Поняття та сутність припинення зобов’язання

     ВСТУП

     Правовий  зв'язок, що існує між суб'єктами зобов'язань, ніколи не може бути довічним. Поставши одного разу, з перебігом  певного часу та за тих чи інших  обставин цей зв'язок має властивість  зникати, і суб'єктивні права і  обов'язки, що становили зміст зобов'язального  правовідношення, відпадають, у зв'язку з чим дія існуючого цивільно-правового зобов'язання припиняється.

     Інакше  кажучи, виникають ситуації, коли^права  і обов'язки, що пов'язували учасників  того чи іншого зобов'язального правовідношення, перестають існувати, і, як наслідок, правовий зв'язок між цими учасниками, що існував  раніше, також втрачається. За таких  обставин постає питання про припинення зобов'язання, що існувало раніше.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Поняття та сутність припинення зобов’язання.

     Під припиненням зобов'язання слід розуміти припинення існування прав та обов'язків  його учасників, які становлять зміст  зобов'язання.¹

     При припиненні зобов'язання перестає існувати, і його учасників (контрагентів) більше не пов'язують ті права та обов'язки, які раніше з нього випливали. Це означає, що кредитор більше не має права пред'являти до боржника будь-які вимоги виходячи із даного зобов'язання, сторони не можуть переуступити свої права та обов'язки у встановленому порядку третім особам і т. д.

     За своїм змістом припинення зобов'язання означає, що з відповідного моменту боржник перестає бути боржником, а кредитор — кредитором. І будь-які вимоги, які кредитор раніше міг заявити боржникові, виходячи із даного зобов'язання, стають юридичне неможливими. Це має місце не лише тоді, коли мету зобов'язання досягнуто (наприклад, виконана належним чином робота підрядником була передана замовникові за певну винагороду). Це може мати місце також і тоді, коли за деяких обставин переслідувана мета зобов'язання досягнута не була (наприклад, в разі неможливості виконання). При визначенні поняття припинення зобов'язань слід мати на увазі, що питання про це постає лише тоді, коли зникає початковий вид зобов'язальних зв'язків. Тому не слід змішувати припинення зобов'язання з його зміною.

     Як  відомо, ситуації, коли відбуваються зміни  в зобов'язанні, досить різноманітні, і вони іноді можуть сприйматися  дещо схожими на суто припинення зобов'язання.

     Візьмемо  такий приклад. Відповідно до ст. 230 ЦК, якщо право власності переходить до покупця раніше передачі речі, продавець  зобов'язаний до передачі зберігати  цю річ, не допускаючи її погіршення. Однак, виконуючи це зобов'язання, продавець допустив необережність, внаслідок чого річ покупця загинула і продавець зобов'язується перед покупцем відшкодувати збитки. За таких обставин може йтися лише про зміну зобов'язання, бо контрагенти продовжують перебувати в правовому зв'язку, виходячи з договору купівлі-продажу з деякими змінами лише в їх конкретних правах і обов'язках.

     В той же час, коли контрагенти за договором (наприклад, оренди) домовляються про  новацію, тобто про заміну оренди майна його продажею орендареві, то матиме місце припинення попереднього зобов'язального зв'язку. Тому зобов'язання з договору оренди припиняється, перетворюючись в правову форму іншої видової  належності — купівлі-продажу. Інакше кажучи, там, де раніше встановлений вид  зобов'язання зберігається, то, які  б зміни в ньому не відбувалися (наприклад, зміна в суб'єктному  складі чи зміна в правах і обов'язках  суб'єктів), питання про припинення зобов'язання не виникає. Навпаки, коли раніше встановлений вид зобов'язальних зв'язків зникає, зобов'язання припиняється хоч би із його елементів і були збережені.

     Тому  за своєю понятійною сутністю припинення зобов'язання може бути ототожнене з  закінченням (зникненням) правового  зв'язку між конкретними його суб'єктами, внаслідок чого останні втрачають  суб'єктивні права і обов'язки, що складали зміст зобов'язального  правовідношення раніше встановленого  виду.

     Для припинення зобов'язання необхідна наявність певної обставини, тобто юридичного факту, з настанням якого закон або договір пов'язує припинення зобов'язання. 
   За своєю правовою природою ці юридичні факти можуть бути різними: односторонніми правочинами (прощення боргу); двосторонніми правочинами (новація); подіями (смерть боржника чи кредитора). Ці підстави передбачаються безпосередньо в законі, в інших нормативних актах або випливають із укладеного договору. 
   Такі підстави передбачаються безпосередньо в законі, в інших нормативних актах або випливають із укладеного договору. 
   Залежно від підстав припинення зобов'язання можна поділити на дві основні групи: 
   1) зобов'язання, які припиняються за волею сторін або однієї із сторін (виконання, новація, зарахування, надання відступного, прощення боргу, одностороння відмова від виконання); 
   2) зобов'язання, які припиняються незалежно від волі учасників (неможливість виконання, поєднання в одній особі боржника та кредитора, смерть громадянина, ліквідація юридичної особи). 
   Незалежно від підстави припинення зобов'язання повинно бути належним чином оформлено. Якщо боржник отримав в борг певну суму, надавши кредитору розписку, то кредитор після повернення боргу зобов'язаний повернути розписку, а в разі неможливості в свою чергу надати боржнику письмовий документ, який би свідчив, що борг повернуто.

