Поняття та форми господарсько-правової відповідальності

Міністерство  освіти та науки України

Українська  академія друкарства 
 
 
 
 

Реферат

на  тему:

«Поняття  та форми господарсько-правової відповідальності»

                                                                Виконала:

                                                                  ст. гр. Б-31

                                                                   Федорів О.А. 
 
 

Львів 2011

План 

Вступ……………………………………………………………….……..3

Поняття та функції господарсько – правової відповідальності..…4

Підстави  господарсько-правової відповідальності…………………..9

Форми господарсько-правової відповідальності……………….....13

Висновок…………………………………………………………….….26

Література…………………………………………………………...….28 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Господарсько-правова  відповідальність являє собою вплив  потерпілого на правопорушника безпосередньо або за допомогою суду в цілях гарантії захисту прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення (ст. 216 ГК України).

     Господарсько-правова  відповідальність — це узгоджена  і упорядкована система санкцій, які застосовуються до правопорушників. Проте в законодавстві неможливо передбачити всі випадки і відтінки, які виникають у відносинах суб'єктів господарювання. Право завжди регулює типові ситуації, притаманні більшості відносин, які виникають на практиці. Воно базується на основних керівних началах, — принципах права, які виражають тенденції і потреби суспільства, що визначають суть системи, галузі або інституту права і в результаті їх правового закріплення мають загальнообов'язкове значення.

     У цілях забезпечення правопорядку в  господарських відносинах і захисту законних прав та інтересів споживачів продукції зазначеною нормою передбачений принцип, згідно з яким у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції. Цей принцип передбачає невідворотність відповідальності за скоєне правопорушення.[2,c.203] 
 
 
 
 
 
 
 
 

Поняття та функції господарсько – правової відповідальності

    При розгляді цього питання господарсько – правової відповідальності необхідно  зрозуміти, що відсутність правопорушень  у господарських правовідносинах  – це ідеальний, а не реальний стан економічного життя. Вони мають здебільшого  деструктивний вплив як на економіку  в цілому, так і на майновий стан господарюючих суб’єктів. Тому одним з найбільш ефективних засобів дотримання господарського правопорядку є відповідальність за господарські правопорушення, яка називається господарсько – правовою відповідальністю.

    Інакше  кажучи, господарська відповідальність – це зафіксована в нормативних  актах або передбачена договором  міра примусу, і негативні (обтяжливі  наслідки), які застосовуються до учасника господарських правовідносин, який вчинив правопорушення чи не виконав  умов господарського договору.

    Це  також економічні за змістом і  юридичні за формою заходи впливу на учасників господарських правовідносин у разі вчинення ними господарського правопорушення у сфері господарювання. Її особливостями є :

• сфера застосування - господарські правовідносини (господарсько-майнові або господарсько-організаційні публічні і т. д.);
• вона є реакцією на протиправну поведінку суб'єкта господарювання, яка може виражатися у конкретному факті (недостача поставленої продукції) або в порушенні закону (діяльність з порушенням ліцензійних умов);
• вона полягає у зменшенні благ суб'єкта господарювання (санкції за правопорушення спрямовані на його майно);
• передбачається в законі або договорі;
• забезпечується державним примусом (порядок застосування: судовий або претензійно-позовний (ст. 222-223 ГК);
• безпосередньо кредитором в оперативному порядку (ст. 235-237 ГК), спеціально-уповноваженими органами (ст. 238 ГК).

