Поняття реального, консенсуального та формального господарського договору

Севастопольський інститут банковської справи

Університету банковської справи (м. Київ)

Національного банку України

Кафедра правознавства

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Господарське право»

на тему:

«Поняття реального, консенсуального та формального господарського договору»

Выполнила студентка 2 курса  группы ОА-11      ___________ Э.С.Матковская

Проверил: викл.-стажист                                        _____________ А. С. Славко

Севастополь – 2013

План:

ВСТУП

1. Господарські договори

2. Види господарських договорів: реальний, консенсуальний та формальний

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Майново-господарські зобов'язання, які  виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Укладення господарського договору є  обов'язковим для сторін, якщо він  заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування[1].

Договором є домовленість двох або  більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних  прав та обов'язків.

Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед  другою стороною вчинити певні дії  або утриматися від них, а друга  сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного  обов'язку щодо першої сторони.

Договір є двостороннім, якщо правами  та обов'язками наділені обидві сторони  договору.

До договорів, що укладаються більш  як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення  про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих  договорів.

 Договір є відплатним, якщо  інше не встановлено договором,  законом або не випливає із  суті договору[2].

Тенденція до підвищення ролі договору, характерна для всього сучасного  цивільного права, стала виявлятися в останні роки в усе зростаючому  обсязі й в сучасній Україні. Ця тенденція  в першу чергу пов'язана з  визнанням приватної власності  і поступовим заняттям нею командних  висот в економіці, звуженням  до необхідних меж державного регулювання  господарської сфери, установленням  волі вибору контрагентів.

Різноманітність цивільних відносин обумовлює широке коло цивільних  договорів. Кожному цивільному договорові властиві як загальні ознаки, так і  ознаки притаманні саме цьому виду цивільних договорів.

1. Господарські договори

Однією з підстав виникнення господарських зобов'язань (і найпоширенішою у сфері економіки) є господарські договори, за допомогою яких опосередковуються  зв'язки між суб'єктами господарювання, а також між ними та іншими учасниками господарських відносин.

Термін "господарський договір" широко використовується в законодавстві, юридичній літературі та в господарській  практиці. Однак чинне законодавство  не містить визначення господарського договору, хоча в Господарському кодексі  Україні йому присвячена ціла глава - 20 "Господарські договори" (статті 179-188)[3].

Господарський договір, як нормативно-правова  категорія, охоплює регулювання господарськихзв’язків, які складаються між суб’єктами господарювання, або між суб’єктами господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання, впродовж здійснення ними своїхгосподарських повноважень. 
Господарські правовідносини, що виникають між суб’єктами господарювання, або між суб’єктами господарювання та іншими учасниками господарських правовідносин у процесі організації та здійснення господарської діяльності регулюються шляхом укладання господарських договорів,зміст та умови яких визначають самі суб’єкти господарювання.

Господарський договір регулює  правовідносини, які складаються  у різних за змістом і характером сферах господарської діяльності, тому зміст, порядок укладання та розірвання господарського договору залежить від змісту та характеру господарської діяльності.

Господарський договір є  підставою виникнення господарсько-договірних зобов’язань, які складаються з майново-господарських зобов’язань між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами - юридичними особами. 
Господарський договір - це правовстановлюючий документ, в якому зафіксована майнова угода між двома або більше суб‘єктами господарськихправовідносин, змістом якого є господарсько-договірні зобов’язання спрямовані на забезпечення їх господарської діяльності, який встановлює, змінює, призупиняє відносини сторін у цій діяльності.

Ознаки господарського договору:

• особливий суб’єктний склад (обов’язково одна із сторін є суб’єктом господарських правовідносин); 
  має певну економічну та правову мету;
• спрямованість на забезпечення господарської діяльності учасників договірних відносин;
• зв’язок з плановим процесом;
• поєднання у договорі майнових та організаційних елементів;
• регулює правовідносини у різних сферах господарської діяльності, при виробництві і реалізації товарів, виконанні робіт, наданні послуг.

