Порівняння ефективності інвестиційних систем різних країн

Міністерство  освіти і науки України

Національний  університет технології і дизайну 
 
 
 
 

Реферат

на тему:

«Порівняння ефективності інвестиційних систем різних країн» 
 
 

Виконала:

Студентка

групи ІЕ мг-2-06

Ломач Світлана 

Перевірила:

Доц. Вовчок Світлана Володимирівна 
 
 
 
 
 
 

Київ-2011

План 

     Вступ

     1. Система регулювання інвестиційної діяльності в Україні.

     2. Порівняльний аналіз системи  регулювання інвестиційної діяльності  в різних країнах.

     Висновок.

     Список  використаної літератури 
 

Вступ 

     На  сучасному перехідному періоді при різноманітті складних кризових економічних процесів і взаємовідносин між підприємствами, фінансовими інститутами, державами на внутрішньому і зовнішньому ринках гострою проблемою є ефективне вкладення (інвестування) капіталу з метою його збільшення. Економічна природа інвестицій обумовлена закономірностями процесу розширеного відтворення і полягає у використанні частини додаткового суспільного продукту для збільшення кількості і якості всіх елементів системи продуктивних сил суспільства. Відповідно до закону України "Про інвестиційну діяльність", під інвестиціями розуміються усі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток, або досягається соціальний ефект. Джерело інвестицій - фонд накопичення, або зберігаємо частина національного доходу, що спрямовується на збільшення і розвиток засобів виробництва, і фонд відшкодування, що використовується для відновлення зношених засобів виробництва у вигляді амортизаційних відрахувань. Інвестиції в широкому розумінні можна визначити як витрати ресурсів, що здійснюються з метою одержання в майбутньому користі або прибутку. У такому розрізі рішення про вкладання інвестицій відрізняються від рішень, спрямованих на споживання, для яких характерним є те, що витрати ресурсів спрямовані на одержання тільки негайної корисності. Інвестиційні пропозиції (проекти) є специфічними видами інвестицій, що здійснюються окремими особами і фірмами в приватному секторі, а також урядами різних країн і організаціями державного сектора. У обох секторах керівники стикаються з необхідністю приймати рішення про прийняття або відхилення запропонованого інвестиційного проекту, або про вибір певної кількості варіантів проектів з набору запропонованих альтернативних інвестиційних проектів.

     Аналіз  корисності і витрат - це визначення цілого комплексу методів оцінки i підходів, що можуть бути застосовані  та використані керівниками державного сектора в оцінці державних інвестиційних  проектів, або в прийнятті політичних рішень щодо того, мають або не мають суттєву економічну вагомість субсидії, у визначенні інвестиційних проектів приватного сектора (що в противному випадку можуть бути не здійснені). Аналіз доцільності капіталовкладень - це цілий комплекс методів, що використовують фінансові керівники підприємств у приватному секторі для оцінки запропонованих інвестиційних проектів (що, як правило, включають придбання основного капіталу). Методи і критерії, що застосовуються в аналізі ефективності капіталовкладень, і з погляду методології є тими ж самими, що й в аналізі корисності і витрат. 
 

      1. Система регулювання  інвестиційної діяльності  в Україні 

     В Україні регулювання інвестиційної діяльності здійснюється державою, а щодо економічного механізму регулювання інвестиційної діяльності, то даний механізм перебуває на стадії опрацювання. Тому широкого розвитку набуло державне регулювання умов інвестиційної діяльності, яке здійснюється шляхом:

     • системи податків з диференціацією суб’єктів і об’єктів оподаткування, податкових ставок і пільг;

     • проведення кредитної та амортизаційної політики, в т. ч. шляхом прискорення  амортизації основних фондів;

     • подання фінансової допомоги у вигляді  дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних  позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;

     • державних норм, правил і стандартів;

     • антимонопольних заходів;

     • роздержавлення та приватизації державної  власності;

     • визначення умов користування землею, водою та Іншими природними ресурсами;

     • політики ціноутворення;

     • експертизи інвестиційних проектів будівництва;

     • ліцензування спеціальних видів  робіт у процесі здійснення інвестиційної  діяльності в проектуванні, будівництві, вкладенні інвестицій за межі України;

     • аналізу стану містобудування, прогнозування його розвитку;

     • контролю за дотриманням інвестиційного законодавства , державних стандартів, норм і правил, затвердженої містобудівної  документації, інвестиційних програм  і проектів будівництва, раціональним використанням територіальних і  матеріальних ресурсів;

     • інших заходів.