     Припиненню  зобов'язань присвячена глава 19 ЦК, яка містить норми, що передбачають досить різноманітні ситуації, коли суб'єктивні  права і обов'язки, що складали зміст  відповідного зобов'язального правовідношення, перестають існувати. Залежно від  конкретних обставин існує декілька способів припинення зобов'язань: а) виконанням; б) зарахуванням; в) збігом боржника і  кредитора в одній особі; г) угодою сторін; г) неможливістю виконання; д) смертю громадянина або ліквідацією  юридичної особи. Зобов'язання може бути припинено не тільки тоді, коли його мета досягнута, тобто при виконанні зобов'язання, а й тоді, коли ця мета не досягнута. Наприклад, у зв'язку з неможливістю виконання, при прощенні боргу.

     Для припинення зобов'язання необхідна  наявність певної підстави — юридичного факту, з настанням якого закон  або договір пов'язують припинення зобов'язання.

     Одні  правоприпиняючі факти виникають  з волі учасників зобов'язання, причому, як правило, задовольняючи майновий інтерес кредитора. До них належать: належне виконання, зарахування, угода  сторін. Інші припиняють зобов'язання незалежно від волі учасників і стадії його виконання: смерть громадянина, що є учасником зобов'язання особистого характеру, ліквідація юридичної особи — учасника зобов'язання, збіг боржника і кредитора в одній особі, неможливість виконання.

     Крім  наведеної класифікації, способи  припинення зобов'язань розрізняють  в залежності від підстав, які  характерні для всіх зобов'язань, і  підстави, характерні для окремих  видів зобов'язань; підстави, що є  угодами, і підстави, що не є угодами; підстави, для яких необхідна згода  обох сторін зобов'язання, і підстави, для яких досить бажання однієї сторони, та ін.

     Зобов'язання припиняється частково або у повному  обсязі на підставах, встановлених договором  або законом. 
Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. 
Припинення зобов'язання означає, що припиняють існування зобов'язання боржника вчинити певні дії на користь кредитора чи утриматись від дій і зустрічне право кредитора. Виконання раніше існувавшого зобов'язання після його припинення означає набуття кредитором майна без достатньої правової підстави та виникнення на боці суб'єкта, що був кредитором у припиненому зобов'язання, зобов'язання, що передбачене ст. 1212 ЦК. Припинення зобов'язання означає також, що з моменту припинення кредитор втрачає можливість захисту права, що входить до змісту цього зобов'язання. Така можливість у кредитора може виникнути тільки за умови, що він спростує факт припинення зобов'язання. 
При визначенні кола підстав (юридичних фактів), що припиняють зобов'язання, слід враховувати, що такі підстави можуть встановлюватись прямо і опосередковано. Так, у багатьох випадках положення про припинення зобов'язання формулюються прямо. В інших випадках зазначається, наприклад, на припинення в певний спосіб договору. Це інколи безпосередньо і повністю припиняє зобов'язання, що на ньому ґрунтується. Часом же встановлення правила про припинення договору означає припинення зобов'язання лише в кінцевому рахунку. Такий висновок випливає які з змісту відповідних положень, що стосуються окремих видів зобов'язань, так і із ст. 628 ЦК, що визначає зміст договору. 
Ч. 2 ст. 598 ЦК нічого до положення ч. 1 цієї ж статті не доповнює. Як взагалі (ч. 1 ст. 598 ЦК), так і на вимогу однієї із сторін (ч. 2 ст. 598 ЦК), зобов'язання припиняється лише у випадках, передбачених законом і договором. Підзаконними актами підстави припинення зобов'язань встановлюватись не можуть. 
Разом з тим, весь перелік підстав припинення зобов'язань у ст. 599-609 ЦК не встановлюється. А інколи, виходячи із принципів добросовісності, справедливості та розумності, а також із положення про неприпустимість руйнування правопорядку, що випливає із частини першої ст. 8 Конституції України, слід визнати чинність положень підзаконних актів, якими до введення в дію нового Цивільного кодексу були встановлені підстави припинення окремих видів зобов'язань. У главі 50 Цивільного кодексу "Припинення зобов'язання" переважно йдеться про припинення зобов'язання виключно як одностороннього правового зв'язку, в якому є єдиний боржник і єдиний кредитор. Інша справа, що, наприклад, при припиненні зобов'язання за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК) останні можуть домовитись про припинення обох зобов'язань, що виникли на підставі одного договору та є обумовленими одне одним ("даю, щоб ти дав" тощо). Лише стосовно припинення зобов'язання зарахуванням право ініціатора зарахування перед іншою стороною обумовлюється припиненням зустрічного зобов'язання іншої сторони перед ініціатором зарахування. Але ж і в цьому разі, як і в решті випадків, законодавець байдужий до того, якою є доля зустрічного зобов'язання, що ґрунтується на тому ж договорі, що і зобов'язання, яке припиняється (оскільки, як правило, зарахуванням припиняються вимоги, що ґрунтуються на різних договорах). Доля зустрічного зобов'язання має вирішуватись в такий спосіб. По-перше, сторони не позбавлені права вирішити її за домовленістю між собою.  
По-друге, якщо сторони не домовились про інше, доля зустрічного зобов'язання, що ґрунтується на тому ж договорі, що і зобов'язання, яке припиняється, вирішується в залежності від того, в якій частині виконане зустрічне зобов'язання (із застосуванням у необхідних випадках положень ст. 1212 ЦК), що буде показано нижче стосовно окремих випадків припинення зобов'язань. Застосування в таких випадках зазначеної статті обґрунтовується наступним. Із визначення абсолютної більшості договорів випливає, що зобов'язання однієї сторони договору своєю підставою має зустрічне зобов'язання іншої сторони. Якщо одне із цих зобов'язань припиняється, інше втрачає підставу. І якщо це останнє виявляється виконаним на момент припинення першого зобов'язання, отримане виконання набуває ознаки безпідставного. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Види  припинення зобов’язань.

