Поняття робочого часу і його види. Поняття і сторони трудового договору

Міністерство  освіти і науки молоді та спорту

Тернопільський  Національний Економічний Університет

Кафедра правового регулювання економіки та правознавства

Комплексне  практичне індивідуальне практичне  завдання

З дисципліни Трудове  право

на тему:

«Поняття робочого часу і його види. Поняття і сторони трудового договору»

Тернопіль 2011

План 

1. Поняття робочого часу його види.
2. Поняття і сторони трудового договору.
3. Практична частина

Список використаної літератури

1. Поняття робочого часу і його види.

Робочий час  — це встановлений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи та умов трудового  договору повинен виконувати свої трудові обов'язки.

Конституція України  в ст. 45 передбачає, що працівникові гарантується встановлена законом тривалість робочого часу.

Тривалість  робочого часу встановлюється як у  централізованому порядку, так і на рівні локального регулювання. У сучасних умовах спостерігається тенденція до колективно-договірного та індивідуального (в рамках трудового договору) регулювання тривалості робочого часу. Держава лише встановлює певну межу тривалості робочого часу, яка не може бути збільшена.

Робочий час  поділяється на види, розрізняють нормальний, скорочений і неповний робочий час. Так, відповідно до ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Причому потрібно наголосити, що передбачені законодавцем гарантії відносно граничної тривалості робочого часу поширюються на найманих працівників підприємств усіх форм власності (ст. З КЗпП України). У колективних договорах або інших локальних актах можуть бути закріплені положення про 40-годинний робочий тиждень, а також менші за тривалістю норми робочого часу на даному підприємстві, в установі, організації.

Норма робочого часу — це встановлена законом, колективним або трудовим договором для даного працівника тривалість його робочого часу за певний календарний період — день, тиждень, місяць.

Робочий день —  це тривалість робочого часу в годинах  і хвилинах протягом доби. Робочий  тиждень — це тривалість робочого часу протягом календарного тижня. Звичайно застосовуються два види робочого тижня: 5-д енний з двома вихідними днями і 6-денний з одним вихідним днем. Рішення про введення 5- або 6-денного робочого тижня приймається власником спільно з профспілковим органом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за узгодженням з місцевою радою. 40-годинна гранична норма робочого часу повинна дотримуватися при 5 і 6-денному робочому тижні. При 6-денному робочому тижні тривалість робочого дня напередодні вихідного дня не може перевищувати 5 годин (ст. 53 КЗпП), а напередодні святкових і неробочих днів — скорочується на одну годину.

У більшості  західних країн нормальна тривалість робочого часу також закріплюється в законах і колективних договорах, хоча у деяких країнах (Великобританії, Данії) для більшості працюючих — тільки у колективних договорах. При цьому для першої групи країн колективними договорами встановлена менша тривалість робочого часу порівняно із законом. Найбільш поширеним стандартом на Заході є 40-годинний робочий тиждень за законодавством та 35—40-годинний робочий тиждень за колективними договорами.

Скорочений  робочий час встановлений у законодавстві: КЗпП, а також в інших нормативно-правових актах. Так, згідно із ст. 51 КЗпП для працівників, праця яких відбувається на роботах зі шкідливими умовами праці, встановлюється скорочена тривалість робочого часу — від 24 до 36 годин на тиждень. Перелік таких робіт і тривалість робочого часу при їх виконанні передбачені списком виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день (Затверджений постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 25 жовтня 1974 p.), порядок застосування списку регулює інструкція, затверджена постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС 21.11.75 p. Потрібно звернути увагу на те, що відносно додаткових відпусток діє список, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 p., але відносно скороченого робочого часу акти Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 25 жовтня 1974 p. і 21 листопада 1975 p. продовжують діяти. Право на скорочений робочий день виникає, якщо працівник виконує роботи у шкідливих умовах праці не менше за половину робочого дня. Вказаний список обов'язковий для всіх підприємств, установ, де є види робіт, професії і посади, вказані в ньому.

