Підготовка грунту до посіву

 

 

 

Зміст

     Вступ

1.Підготовка грунту до посіву

1.1 Допосівний період

2.Підготовка насіння до посіву

3.Посівний та після посівний періоди.

4.Одержання насіння.

     Висновки

     Списоквикористаних джерел

 

 

Значення люцерни обумовлене комплексом показників, і насамперед високою врожайністю впродовж чотирьох-шести років, середньою вимогливістю до умов зростання, повноцінністю, пластичністю. 
Люцерна посівна — одна з найурожайніших багаторічних культур.  
За впровадження інтенсивної технології вирощування люцерна може забезпечити збирання 50–60 т/га зеленої маси та 3–4 т/га перетравного протеїну за низької собівартості кормових одиниць та білка. 
Люцерна забезпечує отримання сіна високої поживності, цінного зеленого та пасовищного корму, багатого на протеїн, мінеральні, органічні речовини та вітаміни. За високого вмісту кальцію, фосфору та інших речовин люцерновий корм цінніший від конюшинового, еспарцетового та корму із вики. 
У сухій масі люцерни міститься 17–18% протеїну, 13–14 — білка, 2,5–3,0 — жиру, 24–28 — клітковини, 35–37 — БЕР, у 100 кг сіна — 11,5–12,5 кг перетравного білка, 56–63 к. од. Тривалість ефективного використання люцернових посівів — понад 10 років. Навесні, а також після скошування люцерна швидко відростає, що забезпечує два-три, а за зрошення — п’ять і більше укосів, що зумовлює її високу врожайність. 
 
   Останнім часом усе більшого поширення набуває виготовлення із зеленої маси люцерни білково-вітамінних пасти та порошкового концентрату, в яких вміст протеїну доведено до 50–55% за значної кількості каротину та інших поживних речовин. Білково-вітамінний концентрат вводять у корми як високобілкову вітамінізовану добавку. Такий спосіб підвищення білковості кормів менш енергоємний порівняно із виготовленням трав’яного борошна. 
Цінність люцернового корму визначається не тільки вмістом білка, а й його збалансованістю та амінокислотним складом. Люцерна посівна містить майже всі амінокислоти, у тому числі найважливіші із них: лізин, метіонін, триптофан. У зеленій масі й сіні втричі більше лізину і в сім разів триптофану, ніж у зерні кукурудзи. Крім того, білки, які містить люцерна, легкорозчинні у воді й нейтральних солях, завдяки чому краще засвоюються організмом тварин. 
Корми із люцерни охоче поїдають усі види тварин, тому їх широко використовують у годівлі. Доведено, що культура цінна під час роздоювання тварин: поїдання зеленої маси у цей період значно підвищує надої та біохімічні показники молока. 
Люцерна посівна — сильний азотфіксатор. Залежно від умов вирощування, 1 га посівів цієї культури може фіксувати 200–250 кг азоту (і навіть більше), а коренева система залишає таку кількість азоту, фосфору, калію та інших елементів, що й внесення 45–60 т/га гною. 
Коріння люцерни завдяки проникненню у грунт на 2–3 м і глибше виносить у верхній шар кальцій, фосфор та інші елементи, збагачуючи його поживними речовинами. 
Люцерна відзначається здатністю пригнічувати патогенні мікроорганізми грунту. Під впливом багаторічних трав у ньому зникає шкідлива мікрофауна і розвивається корисна мікрофлора. Велика цінність культури в тому, що вона формує високу врожайність та якість шляхом значної азотфіксації, не потребує внесення дорогих і шкідливих для довкілля азотних добрив, а тому відіграє велику роль у біологізації кормовиробництва та є цінною складовою енергоощадних технологій. 
У зв’язку із здатністю поліпшувати агрофізичні, агрохімічні і біологічні властивості грунтів бобові трави є кращим попередником для всіх культур сівозміни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Люцерна – королева кормових культур. Таку відзнаку вона отримала не лише як рослина, але й як цінний корм. Завдяки своїм відмінним властивостям, вмісту пожнивних речовин та позитивному впливу на продуктивність та здоров’я  тварин люцерна є найцікавішим компонентом раціону для дійних корів. Поширення на Україні пов’язано з кількістю опадів, яких не достатньо для високих урожаїв    злакових трав, але достатньо для бобових.

