Політика України у туризмі

Вступ.

Зміст поняття «туристична  політика».

Сучасні форми діяльності туризму характеризуються взаємодією значної кількості туристичних  організацій, що діють у національних і міжнародних межах. Сфера туризму являє собою складний механізм як з технічного, так і з організаційного з точки зору. Туристичні райони характеризує складна організаційна структура, зумовлена взаємодією національних підприємств туріндустрії з підприємствами традиційних секторів (промисловість, сільське господарство тощо) та транснаціональними корпораціями.

Залучення до туристичної  індустрії виробництв як матеріальної, так і духовної сфери, втягнення  в орбіту її впливу ряду суміжних галузей, специфіка виробничого продукту обумовлює винятково складний і  комплексний характер впливу туризму  на національну економіку та підвищує відповідальність держав за ефективність їх туристичних зв'язків.

Сьогодні в більшості  країн світу на державній основі створені національні туристичні організації, основним завданням яких є загальне керівництво розвитком туризму, збільшення надходжень валюти від іноземного туризму, розширення туристичного сезону і напрямків туристичних потоків у нові райони країни. В рамках своїх повноважень державні туристичні організації проводять рекламну, організаційну та дослідницьку роботу.

За даними Всесвітньої  туристичної організації, одержаними на основі дослідження майже 100 національних туристичних організацій, усі вони займаються організацією туризму на національному та міжнародному рівнях, а саме: представництвом на національних і міжнародних нарадах, конференціях, участю в міждержавних переговорах, збиранням та обробкою  статистичних даних на основі анкет, опитувань і вивчення поведінки туристів, як власними силами, так і за допомогою спеціалізованих фірм.

Більшість національних туристичних організацій займаються  регулюванням і контролюванням підприємств туристичної індустрії, зокрема: розробкою та регулюванням готелів і додаткових засобів розміщення, контролем цін, класифікацією, видачею ліцензій та дозволів на будівництво, модернізацію та розширенням об'єктів, розробкою правил і  регулюванням діяльності турагентств і туроператорів, питаннями законодавства, здійсненням контролю за його виконанням, видачею ліцензій на відкриття туристичних організацій, їх класифікацією.

70% національних туристичних  організацій займаються питаннями,  пов'язаними з виконанням рішень різноманітних міжнародних форумів зі скасування чи послаблення прикордонних формальностей для туристів. У 60 країнах вони приймають участь у підготовці кадрів, як шляхом організації семінарів, навчальних  циклів, так і створенням шкіл  готельного господарства, туризму. В 67 країнах національні туристичні організації беруть участь у заходах, спрямованих на збереження, захист і використання туристичних ресурсів, займаються оцінкою туристичних ресурсів своїх країн. Особливо виділяється участь у кампаніях із захисту природи, створення національних парків і заповідників.

Обсяг прав і повноважень  національних органів з туризму  не є однорідним у різних державах і варіює в залежності від рівня розвитку в них туризму. В одних країнах це спеціалізовані міністерства з туризму (Італія, Сирія, Пакистан) чи управління з туризму, що за своїм статусом прирівнюються до міністерств, в інших - питаннями туризму відає департамент визначеного Урядом одного з галузевих міністерств (Австрія), в третіх країнах це  неурядові комерційні організації, в основному національна асоціація туристичних агентств (Норвегія). Компетенція, завдання та функції національних органів і рівень урядового контролю за ними з боку держави також відрізняються.

За даними Конгресу США, майже всі країни світу - 175 держав, у тій чи іншій мірі регулюють сферу іноземного туризму. Необхідність координуючої та стимулюючої участі держави підкреслюється і в рекомендаціях міжнародних організацій.

У матеріалах Симпозіуму Європейської Економічної Комісії  ООН з  планування туризму визначається, що "туризм являє собою комплексне явище, пов'язане з різними життєво важливими галузями діяльності. Він містить у собі як можливості для розвитку, так і значні небезпеки" .