Законодавством  встановлений скорочений (36-годинний) робочий тиждень для деяких категорій працівників, трудова діяльність яких пов'язана з особливим характером праці (наприклад, педагогічні працівники, медичні працівники та ін.) або станом здоров'я (деякі категорії інвалідів). Для осіб, які працюють у зоні відчуження, встановлений 36-годинний робочий тиждень (див. постанову Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2000 p. №223 "Про доплати і компенсації особам, які працюють у зоні відчуження і зоні безумовного обов'язкового відселення після повного відселення жителів").

Скорочена тривалість робочого часу передбачена для неповнолітніх працівників з метою охорони їх здоров'я. Так, для працівників віком від 16 до 18 років встановлений 36-годинний робочий тиждень, віком від 15 до 16 років — 24-годинний робочий тиждень (ст. 51 КЗпП). Для учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул, — не більш 24 годин на тиждень, а якщо учні працюють протягом навчального року у вільний від занять час, то тривалість їх робочого часу на повинна перевищувати половини тієї норми, яка встановлена для осіб відповідного віку, тобто для учнів віком від 14 до 16 років — не більше 12 годин на тиждень, а віком від 16 до 18 років — 18 годин на тиждень (ст. 51 КЗпП).

Скорочується тривалість робочого часу напередодні святкових днів на 1 годину як при 6-денному, так і при 5-денно-му робочому тижні (ст. 53 КЗпП). Це положення не поширюється на працівників, яким встановлений скорочений робочий час на інших підставах (ст. 51 КЗпП).

Ст. 54 КЗпП передбачає скорочення робочого часу на 1 годину при роботі в нічний час. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку. Не допускається залучення до роботи в нічний час працівників у віці до 18 років, вагітних жінок, жінок, що мають дітей у віці до 3 років. Залучати до роботи в нічний час інвалідів можливо тільки з їх згоди і при умові, що така робота не суперечить медичним показанням (ст. 55 КЗпП).

Встановлення скороченого  робочого часу не впливає на розмір заробітної плати. Робота, яка виконується  в нічний час, оплачується в підвищеному розмірі, який встановлюється Генеральною, галузевою, регіональною угодами і колективним договором, але не повинен бути менше за 20% тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час (ст. 108 КЗпП).

Неповний робочий час — відповідно до ст. 56 КЗпП встановлюється угодою сторін як при вступі на роботу, так і в період роботи. Неповний робочий час може бути у вигляді:

а) неповного  робочого дня (тобто зменшення тривалості щоденної роботи на зумовлену кількість  годин);

б) неповного робочого тижня (при якому зберігається нормальна тривалість робочого дня, але зменшується кількість робочих днів у тиждень)

в) поєднання неповного  робочого дня і неповного робочого тижня (наприклад, тривалість робочого дня 5 годин при 4 робочих днях на тиждень).

При неповному  робочому часі (на відміну від скороченого) оплата праці проводиться пропорційно відпрацьованому часу, а при відрядній оплаті праці — в залежності від виробітку.

Неповний робочий час  може бути встановлений угодою роботодавця і працівника на певний термін і без зазначення терміну. В обов'язковому порядку на прохання працівника неповний робочий час встановлюється для вагітних жінок, жінок, що мають дітей у віці до 14 років, дитину-інваліда, для догляду за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку (ст. 56 КЗпП).

Особи, які працюють неповний робочий час, користуються тими ж правами, що і працюючі на умовах нормального робочого часу. Їм надається відпустка тієї ж тривалості, надаються вихідні й святкові дні, час роботи зараховується в трудовий стаж.

Неповний робочий час (неповний робочий день чи неповний робочий тиждень) може встановлюватися за угодою між власником або уповноваженим ним органом та жінкою, яка має дітей, при прийнятті її на роботу, а також між адміністрацією та жінкою, яка працює, якщо у зв'язку з необхідністю догляду за дітьми вона не може працювати повний робочий час (п. 2 Положения о порядке и условиях применения труда женщин, имеющих детей и работающих неполное рабочее время: Утв. пост. Госкомтруда СССР и Секретариата ВЦСПС от 29 апреля 1980 г. №111/8-51 // Бюллетень Государственного Комитета СССР по труду и социальным вопросам. — 1980. — №8). Неповний робочий час може бути встановлений за угодою сторін як без обмеження строком, так і на будь-який строк: до досягнення дитиною певного віку, на період навчального року тощо. Режими праці та відпочинку жінок, які мають дітей та працюють неповний робочий час, встановлюються власником за погодженням з профспілковим органом та з урахуванням побажань жінки.