    При підготовці площі під посів та безпосередньо посіву слід приділяти велику  увагу, адже від цього залежатимуть наступні 9 -12 врожаїв, 3 роки використання по 3-4 укоси. Поле слід добре вирівняти, розбити грудку, перед посівом провести попереднє ущільнення. Глибина посіву має бути в межах 1-2 см. Посів потрібно проводити в період з кінця березня до кінця липня. Раніше не слід сіяти через недостатню для швидкого проростання та розвитку температуру, в той час, коли умови є сприятливими для розвитку багатьох бур’янів. Серпневий посів не забезпечить достатнього розвитку рослини для входження в зиму. Оптимальним часом для сівби є квітень, коли достатня кількість зимової вологи в поєднанні з довгим вегетативним періодом забезпечують добрий та надійний розвиток рослин. Кількість  рослин на м2 повинна бути в межах 300-350 шт, що відповідає нормі висіву 20-25 кг/га. Контроль сходів проводимо через 2-3 тижні після посіву.  

   У той же час люцерна основний чинник біологізації землеробства. Значення біологізації землеробства незмірно зростає в сучасних умовах обмеженого ресурсного забезпечення АПК, коли баланс органічної речовини більшості грунтів складається несприятливо, що може мати важкі наслідки для землеробства вже в недалекому майбутньому.

Люцерна за рахунок фіксації азоту з повітря залишає в грунті з кореневими та пожнивними залишками до 150-170 кг / га біологічного азоту. Збільшення площі посіву люцерни дозволить зберегти бездефіцитний баланс гумусу в грунтах і їх родючість.

Однак розширення посівних площ цієї цінної кормової культури не відбувається через відсутність у достатній кількості посівного матеріалу, що в свою чергу пов'язано з низькою продуктивністю. Вихід з такого становища можливий тільки при переході до нових сортів з високим потенціалом врожайності насіння і впровадження покращених технологій. Селекціонерами по люцерні за останні роки виведено кілька перспективних у цьому плані сортів для різних регіонів обробітку.

При розробці нової покращеної технології виробництва насіння люцерни слід особливу увагу приділяти: широкорядним розрідженим посівам; заходам щодо збільшення чисельності диких запилювачів; захисту посівів від шкідників і бур'янів; режимам використання насіннєвого травостою; зниження втрат насіння при збиранні за рахунок десикации травостою.

 

 

1.Підготовка грунту до посіву

      Цей період починається  одразу після збирання попередника, зазвичай — з дворазового лущення  стерні. За промислового землеробства  мінеральні добрива вносять залежно  від агрохімічного стану грунтів (наприклад Р60, К40). За біологічного — органіку в різних формах під попередники. За сучасних умов найобгрунтованішими є три типи основного обробітку грунту: полицевий (відвальний або з оборотом пласта), безполицевий (без обороту пласта) та нульовий. Вибір типу основного обробітку грунту залежить від зони вирощування, складу грунтів, сівозміни та попередників, обраної системи землеробства, фітосанітарного стану екосистем і, особливо, від ступеня забур’яненості кореневищними та коренепаростковими видами, а також чисельності грунтозаселяючих комах-фітофагів. За вирощування насіннєвої люцерни на важких грунтах, за високого ступеня забур’яненості кореневищними та коренепаростковими видами, а також за суттєвої чисельності грунтозаселяючих шкідників, як водиться, використовують полицевий обробіток грунту. На легких та чистих від кореневищних і коренепаросткових видів бур’янів економічнішим та екологічно ефективнішим є безполицевий грунтообробіток. Нульовий обробіток під час вирощування насіннєвої люцерни в умовах України поки що не знайшов обгрунтування та застосування. Заходи основного обробітку грунту зменшують забур’яненість, а полицевий знищує грунтозаселяючих комах-фітофагів (дротяники, несправжні дротяники, гусениці підгризаючі совки тощо).

