Поняття та види часу відпочинку

         Поняття та види часу відпочинку.

Время отдыха — это часть календарного периода, в течение которого работник согласно закону должен быть освобожден от выполнения трудовых обязанностей и которое он может использовать по собственному усмотрению для удовлетворения своих интересов и восстановления трудоспособности. Законодательством установлены следующие виды времени отдыха:

·  перерывы в течение рабочего дня (смены);

·  ежедневный отдых (междусменный перерыв);

·  выходные дни (еженедельный отдых);

·  праздничные и нерабочие дни;

·  отпуска.

Перерывы в течение рабочего дня. В соответствии со ст. 66 КЗоТ перерыв для отдыха и питания предоставляется продолжительностью не более двух часов.

Еженедельный непрерывный отдых (выходные дни) — его продолжительность должна быть не менее сорока двух часов (ст. 70 КЗоТ),

Работа в выходной день компенсируется, по соглашению работника и собственника, предоставлением другого дня отдыха или в денежной форме в двойном размере (ст. 72 КЗоТ). К работе в выходной день не привлекаются несовершеннолетние работники (ст. 192 КЗоТ).

Праздничные и нерабочие дни. Законодательством Украины о труде предусмотрены следующие праздничные дни, работа в которые не проводится:

• 1 января — Новый год;
• 7 января — Рождество Христово;
• 8 марта — Международный женский день;

-1 и 2 мая — День международной  солидарности трудящихся;

• 9 мая — День Победы;
• 28 июня — День Конституции;
• 24 августа — День независимости Украины.

Законом Украины от 1 февраля 2000 года “О внесении изменений в статью 73 КЗоТ Украины” исключены из перечня праздничных дней 7 и 8 ноября - годовщина Великой Октябрьской социалистической революции.

Работа не проводится и в дни религиозных праздников, которые в соответствии со ст.73 называются нерабочими:

— 7 января — Рождество Христово;

— один день (воскресенье) — Пасха (Великдень); — один день (воскресенье) — Троица.

Работа в выходные дни оплачивается в повышенном размере в соответствии со ст. 107 КЗоТ Украины.

                 Загальна характеристика перерв протягом робочого часу.

Відповідно до законодавства працівникові протягом робочого дня може надаватися перерва для відпочинку й харчування тривалістю не більше 2 годин, яка не включається в робочий час.

Вона має надаватися, як правило, через 4 години після початку робіт. Час початку й закінчення перерви встановлюється статутом, колективним договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Працівники можуть використовувати час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть також відлучатися з місця роботи.

На тих роботах, де за умовами виробництва перерву встановити не можна, працівникові має бути надано можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням із профспілковим органом підприємства, установи, організації (ст. 66 КЗпП України).

На практиці перерва для відпочинку і харчування встановлюється, як правило, тривалістю від ЗО хвилин до 1 години залежно від конкретних умов для цього та графіків змінної роботи, що діють на підприємстві.

Напередодні святкових, неробочих і вихідних днів за погодженням власника або уповноваженого ним органу з профспілковим органом роботи тривалістю більше ніж 6 годин можуть виконуватися без перерви для відпочинку і харчування. Для деяких категорій працівників, крім цього, встановлюються перерви, що мають спеціальне призначення і включаються в робочий час із відповідною оплатою їх. До них належать перерви для:

— годування дитини (ст. 183 КЗпП України);

— обігріву і відпочинку (ст. 168 КЗпП України);

— працівників зі шкідливими умовами праці тощо.

Перерви в роботі для обігріву і відпочинку надаються, як правило, працівникам, які працюють на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, вантажникам і деяким іншим категоріям працівників. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний обладнувати помешкання для обігріву й відпочинку працівників. Перерви для обігріву застосовуються залежно від температури повітря й сили вітру на місці роботи. Порядок надання перерв для обігріву і відпочинку регламентується колективним договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Перерви, пов'язані зі шкідливими умовами праці, встановлюються правилами з техніки безпеки і виробничої санітарії. Такі перерви надаються на роботах у каналізаційних мережах, місцях, пов'язаних з вібрацією, і т. ін.

Щоденний відпочинок — це відпочинок між робочими днями (змінами). Тривалість щоденного відпочинку має, разом із часом перерви для відпочинку й харчування, становити не менше подвійної тривалості роботи в попередній робочий день.

При вахтовому методі організації праці тривалість щоденного відпочинку в окремих випадках може бути зменшено до 12 годин із компенсацією в подальшому невикористаного щоденного і щотижневого відпочинку (шляхом підсумовування їх) як додаткові вільні від роботи дні протягом облікового періоду (тижня, місяця, кварталу, року).

   Порядок надання та тривалість щотижневого безперервного відпочинку(вихідних днів).

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку має бути не меншою 42 годин (ст. 70 КЗпП України). При підсумованому обліку робочого часу тривалість безперервного щотижневого відпочинку за визначений відрізок часу може бути більшою або меншою 42 годин, однак у середньому за обліковий період не може бути меншою 42 годин.

