Підготовка до іспиту з міжнародної інформації

Підготовка до іспиту з міжнародної інформації

Глобалізація  інформації як актуальна проблема міжнародних  відносин. Критерії глобалізації. 2

Теорія  інформаційної цивілізації. Загальні положення. 3

Основні поняття міжнародної інформації 4

Джерела інформації 5

Джерела дизінформації 7

Джерела інформації по фірмах 7

Інформаційна  безпека в сучасному світі 8

Проблема  безпеки банківської інформації 11

Промисловий шпіонаж. 13

Інформаційні  загрози 14

Інформаційна  діяльність дипломатичних представництв  в країні перебування 15

Інформаційне  забезпечення візитів 16

Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності торгівельно-економічних  місій 16

Технології public relations (PR) в зовнішній політиці. 17

Імідж держави та політичного лідера, Фірми. Проведення ПР кампанії. Використання реклами для створення іміджу 18

Розвиток  електронного ринку  інформаційних  послуг. 19

Електронна  комерція, як система інформаційного маркетингу 20

Програма  створення ВТЦ і джерела їх фінінсування 21

Інформаційна  стратегія ЄС у галузі комунікацій. Європа і глобальне інформацінйе суспільство 22

Програма  «Шлях Європи до Інформаційного Суспільства. План Дій» (Europe’s Way to the Information Society. An Action Plan) 22

Програма «Європейське Інформаційне Суспільство у Дії» (The 23

European Information Society in Action) 23

Характеристика  Європейської конвенції про транскордонне  телебачення 24

Проблема  негативного впливу нових комунікаційних технологій на соціальні права людини: погляд Європейського суспільства 25

Міжнародна  політика Ради Європи в галузі комунікації. (аналіз 1-5-ої нарад Комітету Міністрів  РЄ з політики ЗМІ) 25

Національна участь у програмах ЄС. Програми залучення учасників в електронну комерцію 27

Esprit 29

Темпус (Программа транс европейского сотрудничества в сфере высшего образования) 29

Концепція інформаційної політики України. Міжнародна стратегія та національна специфіка 30

Концепція побудови єдиного інформаційного простору СНД. Позиції держав-учасниць і підходи  авторів концепції. 33

ТНК 34

Інформаціна політика ООН. Діяльність департаменту економічної і соціальної інформації 35

Характеристика 4-ї Великої Програми ЮНЕСКО 37

Регіональна інформаційна політика ЮНЕСКО (за документами 1989-1995 років) 38

НАТО 39

ОБСЕ 40

Доповідь  Шона Макбрайда "Багато голосів - один світ". Диспропорції 41

в міжнародному інформаційному обміні. Економічні проблеми конкретно 41

Доповідь  Бангемана "ЕС і глобальне інформаційне суспільство" 43

 

 

Глобалізація інформації як актуальна проблема міжнародних  відносин. Критерії глобалізації.

Вирішення глобальних проблем  людства вимагає координованих  зусиль всіх учасників міжнародного співтовариства, вимагає високого рівня  взаємовідносин, що в сучасному розумінні  називають обміном інформацією.

Міжнародна інформації послуговується двома термінами: міжнародна інформація і міжнародна комунікація.

Міжнародна комунікація – це процес безпосереднього обміну інформацією від джерела інформації до реципієнта, а також і зворотний процес – тобто реакція на наслідки цього процесу.

Інформація – глобальна  проблема людства.

Розглядаючи інформацію та комунікацію, треба підкреслити два таких  моменти:

По-перше, інформація перетворилась на глобальну проблему, вона має світовий, міжнародний характер.

По-друге, значно зросла роль інформації у вирішенні інших глобальних міжнародних проблем, тобто вона стала складовою інших глобальних проблем, таких як боротьба зі стихійними лихами, проблема біжинців, проблема розподілу світових енергетичних ресурсів.