Процес росту будь-якої економіки залежить від ряду взаємодіючих зусиль. Однією з основних ланок є державна політика туризму.

Туристична політика є одним із видів соціально–економічної політики держави. Туристична політика держави – це  діяльність держави з розвитку туристичної індустрії та суб'єктів туристичного ринку, вдосконалення форм туристичного обслуговування громадян і закріплення на їх основі свого політичного, економічного  та соціального потенціалу [6 ].

Туристична політика є системою методів, впливів і  заходів соціально-економічного, правового, зовнішньополітичного, культурного та іншого характеру, яка здійснюється парламентами, урядами, державними приватними організаціями, які відповідають за туристичну діяльність з метою регулювання та координації туристичної галузі, створення умов для розвитку туризму .

Поняття "туристична політика" виникло з того часу, коли туризм перетворився в масове соціально–економічне  явище і почав відігравати важливу роль в економіці багатьох країн.

Головне в туристичній  політиці – це вплив на розвиток туризму   уповноважених органів.

У залежності від  рівня, на якому вона визначається і реалізується, розрізняють: державну туристичну політику, регіональну і туристичну політику окремих підприємств, які займаються туризмом.

Державна туристична політика являє собою своєрідний спектр загальної політики держави.

Необхідність впливу державних органів на розвиток туризму  доведена світовою практикою.

В Гаазькій декларації з туризму, прийнятій у квітні 1989 року, сказано: "Туризм повинен  плануватися державною владою, а  також владою і туристичною індустрією на комплексній і послідовній основі з урахуванням усіх аспектів цього феномена" .

Вважається, що можливості саморегулювання туристичної галузі, характерні для раннього етапу розвитку, в даний час вичерпано.

Причинами цього є:

масовість туристичних  подорожей;

включення багатьох країн і регіонів у туристичний бізнес і загострення конкурентної боротьби на міжнародному туристичному ринку;

збільшення кількості  галузей, організацій і підприємств, зайнятих у сфері туризму;

посилення економічної, соціальної, культурної та політичної ролі туризму в національному і міжнародному масштабах.

Практично в усіх країнах світу держава бере активну участь у фінансуванні та створенні туристичної інфраструктури.

1. Туристична політика України:

Розвиток туристичної  галузі є одним із важливих чинників виходу економіки України з кризи. Від розвитку туристичної індустрії напряму залежить кількість нових робочих місць, збільшення надходжень до бюджету, культурний обмін між представниками різних національностей тощо. Держава, визнаючи туристичну діяльність як одну із пріоритетних галузей економіки, сприяє розвитку туристичної діяльності i створює сприятливі умови для її функціонування. При цьому основними цілями державного регулювання туристичної діяльності є:

забезпечення прав громадян на відпочинок, свободу пересування  тощо;

створення умов для  діяльності, спрямованої на виховання, навчання й оздоровлення туристів;

розвиток туристичної  індустрії, створення нових робочих  місць, збільшення доходів держави;

збереження об'єктів  туристичного показу, раціональне використання природного та культурного потенціалу країни, туристичних pecypсiв.

Державне регулювання  туристичної діяльності здійснюється через:

створення нормативно-правової бази, спрямованої на упорядкування  та вдосконалення відносин у галузі туристичної індустрії;

гармонізацію української  нормативно-правової бази туризму з  міжнародним правом;

сприяння в просуванні турпродукту на внутрішньому та світовому туристичних ринках;

ліцензування, стандартизацію в туристичній індустрії, сертифікацію туристичного продукту;

встановлення правил в'їзду, виїзду та перебування на території  України;

прямі бюджетні асигнування  на розробку та реалізацію державних  цільових програм розвитку туризму;

захист прав та інтересів туристів, забезпечення їх безпеки;

сприяння кадровому  забезпеченню туристичної діяльності, розвиток наукових досліджень у галузі туристичної індустрії 
 
 

Туристична політика України на ринку міжнародного туризму  базується на активній маркетинговій  стратегії, спрямованій на стимулювання іноземного туризму шляхом створення  позитивного туристичного іміджу країни як країни безпечного та комфортного перебування. З цією метою вводиться спрощення візових формальностей, розбудовується індустрія туризму та підвищується відповідно до європейських стандартів якість обслуговування. 
 
