Платіжний баланс

Реферат

на  тему: «Платіжний баланс» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ПЛАН 

    І. Розкрити сутність державного регулювання  платіжного балансу. Визначити основні  складові матеріальної основи регулювання платіжного балансу;

    ІІ. Визначити причини виникнення дефіциту платіжного балансу.

    ІІІ. Оскільки в платіжному балансі кожен  запис по кредиту співпадає з  записом по дебету, то ринок іноземної  валюти буде знаходитися в рівновазі, якщо сальдо дорівнює нулю.

    Чи  справедливим є таке твердження і  що ви думаєте з цього приводу? 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    І. Розкрити сутність державного регулювання платіжного балансу. Визначити основні складові матеріальної основи регулювання платіжного балансу.

    Платіжний баланс — це статистичний звіт за певний період, який показує:

    • операції з товарами, послугами і доходами, здійснені будь-якою країною із закордоном;

    • зміну власності та інші зміни в монетарному золоті, спеціальних правах запозичення (СДР), що належать даній країні, а також фінансових вимогах і зобов'язаннях стосовно закордону;

    • односторонні перекази та компенсуючі записи, необхідні для бухгалтерського балансування тих операцій та змін, які взаємно не покриваються.

    Платіжний баланс країни  - це систематична реєстрація економічних операцій, що здійснювалися  протягом певного періоду часу між  резидентами цієї країни та резидентами  інших країн світу.

    Стан  платіжного балансу країни визначається її економічним потенціалом, особливостями  структури економіки, участю економічних  агентів країни в міжнародній  кооперації, зв’язками із світовим ринком позичкових капіталів, станом державного регулювання економіки і зовнішньоекономічних відносин. Тому платіжний баланс чітко  відображає  економічне становище  країни, широко використовується в  інтересах прогнозування і макроекономічного  регулювання.

    Зовнішньоторговельний баланс є різницею між товарним експортом  та імпортом. Якщо експорт більший  за імпорт, то має місце позитивне  сальдо торговельного балансу, якщо ж імпорт перевищує експорт —  негативне. Отже, у першому разі маємо  активний торговельний баланс, у другому  — пасивний. У разі пасивного  торговельного балансу у зовнішній  торгівлі певної країни виникає дефіцит.

    Іншими  словами, платіжний баланс — це статистичний звіт, у якому в систематизованому вигляді наводяться підсумкові дані про зовнішньоекономічні операції даної країни з іншими країнами світу за певний період часу.

    Платіжний баланс є важливим показником і інструментом, що дозволяє передбачити ступінь  можливої участі країни у світовій торгівлі, міжнародних економічних  зв'язках, встановити її платоспроможність.

    Платіжний баланс будь-якої країни підлягає процесу  безперервного коригування.

    Регулювання платіжного балансу

    Статистичні дані свідчать, що платіжні баланси  країн світу постійно перебувають  у стані нерівноваги, тобто сальдо поточних операцій і сальдо підсумкового балансу, як правило, не дорівнюють нулю і тому балансуються рухом капіталу, державними балансуючими операціями та змінами в резервах. Нерівновага платіжного балансу країни, будучи насамперед регулятором внутрішньо економічних процесів, викликає ряд наслідків для її економіки.

    Стабільно позитивне сальдо зміцнює позиції  національної валюти і одночасно  дає змогу мати міцну фінансову  базу для експорту капіталу, на відміну  від стабільно від'ємного, яке  спонукає країну до його імпорту. Якщо подібний приплив капіталу здійснюється не через довгострокові підприємницькі інвестиції (тобто прямі та портфельні), а через довгострокові державні і приватні банківські займи і  особливо шляхом надзвичайного фінансування і зростання зовнішніх зобов'язань, то це призводить до швидкого зростання  зовнішнього боргу країни і виплат за ним. Країна починає жити в борг.

