Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Понятие принцепов админ судопроизводства

ПЛАН

1.Вступ……………………………………………………………………………3

2.Поняття землеустрою…………………………………………………………5

3.Види та особливості землеустрою……………………………………………9

4.Висновки……………………………………………………………………….15

5.Список використаної літератури……………………………………………17

ВСТУП

В умовах зниження родючості земель сільськогосподарського призначення, деградації ґрунтового покриву набуває актуальності екологічна спрямованість землеустрою. Зростання ролі землеустрою у сфері охорони земель та навколишнього природного середовища підкреслюють необхідність глибокого і всебічного дослідження землеустрою.

Оскільки заходи із землеустрою у зв’язку із суттєвим оновленням земельного законодавства України набули особливої актуальності й потребують наукового осмислення, це зумовлює необхідність подальшого наукового дослідження проблем правового регулювання суспільних відносин у сфері землеустрою в Україні з урахуванням тих соціально-економічних змін, які відбуваються у сучасному українському суспільстві.

Тому тема моєї роботи: «Поняття, види та особливості землеустрою». Ефективний розвиток економіки неможливий без організації раціонального використання й охорони землі. Важливу роль в цьому процесі відіграє землеустрій, який дозволяє при допомозі системи правових, інженерно-технічних, економічних і юридичних заходів організувати екологічно й економічно доцільне використання земель, забезпечити ефективну організацію території та розміщення виробництва.

Актуальність теми. Чинна редакція Земельного кодексу України містить низку нових правових приписів, які безпосередньо присвячені регулюванню суспільних відносин, що формуються у сфері землеустрою. Зазначені приписи, а також положення Закону України “ Про землеустрій ”, прийнятого на розвиток Земельного кодексу, потребують дослідження та рекомендацій щодо їх практичної реалізації. При переході економіки країни до ринкових засад актуальність і практична значущість землеустрою не викликає сумнівів. Цей земельно-правовий інститут отримав новий, суттєво збагачений зміст, зумовлений ринковими відносинами та проведенням

сучасної земельної реформи.

Наукового дослідження потребують також особливості та специфіка здійснення землеустрою щодо різних категорій земель (сільськогосподарського та іншого призначення), його нові провадження, зокрема, розмежування земель державної та комунальної власності, організація і встановлення меж територій природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних утворень тощо. Особливої уваги потребують також питання, пов’язані із реалізацією заходів із землеустрою, які зумовлені процесами здійснення аграрної та земельної реформ і стосуються перш за все земель сільськогосподарського призначення.

Мета і завдання дослідження полягає у розкритті правового змісту землеустрою, зумовленого проведенням земельної реформи, шляхом аналізу земельного законодавства та практики його застосування, земельно-правової і спеціальної літератури, а також розробці пропозицій і рекомендацій з удосконалення правового регулювання суспільних відносин, що виникають у сфері здійснення землеустрою.

Відповідно до поставленої мети передбачається вирішити наступні основні завдання:

дати визначення поняттю землеустрою;
визначити види землеустрою;
розглянути особливості землеустрою на сучасному етапі.

Об’єкт дослідження становлять правовідносини, які складаються у сфері здійснення землеустрою.

Предметом дослідження є проблема правового регулювання землеустрою, розв’язання якої дозволяє дослідити та розробити сутність та зміст землеустрою, його суттєві ознаки, а також запропонувати додаткові аргументи щодо місця відповідних правових приписів у системі права, з’ясувати суб’єктний та об’єктний склади, зміст, принципи, а також специфіку його проваджень стосовно різних категорій земель.

ПОНЯТТЯ ЗЕМЛЕУСТРОЮ

Землеустрій включає систему заходів, спрямованих на здійснення положень земельного законодавства, рішень Рад народних депутатів щодо організації використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища і поліпшення природних ландшафтів.