Інформація відтворює  явища та закони зовнішнього світу  і створює можливості передбачення і перетворення дійсності в інтересах  міжнародного співтовариства. На відміну  від інших ресурсів, які мають  здатність вичерпуватись, інформаційні ресурси не тільки відтворюються, але  й збільшуються протягом їх використання (тобто накопичення інформації у  вигляді фундаментальних та спеціалізованих  знань, у вигляді необхідної інформації зростає, і протягом останніх 10 років  зросло майже в 30 разів). Інформаційний  фактор здійснив у житті міжнародного співтовариства найбільш глибоку зміну  за всю її історію. В реальному  часі інформація об'єднала світ в єдину  інформаційну систему і зараз  обумовлює технічні, суспільні, політичні, соціальні та економічні системи. Існує  вислів: "Хто володіє інформацією, той володіє світом".

Інформація є стратегічним ресурсом людства і у багатьох законах розвинених держав світу  вона визначається як стратегічний ресурс держави, який охороняється системою національної безпеки.

За класифікацією дослідників  глобальних проблем людства віднесення до глобальних проблем відбувається за такими критеріями:

1) глобальні проблеми стосуються  всього людства в цілому, кожної  соціальної групи і кожної  людини, тобто мають всецивілізаційний  характер;

2) ці проблеми виступають  як об'єктивний фактор, що певною  мірою обумовлює розвиток усього  світу;

3) глобальні проблеми вимагають  для свого вирішення постійного  міжнародного співробітництва усіх  держав і максимальних об'єднаних  зусиль усього людства. Невирішеність  цих проблем створює загрозу  для існування цивілізації майбутнього  планети.

За цими критеріями Інфрмація  набула статусу глобальної проблеми, оскільки сучасні засоби зв'язку глобалізували  можливості передачі великих масивів  інформації за неймовірно короткий час, мультимедійні системи здійснюють миттєву передачу інформації на будь-яку  відстань, що впливає на суспільні  процеси в світі.

Кожна держава розглядає  глобальні проблеми через призму своїх національних інтересів. Наприклад, для країн Латинської Америки  та Карибського регіону проблема розвитку інфраструктури комунікацій  є важливою і актуальною, в той  же час в країнах Північної  Америки, Західної та Північної Європи ця проблема є завершеною. Таким  чином на міжнародних форумах, в  міжнародних організаціях та інших  міжнародних інституціях розробляються  лише загальні принципи сприйняття глобальних проблем. Тобто держави узгоджують свої інтереси: одні надають можливості для розвитку цієї галузі, а інші просто розвивають цю галузь у себе. Таким чином забезпечується рівномірний  розвиток комунікацій у всьому суспільстві, у всіх країнах.

4) Ще один аспект інформації  як глобальної проблеми полягає  у тому, що глобальні проблеми  міжнародного співтовариства мають  завжди як складову і проблему  комунікацій. До таких глобальних  проблем відносять на сьогодні  врегулювання міжнародних конфліктів, підтримання миру і безпеки  у світі, проблему голоду, проблема  захисту навколишнього середовища, проблема біжинців, проблема стихійних  лих та епідемій. І звичайно  інформація є складовою таких  глобальних проблем, як розподіл  сировинних, продовольчих, енергетичних  ресурсів та розподіл інформаційних  ресурсів, проблеми демографії. Жодна  з цих проблем не може бути  вирішена без збору та аналізу  інформації по цій проблемі, а  це є прерогативою процесу  комунікацій.

5) Інформація за останній  час сприяла тому, що нагальні  проблеми стають у центрі уваги  міжнародного співтовариства у  зв'язку з миттєвим обігом інформації. Таким чином з'являється можливість  швидше мобілізувати ресурси  усього міжнародного співтовариства  і допомогти постраждалим.

6) Інформаційна криза. 

