Передові методи нормування праці

МІНІСТЕРСТВО  освіти і науки, молоді та спорту україни

ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ

КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВА

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

з дисципліни: Організація виробництва

на  тему: «Передові методи нормування праці»

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка групи  ЕП-09-1

Коржовська К.О.

 

Перевірила:

викладач кафедри  економіки підприємств

Черевко О.Л.

 

 

 

 

м. Дніпропетровськ - 2012

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………………3

1.Методи нормування праці……………………………………………………..4

 2.Ефективність нормування праці……………………………………………..13

ВИСНОВКИ…………………………………………………………….………..16

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА…………………………..………………...….18

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Ринкові перетворення в економіці  України вимагають прискореного переходу від витратної до енергозберігаючої  економіки. Проте ці проблеми поки що не розв'язуються. Крім розробки ресурсозберігаючих технологій, потрібне економічний підойм, який би змушував виробників впроваджувати  дані технології. Одним з таких  напрямів є введення до системи оцінки господарської діяльності підприємств, областей, видів економічної діяльності та економіки в цілому показника  продуктивності виробництва, який застосовується в країнах з ринковою економікою як на мікро–, так і на макрорівнях.

Ефективність діяльності підприємств і організацій значною  мірою залежить від рівня організації  праці та продуктивності виробництва.

Науковою вважається така організація праці, яка ґрунтується  на досягненнях науки і передовому досвіді, систематично впроваджуваних у виробництво, дозволяє щонайкраще всього з'єднати техніку і людей у єдиному виробничому процесі, забезпечує найбільш ефективне використання матеріальних і трудових ресурсів, безупинне підвищення продуктивності праці, сприяє збереженню здоров'я людини.

Тільки при одночасному  проведенні роботи в зазначених напрямах можна найповніше використовувати досягнення науки і передовий досвід, задіяти резерви зростання продуктивності, одержати найбільшу економію.

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Методи  нормування праці

 

Наукове обґрунтування кількості  і кваліфікації праці, необхідної для  ефективної роботи апарату управління, – одна із найважливіших задач  теорії управління. Невід’ємною складовою  цього процесу є нормування праці.

 В сучасних умовах  ринкового  господарювання під  нормуванням праці розуміють  визначення об'єктивно необхідних  витрат робочого часу під час  проектування раціональних трудових  процесів та встановлення прогресивних, науково обґрунтованих норм праці  чи проектування й практичне  запровадження комплексу заходів  із підвищення загальної результативності  праці. Важливу роль в цьому  процесі відіграють способи та  методи визначення необхідних норм та нормативів праці.

На сьогодні процес правильного  вибору методу нормування праці стає одним із найдієвіших засобів  забезпечення конкурентоздатності  підприємства, оскільки сприяє скороченню затрат праці, економії коштів на оплату праці, а отже – зниженню собівартості продукції і підвищенню ефективності господарювання.

Теорія та практика діяльності зарубіжних та вітчизняних підприємств  виробили єдиний підхід до визначення методу нормування праці, під яким зазвичай розуміють сукупність засобів, прийомів, способів, заходів та розрахунків  за допомогою яких здійснюється процес встановлення норм праці. Методи нормування праці здебільшого включають: аналіз трудового процесу, проектування раціональної технології та організації праці, безпосередньо розрахунок норм.

По принциповій схемі  встановлення норм, відповідно до практики господарювання суб’єктів підприємництва, методи нормування праці поділяються  на аналітичні, сумарні (досвідно-статистичні) та мікроелементні (рис.1.1.)

 

 Рис.1.1. Методи нормування праці та вивчення затрат робочого часу

 

Аналітичний метод нормування праці передбачає вивчення трудового  процесу, організації праці на робочому місці, ефективності використання техніки  та робочого часу. Робота, що підлягає аналітичному нормуванню, розбивається на її складові технологічні та трудові  елементи, котрі ретельно аналізуються. Потім на основі аналізу проектуються раціональні прийоми та методи виконання  цих елементів і проводиться  відповідний їм розрахунок необхідних витрат робочого часу.

Як можна побачити на рис.1.1. аналітичний метод нормування поділяється на два підметоди – аналітично-дослідницький та аналітично-розрахунковий.