     До  основних видів припинення зобов’язань, як вказується у цивідістичнії літературі, відносять²:  
1) Припинення зобов'язання виконанням. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. 
Найважливішим і найбільш поширеним способом припинення зобов'язань є припинення їх належним виконанням. Належним слід визнати виконання, що прийняте кредитором. Тому виконання зобов'язання частково припиняє зобов'язання у відповідній частині, якщо виконання прийняте кредитором. Це стосується і випадків, коли боржник виконав зобов'язання в частині всупереч закону або договору (ст. 529 ЦК), але кредитор таке виконання прийняв. Неналежне виконання зобов'язання не припиняє. Якщо кредитор неналежне виконання прийняв як належне, дії боржника на виконання зобов'язання слід оцінити в такий спосіб: факт виконання зобов'язання мав місце, але зобов'язання (повністю або у частині) не припинено, оскільки цей факт (дія на виконання договору) не відповідає вимогам до факту (дії), який міг би припинити зобов'язання. Разом з тим законодавство не лише обмежує строки пред'явлення вимог з приводу неналежного виконання зобов'язань, встановлюючи в низці випадків спеціальні (скорочені) строки позовної давності, але й передбачає інколи численні вимоги до порядку фіксування неналежного виконання, а також обмежує строки такого фіксування (див. про це коментар до ст. 545 ЦК). При пропуску строків позовної давності, при порушенні кредитором строків або встановленого порядку фіксування факту неналежного виконання зобов'язання кредитор позбавляється можливості реалізувати права, які випливають з факту неналежного виконання, а боржник вважається таким, що належне виконав зобов'язання (оскільки кредитор не довів у встановленому порядку інше). 
2) Припинення зобов'язання переданням відступного. Зобов'язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами. 
Передання відступного — це нова для вітчизняного цивільного законодавства правова конструкція. Вона запозичена із Цивільного кодексу Російської Федерації 1994 р. Ця підстава припинення зобов'язання схожа з новацією (ст. 604 ЦК) в такій мірі, що інколи відрізнити їх можна тільки за формальними ознаками — в залежності від того, яку назву договору дадуть сторони та яку термінологію будуть вживати. Разом з тим є дві ознаки правової конструкції припинення зобов'язання шляхом передання відступного, що відрізняють її від правової конструкції припинення зобов'язання шляхом заміни одного зобов'язання іншим. Це — характер відступного і момент припинення зобов'язання. 
Зобов'язання припиняється не укладенням договору про передання відступного, а переданням останнього. До передання відступного зобов'язання між сторонами, про припинення якого шляхом передання відступного домовились сторони, існує з усіма наслідками, що звідси випливають (відповідальність боржника, обов'язок боржника сплатити неустойку тощо), якщо інше не встановлено домовленістю сторін. За відсутності іншої домовленості такі ж наслідки наступають за порушення боржником зобов'язання, що ґрунтується на домовленості про припинення зобов'язання шляхом передання відступного. 
Зазвичай передання відступного не впливає на розвиток зустрічного зобов'язання, що ґрунтується на тому ж договорі, що і зобов'язання, яке припиняється шляхом передання відступного.  
3) Припинення зобов'язання зарахуванням. Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. 
Зарахування³ — це односторонній правочин. Він вчиняється шляхом заяви однієї сторони зобов'язання. Це не виключає укладення сторонами договору про зарахування зустрічних вимог, але укладення такого договору грунтується на ст. 604 ЦК, а не на ст. 601-603 ЦК. Стаття 601 ЦК не визначає, кому повинна бути зроблена така заява. Але, виходячи з приватного характеру цивільних правовідносин, було б неправильним вважати, що заява повинна чи може бути зроблена публічно. Заява повинна бути зроблена іншій стороні зобов'язання. Це — цілком необхідно, оскільки зарахуванням (одностороннім правочином) припиняються два зобов'язання між двома їх сторонами: 1) припиняється зобов'язання боржника — суб'єкта, що зробив заяву про зарахування; 2) припиняється зобов'язання боржника — суб'єкта, на адресу якого зроблена заява про зарахування. 
Закон не пред'являє будь-яких спеціальних вимог до форми заяви про зарахування. Оскільки такий право чин повинен кваліфікуватися як такий, що виконується при самому його вчиненні, закон не перешкоджає вчиненню його в усній формі (ч. 1 ст. 206 ЦК). Однак заява про зарахування для осіб, зобов'язаних вести бухгалтерський, та податковий облік, є документом первинного бухгалтерського обліку, тому (за встановленими виключеннями) юридичні особи не можуть використовувати усну форму заяви про зарахування, оскільки така форма не відповідає вимогам до документів первинного бухгалтерського обліку (ст. 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"). У крайньому разі, слід враховувати, що для цілей первинного бухгалтерського обліку може бути складений спеціальний акт. Таким чином, цивільне законодавство допускає здійснення заяви про зарахування в будь-якій формі: усній, письмовій і нотаріальній (публічній),але юридичні особи, а у відповідних випадках і фізичні особи-підприємці, зобов'язані дотримуватись встановлених публічно-правових вимог, що поширюються на порядок оформлення документів первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують припинення зобов'язань зарахуванням. Крім того, слід враховувати, що вчинення заяви про припинення зобов'язання шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог в усній формі може утруднити надання доказів у випадках розгляду відповідного спору у суді. 
4) Припинення зобов'язання прощенням боргу 
Зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора. 
Прощення боргу ⁴— це односторонній правочин, який вчиняє кредитор. Не буде суперечити актам цивільного законодавства укладення договору про прощення боргу. Прощення боргу є правочином, що не потребує дій на його виконання. Тому він може здійснюватись в усній формі, що не звільняє кредитора-юридичну особу, що вчинила такий правочин, від обов'язку оформити документ первинного бухгалтерського обліку, в якому відображено зміст зобов'язання, що припиняється прощенням боргу, а будь-якого кредитора — від обов'язку доказувати в суді відповідні обставини. 
