкритими, за винятком випадків, коли кожна палата приймає рішення абсолютною більшістю голосів або коли це передбачено регламентом.

Розглянемо  більш детально процес реалізації палатами іспанського парламенту законодавчих повноважень.

Перш за все, необхідно відзначити, що іспанський парламент може приймати два види законів: органічні, звичайні і базові. Органічними законами є закони, пов'язані з розвитком основних прав і свобод, закони, що схвалюють Статути автономії і основи виборчої системи, а також інші закони, передбачені Конституцією. Для прийняття, зміни або скасування органічного закону потрібна абсолютна більшість голосів Конгресу при остаточному голосуванні проекту в цілому.

Генеральні  кортеси можуть делегувати Уряду  право прийняття норм, що мають  силу закону, з питань, не зазначених вище. Делегування законодавчих повноважень  здійснюється за допомогою базового закону, якщо мова йде про вироблення статей тексту, або ж за допомогою  звичайного закону, коли мова йде про  об'єднання різних законодавчих текстів  в один.

Законодавчі повноваження надаються Уряду в  певній формі, на певний предмет і  з зазначенням строку їх дії. Передані повноваження вважаються вичерпаними  з моменту оприлюднення Урядом відповідного нормативного акта. Вони не можуть бути надані в невизначеною формі або  на невизначений термін. Законодавчі  повноваження не можуть бути передані іншим, крім Уряду, властям.

Базові закони чітко визначають мету і обсяг  переданих законодавчих повноважень, також як і принципи та критерії, які повинні бути дотримані при  їх здійсненні. При наданні повноважень  на переробку законодавчих текстів  встановлюються межі нормотворчості у  відповідності з законодавчими  повноваженнями і вказується, чи слід обмежитися виробленням одного тексту, або передбачається можливість упорядкування, класифікації та узгодження декількох  законодавчих текстів.

Базові закони ні в якому разі не можуть:

а) дозволяти зміна самого базового закону;

б) надавати право встановлювати  норми, що мають зворотну силу.

Право законодавчої ініціативи належить Уряду, Конгресу і  Сенату у відповідності з Конституцією і регламентами палат. Зборів автономних Співтовариств можуть звертатися до Уряду з проханням про прийняття законопроектів, як і представляти в Президію Конгресу законодавчі пропозиції, уповноважуючи в згадану Палату для їх захисту не більше трьох членів Зборів.

Органічний  закон визначає умови та способи  здійснення народом ініціативи за поданням законодавчих пропозицій. У кожному разі потрібний збір не менше 500 000 завірених підписів. Така ініціатива не може мати місця з питань, віднесених до органічних законів, питань, пов'язаних з оподаткуванням, міжнародним відносинам і праву помилування.

Рада міністрів приймає законопроекти, які потім вносить на розгляд Конгресу з викладенням мотивів і передумов, необхідних для їх розгляду.

Після прийняття звичайного або органічного законопроекту в Конгресі депутатів голова Конгресу повідомляє негайно про це голові Сенату, який, в свою чергу, виносить законопроект на розгляд своєї палати. Сенат протягом двох місяців з моменту отримання тексту може мотивованим посланням накласти вето або вносити поправки в текст. Вето приймається абсолютною більшістю голосів. У разі застосування вето для передачі проекту на підпис Королю, потрібно затвердження первинного тексту абсолютною більшістю голосів у Конгресі, або твердження простою більшістю по закінченні двох місяців з дня його пропозиції, або прийняття чи відхилення Конгресом поправок простою більшістю голосів.

Двомісячний термін, надаваний Сенату для здійснення права на вето або внесення поправок, скорочується до двадцяти календарних  днів для законопроектів, оголошених Урядом або Конгресом депутатів строковими.

Король підписує у п'ятнадцятиденний строк закони, прийняті Генеральними кортесами, і дає розпорядження про їх негайне оприлюднення. 

 

 

3. Уряд Іспанії

Виконавча влада  уособлюється в певній системі державних  органів, пов'язаних між собою по вертикалі і горизонталі. На вищій сходинці цієї системи стоїть уряд, очолюване головою держави чи прем'єр-міністром.

Уряд - це колегіальний орган державної влади загальної  компетенції, що здійснює керівництво  виконавчої і розпорядчої (тобто  адміністративної) діяльністю в країні. До його складу входять керівники найбільш значних органів центральної адміністрації, а іноді і представники нижчестоящої адміністрації.

