Понятие и сущность финансов. 5

1. Понятие и  сущность финансов. 

Визначення поняття та змісту фінансової діяльності держави  неможливо без усвідомлення сутності фінансів. В економічній та юридичній  літературі термін “фінанси” розглядається у таких аспектах, як:

- сукупність економічних  відносин, що виникають в процесі  мобілізації, розподілу і використанню  фондів грошових коштів, необхідних  державі для виконання її завдань;

- сукупність фондів грошових  коштів, мобілізованих державою для виконання своїх функцій;

- одна з економічних  категорій, розвиток якої пов’язано  з товарно-грошовими відносинами  й існуванням держави, яка використовує  цю категорію для виконання своїх завдань;

- система грошових відносин, яка виникає разом з державою  і нерозривно пов’язана з її існуванням;

- система економічних  відносин, які складаються в суспільстві  з приводу створення, формування  та виконання доходів грошових  коштів на основі розподілу  та перерозподілу валового внутрішнього продукту.

Держава не може реалізовувати  свою зовнішню і внутрішню політику, забезпечувати виконання своїх  соціально-економічних програм, функцій  оборони і безпеки держави, не маючи фінансових ресурсів, не застосовуючи широкі можливості впливу на всі ці явища за допомогою фінансового  механізму. Розвиток місцевого самоврядування, призначеного вирішувати завдання місцевого  значення, також потребує відповідного фінансового забезпечення та функціонування фінансів місцевих утворень.

В сучасних державах застосовуються й інші економічні категорії –  гроші, прибуток, собівартість тощо. Кожна  з них виконує свої функції, в  яких виражаються сутність і значення цих категорій. Фінанси ж відрізняються  від усіх інших економічних категорій  своїми специфічними функціями. 
Фінанси відрізняються від грошей як за змістом, так і за функціями. Гроші – це всезагальний еквівалент, за допомогою якого насамперед вимірюються затрати праці асоційованих виробників, а фінанси – економічний інструмент розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу, знаряддя контролю за утворенням і використанням фондів грошових коштів. Це останнє і є матеріальним змістом фінансів.

Головне призначення фінансів полягає у тому, щоб шляхом утворення  грошових доходів і фондів забезпечити, не тільки потреби держави і підприємств  в грошових коштах, а й здійснювати  контроль за витрачанням грошових ресурсів.

Фінанси не охоплюють усієї  сфери грошових відносин. Їх змістом  є тільки ті, за посередством яких утворюються грошові фонди держави, її місцевих (адміністративно-територіальних) утворень, а також підприємств, установ, організацій. Отже необхідність існування фінансів пов’язана з існуванням держави і її потребами в фінансових ресурсах. Таким чином, за своїм матеріальним змістом фінанси являють собою грошові фонди держави, її адміністративно-територіальних утворень, підприємств, установ та організацій, які використовуються для потреб суспільства і розвитку виробництва. Тобто, це є фінансові ресурси держави, які поділяються на централізовані й децентралізовані фонди грошових коштів.

Централізовані  державні фінанси відображають відносини, пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих грошових фондів, які поступають в розпорядження держави як суб’єкта публічної влади. До них відносяться державний та місцеві бюджети, а також цільові фонди (пенсійний, соціального страхування та інші).

Децентралізовані  державні фінанси уявляють собою децентралізовані фонди грошових коштів, які утворюються в усіх галузях народного господарства. В сучасних умовах підприємства та організації усіх форм власності утворюють фонди за рахунок власного прибутку.

Центральне місце у  фінансовій системі займають публічні фінанси, які поділяються на державні та місцеві фінанси. Зазначені види фінансів можна розглядати у матеріальному та процесуальному значені.

Державні  фінанси є підсистемою фінансової системи держави, через яку здійснюється вплив держави на її економічний та соціальний розвиток. У матеріальному значенні державні фінанси являють сукупність фінансових інститутів, за допомогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність. Таким чином їх можна визначити як систему грошових фондів держави, призначених для виконання властивих їй функцій, а також сукупність форм та методів, за допомогою яких ці функції реалізуються. У процесуальному значенні державні фінанси – це система грошових відносин з приводу акумуляції і використання фондів грошових коштів з метою матеріального забезпечення виконання завдань та функцій держави. Для державних фінансів притаманні риси, які в своїй сукупності характеризують їх сутність:

- завжди існують стосовно  грошей чи грошового еквіваленту;

- зумовлені управлінською роллю держави;

- є перерозподільчими відносинами у сфері сукупного суспільного продукту.