Землеустрій законодавчо визначається як «сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил» (ст.1 ЗУ «Про землеустрій», ст.181 ЗКУ). Фактично, таке визначення ототожнює землеустрій із регулюванням земельних відносин, воно не відповідає існуючим правилам про землеустрій, будучи, надто широким. Крім того, наведення визначення у законі є в даному випадку взагалі непотрібним.

При з’ясування значення поняття «землеустрій» потрібно виходити із того, що дане поняття на сьогодні несе певне смислове навантаження, яке обумовлюється не стільки законодавчою дефініцією, скільки законодавчо визначеним змістом землеустрою (ст.184 ЗКУ), що включає:

а) встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань;

б) розробку загальнодержавної і регіональних програм використання та охорони земель;

в) складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель відповідних адміністративно-територіальних утворень;

г) обґрунтування встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;

ґ) складання проектів впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових;

д) складання проектів відведення земельних ділянок;

е) встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок;

є) підготовку документів, що посвідчують право власності або право користування землею, у випадках, передбачених законом;

ж) складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін, упорядкування угідь, а також розроблення заходів щодо охорони земель;

з) розроблення іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використанням та охороною земель;

и) здійснення авторського нагляду за виконанням проектів з використання та охорони земель;

і) проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель.

Конкретизація цих заходів передбачена ЗУ «Про землеустрій», а також низкою постанов уряду, які визначають порядок складання і зміст різних видів проектів землеустрою.

Як бачимо, землеустрій складають насамперед різноманітні технічні заходи, причому до змісту землеустрою включається розробка землевпорядної документації, проте, начебто, не включається її затвердження. Втім, видається, що відривати затвердження землевпорядної документації від загальної землевпорядної процедури не варто – фактично із цього і виходить законодавство (напр., ЗУ «Про землеустрій» містить ст.30 «Погодження і затвердження документації із землеустрою»). Таким чином, вважаємо, що землеустрій сьогодні вживається у законодавстві у значенні сукупності заходів, що включають підготовку, складання, виконання, затвердження та нагляд за виконанням проектної документації щодо використання, охорони та відтворення земель.

Виділяють стадії землевпорядного проектування:

прогнозні, передпроектні землевпорядні розробки;
проектні розробки (проекти землеустрою на окремі господарські

структури);

робочі проекти на окремі заходи щодо охорони земель, поліпшення земельних угідь тощо

У земельному праві та законодавстві землеустрій розглядається як одна з функцій державного і самоврядного регулювання земельних відносин, реалізація якої спрямована на охорону землі як особливого національного багатства, раціональну організацію території, закріплення на місцевості меж земельних ділянок як однієї з ознак їх правового режиму, виготовлення документів, що посвідчують права на земельні ділянки громадян, юридичних осіб, держави, територіальних громад.

З правового погляду землеустрій включає в себе певну сукупність юридичних фактів, з якими закон пов'язує виникнення, зміну, припинення прав на землю, земельних правовідносин, визначення правового режиму земельних ділянок, окремих адміністративно-територіальних утворень, об'єктів навколишнього природного середовища. Однією з характерних особливостей здійснення землеустрою на сучасному етапі є законодавче закріплення пріоритету екологічного і ландшафтного підходів до виконання заходів, пов'язаних з проведенням землевпорядних дій, що є виправданим в умовах інтенсивного техногенного впливу на навколишнє природне середовище і на зміну клімату на землі.

Землеустрій має здійснюватися комплексно з реалізацією таких функцій державного і самоврядного регулювання земельних відносин, як планування територій, ведення державного земельного кадастру, реєстрації прав на землю. Адже землеустрій не може бути проведений без наявності відповідної планувальної документації, зазначеної у Законі України «Про планування і забудову територій». Водночас планування територій на може бути завершене без проведення землевпорядних дій. Подібний взаємозв'язок землеустрою існує з державним земельним кадастром і реєстрацією прав на землю. Так, право на земельну ділянку не може бути зареєстроване у встановленому порядку, якщо не будуть виконані землевпорядні дії з відведення меж земельної ділянки в натурі, виготовлення документів, що посвідчують дане право. Без землеустрою не можна одержати повної і всебічної інформації щодо земельних ділянок для ведення державного земельного кадастру. На основі землеустрою забезпечується реалізація розподілу і перерозподілу земель як одного з основних напрямів реформування земельних відносин.

