Передумови виникнення науки управління

ЗМІСТ

 

1. Вступ

2. Менеджмент як специфічна сфера людської діяльності

3. Зародження управлінської праці в історичному аспекті

4. Передумови виникнення науки управління

5. Еволюція шкіл і концепцій менеджменту

6. Висновки

7. Список  використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Приступаючи до вивчення менеджменту, слід вирішити, з чого його розпочати. Дехто вважає, що з глибокої історії  людського суспільства. Інші вважають, що це було б неправильно. Як би ми не ставилися до історії, але життя  змушує нас оглядатися в минуле, оскільки це все, що ми маємо для того, щоб щось дізнатися про майбутнє. Керівник не може дозволити собі не рахуватися з доброю порадою, яким би не було джерело цієї поради. Історія управлінської думки дає чимало корисних уроків для тих, хто готовий у неї вчитися і своїм корінням сягає в глибину століть і тисячоліть. Висловлювання з проблем управління можна знайти і на єгипетських папірусах, і на глиняних табличках з берегів Тигру та Євфрату, і на шовкових сувоях, що збереглися з часів Піднебесної імперії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Менеджмент як специфічна сфера людської діяльності

 

Древні філософи вважали, що причиною зубожіння суспільства, як правило, є відсутність належного управління або порушення старшинства між  людьми.

Процеси управління як особливий вид людської діяльності виникли з потреби забезпечити цілеспрямованість і погодженість роботи людей. Якщо окремий працівник сам управляє своєю працею, то колектив працівників потребує майстра, тобто керівника, який здійснює функцію управління. Отже, управління виникло з потреб координації і погодження розподіленої праці. Більшість вчених вважають, що в історичному плані управління як діяльність виникло в період другого великого суспільного поділу праці – відокремлення ремесла від землеробства.

Розвиток і концентрація виробництва  викликав виникнення практичного управління, а не наукової діяльності в цій  галузі. Саме практика виявила необхідність більше уваги приділяти управлінню, саме практика показала залежність успіхів  у виробництві від успіхів в управлінні.

Історичні тенденції розвитку менеджменту  підтвердили формулу: практика породжує думку – думка породжує науку  – розвиток науки вимагає вивчення історії – знання минулого втілюються в проекти майбутнього.

У сучасних умовах здійснюється перехід до ринкових форм господарювання, формується відповідна інфраструктура економіки з новими формами відносин між виробничою та соціальною сферами суспільства, до управління залучаються фахівці нової формації.

Управління соціально-економічними процесами – це особливий вид трудової діяльності, який здійснюється фахівцями, що володіють різноманітними знаннями та навиками, здатними здійснювати вплив на велику кількість людей з метою координування їх діяльності.

Враховуючи ці обставини постає завдання підвищити рівень підготовки фахівців для управлінської діяльності використовуючи загальнотеоретичні підходи до побудови та реалізації системи управління соціально-економічними процесами.

Наука про управління виникла на стикові багатьох наук, в її основі лежить синенергетичний ефект – властивості досягти потрібних результатів шляхом поєднання наукових досягнень, таланту та особистих якостей керівника. Задача управління ускладнюється необхідністю аналізу наукового процесу реального економічного життя суспільства з метою забезпечення узгоджених дій великої кількості людей, що приймають участь у виробництві, створенні та розподілі продукції і послуг при використанні різних ресурсів.

Виникнення сучасного менеджменту  ґрунтується на раціональних засобах  прийняття рішень. Організації більше не могли працювати у залежності від примх декількох осіб.

Зрілий сформований ринок, який передбачає поширення ринкових відносин на більшість суспільних процесів, слід розглядати як найважливішу передумову та умову капіталістичного управління. Менеджменту, який функціонує у відповідності до законів ринку, притаманна відома об’єктивність і незалежність як перед користолюбством власників засобів виробництва, так і перед авторитарною волею правлячих чиновників. Притаманні ринковим операціям ризик і невизначеність наштовхують на розвиток у менеджерів якостей самостійності та відповідальності за свої кроки. З іншого боку, нестабільність рівноваги ринкової кон’юнктури стимулює постійний пошук організаційно-управлінських і науково-технологічних новацій.

Велике значення менеджменту було визнано у 20 – 30-их роках XX століття. Тоді вже стало ясно, що діяльність з управління людьми перетворилося  в професію, галузь знань – в  самостійну дисципліну, а соціальна  група – в досить впливову суспільну  силу. Зростання ролі цієї суспільної сили змусила говорити про “революцію менеджерів”.

