Педагогічні технології

Н.Е.2.1.Технологія особистісно – орієнтованого навчання.

1.1 Суть та зміст особистісно-орієнтованого навчання

   Педагогічна теорія в нинішньому її стані переосмислення та перебудови,     безумовно, не може повністю забезпечити належний рівень практики. Це пов'язано, як уже відзначалося науковцями, з тим, що змінилася соціальна парадигма буття.Зміна соціальної парадигми буття вимагає зміни й парадигми загальної середньої освіти. Перш за все ми спостерігаємо зміну цільових установок, а саме: перехід від головної мети - всебічний і гармонійний розвиток підростаючого покоління - до формування особистості учня (вихованця), розвитку його здібностей та обдарувань, наукового світогляду, як сказано в Законі України “Про загальну середню освіту” (стаття 5). Ряд учених формулюють цю мету як виховання неповторної особистості з урахуванням її потреб і нахилів. Іншими словами, у скороченому варіанті нова парадигма загальної середньої освіти передбачає розглядати учня як “ціль, а не як засіб”.На вирішення цієї головної мети спрямовані різні теорії та технології навчання (розвивальна - Д. Е. Елькочна та В. В. Давидова, модульно-розвивальна, поліцентричний метод Б.М. Наумова та ін.).У сучасній освіті все більшого поширення набуває термін “особистісно зорієнтоване навчання”. Учені й педагоги-практики по-різному розуміють зміст цього терміна. Деякі педагоги бачать у ньому реалізацію індивідуального підходу в навчанні через організацію і презентацію навчального матеріалу різного рівня труднощів. Інші пов'язують його з інноваційними процесами в освіті, які активізувались останнім часом у зв'язку з відкриттям гімназій, ліцеїв, коледжів, де використовуються різні форми диференційованого навчання. Об'єктивною передумовою розвитку цього напряму в освіті є зміна парадигми в освітній галузі. Уважно розглядаючи теоретичні основи реалізації особистісно зорієнтованого підходу в навчанні, учені пропонують ураховувати ряд важливих позицій, що впливають на впровадження даного підходу в практику роботи шкіл:

Особистісно зорієнтоване навчання має забезпечити розвиток і саморозвиток особистості учня, ґрунтуючись на виявлених індивідуальних особливостях його як суб'єкта пізнання і предметної діяльності.Освітній процес особистісно зорієнтованого навчання дає кожному учневі на підставі його здібностей, нахилів, інтересів, ціннісних орієнтацій і суб'єктивного досвіду можливість реалізувати себе в пізнанні, навчальній діяльності, поведінці.

Зміст освіти, його склад і засоби добираються і конструюються таким чином, щоб учень мав можливість вибору предметного матеріалу (за об'ємом і формою).Критеріальна база особистісно зорієнтованого навчання враховує не тільки рівень досягнутих знань, умінь, навичок, а й інформованість певного інтелекту (його властивостей, якостей, прояву). Освіченість як сукупність знань, умінь, індивідуальних здібностей є важливим засобом становлення духовних та інтелектуальних якостей учня, який виступає основною ціллю сучасної освіти.Освіченість і навченість не тотожні за своєю природою і результатами. Навченість через оволодіння змістом освіти забезпечує соціальну і професійну адаптацію в суспільстві. Освіченість формує індивідуальне сприйняття світу, можливість його творчого перетворення, широкого використання суб'єктивного досвіду в інтерпретації та оцінці фактів, явищ, подій довкілля на підставі особистісно значущих цінностей і внутрішніх установок.

Традиційне навчання вже не може бути провідним у цілісному освітньому процесі. Значущими стають ті складові, які розвивають індивідуальність учня, створюють усі необхідні умови для його саморозвитку, самовираження.