За допомогою місцевих фінансів здійснюється вплив органів  місцевого самоврядування на економічний  та соціальний розвиток відповідних  місцевих утворень. У матеріальному  значені місцеві фінанси являють  собою систему місцевих грошових фондів, призначених для виконання  функцій місцевого самоврядування, а також сукупність форм та методів, за допомогою яких ці функції реалізуються. У процесуальному розумінні місцеві  фінанси – це економічні відносини, пов’язані з формуванням, розподілом та використанням централізованих  та децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання завдань  та функцій місцевого самоврядування.

Незважаючи на відносну самостійність  державних й місцевих фінансів в  межах держави публічні фінанси  являють собою єдину категорію, що підтверджується унітарним устроєм держави; єдністю грошової системи, економічної фінансової та митної політики; єдністю державної та місцевої систем управління та регулювання фінансово-кредитної системи.

Виходячи з зазначеного  вище у матеріальному значенні фінанси можна визначити як сукупність грошових фондів держави (державні фінанси), її місцевих утворень (місцеві фінанси), які використовуються для задоволення суспільних потреб і розвитку виробництва. Але, уявляється, що такої характеристики недостатньо, оскільки сутність фінансів як економіко-правової категорії більш повно розкривається не з тільки з точки зору їх кількісної сторони, а також змісту тих суспільних відносин, що виникають при функціонуванні цієї категорії. У процесуальному значені фінанси – це економічні грошові відносини щодо формування, розподілу і використання фондів грошових коштів держави, її місцевих (адміністративно-територіальних) утворень, а також підприємств, установ та організацій, необхідних для забезпечення розширеного відтворення та соціальних потреб, в процесі здійснення яких відбувається розподіл і перерозподіл суспільного продукту та контроль за задоволенням суспільних потреб.

Найбільш важливі ознаки, властивості й риси, які розкривають  сутність фінансів знаходять свій прояв  у їх функціях. В реалізації притаманних  фінансам функцій проявляється також  і соціально-економічна роль фінансів у життєдіяльності суспільства і держави. Передусім, фінанси виконують розподільчу функцію, оскільки за їх допомогою відбувається розподіл сукупного суспільного продукту та національного доходу. Внаслідок існування фінансів створюються, розподіляються та використовуються грошові фонди, забезпечуються різні потреби суспільства і держави. Розподільча функція покликана сприяти організації збалансованого й ефективного виробництва, розвитку усіх галузей економіки відповідно до суспільних потреб з метою найбільш повного задоволення цих потреб. І, таким чином, фінанси є важливим важелем регулювання економіки з широкими можливостями впливу на цю сферу.

Однак розподільча функція  повністю не розкриває сутності фінансів як економічної категорії. Публічні фінанси, маючи грошову форму, набувають  властивості відображати процес відтворення в цілому та окремі його стадії за посередництвом його фінансових ресурсів і фондів, тобто характеризувати  його кількісну сторону. Властивість  фінансів щодо кількісного відображення процесу відтворення дозволяє систематично здійснювати контроль за утворенням, розподілом та використанням фінансових ресурсів, що проявляється в контрольній функції шляхом здійснення фінансового контролю.

Таким чином, важливою функцією фінансів є контрольна функція, сутність якої в загальному вигляді полягає  в здійсненні контролю за виробництвом та розподілом матеріальних і соціальних благ в державі. Одним із основних завдань фінансового контролю є  перевірка дотримання вимог фінансового  законодавства, своєчасності та повноти  виконання фінансових зобов’язань  перед бюджетами. Контрольна функція реалізується через діяльність фінансових органів.

Розподільча та контрольна функції фінансів об’єктивно діють  у єдності, оскільки являють собою  дві сторони одного й того ж економічного процесу.

Фінанси також виконують регулюючу функцію, яка пов’язана з втручанням держави за допомогою фінансів у процес відтворення. З метою регулювання економіки і соціальних відносин застосовується фінансове та бюджетне планування, державне регулювання ринку цінних паперів тощо.

