Поняття та загальна характеристика системи законодавства

Міністерство освіти і науки України,молоді та спорту

Сумський державний  педагогічний університет ім.. А.С. Макаренка

 

 

Кафедра суспільних дисциплін

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Індивідуально-наукове  дослідне завдання

На тему : Поняття та загальна характеристика системи законодавства

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                    Виконала:

     студентка  051 групи

                                                                                                            Шаповал Т. О.

                                                                К. іст. наук:                                 

Іваній О. Н.                                                                              

                                                                                    

 

Суми 2012

Зміст

 

Вступ…………………………………………………………………….…………3

1. Поняття системи  законодавства………………………………………...……..5

2. Загальна характеристика  і види систематизації законодавства……………..8

3. Система   права   і система    законодавства:    співвідношення    і

   взаємозв’язок…………………………………………………………………14

Висновки………….……………………………………………………………..18

Список використаної літератури………………………………………………..20

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

       У  будь-якому суспільстві та  державі право завжди   існувало   і функціонувало як сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих між собою  норм. Нормативно-правові  акти  видаються  різними  правотворчими  органами держави. Вони  мають  неоднакову  юридичну  силу,  поширюються  на   різних суб’єктів  і  різний  територіальний  простір.  З  плином  часу   між   ними з’являються  протиріччя.   Кількісне   збільшення   нормативного   матеріалу викликає труднощі в його використанні. Тому  перед  вченими-  юристами  було покладено завдання – створити систему

права і систематизацію законодавства.

       У різних країнах існує своя  система і  систематизація  законодавства,  кожна країна  по своєму трактує поняття  системи і систематизацію законодавства.  В суспільстві діє велика кількість правових норм і нормативних  актів. Щоб краще було орієнтуватись  в  них,  необхідно  постійно  приводити  їх  у відокремлену систему або здійснювати

систематизацію.

       Система законодавства - це впорядкована безліч всіх діючих нормативно-правових актів даної держави .

      У  системі  законодавства   тих  або  інших  держав  можна  розрізняти,

наприклад:

      - галузеве законодавство, тобто  однойменне з галузями права,  що збігає

з ними по предметі правового регулювання, наприклад, карне, трудове й т.д.:

      - комплексне законодавство, тобто  таке,  котре  містить  норми   різних

галузей   права:   карного,   адміністративного,   цивільного,    наприклад,

екологічне  законодавство;

      - загальфедеральне законодавство  й законодавство  суб'єктів  федерації

(у федераціях) - законодавство автономії (якщо вищий представницький орган автономії вправі приймати закони);

      - конституційне й інше законодавство,  закони  й  підзаконні  акти  (по

юридичній чинності).

      Структура   системи   законодавства   -   це   внутрішній    підрозділ

законодавства на відносно відособлені групи нормативно-правових актів.

 Структура системи законодавства (її внутрішня будова):

      -  галузева  («горизонтальна»)  -  галузеве  законодавство   (трудове,

цивільне,  карне  й  т.д.  законодавство  ),тобто  в  системі  законодавства

підсистеми   нормативних   актів   розрізняються   по   предметі   правового

регулювання  (наприклад,  предмет  регулювання  трудового  законодавства   -трудові  відносини, а також відносини , тісно пов'язані із трудовими);

      - ієрархічна («вертикальна») -  закони  й  підзаконні  акти,  тобто   в

системі  законодавства  підсистеми  нормативних  актів  (закони,  підзаконні

акти) розрізняються  по юридичній чинності.

      Різновидом ієрархічної структури є ієрархічна структура  законодавства

у  федеративній  державі,  т.зв.  «федеративна  структура  законодавства»  -

федеральне  законодавство й законодавство  суб'єктів федерації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття законодавства

 

       У  тексті  Конституції   України   законодавець   використає   термін

«законодавство»,   але   не   дає   його   визначення.   У    юриспруденції,

правозастосовній  діяльності (як і  в  самому  законодавстві)  використається

розуміння законодавства  у вузькому  й широкому  змісті  («вузьке й широке

трактування законодавства», «вузьке й широке розуміння законодавства»).