     Державне  регулювання у сфері інвестиційної  діяльності здійснюється такими органами:

     • Верховною Радою України, Кабінетом  Міністрів України; [1] • Верховною  Радою Автономної Республіки Крим, Радою Міністрів цієї Республіки;

     • місцевими державними адміністраціями;

     • органами місцевого самоврядування;

     • спеціально уповноваженими на це державними органами: Державним комітетом з  будівництва та архітектури –  у сфері будівництва; Державної  комісії з цінних паперів і  фондового ринку – у сфері інвестування в цінні папери; Фондом державного майна, його регіональними відділеннями та представництвами – при інвестуванні в об’єкти приватизації; Міністерством економіки – щодо реєстрації промислово-фінансових груп (далі ПФГ) та іншими міністерствами й відомствами. 

2. Порівняльний аналіз системи регулювання інвестиційної діяльності в різних країнах 

     Проблему  заохочення іноземних інвестицій треба  розглядати у двох площинах: у широкому сенсі - це створення нормальних загальних  економічних, політичних та правових умов для надходження іноземних інвестицій в економіку країни; у вузькому сенсі - це використання правових важелів для створення правового режиму, який би базувався на наданні додаткових (особливих) пільг іноземному інвестору і тим самим заохочував його до капіталовкладень у вітчизняну економіку.

     На  вибір того чи іншого підходу значною  мірою впливають такі чинники, як рівень економічного розвитку країни, інтенсивність її міжнародних зв'язків, національні правові традиції, тощо.

     У першому випадку не робиться різниці між іноземним та національним капіталом: усі інвестори мають однакові правові умови для своєї діяльності в країні. Віддзеркаленням такої політики в юридичному плані є, як правило, відсутність яких-небудь спеціальних національних законодавчих актів, які регулюють іноземні інвестиції. Єдиними спеціальними правовими інструментами, які регулюють діяльність іноземних інвесторів в країні, залишаються міжнародні угоди з іноземних інвестицій, які можуть надавати на основі взаємності деякі додаткові пільги іноземним інвесторам. До країн, для яких характерним є такий підхід до регулювання іноземних інвестицій належать США, більшість країн Західної Європи, Японія. Усі вони, як правило, мають надлишки національного капіталу для інвестування.

     Другий  підхід базується на наданні додаткових пільг іноземному інвестору для  заохочення його діяльності в країні через прийняття окремих національних правових актів у цій сфері, або  через включення спеціальних  правових положень, які регулюють  сфери бізнесу та інвестицій. Шляхом створення пільгових умов для заохочення іноземних інвестицій ідуть, перед усім, країни, що розвиваються, та країни з перехідною економікою, включаючи Україну. В останні роки між ними йде справжня боротьба за іноземного інвестора, оскільки можливості цих країн задовольнити інвестиційний голод за рахунок національного інвестора поки що дуже обмежені.

     У цьому зв'язку виникає питання  пошуку оптимальних правових механізмів для залучення іноземних інвестицій, які, з одного боку, створювали б пільгові умови для їх притоку, а, з іншого - не ущемлювали б національного інвестора і не суперечили міжнародним зобов'язанням країни. Останній момент є дуже важливим для таких країн, як Україна, оскільки їх активне співробітництво з універсальними та регіональними міжнародними структурами, зростаюча кількість двосторонніх міжнародних угод гостро ставить питання щодо узгодженості національного та міжнародного режимів іноземного інвестування, яке, на жаль, поки що не вирішено.

     Проблема правового регулювання заохочення іноземних інвестицій є однією з найбільш складних і в міжнародній практиці не існує однозначного підходу для її вирішення.