Режими праці, що встановлюються при неповному робочому часі, можуть передбачати: скорочення тривалості щоденної роботи (зміни) на певну кількість робочих годин в усі дні робочого тижня; скорочення кількості робочих днів на тиждень при зберіганні нормальної тривалості щоденної роботи (зміни); скорочення тривалості щоденної роботи (зміни) на певну кількість робочих годин при одночасному скороченні робочих днів на тиждень.

При встановленні режимів праці з неповним робочим  часом тривалість робочого дня (зміни), як правило, не повинна бути менше 4 годин і робочого тижня — менше 20—24 годин відповідно при 5- та 6-денному тижні (п. 8 Положения о порядке и условиях применения труда женщин, имеющих детей и работающих неполное рабочее время: Утв. пост. Госкомтруда СССР и секретариата ВЦСПС от 29 апреля 1980 г. №111/8-51 // Бюллетень Госкомтруда СССР. — 1980. — №8).

Як правило, на умовах неповного робочого часу працюють сумісники, тобто особи, що уклали два або більше трудових договорів (з двома або декількома роботодавцями). Сумісництво можливе і на одному підприємстві при виконанні різних робіт поза основним робочим часом.

Слід звернути увагу, що для  працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем, ненормований робочий  день не застосовується. Лише для працівників, які працюють на умовах неповного робочого тижня, може застосовуватися ненормований робочий день з наданням за це щорічної додаткової відпустки згідно з законодавством.

У сучасних умовах, коли погіршилося фінансове становище підприємств, має місце спад виробництва, встановлення неповного робочого часу можливе не тільки з ініціативи працівника, а й з ініціативи власника підприємства, установи, організації. Але в такій ситуації перехід на неповний робочий час може здійснюватися роботодавцем при дотриманні правил ст. 32 КЗпП. Встановлення неповного робочого часу в цьому випадку є для працівників зміною істотних умов праці, оскільки, як правило, знижується розмір оплати праці. Тому про встановлення неповного робочого часу роботодавець повинен попередити працівників не пізніше ніж за 2 місяці. Протягом цих 2 місяців зберігаються попередні умови праці. Якщо працівник не згодний працювати в режимі неповного робочого часу, трудовий договір з ним припиняється за п. 6 ст. 36 КЗпП.

2. Поняття і сторони трудового права

Трудовий договір — основний інститут трудового права. Він охоплює правові норми, які визначають поняття, сторони й зміст трудового договору, а також порядок його укладення, зміни та припинення. На підставі трудового договору виникають трудові правовідносини. Трудовий договір — це основний спосіб реалізації права громадянина на працю, а також права на вибір професії, заняття та місця роботи. Конституційне право громадян на працю здійснюється і через укладення трудового договору.

У науці трудового права трудовий договір розглядається в трьох аспектах:

• як юридичний факт трудовий договір є підставою виникнення і формою існування трудових правовідносин у часі, а також передумовою виникнення й існування інших правовідносин, тісно пов’язаних з трудовими. Зауважимо, що трудовий договір — це угода сторін, а трудові правовідносини — це правовий зв’язок працівника й роботодавця.
• Трудовий договір є також юридичним фактом реалізації працівником інших трудових прав та обов’язку працювати чесно й сумлінно в обраній сфері діяльності.
• Як інститут трудового права трудовий договір — це система правових норм щодо прийняття на роботу, переведення на іншу роботу, зміни умов праці та звільнення з роботи. Інститут трудового договору є серцевиною системи трудового законодавства.

Трудовий договір  є угодою між працівником і  роботодавцем, визначає правове становище  працівника. У ст. 21 КЗпП установлено зобов’язання сторін трудового договору.

Працівник зобов’язується виконувати зазначену в угоді роботу, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку. А насамперед, звісно — виконувати доручену йому роботу особисто, не передоручаючи її іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Роботодавець  зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати необхідні умови праці, передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою сторін.