Правочин, що спрямований на припинення зобов'язання прощенням боргу, слід вважати вчиненим в момент отримання боржником письмової заяви кредитора про прощення боргу, в момент усної заяви кредитора боржникові про прощення боргу або в момент підписання договору про прощення боргу. 
Прощення боргу кваліфікується як правочин, що може бути визнаний судом недійсним, якщо він порушує права третіх осіб щодо майна кредитора. Так, не може бути вчинено правочин з метою припинення зобов'язання прощенням боргу, якщо відповідне право кредитора є предметом застави. Слід очікувати, що судова практика буде йти шляхом застосування до правочинів, спрямованих на припинення зобов'язань прощенням боргу ч. 1 ст. 17 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", хоч буквально тут йдеться про двосторонні правочини боржника, в результаті яких його кредиторам завдані або можуть бути завдані збитки. 
Припинення зобов'язання прощенням боргу не впливає на розвиток зустрічного зобов'язання, що ґрунтується на тому ж договорі, на підставі якого виникло зобов'язання, яке припинене прощенням боргу. 
5) Припинення зобов'язання поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Збіг боржника і кредитора в одній особі відбувається у випадках реорганізації юридичних осіб шляхом приєднання однієї юридичної особи до іншої чи злиття юридичних осіб. Збіг може настати також у результаті укладення цивільно-правового договору. Так, наявність між сторонами зобов'язання найму не перешкоджає укладенню тими ж сторонами договору купівлі-продажу об'єкта майнового найму, за яким наймач придбаває у власність цей об'єкт. При переході права власності на здане в найм майно від наймодавця до іншої особи договір найму зберігає чинність для нового власника(ст. 770 ЦК). У прикладі, що розглядається, наймач став власником об'єкта найму, до нього перейшли обов'язки наймодавця. В одній особі збіглися наймодавець і наймач. Зобов'язання найму припиняється. 
6) Припинення зобов'язання неможливістю його виконання  
Ст. 607 ЦК застосовується тільки в випадках, коли відповідно до чинного цивільного законодавства за неможливість виконання, що настала, не відповідає жодна із сторін. Неможливість виконання може бути викликана загибеллю майна, що є предметом зобов'язання внаслідок дії непереборної сили (зокрема, загибеллю нерухомого майна, урожаю сільськогосподарських культур тощо), перешкодами для виконання зобов'язання, що виникли в результаті дії непереборної сили, і іншими обставинами, за яких при виявленні належної дбайливості боржник не в змозі виконати зобов'язання (в зв'язку з дією непереборної сили, простого випадку або діями чи бездіяльністю іншої сторони зобов'язальних правовідносин). Як раз така неможливість виконання мається на увазі в тих положеннях Цивільного кодексу, де використовується поняття неможливості виконання. 
Інколи спеціальними правилами передбачається припинення зобов'язань унаслідок неможливості виконання незалежно від вини однієї із сторін в настанні обставин, що обумовили неможливість виконання. Так, п. 1 і 6 ч. 1 ст.1044 ЦК передбачають припинення зобов'язання (буквально тут йдеться про припинення договору, але в контексті це означає припинення зобов'язань обох сторін) в зв'язку з загибеллю майна, переданого в управління, неможливості управителя здійснювати управління майном незалежно від 
7) Припинення зобов'язання смертю фізичної особи 
Зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою. 
Зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора. 
Смерть фізичної особи-боржника припиняє зобов'язання лише тоді, коли воно нерозривно пов'язане з особою боржника, а тому іншою особою не може бути виконане (з урахуванням умов, встановлених договором). Коло зобов'язань, які припиняються у зв'язку із смертю кредитора, є більш обмеженим, ніж коло зобов'язань, в яких не допускається покладення виконання на іншу особу (ч. 1 ст. 528 ЦК). Зважаючи на це, законодавець встановив спеціальні правила, відповідно до яких смертю боржника припиняються окремі види зобов'язань. 
8) Припинення зобов'язання ліквідацією юридичної особи 
Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. 
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 110 ЦК учасники юридичної особи або орган юридичної особи, уповноважений на це установчими документами, не обмежені законом в прийнятті рішення про ліквідацію юридичної особи. Рішення про ліквідацію юридичної особи може прийняти також суд відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 110 ЦК. Наявність зобов'язань у юридичної особи не є перешкодою для прийняття рішення про ліквідацію юридичної особи. Ліквідація юридичної особи припиняє всі зобов'язання з участю цієї особи: як ті, де вона є кредитором/так і ті, де вона є боржником. Іноді в актах законодавства спеціально зазначається на те, що зобов'язання відповідного виду припиняються у разі ліквідації юридичної особи. Стосовно, наприклад, договору найму необхідність в формулюванні такого спеціального правила (ч. 2 ст. 781 ЦК) виникла у зв'язку з тим, що в цьому правовому інституті встановлено правонаступництво при зміні власника речі, переданої в найм (ст. 770 ЦК). 
Інші підстави припинення зобов'язань 
9. При укладенні іпотечного договору може передбачатись випуск заставної, яка визначається як борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов'язанням (за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі), а в разі невиконання основного зобов'язання — право звернути стягнення на предмет іпотеки (частина перша ст. 20 Закону "Про іпотеку"⁵ ). Видача заставної припиняє грошові зобов'язання боржника, забезпечені іпотекою, і одночасно породжує зобов'язання платежу за заставною. Аналогічним чином видача (передача) векселя відповідно до договору припиняє грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором, оскільки при цьому виникає зобов'язання платежу за векселем (частина третя ст. 4 Закону "Про обіг векселів в Україні"⁶ ). 
10. Розірвання договору тягне за собою припинення зобов'язання відповідно до ст. 653 ЦК. 
Якщо правочин вчинено під скасувальною обставиною, зобов'язання, що виникло на його підставі, припиняється, якщо така обставина настала.