Термін “управління” значно ширшого  значення, оскільки має відношення:

а) до різних видів людської діяльності (приклад управління космічним кораблем, управління термоядерною реакцією);

б) до різних сфер діяльності – управління державою;

в) до органів управління – державні і громадські організації, підприємства та їх об’єднання.

Термін “менеджмент” походить від  англійського manage – управління, керування і має американське походження та не переводиться дослівно на іншу мову. В англомовних країнах цей термін застосовується в різних значеннях, але завжди стосовно управління господарською діяльністю.

Менеджмент – це уміння досягти поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей. Менеджмент – функція, вид діяльності по керівництву людьми в самих різноманітних організаціях.

 

Зародження  управлінської праці в історичному  аспекті 

В історичному розвитку сучасна  наука управління утвердилась як особлива галузь знань, що сформувалась в основних концептуальних положеннях, стала предметом вивчення.

Практика управління дуже давня. На глиняних табличках, датованих III тис. до н.е., знайдено відомості про комерційні угоди та закони стародавніх держав. Це чіткий доказ існування практики управління.

На шляху  свого становлення та вдосконалення  управлінська праця пройшла декілька етапів, або як їх називають управлінськими революціями.

Перша управлінська революція відбулася в стародавньому  Шумері.

Друга –  відноситься до 1760 р. до н.е. і пов'язується з діяльністю царя Хаммурапі, який видав Кодекс законів управління державою для регулювання суспільних відносин між різними соціальними групами населення.

Третя революція  відбулася за часів управління Навуходоносора II (682 – 605 р.р. до н.е.). Вона була спрямована на поєднання державних методів управління з контролем за діяльністю у сфері виробництва і будівництва.

Четверта  – датується XVII – XVIII ст.н.е. і пов’язана  із зародженням капіталістичних  відносин у світі.

П’ята управлінська революція мала місце в кінці XIX – на початку XX ст. ЇЇ часто називають бюрократичною, не дивлячись на велике значення революційних перетворень. Розвиток менеджменту – це в основному еволюційний процес. Він характеризується безперервністю і відображає зміни, які відбуваються в суспільстві, економіці, всій системі соціально – економічних відносин. 

Давні організації. Висячі сади Вавилону, піраміди Єгипту могли з’явитися на світ тільки внаслідок скоординованих, організованих зусиль. З плином часу, управління організаціями ставало більш чітким і складним, а самі організації – все сильніші та стійкіші.

Сьогодні  історичні процеси менеджменту  структурують за етапами розвитку управлінської  думки, виділяючи школи, які йдуть  одна за іншою в часі і доповнюють одна одну новим розумінням суті управління. Але наукові школи народжуються вслід за практичними потребами і реальними проблемами розвитку практики управління.

У сиву давнину  створювались великі організації, які  мали формальну структуру і відповідні рівні управління. Прикладом може бути імперія Олександра Македонського 350 р. до н. е. (пізніше Римська імперія), керівництво якою здійснювалось структурою, що включала імператора, його довірених осіб, губернаторів провінцій, митників, збирачів податків і наглядачів за роботою рабів.

Організація сучасних армій побудована за принципами, які діяли ще в легіонах Стародавнього  Риму. Прикладом, також може служити  структура управління католицькою  церквою, яка понад двадцять століть  залишається незмінною і має  структуру: головний керівник – папа Римський, кардинали, архієпископи, єпископи і парафіяльні священики.

 

 

Передумови  виникнення науки управління

До початку XX століття ніхто не задумувався над тим, чи потрібно керувати організаціями системно. Однак, з розвитком бізнесу все частішими та значнішими стають науково-технічні нововведення. Представники управлінської праці починають глибше усвідомлювати існування зовнішніх сил, діям яких підвладні організації.

В XX ст. в  більшості країн світу відбувається концентрація капіталу, виникають великі підприємства, трести, концерни. Функція управління дедалі розширюється і диференціюється на окремі різновидності управлінської праці, які в сукупності стають “комбінованим управляючим”, що об’єднує тисячі працівників сфери управління.

На цей період припадає різке розмежування функцій володіння і функцій управління капіталом: як правило управління виробничо – господарською діяльністю організацій здійснюють наймані фахівці – менеджери. Яскравим прикладом в історії розвитку практики менеджменту де не відбулось розмежування функцій володіння і управління капіталом був Г. Форд, який особисто виконував усі функції з управління власними заводами.