Аналітично-дослідницький  метод нормування передбачає всебічне вивчення процесу праці при розробці норм. При цьому методі вивчається виробнича операція і витрати  робочого часу за окремими елементами операції на робочому місці шляхом безпосереднього спостереження. При цьому методі операцію ділять на прийоми, вивчають кожен прийом окремо безпосередньо на робочому місці. Він застосовується у масовому і крупносерійному виробництві. В деревообробній і целюлозно-паперовій промисловості він є основним методом нормування праці.

Аналітично-розрахунковий  метод передбачає встановлення норм за допомогою нормативів часу. Нормативами  часу називають встановлену тривалість виконання окремих елементів  операції або робіт. Нормативи встановлюються в умовах раціональної організації  виробництва при повному використанні устаткування, предметів праці і  робочого часу робітників. Аналітично-розрахунковий  метод використовується при нормуванні праці в серійному виробництві  на підприємствах деревообробної промисловості, при нормуванні робіт в ремонтно-механічних майстернях тощо.

При використанні сумарного  методу норми розраховуються на операції в цілому без аналізу та проектування їх структури. На основі такого методу норми встановлюються нормувальником чи майстром на основі особистого досвіду, тобто ґрунтується на вже досягнутому  рівні виробництва і не стимулює росту продуктивності праці. Норми, які встановлені сумарним методом  нормування праці, називають досвідно-статистичними  і використовують лише в індивідуальному  виробництві.

Сумарний досвідно-статистичний метод нормування праці має кілька різновидів встановлення норми:

• на основі порівняння складності та обсягу даної роботи з такими, що виконувались раніше;
• на основі даних оперативного й статистичного обліку про витрату часу на аналогічні роботи;
• за досвідом особи у встановленні норм праці;
• за результатами узагальнення сумарних спостережень за використанням робочого часу на цих операціях, роботах.

 

Особливістю досвідно-статистичних норм є використання звітно-статистичних відомостей про фактичні витрати  часу на дану чи подібну роботу або  обсяг виробленої продукції за звітний  період. їх широко застосовують в одиничному та малосерійному виробництві, де, як правило, відсутні детальні розробки технологічного процесу, а тому встановлення технічно обґрунтованих норм потребує значних  витрат праці нормувальників. Головною вадою цих норм є те, що вони не фіксують наявні недоліки в організації  праці, не відображають наукові досягнення і не орієнтують на передовий досвід, бо узагальнюють лише звітно-статистичні  відомості. Як правило, рівень досвідно-статистичних норм знижений, тому їх легко перевиконують. Це відбувається, як правило, тому, що цим  типом норм не враховуються повною мірою організаційні й технічні умови виробництва. Вони не є прогресивними, тобто не враховують зростання технічної  озброєності, впровадження нової техніки, поліпшення його організації виробництва та вдосконалення праці.

В розрізі даного питання  необхідно зазначити перелік факторів впливу на вибір, зазначених вище, методів нормування праці. Так, методика технічного нормування праці, а відповідно і вибір його методів в значній мірі залежить від ряду наступних факторів:

• типу організації виробництва  (масового, серійного, одиничного).
• способу виконання робіт (ручного, машинно-ручного, машинно-автоматизованого);
• форми організації праці (індивідуальної, багатоверстатної, бригадної);
• характеру нормованих робіт;
• умов виконуваних нормованих робіт.

Тип виробництва визначає структуру підприємства і цехів, характер завантаження робочих місць  та руху предметів праці в процесі  виробництва. Кожний тип виробництва  має свої особливості організації  виробництва, праці, технологічних  процесів і устаткування. Конкретний організаційний тип виробництва визначає особливості формування системи планування, обліку та оперативного управління процесами. Розрізняють три основні типи виробництва: одиничне, серійне, масове. Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою виробів, малим обсягом їх випуску на робочих місцях, які не мають певної спеціалізації. Серійному виробництву властива обмежена номенклатура виробів, що виготовляються періодично повторюваними партіями, і порівняно великий обсяг випуску. Масове виробництво характеризується вузькою номенклатурою і великим обсягом випуску виробів, що виготовляються безперервно протягом тривалого часу.

Під час визначення методу нормування праці дуже важливим є  врахування застосування способів виконання  трудових прийомів і дій робітника. Зазвичай цей фактор найбільше впливає  на визначення методів нормування режимів  роботи обладнання. По таких нормативах проводяться наладка обладнання на виконання завдання і визначається машинно-автоматизований і машинно-ручний час виконання роботи.

Ефективність здійснення виробничих процесів, визначення методів  нормування праці, використання засобів  праці, витрати на виготовлення продукції  та її якість значною мірою залежать від вибору тієї або іншої форми  організації праці: суміщення професій (функцій), багатоверстатного обслуговування, колективної (бригадної) праці.