     Допосівний період

Підготовка грунту передбачає напівпарову або поліпшену системи його обробітку. Вибір системи залежить від зони вирощування насіннєвої люцерни, видового складу та чисельності популяцій бур’янових угруповань.

За весняної сівби передпосівний період складається з ранньовесняного боронування в два сліди, передпосівної культивації з одночасним подрібненням грудок та вирівнюванням поля. За промислового землеробства — внесення, залежно від видового складу популяцій бур’янових угруповань, рекомендованих, згідно зі списком (додаток 1), гербіцидів з одночасним їхнім загортанням, наприклад: Трефлан, 24% к.е., — 6 л/га тощо. Сучасні технічні засоби дають змогу всі ці операції здійснювати за один прохід агрегату.

У разі літньої сівби — регулярні допосівні культивації за системою напівпарового обробітку грунту в міру появи бур’янів. Передпосівний його обробіток здійснюють за такою самою схемою, як і за весняного висіву, але при цьому зазвичай не вносять гербіциди.

Підготовка насіння передбачає доведення його до посівних кондицій, скарифікацію, обробку насіння Ризоторфіном, мікроелементами тощо. За промислового землеробства — протруювання насіння рекомендованими протруйниками.

Передпосівні обробітки грунту та підготовки насіння зменшують чисельність популяцій бур’янів, грунтових і грунтозаселяючих шкідників, збудників хвороб; поліпшують умови росту та розвитку культури, особливо на початковому етапі, найуразливішому для люцерни

 

 

 

2. Підготовка насіння до посіву

 Особливістю підготовки насіння до сівби багаторічних бобових трав, у тому числі люцерни, є наявність у частини насіння оболонки, що не пропускає воду й повітря. Таке насіння називають твердим. Кількість його змінюється залежно від виду, сорту, погодних умов тощо. Якщо посівний матеріал містить понад 20 % твердого насіння, його обов'язково скарифікують механічним або електрогідравлічним способом з одночасною обробкою мікроелементами. Після цього здійснюють інокуляцію спеціальними штамами бульбочкових бактерій і повітряно-тепловий обігрів насіння [2].

Така підготовка насіння до сівби, по-перше, збільшує, завдяки електрогідравлічній скарифікації та обробці насіння мікроелементами, енергію проростання на 20-30 % та схожість на 5-10 %; по-друге, сприяє одержанню ранніх і дружних сходів; по-третє, сприяє підвищенню врожайності на 10-12 % та зниженню витрат на одиницю продукції. Завдяки інокуляції вміст загального азоту зростає на 5%, а приріст урожаю сіна становить 9-10 %. Скарифікацію виконують на спеціальних машинах за 10 -12 днів до сівби або безпосередньо перед сівбою.

Насіння перед сівбою протруюють. У господарствах або на ділянках, де люцерну вирощують вперше, необхідно обробляти насіння люцерновим нітрагіном (ризоторфіном). Цю роботу виконують у день сівби в затіненому приміщенні. Внаслідок інокуляції урожайність зростає на 20 – 30 %.

Перед висіванням насіння провітрюють і збагачують мікроелементами (молібден, бор, марганець).

Люцерну висівають у ранньовесняні строки одночасно зі сівбою ярих ранніх культур або з покривною культурою за підпокривного вирощування насінням районованих сортів не нижче, ніж другого класу, чистим від бур’янів, особливо карантинних.

Можливі безпокривна весняна та літня сівба люцерни. Кращі строки літньої сівби припадають у зоні Лісостепу на період з 20 червня до 20 липня. Основною вимогою при цьому є достатня вологість ґрунту.

