Поняття про умовивід

Поняття про  умовивід. 

Умовиводом називається  така форма мислення або логічна  операція,за допомогою якої утворюється  нове висловлювання з уже відомих  декількох висловлювань. 

Умовивід суттєво  відрізняється від логічних понять і висловлювань тим, що в ньому не просто щось стверджується, а отримуються нові знання,від понять,висловлювання на основі попередніх знань,понять та висловлювань.Ці нові знання,поняття та висловлювання виражені у висновку умовиводу,який є наслідком вихідних висловлювань. 

Висловлювання(судження),з яких виводиться висновок,називаються засновками.

Висловлювання,яке  є наслідком з даних засновків,називається  висновком умовиводу.

МІРКУВАННЯ – це процес,ланцюжок взаємопов.яз.умовиводів,який закінч.новим умовиводом,або прийняттям рішення.

Міркування – це ні що інше, як ланцюг послідовних взаємоплв.язаних між собою умовиводів про ті чи інші речі ч явища світу,на основі яких робляться нові умовиводи,приймаються або не приймаються нові рішення.

По-перше –  не завжди з двох істинних висновків  випливає істинний висновок,він може бути і хибним.

По-друге –  при двох засновках,один з яких є  істинним,а інший хибним,висновок може бути як істинний,так і хибний.

По третє-якщо висновок істинний,то це не означає,що умовивід побудований правильно. 

За формою змісту умовиводи поділяються на безпосередні і опосередковані. 

БЕЗПОСЕРЕДНІ  УМОВИВОДИ – це такі умовиводи,в яких виснвок робиться з одного засновку.

Опосередковані  умовиводи – це опосередковані дедуктивні і індуктивні.

Опосередковані  умовиводи – найголовніша форма процесу логічного пізнання.

Це такі умовиводи,у  яких робиться висновок з двох і  більше засновків,не безпосередньо,а  опосередковано. 
 
 
 

Безпосередні  умовиводи.Логічний квадрат. 
 

Безпосередн.умовиводом назив.такий умовивід,в якому  висновок отримують лише з одного засновку.А оскільки його засновок виражається через висловлювання,то такий вид умовиводу здійснюється шляхом перебудови висловлювання. 

ПЕРЕТВОРЕННЯ – це такий безпосередній умовивід,в якому у висновку об.єкт вихідного висловлювання перетворений на свою протилежність і до того ж через протилежну зв.язку.

Нприклад;

Всі правові  злочини – суспільно небезпечні.

Отже,ні один правовий злочин не є суспільно безпечним. 

Виділяють такі основні види перетворень:

1.перетворення  загально стверджувального висловлювання в загальнозаперечуване.

Напр..всі справжні студенти вчаться доьре –перетвор. в – жоден справжній студент  не вчиться добре.Всі S є Р.Ні одне S не є Р

2.загальнозаперечувальне  висловлюв.перетвор.в загальноствердж.із  заперечним предикатом.

Ні одне S не є Р.Всі S є не –Р.

3.Частковостверджувальні  висловлювання перетвор.в частковозапереч   з заперечу вальним предикатом. Деякі S єР.Деякі S не є – не Р.

4.Частковозапереч.висловл.перетвор.в  частковоствердж.із запереч.предикатом.

Деякы S не є Р.Деякі S є не –Р. 

Роблячи перетвор.висловлюв.,потрібно змінити його якість,разом з тим  залишивши без змін його кількість.Помінявши  зв’язку «є» на «не є»,дістанемо  перетвореня ствердж.висловлювання  на заперечне. Але потрібно розуміти,що в цьому випадку отримане висловлюв.виявляється нерівнозначним вихідному. 
 
 

ОБЕРНЕННЯ – це такий логічний прийом,за допомогою якого суб.єкт висловлювання перетворюється в предикат,а предикат у суб.єкт.При цьому потрібно усвідомлювати, що якість висловлювання зберігається,а кількість може змінюватися. 

Розрізн два  види обернення:

-обернення з  обмеженням має місце тоді,коли  предикат вихідного висловлювання  стає суб’єктом виведеного висловлювання»всі  злочини є правопорушеннями»оберт  у висловлювання»деякі правопорушення  є злочинами»

-обернення просте або чисте – це обернення без обмежень. 
 
 

ПРОТИСТАВЛЕННЯ – це такий логічний прийом,за допомогою якого суб’єкт висновку суперечить предикату вихідного висловлювання,а предикат – суб’єкту. 

Всі можливі  протиставлення і підпорядкування  висловлювань,які мають однаковий матеріал,але різну форму,можна легко побачити на наочній схемі,що назив.ЛОГІЧНИЙ КВАДРАТ. 