     Є багато країн, які практикують правове  заохочення іноземних інвестицій, роблять  це по різному. До країн, які приймають спеціальні правові акти для регулювання цього процесу, належать країни Латинської Америки, В'єтнам, Ізраїль, Єгипет, Румунія, Болгарія, Росія, Казахстан, Таджикистан, Узбекистан, Україна та інші. До низки держав, які вважають за більш доцільне включати лише окремі положення щодо заохочення іноземних інвестицій у правові документи, що регулюють економічну діяльність в країні в цілому належать Чехія, Польща, Угорщина, Хорватія та інші.

     При цьому треба пам'ятати, що віднесення тієї чи іншої країни до однієї з цих двох груп є достатньо умовним. В залежності від обставин, пов'язаних зі змінами інвестиційного клімату, як в даній країні, так і за її межами, правова політика країни може мінятися.

     Аналіз  правових заходів заохочення притоку  іноземних інвестицій, які існують в різних країнах, дозволяє провести їх класифікацію. В цілому можна виділити такі категорії заходів заохочення іноземних інвестицій:

• податкові пільги;
• митні пільги;
• фінансові пільги;
• пільги у сфері дії адміністративних процедур;
• цільові пільги;
• створення спеціальних фінансових фондів для кредитування інвестицій в країні.

     Якщо  розглядати співвідношення цих категорій  пільг у рамках заходів з заохочення іноземних інвестицій, то треба підкреслити, що країни, які хочуть створити особливо сприятливі умови для залучення, найчастіше вдаються до податкових та митних пільг. Це пов'язано з тим, що традиційно вважається, що іноземні інвестори зацікавлені у додаткових прибутках при укладенні капіталу в економіку інших країн, тому скорочення їх виплат до мінімуму найповніше відповідає цій меті.

     Частково  так воно і є. Але насправді  ситуація з наданням податкових та митних пільг не така й вже проста. Справа в тому, що надання податкових та митних пільг далеко не завжди вирішує  проблему додаткового залучення  іноземних інвестицій в економіку країни. Переважна більшість іноземних інвесторів уже давно пристосувалась до таких правил гри. Вони будують свою інвестиційну політику таким чином, що інвестиції надходять тільки на той період, коли діють пільги, і тільки в таких формах, які дозволяють швидко зробити репатріацію капіталів після закінчення пільгового періоду. Тобто, не досягається головна мета заохочення притоку іноземних інвестицій у країну, яка полягає у тривалій присутності іноземного капіталу як засобу підживлення економічної активності в країні.

     З іншого боку, надання податкових та митних пільг іноземним інвесторам не завжди є оптимальним заходом, оскільки така правова політика може дискримінувати національного інвестора, ставлячи його в нерівні умови  по відношенню до іноземних вкладників капіталу. Така правова політика може завдавати шкоди іноземному інвестору, оскільки останній діє не ізольовано в країні, де він вкладає інвестиції, а пов'язаний у своїй діяльності відносинами з багатьма національними фірмами. Тому проблеми, які виникають у національних інвесторів, що працюють в менш сприятливому правовому полі, опосередковано віддзеркалюються на їх співробітництві з іноземними інвесторами.

     Незважаючи  на це, більшість країн, які потребують великі іноземні інвестиції для свого розвитку, ідуть на надання податкових, митних та інших пільг іноземним інвесторам. Але характерною тенденцією розвитку національного законодавства щодо іноземних інвестицій багатьох країн, включаючи колишні республіки колишнього Радянського Союзу, а зараз незалежні держави, країни Центральної та Східної Європи, є, з одного боку, поступове зменшення таких пільг, а з другого - спроби поширити їх дію тільки на пріоритетні проекти і включити у сферу їх застосування національних інвесторів.

     У Болгарії, відповідно до Закону стосовно іноземних інвестицій 1997 року, іноземні інвестори мають сплачувати тільки 50% податку на прибуток підприємств протягом 10 років, якщо їх інвестиції працюють у пріоритетних проектах і задовольняють таким вимогам:

• сума інвестицій перевищує 5 млн. дол. США;
• інвестиція допомагає створити 100 нових робочих місць;
• інвестиції робляться у регіонах, де є високий рівень безробіття.

     З іншого боку, відповідно до цього ж  закону внески в натуральній формі  до статутного фонду підприємств, сума яких перевищує 100.000 дол. США, звільняються від ПДВ та ввідного мита.