Предметом трудового  договору є процес праці; працівник  зобов'язаний виконувати роботу (трудову  функцію), визначену угодою сторін; йдеться про роботу за певною спеціальністю, кваліфікацією чи посадою.

Сторонами трудового  договору як двосторонньої угоди  є: працівник (робітник або службовець); власник підприємства, установи, організації  або вповноважений ним орган  чи фізична особа. Специфіка працівника як сторони полягає в тому, що трудовий договір може укладати не кожний громадянин України, а лише той, який здатний до праці, що залежить від його фізичного та психічного розвитку. Керуючись принципами охорони праці молоді, трудове законодавство України визначає вік, з досягненням якого громадянин набуває трудової праводієздатності в повному обсязі. Таким віком згідно зі ст. 188 КЗпП України є досягнення громадянином України 16 років. І лише як виняток за згодою одного з батьків або особи, яка його замінює, можуть прийматися на роботу особи, які досягли 15 років.

Другою стороною трудового договору є власник  підприємства, установи, організації  або уповноважений ним орган  чи фізична особа. Власник має  право укладати трудовий договір  із працівником як самостійно, так і доручити свої повноваження іншим спеціальним особам, наприклад заступникові керівника з кадрів тощо. У філіях підприємства або в інших відокремлених структурних підрозділах юридичних осіб трудовий договір можуть укладати їх керівники, якщо головним підприємством їм передані такі повноваження.

3. Практична частина

Задача 1.

Лупійчук відмовився від пропозиції директора підприємства укласти контракт на займану посаду, через що був звільнений з роботи. Виник спір.

1. Що таке контрактна форма трудового договору?
2. Які сфери застосування контракту?
3. Чи може бути відмова працівника укласти контракт підставою для припинення договору?
4. Як і де має бути вирішений спір?

1. Згідно статті 21 КЗпП особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дій, права, обов’язки, відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі довгострокового, можуть встановлюватись згодою сторін.

Слід зазначити, що трудовий контракт, як і трудовий договір – це вольовий двосторонній акт, угода, двох суб’єктів спрямована на виникнення трудових відносин.

2. Сфера застосування контракту визначається законами України, роботодавець може вимагати від працівника який влаштовується на роботу, або працює за безстроковим трудовим договором, укладання контракту тільки в тому разі, якщо він належить до категорії працівників, які згідно із законами працюють за контрактом. Якщо іншим законодавством укладання контракту у відповідному випадку не передбачено, роботодавець і працівник укладати контракт не мають права, хоч би він укладався за повною згодою сторін.
3. Відмова працівника укласти контракт може бути підставою для припинення договору за п.6 ст. 36 КЗпП, у тому разі, коли відповідно до закону така форма трудового договору для такого працівника була обов’язковою.
4. Спори вирішуються судами, безпосередньо або після їх попереднього розгляду комісією по трудових спорах. Спори по звільнення з роботи розглядаються у районних (місцевих) народних судах.

Задача 2.

Біляк працював пекарем у малому підприємстві «Духмяна скоринка». Пробувши рік, він вимагав надання відпустки, однак адміністрація підприємства йому в цьому відмовила, пославшись на те, що у них приватне підприємство, а відпустки надаються тільки на державних підприємствах.

1. Чи правомірна відповідь адміністрації?
2. Хто має право на відпустки?

1. Відповідь адміністрації є неправомірною. Згідно статті 74 КЗпП, громадяни які перебувають у трудових відносинах з підприємством, установами, організаціями, незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюючі за трудовим договором у фізичної особи надаються щорічні відпустки із збереженням місця роботи і заробітної плати. Біляк має право на відпустку адже згідно 74-74 статті КЗпП щорічні відпустки надаються працівникам який відпрацювали робочий рік з дня укладання трудового договору.  Однак нажаль не завжди на багатьох приватних підприємствах, які використовують працю найманих працівників, останні можуть скористатись правом на відпустку. Власники таких підприємств не надають її під загрозою звільнення а в тих випадках, коли відпустка надається, то всупереч частини 3 ст.2 Закону «Про відпустки» - надається відпустка без збереження заробітної плати.