    Сильні  коливання сальдо мають несприятливі для країни наслідки. Так, різке зростання  позитивного сальдо створює базу для швидкого зростання грошової маси і тим самим стимулює інфляцію, а різке зростання від'ємного сальдо викликає обвальне падіння обмінного курсу, що вносить хаос у зовнішньоекономічні операції країни.

    Отже, коли мова йде про рівновагу платіжного балансу, то в центрі уваги виявляється  насамперед дефіцит платіжного балансу  і сильні коливання його сальдо.

    Методи  державного регулювання  платіжного балансу.

    Платіжний баланс здавна є одним з об'єктів  державного регулювання. Це обумовлено наступними причинами.

    По-перше, платіжним балансам властива неврівноваженість, що виявляється в тривалому і  великому дефіциті в одних країн  і надмірному активному сальдо в  інших. Нестабільність балансу міжнародних  розрахунків на динаміку валютного  курсу, міграцію капіталів, стан економіки. Наприклад, покриваючи дефіцит поточних операцій платіжного балансу національною валютою, США сприяли експорту інфляції в інші країни, створенню надлишку доларів в міжнародному обороті, що підірвало Бреттонвудську систему в середині 70-х років.

    По-друге, після скасування золотого стандарту  в 30-х роках ХХ ст. стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу шляхом цінового регулювання діє слабо. Тому вирівнювання платіжного балансу  вимагає цілеспрямованих державних  заходів.

    По-третє, в умовах інтернаціоналізації господарських  зв'язків підвищилося значення платіжного балансу в системі державного регулювання економіки. Завдання його зрівноважування входить у коло основних завдань економічної політики держави поряд із забезпеченням  темпів економічного зростання, стримуванням інфляції та безробіття.

    Вплив держави на стан платіжного балансу  здійснюється за допомогою кількох  основних методів.

    Прямий  контроль, який включає в себе регламентацію імпорту (наприклад, через кількісні обмеження) і митні та інші збори, заборона або обмеження на переказ за кордон доходів з іноземних інвестицій та грошовим трансфертам приватних осіб, різке скорочення безоплатної допомоги, вивозу короткострокового і довгострокового капіталу та ін. Подібні заходи прямого контролю зазвичай викликають труднощі для багатьох фірм країни і відповідно сприймаються вороже.

    У короткостроковому плані прямий контроль дає позитивний ефект.

    У довгостроковому плані ефект  від цих заходів суперечливий, оскільки створює «тепличний режим» для місцевих виробників, знижує інтерес  іноземних інвесторів до країни через  заборону на переказ їхніх доходів, виникають труднощі із залученням іноземних  фахівців, створюються перешкоди  для розширення за кордоном товаро- та послугопровідній мережі для вітчизняних експортерів.

      Дефляція (тобто боротьба з інфляцією), яка націлена на вирішення внутрішньоекономічних завдань, але в якості побічного ефекту поліпшується і стан платіжного балансу. Вважається, що традиційні для дефляційної політики наслідки - зниження обсягу виробництва, інвестицій і доходів - ведуть до скорочення імпорту і зростання резервних потужностей для нарощування експорту. Звичайне для дефляції підвищення облікової ставки залучає в країну короткостроковий капітал. Однак, є й інший аспект дефляції: вона зменшує експорт і збільшує імпорт, тому що при дефляції підвищується обмінний курс національної валюти, що збільшує можливості імпортерів. Для експортерів же високий курс їхньої національної валюти означає, що при обміні експортної виручки вони отримують менше національної валюти, а це аж ніяк не стимулює до налагодження експорту.

      Зміни обмінного курсу, які допомагають державі регулювати рівновагу платіжного балансу, але при цьому треба враховувати, що ефект від ревальвації / девальвації послаблюється еластичністю експорту та імпорту, а також інерцією зовнішньоторговельних потоків. Тому розрізняють коротко-, середньо- і довгостроковий вплив змін в обмінному курсі на платіжний баланс. Так, інерція зовнішньоторговельних потоків часто призводить до того, що в перші місяці після сильного падіння курсу національної валюти торговий баланс не змінюється і навіть може відбуватися його погіршення. Адже експортерам потрібен час, щоб наростити експорт, а імпортерам - час, щоб скоротити кількість нових контрактів. Через деякий час ситуація з торговим балансом зазвичай змінюється: експорт зростає, а імпорт скорочується.