В умовах ринкових відносин особливого значення набуває стабілізуюча функція фінансів, сутність якої полягає у створенні державою стабільних умов для економічних та соціальних відносин. Вагоме значення в забезпеченні стабілізуючої функції має фінансове законодавство.

2. Принципы и  методы финансовой деятельности  государства.

Принципи  фінансової діяльності держави.

Використання фінансів (фінансової системи) зумовлює здійснення державою та її місцевими утвореннями (адміністративно-територіальними  одиницями) фінансової діяльності, яка  є однією з найбільш важливих сфер діяльності держави і проявляється у відносинах, врегульованих відповідними правовими нормами.

Фінансова діяльність держави – це здійснення нею функцій щодо планомірного утворення, розподілу й використання грошових фондів (фінансових ресурсів) з метою реалізації завдань соціально-економічного розвитку, забезпечення обороноздатності й безпеки держави, а також використання фінансових ресурсів для діяльності державних органів.

На думку ряду інших  авторів, фінансова діяльність держави  – це організаційна діяльність уповноважених  органів щодо утворення, перерозподілу  і використання централізованих  і децентралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують безперервне  функціонування держави та її адміністративно-територіальних утворень на кожному етапі суспільного  розвитку.

Фінансова діяльність місцевих утворень (адміністративно-територіальних одиниць), що здійснюється органами місцевого самоврядування, спрямована на вирішення завдань місцевого значення, які визначено Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”. Вона уявляє собою здійснення функцій щодо планомірного утворення, розподілу й використанню місцевих грошових фондів з метою реалізації соціально-економічних завдань місцевого значення і забезпечення фінансовими ресурсами діяльності органів місцевого самоврядування.

На нашу думку, фінансова  діяльність держави (місцевих утворень) – це врегульована нормами права  організаційна діяльність уповноважених  органів держави (органів місцевого  самоврядування) щодо утворення, перерозподілу  і використання централізованих  та децентралізованих фондів грошових коштів з метою забезпечення безперервного  функціонування держави та її складових  частин (адміністративно-територіальних утворень).

Значення  фінансової діяльності полягає у наступному:

1. Фінансова діяльність  є важливою й необхідною складовою  частиною механізму соціального  управління. Це проявляється у  тому, що накопичені фінансові  ресурси спрямовуються в економіку,  соціальну та інші сфери з  урахуванням пріоритетності заходів,  які фінансуються. Здійснення ефективної  соціальної діяльності держави  є необхідним фактором проведення  справедливої соціальної політики.

2. За допомогою фінансової  діяльності створюється матеріальна  основа, яка необхідна для функціонування  органів державної влади й  управління, правоохоронних органів,  забезпечення обороноздатності  та безпеки держави.

3. Вплив на соціально-економічні  процеси в державі та її  адміністративно-територіальних утвореннях  здійснюється не тільки у формі  прямої фінансової підтримки,  виділення коштів на певні  програми, а й непрямими формами  – надання податкових пільг,  застосування понижених процентних  ставок, надання безпроцентних кредитів, відстрочок та розстрочок за  податковими платежами з метою  стимулювання будь-якої діяльності, що визнана державою пріоритетною.

4. Фінансова діяльність  впливає на розвиток відносин  між державою та місцевими  утвореннями. Важливою її стороною  є розподіл фінансових ресурсів  між державними та місцевими  органами, що має певне значення  для регулювання та координації  виробництва та розвитку соціально-культурної  сфери в межах як держави,  так і її адміністративно-територіальних  утворень.

5. Як складова частина  механізму державного регулювання  та управління соціально-економічними  процесами фінансова діяльність  містить широкі можливості на  розвиток ринкових відносин.

Для фінансової діяльності держави властиві такі організаційно-правові особливості:

1. На відміну від інших  сфер діяльності держави вона  має міжгалузевий характер, оскільки  акумуляція, розподіл та використання  фінансових ресурсів охоплює  усі галузі і сфери державного  управління. Також в процесі фінансової  діяльності держава контролює  роботу державних органів, підприємств,  установ та організацій щодо  реалізації ними своїх завдань.

2. Здійснення державою  фінансових функцій відбувається  у вигляді діяльності як представницьких,  так і виконавчих органів влади.

