Податкові системи зарубіжних країн

1.1. Податкова  система

та її місце у фінансовій системі держави

Податок є одним із основних елементів  фінансової системи. Ще в стародавні часи найкращий шматок здобичі або виробленого продукту віддавали главі суспільства (родини, племені, роду тощо). Це була плата за виконання ним обов’язків, пов’язаних із охороною, керівництвом общиною, управлінням різними роботами, а також за підтримання добрих відносин із сусідами, розв’язання спірних питань та ін. З часом форма та методи стягнення податків змінювались. Спочатку вони мали вигляд натуральної оплати, потім відпрацьованих трудоднів, військової здобичі та грошових відрахувань.

Уперше  досліджувати податки почали у Давній Греції та Римі. Філософи цих країн розглядали їх як суспільно корисне й необхідне явище. Вони визначили й економічно-суспільний характер податку, тобто громадяни сплачують частини доходу на користь державних органів управління для виконання ними своїх функцій. Крім того, це об’єднання частини доходів, майна, прибутків громадян держави, необхідне для існування суспільства, виконання громадських робіт, соціальної захищеності окремих верств населення, протистояння зовнішнім ворогам та ін. Податки — основний чинник розширеного відтворення, зростання економічного потенціалу держави. Загалом податкова система являє собою сукупність різних елемен

тів податкових платежів, принципів їх нарахування, порядку та термінів сплати. Вона несе відповідальність за їх озрахунки. Ця система є частиною загальної  фінансової системи як на макрорівні (тобто на рівні держави), так і на мікрорівні (на рівні підприємства та громадян). Основним завданням на макрорівні є наповнення державного бюджету необхідними коштами та забезпечення постійного їх надходження згідно з чинним законодавством. При цьому необхідно дотримуватися єдиної спрямованості податкової і фінансової систем та економічної стратегії як держави, так і підприємства. Податкова система ґрунтується на дії загальноекономічних законів суспільства. Вона має певні особливості, які залежать від економічної системи держави, але є і спільні риси, характерні для будьякої країни. Мета системи оподаткування — це розробка економічного механізму нарахування та сплати податкових платежів, встановлення відповідних прав та зобов’язань суб’єктів оподаткування, відповідальності за порушення чинного законодавства. Загалом вона повинна відповідати тій системі розширеного відтворення, яка існує в державі, а також її фазі розвитку. По суті, податок виступає як примусове зобов’язання платника податку перед суспільством. Це вилучення частини доходу суб’єкта оподаткування до державного бюджету і об’єктивне зменшення його доходів. Тому велике значення має відношення держави до громадян, якість та кількість виконаних нею функцій. У податковій системі відображені позитивні та негативні риси тієї економічної політики, яку проводить держава, недоліки державного управління. Від цього залежить і відношення платників податків до держави, культура та обов’язковість сплати податкових платежів. Згідно з напрямками розвитку економічної стратегії держави

приймаються і  відповідні закони. До законодавчої бази системи оподаткування належать закони держави та різні підзаконні акти, які доповнюють та роз’яснюють чинні закони. У деяких країнах світу ос-

новним законодавчим документом виступає Податковий кодекс. Він

визначає не тільки кількість податкових платежів, порядок їх нараху-

вання та сплати, а й відповідальність суб’єктів  податкового процесу.

В інших державах щодо кожного податку приймається  відповідний

закон. Законодавчі  акти мають загалом стабільний характер і мо-

жуть змінюватись  лише один раз на рік, як правило, під час обгово-

рення та затвердження державного бюджету на наступній  рік. Це сто-

сується зміни  ставки оподаткування, надання пільг, зміни розміру

податку або  розширення об’єкта оподаткування. У законах та підза-

конних актах  мають однаково трактуватися різні терміни та понят-

тя. Вони також  повинні мати стабільний характер і  однакове тракту-

вання принципів  і методів розрахунку податкових платежів як для

платника, так  і для державного органу, який їх стягує. Це дасть змо-

гу підприємству розробляти свою податкову політику на тривалий

термін і визначати  економічну стратегію.