      У вузькому змісті «законодавство»  -  це  тільки  закони.  У   сучасній

Україні, з урахуванням  утримування ст.9 Конституції  України,  законодавство - це закони й міжнародні  договори  України (ратифіковані  Верховною Радою України  міжнародні  договори  України  -  складова  частина   національного законодавства України).

      У широкому змісті «законодавство»  - це закони й підзаконні нормативно-

правові акти. Звідси й  розуміння  системи  законодавства  як  системи  всіх

діючих нормативно-правових актів (законів, підзаконних актів).

      Cистематизація законодавства –  це діяльність по  впорядкуванню   чинних

правових актів  і проведення їх у певну систему.

      Форми систематизації є:

     1) кодифікація;

     2) інкорпорація.

      Кодифікація – це систематизація  певної групи юридичних норм  в  єдиному нормативно-правовому акті. При кодифікації замінюються і скасовуються  старі юридичні  норми,  встановлюються  нові,  заповнюються  прогалини у   праві, усуваються суперечності між нормами (кодекси).

      Кодекси – це єдині внутрішньо-узгоджені  за  змістом  юридично-цілісні,

нормативно-правові  акти. Кожний кодекс складається з  загальної та  особливої частини. У загальній частині закріплюються єдині для усієї  галузі  принципи і положення, Особлива частина вміщує норми, які регулюють конкретні види. До кодифікації відноситься кодекси, статути і закони.

      Інкорпорація –  це  систематизація  чинних  правових  актів  у  одному

збірнику за певним критерієм, тобто за  хронологією  або  за  алфавітом.  До

інкорпорації  відноситься  звіт  законів. В  історії   є   і   така   форма

систематизації  законодавства, як консолідація – це  об’єднання законодавств

декількох країн. Законодавство це  форма існування перш  за  все правових  норм,  засіб надання їм конкретності  і  об’єктивності  їх  організації  і  об’єднання  у конкретні правові акти. Але система законодавства – це не просто  сукупність таких  актів,  а  їх  диференційована  система,   заснована   на   принципах субординації і скоординованості її  структурних  компонентів.  Взаємозв’язок між ними забезпечується за  рахунок  різних  факторів, головним  з  яких  є предмет  регулювання  та  інтерес  законодавця  в  раціональні,   комплексні побудові джерел права.

      В рішеннях законодавця про  систему законодавств  побудові  нормативно-правових актів виявляється  реальна, об’єктивно обумовлена  потреба  існування самостійних  галузей права, підгалузей, інститутів, юридичних норм.

      Галузь права – це об’єктивно  відокремлена  в  середині  системи  права

сукупність  взаємопов’язаних між собою норм, об’єднаних  відносно  однорідної сфери суспільних відносин і особливих  юридичних способів впливу на них.

      Галузі права України:

- конституційне  (державне) право;

- державне процесуальне  право;

- адміністративне  право;

- фінансове  право;

- земельне право;

- аграрне право;

- екологічне  право;

- трудове право;

- сімейне право;

- міжнародне публічне право;

- міжнародне  приватне право;

- господарське  право;

- цивільне право;

- цивільне процесуальне  право;

- кримінальне  право;

- кримінальне  процесуальне право;

- арбітражне  процесуальне право;

- виправно-трудове  право;

       Інститут права– це об’єктивно відокремлена в середині  однієї  галузі

права або декількох  галузей  сукупність  взаємопов’язаних  юридичних  норм, об’єднаних спільністю регулювання конкретного виду суспільних відносин.

       Наприклад, інститут купівлі–продажу  знаходиться у  цивільному  праві;

інститут  громадянства  –  в  конституційному  праві;  інститут  поставок  є

міжгалузевим  інститутом.