Об'єктами землеустрою є земля на території адміністративно-територіальних утворень, а також земельні ділянки суб'єктів.

Будь-який об'єкт (промисловості, транспорту, зв'язку) потребує земельної площі. Для сільського господарства - земля є основним засобом виробництва, а тому як об'єкт господарського використання земля потребує певної організації, тобто створення таких умов, які б забезпечили її найбільше раціональне і ефективне використання. Ці питання і вирішує землевпорядкування.

ВИДИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЗЕМЛЕУСТРОЮ

Важливою характерною рисою землеустрою є його види. Чинний Земельний кодекс України, як і Закон України “ Про землеустрій ” не містять правових положень щодо поділу землеустрою на окремі види.

Залежно від завдань, змісту та методів проведення прийнято виділяти два види землеустрою: внутрігосподарський (організація території сільськогосподарських підприємств із запровадженням сівозмін, упорядкування сільськогосподарських угідь, розробка заходів щодо боротьби з ерозією тощо) та міжгосподарський землеустрій (утворення нових землекористувань, ліквідація черезсмужжя, встановлення меж населених пунктів тощо). Синонімом терміну «міжгосподарський землеустрій» є термін «територіальний землеустрій». А.М. Третяк виділяє також т.з. «зокремлений землеустрій», що передбачає складання робочих проектів з метою деталізації проектів внутрігосподарського землеустрою.

Сучасна практика здійснення дій у сфері землеустрою також свідчить про існування фактично двох названих видів землеустрою. Їм властиві своя специфіка, завдання, зміст і методи проведення. Кожен з них характеризується певною метою, здійснюється на різних рівнях. Тому було б доцільно, щоб самостійні види землеустрою знайшли своє закріплення на законодавчому рівні [131, c.62].Закон України “Про землеустрій” передбачає здійснення землеустрою на національному, регіональному, місцевому (локальному й господарському) рівнях (ст. 3). Слід підкреслити, що головним критерієм поділу землеустрою на відповідні рівні є певна територія. Необхідно додати, що сьогодні деякими спеціалістами у сфері землеустрою замість терміну “міжгосподарський землеустрій” у зв’язку із появою його нових проваджень вживається термін “територіальний землеустрій” [46, с.210]. Однак чинне земельне законодавство не містить відповідних положень з цього приводу. Територіальним землеустроєм можна називати, наприклад, заходи із землеустрою щодо встановлення меж територій адміністративно-територіальних утворень, розмежування земель державної та комунальної власності.

Сутність міжгосподарського землеустрою полягає в тому, що він є одним із самостійних видів землеустрою щодо комплексної організації території декількох суб’єктів (власників землі, орендарів) і здійснюється з метою найефективнішого її використання [47, с.124]. Саме в процесі здійснення цього землеустрою створюється можливість визначати цільове призначення землі, вчинювати внутрішньогалузевий і міжгалузевий розподіл і перерозподіл земель між конкретними суб’єктами. Завдяки йому створюються нові і змінюються існуючі суб’єкти господарювання, вирішуються державні, галузеві, регіональні й конкретні внутрішньогосподарські завдання, розробляються заходи оптимізації міжгосподарських економічних зв’язків та ін. Необхідно додати, що міжгосподарський землеустрій здійснюється на національному, регіональному та локальному рівнях.

В межах функції землеустрою можна розглядати також державну землевпорядну експертизу (експертизу землевпорядної документації) – «діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об'єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об'єктів експертизи» (ст.1 ЗУ «Про державну експертизу землевпорядної документації»). Здійснення експертизи регламентується ч.3 ст.186 ЗКУ, ЗУ «Про державну експертизу землевпорядної документації», ПКМ від 12.07.2006 №974 «Про затвердження Порядку реєстрації об'єктів державної експертизи землевпорядної документації та типової форми її висновку», наказами Держкомзему «Про затвердження Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації» від 03.12.2004 №391, «Про організацію проведення державної експертизи землевпорядної документації» від 29.01.2009 №51.