Основними принципами законодавчої бази податкової системи  є:

державність, науковість, стабільність, повнота, лояльність та поря-

док прийняття.

Державність. Законодавча  база повинна відповідати економічній

політиці держави  як у сучасних умовах, так і в  майбутньому. Перс-

пективи розвитку економіки держави залежать значною  мірою від

наявності фінансових ресурсів. Основне їх джерело — бюджет держа-

ви, а в ньому  найбільшу питому вагу мають податкові  платежі. Але

податки не мають  бути важким тягарем для платника. Разом з тим

податки повинні  мати прогресивний характер, що пояснюється  зро-

станням фінансових потреб держави у подальшому економічному

розвитку та збільшенням її функцій. Особливе значення мають під-

законні правові  акти та методики розробки.

Науковість. Закони держави та різні правові документи повинні

базуватися на глибокому вивченні чинних загальноекономічних  за-

конів суспільства і закономірностей розвитку економічної системи. З

розвитком держави  та зміною основної мети та економічної  стратегії

змінюється і  законодавча база, яка повинна  відображати ці особли-

вості. Крім того, при розробці конкретних методик необхідно засто-

совувати новітні технології, способи розрахунків.

Стабільність. Законодавчі  документи, які приймає держава, по-

винні однаково визначати термінологію податкового  платежу, мето-

дику його розрахунку. Із розвитком суспільства, економіки  держави

відбуваються постійні зміни як у зовнішньому, так і у внутрішньому

середовищі, які повинні відображатися у законодавчих документах.

Але зміни та доповнення у чинні закони мають  вноситися нечасто і

стосуватися передусім  другорядних положень, наприклад  надання

пільг, зміни ставок оподаткування, визначення об’єкта та суб’єкта

оподаткування тощо. Цей принцип має важливе  значення при роз-

робці податкової стратегії підприємства, прогнозуванні  його розвит-

ку в майбутньому.

Повнота. У законах  про податкові платежі повинні відображати-

ся всі елементи цього принципу: від термінології до відповідальності

платника податку. У світовій практиці неможливі ситуації, коли ок-

ремі поняття  або положення, що стосуються податку, його розрахун-

ку та сплати, визначаються в підзаконних актах.

Лояльність. Закони про оподаткування повинні носити не репре-

сивний характер стосовно платників податку. Держава  існує за раху-

нок платника і  для платника податкового платежу. Тому її дії мають

бути спрямовані на побудову такої системи, яка була б найефектив-

нішою для платника. Лояльність законодавчої бази визначається на-

явністю податкових пільг, їх обґрунтованістю і впливом на фінансо-

ву систему  держави. Особливу увага необхідно  приділяти законодав-

чим документам, спрямованим на зменшення податкового тягаря.

Порядок прийняття. Порядок прийняття законів визначається

становищем у  державі. Але слід зазначити, що в  деяких державах за-

кони про введення нових податкових платежів можуть прийматися

тільки після  обговорення та підтримки всього населення держави.

Скасування окремих  податкових платежів має позитивне  значення

для платника, але  може негативно вплинути на державний  бюджет та

проведення економічної  та соціальної політики.

Приймаючи закони про оподаткування, держава повинна  спря-

мовувати свої зусилля не тільки на поповнення до державного бюд-

жету, а й на захист вітчизняного платника податків, тобто виробни-

ка та споживача. Так, у більшості країн світу  при досить високих ок-

ремих податкових ставках виробникам і громадянам надаються

пільги, які суттєво зменшують податковий тиск. Загалом зниження

або звільнення від сплати податків збільшує доходи платника, а та-

кож добробут населення.

1.2. Елементи  системи оподаткування

та їх характеристика

Загалом податкова  система будь-якої держави складається з пра-

вових відносин та безпосередньо податкових платежів. Основними є

такі елементи податкової системи.