Виявляється у таких моментах:

а) існує протиріччя між  обмеженими можливостями людини по переробці  інформації і світовими інформаційними потоками;

б) виробництво значної  кількості надлишкової інформації, що обмежує доступ до корисної інформації;

в) порушення цілісності інформаційної  системи внаслідок приватних, відомчих і регіональних інтересів.

Інформаційна криза супроводжується  інформаційним голодом, що став характерним  для усієї світової спільноти. Інформаційна криза може розглядатися тільки у  контексті міжнародних, соціальних і економічних відносин.

Серед нормативних документів, за якими здійснюються міжнародні інформаційні відносини можна визначити документи, які забороняють розповсюдження інформації (вони є обов'язковими до виконання усіма країнами-членами  ООН і вони входять до національного  законодавства кожної  держави). До таких документів належать:

• Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 110 частина 2 від 3.11.1947 – засудження пропаганди агресивних війн;
• Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 року, ст.20 – заборона законом пропаганди агресії та насильства;
• Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1972 року – заборона пропаганди расової вищості;
• Загальна декларація прав людини (1948 р.), ст.19 (законспектувати частини 1 і 2)
• Конвенція про авторське право (Україна приєдналася до неї у 1995 році).

Але міжнародні документи  ООН можуть носити як зобов'язуючий, так і рекомендаційний характер. Якщо порушується зобов'язуючий  документ, то на державу накладаються штрафні санкції, в основному  політичні і економічні. У випадку  порушення рекомендаційного документу, держава може відчути на собі моральний  або політичний тиск інших держав. Тобто рекомендаційні документи  створюються для того, щоб держава  створила певні положення в національному  законодавстві.

Теорія інформаційної  цивілізації. Загальні положення.

Глобальна роль інформації привела  до появи в суспільстві концепції  інформаційної цивілізації. У зв'язку з цим 3 тисячоліття називають  тисячоліттям становлення інформаційної  цивілізації і визначають характеристики інформаційного суспільства.

Автори, що розглядали інформаційне суспільство: Збігнев  Бжезинський, Махлюен, Понятовський, Тофлер, Масуда, Белл.

Вони розглядали ІС як новий  рівень в історії людства і  основні цілі нової концепції  визначали дуже чітко:

1) створення єдиної комп'ютеризованої  нації;

2) глобалізм інформаційного  простору;

3) розвиток комунікаційних  мереж;

4) вільний потік інформації  незважаючи на кордони держав.

З точки зору розвитку суспільства, в даній характеристиці існують  положення, які зараз здаються неможливими (наприклад створення єдиної комп'ютеризованої нації вважається утопічним). Справа в тому, що створення інформаційної  цивілізації залежить не лише від  дослідників, а і від самого суспільства. Зараз кожен із індивідуумів визначає для себе рівень насичення інформацією: чи побутовий (на рівні мильних опер), чи спеціалізований. І звичайно не можна  заставити всіх користуватися інформацією  на спеціалізованому рівні.

Однак вже зараз певні  положення цієї концепції починають  реалізовуватись. Так в японський  дослідник Масуда розробив "План інформаційного суспільства – національна  мета Японії до 2000 року". На цей план було асигновано десятки млрд. доларів, і Японія реалізувала його майже  повністю (крім створення регіональної системи життєдіяльності людини). Компонентами цього плану є:

1) створення баз даних  для управління від найвищого  до місцевого рівня;

2) комп'ютеризація усіх  соціальних сфер суспільства;

3) створення системи інформаційного  контролю за виконанням рішень  на всіх рівнях;

4) створення комп'ютерної  системи охорони навколишнього  середовища і регіональної системи  життєдіяльності людини.