    Основними ознаками господарсько – правової відповідальності є:

• майновий та організаційний характер відповідальності;
• така відповідальність є реакцією на протиправну поведінку суб'єкта господарювання, яка може виражатися у конкретному факті (недостача поставленої продукції) або в такому, що визнається законом негативним, загальному результаті господарської діяльності (порушення ліцензійних умов, перевищення лімітів природокористування);
• господарсько-правова відповідальність полягає у зменшенні благ суб'єкта господарювання, однак вона спрямована не на саму особу суб'єкта господарювання, а на його майнову базу (безпосередньо чи в кінцевому рахунку);
• господарсько-правова відповідальність передбачається юридично — в законі та/або договорі;
• господарсько-правова відповідальність забезпечується державним примусом, який проявляється по-різному: явно (винесення арбітражним судом рішення про стягнення з порушника договірних зобов'язань неустойки) або приховано (відмова кредитора прийняти та оплатити продукцію неналежного асортименту);
• господарсько-правова відповідальність застосовується як за принципом вини (відшкодування збитків, сплата неустойки), так і безвідносно від її наявності (господарсько-правова конфіскація, господарсько-адміністративний штраф, оперативно-господарські санкції, планово-госпрозрахункові санкції, господарсько-організаційні санкції);
• можливість перевищення розміру відповідальності у порівнянні з розміром заподіяної шкоди або збитків (наприклад, застосування штрафної неустойки, повернення завдатку тощо).

   Господарсько - правова відповідальність базується  на принципах, згідно з якими:

• потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;
• передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;
• сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі;
• у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч. 3 ст. 216 ГК).[1,c.480]

    За  сукупністю дій щодо застосування до правопорушника у сфері господарювання передбачених законом чи договором  санкцій, а також правових наслідків  такого застосування, визначаються функції  господарсько – правової відповідальності. Види і зміст функцій господарсько-правової відповідальності в теорії господарського права визначаються по-різному.            Узагальнено є підстави виділити шість основних функцій.

       1.Стимулююча функція. Господарсько-правова відповідальність, яка полягає в застосуванні до правопорушника економічних (майнових) санкцій, передбачає спонукання (негативне стимулювання) його і до припинення правопорушення, і до реального виконання зобов'язання. Стимулювання це є негативним у тому розумінні, що особа, яка вчинила господарське правопорушення, несе певні майнові витрати внаслідок застосування до і неї економічних санкцій. Стимулююча функція притаманна практично всім видам санкцій, передбачених або санкціонованих нормами господарського права. Вона має на меті, насамперед, вдовольнити економічний інтерес потерпілою суб'єкта шляхом стимулювання (економічного, майнового) правопорушника до зміни протиправної поведінки. Реальне виконання господарських зобов'язань господарюючими суб’єктами сприятиме реальному задоволенню суспільних потреб у продукції, роботах, послуг.

    2.Компенсаційна  функція. Полягає у відновленні  порушеного господарського правопорядку  й у відшкодуванні правопорушником  майнових ї грошових робіт потерпілій стороні, у поновленні її майнової бази шляхом стягнення на її користь сум компенсаційних майнових санкцій.

    3.Штрафна  функція. Відповідальність суб'єктів господарських правовідносин є однією з форм юридичної відповідальності. Як така, вона викликається протиправною поведінкою (господарським правопорушенням, невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань) правопорушника. У цьому розумінні господарсько-правова відповідальність є ретроспективною, тобто реакцією на вже скоєні протиправні дії (бездіяльність) у вигляді саме відповідальності як покарання правопорушника економічними санкціями. Загалом штрафна функція покладена на такі види господарсько-правових санкцій, як неустойка, штраф, пеня (так звані штрафні санкції).

    4.Функція  попередження правопорушень. Суть її полягає в тому, що завдяки застосуванню відповідальності не тільки усувається факт господарського правопорушення, а й застосовуються (арбітражним судом, судом) правові заходи, спрямовані на усунення його причин та умов. Як попереджувальний засіб господарсько-правова відповідальність найбільш ефективна в тих випадках, коли відмічається матеріально-правовий зв'язок відповідальності господарюючого суб'єкта з матеріальною відповідальністю його працівників, передбаченою трудовим правом. Відшкодування господарюючим суб'єктом збитків, сплата неустойки (штрафу, пені) — це так звані невиробничу витрати, які відносяться на прибуток господарюючих суб’єктів.