3. Сфера фінансової діяльності  відноситься як до відання  державних органів, так і органів  місцевого самоврядування, але також  існують питання спільного відання  держави та її місцевих утворень.

Фінансова діяльність базується  на відповідних принципах, серед  яких виділяють загальні, галузеві та міжгалузеві, а також принципи окремих інститутів фінансової діяльності.

Принципи фінансової діяльності держави, як основні засади здійснення фінансової діяльності, є основоположними чинниками наступної нормотворчої та нормозастосовчої діяльності у цій сфері суспільних відносин. Вони гарантують послідовність та безперервність фінансового процесу, забезпечують взаємозв’язок фінансового законодавства та фінансової політики. Важливу роль відіграють принципи права у прийнятті нових правових норм, тлумаченні правових актів, усуненні прогалин в фінансовому законодавстві, а також у формуванні адміністративної та судової практики. В юридичній літературі існують різні підходи до встановлення принципів фінансової діяльності. На нашу думку, до кола цих принципів можна віднести такі:

1. Принцип законності. Сутність цього принципу стосовно фінансової діяльності полягає в тому, що весь процес утворення, розподілу та використання фондів грошових коштів досить докладно регламентується нормами фінансового права, дотримання яких забезпечується можливістю застосування до правопорушника засобів державного примусу.

2. Принцип публічності фінансової діяльності. Цей принцип зумовлений публічною суттю самих державних фінансів, полягає в публічному характері фінансової діяльності, пронизує її та вибудовує інші принципи.

3. Принцип гласності. В процесі здійснення фінансової діяльності передбачається доведення до суспільства, в тому числі й за допомогою засобів масової інформації, змісту проектів правових актів, звітності, результатів ревізій та перевірок фінансової діяльності окремих суб’єктів тощо.

4. Принцип плановості. Кожна сфера фінансової діяльності базується на основі фінансово-планових актів, вимоги стосовно яких закріплено у нормативних актах. Цей принцип найбільш повно реалізується у прийнятті головного державного фінансового плану – Державного бюджету України, який є підставою для інших планів – місцевих бюджетів, зведеного балансу доходів та видатків (для міністерств) балансу підприємств, кошторису (для установ та організацій).

5. Принцип розподілу функцій представницької та виконавчої влад. Цей розподіл здійснюється на підставі конституційного принципу розподілу влади взагалі (ст. 6 Конституції України).

6. Принцип пріоритетності представницьких органів влади перед виконавчими органами. Він є продовженням попереднього принципу і його зворотною стороною. Зазначені два принципи нерозривні і завжди проявляються одночасно.

7. Принцип пріоритетності публічних видатків по відношенню до доходів бюджету. Здійснення державою її функцій не може ставитись у прямо пропорційну залежність від розміру доходу державного бюджету. І тому визначаючи в пріоритетному порядку обсяг публічних видатків, вираховуються розміри державних доходів, необхідних для фінансової рівноваги.

8. Принцип обліку та контролю. Цей принцип передбачає наявність відповідного масиву нормативних актів, що встановлюють єдину методику бухгалтерського обліку, а також здійснення спеціально уповноваженими на це державними органами контролю за утворенням, розподілом та використанням фінансових ресурсів. За загальним правилом фінансовому контролю підлягають процес використання державних коштів, своєчасність та повнота мобілізації державних ресурсів, законність доходів та видатків різних елементів фінансової системи, дотримання правил обліку та звітності.

В системі принципів фінансової діяльності держави можна також виділити принцип єдності фінансової діяльності і грошової системи держави, принцип міжгалузевого характеру фінансової діяльності держави, принцип самостійності у встановлених чинним законодавством межах фінансової діяльності органів місцевого самоврядування, принцип соціальної спрямованості фінансової діяльності держави, принцип фінансової безпеки держави та інші принципи. Спираючись на зазначені принципи, держава надає фінансовій діяльності відповідних правових форм і за допомогою правових норм наповнює її правовим змістом.

Методи фінансової діяльності держави.

Фінансова діяльність держави  здійснюється за допомогою відповідних  їх методів вибір яких залежить від  ряду факторів: завдань держави чи місцевих утворень на відповідному етапі  фінансової діяльності; мети використання коштів; співвідношення обсягу фінансових ресурсів, що є в розпорядженні  і потреб в коштах; стану економіки  держави; пріоритетності заходів та інших факторів. Розмаїття методів визначається суб’єктами з якими держава вступає у відносини, а також конкретними умовами утворення й розподілу грошових коштів.