Суб’єкт правових відносин. Цей термін складається  з двох частин.

Насамперед це безпосередньо платники податків —  юридичні та фі-

зичні особи. Але вони стають суб’єктами тільки у разі наявності

об’єкта оподаткування. Фізична особа може бути суб’єктом  оподат-

кування і як підприємець, і як громадянин держави. До суб’єктів опо-

даткування належать вітчизняні та іноземні громадяни. Вони мають

рівні права та несуть однакову відповідальність за сплату податків.

Ступінь відповідальності залежить від статусу платника. Так, у дея-

ких країнах (США, Великобританії, Німеччині) фізична  особа сама

вибирає порядок  сплати та ставку прибуткового податку  залежно від

різних чинників. Коли ж фізична особа працює за наймом, то вибір

системи оподаткування, як правило, обмежений і основним подат-

ком є прибутковий. Якщо ця особа працює ще й у іншому місці, то

вона має заповнювати  та подавати до податкового органу річну по-

даткову декларацію.

Якщо платник  — юридична особа, то стягнення податку  зале-

жить від різних чинників, основним з яких є статус підприємства —

резидент чи нерезидент. Підприємство-резидент сплачує  податкові

платежі з усіх доходів, які одержує. Нерезидент сплачує податки з до-

ходів, які одержує тільки на території цієї держави. У більшості дер-

жав таким підприємствам  надаються пільги або воно має  особливий

характер оподаткування.

При встановленні розміру податку має значення також організа-

ційно правовий статус підприємства. У деяких країнах надаються

особливі пільги акціонерним товариствам (відкритим  і закритим) та

товариствам з  обмеженою відповідальністю. Значна увага приді-

ляться приватним  підприємствам та підприємствам  малого бізнесу.

Щоб стимулювати ці сфери діяльності та бізнесу, їм надаються пільги

або ж вони взагалі  звільняються від сплати податків. До категорії ма-

лого бізнесу  зараховують підприємства за певними  критеріями. Крім

основних (обсягу діяльності, кількості працюючих), до них можуть

додаватися і  розмір одержаного прибутку та ін.

Між юридичними та фізичними особами як суб’єктами оподатку-

вання існує  суттєва різниця, що полягає в  механізмі стягнення подат-

ку або його частини. Так, при порушенні чинного  законодавства що-

до сплати податку з юридичних осіб несплачена сума стягується у

безапеляційному порядку, а з громадян — тільки за рішенням суду

або виконавчим листом нотаріуса.

У законах про  систему оподаткування різних країн  світу чітко ви-

значаються права  та обов’язки, а також відповідальність за порушен-

ня законодавства. Якщо суб’єкт оподаткування не сплачує  податкові

платежі, до нього  застосовують штрафні санкції або  адміністративні

норми. Розмір цих  санкцій також встановлюється законом.

Суб’єктами  оподаткування виступають різні податкові органи,

що діють від  імені держави і мають відповідні повноваження. Дер-

жавні податкові  органи мають свої завдання, права  та обов’язки, які

визначаються  чинним законодавством. Основне завдання — забезпе-

чення надходжень до бюджетів усіх рівнів (державного, місцевого)

стабільних, повних, постійних податкових платежів. Здійснюється це

за рахунок  перевірок та постійного контролю за платниками по-

датків. Якщо платник  порушує чинне законодавство, то податкові

органи застосовують до нього штрафні санкції або інші засоби пока-

рання. Втім, вони можуть надавати податкові кредити, відстрочку

платежу тощо.

Але виникає  проблема взаємовідносин між суб’єктами системи

оподаткування. У законах про податки більшості  країн світу чітко

визначено ступінь  відповідальності обох сторін, а також розрахунок

втрат, яких зазнав платник податкового платежу  з боку державних

органів (як правило, при перевищенні своїх повноважень) та принци-

пи їх відшкодування.