    5.Сигналізаційна  функція. Проявляється в тому, що застосування до суб'єкта господарювання господарсько-правової відповідальності є сигналом для нього про необхідність поліпшення своєї роботи з метою уникнення в майбутньому втрат від застосування такої відповідальності, а для контрагентів такого господарюючого суб'єкта — сигналом про необхідність зважити доцільність продовження з ним договірного зв'язку або розірвання існуючого.

    6.Інформаційна (сигналізаційна) функція. Факт пред'явлення претензії, позову, стягнення збитків чи неустойки — це юридична інформація про неблагополучний стан, наявні хиби у господарській діяльності суб'єкта. Водночас це й інформація про необхідність вжиття відповідних заходів щодо поліпшення справ, наведення порядку у власній діяльності. це також інформація для партнерів, контрагентів господарюючого суб’єкта для вирішення питання про доцільність провадження з ним своїх відносин.

    При цьому, щодо господарсько – правової відповідальності діє принцип презумпції вини, тобто «відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання», що передбачено ч.2 ст.614 ЦК. Так, відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК, учасник господарських  відносин відповідає за невиконання  або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення  господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом  або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.[6,c.429] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Підстави  господарсько-правової відповідальності

  Підстави  відповідальності, в тому числі і господарсько-правової, — проблема, яка посідає чільне місце в теорії юридичної відповідальності. В юридичній літературі, в чинному законодавстві, зокрема в ГК України (ст. 218), підставами господарсько-правової відповідальності визнається здійснення правопорушення, тобто протиправної (забороненої) дії чи бездіяльності суб'єктом господарювання або іншим учасником господарського відношення, який порушує права і законні інтереси іншої особи — потерпілого або перешкоджає їх реалізації.

  Невиконання, або ж неналежне виконання  господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності є не що інше, як господарське правопорушення, яке спричиняє господарсько-правову відповідальність правопорушника.

     Ця відповідальність настає, якщо учасник господарських відносин не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Закон не містить переліку заходів, які повинен вживати учасник господарських відносин, тому слід дійти висновку, що вони будуть встановлюватися судовими органами в кожному конкретному випадку, залежно від виду і змісту зобов'язання та скоєного правопорушення.

  Суб'єкт  господарювання звільняється від господарської  відповідальності при порушенні, невиконанні або неналежному виконанні зобов'язання, якщо доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок форс-мажорних обставин — дії непереборної сили, тобто непередбачених, надзвичайних і невідворотних з людської волі явищ. Проте ці обставини повинні братися до уваги як такі, що звільняють правопорушника (суб'єкта господарювання) від господарсько-правової відповідальності, якщо вони виникли і продовжувалися протягом усього строку виконання зобов'язання.

  Водночас  ст. 218 ГК України застерігає, що не вважаються такими, які звільняють правопорушника від господарсько-правової відповідальності, обставини, як: порушення своїх зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

  При порушенні контрагентами своїх  зобов'язань перед правопорушником останній мас право і можливість вжити заходів шляхом застосування правових засобів (звернення в судові органи і стягнення збитків, штрафних санкцій, звернення стягнення на майно і т. ін.) для спонукання контрагентів виконати свої зобов'язання.

  Відсутність потрібних для виконання зобов'язання товарів на ринку теж не може бути обставиною для звільнення правопорушника від відповідальності, оскільки при укладенні договору суб'єкт господарювання повинен був упевнитися в тому, що в нього буде можливість виконати його належним чином.

  При відсутності власних коштів для  виконання зобов'язання правопорушник теж може вирішити цю проблему шляхом одержання кредиту або іншого виду позички і т. ін. Таким чином, ця обставина також не звільняє правопорушника від відповідальності. Одним словом, перелічені обставини мають суб'єктивний, а не об'єктивний характер і не звільняють порушника від господарсько-правової відповідальності.

  У сучасних умовах господарювання важливу  роль відіграє такий засіб господарсько-правової відповідальності, як звернення стягнення  на майно правопорушника. В умовах різноманітності і рівноправності форм власності ця ситуація радикально змінилась і можливість звернення стягнення на майно правопорушника тепер закріплена законодавством.