Роботи із землеустрою як різновид підприємницької діяльності підлягають ліцензуванню (п.58 ст.9 ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»). Ліцензійні умови провадження господарської діяльності щодо проведення робіт із землеустрою, землеоціночних робіт затверджені наказом Держкомзему від 05.08.2009 №423. На жаль, сьогодні у сфері ліцензування цієї діяльності існує величезна кількість практичних проблем.

За тривалий час соціалістичного землевпорядкування набули практичного втілення два види землевпорядкування (міжгосподарське і внутрігосподарське) і дві основні його форми (землевпорядкування колгоспів і землевпорядкування радгоспів).

Міжгосподарське землевпорядкування здебільшого стосувалося перерозподілу земельного фонду між його категоріями внаслідок відведення земель у користування (постійне або тимчасове). Домінуючим було внутрігосподарське землевпорядкування, спрямоване на обґрунтування організації використання земель колгоспів і радгоспів. З позиції сучасного землевпорядкування в Україні немає ще достатнього наукового обґрунтування цих понять. Однак з наукової точки зору термін „міжгосподарське землевпорядкування” асоціюється з тим, що домінуючим є впорядкування території між господарствами. Фактично ж відбувається лише встановлення меж з метою утворення, формування нових землекористувань. Тому цей вид робіт має завданням сформувати, запланувати території для відповідних потреб та конкретних власників землі і землекористувачів.

Виходячи з цього, слід виділити, як вид землевпорядкування, територіальне планування землеволодінь, землекористувань, завданням якого є формування їх території. Такий вид землевпорядкування розуміється саме як територіальне планування землеволодінь та землекористувань і в розвинутих зарубіжних країнах.

Стосовно внутрігосподарського землевпорядкування, то в сучасних умовах його тлумачення дещо змінюється у зв'язку з новими підходами до регулювання земельних відносин. По-перше, це зумовлено тим, що на зміну колгоспам і радгоспам, які були об'єктом внутрігосподарського землевпорядкування, прийшли інші типи господарських формувань: селянські (фермерські) господарства, товариства з обмеженою відповідальністю, сільськогосподарські кооперативи, дрібнотоварні селянські господарства тощо. По-друге, законодавчого закріплення набув такий вид землевпорядкування, як земельно-господарський устрій (тобто землевпорядкування) населених пунктів, спрямований на впорядкування території в межах населених пунктів, перш за все міст.

Зрозуміло, що ці два види землевпорядкування спрямовані на внутрішню організацію території земель сільськогосподарських підприємств і населених пунктів. І тому неправомірно ці види робіт іменувати як внутрігосподарське землевпорядкування, оскільки щодо міст мова йде не про господарства, а про земельні ділянки, масиви земель. Це - два різні види, які мають свої властиві їм форми.

Землеустрою притаманні такі загальні закономірності:

землеустрій є складовою частиною суспільного способу виробництва. Разом з розвитком суспільного способу виробництва розвивається і землеустрій;
землеустрій має державний характер;
землеустрій розвивається у відповідності із завданнями народного господарства та земельного законодавства;
зміст і методи землеустрою постійно удосконалюються на науковій основі.

В Україні в даний час проводиться земельна реформа, основним завданням якої є забезпечення рівноправного функціонування різних форм власності на землю (приватна, комунальна, державна) та різних форм господарювання на землі, створення умов для відновлення господаря-власника на землі. Це дасть можливість не лише подолати кризові явища в сільському господарстві, спад виробництва, але й забезпечити його розширене відтворення. Земельна реформа є складовою частиною загальної економічної реформи, необхідною умовою для формування ринкових відносин в державі.

Важлива роль в ході реформування земельних відносин належить землеустрою. Він є інструментом, механізмом, за допомогою якого здійснюються конкретні заходи та роботи на всіх етапах земельної реформи.