Об’єкт оподаткування. Загалом це дія, стан суб’єкта оподаткуван-

ня. У більшості  випадків назву податок одержує  від об’єкта оподат-

кування. Наприклад, податок на додану вартість — об’єктом оподат-

кування є додана вартість, податок на землю —  земля, прибутковий

податок — дохід  громадян.

Іноді об’єкт оподаткування має узагальнюючий характер. Наприк-

лад, у деяких державах єдиний податок визначається як різниця між

усіма доходами, які одержує підприємство, та валовими витратами.

Кількість об’єктів оподаткування має визначати і кількість подат-

кових платежів, які складають загальну систему оподаткування.

Інакше кажучи, кожний податковий платіж повинен мати свій особи-

стий об’єкт оподаткування.

Але необхідно  розрізняти такі поняття, як об’єкт та предмет опо-

даткування. Предмет  оподаткування — це об’єкт оподаткування до

виникнення податкових зобов’язань. Так, предметом стягнення  по-

датку на нерухомість  є земля, майно як матеріальна  цінність. Але

об’єктом нерухомість  стає тільки тоді, коли з’являється  юридичне

право на користування цією нерухомістю.

Іноді об’єкт оподаткування співпадає з джерелом. Наприклад, для

податку на прибуток і об’єктом, і джерелом сплати є  прибуток.

Одиниця обкладання — це величина, з якої розраховується пода-

ток. Наприклад, з кожного гектара земельної  площі, з кожної грошо-

вої одиниці  доходу або прибутку з мита — митна вартість товару, з

власників транспортних засобів — одиниця кожної кінської сила.

Здебільшого вона є кількісною характеристикою податкової бази.

Податкова база являє собою норму оподаткування, визначається

як розмір податкових нарахувань на одиницю вимірювання податко-

вої бази. Ставки повинні встановлюватися законом  про певний по-

датковий платіж. При цьому держава вирішує  кілька проблем.

По-перше, обґрунтування  співвідношення середніх розмірів ста-

вок. Ця проблема вирішується зменшенням податкового тиску на

об’єкт оподаткування, не зменшуючи загального розміру  надход-

жень податкових платежів до бюджету.

По-друге, доцільність  встановлення прогресивності та визначен-

ня проблем  зростання ставок і бази оподаткування. У більшості кра-

їн світу встановлюється прогресивна шкала стягнення  податків на

доходи, прибуток, у тому числі й прибуткового податку. Але може

бути встановлений і єдиний податок без будь-якої диференціації.

По-третє, визначення межі початку прогресії або ставки неопо-

даткованого мінімуму доходів. Головне, встановити обґрунтований

розмір як неоподатковуваних  доходів, так і межі початку прогресії.

По-четверте. Визначення максимальної ставки оподаткування  за

прогресивною  шкалою. Це впливає на стимулюючий  характер про-

ведення податкової політики держави та підвищення зацікавленості

в кінцевих результатах  діяльності суб’єкта оподаткування, розвиток

підприємницької діяльності, збільшення виробництва  продукції, ви-

конання робіт  або надання послуг. У більшості  законодавств вста-

новлені рівні ставки оподаткування за одним податком як для юри-

дичних, так і  для фізичних осіб.

Залежно від  виду діяльності суб’єкта оподаткування  ставки поді-

ляються на базові, знижені та підвищені.

Базова ставка застосовується для всіх або більшості суб’єктів опо-

даткування незалежно  від виду його діяльності. До таких  податків

належить ПДВ, податок на прибуток та ін.

Знижена ставка залежить від виду діяльності суб’єкту оподатку-

вання. Основна  її мета — підвищення зацікавленості у зростанні об-

сягів виробництва, розвитку напрямів діяльності за рахунок  змен-

шення податкового  тягаря на платника податку. У деяких випадках

застосовується  нульова ставка.