    Еластичність  імпорту в сучасних умовах має  тенденцію до зниження, тому що через  зростаюче участі країн у міжнародному поділі праці постійно збільшується в національному імпорті частка тих товарів, ввезення яких об'єктивно  необхідний. Тому в середньо-і довгостроковому  плані девальвація слабко скорочує імпорт, а ревальвація його помітно  збільшує. Експорт звичайно більш  еластичний і тому в середньо-і  довгостроковому плані більш  чуйний до курсу національної валюти.

    Вплив змін в обмінному курсі на рух капіталів різниться. Ввезення довгострокового капіталу в країну визначається перспективними цілями, і тому на ньому слабо відображаються зміни обмінного курсу. Для ввезення короткострокового капіталу в країну з вільно конвертованою валютою, навпаки, це має велике значення, тому що тут є можливість грати на змінах курсу. Ввезення збільшується перед можливою ревальвацією, а після неї збільшується вивіз капіталу.

    Зміна облікової ставки ЦБ, спрямоване на регулювання валютного курсу і платіжного балансу шляхом впливу на міжнародний рух капіталу, з одного боку, і динаміку внутрішніх кредитів, грошової маси, цін, сукупного попиту - з іншого. Наприклад, при пасивному сальдо платіжного балансу підвищення облікової ставки може стимулювати приплив капіталів з країн, де більш низька ставка% і стримувати відплив національних капіталів, що сприяє поліпшенню стану платіжного балансу та підвищення валютного курсу.

      Диверсифікація валютних резервів - політика держави, банків, ТНК, спрямована на регулювання структури валютних резервів шляхом включення до їх складу різних валют з метою забезпечити міжнародні розрахунки, проведення валютної інтервенції і захист від валютних втрат. Ця політика зазвичай здійснюється шляхом продажу нестабільних валют і купівлі більш стійких.

    Матеріальною  основою регулювання  платіжного балансу  служать:

     1.Державна власність, у тому  числі офіційні золотовалютні  резерви;

     2.Зростання частки (до 40-50%) національного  доходу, що перерозподіляється через  державний бюджет;

     3.Безпосередня участь держави  у міжнародних економічних відносинах  як експортера капіталів, кредитора,  гаранта, позичальника.

     4.Регламентація зовнішньоекономічних  операцій за допомогою нормативних  актів і органів державного  контролю.

      При регулюванні платіжного балансу  виникає проблема: які країни (що  мають активне сальдо чи дефіцит)  повинні вживати заходи по  його вирівнюванню.

      Країнами з дефіцитом платіжного  балансу, як правило, застосовуються  такі заходи з метою стимулювання  експорту, стримування імпорту товарів,  залучення іноземних капіталів  та обмеження вивозу капіталу.

     1.Дефляційна політика – політика, спрямована на скорочення внутрішнього попиту, включає обмеження бюджетних видатків переважно на громадські цілі, заморожування цін і заробітної плати.

      Одним із основних її інструментів  служать фінансові та грошово-кредитні  заходи:

     - зменшення бюджетного дефіциту;

     - зміни облікової ставки центрального  банку (дисконтна політика);

     - кредитні обмеження;

     - встановлення меж росту грошової  маси.

     2. Девальвація - зниження курсу національної валюти, спрямоване на стимулювання експорту і стримування імпорту товарів. Щоправда, роблячи дорожчим імпорт, девальвація може призвести до зростання витрат виробництва вітчизняних товарів, до підвищення цін в країні і втраті отриманих з її допомогою конкурентних переваг на зовнішніх ринках.