Всі заходи з реформування земельних відносин здійснюються в кілька етапів.

На першому етапі проводилась інвентаризація земель всіх категорій за цільовим призначенням, виявлялись землі, які використовувались неефективно, нераціонально, не за цільовим призначенням. Такі землі передавались до земель запасу.

Другий етап - ліквідація монополії державної власності на землю. Поряд із державною формою власності на землю вводились колективна і приватна власність. На основі прийнятих нормативно-правових актів розроблялись в межах колективних сільськогосподарських підприємств (КСП) проекти роздержавлення та приватизації земель, за якими частина земель залишалась у державній власності (лісовий фонд, водний фонд, землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, резервний фонд, землі запасу), а інша частина передавалась у колективну власність Для цього виконувався великий обсяг землевпорядних робіт із встановлення меж цих територій, визначення площ, виготовлення необхідної документації.

Третій етап - паювання земель колективної власності. На цьому етапі кожен член КСП мав змогу реалізувати своє право власності на земельну частку (пай) із земель колективної власності підприємства. Таке право посвідчувалося Сертифікатом на право на земельну частку (пай). При цьому виконувалися також великі обсяги землевпорядних робіт з розробки схем поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) та проектів організації їх територій.

Наступний етап - реструктуризація КСП і створення на їх базі нових форм господарювання на нових засадах - засадах приватної власності. Цей етап реформування земельних відносин також супроводжувався виконанням великих обсягів землевпорядних робіт із розробки проектів реструктуризації КСП з визначенням розмірів нових агроформувань, складу угідь тощо. В нові господарські структури об'єднувались громадяни із своїми земельними частками (паями).

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України
Земельний кодекс України
Закон України «Про Державний земельний кадастр»
Закон України «Про оренду землі» (нова редакція); № 1211-4, від 02.10.2003р
Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»
Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (№ 1952- IV від 01.07.2004 року).
Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»
Закон України «Про землеустрій» №858-4 від 22.05.2003р.
Землевпорядне проектування. Теоретичні основи і територіальний землеустрій: навч. Посібник. – К.: Вища освіта, 2006.- 528 с.:іл.
Землевпорядне проектування. Теоретичні основи і територіальний землеустрій: навч. Посібник. – К.: ТОВ «ЦЗРУ», 2008.- 576 с.:іл.
Третяк А.М., Дорош О.С.Управління земельними ресурсами/ за редакцією М.Третяка. Навчальний посібник.- Вінниця: Нова книга, 2006 – 360 с.
Оцінка земель: навчальний посібник / М.Г.Ступень, Р.Й. Гулько, І.Р. Залуцький, О.Я. Микула та ін. За заг. ред. М.Г. Ступеня. 2-ге видання, стереотипне. – Львів: Новий світ – 2000». – 2006. – 308 с. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // http:/www.rada.gov.ua.
Ступень М.Г. Теоретичні основи Державного земельного кадастру, навчальний посібник. - Львів, 2003 . - С.123
Гнаткович Д.Й. Земельный кадастр. Економика землепользования.- Львов: Выстая школа, 1986. – С. 23-33
Даниленко А.С., Лихо груд М.Г., Основні засади запровадження в Україні кадастрової-інформаційної системи//Землевпорядний вісник. – 2003. - №1. – С. 22-27.
Добряк Д.С., Вагін Ю.М., Єршов В.Г., Методологічні основи автоматизації процесу реєстрації прав на земельні ділянки // Землевпорядний вісник. – 1998р. - №1(2). – С.10-15.
Охорона праці в галузі землевпорядкування і кадастру. Навчальний посібник. Коломия 2004.
Волошин Г. О. Наукові основи раціонального використання земель та ведення інтенсивного обробітку деградованих і малопродуктивних земель // Землевпорядний вісник. – 2002. - №3. – с. 33 – 38.

Понятие принцепов админ судопроизводства 📙 Реферат → 🆔 206428