Безпосередні  умовиводи допомагають:

-отрим.нову інформац.,виходячи  з мінім.кількості початкових  знань – тобто одного простого  висловлюв.

-зробити явними такі знання,які знах.у вислювлюв.неявно.

-уточнити співвідношу.обсягів  предиката та суб.єкта

-чітко зрозуміти,яка  саме інформ.закладена у висловлюванні,а  якої там немає.

-навчитися фіксувати,розрізняти  та розуміти практично невловимі  нюанси думок. 
 

Опосередковані  умовиводи.

Простий категоричний силогізм. 
 
 

ОПОСЕРЕДКОВАНІ  УМОВИВОДИ- найголовніша форма процесу логічного пізнання.Іх можна розділити на три основні групи:

Дедуктивні умовиводи,індуктивні умовиводи, та аналогії. 

Дедуктивні умовиводи.називають такі опосередковані умовиводи,в яких з більш загальних засновків з необхідністю виводиться нове менш загальне,часткове знання.

Напр..: всі студенти зобовяз вчитися дбре(заг.висловлюв.)

Петренко –студент(часткове висловл.)

Типовою формою дедуктивного умовиводу є простий категоричний силогізм.

Простий категоричний силогізм складається з трьох  категоричних висловлювань,два з  яких – засновки,а третє –  висновок. 

ТЕРМІН СИЛОГІЗМУ  – поняття,що входить в силогізм. 

Правила термінів:

1.у кожному  силогізмі повинно бути не більше і не менше трьох термінів:великий,середній,малий.

2.Середній термін,термін,розподіл.у  висновку повинен бути розподілений  принаймі в одному із засновків,інакше  висновок в силогізмі зробити  неможливо.

3.Термін не  може бути розподілений у висновку,якщо він не розподілений у засновку.У висновку не можна говорити про те,чого не було у засновках. 

Правила засновків:

1.із двох від.ємних  засновків неможливо зробити  висновок.

2.з двох часткових  засновків не можна зробити  висновку.

3.якщо один із засновків від.ємний,то і висновок повинен бути від.ємним.

4.Якщо один  із засновків частковий,то і  висновок повинен бути частковим. 
 
 

Індуктивні умовиводи. 

(простий силогізм)

ІНДУКТИВНИМИ  називають такі умовиводи,в яких знання рухаються від одиничного до загального,від часткового до цілого,від фактів до узагальнень. Інд умовиводи посідають важливе місце у розкритті причини тих чи інших явищ світу,у з.ясуванні явищ і груп фактів,які характеризують навколишню дійсність. 

Індуктивні умовиводи  є двох видів: повні індукція і неповна індукція.

ПОВНА ІНДУКЦІЯ – це логічний висновок про клас,групу  предметів чи явищ на підставі знань  спільну ознаку,властиву кожному  з предметів чи явищ. 

Умовивід повної індукції виражається за ф-ю:

Всі S-Р 

НЕПОВНА ІНДУКЦІЯ – це така індукція,за якої робиться висновок про те,що всім предметам досліджуваної множини належить властивість Р на тій підставі,що деяким елементам цієї множини властиве це Р. 

Висновки неповної індукції завжди мають більшу або  меншу частку ймовірності. Залежно від рівня ймовірності висновків неповну індукцію поділяють на популярну і наукову. 

Прикладом ПОПУЛЯРНОЇ індукції є метод вибраковування товарів.З усієї партії товарів  беруть довільно кілька зразків,перевіряють  їх якість і на цій підставі роблять  висновок про якість товару усієї партії. 

Для того,щоб  підвищити надійність висновків  у популярній індукції необхідно  дотрим таких вимог:

1.збільшити число  досліджуваних випадків

2.збільшити різноманітність  досліджуваних випадків

3.враховувати  характер зв.язку між досліджуваними предметами та їх ознаками. 

На відміну  від популярної індукції НАУКОВА  індукція передбачає аналіз та відбір фактів,які включають випадковості узагальнень.

Наукова індукція використовується у зв.язку з дедукцією.Залужно  від того,яку роль відіграє дедукція в індуктивному дослідженні,розрізн такі види наукової індукції.:

1.індукція через  вибір випадків,які включають  випадкові узагальнення

2.інд,в якій  висновок одержаний за доп.популярної  індукції,доповнюється дедукцією.

3.інд,якій висновок одержаний через аналогію і обґрунтований дедукцією

4.інд,яка визначає  причинний зв'язок між речами  і явищами світу. 