     3.Валютні обмеження - блокування валютної виручки експортерів, ліцензування продажу іноземної валюти імпортером, сконцентрування валютних операцій в уповноважених банках, спрямовані на усунення дефіциту платіжного балансу шляхом обмеження експорту капіталу і стимулювання його припливу, стримування імпорту товарів.

     4.Фінансова і грошово-кредитна політика.

      Для зменшення дефіциту платіжного  балансу використовуються: бюджетні  субсидії експортерам; протекціоністське  підвищення імпортного мита; відміна  податків з процентів, що виплачуються  іноземним власникам цінних паперів  з метою припливу капіталу  в країну; грошово-кредитна політика, особливо облікова політика і  таргетування грошової маси (тобто встановлення цільових орієнтирів її щорічного росту).

     5.Спеціальні заходи державної взаємодії на платіжний баланс в ході формування його основних статей:

     - торгового балансу;

     - "невидимих" операцій;

     - руху капіталу.

      Важливим об'єктом регулювання  є торговий баланс. Стимулюючими  факторами для експортерів у  вивозі товарів та освоєнні  зовнішніх ринків є цільові  експортні кредити, страхування  їх від економічних і політичних  ризиків; введення пільгового  режиму амортизації основного  капіталу; інші фінансово-кредитні  пільги в обмін на зобов'язання  виконувати певну експортну програму. Практикуються нетарифні обмеження,  а також угоди з контрагентами  про добровільне обмеження їх  експорту (наприклад: США з Японією,  Іспанією, Мексикою, Бразилією у  80-х роках).

      З метою регулювання платежів  і поступлень по «невидимих»  операціях платіжного балансу  застосовується:

    - обмеження норми вивозу валюти  туристами даної країни;

    - безпосередня чи опосередкована  участь країни у створенні  туристичної інфраструктури з  метою залучення (заохочення) іноземних  туристів;

    - сприяння будівництву морських  суден за рахунок бюджетних  коштів для зменшення видатків  по статті «Транспорт»;

    - розширення державних витрат  на науково-дослідні роботи з  метою збільшення надходжень  від торгівлі патентами, ліцензіями, науково-технічними знаннями і  т.д.;

    - регулювання міграції робочої  сили. Зокрема, обмеження в’їзду  емігрантів для скорочення переказів  іноземних робітників.

    Всі оцінки торгівлі товарами базуються  на митній статистиці, яка враховує вартість, декларовану на митниці  імпортерами та експортерами. При  експорті товар оцінюється за умовою (ФОБ): митна вартість є продажною  ціною самого товару. Але при імпорті  зареєстрована вартість включає, крім ціни самого товару, витрати по страхуванню  і фрахту: це оцінки КАФ (CAF). Таким  чином сальдо зовнішньої торгівлі, виведене безпосередньо із митної статистики - це сальдо ФОБ – КАФ, яке завищує  вартість імпорту включаючи в  нього частину послуг. Щоб виправити  цей недолік, необхідно відокремити  власне імпорт від сукупних витрат (фрахт і страхування), які фігурувати в балансі платежів під рубрикою «Послуги», що рівнозначно оцінці імпорту  ФОБ. Ця корекція забезпечується за допомогою  скидки з митної оцінки КАФ. 

    ІІ. Визначити причини виникнення дефіциту платіжного балансу.

    Платіжний баланс країни — це результат, перш за все, торговельного обміну товарами, послугами і капіталом між  певною країною і навколишнім  світом. По суті, це балансовий звіт, в  якому фіксуються, з одного боку, зовнішні надходження, з іншого —  платежі країни за кордон протягом певного періоду.

    Платіжний баланс країни, як правило, складається  з двох частин: балансу поточних операцій і балансу руху капіталів. Баланс поточних операцій відображає співвідношення експорту (вартість товарів  цієї країни, проданих за кордон) та імпорту (вартість закордонних товарів, куплених жителями цієї країни). Сюди також належать: оплата послуг; кошти, потрачені за кордоном громадянами країни; платежі  іноземних урядів і міжнародних  організацій (наприклад, гранти на економічні реформи). Баланс руху капіталів відображає співвідношення вартості обсягу інвестицій і запозичень країни за кордоном із запозиченими коштами, розміщеними  в країні іншими державами.