     Особистісно зорієнтоване навчання будується на принципі варіативності, тобто визнання змісту, методів і форм навчального процесу, вибір яких має здійснюватися вчителем-предметником з урахуванням розвитку кожної дитини та її педагогічної підтримки в пізнавальному процесі.Особистісно зорієнтований підхід характеризується визнанням індивідуальності, самобутності, самоцінності кожної дитини, її розвитку не як колективного суб'єкта, а перш за все як індивіда, наділеного своїм неповторним суб'єктним досвідом. Під суб'єктним досвідом (не суб'єктивним) розуміється досвід життєдіяльності, який отримує дитина до школи в конкретних умовах сім'ї, соціокультурного оточення, у процесі сприйняття і розуміння нею світу людей і речей. У межах цього підходу можна виділити нетрадиційні положення:

- освіта - це не тільки навчання, а й учіння як особлива індивідуальна діяльність учня;

- учіння не є прямою проекцією навчання;

- учень не стає суб'єктом навчання, а перш за все є носієм суб'єктного досвіду (під час навчання відбувається “зустріч” заданого з уже наявним суб'єктним досвідом, збагачення, “окультурювання” цього досвіду, а зовсім не його породження);

- суб'єктність (індивідуальність) проявляється у вибірковості до світу (змісту, виду і форми його представлення), у стійкості цієї вибірковості; у способах переробки навчального матеріалу, емоційно-особистісних відношень до об'єктів пізнання (матеріальних та ідеальних)

Виходячи з наведених положень, можна зробити висновок, що у порівнянні з традиційною технологією особистісно орієнтоване навчання базується на таких положеннях:

Навчання й учіння - взаємопов'язані поняття, але не тотожні.

Параметри             

Особистісно зорієнтоване навчання             

Традиційна технологія             

1.Філософія освіти             

У центрі навчального процесу є учень. Учень є суб'єктом навчального процесу. Навчання розглядається як процес. Стимулюються співробітництво та взаємодопомога. Зорієнтоване на внутрішню мотивацію, що ґрунтується на радості пізнання та на успіху             

У центрі навчального процесу є вчитель. Учень є об'єктом навчального процесу. Навчання розглядається як результат. Базується на принципах змагання. Зорієнтована на зовнішню мотивацію з відчутними елементами примусу, пригнічення та страху             

2. Мета             

Увага акцентується на ставленні до знань, умінь і навичок, які використовуватимуться в сучасному та майбутньому. Полягає в корекції знань, умінь і навичок (які є результатом співпраці) і ставлення до навчання             

Увага акцентується лише на формальних знаннях, уміннях і навичках. Є формальним додатком до змісту навчання             

3. Зміст             

Характеризується гнучкістю. Є засобом досягнення мети. Визначається на внутрішньо-предметному та міжпредметному рівнях             

Має стало окреслений обсяг. Є кінцевою метою навчання. Визначається суто по предметах             

4. Методика             

Навчання здійснюється на основі творчих методів. Навчання зорієнтоване на колективну та індивідуальну діяльність у групах з метою формування комунікативних навичок             

Увага акцентується на відтворенні завченого змісту. Зорієнтована на "середнього" учня             

5. Методологія оцінювання             

Компонент "оцінювання" має форму загальних рекомендацій. Перевага надається цінуванню. Цінування скеровано на констатацію успіху. Цінування має характер безперервний та узагальнюючий. Стимулює зусилля учнів до самооцінювання, саморегуляції та самоосвіти             

Компонент "оцінювання" має формальний характер. Оцінка переважно несе негативну констатацію, Контроль здійснюється час від часу та в конкретний термін. Оцінювання ґрунтується на врахуванні завченої інформації, знань, умінь, навичок безвідносно до сучасного і майбутнього             

Навчанням через його зміст, методи, форми задаються соціокультурні зразки пізнання, інтелектуальних і практичних способів діяльності, поведінки, і ці зразки обов'язкові для всіх учнів. В учінні реалізується індивідуальна пізнавальна діяльність. До вступу в школу дитина вже є певним носієм власного пізнавального досвіду, і у зв'язку із цим основною функцією школи є його максимальне вивчення (діагноз), використовування, “окультурювання” шляхом збагачення результатами суспільно-історичного досвіду.