Роль господарських договорів  найбільш повно розкривається через  їх функції - основні напрями дії  господарських договорів та/або  ті економічні результати, досягнення яких забезпечується у разі застосуванням  правової форми господарського договору.

Господарський договір виконує  низку важливих функцій. Одні з них (функцій) притаманні будь-яким договорам (регулятивна, координаційна, контрольно-інформаційна, охорона), інші - переважно господарським  договорам (планування, опосередкування  відносин між суб'єктами господарювання, узгодження економічних інтересів  сторін договірного зв'язку з урахуванням  загальногосподарського інтересу).

Регулятивна функція проявляється в тому, що за допомогою господарського договору здійснюється регулювання  відносини між сторонами[4].

Координаційна функція проявляється в тому, що сторони господарського договору розробляють умови цього  договору шляхом узгодження своїх позицій  щодо змісту договору (з урахуванням  приписів закону).

Контрольно-інформаційна функція  проявляється в тому, що за допомогою  господарського договору здійснюється контроль за ефективністю діяльності суб'єктів господарювання.

Господарський договір виконує  також функцію планування ~ як господарських  зв'язків, так і поточної діяльності суб'єктів господарювання. Як інструмент планування договір використовується на різних рівнях: загальнодержавному, регіональному (щодо територіальних громад) і локальному (внутрішньофірмове  планування). Плануючи свою діяльність, суб'єкт господарювання насамперед орієнтується на попит щодо результатів  своєї діяльності (продукції, робіт, послуг). Найбільш надійну інформацію у цьому відношенні дають укладені суб'єктом господарські договори.

Відповідно до ст. 67 ГК України за допомогою договору у сфері господарювання здійснюється опосередкування відносин між суб'єктами господарювання, а  також цих суб'єктів з іншими організаціями та громадянами. Саме господарські договори є основною підставою  виникнення зобов'язань між учасниками господарських відносин, що забезпечує можливість координації їх діяльності, узгодження інтересів, досягнення компромісу з метою отримання певних взаємовигідних для сторін господарських результатів.

Про наявність у господарського договору такої функції, як узгодження економічних інтересів сторін договірного  зв'язку з загальногосподарськими інтересами, свідчать положення ч. 2 ст. 193 ГК України  щодо обов'язку сторін договору вжити  всіх заходів, необхідних для виконання  договірних зобов'язань, з урахуванням  інтересів іншої сторони та загальногосподарського інтересу[5].

2. Види господарських договорів: реальний, консенсуальний та формальний

В умовах доринкових відносин договору відводилася, головним чином, роль деталізації планових актів. Відповідно до цього форми і види договірних відносин були залежними від планових показників, а сторони — обмеженими у формуванні умов договорів.

Перехід до ринкової економіки  характеризується різноманітністю  форм власності, суб'єктів господарської  діяльності, форм ведення виробництва та господарювання і, як результат цього, широким колом і різноманітністю господарських договорів. Саме з їх допомогою промислові та інші підприємства і підприємці планують свою діяльність. Відтепер не план, а договір став основним важелем ведення господарської Діяльності і регулювання відносин між її суб'єктами.

Господарські договори можна  підрозділити на окремі види. Класифікуються вони за тими ж ознаками, за якими проводиться класифікація цивільно-правових договорів.

Беручи за основу розподіл прав і обов'язків, розрізняють договори односторонні і двосторонні. Водносторонніх договорах тільки одна сторона бере на себе зобов'язання щодо другої, в якої у зв'язку з цим виникають тільки права.

Наприклад, за договором  позики той, хто надав позику (позикодавець), має право вимагати повернення позики, а той, хто її одержав (позичальник), зобов'язаний повернути позичене. Таким чином, позикодавець має тільки права, а позичальник — тільки обов'язок.