Перший  вибух інтересу до управління відзначений  у 1911 році з виходом у світ книги  Ф. Тейлора “Принципи наукового управління”. Вона традиційно вважається початком визнання управління як науки і самостійної галузі досліджень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Еволюція шкіл і концепцій  менеджменту

Бурхливий розвиток практичного менеджменту  в кінці XIX на початку  XX ст. сприяв заснуванню наукових шкіл, які займались розробкою теоретичних основ менеджменту.

Школа наукового управління (1885 – 1920 р. р.) базується на діяльності її засновників Ф. Тейлора, Френка і Ліліан Гілбретів, Генрі Гантта, Г. Форда.

Фредерік  Тейлор віднесений до засновника сучасного менеджменту, він першим надав поняттю “менеджмент” визначеності назвавши його “організацією виробництва”. В книзі “Принципи наукового управління” Тейлор сформулював ряд постулатів, які пізніше одержали назву “тейлоризм”. Він запропонував чітку наукову систему знань про закони раціональної організації праці, складовими елементами якої є математичний спосіб вирахування собівартості, диференційована система оплати праці та її хронометраж, спосіб поділу і раціоналізації трудових операцій тощо. Ним же було введено поняття “людський фактор”, а також матеріальне стимулювання за працю.

Людський фактор – це внутрішній світ людини, її потреби, інтереси, установки, переживання тощо. Якраз людський фактор нині визначає конкурентноздатність і ефективність організації, тому затрати на людину слід трактувати не як витрати, а як активи організації, котрі необхідно правильно використовувати.

Концепція наукового управління, висунута Тейлором стала переломним етапом, завдячуючи якому, управління почало визнаватись як самостійна область наукових досліджень.

Учень Тейлора  американський інженер Генрі  Гантт вивчав уже не окремі операції, а виробничі процеси в цілому, тому він є першовідкривачем в  області оперативного управління і  календарного планування; він розробив систему планових графіків (графіки Гантта), які дозволяють здійснювати контроль і складати календарні плани на майбутнє. Він розробив систему зарплати з елементами почасової і відрядної форм оплати праці.

Подружжя  Френк і Ліліан Гілбрети в 20-их роках XX ст. були активними прибічниками наукового управління. Вони продовжували пошуки оптимальних способів виконання любих робіт з використанням елементарних рухів.

Л. Гілбрет  першою займалась питаннями управління кадрами, їх науковим відбором, підготовкою  і розстановкою. В 1915 році вона стала першою жінкою в США, якій присуджено ступінь доктора психології.

 Генрі  Форд - засновник американського  автомобілебудівництва, розробив  теорію з такими положеннями:

• високо оплачувати роботу кожного працівника і слідкувати за тим, щоб він працював не більше 48 год. на тиждень;
• забезпечити найкращі умови праці, навчити людей поважати оточуючих і самих себе.

Як і Тейлор, Форд був активним прибічником використання наукових знань в організації виробництва  і управління.

Форд впровадив на своїх заводах саму високу оплату праці, при тому механізувавши всі трудові операції.

Школа наукового управління впровадила наступні принципи наукового управління:

1. Відбір працівників і їх навчання.
2. Забезпечення працівників ресурсами.
3. Правильне використання матеріального стимулювання для підвищення продуктивності.
4. Виділення планування в окремий процес.
5. Впровадження менеджменту в якості самостійної форми діяльності, науки, формування функцій менеджменту.

Адміністративна (класична) школа управління (1920-1950 р. р.) діяльність якої пов’язана з іменем Анрі Файоля, який був значною фігурою в науці управління. На протязі 30 років він був керівником крупної французької вугільної компанії і узагальнивши свій досвід Файоль створив “теорію адміністрації”.

Інші  представники цієї школи: Л. Увік був  консультантом з питань управління в Англії, а Д. Муні працював у  компанії “Дженерал Моторс”, тому об’єктом їх досліджень була ефективність управління стосовно всієї організації.

Метою цієї школи було створення універсальних принципів управління, дотримуючись яких організація обов’язково доб’ється успіху.

Файоль  сформулював 14 принципів управління стосовно діяльності вищої ланки  управління: 1. Поділ праці, 2.  Влада  і відповідальність, 3. Дисципліна, 4. Єдиноначальність, 5. Єдність напряму діяльності, 6. Підпорядкування особистих інтересів загальним, 7. Винагорода, 8. Централізація, 9. Скалярний ланцюг (ієрархія управління), 10. Порядок, 11. Справедливість, 12. Стабільність, 13. Ініціатива, 14. Корпоративний дух.