     В Румунії, відповідно до Ордонансу №31 1997 року, податок на доход підприємств  з іноземними інвестиціями зменшується  до 15%. Оподаткування по зменшеній  шкалі дійсне протягом двох років після того, як були зроблені інвестиції, але не довше ніж чотири роки після того, як іноземна інвестиція була зареєстрована у Комерційному реєстрі. Для того, щоб отримати цю пільгу, іноземний інвестор повинен володіти не менш ніж 20% капіталу підприємства, притому сума інвестицій повинна дорівнювати не менш ніж 350.000 дол. США (чи бути еквівалентній цій сумі, якщо інвестиції вимірюються в інших валютах).

     Відповідність тим самим вимогам, дає право  розраховувати також на митні  пільги. Ст. 6 Ордонанс; №31 визначає які внески в натуральній формі у статутний фонд підприємства з іноземними інвестиціями користуються митними пільгами і в якому обсязі. Так, внески до статутного фонду у формі обладнання, механізмів, комунальних споруд, промислового обладнання, транспортних засобів, ноу-хау, тощо звільняються від сплати мита. Усі дивіденди від іноземних інвестицій, які використовуються для збільшення зареєстрованого капіталу через внески у натуральній формі, звільняються і в подальшому від мита та податків. Зменшення ввізного мита на 50% застосовується до сировини, споживчих товарів, запасних частин, або усіх інших додаткових засобів, необхідних для здійснення інвестором процесів виробництва, і які були сплачені за рахунок фінансових ресурсів позичених або залучених за кордоном. Строк дії цих пільг складає два роки, починаючи з того моменту, коли була зроблена інвестиція, але не більше чотирьох років з дати її реєстрації.

     Якщо  ж сума іноземних інвестицій дорівнює еквіваленту у 5 млн. дол. США, то іноземні інвестори можуть розраховувати на додаткові пільги. Так, пільгова ставка оподаткування прибутків підприємств у 15% застосовується у цьому випадку протягом 5 років на додаток до попередніх термінів у 2 та 4 роки, тобто протягом 7 років після того, як була зроблена інвестиція, але не більше 9 років з моменту її реєстрації. Зменшення мита на 50% у цьому випадку діє додатково ще 3 роки.

     Відповідно  до ст. 8(2) Ордонансу №31 передбачені додаткові пільги надаються в залежності від:

• суми та сфери інвестицій;
• зростання рівня експорту продукції;
• вкладання інвестицій у визначені індустріальні парки або вільні економічні зони;
• розвитку інфраструктури та туризму;
• досягнення мети інвестування пов'язаної з сприянням загальному добробуту або захистом навколишнього середовища;
• нарешті, якщо реінвестується не менш ніж 50% чистого прибутку, отриманого інвестором.

     Однак такі пільги іноземному інвестору не влаштовували національних підприємців. І вже в кінці 1997 року уряд Румунії прийняв новий Ордонанс, відповідно до положень якого дія усіх пільг, наданих іноземним вкладникам капіталу була поширена і на румунських інвесторів.

     Схожий  підхід до надання пільг інвесторам існує у Казахстані. У 1997 році там  був прийнятий Закон про прямі  інвестиції. Цей закон має пріоритет  по відношенню до усього іншого інвестиційного законодавства країни, тому з метою приведення останнього у відповідність до Закону про прямі інвестиції повинно бути змінено більш ніж 20 правових актів Казахстану.

     Особливу  увагу цей закон приділяє державній  підтримці прямих інвестицій. Відповідно до закону державна програма підтримки прямих інвестицій складається з наступних компонентів:

• правовий захист інвестиційної діяльності через встановлення системи пільг;
• винятки на привілеї для інвесторів;
• надання повноважень єдиному державному органу (Держкомінвест) репрезентувати уряд у відносинах з інвесторами.

     Головною  метою підтримки прямих інвестицій визначено створення сприятливого інвестиційного клімату для прискореного виробництва товарів та надання  послуг у пріоритетних секторах економіки країни. Що стосується останніх, то відповідно до ст. 6 Закону про прямі інвестиції список пріоритетних секторів економіки визначає Президент Казахстану своїми декретами.