Двосторонні договори — це ті, згідно з якими обидві сторони пов'язані взаємними правами і обов'язками. Прикладом двосторонніх договорів є договір поставки, бо в ньому обидві сторони — і постачальник і покупець — набувають взаємних прав і обов'язків.

Господарському праву  відомі також договори на користь третьої особи. Особливістю такого договору є те, що право вимоги за договором набуває третя особа, яка в укладенні договору участі не бере. Але сторони, які беруть участь в укладенні договору, виговорюють для неї права і обов'язки. Прикладом цього, на нашу думку, є договори перевезення вантажів залізничним транспортом. Договір перевезення вантажів укладається між вантажовідправником і перевізником. Тому в разі, коли вантажоодержувачем за договором є вантажовідправник, кількість учасників (сторін) обмежується тільки ними. Але, як правило, вантажовідправник і вантажоодержувач є різними особами. У цьому разі і виникає питання про роль і місце вантажоодержувача у транспортних відносинах¹. Він є третьою особою, яка участі в укладенні договору не бере, а вступає в дію в процесі його виконання, здійснюючи права і обов'язки, які виговорили для нього вантажовідправник і перевізник (право і обов'язок одержати вантаж і, якщо було обумовлено, сплатити визначену суму за перевезення).

Залежно від підстав укладення  господарських договорів їх розподіляють на вільнорегульовані і планові.

Вільнорегульовані, відповідно до ст. 184 ГК України, це — господарські договори, які укладаються на основі вільного волевиявлення сторін. В цьому разі проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін без обов'язкової для них основи (державного замовлення, іншого планового або адміністративного акта). Проекти і укладення цього договору здійснюється у строки, погоджені самими сторонами.

Укладення господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін може здійснюватись у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, або у формі єдиного документа з додержання загального порядку укладення договорів, встановленого ст. 181 ГК України.

При укладенні господарських  договорів на основі примірних і  типових договорів сторони повинні додержуватись умов, передбачених ст. 179 ГК України. Вони повинні укладатись не інакше, як у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами ст. 181 ГК України та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Організаційно-господарські договори укладаються в такому ж  порядку, як і договори на основі вільного волевиявлення, але на відміну від останніх не допускається спрощений спосіб їх укладення (ст. 186 ГК України).

Статтею 185 ГК України передбачені  особливості укладення господарських договорів на біржах, ярмарках та публічних торгах.

До укладення таких  договорів застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення з урахуванням нормативно-правових актів загального характеру, локальних актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.

Господарські договори, які  визначені і регулюються як державні контракти, укладення і оплата яких гарантується державою, оскільки замовниками  в них виступають державні органи, на нашу думку, є планованими.

Залежно від характеру  переміщення матеріальних благ договори можуть бути сплатними і безоплатними.Сплатними є договори, в яких cпецифіка правового становища вантажоодержувача в транспортних відносинах зумовила в юридичній літературі неоднозначний підхід до цього питання

Дія однієї особи обов'язково потребує відповідної майнової дії іншої. До них належать купівля-продаж, оренда, поставка тощо.

У безоплатних договорах надання майна здійснюється тільки однією стороною без одержання зустрічного надання від другої сторони. Відповідно до цього передача майна благодійним фондам або ж будь-яким підприємствам як безоплатної допомоги здійснюється на основі безоплатних договорів. Деякі договори, наприклад договір комісії, можуть бути як сплатними, так і безоплатними залежно від домовленості про це сторін.

Залежно від юридичної  спрямованості господарські договори розрізняють як основні і попередні.

Основні договори безпосередньо породжують права і обов'язки сторін, пов'язані з реалізацією продукції, наданням послуг і т. Ін.

Статтею 182 ГК України врегульований  порядок укладення, розірвання та припинення попереднього договору. Попередній договір укладається з метою укладення в майбутньому, не пізніше одного року, основного господарського договору. Він повинен містити умови, які б дали можливість сформулювати істотні умови основного договору. До укладення попереднього договору не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів, передбачений статтею 181 ГК України.

Якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект основного договору, ухиляється від  його укладення, друга сторона має  право вимагати укладення основного  договору в судовому порядку.

Зобов'язання укласти на основі попереднього основний господарський договір є обов'язковою для сторін, проте якщо до закінчення строку, в який сторони повинні укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект основного договору другій стороні, зобов'язання укласти основний договір припиняється (ст. 182 ГК України).

Дуже схожою на попередній договір є угода про наміри вступити в договірні відносини  в майбутньому. Але, незважаючи на загальну формальну їхню схожість, попередній договір відрізняється від угоди про наміри. Угода про наміри лише фіксує бажання сторін вступити в договірні відносини в майбутньому і не породжує прав і обов'язків сторін.

Залежно від періодів виконання  своїх обов'язків суб'єкти господарювання укладають генеральні і поточні договори. Генеральні договори визначають умови виконання всіх узятих зобов'язань сторонами протягом усього їхнього строку (наприклад, будівництво складного, довгострокового об'єкта — атомної електростанції).Поточні договори конкретизують генеральні договори на певні періоди, на періоди виконання певних обсягів робіт, скажімо, будівництво окремих споруд, які є складовими частинами об'єкта, обумовленого генеральним договором (закінчення будівництва якоїсь частини (черги) АЕС).

Генеральні договори укладаються  на тривалі строки — на п'ять і  більше років, і, навпаки, поточні, які  конкретизують періоди виконання  зобов'язань, що виникають із генеральних  договорів, — на коротші періоди  часу, як правило, на рік.

Від попередніх і генеральних  договорів слід відрізняти довгострокові договори за прямими тривалими господарськими зв'язками, які свого часу набули широкого застосування в поставочних відносинах. У юридичній літературі донині не проведено чіткого розмежування між ними. Але погодитися з точкою зору про те, що довгостроковий договір за своєю юридичною природою є попереднім, не можна з таких міркувань. Суть попереднього договору полягає в тому, що з нього випливає зобов'язання укласти договір у майбутньому. Через це попередній договір, виконавши свою функцію, тобто зобов'язавши сторони укласти договір у майбутньому, вважається виконаним і припиняє свою дію. Договір поставки за прямими довгостроковими господарськими зв'язками, укладений сторонами, як правило, на п'ять років або ж на триваліший період, перебуває в стадії виконання протягом усього періоду, на який він був укладений, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством, коли він підлягає зміні, розірванню тощо.

Залежно від способу укладення  договори бувають взаємоузгоджені  і договори приєднання.

В умовах ринкових відносин основна кількість договорів  укладається суб'єктами господарської діяльності вільно, на свій розсуд, без будь-яких приписів, за простою згодою сторін — взаємоузгоджено — з дотриманням таких принципів:

Суб'єкти абсолютно вільні у вирішенні питання укладати чи не укладати договір, за винятком, коли зобов'язання укласти договір передбачено законом або добровільно прийнятим зобов'язанням;

Вибір контрагента при укладенні договору добровільний;

У суб'єктів господарювання є можливість вибору виду договору;

Сторони за своїм розсудом визначають і формулюють конкретні умови (зміст) договору, окрім випадків, передбачених законодавством, або ж у зв'язку з їх попередньою домовленістю.

Це, як правило, договори купівлі-продажу, поставки, інші договори на передачу майна у власність, у строкове платне і безоплатне користування, на виконання робіт тощо.

При укладенні договорів приєднання їх умови (зміст) формулюються тільки однією із сторін. Інша сторона позбавлена можливості доповнювати або ж змінювати ці умови, вона може укласти такий договір, погодившись із цими умовами в цілому.

Цей договір характерний  тим, що його умови формуються однією із сторін (оферентом), а друга не може їх спростувати або ж викласти у своїй редакції, а тому перебуває  в повній залежності від першої сторони. У зв'язку з цим слід було б  передбачити в законодавстві  порядок, згідно з яким надати право  стороні, яка приєднується, звернутися в судові органи із заявою про зміну умов договору, в якому передбачені такі умови, які хоч і не суперечать чинному законодавству, але настільки обтяжливі для сторони, що при укладенні взаємо-узгодженого договору вона б на такі умови не погодилася.