 

Уряд формально займає третє  місце в ієрархії вищих органів  державної влади Іспанії. Правове  становище Уряду Іспанії закріплюється, насамперед, в Конституції. Конституція  визначає місце Уряду в системі  державних органів Іспанії, його склад, порядок утворення, основні  напрямки діяльності, завдання та повноваження, відносини з іншими державними органами, організаційні форми діяльності. Конституція Іспанії надає Уряду широкі повноваження, одночасно обмежуючи їх виконання Конституції і законів.

 

У 1997 році був прийнятий Закон  про Уряді, де більш детально закріплюється  правове становище Уряду. З прийняттям цього закону відбулися значні зміни як у порядку формування і відставки Уряду, так і в самій структурі органу. Уряд отримує більшу незалежність і повноваження, кількісно і якісно змінюється склад Міністерств та департаментів.

 

Уряд здійснює керівництво внутрішньою  і зовнішньою політикою, управління цивільними і військовими справами і захистом держави. Воно здійснює виконавчі  і розпорядчі функції відповідно до Конституції і законів.

 

У відповідності зі статтею 98 Конституції  Іспанії Уряд складається з голови, його заступників, міністрів і інших членів Уряду, передбачених законом. Якщо Конституція визначає основні членів Уряду і допускає розширення складу Уряду законодавчим шляхом, то Закон про Уряді містить закритий перелік членів Уряду: Голова, Віце-голова або Віце-голови і міністри. Таким чином, питання про включення Державного Секретаря до складу Уряду - питання, що викликав раніше гостру полеміку, - вирішується негативно.

 

Іспанія, будучи парламентською монархією, надає Голові Уряду домінуючу  роль. З цього приводу відомий іспанський державознавець Р.Ф. Карвахаль ще в 1972 році, тобто за три роки до смерті Франко, писав про те, що особистість Голови Ради Міністрів повинна отримати в країні особливої ​​ваги і престиж [11].

 

Даючи детальний аналіз повноважень  Голови Уряду, можна виділити компетенцію, яку той здійснює в якості Голови (наприклад, повноваження формувати  політичну програму Уряду і вносити  її на розгляд Конгресу Депутатів), і повноваження, які він виконує  в якості члена Уряду (наприклад, керівництво зовнішньою і внутрішньою  політикою, цивільної та військової адміністрацією і обороною держави).

 

У науці порівняльного конституційного  права виділяють три принципи, на підставі яких може діяти уряд:

 

1) принцип канцлера, відповідно  до якого голова складає вищу  одиницю, яка керує, координує, формує і персоналізує відповідальність органу;

 

2) міністерський або департаментських  принцип, відповідно до якого  міністри керують і несуть  відповідальність за діяльність  відповідних департаментів;

 

3) принцип кабінету, відповідно  до якого уряд функціонує в  якості цілісного органу, солідарно  відповідального за свою діяльність [12].

 

Функціонування Уряду Іспанії  обумовлюється саме принципом канцлера.

 

Голова керує діяльністю Уряду, координує функції інших його членів, незалежно від повноважень  і прямої відповідальності за здійснення своєї діяльності кожного з них.

 

Члени Уряду не можуть здійснювати  інші представницькі функції, крім передбачених парламентським мандатом, а також будь-які інші суспільні функції, які не відносяться до їх посади, а також не можуть займатися професійною або комерційною діяльністю. Статус і несумісність посад членів Уряду визначається законом.

 

Таким чином, Голова Уряду Іспанії, як і інші його члени, не може здійснювати  ніяких інших представницьких функцій, крім функцій, пов'язаних з володінням парламентським мандатом, а також не може займатися діяльністю, яка не співпадає з його роботою як члена Уряду. Таке становище іспанського законодавства вельми специфічно. На відміну від багатьох інших держав, де члени уряду можуть займатися медичною, наукової, художньої, юридичної або релігійною діяльністю, члени Уряду Іспанії - неодмінно професійні політики чи адміністратори, зобов'язані присвячувати роботі весь свій час і сили [13].

 

Після кожного оновлення складу Конгресу депутатів і у передбачених Конституцією випадках Король після попередніх консультацій з представниками політичних груп, представлених у Парламенті, пропонує через голови Конгресу кандидатуру на пост голови Уряду.

 

Кандидат на посаду голови Уряду представляє перед Конгресом депутатів політичну програму Уряду в пропонованому складі і запитує вотум довіри Палати.