Методи фінансової діяльності – це сукупність прийомів і засобів, за допомогою яких уповноважені державою органи від свого імені формують, розпоряджаються та використовують фонди грошових коштів.

Методи фінансової діяльності прийнято поділяти на групи. Одні автори поділяють їх на дві групи, інші - на три групи: методи формування грошових фондів, методи розподілу грошових фондів і методи використання грошових фондів.

Перша група - методи мобілізації грошових коштів. Ця група методів передбачає встановлення виду платежу, його розміру, строку сплати та санкції за невиконання приписів. Методи мобілізації поділяється на обов’язкові та добровільні. Обов’язковий метод мобілізації полягає у примусовому і безвідплатному вилученні частини грошових коштів у їх власників на користь держави. Поряд з обов’язковими методами застосовуються й добровільні методи мобілізації грошових коштів: позики, пожертвування фізичних та юридичних осіб, розміщення державних цінних паперів тощо.

Друга група - методи розподілу грошових коштів. При розподілі державних грошових коштів застосовуються два основних методи: метод фінансування (безповоротний, безвідплатний, цільовий, плановий відпуск грошових коштів з централізованого фонду) і метод кредитування (виділення коштів на засадах відплатності і зворотності). Залежно від суб’єкта, що отримує грошові ресурси та умов отримання виділяються дотації, субсидії та субвенції.

Дотація – це допомога, що надається підприємствам установам та організаціям на покриття збитків, зумовлених незалежними від них причинами. У фінансовій діяльності держави застосовуються різні види дотацій. Бюджетна дотація – це безвідплатна, безповоротна допомога з бюджету вищого рівня бюджету нижчого, яка не має цільового характеру та надається у випадку перевищення видатків над доходами. У бюджетній діяльності застосовується дотація вирівнювання, що являє міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності бюджету, який його отримує.

Субвенція, згідно п. 37 ст. 2 Бюджетного кодексу України (надалі БК України) – це міжбюдетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції. В юридичній літературі існують визначення субвенції:

- як бюджетної дотації,  що має цільовий характер;

- як бюджетної дотації,  що надається з бюджету вищого  рівня бюджету нижчого рівня  для певного цільового використання.

Субвенція застосовується як метод бюджетного регулювання з  метою збалансування бюджетів нижчого  рівня і надається з чітко  визначеним призначенням як часткова державна фінансова допомога на програми і заходи, спрямовані на підтримку  гарантованого законодавством мінімуму соціальної забезпеченості населення  регіонів, де такий мінімум не забезпечується власними бюджетними доходами з незалежних від них причин економічного розвитку. Відповідно до ч. 2 ст. 119 БК України у  разі нецільового використання бюджетних  коштів, отриманих у вигляді субвенцій, зазначені кошти підлягають обов’язковому  поверненню до відповідного бюджету  у порядку, визначеному Кабінетом  Міністрів України, а посадові особи  притягаються до відповідальності. Право  місцевих бюджетів на субвенції закріплено у Бюджетному кодексі України. Так, згідно до п. 6 ч. 1 ст. 71 надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів включають субвенції з інших  бюджетів на виконання інвестиційних  проектів.

Субсидія – це грошова допомога, що надається державою за рахунок коштів бюджету, а також спеціальних фондів юридичним особам, місцевим державним органам, іншим державам. Це вид цільової допомоги зазначеним особам, що надається за рахунок коштів бюджетів або цільових фондів. Субсидія застосовується з метою збалансування регіональних та місцевих бюджетів, зміцнення їх доходної бази та завжди передається безповоротно і безвідплатно з вищих ланок бюджетної системи нижчим ланкам для фінансування конкретних заходів та установ, тобто мають цільовий характер.

Третя група - методи використання грошових коштів. До цієї групи методів відносяться метод встановлення цільового призначення державних фондів грошових коштів; метод визначення порядку використання коштів; метод встановлення компетентними державними органами фінансових нормативів і лімітів використання грошових коштів; метод планування; метод фінансового контролю.