Суміщення професій – це виконання одним працівником  різноманітних функцій або робіт  при оволодінні кількома професіями або спеціальностями. Суміщення  професій відіграє важливу роль у  забезпеченні раціональнішого використання робочого часу, повнішого завантаження устаткування, ефективного використання кадрів, підвищенні кваліфікації, а  також є вагомим чинником підвищення ефективності праці без додаткових трудових ресурсів. Воно впливає на змістовність праці, поліпшення працездатності, формування якісно нового профілю робітника, зниження плинності кадрів, задоволеність працею, сприяє розширенню можливостей творчого підходу до неї.

Колективна форма праці. Трудовий колектив являє собою об’єднання всіх працівників, які здійснюють спільну  трудову діяльність на підприємстві. Під організацією праці трудових колективів слід розуміти організацію  праці колективів цехів, дільниць, бригад, спеціальних груп працівників, в  основі якої лежать поділ і кооперація праці. Серед колективних форм організації  праці провідне місце належить виробничій бригаді, де досягається найбільш тісна  кооперація працівників, яка притаманна внутрішньодільничній кооперації.

Не менш важливими чинниками, що впливають на вибір конкретного  методу нормування праці виступають характер та умови виконуваних нормованих робіт. В розрізі таких факторів розглядаються складність завдання, тривалість його виконання, вплив зовнішніх факторів тощо.

На сьогоднішній день найраціональнішими методами нормування праці є досвідно-статистичний, аналітичний та мікроелементний. В практиці господарювання сучасних підприємств найбільш поширеним виступає аналітично-розрахунковий метод, оскільки його застосування менш трудомістке, дає можливість розрахувати норми ще до початку трудового процесу і сприяє рівнонапруженості норм [1].

Норми затрат робочого часу за ступенем обґрунтованості поділяються  на технічно обґрунтовані й дослідно-статистичні.

Технічно обґрунтовані норми  праці є прогресивнішими і  відповідають сучасному рівню розвитку виробництва, їх розробляють після  ретельного вивчення елементів виробничого  процесу, затрат часу з ї урахуванням  раціонального використання виробничих можливостей робочого місця і передових методів праці.

Технічно обґрунтована норма  передбачає:

• робітника-виконавця відповідної кваліфікації, продуктивність праці якого має перевищувати середню продуктивність праці робітників, зайнятих на аналогічних операціях, і відповідати сталим досягненням передовиків виробництва, а не їхнім окремим рекордним досягненням;
• поділ технологічного процесу на окремі операції і послідовність їх виконання з урахуванням можливостей устаткування, яке використовується, масштабу виробництва і технічних вимог, що ставляться до якості виробів;
• застосування найдосконалішого для певних виробничо-технічних умов технологічного і транспортного оснащення, найвигідніших режимів роботи устаткування;
• найраціональнішу в певних виробничих умовах організацію робочого місця;
• своєчасне забезпечення робочого місця всім потрібним;
• застосування найраціональніших способів виконання трудових прийомів і дій робітника;
• найповніше і найдоцільніше суміщення в часі праці окремих робітників за групової і бригадної форм організації праці;
• наявність нормальних санітарно-гігієнічних умов на робочому місці.

У норму часу входить тільки нормований час. Вона складається з таких елементів [4]:

Нч = ОП + ОБ + Воп + ПР + Пз,

де Нч –– технічно обґрунтована норма часу на виготовлення одиниці продукції;

ОП — затрати оперативного часу;

ОБ — витрати часу на обслуговування робочого місця;

Воп — перерви на відпочинок і власні потреби;.

ПР –– регламентовані перерви  з організаційно-технічних причин;

Пз — витрати підготовчо-завершального часу.

Усі складові частини норми  часу подаються в одному масштабі вимірювання (хвилинах, годинах).

Перші елементи утворюють  так звану норму штучного часу (1 шт):

Н. Тшт = ОП + ОБ + Воп. + ПР

В умовах масового виробництва  підготовчо-завершальний час не враховують під час розрахунку норми часу, оскільки питома вага цієї категорії  затрат часу в загальному балансі  робочого часу незначна. Тому склад  норми часу в масовому виробництві  збігається зі структурою норми штучного часу.