Таким чином, реалізація особистісно зорієнтованої системи навчання потребує зміни “векторів” у педагогіці: від навчання як нормативно побудованого процесу до учіння як індивідуальної діяльності школяра,через колективні форми роботи, що передбачає педагогічну підтримку та корекцію. У цьому випадку навчання не стільки задає “вектор” розвитку, скільки створює для цього необхідні оптимальні умови. Суттєво змінюється функція навчання, і його завданням є не планування загальної, єдиної й обов'язкової для всіх лінії психічного і фізичного розвитку, а допомога кожному учневі з урахуванням наявного в нього досвіду пізнання і практичних дій удосконалювати свої індивідуальні здібності, розвиватися як особистість. Навчання також має допомагати учню розкрити індивідуальні пізнавальні можливості з використанням певних педагогічних умов, які повинні цьому сприяти. Розвиток здібностей учня - основне завдання особистісно зорієнтованої педагогіки. І “вектор” розвитку будується не від навчання до учіння, а навпаки, від учіння до визначення педагогічних впливів, що сприяють його подальшому розвитку. Такий підхід дещо співпадає з поглядами видатного психолога Ж.Піаже, що навчання й особливе учіння базуються на певному рівні розвитку особистості .Вирішення завдання розвитку здібностей учня пов'язане зі створенням проекту особистісно зорієнтованої системи навчання в школі. Саме проектування особистісно зорієнтованого навчання має бути гнучким, варіативним, багатофакторним і обов'язково передбачати:
- визнання учня основним суб'єктом навчального процесу;

- визначення мети проектування як розділи індивідуальних здібностей учня;

- визначення засобів, що забезпечують реалізацію поставленої мети: виявити і структурувати субєктний досвід учня, його цілеспрямований розвиток у навчальному процесі.

Сутність особистісно зорієнтованого навчання полягає в тому, щоб:

визначити життєвий досвід кожного учня, рівень інтелекту, пізнавальні здібності, інтереси, якісні характеристики, які спочатку треба розкрити, а потім узгодити зі змістом освіти;

формувати позитивну мотивацію до пізнавальної діяльності, самопізнання, самореалізації та самовдосконалення в межах соціокультурних і моральних цінностей;

“озброїти” учнів механізмами адаптації, саморегуляції, самозахисту, самовиховання та іншими, необхідними для становлення самобутньої сучасної людини, здатної вести конструктивний діалог з іншими людьми, природою, культурою та цивілізацією в цілому .

Головними завданнями особистісно орієнтованого навчання є:

- розкриття індивідуальних пізнавальних можливостей кожного учня;

- розвиток його індивідуальних пізнавальних здібностей;

- допомога йому в самопізнанні, самоактуалізації, самореалізації, самовизначенні;

- формування культури життєдіяльності, яка дає можливість продуктивно будувати власне життя

2. Ознаки особистісно орієнтованого навчання.

Головною дійовою особою у навчально-виховному процесі стає учень. "Освіта XXI століття, - це освіта для людини. ЇЇ стрижень - розвиваюча, культуротворча домінанта, виховання відповідальної особистості яка здатна до самоосвіти і саморозвитку вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання і вміння для творчого розв'язання проблем, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни"(О.Я.Савченко)

Забезпечити реалізацію цих вимог повинна особистісно-орієнтована освіта. Спектр методик і технологій, що складають її зміст досить широкий: вальдорфська педагогіка, технологія саморозвивального навчання Г. Селевка, дальтон-технологія, колективний спосіб навчання (О. Рівін, В. Дяченко), ігрові технології, методика Марії Монтессорі, технологія модульного та модульно-розвивального навчання, проектні технології, розвивальне навчання, технологія рівневої диференціації М. Гузика, адаптивна система навчання А. Границької, технології проблемного навчання, сугестивні технології, продуктивна освіта, особистісно-орієнтоване розвивальне навчання І. Якиманської, школа «діалогу культур», інтерактивні технології та деякі інші.