Розвиток внутрішнього туризму визначено Державною програмою розвитку туризму до 2010 р. як пріоритетний напрям туристичної діяльності і за останні три роки намітилась тенденція до зростання внутрішнього туризму та екскурсійної діяльності.

                                 Динаміка внутрішнього туризму, млн.осіб [а] 

Функціонально-господарська підсистема характеризується інтеграційними процесами в межах видових та територіальних структур. Видова реструктуризація та диверсифікація, підкріплені конкуренцією суб’єктів видових та територіальних субринків, закріплюються в територіальній структурі формуванням точкових елементів різного типу. Кількісне зростання цих елементів веде до територіальної дифузії туристичної діяльності і формування місцевих територіальних ринків різного типу, спеціалізації та масштабів. Більшість цих ринків є моноцентричними, сформованими зв?язками точкових елементів з туристичним вузлом. В ареальних елементах територіальної структури з визначеною туристсько-рекреаційною спеціалізацією формуються поліцентричні місцеві ринки (Кримські, Передкарпатські та Закарпатські курорти). Сфера гостинності індустрії туризму країни характеризується процесами перебудови на ринкових засадах, які позначились зміною форм власності, скороченням виробничих потужностей та чисельності зайнятих. Конкуренція на внутрішньому та потреба виходу на міжнародний туристичний ринок обумовлюють оновлення матеріально-технічної бази відповідно до європейських стандартів, кадрового складу та посилення уваги до маркетингових механізмів ринкової діяльності. Реструктуризація готельного та санаторно-курортного господарства проявляється у зростаючій сегментованості відповідних ринків. У готельному господарстві це призвело до перерозподілу підприємств розміщення різного типу і позначилось процесами територіальної концентрації готельного господарства в туристичних центрах, вузлах та курортних зонах. Найпопулярнішими туристичними вузлами країни залишаються Київ, Ялта, Одеса, Львів, зростає популярність Дніпропетровська та Донецька. Наявна територіальна диференціація готельного господарства в розрізі адміністративних областей має незначні варіаційні відміни, хоча помітною залишається значна диспропорція між міською та сільською місцевістю. Високим рівнем розвитку готельної мережі вирізняються м.Київ, АР Крим (міста Південного узбережжя та Севастополь), Одеська, Волинська, Закарпатська області. Найнижчі показники мають Кіровоградська та Луганська області. 
      Розбудова індустрії туризму та формування національного ринку туристичних послуг позначиться на територіальній організації туристичного ринку країни процесами структуризації геопростору і диверсифікації місцевих ринків і сприятиме подальшій поляризації територіальної структури, ієрархізації територіальних ринків, що закріпиться процесами територіальної концентрації і спеціалізації. Означені процеси повинні оформитись у туристичну логістичну систему з розподільчими вузлами-координаторами внутрішніх і зовнішніх туристичних потоків (Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Сімферополь, Одеса, Львів) і чіткою функціонально-територіальною диференціацією елементів територіальної структури.  
 

2. Стратегії розвитку туризму  в Україні:

Стратегічною  метою розвитку туристичної індустрії  в Україні можна визначити  створення конкурентоспроможного  на світовому ринку туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів при збереженні екологічної рівноваги та історико-культурного довкілля. Програма дій, зорієнтована на досягнення цієї мети, має бути синхронізованою із загальними темпами становлення ринкових механізмів і співвідносною з політикою структурних реформ в економіці. Вона повинна також враховувати накопичений досвід розвитку туризму у світі, що створює сприятливі умови доопрацювання та розроблення відповідної нормативно-правової бази туризму.