А. Файоль першим з теоретиків виділив основні функції управління, здійснив їх класифікацію та навів характеристику, звернувши особливу увагу на адміністративну функцію.

За переконанням Файоля, якщо технічний працівник  керується технічною “установкою”, то менеджер повинен керуватись адміністративною “установкою”, при чому по мірі підйому по ієрархії вага адміністративної “установки” збільшується.

Безперечною заслугою Файоля є постановка питання  про необхідність виділення управлінської  діяльності (менеджменту) в особливий об’єкт дослідження.

Теорії  управління Тейлора і Файоля різняться  між собою тим, що Тейлор пропонував встановлювати раціональне управління організаціями “знизу”, а  Файоль – “зверху”, при чому він підкреслював, що ніяких протиріч між їхніми теоріями не існує.

Школа людських стосунків (1930 – 1950 р. р.) здійснила перенесення центра ваги в управлінні з виконання завдань на відношення між людьми. Засновники цієї школи використали досягнення психології і соціології – наук про поведінку людини – в управлінні.

Мері  Паркер Фоллет висунула ідею гармонії праці і капіталу, яку можна  досягти при правильній мотивації  та врахуванні інтересів усіх зацікавлених сторін. Вона визначила менеджмент як “забезпечення виконання роботи за допомогою інших людей”.

Особлива заслуга у створенні теорії  і практики людських стосунків належить психологу Елтону Мейо, який закликав активізувати характерні для кожної людини духовні стимули серед яких є потреба людини перебувати в постійних зв’язках із своїми колегами по роботі, друзями.

Школа поведінкових наук (1950 – до теперішнього часу) сприяла розвитку і вдосконаленню методів управління. К. Арджиріс, Р. Лайкерт, Д. МакГрегор, Ф. Герцберг – найбільш значимі фігури цього етапу розвитку управлінської науки. Вони вивчали різноманітні аспекти соціальної взаємодії суб’єктів та об’єктів виробництва, мотивації, характеру влади і авторитету, комунікації в організаціях, проблему лідерства та змісту роботи. У новому підході основним було прагнення допомогти працівникові усвідомити свої можливості.

Популярність  поведінкового підходу значно виросла  в 60-ті роки, через що головними тезами його було охоплено всі галузі управління. Головним в історії поведінкових наук було твердження того, що правильне  застосування науки про поведінку  завжди буде сприяти підвищенню ефективності як окремого працівника, так і організації в цілому.

В другій половині XX століття в менеджменті  стали розповсюджуватись такі підходи  до управління як процесійний (з кінця 50-их років), системний (з середини 70-их років) та ситуаційний (80-ті роки).

Процесійний підхід до управління розглядається не як серія окремих дій, а як єдиний процес впливу на організацію.

Системний підхід розглядає всі процеси і явища у вигляді певних цільових систем, які мають нові якості та функції, не властиві складовим елементам.

Ситуаційний, або кейсовий підхід до управління  є способом мислення, а не набором певних дій. Цей метод розроблено у Гарвардській школі бізнесу.

Ситуаційний підхід підкреслює значимість “ситуаційного  мислення”, тобто різні ситуації потребують різних типів знань. Ситуаційний підхід визначає в межах загального процесу управління різноманітні специфічні прийоми, які повинен використовувати керівник для ефективного досягнення цілей організації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Вищесказане свідчить, що людство вже давно усвідомило важливість управління як особливого виду діяльності. Але як галузь управлінських знань менеджмент почав формуватися в другій половині XVIII ст., а його становлення відбувалось на початку XX ст., в епоху індустріалізації і народження величезних за масштабами діяльності організацій.

Отже, можна  сказати, що теорія і практика менеджменту  перебувають у постійному пошуку для створення ефективної системи  управління організаціями, яка б  відповідала сучасним умовам розвитку економіки і суспільства. Можна з впевненістю сказати, що розвиток ефективних методів управління продовжуватиметься і надалі, в тому числі і в Україні, і збагачуватиметься все новими і новими концепціями, які відповідатимуть потребам часу.

Поняття «менеджмент» міцно увійшло в наше повсякденне життя і стало звичним для ділового українського життя. Однак необхідно враховувати, що мова йде про нову філософію, де діють інші системи цінностей і пріоритетів.