Европейское сообщество с 1994 года поставило задачу построения информационного  общества в число наиболее приоритетных. Достигнут значительный успех в  реализации Плана действий (Europe and the global information society. Recommendations to the European Council, May 1994), который определил стратегию  движения Европы к информационному  обществу:

- успешно начата либерализация  телекоммуникационного сектора;

- предприняты усилия для  обеспечения социальной ориентации  информационного общества, поддержки  региональных инициатив для достижения  согласованного развития;

- сформулирован план действий  в области образования;

- оказана поддержка европейской  индустрии производства содержания, которая, как ожидается, создаст  дополнительно около 1 млн рабочих  мест в течение следующих 10 лет;

- успешно воплощены программы  научных разработок;

- Европейская Комиссия  стала важным инструментом выработки  общих правил, которые необходимы  для перехода к глобальному  информационному обществу.

С учетом уже достигнутого перед европейскими странами ставятся новые задачи:

1. Улучшить условия для  бизнеса с помощью эффективной  и согласованной либерализации  телекоммуникаций, создать необходимые  условия для внедрения электронной  торговли.

2. Необходим переход к  обучении в течение всей жизни.  В этом направлении работает  инициатива "Обучение в информационном  обществе".

3. Значительные последствия  информационного общества для  конкретного человека побудили  дискуссию, направленную на то, чтобы поместить людей в центр  происходящих преобразований. По  результатам обсуждения выпущена  Зеленая книга "Жизнь и работа  в информационном обществе: сначала  люди" (Green Paper. Living and Working in the Information Society: People First. European Comission, Belgium, 1996). Речь в ней идет о создании новых рабочих мест, охране прав и свобод граждан, прежде всего неприкосновенности личной жизни.

4. Сегодня ясна важность  глобального сотрудничества, установления  правил создания информационного  общества. Они затрагивают права  на интеллектуальную собственность,  защиту данных и тайну личной  жизни, распространение вредного  и незаконного содержания, проблемы  обложения налогами, информационную  безопасность, использование частот, стандартов. Для установления общих  правил в этих областях необходимы  многосторонние соглашения в  рамках Всемирной торговой Организации.  (Europe at the Forefront of the Global Information Society: Rolling Action Plan". Communication from the European Comission to the Council, the Europeean Parliament, the Economic and Social Committee, and the Committee of the Regions, 1996.)

Приоритетные направления  в политике информации и коммуникации Содружества следующие

• Создание интегрированной кампании, покрывающей фундаментальные основы Европейского Содружества
• Преследование целей информационной политики через ее Представительства, офисы и учреждение информационных и документационных центров в сотрудничестве с национальными и региональными авторитетами.
• Развитие новых услуг в области масс-медиа, особенно в аудио-видео пространстве, которое является главным источником информации для большинства граждан
• Снабжение информацией, приспособленной под культуру и язык разных стран, или даже целых регионов

Основні поняття міжнародної  інформації

До основних понять МІ відносять  такі складові, як міжнародна інформація, міжнародний інформаційний простір, інформаційні ресурси, інформаційний  потенціал, національний інформаційний  продукт і джерела інформації.

Міжнародна інформація (МІ) визначається як сукупність відомостей, що характеризують структуру, загальні властивості інформації. а також питання, пов'язані з їх пошуком, аналізом та розповсюдженням в системі міжнародних відносин (МВ).

МІ є складовою глобальної комунікації, мета якої – з'ясування закономірностей взаємодії суспільства  та інформації і формування інформаційного суспільства. МІ орієнтована на інформаційне забезпечення зовнішньої та внутрішньої  політики, економічного курсу країн, національної безпеки, на розвиток міжнародних  зв'язків і входження держави  у міжнародні організації та інституції. В кожній країні є концепція державної  інформаційної політики, в якій визначаються різні аспекти інформаційного забезпечення міжнародних відносин. Так, наприклад  федеральна інформаційна політика США  спрямована на забезпечення доступу  до інформації для кожного індивіда, детальних зв'язків у своєму суспільстві  і міжнародному співтоваристві. Інформаційна політика України спрямована на захист власного інформаційного простору, збереження інформаційного суверенітету і забезпечення інформаційної безпеки держави.