     Сама  ж система пільг та привілеїв  для інвесторів базується на трьох  елементах:

1. передача інвестору права володіння власністю, яка належить державі;
2. скасування податків протягом п'яти років і зменшення їх на 50% протягом наступних п'яти років починаючи а моменту підписання інвестиційного контракту;
3. повне або часткове скасування обкладання митом з імпортованих обладнання, сировини та інших матеріалів, необхідних для здійснення інвестиційної діяльності.

     Пільги  та привілеї інвесторам, що здійснюють прямі інвестиції в економіку  країни надаються Держкомінвестом у формі інвестиційних контрактів.

     Важливо підкреслити, що усі вищезгадані  пільги та привілеї надаються усім інвесторам, як національним так і  іноземним.

     У Таджикистані, відповідно до Закону про  іноземні інвестиції, прийнятому у 1992 році і доповненому у 1996 році, дія пільг у оподаткуванні, які передбачені тільки для іноземних інвесторів, залежать від розмірів інвестицій. Так, якщо сума інвестицій дорівнює 100000 - 500000 дол. США інвестори звільняються від сплати податку на прибуток підприємства на 2 роки; якщо інвестовано від 500 000 до 2 млн. дол. США - то на 3 роки; від 2 до 5 млн. дол. США - на 4 роки; більш ніж 5 мли. дол. США - на 5 років.

     Окрім цього ставки податку на прибуток підприємств з іноземною інвестицією, а також ставки ПДВ поставлені в залежність від частки, яку має в статутному фонді компанії іноземний інвестор.

     У Таджикистані, як і у інших країнах  Центральної Азії, також склалася практика надання спеціальних пільг  та привілеїв під окремі інвестиційні проекти, що не передбачені у законодавстві, але включені до спеціальної урядової програми.

     В Росії діюче законодавство про  іноземні інвестиції не надає додаткових пільг іноземним інвесторам. Але  можливість різних форм стимулювання іноземних інвесторів передбачена  у прийнятій урядом Російської Федерації у 1994 році постанові "Щодо активізації роботи з залучення іноземних інвестицій в економіку Російської Федерації". Постанова передбачає низку заходів, спрямованих на забезпечення притоку іноземного капіталу в економіку країни, які визначають необхідність створення сприятливого правового, податкового та митного режиму для іноземних інвестицій. Тобто мова йде про створення спеціального режиму для іноземних інвесторів у податковій та митній сферах, який може бути більш сприятливий ніж той, в якому працюють національні інвестори.

     Аналогічні  підходи, спрямовані на заохочення іноземних  капіталовкладень існують в країнах, де немає спеціального законодавства  щодо іноземних інвестицій.

     В Угорщині іноземні інвестори, які вкладають  капітал у пріоритетні сфери національної економіки також отримують податкові пільги через звільнення від сплати податків. Відповідні положення були включені у Податковий кодекс. Передбачені податкові пільги діють протягом 5 років. Розглядаються пропозиції щодо продовження терміну дії податкових пільг до 10 років.

     В Чехії правова політика в цілому спрямована на створення рівних можливостей  для всіх інвесторів. Сприятливі умови  для діяльності іноземних інвесторів створюються головним чином шляхом надання їм широких можливостей  для капіталовкладень в усі сфери економіки країни, не обмежуючи їх присутність тільки чітко визначеними галузями, як це робиться в більшості країн, що мають податкові кодекси. Що ж стосується надання іноземним інвесторам додаткових пільг та привілеїв, то уряд країни виступає проти таких підходів з метою залучення іноземних капіталів.

     Виключенням з такої правової політики вважається надання низки пільг компанії "Інтел" (США), яка збирається побудувати в країні підприємство з складання  електронних компонентів (так званих чіпів).

     Що  стосується країн, що розвиваються, то за час, який пройшов після набуття  ними незалежності, вони створили свої правові механізми із залучення  іноземних інвестицій.

     Так, В'єтнам має достатньо різноманітну систему важелів, за допомогою яких ця країна намагається створити привабливі умови для іноземного інвестора.