У зв'язку з цим потрібно детальне зупинитися на значенні терміну «менеджмент». Українське слово «управління» і англійське слово «менеджмент» вважаються синонімами, однак насправді їх істинний зміст вельми розрізнюється. Вживаючи термін «менеджмент», ми слідуємо сталій в міжнародній практиці традиції, згідно з якою під ним мається на увазі цілком певне коло явищ і процесів. Насправді термін «управління» не є задовільним заступником терміну «менеджмент» тому, що в останньому випадку мова йде лише про одну з форм управління, а саме про управління соціально - економічними процесами за допомогою і в рамках підприємницької структури, акціонерної компанії. Причому адекватною економічною основою менеджменту є ринковий тип господарювання, здійснюваний на базі індустріальної організації виробництва або комерції.

Ми помітили, що управління як процес має таку ж  давню історію, як і самі організації, але наукове обґрунтування воно вперше одержало тільки в 1910 р.

До виникнення системного підходу  теорія управління розв'язувала тільки окремі локальні проблеми, що виникають у діяльності організацій. Застосування теорії систем в управлінні наприкінці 50-х років XX ст. є найважливішим внеском у розуміння організації як відкритої системи і дослідження її у взаємодії з різними чинниками зовнішнього середовища.

Потреби в практичних рекомендаціях із підвищення ефективності роботи організацій започаткували розвиток ситуаційного підходу. Він реалізувався у низці методик і рекомендацій конкретного застосування, що розроблялися як в Америці, так і в країнах соціалістичної співдружності. Оскільки вони мали конкретний рекомендаційний характер і частіше використовувалися у практиці управління, то й ситуаційний підхід одержав назву "найкращий спосіб" управління. Однак, на наш погляд, основою його розробки є системний підхід як своєрідний рівень загального мислення.

Таким чином, термін «менеджмент» вживається стосовно до управління господарською діяльністю, тоді як у інших цілей використовуються інші терміни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Баєва О. В. Основи менеджменту: Практикум/ О. В. Баєва, Н. І. Новальська, Л. О. Згалат-Лозинська. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 522 с.
2. Василенко М. Менеджмент у контексті інноваційної моделі розвитку/ М. Василенко //Політичний менеджмент. - 2003. - № 1. - C. 59-67.
3. Вершигора Е. Менеджмент: Учебное пособие/ Евгений Вершигора,. - М.: Инфра-М, 2004. - 256 с.
4. Виханский О.С., Наумов А.И.Менеджмент: Человек, стратегия, организация, процесс:Учебник. — 2.изд. — М. : Фирма Гардарика, 1996. — 416с.
5. Герчикова И. Менеджмент: Учебник : [Для экон. спец. вузов]/ Ирина Герчикова,. - 2-е изд., перераб. и доп.. - М.: Банки и биржи, 2002. - 478 с.
6. Денисюк Л. Проблеми методичного менеджменту та шляхи їх розв‘язання/ Любов Денисюк //Школа. - 2007. - № 12. - C. 5-30
7. Єрмошенко М. Менеджмент : Навчальний посібник/ Микола Єрмошенко, Сергій Єрохін, Олег Стороженко,; Національна академія управління. -К.: Національна академія управління, 2006. -655 с.
8. Кредісов А. Менеджмент у контексті розвитку економічної теорії //Економіка України. - 2008. - № 1. - C. 4-11
9. Кредісов А. Менеджмент: основні концепції 2-ї половини XX ст. і деякі тенденції розвитку на початку XXI ст. //Економіка України. - 2005. - № 11. - C. 12-20
10. Кузьмін О. Основи менеджменту: Підручник/ Олег Кузьмін, Ольга Мельник,. - К.: Академвидав, 2007. - 414 с.
11. Мартиненко М. Основи менеджменту: Підручник/ Микола Мартиненко,. -К.: Каравела, 2005. -494 с.
12. Мошек Г.Є.Основи менеджменту: Навч. посібник / Інститут змісту та методів навчання; Київський держ. торговельно- економічний ун-т. — К., 1998. — 136с.
13. Осовська Г. Менеджмент організацій : Навчальний посібник/ Галина Осовська, Олег Осовський,. -К.: Кондор, 2005. -853 с.
14. Осовська Г. Основи менеджменту: Підручник/ Галина Осовська, Олег Осовський,. - 3-е вид., перероб. и доп.. - К.: Кондор, 2006. - 661 с.
15. Поліщук Т. Економічні основи менеджменту: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Одеський держ. екологічний ун-т. — О. : ТЭС, 2004. — 150с.