      В процесі правотворчості законодавець  повинен виходити з особливостей

окремих підрозділів  права, своєрідності їх відношення друг з другом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 2.Загальна характеристика і види систематизації законодавства

 

     В суспільстві існує велика кількість різних правових норм і нормативних

актів. Щоб легше  було в них орієнтуватися, необхідно  постійно  приводити  в актів. Щоб легше було в них орієнтуватися, необхідно постійно  приводити в певну систему.  Така  діяльність  виражається в понятті   “систематизація

законодавства”.Систематизація нормативно-правових  актів (законодавства)–    це діяльність, направлена на впорядкування і здійснення правових норм.

       В  результаті  систематизації  зникають  протиріччя   між   правовими

нормами, відміняються або змінюються застарілі норми  і видаються нові.  Вони групуються   по   системним   ознакам,   зводяться   в   кодекси,   збірники законодавства та інші систематизовані акти. У країнах,  де   діє   процедентне   право   або   звичаєве   право, систематизація правових норм являє собою важку проблему,  оскільки  сучасне законодавство лише формально визнає норматвно-правове становище  прецедентів і правових звичаїв. Канони релігійного права (мосульманського, будистського) не можуть не враховуватись системою законодавства тих держав, де  дані  канони  являються вищими серед більшості населення в силу стійкості релігійних переконань,  що мають багатовікову традицію.

       В теперішній час використовуються  три  основні  форми  систематизації

нормативно-правових актів: кодирікація, інкориорація консолідація.

       Кодирікація– це діяльність правотворчих  органів держави  по  побудові

нового,  зведеного,   систематизованого   нормативно-правового   акта,   яка

здійснюється  шляхом глибокої і всебічної переробки  діючого  законодавства  і внесення до нього нових суттєвих змін.

       В процесі кодифікації в проект  акта включаються діючі норми,  які  не

втратили свого  значення, і знову видані  норми,  які  вносять  якісні  зміни

регулювання окремої  області суспільних відносин. 

Кодифікація  законодавства характеризується наступними ознаками:

-  кодифікаційною  діяльністю  займаються  тільки  компетентні  правотворчі

   органи  на основі конституційних або  інших законних повноважень;

- в результаті  кодифікації складається новий   нормативно-правовий  акт,  що

   включає  норми, які суттєво відрізняються  від раніше діючих;

- кодифікаційний акт є зведеним актом, оскільки в ньому зводиться  в  єдине

   ціле  норми, що знаходилися раніше  в різних актах, але регулювали  одну  і

   ту ж  область суспільних відносин;

- кодифікаційний  акт є основним серед актів,  які діють у відповідній  сфері

   суспільного   життя.  Такий  акт  в   основних  рисах   регулює   суспільні

   відносини,  які  предметом  регулювання   даної  галузі  права  (наприклад

   Земельний  кодекс);

- нормативно-правові  акти,  розраховані  на  довге   регулювання  суспільних

   відносин. Вони враховують можливі зміни   в  суспільному  житті   і  здатні

   регулювати  більш узагальнюючі суспільні  відносини, які можуть виникнути  в майбутньому.

       Кодифікація– це найбільш складна  форма систематизації  законодавства,

яка має правотворчий характер.

       Кодифікаційні акти за своїм  змістом і  найменуванням   поділяються  на

три основних види:

- основи законодавства;

- кодекс;

- положення.

Основи законодавства  – це нормативно-правовий  акт,  що  встановлює  важливі положення (основні начала)  окремої галузі  права або сфери державного правління. Така форма кодифікації використовується у федеративних  (союзних) державах.  Основи  законодавства  складають  нормативно-правову   базу   для кодифікаційної діяльності членів федерації.

       Кодекс –  найбільш  поширений   вид  кодифікаційних  актів,  діючих  в

основних сферах  суспільного  життя,  потребуючих  правової  впорядкованості (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, Митний кодекс, Кодекс  торгівельного мореплавства та ін.).

       Положення – це кодифікаційний  акт спеціальної дії, який видається   не

тільки  законодавчими,  але  і  іншими  правотворчими  органами   (наприклад президентом  або  урядом).  Кодифікаційними   актами   є   загальновійськові статути, діючі у збройних силах, Статут залізниць.

       Значна кількість кодифікаційних  актів у сучасних  державах  не  мають

спеціального  найменування.  Це  різного  роду  закони;  про  власність,  про

пенсійне забезпечення, про військову службу, про  місцеве  самоврядування 

       Інкорпорація – являє собою  об’єднання в збірники або  зібрання  діючих

нормативно-правових актів в окремому порядку без зміни змісту.

       В  результаті  інкорпорації  виконуються  зовнішня  обробка   діючого

законодавства. Що це означає?

1.  При   зовнішній  обробці   нормативно-правові   акти   розташовуються   у

1.  При   зовнішній  обробці   нормативно-правові   акти   розташовуються   у

визначеному порядку:  алфавітному,  хронологічному  або  предметному,  тобто досягається зовнішня впорядкованість.

2. Зміст нормативно-правових  актів, що входять інкорпоративні  збірники  або зібрання законодавства, по суті не змінюється. В них не включаються лише  ті норми які відмінені в законному порядку  або  визнані  такими,  що  втратили силу.

       Інкорпорацію здійснює систематизований  орган  міністерство  юстиції,

який не має  повноважень  відміняти,  змінювати  або  встановлювати  правові норми. Він може лише відобразити у збірнику  зміни  і  доповнення,  які  вже зробив правотворчий орган.

       Інкорпорація  буває двох видів:

- офіційною;

- неофіційною.

       Офіційна  інкорпорація – це впорядкування  правових норм шляхом видання компетентними органами збірників діючих  нормативно-правових  актів.  Видані цими органами збірники законодавства мають офіційний характер. Хоча  вони  і не  є  джерелами  права,  однак  на   них   можна   посилатися   в   процесі правотворчості і застосування права.

       За своєю юридичною  природою  акт  офіційної  інкорпорації  є  формою

опублікування   діючих   нормативно-правових   актів   в    обробленому    і впорядкованому вигляді.

       Розрізняють два види офіційної  інкорпорації: хронологічну і предметну

(систематичну).

       Хронологічна інкорпорація –  це така форма  систематизації,  при  якій

впорядкування   нормативно-правових   актів   здійснюється   за   часом   їх

опублікування і вступом в законну силу.

       В хронологічному порядку видаються  акти  законодавчої  і  виконавчої

влади  в  спеціальних  офіційних  виданнях  (наприклад,  в  “Збірнику  актів

Президента  і Уряду  Російської  Федерації”),  бюлетенях  нормативно-правових актів відомчих  або  місцевих  органів  державної  влади.  При  хронологічні інкорпорації кожний нормативний акт має порядковий  номер,  вказується  його найменування, рік місяць і день видання, а також номер статті. Це  в  значні мірі  полегшує  пошук  необхідного  нормативно-правового  акта,   можливість оперативного  знаходження  і  примічення  правових   норм,   які   в   ньому знаходяться.

       Систематична  інкориорація являє собою впорядкування  діючих нормативно-правових актів  по предметній ознаці, тобто по  галузям права  їх  інститутам, сферам державної діяльності.  В систематизованих  збірниках або зібраннях законодавства  нормативний  матеріал  розподіляється  по  видам  або  сферам правового  регулювання  (державному  устрою,   фінансам,   обороні   країні, кримінальної   відповідальності. користуючись    предметною інкориорацією, державні органи, посадові особи і громадяни можуть швидко  та оперативно використати норми права, які їх цікавлять.

       Не офіційна кориорація  –   це  зовнішня  обробка  законодавства,  яка

проводиться організаціями  або окремими громадянами  (навчальними  закладами, відомствами  вченими  і  практиками)  без  спеціальних  на  то   повноважень правотворчих органів. Неофіційна кориорація  обслуговує  специфічні  потреби установ, організацій, окремих категорій спеціалістів в  нормативно-правовому матеріалі. Це можуть бути збірники трудового або житлового законодавства, довідники з  законодавства  для військовослужбовців,  вчителів,  робітників правоохоронних органів. Офіційною формою опублікування вони не  є,  тому  на них не можна посилатись в процесі правотворчості і застосування  права  плюс предметна інформація.

       Консолідація  –  це  форма   систематизації,  при  якій   відбувається

об’єднання  декількох нормативно-правових актів, діючих  в  одній  і  тій  же

області суспільних відносин, в єдиний зведений нормативно-правовий  акт  без зміни змісту.

       Особливість консолідації полягає  в тому, що вона  має  в   собі  деякі

риси кодифікації  та інкориорації. Консолідаційний акт  є зведеним нормативно-правовим актом  – і це формально зближує його з кодифікацією; а той факт,  що він суттєво нічого не вносить  нового  в  регулювання  суспільних  відносин, зближує його з інкориорацією. По  формі  систематизації  нормативно-правових актів консолодація в більшій мірі схиляється до систематичної  інкориорації. Вона  використовується  там,  де  відсутня   необхідність   або   можливість кодифікацій. В цих випадках консилідація виступає як  ефективний  засіб  для об’єднання однорідного нормативного  матеріала,  скорочення  числа  актів  і покращення форми правового регулювання.

       Предметна  інкориорація  –   більш  складний  вид  систематизації,   в

результаті  якої створюється тома Збірники  діючих  нормативних  актів  вищих органів державної влади і управління розміщених по предметному  принципу  зі органів державної влади і управління розміщених по предметному  принципу  зі строгою тематичною направленістю. Наприклад, об’єднання  нормативних  актів, регулюючих державний устрій, адміністративну відповідальність,  відносини  в тій  чи  інші  галузі  народного  господарства.  Предметна   інформація   є результатом більш глибокого вивчення і аналізу об’єднувального по  галузевій ознаці матеріалу.

       На   цій   старій   найбільш   повно   використовуються    можливості

інкориораційної  форми  відносно  звільнення  законодавства  від  застарілих

актів і іншої  зовнішньої обробки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Система   права   і  система    законодавства:    співвідношення    і

   взаємозв’язок

 Система  права  і  система  законодавства   –  тісно  взаємопов’язані,  але

самостійні категорії, які являють два аспекти однієї і  тієї  ж  сутності  –

права. Вони співвідносяться  між собою як зміст і форма.  Система  права,  як

його  зміст  –  це  внутрішня  структура  права,  яка  відповідає  характеру

регулюючих  ними суспільних відносин. Система законодавства – зовнішня  форма права, яка виражає поділ  його  джерел,  тобто  систему  нормативно-правових актів. Право не існує без законодавства, а  законодавство  в  широкому  його розумінні і є право[5].

       Структура права носить об’єктивний характер і обумовлена  економічною базою суспільства. Вона не  може  будуватися  за  бажанням  законодавця.  Її елементами, як відомо, є:

- норма права;

- галузь;

- підгалузь;

- інститут;

- субінститут.

       Вони   у   своїй   сукупності   покликані   максимально   враховувати

багатообразність  регулюючих суспільних відносин, їх  специфіку  і  динамізм.

Оновлення системи  права пов’язано перш за все з  розвитком  і  удосконалення суспільних  процесів,  актуальність  яких  породжує  появу нових   правових інститутів і галузей.

       Разом з  тим  структура   система  права  не  може,  бути  розкрита  з

достатньою  повнотою і точністю, якщо не бачити її  органічного  поєднання  з зовнішньою формою права –  системою  законодавства.  Законодавство  –  форма здійснення перш  за  всеправових  норм,  засіб  надання  їм  конкретності  і об’єктивності , їх організації і об’єднання в конкретні  правові  акти.  Але система  законодавства  –  це  не  просто  сукупність  таких  актів,  а   їх диференційована   система,   заснована   на   принципах    субординації    і скоординованості її структурних компонентів.

       Однак система права і система  законодавства не тотожні.  Між   ними  є

суттєві відмінності  і  не  співпадання,  які  дозволяють  говорити  про  їх

відносну самостійність.

       По-перше, це виражається в  тому, що первинним елементом  системи права є норма, а первинним елементом  законодавства  виступає  нормативно-правовий акт. Юридичні норми  галузей  права  –  це  будівельний  матеріал,  з  якого складається та чи інша конкретна галузь законодавства. Але при побудові кожної законодавчої галузі цей будівельний матеріал може  вживатися в різному наборі нормативного акта. Ось чому галузі законодавства не  завжди співпадають з галузями права і таке неспівпадання двояке.

       В одних випадках ми можемо  констатувати факт, коли галузь  права є,  а

галузі   законодавства   немає   (фінансове   право,    право    соціального

забезпечення, сільськогосподарське право  і  т.д.).  Такі  галузі  права  не

кодифіковані, а діючі в цій сфері нормативний матеріал розкиданий по  різним правовим актам, які потребують уніфікації.

       Не виключена зворотна ситуація, коли галузь законодавства   існує  без

галузі права (митне законодавство Повітряний кодекс РСФСР і т.д.).

       Може бути і ідеальний варіант,  коли галузь права співпадає  з  галуззю

законодавства  (цивільне  право,  кримінальне,  трудове,  адміністративне  і

т.д.). такий варіант  найбільш бажаний, тому  що  зближення  двох  систем  їх

гармонійний розвиток підвищує ефективність функціонування  всього  правового механізму.

       Є  так  звані  комплекси   галузі  законодавства,   які   виникли   із

співпадання  норм  адміністративного,  цивільного  і  деяких  інших  галузей

права. Важливим з них є господарське законодавство. По-друге, система законодавства за об’ємом наданого в ньому матеріалу

ширше системи  права, так як включає в свій зміст  положення, які  у  власному смислі не  можуть  бути  віднесені  до  права  (різні  програмні  положення, вказані на цілі і мотиви видавництва актів і т.п.).

       По-третє, в основі ділення  права на галузі і інститути  лежать предмет

і  метод  правового  регулювання.  Тому  норми  галузі  права  відрізняються

і  метод  правового  регулювання.  Тому  норми  галузі  права  відрізняються

високим  ступенем  однорідності.  Галузь  же  законодавства,   регулюючи   у

виділенні  сфери  державного   життя,   виділяються   тільки   по   предмету

регулювання  і  не  мають  єдиного  методу.  Крім  цього,   предмет   галузі

законодавства включає в себе досить різні  відносини,  у  зв’язку  з  чим  і

галузь законодавства  не є однорідною, як галузь права.

       По-четверте,  внутрішня  структура   системи  права  не  співпадає   з

внутрішньою структурою системи законодавства. Вертикальна  структура  системи законодавства  будується  у  відповідності  з  юридичною  силою  нормативно-правових актів, компетенцію  органа,  який  їх  видає  в  системі  суб’єктів нормотворчості.  В   цьому   плані   система   законодавства   безпосередньо відображає  національно-державний   устрій    Російської    Федерації,    у відповідності з яким ведеться федеральне та республіканське законодавство.

       Єдність принципів розподілу  правотворчої компетенції  між   державними

органами на кожному з  вказаних  рівнів  виділити  два субординарних зрізи

законодавства: 1) акти вищих органів державної  влади; 2) акти вищих  органів державного управління. Вертикальна ж структура права  –  це  його  поділ  на норми, інститути, галузі і т.д.

       В основі горизонтальної структури законодавства лежать  горизонтальні

зв’язки між  елементами  системи  законодавства,  які  виходять  з  характеру

взаємозв’язків  між складовими частинами  предмету  регулювання.  При  такому структурному розкладі галузі законодавства не співпадають з галузями  права і їх число перевищує число галузей права.

       По-п’яте, якщо система права  носить об’єктивний характер, то  система