Для сівби люцерни використовують зернотрав'яну сівалку Клен-1,2 та інші, сіють рано навесні звичайним рядковим способом.

Різні екологічні умови росту й розвитку люцерни в перший рік життя, залежно від способу сівби, потребують визначення оптимальних норм висіву, які гарантують створення високопродуктивного травостою в наступні роки вегетації. Біологічною особливістю люцерни є спроможність однієї рослини утворювати кущ до 300 стебел залежно від площі живлення. Узагальнюючи результати досліджень, можна дійти висновку про доцільність густоти рослин у перший рік життя в Лісостепу до 200 шт./м2, що забезпечує щільність травостою 450 - 500 шт./м2 стебел.

 

3.Посівний період

Рано навесні насіння зареєстрованих в Україні сортів (Власта, з 2004 р., Німеччина; Віра, з 1999 р., Полтава; Владислава, з 2001 р., Носівка; Єва, з 2002 р., Одеса; Зайкевича, 1931 р., Полтава; Надєжда, з 1982 р., Херсон; Радуга, з 1979 р., Одеса; Ярославна, з 1989 р., Інститут землеробства, Чабани, тощо ) висівають, як водиться, за екстенсивного та промислового рільництва. Спосіб висівання — широкорядний (ширина міжрядь — 70 см), безпокривний або покривний, глибина загортання насіння — до 2 см. Норма висіву — 2–4 кг/га (1,5–3,0 млн/га схожих насінин) для одержання оптимальної густоти травостою 20–25 рослин, або 180–200 стебел на 1 м2. Одночасно вносять гранульовані інсектициди або нітроамофосні добрива. Після посіву коткують. У разі безпокривного способу вирощування створюють сприятливіші умови для росту й розвитку рослин, при цьому, буває, одержують 1,0–1,2 ц/га насіння уже в рік висіву. Дослідження низки вчених свідчать, що логічніше не збирати насіння в перший рік, що створює передумови для збільшення насіннєвої продуктивності в наступні роки вирощування люцерни. Покривний спосіб (ячмінь, яра пшениця, кукурудза на зелений корм) вирощування люцерни забезпечує менше її пошкодження шкідниками в рік висівання та інтенсивніше використання площі за рахунок додаткового отримання фітопродукції на корм.

Улітку насіння висівають частіше за біологічного землеробства, що істотно зменшує забур’яненість сходів та пошкодження їх комахами-фітофагами. Цей строк сівби ризикований у посушливий період. Особливості сівби влітку аналогічні весняному періоду, за винятком внесення гранульованих інсектицидів або мінеральних добрив.

Післяпосівний період

У разі весняної сівби за промислового землеробства слід виконати такі процеси: післяпосівне коткування; культивацію міжрядь на глибину 4–6 см після появи сходів; обстеження на наявність довгоносиків з інтервалом один-два дні; обробку інсектицидами за наявності бульбочкових, сірого та інших довгоносиків (3–5 екз./м2) або ураження ними 5% листкової поверхні з використанням рекомендованих інсектицидів, наприклад, Золону, 35% к.е. (1,4–2,8 л/га), Актелліку, 50 к.е. (1,0–1,5 л/га) тощо. На першому етапі обробляють лише крайові смуги, а за потреби — все поле. У фазі трійчастого листка люцерну проти бур’янів обробляють Базаграном, 48% в.р. (2,0 л/га) та іншими рекомендованими гербіцицами. Базагран ефективний також за висівання люцерни під покрив ярих зернових (пшениці, ячменю, вівса). У цьому разі його застосовують у фазі кущіння цих культур.

Усі ці заходи створюють передумови для отримання дружних сходів, унеможливлюють появу грунтової кірки, підвищують стійкість рослин проти шкідливих організмів. Вони також захищають культури від шкідників, що заселяють грунт, від бульбочкових, довгоносиків і бур’янів.

За літньої сівби в умовах біологічного землеробства за потреби здійснюють післяпосівне коткування, міжрядні культивації, знищують у рядках бур’яни тощо.