Пізнання причинного зв.язку – це не якийсь одноактний момент,а  складний багатогранний процес.Визначаючи причини явища,застосовують  усі  логічні засоби і способи пізнання.Але в окремих найпростіших випадках причинний зв'язок може бути установлений за допомогою певних логічних засобів,які мають назву методів установлення причинного зв.язку або методів наукової індукції.Таких методів 5,а один – метод єдиної подібності. 

МЕТОД ПОДІБНОСТІ – це такий індуктивний метод  умовиводу,при якому висновок робиться на основі порівн..явищ.,при яких настає саме такий результат.Використ.у  слідчій практиці,встановл.подібність інших злочинів,деталей чи засобів  злочину. 

Осн.методами встановл.причинних  зв.язків є –метод подібності,метод  різниці,метод супровідних змін,метод  залишків. 

МЕТОД РІЗНИЦІ  – це умовивід про причини,явища  на основі порівняння випадку,при якому  настає певний результат і випадку  коли не настає цей результат. 

МЕТОД СУПРОВІДНИХ  ЗМІН – це умовивід про причини явища,заснов.на тому,що зміна одного явища супроводить зміну іншого. 

МЕТОД ЗАЛИШКІВ полягає у встановленні причинної  залежності між обставинами і  частиною явищ. 

Висновок подібності ґрунтується на такому правлі: якщо два чи більше випадків досліджуваного явища мають спільну лише одну обставину,а всі останні обставини різні,то ця єдина схожа обставина і є причиною цього явища.

Наступним методом  є метод єдиної відмінності,який визначається так: якщо випадок,у котрому досліджуване явище настає і випадок,у якому воно не настає, в усьому схожі й різні тільки в одній обставині,то ця обставина,наявна в першому випадку і відсутня у другому, і є причиною явища,що вивчається. 
 
 

Аналогія. 

АНАЛОГІЯ – це міркування,в якому на підставі подібності двох предметів в одинх ознаках робиться висновок про схожість цих предметів у інших ознаках. 

Існує два види аналогії:

1.аналогія властивостей

2.аналогія відношень 

Аналогією властивостей називається таке міркуванн,в якому переносною ознакою є властивість,а аналогією відношень відповідно ознака відношень. 

Пам.ятаючи про  ймовірність висновків за аналогією,для  підвищення ступеня її ймовірності  необхідно дотримуватися таких  вимог:

1.число спільних  ознак повинно бути якомога ширшим.

2.зіставлювані  властивості порівнюваних предметів  повинні бути дійсними,а не  можливими.

3.щоб порівнювані  предмети були схожі у важливих ,істотних ознаках,а не в другорядних  і випадкових

4.щоб знання  про взаємозв.язки між ознаками  були якнайглибшими

5.при побудові  аналогій необхідно враховувати  не лише схожі ознаки порівнюваних  предметів,але й їх відмінності. 
 

Аналогія є  логічною основою висновків,здобутих за допомогою методу моделювання.Цей  метод полягає в тому,що при  пізнанні певного об.єкта використовують другий об.єкт,що заміняє перший.

Під час моделювання,як і в аналогії,знання з одного предмета переносять на другий предмет. 

МОДЕЛь –  це речова,знакова або уявна система,що відтворює,імітує чи відображає принципи внутрішньої організації або функціонування,певні властивості,ознаки чи характеристики оригіналу. 

Модель має  відрізнятися від оригіналу: вона має  бути простішою,більш доступною,але  разом з тим зберігати тотожність характеристик моделі і оригіналу.Модель,яка  повністю відтворює оригінал,перестає бути моделлю.Отже,засіб здобуття знань на основі аналогії називається моделюванням.Моделювання як метод наукового пізнання включає аналогію як обов.язковий елемент. 
 
 

Гіпотеза. 

ГІПОТЕЗА –  це форма мислення, що становить  собою припущення про існування певного закономірного зв.язку між явищами,причини виникнення яких невідомі. 

Формуванню гіпотези передують такі обставини:

1.виявлення явищ,причину  виникненню яких неможливо з.ясувати  з допомогою відомих науці  знань.

2.формування  відповідної проблеми

3.добір і нагромадження  потрібних фактів

4.попередній  аналіз цих фактів,вивчення обставин,що  передували досліджуваними явищами,і  тих,які їх супроводжують. 

Процес формування гіпотези та її застосування проходить  такі ступені:

1.початковий здогад,що як правило,використовується як робоча гіпотеза.

2.уточнення й  ускладнення початкового здогаду  і формування наукової гіпотези

3.перевірка того,наскільки  названі наслідки відповідають  об.єктивній дійсності,виявленим  фактам. 