Функції МІ полягають в узагальненій та професійній оцінці інформації, прогнозуванні міжнародно-правових та економічних наслідків прийнятих рішень, у створенні обгрунтованих пропозицій та рекомендацій щодо їх реалізації.

Інформація належить до глобальних проблем світу, тому одним із понять МІ є поняття міжнародний інформаційний простір (МІП). Міжнародна інформація функціонує в МІП, який характеризується такими показниками:

• територія розповсюдження інформації за допомогою компонентів міжнародних та національних систем зв'язку;
• інфраструктура, тобто технологічні засоби і можливості зберігання, обробки і розповсюдження інформації по вертикалі і горизонталі;
• наявність міждержавної і національної комунікаційної політики, як комплексу принципів і норм, що регулюють функціонування та використання міжнародної інформації світовим співтовариством;
• наявність міжнародних і регіональних угод у галузі комунікацій, що базуються на розумінні міжнародної ролі інформаційних процесів (ці міжнародні угоди складають окрему галузь міжнародного права – інформаційного права, яка зараз проходить фазу становлення і кодифікації норм, становлення інститутів, що контролюють виконання цих норм. З питань міжнародного інформаційного права можна подивитися книгу Колосова "Міжнародне право", особлива частина);
• можливості доступу до інформації для громадськості та участь міжнародного співтовариства у загальній системі зв'язку.

Кожна країна своїм законодавством визначає кордони своєї території  і звичайно, кордони своєї інформаційної  території. Звичайно термін "інформаційна територія держави" – це дещо умовний термін, тому що держава  не в силах припинити прийом інформації, що передається через численні канали штучних супутників Землі її громадянами. Вона може лише контролювати транслювання цих каналів на своїй території. Але за прийнятою конвенцією "Про  використання сигналів, що передаються  через штучні супутники Землі", країна має заплатити за право  транслювання таких каналів, при  порушенні цієї умови на країну накладаються штрафні санкції до кількох млрд. доларів.

Декотрі країни в основі своєї  інформаційної політики мають певні  ідеологічні засади, які забороняють  населенню використовувати певну  інформацію. Зовсім недавно, коли в  Ірані до влади прийшли релігійні  партії, вони заборонили прийом світської  інформації на телеприймачі своєї країни, таким чином обмеживши участь країни у світових інформаційних  потоках. Були навіть факти погрому  приймаючої  супутникової апаратури, що могла приймати інформацію, що суперечить релігійній ідеології країни. Інший  приклад: нещодавно у Північній  Кореї був запущений штучний  супутник Землі, що транслює дві ідеологічні  пісні: про Кім Ір Сена і про  Кім Чан Іра. У тій же Північній  Кореї видається журнал "Корея", він красочно оформлений, якісно виданий, але весь його матеріал має певний ідеологічний зміст: майже кожна  стаття починається словами "Всесвітньо відомий, визнаний вождь Кім Чан  Ір …"

Інформаційний простір  має кілька визначень:

Інформаційний простір – це система середовища буття людини, яка забезпечує життєдіяльність будь-якої системи, зокрема – системи міжнародних відносин. (Паньшин В.Н. "Концепция формирования информационного пространства стран-участниц СНГ"*. Минск, 1996)

Інформаційний простір – це система спільного використання національних інформаційних ресурсів за узгодженими сферами і напрямками діяльності. (О.Коган, "Теорія інформаційної взаємодії", 1996 рік).

Інформаційний простір – це сума складних інформаційних технологій, які є основою і визначальним компонентом промислово-економічного комплексу транснаціональних спільнот, які впливають на формування світоглядних процесів у суспільстві (Шрейдер "Теорія комунікацій").

МІП визначається конституційними  нормами окремих держав, міжнародними угодами та технічним забезпеченням  процесу інформації. Він складається  із державних (національних) інформаційних  просторів, регіональних просторів  а також просторів окремих  територій.