Особистісно-орієнтована освіта базується на таких засадах:

• дитина в школі - повноцінна особистість;

• метою освіти є становлення особистості;

• педагогічні відносини базуються на принципах гуманізації і демократизації;

• учень є суб'єктом навчальної діяльності;

• талановитою є кожна дитина;

• в основі навчання лежить позитивна Я-концепція особистості;

• навчання на основі успіху, відмова від примушування.

Таким чином, можемо виділити спільні ознаки методик і технологій, які забезпечують реалізацію принципів особистісно-орієнтовіаної освіти:

1) своєю метою вони проголошують розвиток та саморозвиток учня з урахуванням його здібностей, нахилів, інтересів, ціннісних орієнтацій і суб'єктного досвіду;

2) створюються умови для реалізації та самореалізації особистості;

3) забезпечується суб'єктність учня за рахунок можливості впливу на хід діяльності (вибір змісту, засобів, методів, форм навчання);

4) навчання будується на принципах варіативності;

5) кінцевим продуктом є не лише здобуття знань, вироблення умінь і навичок, а й формування компетентностей;

Ключовими ознаками особистісно-орієнтованого навчання є: опора вчителя на суб'єктний досвід учня (на відміну від "суб'єктивний", який передбачає, що десь існує ще й об'єктивний, тобто правильний досвід), не несе в собі негативної оцінки. Поняття вживається на означення обумовленого процесом соціалізації емоційно-ціннісного ставлення особистості до певного факту, явища); суб'єкт-суб'єктні відносини учасників навчального пронесу (учень стає суб'єктом діяльності тільки тоді, коли реально може впливати на неї на всіх етапах: цілевизначення, планування, організації, рефлексії, оцінювання); діяльнісна основа (учні вчаться самостійно здобувати і застосовувати знання).

3. Принципи особистісно орієнтованого навчання.

Якість реалізації особистісно зорієнтованого навчання безумовно залежить від урахування специфічних принципів.

До числа провідних принципів особистісно зорієнтованого навчання необхідно віднести такі:

- індивідуалізація навчання, яка передбачає рішення двох завдань. По-перше, дозволити дітям з перших років цілеспрямованої освіти засвоювати

знання в тому темпі, який зумовлюється їх пізнавальними здібностями. По-друге, дати можливість здібним або особливо обдарованим дітям максимально розвивати власні позитивні задатки, розкривати творчий інтелектуальний потенціал;

- принцип максимального наближення навчального матеріалу до реалій життя. Реалізація цього принципу сприяє розумінню учнями важливост: знань, необхідності їх постійного оновлення;

- принцип спіралеподібної будови навчального матеріалу. Урахування цього принципу дозволяє провертатися до раніше вивченого і розглядати його з різних сторін на більш складному рівні, що дає можливість слабим учням закріпити, а сильним поглибити знання;

- принцип постійної самооцінки учнями власної навчальної діяльності. Реалізація цього принципу дозволяє учню не тільки більш усвідомлено ставитись до вчіння, а й спостерігати динаміку особистого просування в засвоєнні навчального матеріалу, своєчасно корегувати свою пізнавальну діяльність;

- принцип реалізації цілісного навчально-виховного процесу, що передбачає органічне поєднання навчальної роботи в школі і роботи в позаурочний час.

Реалізація особистісно зорієнтованого навчання потребує розробки такого змісту освіти, в який включаються не тільки наукові знання, а й методи і прийоми пізнання. Важливою є також розробка оптимальних форм взаємодії учасників освітнього процесу (учителів і учнів).