     Вона  базується головним чином на:

     встановленні  різних пільгових режимів, як відносно ставки податку на прибуток підприємств  з іноземними інвестиціями, так і  щодо ставок податків у разі їх репатріації за кордон іноземними інвесторами;

     вилучені  від сплати ввізного мита на товари та матеріали, які використовуються для виробництва продукції на експорт;

     значному  зменшенні сум сплати за оренду землі  під час проходження всіх етапів, пов'язаних із спорудженням господарських об'єктів за участю іноземних інвесторів, тощо.

     В'єтнам  намагається залучати інвестиції в  такі сектори економіки, які мають  або загальнонаціональне, або регіональне  значення. Відповідно до урядових постанов у галузі співробітництва та інвестицій, які були прийняті на початку 90х років, запроваджуються п'ять видів ставок на прибуток підприємств з іноземними інвестиціями для шістьох пріоритетних галузей економіки (в залежності від виду діяльності підприємства ставки податку коливаються від 10 до 20 відсотків). Окрім цього інвестори у ці сектори економіки можуть взагалі звільнятися від сплати податку на прибуток підприємств терміном на 2-4 роки, починаючи з року, коли підприємство отримало свій перший прибуток, а також сплачувати протягом наступних 3-4 років тільки 50% цього податку.

     Відповідно  до закону про прибуток з видобутку  газу та нафти 1993 року податок на природні ресурси, яким обкладаються підприємства - видобувачі, коливається від 6 до 25 відсотків за сиру нафту і від 0 до 10 відсотків за природній газ. Крім того на індивідуальній основі уряд може взагалі звільняти такі підприємства від сплати податків на прибуток протягом визначеного часу.

     Щоб надати ще більше стимулів іноземним  інвесторам, підприємства, що належать іноземцям і вкладають свої прибутки в країні протягом 3 років мають право на компенсацію суми податків, що дорівнює суми реінвестованих прибутків.

     У Нігерії Національна Рада Міністрів  може надавати особливий статус іноземним  компаніям, які діють у пріоритетних секторах економіки. Компанії, які отримують особливий статус, мають право на звільнення від оподаткування протягом 5-7 років. Спеціальні податкові пільги отримують також іноземні компанії які інвестують у райони з низьким рівнем економічного розвитку. Податковими пільгами користуються й підприємства та установи, що займаються науково-дослідною діяльністю.

     У Єгипті закон щодо залучення та гарантування інвестицій, прийнятий у 1997 році, виділяє 16 секторів економіки, інвестиції в  які отримують пільги та гарантії автоматично.

     В Ізраїлі діє закон про заохочення інвестицій 1957 року, який є частиною державної програми з залучення  інвестицій у ізраїльські підприємства. Пільги, передбачені законом, включають  вилучення від сплати податків, надання  урядових кредитів, тощо. Види пільг відрізняються в залежності від місця знаходження підприємства. Території на яких містяться підприємства, куди направляються інвестиції, поділяються на дві категорії: зона розвитку А і зона розвитку Б. Відповідно до змін до закону про заохочення інвестицій 1957 року, які були прийняті у 1997 році, підприємства, що розташовані у зоні розвитку А, повністю вилучаються від сплати податків на прибуток протягом перших двох років своєї діяльності, а також мають право на зменшену ставку податку на прибуток протягом певного пільгового періоду.

     У Саудівській Аравії відповідно до актів з правового регулювання іноземних інвестицій 1997 року, податкові пільги отримують підприємства з інвестиціями, які виробляють електроенергію. Наприклад, період звільнення від оподаткування прибутків таких підприємств може сягати 10 років.

     Україна відноситься до категорії країн, в яких діє досить обмежене коло пільг для іноземних інвесторів. Закон про режим іноземного інвестування 1996 року закріплює рівні податкові умови для всіх інвесторів, як резидентів так і нерезидентів, встановлюючи для іноземних інвесторів на території України національний режим інвестиційної та іншої господарчої діяльності. Одночасно цей закон не виключає можливості надання пільг іноземним інвесторам на основі законодавства України, міжнародних угод України, в рамках реалізації інвестиційних проектів що здійснюються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій . Більш того, він гарантує застосування таких пільг, якщо вони надані після набрання чинності цього закону, протягом 10 років з дати вступу в дію спеціального законодавства України про іноземні інвестиції, яке може змінювати гарантії захисту іноземних інвестицій.