Підвищена ставка встановлюється з метою захисту  власного ви-

робника або  зменшення виробництва певного виробу (наприклад,

лікеро-горілчаних виробів, тютюну, цигарок тощо). 
 

Залежно від  системи побудови ставки поділяються  на:

· тверді ставки, які встановлюються у грошовому вигляді на оди-

ницю об’єкта  оподаткування;

· відносні ставки, що визначаються відношенням до певної величи-

ни (наприклад, до мінімального неоподатковуваного доходу гро-

мадян, мінімальної  заробітної плати тощо).

За характером дії визначають:

· прогресивні  ставки, які зростають при збільшенні бази оподатку-

вання. Виділяють  такі типи цих ставок:

– проста прогресивна. Вона збільшується залежно від зростання

об’єкта оподаткування  в рівних пропорціях. У більшості  країн

ця ставка застосовується при оподаткуванні майна, стягненні

податку на спадщину та ін.;

– складна прогресивна  ставка. Вона зростає зі збільшенням бази

оподаткування за ступінчастим методом, тобто в  різних част-

ках. Ці ставки встановлюються на прибутковий податок з гро-

мадян;

· пропорційні, сутність яких полягає в тому, що вони залишаються

однаковими незалежно  від зміни об’єкта оподаткування. При їх

встановленні  виникає проблема оптимізації ставки. Якщо вона

занадто висока, то платник намагається зменшити розмір подат-

ку, причому з порушенням чинного законодавства. Як правило,

це стосується непрямих податків;

· регресивна ставка. При зростанні об’єкта оподаткування ставка

податку зменшується. Основна її мета — стимулювати  викорис-

тання окремих  видів ресурсів, майна;

· змінні ставки припускають використання усіх згаданих варіантів.

Податковий період — це термін, протягом якого визначається

база оподаткування, розраховується та сплачується податок. Для

більшості податків цей період співпадає зі звітним. Але в деяких краї-

нах звітний  фінансовий період не співпадає з  календарним роком.

Основною вимогою  при цьому є чітке визначення цього терміну, що

запобігає порушенню  прав платників податків, а також  зменшує по-

рушення з боку останніх.

Термін сплати податку — це календарна дата або  час, протягом

якого платник  повинен розрахуватися з державою. Він встановлю-

ється законом  щодо кожного податкового платежу. При цьому вра-

ховується багато чинників. До основних належать:

· місце та питома вага податку в державному або  місцевому бюд-

жеті. Як правило, термін сплати податку прив’язується  до звітно-

го періоду;

· характеристика безпосередньо податкового платежу та суб’єкта

його сплати;

· періодичність  одержання доходу суб’єктом оподаткування  та

його розмір.

Цей процес при  визначенні термінів сплати враховує:

· термін сплати податкового платежу, здебільшого  кінцеву його

межу;

· термін подання відповідної звітності, розрахунок його за кожним

податковим платежем, якщо це передбачається чинним законо-

давством, форми  податкової декларації. При цьому  для більшості

податкових платежів терміни звітності та сплати співпадають;

· термін давності сплати податку;

· термін зберігання бухгалтерської та податкової звітності (якщо

вони різні);

· термін, на який надається податковий кредит за податковим пла-

тежем;

· термін притягнення  платника податку до відповідальності.

1.3. Класифікація  податкових платежів

за різними  ознаками

У різних країнах  світу діють податкові системи, які включають

різну кількість  податкових платежів. Їх можна класифікувати  за пев-

ними ознаками, характерними загалом для всіх податкових плате-

жів. Вони відрізняються за формою, умовами застосування, методи-

кою розрахунку, порядком сплати, різними податковими  режимами

тощо.

Однією з основних ознак є належність до різного  рівня суб’єктів,

які одержують податкові платежі. За цією ознакою вони поділяють-

ся на державні та місцеві. Кількість податкових платежів, які сплачу-

ються у державні та місцеві органи, залежить від  економічної систе-

ми та, відповідно, економічної спрямованості держави, напрямів со-