Отже, особистісно орієнтований підхід характеризується визнанням індивідульності, самобутності, самоцінності кожної дитини, її розвитку не як колективного суб'єкта, а як індивіда, наділеного воїм неповторним суб?єктним досвідом. Основне завдання особистісно орієованої педагогіки - розвиток здібностей учня. Реалізація особистісно орієнтованої системи потребує зміни акцентів у педагогіці: від навчання як нормативно побудованого процесу до учіння як індивідуальної діяльності школяра через колективні форми роботи, що передбачає педагогічну підтримку та корекцію.

4. Структура особистісно орієнтованого навчання

              Сучасність вимагає навчити учнів самостійно і творчо розв'я­зувати проблеми, шукати нову ін­формацію й робити висновки, а не подавати готові знання. Тому нині впроваджується в школі тех­нологія особистісно орієнтовано­го навчання.

Цілі особистісно орієнтованого навчання:

      визначити життєвий досвід кожного учня, пізнавальні здібнос­ті, рівень інтелекту, інтереси, які спочатку треба розкрити, а потім розвинути в навчальному процесі;

      формувати позитивну моти­вацію до пізнавальної діяльності, потребу в самопізнанні, самореалізації та самовдосконаленні шко­лярів;

      озброїти учнів механізмами адаптації, саморегуляції, самоза­хисту, самовиховання, необхідних для сучасної людини.

Зміст, методи та прийоми цієї технології спрямовані на форму­вання особистісно значущих спо­собів пізнання шляхом організа­ції цілісної пізнавальної діяльності учнів.

Особистісно орієнтоване на­вчання — це навчання, центром якого є особистість дитини, її са­мобутність, самостійність: суб'єк­тивний досвід кожного спочатку розкривається, а потім узгоджуєть­ся зі змістом освіти. Визнання учня ключовою фігурою всього освіт­нього процесу — це і є особистіс­но орієнтована педагогіка.

Основні завдання особистісно орієнтованого навчання:

      розвинути індивідуальні пози­тивні здібності кожного школяра;

      максимально виявити і ви­користати індивідуальний досвід учня;

      допомогти дитині пізнати себе, самовизначитися та само-реалізуватися;

      сформувати культуру життє­діяльності, навчити правильно ви­значати лінії поведінки.

Особистісно орієнтоване на­вчання — саме той шлях, який дає змогу організувати навчання з повагою до особистості, із враху­ванням особливостей індивідуаль­ного розвитку, потреб кожної ди­тини. Потрібно побудувати на­вчання таким чином, щоб високі результати були досягнуті через поєднання пізнавальних можливостей і потреб школяра, щоб під практичну діяльність підводи­лося теоретичне підґрунтя.

Основні ознаки особистісно орі­єнтованого навчання:

      стимулювання розвитку, са­морозвитку і відповідальності учнів;

      зосередження на потребах дитини;

      гуманізація навчального спіл­кування;

      співпраця, співтворчість учня і вчителя;

      переважання навчального діалогу;

      турбота про фізичне та емо­ційне здоров'я;

      пристосування методики до можливостей учнів.

              Принципи особистісно орієнто­ваного навчання (за Л.Друзь):

1. Принцип «розвивальної допо­моги» — не робити за учня, не вказувати йому, що робити, а до­помогти спробувати власні сили і власну активність, щоб він сам обирав рішення і відповідав за них. Потрібно не подавати готові знання, а створити умови, у яких виявляється власна пізнавальна активність дитини і вона визна­чить для себе цілі, зміст та мето­ди роботи, власні цінності. На­вчання повинно бути дослідниць­ким. Урок — це час, протягом якого діти вчаться самостійно дія­ти, дискутувати і приймати рішен­ня. При цьому розвивається са­мосвідомість і самореалізується особистість.

2. Принцип «свобода вміння».

              Учні вільно обговорюють пробле­ми, співпрацюють один з одним, а вчитель виступає в ролі старшо­го члена колективу, консультан­та, джерела досвіду.

              Учень — суб'єкт навчання. Знання для нього є сплавом су­спільного та індивідуального до­свіду, які він засвоює тільки тоді, коли сприйняття, переро­бка та використання забезпече­ні активною психологічною ді­яльністю.