     Припинення зобов'язань за волею сторін  

       Основною підставою припинення  зобов'язання є його виконання. 
   1. Виконання зобов'язання — це вчинення боржником саме тих дій, які він повинен виконати в силу договору чи закону, тобто передати річ, виконати роботу, надати послугу, відшкодувати шкоду тощо. 
   Боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматись від них, а кредитор повинен прийняти виконане. Вчинення боржником дій, прийнятих кредитором, і буде виконанням зобов'язання. 
   Зобов'язання вважається виконаним належним чином, якщо дотримані всі вимоги, що пред'являються стосовно об'єкта, предмета, місця, часу і способу виконання зобов'язання. Якщо при виконанні зобов'язання порушується одна з наведених вище вимог, воно вважається виконаним неналежним чином і кредитор має право відмовитись від прийняття виконаного. 
   Виконання зобов'язання покладається на боржника. У випадку коли виконання безпосередньо пов'язане з особою боржника, саме він повинен виконати зобов'язання, оскільки кредитор може відмовитися від виконаного. 
   Так, якщо картину за зобов'язанням повинен намалювати Н., то замінити Н. в цьому зобов'язанні не може ніхто інший, ні його брат, ні його син. Відповідно і боржник має право відмовитися від виконання свого обов'язку третій особі, якщо виконання пов'язане з особою кредитора. Наприклад, якщо майстер погодився пошити костюм для М., то звичайно, він має право відмовитися від пошиття костюму для дружини М. 
   Суб'єктний склад зобов'язання за час існування зобов'язання може змінюватися. Це має місце як внаслідок універсального правонаступництва, коли до правонаступника переходить увесь обсяг прав та обов'язків правопопередника (наприклад, у разі злиття юридичних осіб), так і в порядку часткового правонаступництва, коли права та обов'язки переходять від однієї особи до іншої на підставі спеціально укладеної вимоги. Такі угоди мають назву відступлення вимоги і переведення боргу. 
   2. Відступлення вимоги — це двосторонній правочин, в якому беруть участь кредитор, який відступає своє право вимоги, і особа, яка стає кредитором і набуває це право на підставі укладеної між ними угоди. Так, заміна кредитора має назву цесії, кредитор, який відступає своє право, називається цедентом, а особа, яка право набуває — цесіонарієм. 
   Відступлення вимоги допускається, якщо воно не суперечить договору або коли вимога не пов'язана з особою кредитора. Так, не допускається відступлення вимоги про відшкодування майнової шкоди, викликаної ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті. 
   На відступлення вимоги згода боржника не потрібна, але він повинен бути сповіщений про це. Якщо боржника не повідомили про відступлення вимоги, то виконання ним зобов'язання первісному кредитору вважається виконанням належному кредиторові. 
   Право вимоги, що належить кредиторові за зобов'язанням, може перейти до іншої особи на підставі не лише угоди, а й закону, коли третя особа виконала перед кредитором обов'язки його боржника. Набуття третьою особою всіх прав, що належали раніше кредиторові, внаслідок виконання нею обов'язків боржника щодо кредитора має назву суброгації. Так, якщо страхова компанія відшкодує страхувальнику вартість зіпсованого чи знищеного майна, у неї виникає право вимоги до особи, з вини якої настав страховий випадок. 
   Заміна боржника в зобов'язанні називається переведенням боргу. Внаслідок переведення боргу місце старого боржника займає нова особа, яка стає боржником за зобов'язанням. Переведення боргу допускається лише за згодою кредитора, оскільки йому не байдуже, хто повинен виконувати зобов'язання. 