В умовах серійного й одиничного виробництва до складу норми часу включають підготовчо-завершальний час у тій кількості, в якій він припадає на кожну одиницю  заготовок або деталей певної партії. У цьому випадку норму часу розраховують за формулою:

Н. Тшк = Тшт +Т_пз/n

де Н. Тшк — норма  часу;

n — кількість виробів у партії, шт

Тшт — норма штучного часу, хв;

Тпз — норма підготовчо-завершального часу на партію

З розвитком технічного прогресу і вдосконаленням організації виробництва  і праці нормативи треба періодично коригувати. Вони мають відбивати  рівень сучасної техніки, організації  виробництва і праці, враховувати  передові методи праці, вплив різних чинників на тривалість виконання операції та її окремих складових елементів, бути зручними для користування під  час розрахунку технічно-обґрунтованих норм тощо.

За сферою застосування нормативи  поділяються на міжгалузеві, галузеві і місцеві; за складністю структури  — на диференційовані (елементні) й  укрупнені; за характером — на нормативи  режимів роботи устаткування, нормативи  часу, нормативи обслуговування, нормативи чисельності.

Нормативи режимів роботи устаткування — це регламентовані величини параметрів роботи устаткування, які забезпечують найдоцільніше  їх використання з урахуванням типу виробництва, виду устаткування, оброблюваних матеріалів, характеру оброблення, застосовуваних інструментів і особливостей виготовленої продукції.

Нормативи часу — це регламентовані витрати часу на виконання окремих  елементів роботи або операцій. Вони призначені для нормування машинно-ручних і ручних робіт, а також ручних елементів операцій, виконуваних на різному устаткуванні.

Нормативами обслуговування називаються регламентовані величини затрат праці на обслуговування одиниць  устаткування, робочого місця, робочої бригади.

Нормативи чисельності — це регламентована кількість працівників, які потрібні для виконання певної роботи.

Методом нормування праці  являє собою сукупність засобів, прийомів та способів, за допомогою  яких здійснюється процес встановлення норм праці. Вибір таких засобів  нормування великою мірою залежить від способу виконання робіт, форми організації праці, характеру, умов виконуваних нормованих робіт тощо[5].

Отже, в сучасних ринкових умовах господарювання ефективна організація праці на промисловому виробництві значною мірою залежить вибору способів та методів її нормування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Ефективність нормування праці

 

Наукова  організація  роботи  передбачає  розробку  і  здійснення  заходів,  спрямованих на  розширення  сфери нормування, підвищення якості норм, впровадження ефективних форм матеріального заохочення, зацікавлення працівників у поліпшенні як індивідуальних, так і колективних результатів роботи.

Для  правильного  вирішення  питань  поділу  і  кооперації  праці,  організації  і  обслуговування  робочих місць,  відбору  передових  методів  праці, матеріального  стимулювання  велике  значення  має  встановлення норм затрат роботи.

Удосконалення нормування й  оплати праці передбачає комплекс заходів, до основних з яких належать[3]:

– розширення сфери нормування праці шляхом розробки і упровадження норм праці для робітників;

–  підвищення якості діючих норм в результаті впровадження науково  обґрунтованих норм;

–  приведення тарифних розрядів робіт і працівників відповідно до довідників кваліфікаційних характери стик професій (ДКХП);

–  застосування прогресивних систем оплати праці і матеріального  стимулювання.

Одна з головних цілей  системи НОП полягає в планомірному забезпеченні використовування науково–технічних, виробничих і соціально-економічних можливостей підприємств для досягнення високих темпів зростання продуктивності праці з метою підвищення ефективності виробництва. Ефективність виробництва значною мірою досягається завдяки оперативній розробці науково – обґрунтованих норм праці на всі трудові процеси, повсюдному їх застосуванню і виконанню на виробництві, а також перегляду у зв'язку із зміною умов виробництва. 

Показники економічної  ефективності:

1.  До  основних  загальних   показників  економічної  ефективності  наукових  розробок,  що  визначають 

доцільність їх впровадження, належать:

–  підвищення продуктивності праці;

–  річний економічний  ефект (економія приведених витрат).

Поряд з ними використовуються й інші часткові показники:

–  зниження трудомісткості продукції;

–  відносне скорочення чисельності  працівників;

–  приріст обсягів  виробництва;

–  економія робочого часу;

–  економія по елементах  собівартості продукції;

–  приріст доходу (прибутку) на гривню витрат;

–  строк окупності  одноразових витрат.