При 5-денному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при 6-денному — один.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при 5-денному робочому тижні, якщо це не встановлено законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, узгодженим із профспілковим органом підприємства (організації) і, як правило, має надаватися підряд із загальним вихідним днем (ст. 67 КЗпП України). Якщо вихідний день збігається з установленим законодавством святковим або неробочим днем, він переноситься на наступний день після святкового або неробочого.

Працівники, які перебувають у відрядженні, користуються вихідними днями відповідно до режиму роботи того підприємства, установи, організації, куди їх відряджено.

На підприємствах, в установах, організаціях, роботу яких не може бути перервано в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (музеї, театри та ін.), вихідні дні встановлюються місцевими радами народних депутатів.

Якщо підприємства, установи, організації, що виконують роботи з обслуговування населення, працюють щодня, то для їхніх працівників, як правило, встановлюється інший вихідний день, суміжний із загальним вихідним днем.

На підприємствах, в установах, організаціях, припинення роботи яких неможливе у зв'язку з виробничо-технічними умовами або в інших випадках, вихідні дні надаються в різні дні тижня по черзі кожній групі працівників відповідно до графіка змінності, що підтверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням із профспілковим органом підприємства, установи, організації (ст. 69 КЗпП України).

Графік змінності регулярно змінюється з таким розрахунком, щоб вихідні дні кожної групи працівників по черзі припадали на різні дні тижня.

Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи в ці дні допускається тільки з дозволу профспілкового органу підприємства, установи, організації лише у виняткових випадках:

— для запобігання суспільному або стихійному лихові, виробничій аварії і негайного усунення їхніх результатів;

— для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи суспільного майна;

— для виконання невідкладних, заздалегідь не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить надалі нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їхніх окремих підрозділів;

— для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт із метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

Притягнення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу (ст. 71 КЗпП України).

Забороняється залучати до роботи у вихідні дні:

— вагітних жінок;

— жінок, які мають дітей віком до 3 років (ст. 176 КЗпП України);

— працівників, які не досягли 18 років (ст. 192 КЗпП України).

Робота вихідного дня може компенсуватися за згодою сторін наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі в подвійному розмірі (ст. 72 КЗпП України).

Грошова компенсація за роботу у вихідний день виплачується працівникові тільки в разі неможливості надання йому дня відпочинку у формі відгулу, зокрема при його звільненні з невикористаним відгулом і т. ін.

          Загальна характеристика святкових та неробочих днів

Чинним законодавством установлено такі святкові й неробочі дні:

— 1 січня — Новий рік;

— 7 січня — Різдво Христове;

— 8 березня — Міжнародний жіночий день;

— 1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих;

— 9 травня — День Перемоги;

— 28 червня — День Конституції України;

— 24 серпня — День незалежності України;

— один день (неділя) — Великдень;

— один день (неділя) — Трійця.

За поданням релігійних общин інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до 3 днів відпочинку протягом року для святкування їхніх великих свят із відпрацьовуванням за ці дні.

У святкові й неробочі дні допускаються: робота, призупинення якої неможливе у зв'язку з виробничо-технічними умовами (безперервно діючі підприємства, установи, організації); роботи, викликані необхідністю обслуговування населення; невідкладні ремонтні та вантажно-розвантажувальні роботи (ст. 73 КЗпП України).

Роботи в ці дні компенсуються відповідно до ст. 107 КЗпП України.

На безперервно діючих підприємствах, а також на тих підприємствах, в установах, організаціях, у яких застосовується підсумований облік робочого часу, робота у святкові й неробочі дні включається в місячну норму робочого часу з оплатою в подвійному розмірі. Якщо робота в ці дні провадилася понад місячну норму робочого часу, то працівник має право на відгул.

                           Поняття та види відпусток

Відпустка - це час відпочинку, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам із збереженням місця роботи і заробітної плати. Встановлює державні гарантії права на відпустки та визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам Закон України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року.

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні мають право на відпустки нарівні з громадянами України.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" встановлюються такі види відпусток:

1) щорічні відпустки:

- основна відпустка;

- додаткова відпустка  за роботу із шкідливими та важкими умовами праці;

- додаткова відпустка  за особливий характер праці;

- інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки  у зв’язку з навчанням;

3) творча відпустка;

4) соціальні відпустки:

- відпустка у зв’язку  з вагітністю та пологами;

- відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного року;

- додаткова відпустка  працівникам, які мають дітей.

5) відпустки без збереження  заробітної плати.

Законодавством, колективними договорами та угодами, трудовим договором можуть встановлюватись інші види відпусток.

                     Порядок надання та тривалість щорічної основної відпустки

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладання трудового договору. Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів.

Щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. За бажанням працівника частина щорічної відпустки може бути замінена грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не може бути менше ніж 24 календарні дні. Особам віком до 18 років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається.

За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік. У порядку, визначеному колективним договором власник у разі простою підприємства з незалежних від працівників причин може надавати відпустку без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням.

                 Порядок надання щорічних додаткових відпусток

Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Конкретна тривалість відпустки, зазначеної в частині першій цієї статті, встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах.

Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається:

1) окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, - тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;

2) працівникам з ненормованим  робочим днем - тривалістю до 7 календарних  днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених  колективним договором, угодою.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

                  Порядок надання додаткових відпусток у зв’язку з навчанням

Статтею 202 КЗпП України встановлено, що працівникам підприємств і організацій (далі — підприємство), які навчаються в навчальних закладах без відриву від виробництва, власник або уповноважений ним орган (далі — власник) повинен створювати необхідні умови для поєднання роботи з навчанням. Таке право закріплене Конвенцією Міжнародної організації праці № 140 про оплачувані навчальні відпустки від 24 червня 1974 року, яка ратифікована Законом України від 26 вересня 2002 року № 174-IV, і Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №  504/96-ВР (далі — Закон № 504).

Відповідно до цієї Конвенції термін «оплачувана навчальна відпустка» означає відпустку, яка надається працівникові з метою навчання на певний період у робочий час з виплатою відповідної грошової допомоги.

Порядок надання працівникам додаткових відпусток у зв’язку з навчанням (далі — навчальна відпустка) регламентується законодавчими актами України, згідно з якими працівникам підприємств надаються оплачувані, частково оплачувані та неоплачувані навчальні відпустки.

Для одержання навчальної відпустки працівник подає власникові довідку або довідку-виклик навчального закладу, у якій повинні бути зазначені такі дані:

• форма навчання;
• рівень акредитації навчального закладу;
• клас (курс), у якому навчається працівник;
• період навчання, проведення сесії, випускних або перевідних іспитів у школі, вступних іспитів, державних іспитів, захисту дипломного проекту тощо;
• підстава для надання відпустки.

Підстави та порядок надання соціальних відпусток

Законодавством передбачено такі види соціальних відпусток: а) у зв'язку з вагітністю та пологами; б) для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку; в) працівникам, які мають дітей. 
 
На підставі медичного висновку жінкам надається відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 календарних днів після пологів. У разі народження 2 і більше дітей, а також при ускладнених пологах тривалість післяпологової відпустки становить 70 календарних днів. Працюючим жінкам, які віднесені до 1—4 категорій осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, соціальна відпустка надається тривалістю по 90 календарних днів до і після пологів. 
 
Тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно від кількості днів, фактично використаних до пологів. Жінкам, які народили 2 і більше дітей, та в разі ускладнення пологів тривалість відпустки становить 140 календарних днів, а жінкам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, — 180 календарних днів незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів. 
 
До відпусток у зв'язку з вагітністю та пологами роботодавець зобов'язаний за заявою жінки приєднати щорічну відпустку незалежно від тривалості її роботи в поточному робочому році. 
 
Жінці, яка перебуває у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, виплачується соціальна допомога у розмірі 100% заробітку незалежно від стажу її роботи. 
 
За бажанням жінки, після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку. Якщо дитина потребує домашнього догляду і після досягнення нею 3-річного віку, жінці за її бажанням надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, що визначена у медичному висновку, але не більше як до досягнення дитиною 6-річного віку. Закон передбачає можливість закріплення у колективному договорі надання частково оплачуваної відпустки та відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості за рахунок коштів підприємства. Вказана відпустка надається за заявою жінки та оформляється наказом. 
 
Право на додаткову відпустку надається матерям, які мають 2 і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда. Тривалість цієї відпустки — 7 календарних днів без врахування вихідних днів, визначених законодавством або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Отримати цю відпустку може батько, якщо він виховує дитину без матері, у тому числі й у разі тривалого перебування матері у лікувальному закладі. 
 
Зазначена відпустка оплачується в розмірі 100% заробітної плати незалежно від стажу роботи.

 Порядок надання та тривалість  відпусток без збереження зарплати.

З метою задоволення потреб і інтересів працівників ст. 25 Закону про відпустки, ст. 84 КЗпП, а також іншими нормативно-правовими актами врегульовано питання надання їм двох видів відпустки без збереження заробітної плати, що надається: 
— працівнику в обов’язковому порядку у випадках, передбачених законодавством; 
— за згодою між працівником і роботодавцем, згідно зі ст. 26 Закону про відпустки, за сімейними обставинами та з інших причин. 
Відповідно до ст. 2 Закону про відпустки на період відпустки, в т. ч. без збереження заробітної плати, за працівником зберігається місце роботи та посада, також цей період зараховується до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку. 
Слід зазначити, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника в період його знаходження у відпустці, зокрема у відпустці без збереження заробітної плати (частина третя ст. 40 КЗпП). 
Відпустка за свій рахунок не переноситься на інший період (робочий рік) її можна використати лише в той період, коли працівник наділений відповідним статусом. 
Законодавством не передбачено перенесення відпустки без збереження заробітної плати на інший період у випадку тимчасової непрацездатності працівника. Також на підставі ст. 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18.01.2001 р. № 2240-ІІІ, допомога по тимчасовій непрацездатності не надається за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати. 
Перелік випадків, коли в обов’язковому порядку надається відпустка окремим категоріям працівників за ст. 25 Закону про відпустки та ст. 218 КЗпП