   Відступлення вимоги і переведення боргу мають бути здійснені у тих самих формах, що й угоди, на яких вони грунтуються. Тобто якщо договір укладався в письмовій формі, то угода щодо заміни особи в зобов'язанні також потребує письмової форми.

     Надання відступного як спосіб припинення зобов'язання може мати місце як при виникненні зобов'язання, так і в процесі  його виконання.Оформляється відступне  договором, в якому вказуються розмір відступного, порядок і строк  його надання. Стосовно форми відступного діють загальні правила про форму угод. Що ж стосується форми надання відступного, то вона може бути різною: передача грошей, майна, виконання робіт, надання послуг та ін.Розмір, строки і порядок надання відступного встановлюються угодою сторін.

      
   3. Припинення зобов'язання зарахуванням. Зарахування припиняє зустрічні  зобов'язання, якщо вони рівнозначні  за сумою. Практичне значення  зарахування полягає в тому, що  воно створює певні зручності  для суб'єктів зобов'язання, звільняє  їх від необхідності вимагати  виконання вимог, скорочує кількість  судових справ. Заява про зарахування  є одностороннім право-чином,  вона породжує правові наслідки  незалежно від згоди контрагента  на зарахування.  
  Зарахування можливе за таких умов: 
   а) зараховуються однорідні (за змістом) вимоги; 
   б) зобов'язання, які підлягають зарахуванню, повинні бути зустрічними, тобто кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, і навпаки; 
   в) зобов'язання, які зараховуються, повинні бути безспірними, тобто не погашеними позовною давністю, не оспорюватися контрагентом; 
   г) зарахування не відбувається автоматично, необхідно, щоб щонайменше одна із сторін виявила свою волю щодо цього, тобто звернулася із заявою; 
   д) зарахування допускається законодавством. Скажімо, не підлягають зарахуванню вимоги щодо відшкодування заподіяної шкоди життю та здоров'ю, про довічне утримання, стягнення аліментів тощо.

     Зарахування є односторонньою угодою, для нього  достатньо заяви однієї сторони.

     За  наявності всіх вищенаведених умов згоди іншої сторони для зарахування  не потрібно.При цьому, якщо зустрічні  вимоги рівні, то зобов'язання припиняється (повне зарахування), якщо нерівні, то одне із зобов'язань припиняється повністю, а в іншому зменшується обсяг  вимог, але зобов'язання продовжує  існувати (часткове зарахування).Характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення.Але  все ж таки не всі зустрічні  однорідні зобов'язання, строк яких настав, можуть бути зараховані. Відповідно до ст. 218 ЦК України не допускається зарахування таких вимог:

     1) за якими минув строк позовної  давності;

     2) про відшкодування шкоди, зумовленої  ушкодженням здоров'я або заподіянням  смерті;

     3) про довічне утримання;

     4) в інших випадках, передбачених  законом.  

       Зарахування може бути повне  і часткове. При повному зарахуванні  зустрічні зобов'язання припиняються  взагалі. При частковому —  одне зобов'язання припиняється повністю, а в іншому зменшується обсяг вимог, але саме зобов'язання продовжує існувати. 
   Серед підстав припинення зобов'язань за згодою сторін можна назвати новацію, прощення боргу і відступне. 
   4. Новація зобов'язання (оновлення зобов'язання) — це домовленність сторін щодо заміни первинного зобов'язання, яке існувало між кредитором і боржником, іншим. При цьому нове зобов'язання має новий предмет або новий спосіб виконання.  Пункт 2 ст. 652 проекту ЦК України уточнює, що сторони, укладаючи угоду про заміну первісного зобов'язання, що існувало між ними, іншим зобов'язанням, повинні передбачити заміну предмета чи способу виконання.