Учителю недостатньо організу­вати навчальний процес, потріб­но ще визначити спосіб засвоєн­ня знань, тобто види діяльності учня.

Технологія особистісно орієнтованого

уроку (за С.Подмазіним)

1. Етап орієнтації:

      мотивація вчителем заплано­ваної діяльності, позитивна наста­нова на роботу;

      орієнтація учнів щодо місця певного знання в цілому курсі, розділі, темі за допомогою схем, таблиць, опор, вербальних засо­бів тощо;

      визначення особистісного досвіду учнів і пов'язання цього досвіду з проблемами заняття.

2.Етап визначення мети перед­бачає:

      що може дати робота саме на цьому уроці для складання те­матичного заліку, державної атес­тації, майбутнього життя;

      визначення показників до­сягнення поставлених завдань.

              Методи і прийоми реалізації першого та другого етапів: актуа­лізація, проблематизація, інтрига, ігрова ситуація, прийоми розвит­ку пізнавального інтересу.

3. Етап проектування:

      залучення учнів до виконан­ня випереджальних завдань, під­готовки повідомлень, рефератів, ви­готовлення та відбору наочності;

      складання плану роботи;

      обговорення плану уроку.

4. Етап виконання плану діяль­ності:

      подання можливих варіантів і способів виконання навчальної діяльності (усна чи письмова фор­ма, типи завдань, форми звітнос­ті, індивідуальна робота чи робо­та в групах, робота з текстом чи іншими засобами одержання ін­формації);

      вибір учнями способу фікса­ції нового матеріалу (конспект, схема, таблиця, опора, план, тези, висновки тощо);

      варіативність домашнього зав­дання (диференціація за рівнем складності та способом виконання).

              Методи та засоби психолого-педагогічної підтримки діяльності учнів: заохочення, створення яск­равих наочно-образних уявлень; навчально-пізнавальна гра; ство­рення ситуації успіху, пізнаваль­ний інтерес; створення проблем­ної ситуації, спонукання до по­шуку альтернативних рішень; ви­конання творчих завдань; коопе­рація учнів, створення ситуації взаємодопомоги тощо.

5. Етап контрольно-оціню­вальний:

      заохочення учнів до різ­них видів контролю, самокон­тролю, взаємоконтролю, робо­ти в групах;

      участь у виправленні поми­лок і недоліків у знаннях, усвідом­лення їх причин шляхом взаємо-та самоаналізу;

      надання можливості дітям самостійно або за участю вчите­ля, інших учнів порівнювати отри­мані результати з критеріями стан­дарту, закладеного у навчальній програмі;

використання механізмів ці­нування (позитивного ставлення до успіхів школяра), оцінювання (виставлення рівневих оцінок за 12-бальною системою, поурочним балом, рейтингом) не тільки ре­зультатів, а й самого.

5. Створення ситуації успіху у навчанні.

                      Історія виникнення технології

   Народження педагогічної технології "Створення ситуації успіху" було зумовлено са-мим життям. У своїй педагогічній діяльності А. С. Макаренко розробляв ідею "завтрашньої радості", а В. О. Сухомлинський розвинув цей прийом у ство¬реній ним "Школі радощів". Результати діяльності цих педа¬гогів підводять нас до усвідомлення можливостей упрова-дження у навчально-виховний процес сучасної школи такої педагогічної технології, яка була б націлена саме на те, як викликати у дітей почуття радощів, забезпечити успіх у на¬вчанні.