У 1992 році на Україні широко обговорювалася проблема формування інформаційного простору, знищення інформаційної експансії  і створення інформаційного суверенітету держави. В Європі послуговуються іншими принципами. Там створюють єдиний інформаційний простір, який би включав  в себе інформаційні простори всіх країн і був би захищений від  американської експансії

На сьогодні окремі регіони  і країни визначають квоти на присутність  у своєму інформаційному просторі транснаціональних  монополій, інших держав та приватних  осіб. Наприклад, Європейське співтовариство визначило таке співвідношення: 14% відводиться  для вищезгаданих суб'єктів неєвропейського  походження, 86% – для європейських суб'єктів. Окремі країни, наприклад  Франція (яка проводить політику збереження франкофонії), виробляють спеціальне законодавство на присутність в  своєму інформаційному просторі іншомовних (в даному випадку англомовних) представників.

Велике значення для формування і збереження національного інформаційного простору має законодавство про  рекламу. Європейська конвенція  про транскордонне телебачення  від 1989 року має спеціальний додаток  і протокол про розповсюдження реклами  у Європейському інформаційному просторі, особливо якщо виробниками  і розповсюдниками є неєвропейські  суб'єкти. Він встановлює максимум, що дорівнює 17%, тобто 83% прибутку від  реклами має залишатися в Європі.

Інформаційні ресурси – це засоби, запаси, можливості і джерела інформації, які визначають роль і місце держави в світі і виступають стратегічним показником національного багатства країни.

Визначення інформаційних  ресурсів є як в Конституції держави, так і в загальних законам  про інформацію і доступі до інформації.

"До інформаційних  ресурсів  України  входить   вся  належна  їй інформація, незалежно від змісту, форм, часу  і місця створення". (Закон України "Про інформацію)

Інформаційний потенціал – це сукупність інформаційних засобів країни, що включають комп'ютерні мережі, національну систему інформації (національну інфраструктуру), сукупність самої інформації а також різновиди інформації. Сюди входять також інформаційно-аналітичні служби, видавництва, кіно, засоби масової комунікації і електронні видання.

Національний інформаційний  продукт – матеріальний або нематеріальний результат інформаційної діяльності, що створюється за допомогою поєднання інтелектуальної діяльності людини та синтезованих засобів зв'язку.

Національний інформаційний  потік включає в себе технічні можливості інформації, компонентами яких є первісні засоби зв'язку (радіо, телефон, телеграф, телебачення, аудіо-, відеокасети).

Інфраструктура національного  інформаційного потоку на базі сучасних комунікаційних технологій має такий  вигляд: телеграф, телефон, факс, персональний комп'ютер, сканер, супутник, оптичні  волокна зв'язку, кабелі, аудіо-відеоматеріали, бази даних. На сьогодні на території  України в інформаційному просторі працює 300 ретрансляторів, які передають  міжнародну і національну інформацію безпосередньо у пам'ять комп'ютерів, а потім – у локальні системи.

Конвергенція засобів  зв'язку – це поєднання різних засобів зв'язку у світових інформаційних мережах.

Джерела інформації

Джерела інформації – це передбачені, або встановлені законом, носії інформації, до яких входять документи, інші носії, що зберігають інформацію, повідомлення засобів масової комунікації, фундаментальну інформацію або публічні виступи.

Серед характеристик джерел інформації найважливішими є такі: статус джерела, надійність, кваліфікація, довіра до джерела, цінність і вага інформації. Усі джерела інформації поділяються на три типа: відкриті, закриті і конфіденційні. Є також  поділ на особистісні джерела  і опосередковані джерела. До особистісних джерел відносять безпосередньо  осіб: дипломати, офіційні представники уряду, співробітники дипломатичних  представництв а також інші офіційні особи, які висловлюють офіційну точку зору.