     Так, замість існуючого договору найму  жилого будинку, власником якого  є наймодавець, сторони укладають  договір купівлі-продажу будинку. Боржник, який повинен сплатити певну  суму грошей за куплений товар, зобов'язується сплатити цю суму на підставі договору позики.

     На  відміну від інших угод сторін, які мають наслідком припинення зобов'язань, зокрема від відступного, новація не припиняє правового зв'язку сторін, оскільки замість зобов'язання, дія якого припиняється, виникає  узгоджене ними нове зобов'язання. Новація відрізняється від заміни виконання. Наприклад, постачальник за згодою покупця замість одних товарів поставляє інші, сторони змінили строки і способи виконання.

     В цих випадках первісне зобов'язання не припиняється, а змінюється і  підлягає виконанню.

     Юридичною підставою для зобов'язання, яке  виникає при новації, є угода  сторін про припинення первісного зобов'язання. Тому від дійсності останнього залежить дійсність нового. Якщо первісне зобов'язання визнається недійсним, то недійсним  стає зобов'язання, яке його замінює.У  практиці використовується поняття пролонгацій (продовження) договірних відносин учасників на новий строк, що також не визнається новацією.

     Новацію характеризує те, що вона припиняє додаткові  зобов'язання, якщо інше не передбачено  законом або погодженням сторін.

     Новація не допускається щодо аліментних зобов'язань, зобов'язань стосовно відшкодування  заподіяної життю або здоров'ю  фізичної особи шкоди, в інших  випадках, передбачених законом.  

      5. Прощення боргу — це відмова  кредитора від своїх вимог. Прощення боргу не матиме юридичного значення, якщо воно обмежує правоздатність особи. 
   6. Відступне. За згодою сторін зобов'язання може бути припинено наданням замість предмета виконання зобов'язання відступного (сплата грошей, передача майна). Розмір і порядок надання відступного встановлюють самі сторони. Відступне як підстава припинення зобов'язання відрізняється від новації зобов'язання. 
   Угода про відступне може бути укладена на будь-якій стадії існування зобов'язання — як до його виконання, так і при невиконанні зобов'язання. Новація переважно має місце, коли стає зрозумілим, що первинне зобов'язання виконати боржнику неможливо або надзвичайно обтяжливо. Новація неможлива щодо зобов'язань з відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю. Відступне в принципі можливо застосовувати до будь-якого виду зобов'язання. 
   7. Мирова угода. Це угода сторін про припинення судового спору між собою шляхом взаємних поступок. Контроль за законністю мирової угоди покладається на суд, який може її не затвердити, якщо вона суперечить законодавству чи порушує законні права й інтереси осіб. 
   За погодженням між собою сторони в будь-який час можуть припинити зобов'язання. Одностороннє розірвання договору як спосіб припинення зобов'язання є винятком (з огляду на особливий характер договору доручення довіритель вправі скасувати доручення, а повірений — відмовитися від доручення в будь-який час).

     За  загальним правилом, не допускається одностороння відмова від виконання  зобов'язання (ст. 162 ЦК).

     Проте у деяких випадках, передбачених законом, зобов'язання може припинятися за волевиявленням однієї із сторін.

     Право на одностороннє припинення зобов'язання, як правило, зумовлене порушенням іншою  стороною своїх обов'язків.

     Так, зобов'язання за договором підряду  може припинятись у зв'язку з відмовою замовника від договору, якщо підрядчик  не приступає своєчасно до виконання  договору або виконує роботу так  повільно, що закінчення її у строк  стає явно неможливим, а також коли підрядчик не усуне недоліки в  роботі у встановлений замовником строк (ст. 347 ЦК). Підрядчик у свою чергу  може відмовитись від договору, якщо замовник, незважаючи на своєчасне  і обгрунтоване застереження з боку підрядчика, у відповідний строк  не замінить недоброякісних або непридатних  матеріалів, не змінить вказівок про  спосіб виконання роботи або не усуне  інших обставин, які загрожують міцності або придатності виконуваної  роботи (ст. 341 ЦК).

     Статті 231 і 234 ЦК України передбачають серед  засобів захисту право покупця  в разі, якщо продавець на порушення  договору не передає покупцеві продану  річ або якщо продана річ неналежаної  якості і її недоліки не були застережені  продавцем, вимагати розірвання договору з відшкодуванням збитків.

     Якщо  покупець на порушення договору відмовиться  прийняти куплену річ або заплатити  за неї встановлену ціну, продавець  може відмовитися від договору і  вимагати відшкодування збитків (ст. 232 ЦК). Враховуючи особисто-довірчий характер взаємовідносин сторін за договором доручення ст. 392 ЦК України передбачає можливість його припинення шляхом скасування договору довірителем і відмови повіреного, тобто на підставі односторонніх дій сторін цього договору.