     При невиконанні передбачених зобов'язанням умов (невиконані зобов'язання), або невиконанні будь-якої умови, або ж неналежному виконанні, тобто такому, що не відповідає тим чи іншим умовам зо бов'язання, правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено законодавством (ч. 1 ст. 219 ГК України).

  Умови і порядок звернення стягнення  на майно правопорушника (боржника), яке здійснюється на підставі рішень судових органів або ж актів інших уповноважених законодавством органів, регулюється Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року із змінами, внесеними Законом України.

  Цей Закон, передусім, не допускає будь-яких виключень із загального правила проте, що суб'єкт господарювання відповідає всім належним йому майном. За цим Законом першочергово стягнення звертається на грошові кошти боржника, які знаходяться в кредитних установах, а в разі їх відсутності — на інше майно, що належить йому на праві власності чи закріплене за ним у користування (за винятком майна, виключеного із обігу чи обмеженого в обігу). Звернення стягнення на майно боржника складається із трьох етапів: арешту (опису), вилучення і примусової реалізації.

  Правопорушник за протиправну дію або бездіяльність  відповідає в повному обсязі, але з цього правила законодавством (частини 3,4 ст. 219 ГК України) передбачені й винятки. Так, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії або бездіяльність як винної сторони, так і потерпілої, то вдію вступає змішана відповідальність і суд, виходячи з конкретних обставин, може зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача віл відповідальності. В основі цієї відповідальності лежить критерій визначення вини самого кредитора в заподіяних йому збитках. У разі, коли вина кредитора була очевидною, значною, такою, що перешкодила боржнику виконати зобов'язання, суд чи третейський суд може звільнити боржника (правопорушника) від відповідальності.[7,c.278]

  За  узгодженням сторін у зобов'язанні можуть передбачатися певні обставини, які через їх надзвичайний (неординарний) характер є підставою для звільнення сторін від господарської відповідальності. Наприклад, при укладенні договору поставки продукції постачальник і одержувач обумовили, що відповідальність не наступить у разі призупинення руху на транспорті в напрямку доставки продукції.

  Загальне правило полягає втому, що зобов'язання повинні виконуватись у встановлені строки. Проте можливе і дострокове їх виконання, якщо це передбачено законом чи договором.

     При порушенні строків виконання зобов'язань боржник відповідає за завдані кредитору збитки у зв'язку з простроченням, в тому числі і за випадкову неможливість подальшого виконання зобов'язання після прострочення (наприклад, втрати предмета зобов'язання через випадкові причини). Якщо ж внаслідок прострочення виконання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від його прийняття і стягнути збитки, яких при цьому зазнав.

  Боржник не вважається таким, що прострочив виконання  зобов'язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора. Отже, прострочення виконання зобов'язання може допустити не тільки боржник, а й кредитор. Він вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання в разі необґрунтованої відмови від прийняття належного виконання, в нездійсненні певних дій, без виконання яких боржник не може виконати зобов'язання (тобто в невиконанні кредиторських обов'язків).

  Відповідно  до ст. 219 ГК України, засвідчення фактів, які підтверджують, що виконання зобов'язання порушене саме через наведені, а не через будь-які інші обставини, є необхідною умовою для звільнення від відповідальності. Такі факти повинні бути належним чином документально чи іншим способом оформлені (довідки метеорологічних служб, декларації митних органів і т. ін.). За таких обставин боржник мас право вимагати від кредитора відшкодування завданих йому збитків, а за грошовими зобов'язаннями — звільнення від сплати відсотків за час прострочення.

  Прострочення  кредитора дає боржникові право  на відшкодування завданих у зв'язку з цим збитків в тому разі, якщо кредитор не доведе, що прострочення не спричинено умисно або через необережність  його самого або тих осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає за виконання на загальних підставах.[2,c.206] 
 
 
 
 

     Форми господарсько-правової відповідальності

     Розрізняють різні форми господарсько-правової відповідальності залежно від характеру  та спрямованості впливу, механізму  реалізації, фактичних підстав застосування. В юридичній літературі немає  єдиної точки зору щодо кількості  форм господарсько-правової відповідальності. Відповідно до однієї з класифікацій,  формами господарсько-правової відповідальності є:

• відшкодування збитків;
• сплата неустойки;
• конфіскація як вид господарсько-правових санкцій;
• господарсько-адміністративні штрафи;
• оперативно-господарські санкції;
• планово-госпрозрахункові (оціночні) санкції;
• господарсько-організаційні санкції.