Значення методу встановлення цільового призначення державних  фондів грошових коштів полягає у  тому, що формуючи фінансову систему, держава одночасно визначає грошові  фонди та напрями їх використання. Так, наприклад, створивши Пенсійний  фонд України, держава визначила  його призначення, закріпивши в нормативних  актах завдання та функції цього  фонду.

Метод встановлення порядку  використання коштів, одержаних з  відповідного фонду полягає в  тому, що одержані з державного фонду  кошти завжди мають своє призначення  і можуть витрачатися тільки на ті цілі, на які вони виділені.

За допомогою методу встановлення порядку та нормативів розподілу  прибутку державних господарюючих  суб’єктів держава визначає характер використання цих прибутків і, відповідно, надає державним коштам цільове  призначення.

Застосовуючи метод встановлення компетентними державними органами фінансових нормативів і лімітів  використання грошових коштів держава  встановлює мінімальні та максимальні  межі, а також розміри виділення  та витрачання грошових коштів на ту чи іншу операцію чи одиницю виміру.

3. Финансовая система  Украины, ее состав.

Фінанси як цілісна економічна категорія мають свою структуру, яка складається із взаємопов’язаних інститутів, кожен з яких має власні особливості. Фінансовий інститут – це група однорідних економічних відносин, врегульованих фінансовоправовими нормами, які взаємопов’язані за формами та методами акумуляції або розподілу грошових коштів.

Необхідність їх виділення  зумовлена розмаїттям потреб суспільства, які обслуговуються фінансами і  охоплюють своїм впливом всю  економіку та соціальну сферу. Сукупність фінансових інститутів, що входять  до складу фінансів в їх взаємному  зв’язку утворюють фінансову систему держави.

Під фінансовою системою держави розуміють:

- сукупність фінансових  інститутів, кожен з яких сприяє  утворенню та використанню відповідних  грошових фондів;

- сукупність державних  органів та установ, які здійснюють  у межах своєї компетенції  фінансову діяльність;

- система форм і методів  утворення, розподілу і використання  фондів грошових коштів держави,  місцевого самоврядування, підприємств.  Установ, організацій, галузей  народного господарства.

В юридичній літературі існують  різні підходи стосовно встановлення структурних елементів фінансової системи держави. Так, О.Н Горбунова і Е.Ю. Грачева вважають, що до складу фінансової системи держави входять інститути державних фінансів, фінансів господарюючих суб’єктів, місцевих фінансів, страхування; кредиту.

Інші автори в якості структурних  елементів фінансової системи держави  виділяють бюджетну систему; позабюджетні державні та муніципальні фонди; кредит; фінанси майнового та особистого страхування; фінанси підприємств  різних форм власності, об’єднань, організацій, установ, галузей народного господарства.

На нашу думку, заслуговує на увагу і підтримку підхід М.П. Кучерявенко щодо визначення елементів фінансової системи держави. Автор вважає, що зазначена система включає:

- бюджетну систему України, яка складається з Державного бюджету і місцевих бюджетів;

- кредитну систему, яка включає як державне, так і банківське кредитування. Але якщо державне кредитування є безумовною сферою публічного регулювання, то банківське кредитування досить специфічно входить до фінансової системи. Фінансово-правовий аспект банківського кредитування стосується тільки тих відносин, які охоплюють і регулюють рух державних грошових коштів, не включаючи цивільно-правові аспекти банківського кредитування;

- обов’язкове державне страхування, яке пов’язане з розподілом і перерозподілом частини сукупного суспільного продукту, спрямованого на виплату пенсій та інших обов’язкових виплат. Державне страхування виступає як форма утворення і використання цільових грошових фондів, що призначені для соціальних, відновлювальних, попереджувальних та інших цілей;

- фінанси підприємств як відокремлені грошові фонди, що пов’язані з формуванням, розподілом і використанням грошових фондів підприємств. Ці фінанси складають основу децентралізованих фінансів і як елемент фінансової системи мають певні особливості. Так, безумовно, фінанси державних підприємств є складовою фінансової системи держави і характеризуються публічним змістом і регулюванням, а фінанси недержавних підприємств входять до складу фінансової системи держави в тій частині, в якій вони пов’язані з реалізацією імперативних обов’язків щодо формування державних грошових фондів.