     Відповідно  до ст. 350 ЦК України замовник за договором  побутового замовлення може вимагати розірвання договору і відшкодування  збитків у разі, якщо підрядчик  допустив істотні відступи від умов договору або інші істотні недоліки в роботі.

     Можливість  односторонньої відмови сторін від  виконання договору поставки передбачена  п. 24 Положення про поставки продукції  виробничо-технічного призначення  і п. 19 Положення про поставки товарів народного споживання.

     Згідно  з вказаними нормами сторони  можуть скористатися правом односторонньої відмови від виконання договору в таких випадках:

     — при поставці продукції (товарів), якість якої не відповідає стандартам, технічним  умовам, іншій документації;

     — при оголошенні покупця банкрутом;

     — при завищенні постачальником ціни на продукцію;

     — в інших випадках, передбачених законодавством. Покупець може також відмовитися  від передбаченої договором продукції (повністю або частково) за умови, що він повністю відшкодує постачальникові  збитки, спричинені такою відмовою. У разі розірвання договору сторона  повинна попередити про це іншу сторону  не пізніше ніж за один місяць. 

     Припинення зобов'язань за обставин, що не залежать від волі сторін   Незалежно від волі сторін зобов'язання припиняються за таких обставин: неможливість виконання зобов'язання; поєднання в одній особі боржника і кредитора; смерть боржника чи кредитора, якщо зобов'язання пов'язане з їх особою; ліквідація юридичної особи (кредитора чи боржника). 
   1. Неможливість виконання зобов'язання. Ця обставина може стати підставою для припинення зобов'язання, якщо її настання зумовлено обставинами, за які боржник не відповідає і які виключають відповідальність боржника. 
   Неможливість виконання може бути спричинена такими чинниками: 
   а) фактична неможливість виконання; 
   б) юридична неможливість виконання. 
   Під юридичною неможливістю розуміють неможливість виконати зобов'язання, оскільки існують перешкоди законного чи морального характеру. Наприклад, предмет зобов'язання вилучено із обігу, видання певного нормативного акта робить неможливим виконання зобов'язання повністю чи частково. Фактична неможливість пов'язана насамперед із обставинами, які мають характер непереборної сили. 
Розрізняють випадкову і винну неможливість виконання. При випадковій неможливості виконання зобов'язання припиняється, і боржник не несе відповідальності за його невиконання.

     Випадкова неможливість може бути зумовлена як непереборною силою, так і будь-якою іншою обставиною, настання якої боржник  не міг і не повинен був передбачити. Якщо жодна із сторін до виникнення неможливості виконання ще не встигла  здійснити дії, пов'язані із зобов'язанням, воно припиняється.

     Вже здійснене виконання у взаємному  зобов'язанні зберігає силу за умови, що сторона, яка його виконала, отримала від іншого контрагента зустрічне задоволення, а те виконання, за яке вона зустрічного задоволення не отримала, їй повертається.

     При винній неможливості виконання зобов'язання не припиняється, а лише змінюється, оскільки для винної сторони обов'язок виконання трансформується в  обов'язок відшкодувати завдані контрагентові  збитки, сплатити неустойку і т. д. Коли предмет зобов'язання визначений індивідуальними ознаками, його знищення спричинює неможливість виконання, і зобов'язання припиняється. Родові речі є речами замінними і доти, доки їх заміна для боржника можлива, зобов'язання продовжує існувати.

     Неможливість  виконання може поширюватися на все  зобов'язання або на окрему його частину. Вона може бути як постійною, так і  тимчасовою. При постійній неможливості виконання зобов'язання припиняється, оскільки мета його недосяжна. При тимчасовій неможливості виконання зобов'язання не припиняється, тільки виконання  переноситься до усунення перешкод. Неможливість виконання зумовлена певними  об'єктивними обставинами, через  які боржник не може здійснити  виконання.

     Але не у всіх випадках неможливість виконання  зобов'язання може бути підставою його припинення.

     Згідно  із ст. 222 ЦК України зобов'язання припиняється неможливістю виконання, якщо вона спричинена обставинами, за які боржник не відповідає.

     Однією  з обставин, яка спричинює неможливість виконання зобов'язання боржником  і звільняє його від відповідальності, є винні дії кредитора, про  що зазначено в ст. 210 ЦК України. За цієї умови кредитор не має права  вимагати повернення виконаного ним  за зобов'язанням.

     Іншою обставиною, яка виключає відповідальність боржника, є правомірне невиконання  або неналежне виконання боржником  зобов'язання. Воно може бути спричинено фізичною, юридичною або економічною неможливістю (загибель індивідуально-визначеної речі, яка є предметом зобов'язання, хвороба артиста, стихійне лихо; видання державним органом акта, який призводить до неможливості виконання, наприклад заборона вивезення товару, вилучення речей, що є предметом зобов'язання, з цивільного обігу, та ін.).