Науковий  центр розвитку туризму створено Постановою Кабінету Міністрів України  від 17 серпня 2002 року № 1132 з метою  наукового забезпечення державної  політики в галузі туризму, прогнозування  та визначення перспектив його розвитку. НЦРТ відповідно до ст. 27 Закону України  „Про туризм” визначає пріоритетні  напрями, здійснює керівництво та координацію  наукових досліджень у сфері туризму.         
 
 
 

  3. Конкретна мета  

    Метою пропонованої „Стратегії сталого розвитку туризму і курортів” є поліпшення правових, організаційних та соціально-економічних  засад реалізації державної політики України в галузі туризму і  курортів, спрямованих на забезпечення закріплених Конституцією України  прав громадян на відпочинок, свободу  пересування, охорону здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших  прав при здійсненні туристичних  подорожей і відпочинку шляхом створення  конкурентоспроможної на світовому  ринку туристичної та курортної  галузі, здатної задовольнити попит  українських та іноземних туристів та відпочиваючих.  Основні завдання з реалізації Стратегії:

    зміцнення здоров'я та покращення якості життя  населення, запровадження соціального  туризму, покращення соціальної стабільності та соціальної безпеки;

    забезпечення  безпеки туристів і подорожуючих, захист їх прав, законних інтересів  і збереження майна;

    істотне підвищення ефективності державної  політики у сфері туризму і  діяльності курортів, виконання державою функцій з координації, планування, регулювання, стимулювання, контролювання, захисту інтересів туристів, розвитку соціального туризму, маркетингу, стандартизації та сертифікації національного туристичного продукту, тощо;

    сприяння  відродженню національної культури та народних ремесел, формування національної свідомості та патріотичне виховання  дітей та молоді;

    збереження  та відновлення унікальних природних  та історико-культурних ресурсів, історичних місць України,  залучення інвестицій у розвиток інженерно-транспортної та комунальної інфраструктур;

    раціоналізація  використання фінансових і матеріальних ресурсів, наповнення бюджетів усіх рівнів, надходження валютних коштів, скорочення невиправданих бюджетних витрат;

    створення нових та збереження наявних робочих  місць, розвиток малого та середнього підприємництва у сфері обслуговування та розширення тимчасової зайнятості в сільській місцевості;

    створення рівних можливостей для суб'єктів  туристичної діяльності, формування передумов для розвитку ефективного  та прозоро організованого туристичного ринку, єдиного його нормативно-правового  простору;   
 

    створення сучасних об’єктів туристичної інфраструктури в межах територій з високою  концентрацією цінних природних  та історико-культурних туристичних  ресурсів, за напрямами національної мережі міжнародних транспортних коридорів  та основних автомагістралей;

    удосконалення системи інформаційного забезпечення сфери, створення сприятливих умов для забезпечення рівного доступу  до інформації;

    вдосконалення існуючих та впровадження нових ефективних механізмів взаємодії центральних  і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, підприємств, наукових і освітніх установ сфери  туризму  в забезпеченні сталого  розвитку туризму;

    розроблення ефективних державної та місцевих програм  розвитку туризму та курортів, економічно обґрунтованих планів їх реалізації, у тому числі в рамках програм  соціально-економічного розвитку регіонів;

    розвиток  міжнародного співробітництва та євроінтеграційних  процесів у сфері туризму та діяльності курортів, покращення туристичного іміджу держави.   