    У кожній країні баланс поточних операцій і баланс руху капіталів мають  бути врівноважені: необхідно, щоб грошові  платежі за кордон відповідали величині грошових надходжень в країну. Це один із основоположних, головних принципів  обліку, дещо схожий на ведення балансу  комерційною фірмою. Сума коштів, які  країна витратила й інвестувала  за кордон, повинна відповідати сумі надходжень або запозичених коштів, отриманих країною.

    Однак непоодинокі випадки, коли розділи  балансу не врівноважені. Так, якщо країна експортує товари і послуги  за кордон у більших обсягах вартості, ніж імпортує, це говорить про позитивне  сальдо, або профіцит платіжного балансу.

    Якщо  ж навпаки, країна імпортує за більшими обсягами вартості, ніж експортує, виникає  від'ємне сальдо, або дефіцит платіжного балансу, який часто країна вимушена покривати кредитами з-за кордону  або продажем своїх фінансових активів, наприклад, золотовалютних запасів.

    Оскільки, як зазначалося вище, відповідно до принципу подвійного рахунку, платіжний  баланс (сума сальдо за рахунком поточних операцій і рахунку руху капіталу) повинен бути рівний нулю, виникає  питання про поняття дефіциту платіжного балансу.

    Дуже  часто під дефіцитом платіжного балансу мають на увазі дефіцит по рахунку поточних операцій платіжного балансу. Дійсно, цей макроекономічний показник, який виступає як невідповідність між витратами і доходами країни по поточних операціях, має дуже важливе значення.

    Така  ситуація складається, коли країна імпортує товари і послуги на більшу величину, ніж експортує, тобто її інвестиції перевищують заощадження. Тоді необхідно  вдатися до запозичень на міжнародних  фінансових ринках, з тим, щоб покрити  різницю між інвестиціями і заощадженнями. Надлишок інвестицій фінансується за рахунок зовнішнього кредитування, що дозволяє ввозити необхідні товари і послуги. Приплив капіталу може відбуватися в різних формах: придбання іноземцями акцій вітчизняних підприємств, державних цінних паперів або інших активів, продажу зарубіжних активів (наприклад, земельної власності за кордоном). В цілому дефіцит по рахунку поточних операцій веде до скорочення чистих закордонних активів, тобто зменшення закордонних активів, якими володіють резиденти, стосовно активів, якими володіють іноземці.

    Однак далеко не завжди чистий приплив капіталу може автоматично компенсувати дефіцит  платіжного балансу по рахунку поточних операцій. При постійному його дефіциті країна повинна все більше влазити  в борги і розпродавати свої активи. Отже, країна, що має дефіцит по рахунку  поточних операцій, може використовувати  більше благ, ніж виробляє, тільки за умови зростання міжнародної  заборгованості.

    При розгляді загального дефіциту платіжного балансу можна скористатися дещо інший розбивкою його статей. Зазвичай в рахунок руху капіталу не включають угоди з офіційними резервами. Однак, якщо сумарне сальдо рахунку поточних операцій і рахунку руху капіталу зводиться з дефіцитом, то ця нестача надходжень іноземної валюти компенсується за рахунок зменшення офіційних резервів.

    Причинами, що викликають хронічний дефіцит платіжного балансу, є:

    1. Спад виробництва та гіперінфляція.

    2. Надмірні військові витрати.

    3. Невеликі запаси валютних резервів  центрального банку.

    4. Відсутність чіткої кредитної  політики держави, що різко  обмежує приплив кредитних коштів  у країну.

    5. Відсутність довіри до національної  валюти, прагнення  позбавитися  від неї, обмінявши на більш  тверду. (Це спонукає і багатьох  іноземних інвесторів переводити  гроші в інші країни, де їм  забезпечений більш високий дохід.)