2. Згідно Закону України «Про відпустки» право на відпустку мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності,  а також працюють за трудовими договорами у фізичних осіб.

Також право  на відпустки мають іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні мають право на відпустку на рівні з громадянами України.

Задача 3.

У зв’язку з  необхідністю завершення укладання  асфальту при ремонті швидкісної траси, начальник дільниці шляховиків віддав розпорядження залишитись всім робітникам на роботі до повного укладання привезеного асфальту. Через це встановлення тривалість робочого часу перевищив 3 години. Працівники поцікавились у начальника як буде компенсована така переробка, начальник дільниці відповів, що оскільки асфальт було привезено з порушенням встановленого часу його підвезення, а робітники даний час протягом робочого дня не працювали, тому ніяка компенсація за додаткові години роботи працівникам не може бути виплачена.

Робітники звернулись до КТС із заявою про оплату надурочної роботи.

1. Яким повинно бути рішення КТС?
2. Яка робота є надурочною?

1. Згідно КЗпП надурочний час оплачується в подвійному розмірі за годин новою ставкою. За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується  доплата  у  розмірі  100  відсотків тарифної ставки працівника   відповідної   кваліфікації,   оплата   праці    якого  
   здійснюється  за  погодинною  системою,  -  за  всі  відпрацьовані  
   надурочні години.

     У  разі  підсумованого  обліку  робочого  часу  оплачуються як  
надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час  
в обліковому періоді,  у порядку, передбаченому частинами першою і  
другою цієї статті. Тому обтодавець зобов’язнаий виплатит компенсацію робітника за надурочний час який вони відпрацювали.

2. Надурочними вважаються роботи, перевищуючі тривалість встановленого робочого дня. Тривалість робочого часу робітників підприємств, установ та організацій обумовлюється Правилами внутрішнього трудового розкладу, які приймаються на загальних зборах трудового колективу.

Згідно Статті 62 Кодексу Законів України про працю, власник підприємства або уповноважений ним орган можуть застосовувати надурочні роботи в наступних випадках:

• при проведенні робіт, необхідних для захисту країни, а також для запобігання громадського або стихійного лиха, виробничої аварії та негайного усунення їх наслідків;
• при проведенні громадсько-необхідних робіт з водо- та газопостачанням, опаленням, освітленням, каналізації, транспорту, зв’язку – для усунення випадкових та неочікуваних обставин, перешкоджаючих їх правильне функціювання;
• при необхідності закінчити почату роботу, яка, внаслідок непередбачуваних обставин або випадкової затримки з технічних умов виробництва, не могла бути закінчена у звичайний робочий час, коли її припинення може спричинити зіпсування або загибель державного або громадського майна, а також у випадку необхідності невідкладного ремонту машин, станків або іншого обладнання, якщо їх несправність викликає припинення робіт для значної кількості працюючих;
• при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу або скупчення вантажів в пунктах відправки та призначення;
• для продовження роботи при неявці змінного робітника, якщо робота не припускає перерви; в цих випадках власник або уповноважений ним орган зобов’язані негайно вжити заходів для заміни змінника іншим робітником.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про працю»
2. Кодекс законів про працю в Україні
3. Бойко М. Д. Трудове право України. Навч. посіб. — К.: Олан, 2002.
4. Венедиктов В. С. Конспект лекций по трудовому праву Украины: Учеб. пособ. для высш. учеб. заведений. — Харьков: Консум, 1998.
5. Гирич О. Г. Трудове право: Курс лекцій: Для студ. юрид. вузів та факультетів. — К.: Вілбор, 1999.
6. Житецъкий В. П., Джигирей В. С, Мельников О. В. Основи охорони праці. — 5-те вид., доп. — Підручник. — Львів: Афіша, 2001.
7. Людина і праця: Довідник з правових питань / Уклад. І. П. Козинцев, Л. А. Савченко. — К.: Юрінком Інтер, 1997.
8. Прокопенко В. I. Практикум з трудового права України: Навч. посіб. — Харків: Консум, 1999.