2. Приріст продуктивності  праці (П) у відсотках визначають  за показниками: 

• виробництва продукції на одного працівника; 
• скорочення чисельності працівників; 
• зниження трудомісткості продукції; 
• збільшення тривалості фази сталої працездатності.

П=Уч*100/(Чср-Еч)

 

де Еч – відносне скорочення (вивільнення) чисельності працюючих  після впровадження окремих заходів, чол.;

 Чср – розрахункова  середньооблікова чисельність працюючих  по дільниці цеху, підприємству, обчислена на обсяг виробництва планованого періоду по виробітку базисного періоду, чол.

2. Річний економічний  ефект – економію приведених  витрат у гривнях (Ер) розраховують  за формулою:

 

Ер=(С₁-С₂)*В₂-Кн*Вод

 

де С₁,С₂ – собівартість одиниці продукції (робіт) до і після впровадження заходу (поточні витрати), грн;

В₂ – річний обсяг продукції (робіт) після впровадження заходу в натуральному виразі, т, м3, м і т.д.;

Кн - нормативний коефіцієнт порівняльної економічної ефективності (величина, зворотна нормативному строку окупності – Тн);

Вод – одноразові витрати, пов'язані з розробкою і впровадженням заходу, грн.

Норми трудових витрат потрібні для організації праці не тільки робітників–відрядників, а і працівників, фахівців, що служать. Визначають їх для кожної категорії працюючих. Норми праці є складовим елементом організації заробітної плати, оскільки виконання норм є умовою отримання заробітку, відповідного тарифу або окладу, встановленого для даного працівника.

Норми праці на підприємстві можуть використовуватися для визначення трудомісткості окремих видів продукції і відповідних витрат роботи для виконання виробничої програми. Отже, нормування праці є засобом визначення як міри роботи для виконання тієї або іншої конкретної роботи, так і міри винагороди за роботу залежно від її кількості і якості [2].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

В умовах розвитку ринкових відносин, поглиблення економічної  самостійності підприємств, нормування праці має велике значення як засіб скорочення витрат живої праці, зниження собівартості продукції, підвищення продуктивності роботи і т.п.

Подальше удосконалення  нормування праці передбачає:

–  максимальний обхват нормами робіт по обслуговуванню виробництва і управління ним;

–  широке впровадження технічно – обґрунтованих норм, тобто розробка норм виробітку, часу, обслуговування з урахуванням можливостей сучасної техніки і технології виробництва, передових методів роботи і т.п.;

–  підвищення не тільки технічної, а і економічної і  фізіологічної обґрунтованості норм. Якщо технічне обґрунтування полягає у виявленні виробничих можливостей робочих місць, то економічне – у виборі доцільного варіанту виконання роботи, а фізіологічне – у виборі раціональних форм розподілу і кооперації роботи, визначенні правильного чергування робочого вантаження і відпочинку і т.п.;

– поліпшення якості нормування на основі науково-технічних рекомендацій;

– широке застосування методів прямого нормування, яке дає можливість визначати трудомісткість робіт і нормованих задач, встановлювати оптимальне завантаження працівників, ширше використовувати прогресивні форми матеріального стимулювання;

–  формування  єдиної  системи  нормування  роботи,  в  основі  якої  повинні  бути  норми  і  нормативи,  які охоплюють весь комплекс технологічних процесів;

–  створення автоматизованих  робочих місць для нормувальників;

– комп'ютеризація проектування технологічної і організаційної документації, а також норм витрат часу;

–  підвищення кваліфікаційного рівня нормувальників.

Мета нормування роботи в  нових умовах господарювання полягає  в тому, щоб на основі зростання технічної озброєності і удосконалення організації виробництва і роботи, поліпшення її умов скоротити витрати на випуск продукції, підвищити продуктивність, що, у свою чергу, надаватиме сприяння розширенню виробництва і зростанню реальних доходів працівників.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

 

1. Дячун О.В. Організація, нормування та оплата праці: Навчальний посібник. – Львів, 2008. – 220 с.
2. Митченко Д.В. Ефективність нормування праці в харчовій промисловості та переробній . Електронний ресурс. [Режим доступу]:

http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/knp/144/knp144_31-33.pdf

3. Стеченко  Д.М.  Розміщення  продуктивних  сил  і  регіоналістика.  –  К.:  Вікар,  2007.  – 374с.
4. Норми і нормативи праці. Електронний ресурс. – [Режим доступу]: http://www.refine.org.ua
5. Організація праці та її форми. Електронний ресурс. – [Режим доступу]: http://library.if.ua/book