    6. Дискримінація за кордоном щодо  національних товарів.

    7. Низькі темпи зростання продуктивності  праці.

    Таким чином, у випадку необхідності термінового  погашення дефіциту платіжного балансу, країна може вдатися до запозичень з-за кордону або ж до зниження своїх золотовалютних запасів. Однак  своєчасно запобігти появі дефіциту платіжного балансу можливо лише за допомогою довгострокових рішень, одним з яких є девальвація  національної валюти країни. Девальвація  щодо зміни фінансових позицій країни стосовно своїх торговельних партнерів  означає, що інші країни на свою національну  валюту зможуть купувати більшу кількість  валюти цієї країни, ніж це було до девальвації. А це призведе до здешевлення національних товарів цієї країни, на зовнішніх  ринках експорт зросте, що і дасть  змогу ліквідувати дефіцит платіжного балансу. Іншим методом довгострокового  запобігання дефіциту платіжного балансу  може бути встановлення країною різних торговельних бар'єрів на імпорт товарів  інших держав, таких як тарифи (податки  на імпорт) і квоти (обмеження обсягів  деяких імпортованих у країну товарів). Це призводить до зростання цін на ввезені з-за кордону в країну товари, що через зменшення попиту на них всередині країни призведе до зменшення обсягів імпорту. Запровадження тарифів і квот, як правило, викликає відповідні кроки з боку зарубіжних країн — торговельних партнерів, які спрямовані на відповідне обмеження обсягів експортованих країною товарів і послуг.

    Економічною наукою розроблено різноманітний арсенал  методів регулювання платіжного балансу, спрямованих на ліквідацію його дефіциту. До них відносяться: дефляційна політика, бюджетно-податкова та грошово-кредитна політика.

    Дефляційна політика щодо проблем державного регулювання платіжного балансу тлумачиться макроекономічною теорією як політика, спрямована на скорочення внутрішнього попиту. Це означає, що дефляційна політика в основному спрямована на зниження інфляції і стабілізацію економіки через стримування бюджетних витрат та сукупне скорочення грошової маси. Завдяки цьому посилюється тиск на прибутки, ціни, зайнятість населення, державне інвестування. Але використання такої політики з метою регулювання платіжного балансу може завадити зростанню національної економіки.

    В рамках бюджетно-податкової політики у світовій практиці широко використовуються бюджетні субсидії експортерам; протекціонізм шляхом підвищення імпортного мита, пільгові податки для експортерів та іноземних інвесторів.

    Монетарна політика особливо ефективна щодо впливу ні) платіжний баланс за умов плаваючих валютних курсів. Відомо. що зміна курсу національної валюти безпосередньо впливає на платіжний баланс країни. Якщо він має активне сальдо, то курс валют маг тенденцію до підвищення, і навпаки, якщо протягом певного часу валюті виплати країни перевищують надходження валюти з-за кордону, то курс національної валюти буде знижуватися. В Україні девальвація національної валюти провадилася практично з моменту її введення з 10 січня 1992 року. Однак, вона відображала не так спроби підвищити обсяг експорту з країни з метою регулювання платіжного балансу, як загальне зниження реальної вартості національної валюти через кризу української економіки.

    Важливим  елементом впливу па платіжний баланс є також валютні обмеження. Вони являють собою сукупність законодавчих або адміністративних обмежень па купівлю, продаж га інші операції з іноземною валютою, а також правила, що регулюють валютні операції, котрі повинні враховуватися у статтях руху капіталу платіжного балансу.

    У світовій практиці валютні обмеження впроваджуються державами, які мають дефіцит платіжного балансу через не збалансування своїх валютних відносин. Ці обмеження можуть бути у формі відвертих заборон, лімітування валютних операцій, введення кредитної «стелі» тощо.

    Метою політики валютних обмежень є, як правило, вирівнювання платіжного балансу, підтримка  валютного курсу, концентрація валютних резервів.