Стеблування — бутонізація в перший рік  вирощування люцерни. У разі неодержання насіння в рік весняного й літнього висіву здійснюють культивацію міжрядь на глибину 6 см. За потреби це роблять кількаразово до закінчення вегетації культури. Підкошують травостій у фазі бутонізації люцерни, але не пізніше ніж за три-чотири тижні до перших заморозків. Виконання зазначених заходів допомагає знизити чисельність шкідників, що населяють грунт, зимуючих яєць клопів і попелиць, збудників хвороб та бур’янів.

У разі одержання насіння в рік весняної сівби здійснюють практично ті самі технологічні операції, що й на другий та наступні роки вирощування люцерни в усі фази її розвитку. Встановлено, що чисельність популяцій шкідливих комах у перший рік вирощування культури значно нижча, ніж у наступні роки, а тому інсектициди переважно не застосовують.

У разі неодержання насіння. Міжрядний обробіток грунту здійснюють на глибину 8–10 см. За промислового землеробства одночасно з міжрядною культивацією вносять мінеральні добрива, наприклад Р30, К30. Наприкінці серпня — на початку вересня насівають смуги озимого ріпаку, перко або їхні суміші по периметру поля та в його середині через 150–200 м в один-два проходи сівалки з нормою витрати насіння 10–12 кг/га. Проводять снігозатримання.

У разі одержання насіння. Міжрядний обробіток грунту здійснюють на глибину 8–10 см. За промислового землеробства одночасно з міжрядною культивацією вносять мінеральні добрива, наприклад Р30, К30. Проводять снігозатримання.

До відростання люцерни і в період її відростання на другий та наступні роки одержання насіння. Навесні на полях першого укосу (без підкошування) за промислового землеробства проводять ранньовесняні боронування в два сліди, компостування рослинних решток, долотування посівів, культивацію міжрядь із внесенням мінеральних добрив. За біологічного землеробства мінеральні добрива не вносять. Насівання смуг ярих капустяних культур (ярий ріпак, гірчиця, їхні сумішки) здійснюють рано навесні за першої можливості виходу в поле по його периметру та посередині через 150–200 м в один-два проходи сівалки з нормою витрати насіння 10–12 кг/га. До цього заходу вдаються за умови, що його не проводили восени з насіванням смуг озимих капустяних культур. Внесення рекомендованих гербіцидів, наприклад, Зенкору, 70% з.п. (0,75–1,0 кг/га), до початку відростання культури проти однорічних дводольних бур’янів, багаторічних злакових бур’янів — і тільки за промислового землеробства. Засіяні капустяними культурами смуги не обробляють. Ці заходи знижують чисельність шкідників, які населяють грунт, зимуючих яєць клопів та попелиць, бур’янів, збудників хвороб, створюють передумови для приваблювання диких бджіл-запилювачів та інших корисних комах на рослини капустяних культур, що цвітуть раніше, ніж люцерна.

Навесні на полях проміжного та другого укосів до підкошування люцерни здійснюють боронування в два сліди, видалення рослинних решток, долотування полів, культивацію міжрядь, насівання смуг ярих капустяних культур.

Стеблування — бутонізація за одержання насіння з першого, проміжного та другого укосів. З першого укосу зазвичай одержують насіння за промислового землеробства. При цьому регулярно культивують міжряддя, за потреби — аж до повного змикання рядків люцерни, на глибину 8–10 см. На наявність шкідливих і корисних комах посіви обстежують один раз на пентаду методом косіння ентомологічним сачком, а також оглядають рослини; на наявність збудників хвороб — оглядають стебла. При цьому здійснюють підрахунок видового складу бур’янів.