За характером змісту гіпотези поділяються на такі види:

ЗАГАЛЬНА ГІПОТЕЗА – це припущення про можливу причину  або закономірний порядок,що стосується всієї сукупності даного ряду фактів,речей  чи явищ світу.

ЧАСТКОВА ГІПОТЕЗА – це припущення про певні властивості  або причинні зв.язки між певними частинами або окремими фактами речей і явищ світу.Залежно від часткових умов вияву часткова гіпотеза може переростати у загальну,тому поділ гіпотез на загальні і часткові має відносний характер.

ГІПОТЕЗА ДЛЯ  ОДИНИЧНОГО ВИПАДКУ – стосується лише одного якогось випадку і може бути перевіреною лише одним певним експериментом.

РОБОЧА ГІПОТЕЗА – це умовне припущення,яке висувається  на початок дослідження на основі узагальнення обмеженої кількості  експериментальних даних.Вона має  змогу на початковому етапі вивчення того чи іншого малодослідженого явища згрупувати результати спостережень в певну несуперечливу систему.

НАУКОВА ГІПОТЕЗА – це науково обґрунтоване припущення про речі і явища світу або  взаємозв.язки між ними.В основі наукової гіпотези лежать перевірені практикою окремі знання про суть досліджуваних явищ,відомі вже закони,які діють в даній галузі знань.

ВЕРСІЯ –  одне з кількох можливих різних пояснень або тлумачень якогось певного  явища,чи досить поверхових знань. 
 
 
 
 

Правила Дейл Карнеллі.

Осн методи поводження з людьми:

• не критикуй,утримуйся від осуджень
• давайте чесні і правдиві оцінки.
• Щоб спонукати людину щось зробити,необхідно дати людині те,чого вона хоче
• Заставте свого співбесідника сильно щось захотіти.

 
 

6-ть правил  сподобатись людям:

-проявл зацікавл  до інших людей

-посміх

-ім.я людини-найсолодший  і найважлив.для неї звук

-найкращий спосіб  стати кращим співбесідн.-бути  хорошим слухачем,спонукайте інших  говорити про самих себе.

Для людини її проблеми,потреби  і вона сама у 100 разів ближчі ніж ви.

-говоріть про  те,що цікавить вашого співбесідника

-поступайте  так,щоб інші відчували себе  вагомими і робіть це щиро. 

Як схилити  людей до вашої точки зору:

-в суперечці  не можна перемогти,єдиний спосіб  отриати переваги у суперечці  – це ухилитися від неї.

-вірний спосіб  отримати ворога і як уникнути  цього.Проявл.увагу до думок іншої  людини,ніколи не говоріть,що  він не правий.

-якщо ви не  праві – визнайте це швидко  і рішуче.

-починайте з  дружнього тону,оскільки капля  меду заманює більше мух ніж цілий галон жовчі.

-секрет Сократа.

З самого початку  поставте вашого співбесідника перед  необхідністю відповідати вам ТАК.

-надайте можливість  іншим людям виговоритися

- як добитися  співпраці? –дозвольте іншій  людинні вважати,що певна ідея  належить їй.

-щиро пробуйте  розглядати любу ситуацію з  точки зору іншої людини.

-що хоче кожен?  –проявляйте співчуття до помислів  і побажань інших.

-щоб схилити  людей до вашої точки зору  апелюйте до більш високих  мотивів.

-надавайте своїм  ідеям точності,подавайте їх ефективно.

-якщо нічого  не діє – кидайте виклик,старайтеся  задіти за живе. 
 
 
 

Доведення і  спростування. 

Щоб людина діяла  за чиєюсь волею всупереч своїм принципам,її необх.заставл.або переконати.

Заставити людину можна силою влади,страху,фізично,проте  така форма хоч і проста,але діє тимчасово,тобто людина діє доти,доки діє страх.

Переконати людину значно важче.

ПЕРЕКОНАННЯ –  це влада над розумом і явище  довготривале,стійке.

Із переконанням людина може прожити все життя  і навіть за нього боротись.У переконанні велику роль відіграють емоції,настрій,почуття,але найважлив.місце належить лог.впливу.

Завдан.лог.впливу полягає в тому,щоб викликати  в людини бажання внутр.згоди  діяти певним чином,для цього  необхідно вміло користав таким  засобом,як аргументація,доведення,критика,спростування. 
 

Аргументація  і доведення. 
 

АРГУМЕНТ –  це висловлюв,за доп.якого обґрунтовується  істинність буль-якого іншого висловлювання.