Прикладом таких договорів  є договори перевезення, договори на відкриття банківського рахунку  та ін.

Особливостями і специфікою внутрішньогосподарської діяльності юридичних осіб характеризуються внутрішньогосподарські договори, у форму яких, у відповідних випадках, вона втілюється. Суб'єктом цих договірних відносин завжди, принаймні однією зі сторін, є підрозділ юридичної особи. Другою стороною може виступати інший підрозділ або ж юридична особа в цілому. Внутрішньогосподарські договори набувають широкого застосування в умовах розвитку корпоративних відносин.

У сучасних умовах у зв'язку зі змінами, що відбуваються в економіці  України, система договорів потребує подальшого удосконалення. Зі скасуванням  планових засад у регулюванні  народного господарства і розвитком  підприємництва сторонами договору, скажімо поставки, можуть бути не тільки юридичні, але й фізичні особи-підприємці. Ця обставина сприяла наближенню договору поставки до договору купівлі-продажу. У межах структури цих договорів помітного розвитку набули бартерні договори. Виникли і такі різновиди договорів, як договори лізингу, що не охоплюються поняттям договорів майнового найму. Суттєво розширилося коло договорів, які входять до складу договорів підрядного типу і договорів про надання послуг[6].

Консенсуальної договір (від лат. Consensus - згода ) - цивільно -правовий договір , який визнається укладеним з моменту узгодження істотних умов сторонами. Більшість цивільно-правових договорів відноситься до консенсуальних (наприклад, договір купівлі-продажу, договір найму, договір поставки та ін.) Консенсуальної договір не вимагає яких-небудь умов з оформлення та виконання, окрім як обопільна згода сторін на його укладення.

В основу консенсуального договору покладено взаємну довіру сторін договору. Обмінюючись взаємними  обіцянками виконати ті чи інші дії, кожна  сторона покладається на чесність свого  контрагента і засновує свої розрахунки на взаємному інтересі в договорі. Тому підставою договору є просте угоду, а не попереднє виконання  договору однією зі сторін, як в реальному  договорі, або сувора форма, як у  стіпуляціі.

Сила консенсуального договору полягає не в самих словах угоди, а в його внутрішньому змісті - відповідно еквівалентів, обмінюваних сторонами  і оцінюваних по початках доброї совісті. Тому консенсусний договір завжди є  двостороннім договором і по суті взаємним, тобто таким, виконання  якого можна вимагати лише тоді, коли з боку вимагає виконані його обов'язки або існує готовність до їх виконання .

Двобічність і взаємність створюють  юридичну рівність сторін, його уклали, тобто рівність відповідальності та її підстав. В історичному розвитку консенсусний договір є тому виразом  цілком розвиненого і вільного ладу громадянського суспільства, побудованого на обширному цивільному обороті  і, на противагу реального договору, на міцному особистій довірі.

Консенсуальні договори (від лат. консенсус - угода ) - це такі, які виникають у момент намірів сторін, виражених словами або конклюдентними діями, тобто достатньо досягнення сторонами домовленості з усіх істотних умов. З моменту досягнення згоди договір вважається укладеним, у його сторін виникають відповідні права і обов'язки. Так, досягнення сторонами договору купівлі-продажу згоди щодо предмета й ціни породжує обов'язок продавця передати річ у власність покупця і зустрічний обов'язок покупця сплатити певну грошову суму (ст.662, 692 ЦК України).

Реальний договір - цивільно-правовий договір, для визнання якого ув'язненим потрібно передача речі , грошових сум або іншого майна. Реальний договір набуває чинності з моменту передачі об'єкта. Реальними є , зокрема:

• договір позики ;

• договір оренди транспортного  засобу ;

• договір зберігання .