За промислового землеробства проти шкідливих комах використовують інсектициди, які застосовують у надвечірньо-нічний час за чисельності (додат. 2): клопів — 15–20, попелиць — 80–100, фітономусів — 5–8, гусениць листогризучих совок і п’ядунів — 15–20, жовтого тихіусу насіннєїда — 20–30, квіткового комарика — 30–40 екз./100 помахів сачком. Для цього використовують лише рекомендовані інсектициди (додат. 1): Актеллік, 50% к.е. (1,0–1,5 л/га), Волатон, 50% к.е. (0,8–1,5 л/га), Базудин, 60% к.е. (2,0–3,0 л/га), Золон, 35% к.е. (1,4–2,8 л/га), Бі-58 новий, 40% к.е. (0,5–1,0 л/га) тощо.

Виробнича перевірка засвідчила високу ефективність використання бінарних сумішей інсектицидів, де один із компонентів — препарат системної, а другий — контактної дії, з нормою витрати кожного з них на 50–60% нижчою за рекомендовану, наприклад: Бі-58 (0,25–0,4 л/га) + Золон (0,7–1,3 л/га). Застосування цих сумішей безпосередньо перед цвітінням сприяє тривалішому та ефективнішому захистові люцерни від шкідливих комах у найуразливішу для неї фазу — цвітіння, від якої залежить урожай насіння.

Одночасно з інсектицидами застосовують мікроелементи (борна кислота — 0,3–0,6, молібдат амонію — 0,2–0,3 кг/га), рекомендовані фунгіциди та стимулятори росту. Для боротьби з повитицею проводять скошування уражених ділянок, а посіви через сім-десять днів обробляють рекомендованими препаратами: Раундап, в.р. (0,6–0,9 л/га), Домінатор, 360 в.р. (0,6–0,9 л/га) або аміачною селітрою, 20%-ним водним

розчином, із розрахунку 500-600 л/га робочої рідини. Бур’яни навколо поля люцерни скошують до початку їхнього цвітіння або обробляють рекомендованими гербіцидами (див. додат. 1).

За біологічного землеробства на невеликих площах у фазі бутонізації (особливо перед цвітінням) використовують фітонцидний метод захисту рослин. Рослинні препарати застосовують за умови, що чисельність комах не більше ніж удвічі вища за економічний поріг шкодочинності. Це спричинено тим, що ефективність цих препаратів становить 60–70%. Існують рекомендації щодо використання понад 30 видів фітонцидних рослин (Вигера С. М., 2001), наприклад, тютюновий пил (400 г заливають 10 л води, настоюють одну добу, проціджують, додають 30–40 г розчиненого господарського мила) тощо. Ефективність дії рослинних препаратів проти шкідливих комах збільшується, якщо використовувати їхні бінарні суміші, де важливим компонентом має бути мильнянка лікарська.

 

           

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Одержання насіння.

 Для одержання насіння з  проміжного укосу травостій люцерни  підкошують у фазі масової  бутонізації, переважно це третя  декада травня, а з другого  — на початку цвітіння, зазвичай, це перша декада червня. Смуги  насіяних капустяних культур  не підкошують, і це створює  передумови приваблювання корисних  комах, зокрема комах-запилювачів.

Після підкошування люцерни в разі одержання насіння з проміжного та другого укосів. До відростання — відростання. За промислового землеробства здійснюють боронування в два сліди, компостування рослинних решток, долотування загущених посівів, культивацію міжрядь із внесенням мінеральних добрив.

Стеблування — бутонізація. В цей період здійснюють практично ті самі технологічні операції, що й за вирощування люцерни з першого укосу.