4. Перелік конкретних  завдань Стратегії   та  методів  їх досягнення  

    Основними напрямами реалізації Стратегії  є:  

    1. Удосконалення нормативно-правового  забезпечення  через:

    внесення  змін і доповнень до законів України  “Про туризм” та “Про курорти”, інших  законодавчих актів, що мають супутній вплив на туристичну і курортну сфери;

    розроблення законодавчих та нормативно-правових актів, передбачених законами України  „Про туризм” та “Про курорти”;

    розроблення змін і доповнень до існуючої Державної  програми розвитку туризму на 2002–2010  роки;

    розроблення Загальнодержавної програми розвитку туризму і курортів на 2010–2020 роки;

    адаптацію законодавства України у сфері  туризму та діяльності курортів до відповідних директив і стандартів ЄС.  

    2. Здійснення регуляторного забезпечення  розвитку туризму і курортів  що забезпечується через:

    спрощення та гармонізацію податкового, валютного, консульсько-візового, прикордонного, митного та інших видів регулювання  з метою забезпечення державного стимулювання в'їзного та внутрішнього туризму, розвитку соціальних форм туризму, сприяння збереженню та розвитку курортів;

    впровадження  механізмів визначення вартості об'єктів  культурної спадщини, інших об’єктів туристичних відвідувань згідно з законодавчими та  нормативно-правовими  актами;

    впровадження  обґрунтованих нормативів плати  за користування туристичними та курортно-лікувальними ресурсами, впорядкування процедур оренди і приватизації об’єктів культурної спадщини та інших об’єктів туристичних  відвідувань;

    класифікацію  і сертифікації засобів розміщення, закладів харчування та інших об’єктів туристичної інфраструктури, стандартизацію послуг для туристів тощо.  

    3. Вдосконалення інституційного розвитку  туризму і курортів, що забезпечується  через:

    утворення Координаційної Ради з питань туризму  і курортів при Кабінеті Міністрів  України;

    утворення Громадської колегії з туризму  і курортів при центральному органі виконавчої влади в галузі туризму, із залученням представників громадських  організацій;

    створення структурних підрозділів з питань туризму і курортів  у складі місцевих органів виконавчої влади;

    впорядкування діяльності наявних та створення  нових спеціалізованих інституцій за окремими пріоритетними напрямами  розвитку туризму (забезпечення якості, безпеки, інформаційного супроводу  тощо).   

    4. Впровадження науково-методичного  та кадрового забезпечення розвитку  туризму і курортів, що здійснюється  через:

    розроблення та запровадження у встановленому  порядку:

    понятійно-термінологічного апарату сфери туризму та діяльності курортів;

    методики  виявлення, вивчення і контролю за використанням  туристичних і курортно-рекреаційних ресурсів;

    національної  мережі об’єктів культурної спадщини, туристично-екскурсійних маршрутів, спрямованих  на патріотичне виховання дітей  та молоді;

    методики  комплексної оцінки туристичних  ресурсів, їх класифікації та категоризації, ефективної системи маркетингу та менеджменту;

    методики  забезпечення захисту прав туристів, мінімального соціального стандарту  в туризмі та оцінки впливу туристичної  діяльності на оточуюче середовище;

    методики  оголошення природних територій  курортами державного та місцевого  значення;

    а також  через:

    забезпечення  належної координації наукових досліджень в усіх установах, що здійснюють наукові  дослідження у сфері туризму  і діяльності курортів;

    створення нових спеціальностей (включення  до переліку спеціалізацій напрями: „управління туристичними ресурсами”, „державне регулювання туристичної  сфери”, „безпека в туризмі”) та підвищення якості підготовки фахівців при діючих навчальних закладах за потребами сфери  туризму та діяльності курортів;

    проведення  методичних семінарів, науково-практичних конференцій з проблем сталого  розвитку туризму та курортів, а  також інших заходів щодо підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів;

    забезпечення  державної підтримки перспективних  прикладних досліджень у туристичній  і курортній сфері через прийняття  відповідної бюджетної програми тощо.  