Договір позики - це угода, в якому одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні ( позичальникові) гроші або інші речі, визначені родовими ознаками. Позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики) або рівну кількість інших отриманих їм речей того ж роду і якості. Суб'єктами договору позики (позикодавцем і позичальником) можуть бути будь-які російські та іноземні юридичні і фізичні особи, а також особи без громадянства. У той же час для деяких категорій організацій передбачені певні обмеження, так, наприклад, кредитні організації для видачі позик і кредитів повинні отримати ліцензію на даний вид діяльності, а мікрофінансові організації повинні бути внесені до державного реєстру мікрофінансових організацій.

Оренда транспортних засобів - один з видів орендних відносин, що грунтується  на договорі оренди транспортних засобів, що поділяється на:

• договір оренди транспортного  засобу (фрахтування на час) з екіпажем, за яким орендодавець надає його орендарю у тимчасове володіння та користування за плату і при цьому надає  своїми силами послуги по управлінню ним і технічної експлуатації;

• аналогічний договір , але без  екіпажу і надання додаткових послуг.

Для укладання реального договору (від лат. геs - річ) необхідні не тільки узгодження волі сторін, а й передача речі - об'єкта договору. Поки передача речі не відбудеться, договір не вважається укладеним. Наприклад, реальною угодою є договір позики (ст. 827 ЦК України доки гроші не передані позичальнику, права і обов'язки у сторін не виникають). Отже, обіцянка дати гроші у позику не означає, що потенційний позичальник набуває права вимагати виконання цієї обіцянки.

Для укладання формального договору необхідні два моменти: узгодження волевиявлення сторін (консенсус) та вираження волі у певній формі, що визначена законом (наприклад, рента ст. 732 ЦК України, дарування ч. 2-4 ст. 719 ЦК України). Форма договорів письмова або нотаріальна, причому здебільшого регулюється імперативними нормами. Як консенсуальний, так і реальний договір може бути формальним.

ВИСНОВОК

Договір являє собою одне із самих  унікальних правових засобів, у рамках якого, у багатьох випадках, інтерес  кожної сторони, може бути вдоволений лише за допомогою задоволення інтересу іншої сторони. Це і породжує загальний  інтерес сторін в укладанні договору і його належному виконанні. Тому саме договір, заснований на взаємній зацікавленості сторін, здатний забезпечити  таку організованість, порядок і  стабільність в економічному обороті, яких неможливо домогтися за допомогою  самих твердих адміністративно-правових засобів.

З поняттям та умовами договору тісно  пов'язане питання з їх класифікацією. У теорії зобов'язального права  існує безліч класифікацій договорів, більшість яких будується або  за економічним, або за юридичним  критерієм, або за різними варіантами поєднання того й іншого критерію. Першочергове значення договорів у  цивільному обороті обумовило включення  у Цивільний кодекс України безліч норм, які відносяться до нього. Серед  таких норм необхідно виділити по меншій мірі дві групи: по-перше, загальні положення, котрі визначають зміст  окремих договорів, і, по-друге правила  о типових договорах. Класифікація договорів полегшує застосування окремих  норм саме до того чи до іншого типу договору. Крім того, вона дає можливість виявляти риси подібності і відмінності правового  регулювання тих чи інших суспільних відносин, сприяє подальшому вдосконаленню  і систематизації законодавства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Господарський кодекс України
2. Цивільний кодекс України
3. Господарське право - Вінник О.М. Бібліотека українських підручників. Електронний ресурс:

http://libfree.com/142987770_pravogospodarski_dogovori.html

4. Господарське право: Практикум / B.C.Щербина, Г.В.Пронська, О.М.ВІнник та ін.
5. Господарське право. Електронний ресурс: http://libfree.com/188553651_pravofunktsiyi_gospodarskogo_dogovoru.html
6. [Господарське право України. Електронний ресурс: http://www.pravoznavec.com.ua/books/312/24002/14/].