     У Господарському кодексі України  законодавець закріпив лише 4 форми  господарсько-правової відповідальності, назвавши їх видами господарсько-правових санкцій: відшкодування збитків, штрафні  санкції, оперативно-господарські санкції, адміністративно-господарські санкції. При цьому різновидами останніх відповідно до ч. 1 ст. 238 ГК є санкції майнового характеру (вилучення майна/прибутку що за своїми правовими наслідками подібне до конфіскації; адміністративно-господарські штрафи) та організаційного характеру (зупинення дії або анулюванні ліцензій, скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання та ін.) Крім того, перелік адміністративно-господарських санкцій, передбачених ч. 2 ст. 239 ГК України, є відкритим, а відтак доцільною буде характеристика форм господарсько-правової відповідальності, зазначених у вищенаведеній доктринальній класифікації.

     Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника господарських правовідносин за рахунок іншого суб'єкта - правопорушника.

     Ця  форма відповідальності передбачається як Господарським кодексом України (статті 224-229), так і Цивільним кодексом (статті 623-624, глава 82), численними законами, які регулюють договірні і позадоговірні відносини. Достоїнства і недоліки цієї форми господарсько-правової відповідальності:

• достоїнства: є універсальною (застосовується і в горизонтальних, і у вертикальних відносинах, договірних та позадоговірних); передбачається законом, а, отже, не потребує спеціальної згадки про неї в договорі;
• недоліки: складна для застосування форма господарсько-правової відповідальності:

 а)  важко довести факт наявності  збитків, їх обсяг (збитки можуть  виникнути через значний проміжок  часу; до того ж існуючі методики визначення складу і розміру збитків є недосконалими);

б) необхідно довести наявність усіх елементів об'єктивної сторони складу правопорушення (протиправну поведінку особи, що заподіяла збитки; наявність збитків, їх склад і розмір; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і заподіяними збитками), а також вину порушника (питання доведення вини порушника постає у тих випадках, коли він намагається довести відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК наявність підстав, що виключають його відповідальність).

     Склад збитків визначається статтями 224-225 Господарського кодексу України. Це:

     1) вартість втраченого, пошкодженого  або знищеного майна, визначена  відповідно до вимог законодавства;

      2) додаткові витрати (штрафні  санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

      3) неодержаний прибуток (втрачена  вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

      4) матеріальна компенсація моральної  шкоди у випадках, передбачених  законом.

     Слід  мати на увазі, що в господарському праві застосовується як принцип  повного відшкодування збитків, так і обмеження застосування цього принципу, що відбувається шляхом:

     а) заборони стягувати певну складову збитків (виконавець за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських і технологічних робіт зобов'язаний відшкодувати замовнику реальні збитки у межах ціни робіт, в яких виявлено недоліки, якщо договором встановлено, що вони підлягають відшкодуванню в межах загальної ціни робіт за договором; упущена вигода підлягає відшкодуванню лише у випадках, встановлених законом - ч. 2 ст. 900 ЦК);

       б) заборони стягувати збитки  взагалі (у разі застосування  виключної неустойки);

     в) обмеження іншим шляхом (відповідно до ст. 352 Кодексу торговельного мореплавства відповідальність судновласника за його договірними зобов'язаннями обмежується щодо будь-яких вимог встановленою цим кодексом сумою, розмір якої залежить від місткості судна.

     При визначенні розміру збитків застосовуються такі правила визначення їх розміру:

     а) у разі задоволення боржником  у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, зазвичай (якщо інше не передбачено законом  або договором) враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків;