Порівняння “Пам’яті та Мислення”

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ ТА КОРЕКЦІЙНОЇ ОСВІТИ

ІНДЗ на тему:

Порівняння “Пам’яті та Мислення”

Робота

Студентки Спб-2-12-4Од

I-курсу

Андреєвої Юлії

Київ 2013 
ПЛАН

ВСТУП………………………………………………………………………...3

1. Фізіологічні основи пам’яті………………………………………..……..4
2. Мислення і мозок………………………………………………………….7

3. Види і процеси пам’яті……………………….………………………….…8

4. Види і процеси мислення…………………………………………………16

ВИСНОВКИ………………………….…………..…………………………..19

ЛІТЕРАТУРА………………………………………….……………………..20 
ВСТУП

Порівняння таких особливостей людини, як мислення та пам’ять, є досить складним та трудомістким процесом.

Пізнання навколишнього світу починається з відчуттів, сприймань і породжує людське мислення. Воно супроводжує усі розумові процеси людини. Саме мислення забезпечує нам можливість виходу за межі чуттєвого, розширює межі та глибину нашого пізнання, відображає суттєві зв'язки і відношення між предметами, через відоме веде нас до невідомого.

Мислення це необхідна умова щастя, воно дає нам велику насолоду, пробуджує смак до прекрасного та великого, позбавляє людину лінощів і нудьги. Г. Сковорода зазначав: "Пізнаєш істину - ввійде тоді у кров твою сонце". До розумової діяльності нас спонукають здебільшого проблемні ситуації, які є вихідним моментом мислення. Це ніби внутрішній конфлікт між знанням та незнанням. Причини виникнення проблемної ситуації - недостатність інформації, знань. Наявна проблема активізує людське мислення. Філософія трактує мислення як соціальне зумовлений процес, якість якого змінюється під час розвитку. Сенека передбачав: "Прийде час, коли нащадки наші будуть дивуватися, що ми не знали того, що так очевидно". Сьогодні це зрозуміло, адже інформаційний запас людства, набутий за час його існування завдяки мисленню, значно розширився.

Розвиток людини як особистості, ускладнення її поведінки і поступове збагачення її діяльності відбувається за рахунок нагромадження індивідуального досвіду. Його формування було б неможливим, якби відчуття, сприймання, думки, переживання, які виникають в корі головного мозку, безслідно зникали. Ніяка актуальна дія немислима поза процесами пам’яті, бо протікання будь-якого психічного акту передбачає утримання його елементів для скріплення з наступним. Без цього неможливий розвиток людини. Будучи найважливішою характеристикою всіх психічних процесів, пам’ять забезпечує єдність і цілісність особистості людини. Пам’яттю називають процеси запам’ятання, збереження, відтворення і забування різноманітного досвіду. За ім’ям грецької богині пам’яті Мнемозіни їх ще називають мнемічними процесами. На думку Арістотеля, пам’ять є соціальною спадкоємницею, нашим безцінним багатством і силою. Завдяки їй людина у вигляді знань може присвоювати надбання попередніх поколінь. Пам’ятаючи минуле, вона краще розуміє теперішнє і може прогнозувати майбутнє. Людина без пам’яті перестає бути особистістю, не орієнтується в часі і просторі.

1. Фізіологічні основи пам’яті

За даними американської психологічної асоціації серед усіх вищих психічних функцій найбільша кількість публікацій у світі присвячена розв’язанню проблем пам’яті і з’ясуванню її механізмів. Проте повністю розробленої і завершеної теорії пам’яті не існує і понині. Представники різних психологічних напрямів розробляли „свої” теорії пам’яті. Найбільш поширеними серед них є асоціативна, гештальтпсихологічна, біхевіористична, когнітивна і діяльнісна. [1]

Асоціативна теорія ґрунтується на вченні Арістотеляпро три типи асоціацій: по суміжності, схожості і контрасту. Найважливішим у цій теорії є поняття асоціації – зв’язку, поєднання між явищами. Воно виступає в якості обов’язкового пояснювального принципу всіх психічних утворень, який стверджує: якщо якісь психічні явища в свідомості людини виникають одночасно або послідовно одно за другим, то між ними утворюється асоціативний зв’язок і повторна поява одного з елементів цього зв’язку викликає в свідомості уявлення всіх інших елементів. Ігноруючи активність суб’єкта, який запам’ятовує, асоціаністи механізм запам’ятовування шукали в зовнішніх умовах. Ця теорія виявилася односторонньою. Вона не змогла пояснити багатьох важливих особливостей людської пам’яті, таких як її вибірковість та залежність процесів пам’яті від особливостей організації матеріалу.

Гештальтпсихологічна теорія прийшла на зміну асоціативній у другій половині Х!Х ст.. Її основоположники, зробивши гештальт основним поняттям і головним пояснювальним принципом всіх психічних явищ, вважали, що механізми пам’яті визначаються законами гештальту. Особлива увага зверталася на структурованість і цілісність матеріалу, який запам’ятовується. Гештальтисти вірно підмітили, що погано структурований матеріал запам’ятовується важко, а добре структурований – легко. Але не лише організація матеріалу визначає ефективність запам’ятовування. Ця теорія ігнорувала активність суб’єкта, а тому виявилася теж однобокою.

Біхевіористична теорія практично розвивала дальше погляди асоціаністів щодо рефлекторних механізмів формування індивідуального досвіду. Вона розглядала асоціації як елементи досвіду, що ґрунтуються на функціональних зв’язках між вправами і від яких залежали результати научіння. При цьому було встановлено, що на успішність закріплення впливає інтервал між вправами, міра подібності, обсяг матеріалу, рівень научіння, вікові та індивідуальні відмінності між людьми.

Когнітивна теорія розглядає пам’ять як сукупність різних блоків і процесів переробки інформації, кожен з яких виконує чітко встановлену роль. Одні блоки виділяють і здійснюють розпізнавання характерних рис інформації, другі - будують когнітивну схему орієнтування в особливостях інформації, треті - здійснюють тимчасове утримання інформації, а четверті - її подачу в певній формі. Проте ця теорія має недоліки подібні до попередніх теорій. Вона не враховує активність суб’єкта в процесі запам’ятовування.

Діяльнісна теорія пам’яті у вітчизняній психології сформувалася на основі робіт Л.С.Виготського, П.І.Зінченка, А.О.Смірнова та ін. Вони вважали, що запам’ятання матеріалу можливе лише в умовах активної діяльності з ним. На їх думку, закономірності пам’яті визначаються тим, що робить людина з матеріалом для запам’ятання і яке місце він займає в її діяльності. Ця теоретична концепція не ігнорує досягнення інших теорій, а творчо використовує їх при поясненні природи та закономірностей пам’яті.

Фізіологічні теорії пам’яті. Вони тісно пов’язані з вченням І.П.Павлова про утворення тимчасових умовних зв’язків, які лежать в основі формування індивідуального досвіду людини. Умовний рефлекс як акт утворення зв’язку між новим і раніше закріпленим є фізіологічною основою акту запам’ятовування. Як зазначалося вище велику роль при цьому відіграє підкріплення. На виявлення фізіологічних механізмів пам’яті орієнтована і розроблена рядом авторів фізична теорія пам’яті, які вважають, що проходження нервового імпульсу через групу нейронів залишає після себе певний слід у вигляді електричних і механічних змін у синапсах. Вони припускають, що відображення об’єкту, наприклад обстеження його оком по контуру, приводить до утворення в мозку певної просторово-часової нейтронної структури. Тому ця теорія дістала назву теорії нейронних моделей. Процес утворення нервової моделі і її наступна актуалізація, на думку авторів, є механізмом запам’ятовування, збереження і відтворення сприйнятого. Дослідження механізмів закріплення і збереження слідів проведене на нейтронному рівні показало, що замикання аксона на дендрити інших нейронів або на тіло своєї клітини створює можливість для існування замкнутих реверберуючих кіл збудження (кіл саможивлення). Нервовий імпульс, циркулюючи по цьому колу , здійснює самозарядження клітин. Ці стійкі реверберуючі кола вважають фізіологічним субстратом збереження слідів. Проте в цій гіпотетичній теорії ще не з’ясовано багать питань.

Біохімічні теорії пам’яті. Сучасний розвиток науки дозволяє вивчати механізми пам’яті на молекулярному, біохімічному рівні. На основі проведених досліджень ( В.В.Дергачов, Д.Гейто, Хіден та ін.) виникла гіпотеза про двохступінчатий характер процесу запам’ятовування. На першій стадії при безпосередній дії подразника відбувається електрохімічна реакція, наслідки якої викликають короткочасні зворотні зміни в клітинах, що вважається фізіологічним механізмом короткочасної пам’яті. Друга стадія, яка виникає на основі першої, є більш тривалою і приводить до утворення незворотних хімічних змін у клітинах, а саме, до утворення нових білкових речовин. Ця стадія становить основу довготривалої пам’яті. Окремі положення цієї гіпотези підтверджено в дослідах на тваринах. Прихильники хімічних теорій стверджують, що в основі механізмів закріплення, збереження і відтворення слідів лежать різні перегрупування молекул нейронів, перш за все молекул нуклеїнових кислот, під дією подразника. В дослідах Хідена встановлено, що тривале подразнення нейрона збільшує в ньому вміст рибонуклеїнової кислоти (РНК) і надає йому можливість резонувати на повторні впливи знайомих подразників. Практично необмежена можливість змін молекул РНК є базою для збереження великої кількості слідів збуджень. Вважають, що РНК є носієм індивідуальної пам’яті. Дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК) є носієм генетичної, спадкової пам’яті. Пошуки фізіологічних механізмів пам’яті продовжуються.

2. Мислення і мозок

    Людство завжди цікавило питання: як саме ми мислимо? Про це на думку американського вченого Дж.Ройса, ми могли б дізнатися з мозкових коливань, які можна записати. Однак мозкові коливання можуть розповісти нам про те, як людина думає, але вони ніколи не розкриють того, про що вона думає.    

Природу мислення вивчали починаючи з XVII ст.Вчені-фізіологи вважають, що завдяки нейротрансмітерам (хімічній речовині) ми здатні мислити, мріяти, пам'ятати. [2]

За вченням І.Павлова, мислення "...нічого іншого не становить, як асоціації, спершу елементарні, що стоять у зв'язку зі зовнішніми предметами, а потім домінуючі. В основі мислення лежать як першосигнальні так і другосигнальні зв'язки з домінуванням останніх. Саме другі сигнали, або "сигнали сигналів", забезпечують спеціально людське, вище мислення.

Аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку - основа людського мислення. Лауреат Нобелівської премії Дж.Екклс вважає мозок акцептором думки, а не її продуцентом. Він стверджує, що мозок лише приймає і обробляє чужі думки, а не продукує власні. Академік Н.Бехтерєва лише частково погоджується з цією думкою. Якщо мова йде про щось складне - теорії, гіпотези, концепції, - то тут під впливом певних емоційних станів у мозку іноді з'являється розв'язання проблеми.    

Вчені-психологи, зокрема Дж.Брунер та А.Сперлінг, дійшли висновку, що люди думають не лише за допомогою мозку, але й усього тіла. Нервова система, без сумніву, відіграє основну роль у процесі мислення, тому що інтегрує усі інші частини організму, однак органи чуття м'язи, залози також виконують важливі функції у розумовому процесі.    

Акт мислення - єдність знань, досвіду, інтелектуальних дій та власного ставлення до певної діяльності, бо мислить не просто мозок, а жива істота. На основі наявної інформації, здібностей, навичок і звичок людина асоціює, тобто встановлює зв'язки між предметами. Класифікацію асоціацій запропонував давньогрецький філософ Арістотель. Він вивів закони асоціацій за: схожістю, контрастом, суміжністю.    

3. Види і процеси пам’яті

Види пам’яті. Пам’ять людини є надзвичайно складною і багатогранною, а тому залежно від вибраної ознаки її можна класифікувати по різному. Якщо за ознаку класифікації вибрати зміст матеріалу, який запам’ятовують, то виділяють образну, рухову, емоційну і словесно-логічну пам’ять. Образна пам’ять полягає в запам’ятовуванні образів і уявлень про предмети і явища та властивостей і зв’язків між ними. Вона буває зоровою, слуховою, нюховою, смаковою і дотиковою, залежно від аналізаторів, які використовуються при запам’ятовуванні. На відміну від образів сприймання образи уявлень пам’яті не такі яскраві, менш деталізовані, але більше узагальнені. Ці мнемічні образи не залишаються постійними, а змінюються під впливом інших уявлень, процесів забування тощо. Виняток становлять ейдетичні образи – яскраві та чіткі уявлення, які зберігаються в пам’яті тривалий час без будь-яких змін. Ейдетична пам’ять зустрічається у художників, музикантів, а також у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Фізіологічною основою образної пам’яті є передусім нервові зв’язки першосигнального характеру при участі другої сигнальної системи. Рухова пам’ять полягає в запам’ятовуванні і відтворенні людиною своїх рухів. Така необхідність виникає при різних видах людської діяльності. Вона є основою для формування навичок ходьби, письма, різних трудових навичок і вмінь. Показником хорошої рухової пам’яті є фізична вправність людини. Цей вид пам’яті ґрунтується на першосигнальних і другосигнальних нервових зв’язках. Емоційна пам’ять полягає у запам’ятовуванні і відтворенні людиною своїх емоцій і почуттів. [3]

Безпредметних переживань немає, а тому вони завжди запам’ятовуються разом з об’єктами, які їх викликають. Емоції сигналізують про те, як задовольняються потреби і інтереси людини, як складаються її стосунки з іншими людьми, Тому емоційна пам’ять має дуже важливе значення в житті людини. Словесно-логічна пам’ять – це специфічно людський вид пам’яті, що проявляється в запам’ятовуванні і відтворенні наших думок, понять, суджень, які відображають предмети і явища з їх загальними властивостями, істотними зв’язками і відношеннями. Думки не існують без мови, а тому пам’ять називають не просто логічною, а словесно-логічною. В ній провідна роль належить другій сигнальній системі. На відміну від раніше названих видів пам’яті, які в простіших формах є у тварин, ця пам’ять властива тільки людині.

Від неї залежить розвиток всіх інших видів пам’яті. Всі чотири види пам’яті є у всіх людей, але рівень їх розвитку залежить від основної діяльності, якою люди займаються. Якщо за ознаку класифікації вибрати час збереження матеріалу, то пам’ять поділяють на сенсорну, короткочасну і довготривалу.

Сенсорна пам’ять характеризується дуже коротким часом ( до 2 сек.) збереження сприйнятої інформації, яка фіксується в рецепторах ( на сітківці ока, в закінченнях нюхового, смакового та інших нервів). Суб’єктивно це переживається як відгук події, яка тільки відбулася ( стоїть перед очима, звучить у вухах тощо). Залежно від аналізатора вона має різну модальність.

Найбільше використовується зорова і слухова сенсорна пам’ять. Завдяки сенсорній пам’яті людина одержує можливість розпізнавати образи предметів ще в процесі їх формування. Короткочасна пам’ять характеризується швидким запам’ятовуванням матеріалу, негайним його відтворенням і швидким забуванням. Вона пристосована до обслуговування ситуативних моментів діяльності і має обмежений обсяг. Дж. Міллер показав, що залежно від складності об’єктів запам’ятання, він коливається від 5 до 9 об’єктів. І.Хофман вказує, що обсяг короткочасної пам’яті залежить від швидкості дії механізму кодування інформації . Встановлено, що в основі короткочасної пам’яті лежать процеси активного приговорювання, тобто повторення інформації індивідом. Довгочасна пам’ять забезпечує довготривале збереження матеріалу нерідко значного об’єму. Основним механізмом введення інформації в довгочасну пам’ять і її фіксації є повторення, яке відбувається на рівні короткочасної пам’яті.

Причому механічне повторення, коли людина не вникає в зміст інформації, не забезпечує її тривале запам’ятання. В процесі збереження поступово відбувається деяка структурна перебудова матеріалу: зменшується обсяг, втрачається чіткість формулювань, але чіткіше виділяється його структура і основний зміст. Якщо за ознаку класифікації вибрати мету діяльності людини, то пам’ять поділяють на мимовільну і довільну.

Мимовільною пам’яттю називають процеси запам”ятовування і відтворення, в яких відсутня спеціально поставлена мета щось запам’ятати чи відтворити. Мимовільне запам”ятовування відбувається ніби само по собі. Воно виступає як побічний продукт діяльності, яку виконує людина, а тому є фрагментарним і неміцним. Необхідною умовою мимовільного запам’ятання будь-яких об’єктів є активна взаємодія з ними. Довільна пам’ять – це запам”ятовування і відтворення, коли людина ставить перед собою мету запам’ятати. Тоді запам”ятовування відбувається як спеціальна мнемічна дія, що здійснюється за допомогою мнемічних операцій, до яких входять включення матеріалу в систему досвіду індивіда, пошук способів організації матеріалу для його запам’ятання і відтворення та ін. Мимовільна і довільна пам’яті являють собою дві послідовні ступені розвитку пам’яті. За допомогою мимовільної пам’яті без спеціальних мнемічних намірів формується основна частина людського досвіду. Довільна пам’ять використовується тоді, коли виникає необхідність керувати своєю пам’яттю. За рівнем усвідомлення матеріалу, який запам’ятовується, пам’ять поділяють на смислову і механічну.

Смислова пам’ять пов’язана з розумінням матеріалу, який запам’ятовується. Вона спирається на смислові зв’язки, які являють собою різні за складністю системи словесних і образних асоціацій. Запам’ятовуваний матеріал логічно обробляється, узагальнюється, пов’язується з наявним досвідом, а тому довше зберігається і легше відтворюється, Смислове запам”ятовування розвивається разом з розвитком мовлення і мислення. Воно буває мимовільним і довільним. Механічна пам’ять існує в тих випадках, коли не забезпечується розуміння засвоюваного матеріалу. Вона починає діяти тоді, коли матеріал надто важкий для розуміння або коли його розуміння підмінюється простим повторенням. Іноді невірно вважають, що механічне і смислове запам”ятовування є ступенями розвитку пам’яті. Це не так. Механічне запам”ятовування не є обов’язковим. Навпаки, з ним треба боротись, бо воно стримує розвиток смислової пам’яті.

Процеси пам’яті. До них відносять запам”ятовування, збереження, відтворення і забування. Запам’ятовування – це процес пам’яті, в результаті якого відбувається закріплення нового матеріалу шляхом пов’язування його з раніше набутим. Воно є закономірним продуктом діяльності суб’єкта з об’єктом і має вибірковий характер. Характеристики запам”ятовування матеріалу визначаються мотивами, цілями і способами діяльності особистості. Так, в дослідах О.Шорохової одній групі студентів розповідали про інструменти, якими потрібно буде користуватися при побудові зоолабіринту і показували їх, а інша група працювала на його будівництві, використовуючи на практиці ці знаряддя. Через деякий час попросили студентів пригадати , які інструменти потрібні для будівництва зоолабіринту. Виявилося, що в другій групі запам’ятання було значно повнішим. Залежно від того ставиться перед людиною мнемічна задача чи ні запам”ятовування поділяють на мимовільне і довільне. При мимовільному запам’ятовуванні людина не ставить собі за мету щось запам’ятати і не використовує для цього ніяких засобів, тобто мимовільне запам”ятовування не є спеціально цілеспрямованою дією. Воно є побічним результатом діяльності, яка спрямована на виконання інших завдань. При довільному запам’ятовуванні людина, що спонукається певними мотивами, ставить перед собою задачу щось запам’ятати і застосовує певні засоби для досягнення мети. Як за метою, так і способом досягнення мимовільне і довільне запам”ятовування є двома ступенями розвитку запам”ятовування.

Спочатку у дитини виникає мимовільне запам”ятовування і тільки пізніше воно стає довільним. Мимовільне запам”ятовування відбувається в діяльності людини і є її закономірним продуктом. Про це переконливо свідчать досліди проведені П.І.Зінченком та А.О.Смірновим. В одній групі кожному учневі запропонували набір карточок, на яких були зображені рослини, тварини, машини тощо і числа. Учнів попросили розглянути карточки і розподіли їх на групи за зображеними об’єктами. Коли вони справилися із завданням, карточки зібрали і через деякий час учнів попросили пригадати які предмети були зображені на карточках. Виявилося, що учні запам’ятали немало предметів. Коли ж їх попросили пригадати зображені числа, то виявилося, що їх запам’ятали мало, а деякі учні навіть дивувалися чи були там числа. В іншій групі учням запропонували ці ж карточки і попросили розмістити їх в порядку зростання зображених чисел.

Через деякий час, після того як карточки зібрали, учнів попросили пригадати зображені числа. Виявилося, що вони добре пам’ятають ці числа, але слабо запам”ятали предмети, зображені на карточках. Таким чином було встановлено, що необхідною умовою мимовільного запам’ятання якогось матеріалу є дійове ставлення до нього. В дослідах з розв’язуванням арифметичних задач учнями перших класів і студентами вузу було встановлено: Якщо матеріал входить в зміст основної мети діяльності, то він запам’ятовується краще, ніж тоді, коли включається в умови досягнення мети.

Це пояснюється тим, що матеріал, який займає різне місце в діяльності людини має різне сигнальне значення, а тому викликає різне орієнтування і по різному підкріплюється. Крім того, в дослідах було показано, що матеріал, який займає місце основної мети в діяльності запам’ятовується тим краще чим змістовніші зв’язки встановлюються в ньому. Тобто мимовільно запам’ятовується краще той матеріал, який викликає більш активну розумову роботу над ним.

Мимовільно запам’ятовується повніше і міцніше той матеріал, який має для нас істотне життєве значення, що викликає у нас інтерес і емоції. Такі основні умови продуктивності мимовільного запам”ятовування. Крім того, треба знати і його недоліки, що воно схематичне, неповне і неміцне. Однією з основних умов продуктивності довільного запам”ятовування є чітка постановка мети, завдання запам’ятати. Так, в дослідженнях Занкова, Дульнєва та ін. показано, що на результати відтворення позитивний вплив дає завдання запам’ятати матеріал точно, повно і послідовно. В дослідженнях Смірнова доведено, що різні мнемічні цілі впливають на характер самого процесу запам”ятовування та його результат. Диференціація мнемічних завдань позитивно впливає на міцність запам”ятовування. Так, учням читали два оповідання. Одне просили запам’ятати і розказати його через один день, а інше запам’ятати надовго.

Знання обох оповідань перевіряли через місяць. Виявилося, що друге оповідання учні запам”ятали краще. Тому вчителі повинні завжди вказувати учням, що треба запам’ятати надовго. Велику роль у довільному запам’ятовуванні відіграють мотиви, що спонукають запам’ятати, зокрема, інтереси учня, почуття відповідальності, почуття обов’язку тощо. Серед умов продуктивності довільного запам’ятовування центральне місце посідає застосування раціональних логічних прийомів роботи з текстом. Знання, якими оволодіває учень в процесі навчання є системою фактів, понять, суджень. Щоб їх запам’ятати треба виділити в тексті певні смислові одиниці, встановити між ними зв’язки, застосувати логічні прийоми запам”ятовування, пов’язані з розгорнутим процесом мислення. Необхідною умовою осмисленого запам’ятання є розуміння тексту. Зрозуміле запам’ятовується швидше, бо легше поєднується із засвоєним раніше. Незрозумілий матеріал не викликає інтересу, а значить і необхідної активності в учня.

Велике значення при запам”ятовування мають асоціації суміжності в часі, за схожістю, контрастом, причинно-наслідкові та ін. Навмисне утворення асоціацій здійснюється в різних прийомах логічного запам”ятовування. Одним з найважливіших прийомів є складання плану матеріалу, який треба запам’ятати. Він включає в себе три моменти: розбивку матеріалу на смислові частини, виділення опорного пункту чи придумування заголовку і зв’язування матеріалу по цих опорних пунктах чи заголовках. (Смірнов). В процесі такої роботи матеріал набуває чіткої розчленованої форми і краще розуміється.

Міцне запам’ятання знань неможливе без повторення , яке необхідне для закріплення матеріалу, бо тільки невеликий за обсягом матеріал запам’ятовується зразу, а також для тривалого збереження матеріалу в пам’яті. Повторення буває продуктивним лише тоді, коли воно усвідомлене, активне і урізноманітнене за своїми формами. Воно повинно поглиблювати і систематизувати знання учнів. В умовах однакових способів роботи з матеріалом мимовільне запам”ятовування є більш продуктивним у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Починаючи з середнього шкільного віку, воно втрачає свою перевагу, тут довільне запам”ятовування стає ефективнішим за мимовільне.

У керуванні мимовільним і довільним запам’ятовуванням треба орієнтуватися на ті умови, при яких кожне з них є більш продуктивним. Мимовільне запам”ятовування є ефективнішим при виконанні учнями пізнавального завдання, коли матеріал вимагає активного розуміння, бо розуміння важко , а іноді і неможливо поєднати з виконанням мнемічного завдання. Довільне запам”ятовування особливо продуктивне тоді, коли розуміння матеріалу може бути цілком підпорядковано виконання мнемічного завдання. Отже, на мимовільне запам’ятання треба орієнтуватися при подачі нового матеріалу, де важливим є пізнавальне завдання Довільне запам”ятовування використовують там, де у виконанні спеціального пізнавального завдання уже немає потреби.

Збереження - процес пам’яті, що забезпечує утримання результатів запам”ятовування протягом тривалого часу. В значній мірі воно залежить від міцності запам’ятання та використання матеріалу в діяльності. Чим частіше використовується матеріал, чим більше значення він має для людини, тим довше зберігається в її пам’яті.( Рубінштейн ). Німецький вчений Г. Еббінгауз ( 1850-1909 ), проводячи експерименти із запам’ятовуванням беззмістовних складів установив, що через деякий час після запам’ятання відсоток матеріалу, який ще зберігається в пам’яті , є обернено пропорціональним до його об’єму.

Чим краще матеріал зберігається, тим легше потім його відтворити. Відтворення – мнемічний процес, який забезпечує відновлення матеріалу, що зберігається в пам’яті. В його основі лежить актуалізація раніше закріпленого матеріалу шляхом переведення його з довгочасної пам’яті в короткочасну. При цьому відбувається деяка його реконструкція, яка залежить від обсягу матеріалу, часу його збереження і міцності запам’ятання. Відтворення може відбуватися з різним ступенем трудності, а тому виділяють його окремі види: впізнавання, власне відтворення і пригадування. Впізнавання – це відтворення об’єкту в умовах його повторного сприймання. Воно пов’язує наш досвід з сприйманням оточуючих предметів і дає можливість правильно орієнтуватися в навколишньому світі. За допомогою мнемічних операцій відбувається співставлення перцептивного образу з образом, який зберігається в пам’яті.

Впізнавання буває різним за своєю чіткістю і повнотою, може відбуватися як мимовільно, так і довільно. Швидкість і повнота впізнавання залежать від повноти і міцності запам’ятання. Якщо запам’ятання було міцним, то впізнавання може відбуватися як миттєвий мимовільний акт. Так, поглянувши на обличчя добре знайомої людини, ми зразу встановлюємо хто це. Але нерідко впізнавання буває неповним і тому невизначеним. Тоді воно проходить як складний довільний процес. Наприклад, при сприйманні обличчя людини може виникнути відчуття знайомого, але встановити хто це зразу не вдається. Тоді ми намагаємося встановити де зустрічалися з цією людиною, при яких обставинах це було і т.д.

4. Види і процеси мислення

    Основою процесу мислення завжди є аналіз і синтез.

Аналіз - це уявне відокремлення властивостей від об'єкта, виділення окремих його частин, елементів тощо. Аналіз - необхідна умова наукової інтерпретації фактів. Він вимагає повноти, глибини та точності. Це перший етап вивчення будь-якого явища. Наприклад, вивчаючи текст, ми поділяємо його на епізоди сюжету, фрагменти композиції і на менші сегменти (речення, слова, склади, фонеми); шукаємо різноманітні конструктивні зв'язки між ними, зовнішні відмінності та внутрішню єдність. Пізніше всі ці компоненти поєднуються між собою. [4]

Поєднання окремих компонентів об'єкта в єдине ціле називається синтезом. Синтез, як процес мислення, може відбуватись на різних рівнях у діяльності людини, починаючи від простого механічного сполучення частин цілого до створення наукової теорії на основі узагальнення окремих фактів і матеріалів досліджень. Він може здійснюватися як на основі сприймання, так і на основі спогадів та уявлень.    

Будучи протилежними за своєю суттю, операції аналізу та синтезу фактично тісно пов'язані між собою. Без аналізу немає синтезу, і навпаки. Вони беруть участь у кожному процесі мислення. Нерозривна єдність аналізу і синтезу реалізується в пізнавальному процесі порівняння.    

Порівняння - уявне зіставлення двох або кількох об'єктів з метою виявлення спільних чи відмінних ознак. Це елементарний процес, з якого починається пізнання. К.Ушинський вважав, що порівняння є основою будь-якого розуміння та мислення, все в світі ми пізнаємо лише через порівняння: "Якщо б ми знайшли предмет, який не мали з чим порівняти, то ми не могли б про нього нічого сказати".

Порівнюючи предмети чи явища, ми виділяємо найбільш спільні їхні ознаки і на цій основі здійснюємо узагальнення. Узагальнення - уявне згрупування предметів за загальними та істотними ознаками. Наприклад, за загальними ознаками об'єднуємо в одну групу вишню, гвоздику, кров, сире м'ясо - за кольором, але це не істотна ознака. За істотними ознаками (за призначенням) об'єднуємо стіл, стілець, шафу, крісло - це меблі. Узагальнюючи предмети за їх властивостями, ми змушені абстрагувати властивості від предметів.    

Абстрагування визначається як уявне відокремлення істотних властивостей від неістотних та від предмета в цілому, визначення спільної ознаки, що характеризує певний клас предметів. Суть абстрагування як операції мислення полягає в тому, що сприймаючи певний предмет і виокремлюючи в ньому певну частину, розглядаємо виділену частину чи властивість незалежно від інших складових даного предмета. Ми абстрагуємось від інших ознак інформації, часто оперуємо такими абстрактними поняттями, як "число", "матерія", "сила", "величина", "колір" тощо. Однак при якісній характеристиці об'єктів ми переходимо від абстрактного до конкретного, тобто здійснюємо конкретизацію (п'ять яблук, червона квітка, високий юнак тощо).    

Конкретизація - процес протилежний абстракції. У конкретних уявленнях ми не намагаємося виокремити різні ознаки чи властивості предмета, а, навпаки, намагаємось уявити ці предмети у всій їх різноманітності властивостей і ознак та взаємозв'язків. [5]