    5. Поглиблення міжнародного співробітництва  України з метою забезпечення  подальшого розвитку туризму  і курортів, що здійснюється через:

    розширення  договірно-правової бази зовнішніх  зносин, укладання міжнародних угод міжурядового та міжвідомчого характеру  про співробітництво у сфері  туризму;

    розвиток  двостороннього та багатостороннього  інституціонального співробітництва  з відповідними міністерствами, відомствами, національними туристичними адміністраціями, іншими органами та установами іноземних  держав у сфері туризму та діяльності курортів, міжнародними туристичними організаціями, у тому числі регіональними, забезпечення роботи міжвідомчих робочих  груп з питань туризму, а також  участі в міжурядових комісіях з  торговельно-економічного та науково-технічного співробітництва;

    відкриття туристичних представництв України  за кордоном;

    впровадження  прогресивного міжнародного досвіду  державного управління та регулювання, законодавчого та організаційно-фінансового  забезпечення високорентабельної туристичної  індустрії, а також новітніх технологій;

    6. Здійснення  інформаційно-рекламних  заходів та маркетингу, що забезпечується  через:

    створення офіційного інтернет-порталу та інформаційної  системи з банком даних щодо споживчих  характеристик природних, історико-культурних, соціально-побутових туристичних  ресурсів та природних територій  курортів;

    створення мережі туристичних інформаційних  центрів, 

    банку даних про інвестиційні проекти  у сфері туризму та діяльності курортів;

    проведення  в Україні міжнародних спеціалізованих  симпозіумів, семінарів, конференцій, салонів та виставок-ярмарків із залученням іноземних і вітчизняних організацій  для вивчення  та популяризації  новітніх  технологій у сфері  туризму і діяльності курортів,  а також участь у відповідних  заходах за кордоном;

    розроблення та затвердження національної туристичної  символіки,  створення високоякісної  рекламної продукції та проведення рекламних кампаній національного  та регіональних туристичних продуктів  на внутрішньому та міжнародному ринку;

    розроблення та реалізацію рекламно-інформаційних  програм з в’їзного та внутрішньому туризму, забезпечення державного фінансування проведення регулярних рекламних кампаній в ЗМІ в Україні та за кордоном, прес-турів для представників  ЗМІ;

    забезпечення  державної підтримки через прийняття  відповідної бюджетної програми тощо.  

5. Результати реалізації  Стратегії  

         Даний проект стане базою для  розробки  та прийняття Державної  програми розвитку туризму   України до 2015 року.  Реалізація  програми після виконання 100% визначених  вище завдань  дозволить досягти  таких результатів:  

Ø              збільшить потенціал курортно-рекреаційного комплексу в 14-15 разів;

Ø              поліпшить умови відпочиваючим в Україні;

Ø              забезпечить   конкурентоспроможність туристичних об'єктів,  що збільшить надходження до бюджету орієнтовно в 10 разів, а також забезпечить доступність відпочинку для широких мас населення України;

Ø              понизить рівень безробіття в регіонах, у тому числі і прихованого, за рахунок створення робочих місць у курортно-рекреаційному комплексі і сфері обслуговування;

Ø              сприятиме       відновленню       виробничого потенціалу підприємств, створенню інфраструктури;

Ø              приверне     реальні     інвестиції     і     кредити     в будівництво курортних об'єктів;    забезпечить     регіон    повною мірою    водними     і    паливо-енергетичними ресурсами;

Ø              створить достатні умови для повної реабілітації трудових ресурсів  регіону і їх безпечної життєдіяльності;

Ø              забезпечить         населення і відпочиваючих      необхідною інформацією;

Ø              створить мережу інформаційно-консультативних  центрів по Україні.  

   Результатом реалізації Стратегії стане поліпшення правових, організаційних та соціально-економічних засад реалізації державної політики України в галузі туризму і курортів, спрямованих на забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей і відпочинку, шляхом створення конкурентоспроможної на світовому ринку туристичної та курортної галузі, здатної задовольнити попит українських та іноземних туристів і відпочиваючих.