Цвітіння (усі роки одержання насіння з першого, проміжного та другого укосів). Слід створити сприятливі умови для ефективного запилення люцерни комахами-запилювачами. Для цього виставляють вулики з домашніми бджолами з розрахунку вісім-десять сімей на гектар. Перспективним є використання дикої бджоли — мегахіли ротундати — методом розставляння щитів з нею рівномірно по полю. На початку цвітіння скошують насіяні смуги з хрестоцвітими культурами. Цей захід дає можливість переорієнтувати бджіл-запилювачів із цих смуг на квітки люцерни. Огляд посівів та облік чисельності шкідливих організмів проводять один раз на пентаду. Трихограму випускають вперше на початку, а вдруге під час масової яйцекладки самицями лускокрилих (совок, п’ядунів). Посіви обробляють бактеріальними препаратами проти гусениць молодших віків лускокрилих, личинок клопів та попелиць. Застосування фітонцидного методу захисту рослин (рослинних препаратів, наприклад, з тютюну або тютюнового пилу, піретрумів тощо), замість хімічного, дає змогу запобігти знищенню корисних комах і, особливо, бджіл-запилювачів. Ці заходи знижують чисельність яєць, гусениць листогризучих совок і п’ядунів, листовійок, клопів, попелиць та інших шкідливих організмів і поліпшують запилення люцерни.

Формування й дозрівання бобів люцерни (усі роки одержання насіння з першого, проміжного та другого укосів). Насамперед, здійснюють огляд посівів, облік чисельності шкідливих організмів, за потреби — застосовують захисні заходи проти них. За промислового землеробства для цього використовують у вечірній час рекомендовані синтетичні препарати, а за біологічного — лише природоохоронні засоби й методи захисту рослин.

Збирання врожаюон Супер, 15% в.р. (3,0 л/га) тощо. Прямим комбайнуванням насіння люцерни збирають переважно за промислового землеробства.

Роздільний спосіб. За побуріння 80–85% бобів насінники скошують у валки, які після підсушування підбирають. Роздільний спосіб застосовують частіше за біологічного землеробства.

За прямого комбайнування та роздільного способу збирання врожаю насіння перевозять на тік, очищають, доводять до посівних кондицій. Відходи при цьому використовують одразу або знищують. Обмолочені рослинні рештки перевозять у місця скиртування, де (за потреби) ще раз обмолочують, щоб одержати додаткову кількість насіння. Ці заходи знижують чисельність шкідливих організмів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки.

 За будь-якого способу сівби необхідно створити травостій, щільність якого першого року використання становила в Лісостепу 200 шт./м2. При цьому варто пам’ятати, що дрібнонасінні культури, до яких належить і люцерна, мають низьку польову схожість, чимало рослин гине взимку й у підпокривний період. Отже, для визначення норми висіву слід обов'язково враховувати показники польової схожості та зрідження в підпокривний період. Тобто, для того щоб одержати щільність травостою 200 рослин на 1 м2, потрібно висіяти насіння люцерни: в Лісостепу під ячмінь 15 – 16, під кукурудзу – 14 кг/га.

Норма висіву за безпокривної сівби та якісної підготовки насіння й ґрунту –в межах 10–12 кг/га.

У зоні Правобережного Лісостепу України оптимальна норма висіву люцерни – 8–10 млн схожих насінин на 1 га, або 16 – 20 кг/га за стовідсоткової господарської придатності. У разі висівання люцерни під покрив норму висіву покривної культури зменшують на 20 %: ранні ярі покривні культури висівають із нормою висіву: ячмінь, овес – 2,0, кукурудзу на зелений корм – 0,15 – 0,25; суданську траву – 1,0 млн насінин на гектар.

За весняного чистого посіву агрофітоценози люцернового поля першого року – це нестійкі екосистеми з низькою конкурентоспроможністю до бур'янів, що вимагає постійного контролю й регулювання їх взаємовідносин прийомами агротехніки, яка передбачав знищення бур’янів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

     1. Зінченко Б. С. Вплив норми висіву та способів сівби на урожайність нового сорту Полтавчанка / Б. С. Зінченко П. Т. Дровець // Селекція і насінництво : міжвід. темат. наук. зб. – К. : Урожай, 1993. – Вип. 75.1. – С. 62 – 63.

     2. Квітко Г. П. Вплив норм висіву і способів посіву на ріст, розвиток і урожайність люцерни на корм / Г. П. Квітко, С. Г. Назаров // Корми і кормовиробництво. – К. : Урожай, 1988. – Вип. 25. – С. 16-21.