Директор однієї школи у дитинстві пережив складну ситу¬ацію. До восьмого класу хло-пець вчився добре. А потім через нові захоплення відстав з математики. В результаті на черговій контрольній роботі він неправильно розв'язав задачу, за що й дістав двійку, хоча іншим учням за таку саму по¬милку вчителька поставила трійки. Виникла образа на несправедливість, що призвело до повного відвертання від предмета. Якось вчителька сказала: "Я вважала, що ти здібний, а ти..." Після цього стан справ погіршився настільки, що із 9-го класу цієї школи учень повинен був піти. Почав працювати, навчаючись у вечірній школі. До математики ставився боязко. Але вчителька одного разу сказала: "Але ж ти здіб¬ний! Ось тобі задачі для вищої школи. Впевнена — справишся!" І учень справився, повірив у себе і вчителів. І як результат цієї віри — вступ до педагогічного інституту на історичний факультет, закінчення його з відзнакою і подальша робота директором у тій самій школі, звідки довелося піти.

Уже в процесі його педагогічної діяльності з'явилося переконання: якщо не бажаємо "зламати" дитину в період формування її особистості, маємо мету допомогти в розвитку, оберігаючи природну індивідуальність, то ні в якому разі не можна позбав¬ляти дитину чекання завтрашньої радості, віри у свої можливості, сподівань на позитивні перспективи у майбутньому. Теоретичні положення і їх апробація в практичній діяльності переросли в певну педагогічну технологію — "Створення ситуації успіху", котра в період демократизації та гуманізації навчання, уважного ставлення до особистості учня широко поширилася в сьогоднішніх школах.

Концептуальні положення

В основі педагогічної технології "Створення ситуації успіху" лежить особистісно оріє-нтований підхід до процесу навчання та виховання.

Ситуація успіху — це суб'єктивний психічний стан задо¬волення наслідком фізичної або моральної напруги виконавця справи, творця явища.

Ситуація успіху досягається тоді, коли сама дитина визначає цей результат як успіх. Кожному педагогу слід звернути увагу на цей постулат. Об'єктивна успішність діяльності дитини — це успіх зовнішній, тому що якість результату оцінюється свідками дійства. Усвідомлення ситуації успіху самим же учнем, розуміння її значимості виникає у суб'єкта після здолання своєї боязкості, невміння, незнання, психологічного ураження та інших видів труднощів.

Слід зазначити, що навіть інколи переживаючи ситуацію успіху, дитина може зазнати незгладимих емоційних вражень, різко змінити в позитивний бік стиль свого життя. Створена ситуація успіху стає точкою відліку для змін у взаєминах з оточуючими, для дальшого руху дитини вгору щаблями роз¬витку особистості. Заряд активного оптимізму, здобутий в юності, гартує характер, підвищує життєву стійкість, здатність до протидії. Успіх, якщо його переживає дитина неодноразово, відкриває період визволення прихованих можливостей особистості, перетворення та реалізації духовних сил.

Побачити в дитині особистість, що формується, допомогти їй розвинутися та розкритися духовно буває важко не лише молодому вчителю, а й молодим батькам, Дитині необхідно створити психоемоційний комфорт не тільки у школі, а й удома. Тому знання заходів цієї педагогічної технології, вміння застосовувати їх у житті важливі як для вчителів, так і для батьків.

Мета і завдання

Головна мета діяльності вчителя — створити ситуацію успіху для розвитку особистості дитини, дати можливість кожному вихованцю відчути радість досягнення успіху, усвідомлення своїх здібностей, віри у власні сили.

Завдання педагога — допомогти особистості дитини зрости в успіху, дати відчути радість від здолання труднощів, дати зрозуміти, що задарма в житті нічого не дається, скрізь необхідно прикласти зусилля. І успіх буде еквівалентним витраченим зусиллям. У житті від-бувається постійне чергування успіхів та невдач. Однак існує й певний баланс між ними, який при активній пошуковій поведінці учня повинен бути зрушений в напрямку успіху. Увесь попередній досвід подо¬лання труднощів, раніше сформовані та виправдані очікуван¬ня радості ніби вступають у протиборство з оцінкою нової ситуації. Учень уже намагається її подолати, переломити. Тех¬нологія "Створення ситуації успіху" виробляє найціннішу людсь-ку якість — стійкість у боротьбі з труднощами. А не¬вдачі, які сталися, його не зломлять, не зупинять.