АРГУМЕНТАЦІЯ  – це процес наведення аргументів для повного або часткового обгрунтув  певного твердж.

Метою є формув.переконань щодо істиності певного твердження.

ДОВЕДЕННЯ –  це міркув.в процесі якого встановл.істинність певного твердж.шляхом наведення  інших твердж.,істинність яких є  незаперечна.

Істинність певного  положення доводиться двома способами:

-безпосереднім

-опосередкованим

Структуру доведення  становлять:

-теза

-аргумент

-демонстація

ТЕЗА – це твердж.,істинність якого треба встановити.

АРГУМЕНТ –  це висловл.,істинність якого є вже  встановлена і є достатньою підставою  для обгрунтув.чи спростування тези.

Лог.формою аргументу  можуть бути факти,закони,аксіоми,теорії,означення  і т.д.

ДЕМОНСТРАЦІЯ  – це лог.міркування,в процесі  якого демонструється як з аргументів логічно випливає істинність чи хибність тези.

Доведення бувають  двох видів:

-прямі

-не прямі

ПРЯМІ – це такі доведення,в яких істинність тези безпосередньо випливає із аргументів.

У побідові такого доведення виділяють перший етап – це пошук аргументів.

Другий етап – встановл.лог.зв.язку арументів  і тези.

НЕ ПРЯМЕ ДОВЕДЕННЯ  – це доведення,істинність тези встановл.за доп.використ.суджень суперечних тезів.поділ на:

-довед.апагогічне

-розділове

АПАГОГІЧНЕ (довед.від  супротивного)- це таке не пряме доведення,в  якому істинність тези виводиться шляхом встановл.хибності антитези.

РОЗДІЛОВЕ ДОВЕДЕННЯ  – це таке не пряме доведення,в якому істинність тези встановл.за формою стверджувально-заперечуваного способу,в якому Тезея розглядяється як альтернативне і шляхом виключення із сукупності інших альтернативів. 
 
 

Критика і спростування 

КРИТИКА – це лог.дія,метою якої є переконати у помилковості,хибності певного положення або принаймі посіяти сумніви у його істинності.

СПРОСТУВАННЯ  – це міркування,в процесі якого  встановл.хибність тези або не спроможність доведення певного положення  в цілому. 

Спростування  має такі види:-спростув.тези

-аргументів

-демонстрацій 
 
 
 

Правила доведення  і правила спростування,їх можливі  помилки: 

Правила щодо тези:

• теза має бути висловлюв.чітким і визначеним,порушення цього правила може призвести до двозначності,ускладнити процес доведення.
• - теза повинна зберігати свою незмінність протягом всього доведення.

В разі порушення  цього виникає підміна тези іншими положеннями.

- теза не  повинна містити в собі лог.суперечності 
 

Правила щодо аргументів:

-аргументи  повинні бути істинними висловлюв.,які є гарантією істинності тези.

-аргументи  повинні бути висловлюваннями,істинність  яких встановлена незалежно від  тези.

-в сукупності аргументи повинні бути такими,щоб із них із  необхідністю випливала теза. 
 
 

Правила стовно демонстації: 

Осн.вимогою  щодо демонстрації є необхідність лог.зв.язку між аргументами і тезою.

Демонстрація  повинна бути побудована в тій  формі умовиводу,в якій побудована теза.

Слід розрідняти доказовість і переконливість.

ДОКАЗОВІСТЬ – це лог.риса мислення,а переконливість – психологічна риса.Тобто доказове міркування може виявитись не переконливим і навпаки,неправильне міркування,не будучи доказовим може бути переконливим. 

ПАРАЛОГІЗМ  – це не навмисна лог.помилка,пов.язана  із порушенням законів логіки.  
 
 
 

Стратегії і  тактики спілкування. 
 

СПІЛКУВАННЯ – це найвідповідальніші моменти  в діяльн.бізнесмена.

Результат залежить від того,чи взагалі партнер готовий  до обговорення конкретних питань.

Діловий партнер  може легко перехопити ініціативу,при  цьому вважатиме вас не компетентним.

Є багато прийомів щоб почати ділову розмову,найкращим  початком є жарт,анекдот,дотепн.компліменти,які  допоможуть знять початкову незручність  і встановити особистий контакт  з партнером.

- прийом стимулювання  фантазії.При цьому прийомі одна  із сторін ставить відразу безліч питань,які необх.обговорити.

-прийом прямого  підходу.Цей прийом використ,як  правило при короткочасних і  не дуже важливих зустрічах.  При цьому прийомі стисло викладається  мета зустрічі і відразу переход.до  справи.