Міжособистісні

Міжособистісні – це джерела, до яких належать особисті контакти із щироким типом предстаництва: суспільні, політичні, ділові, культурні, військові, соціальні економічні. Вони найчастіше використовуються у дипломатичній практиці, у діяльності міжнародних організацій, у посередництві між країнами, у врегулюванні міжнародних конфліктів та для передачі особистісної інформації. Тобто це зустрічі президентів 1 на 1, зутрічі дипломатів; До цих дхерел також можна віднести контакти, які відбуваються на рівні міністрів відповідних відомств для вирішення поточниз, конфліктих та кризовиз проблем. Міжособистісні джерела, часто використовуються також у стратегічних напрямках діяльності, тобто розвідкою, а особливо промисловою розвідкою.

За інформацією ЦРУ 80% -- відкриті джерела, 9% -- конфіденційні  джерела, 1% -- спецегенти (тобто міжособистісні джерела).

Опосередковані

Опосередковані –  це джерела, які виступають посередниками між конкретним джерелом інформації і суспільством (громадською думкою). До них відносять: засоби  массової комунікації (газети, радіо, телебачення, реклама), інформаційно аналітичні установи, електронні засоби комунікації, архіви і бібліотеки та ін. джерела зберігання інформації. Тобто фактично опосередковні джерела інформації – джерела із 2-х або третіх рук.

Опосередковані джерела  поділяються на:

Офіційні

Офіційні – органи держ. викон. влади, спеціалізовані нуково-дослідні інституції та установи, відомчі установи, силові структури та ін. держ. органи, які виступають з офіцйною точкою зору. Крім того органи статистики, інформаційно аналітичну економічну інформацію (тобто аналіз економіки повсіх галузях діяльності держави), інформацію,яка подається установами соц політики і працці, інститутом демографії (да інші установи, що вивчають демографії), інформацію статистики промисловості (доходи, валовий збір, кредити та ін.), інформацію силових структур. Є офіційна точка зору, якоїсь установи (заява, нота) і є особиста точка зору представника цієї організації це дві великі різниці.

Неофіційні

Неофіційні – це джерела, які використовують суб'єктивні оціночні прогнози та аналізи соціально-економічної та політичної ситуації, політичні партії і рухи, громадські організації та структури (політична артія, якщо вона не є домінуючою в державі не може виступати від імені держави з офіційної точки зору), соціологічні дослідження, аналітичні прогнози, повідомлення засобів массової комунікації, якщо вони не є офіційними представниками виконавчої влади (зараз в Україні офіційна точка зору виконавчої влади висловлюється через газету «Урядовий кур'єр»), незалежні соціологізні дослідження, джерела які стосуються певних релігійних концессій та національних меншин.

Білшість міжнародних  домовленостей відбувається за особистісними  контактами. Вступ України до ради Європи включав до себе:

• представлення самій раді Європи,
• висновки експертів,
• особисті контакти українських дипломатів (вони займались шантажем, домовленностями, та торгами з конкретними представниками) ці зутрічі дали більше, ніж загальні виступи.

Зараз Україна має здійснити  тиск на велику сімку, з метою вимагання  грошей для ліквідації фінансової кризи, це буде робитись особистими контактами. Крім того деяку особливо важливу  інформацію передають «із уст  в уста», тобто приїзджає посол  і розповідає устно економічна теорія, що не можандовірити загальним засобам  передачі інформації. Особливо важливий той факт, що коли країна не має дипломатичних стосунків з іншою, то в ролі таких дипломатів виступають представники релігійних конфессій. У нас в СРСР таких релігійних представників готувала спеціальна школа при КГБ, чи беспосередньо КГБ.

Крім того офіційні та неофіційні д жерела поділяються на:

Відкриті

Відкриті – інформація, яка публікуєтсья в офіційних дослідженнях, відомостях (ВР, кабмін), повідомлення про наукові розробки, діяльність помисловості, банківської системи.