Порівняння економічних систем Франції та Білорусії

Порівняння  економічних систем Франції та Білорусії

 

 

 

Київ, 2012

 

 

Зміст

 

 

1. Місце країни у світовій економіці

 

2. Історико-економічні фактори розвитку країни

 

3. Галузева структуру економіки (ВВП) країни

 

4. Державна економічна політика

 

5. Банківська система (грошово-кредитна система)

 

6. Зовнішньоекономічні відносини

 

Висновок

 

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Місце країни у світовій економіці

Франція

 

 Площа –  547 тис кв. км

Населення – 60,9 млн жит. (2006)

ВВп – 2,154 трл  дол. (2006)

ВВП на душу населення – 30,1 тис. дол. (2006) [1]

 

Франція входить у  п’ятірку високорозвинених держав світу. За розмірами території і населення вона належить до числа найбільш великих країн Європи. Франція знаходиться на 4 місці після США, Японії і Німеччини за обсягами ВВП, промислового виробництва і частки у світовій торгівлі і на 3 – за масштабами банківської діяльності. На долю Франції припадає 17% промислового і 20% сільськогосподарського виробництва Західної Європи. У 2007 р. за обсягом експорту (548 млрд дол.) Франція займала 5-те місце у світі та 2-ге в Європі (після Німеччини), а за обсягом імпорту (600,1 млрд дол.) також 5-те місце у світі та 3-тє у Європі (після Німеччини та Великобританії). Товарообіг зовнішньої торгівлі становив 1 148,1 млрд дол.

Економіка Франції відрізняється могутньою індустріальною базою і диверсифікованим виробництвом з добре розвитими стратегічно важливими галузями (авіаракетобудування, енергетика, транспорт і зв’язок, агропромисловий сектор). З родовищ корисних копалин найбільш значні запаси кам’яного вугілля, залізної руди, бокситів, газу, уранових руд, калійної солі.

Важливе місце в економіці  країни займають наукові дослідження  й інформаційне обслуговування. Франція  веде наукові дослідження за широким  колом проблем: атомна енергетика, авіаційні техніка, устаткування засобів зв’язку, деякі види електроніки промислового призначення.

Серед країн ОЕСР (Організація  економічного співробітництва та розвитку) Франція займає 4 місце за сукупними  витратами на НДДКР (Науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи), поступаючись США, Японії та Німеччині і 5 місце за обсягами витрат промислових фірм на НДДКР (після США, Японії, Німеччини і Великобританії). Витрати на НДДКР сконцентровані в невеликій частці галузей: 75% всього обсягу НДДКР у промисловості припадає на електроніку, авіаракетобудування і космічну промисловість, автомобілебудування, хімію, фармацевтику та енергетику, 19% - на частку галузей, як загальне машинобудування, металообробка, харчова промисловість та інші ці витрати незначні. Франція є 3 ядерною державою світу і залишається провідною. Західноєвропейською країною у сфері військового ракетобудування. Ракетоносій «Аріан» забезпечує лідируючі позиції країни в комерційних запусках космічних супутників цивільного і військового призначення. На його частку припадає близько 50% світового космічного ринку. [5]

 

Білорусь

Площа – 207,6 тис. кв. км

Населення – 9,7 млн жит. (2006)

ВВП – 28,56 млрд дол.. (2006)

         ВВП на душу населення – 7,8 тис. дол. (2006)  [1]

 

Республіка Білорусь розташована в східній частині Європи. Загальна довжина кордонів становить 2 969 км. Розміщення території сприяє розвитку і створенню транспортних магістралей, що забезпечують інтенсивні економічні зв'язки. Через територію Білорусі проходять ключові магістральні шляхи, в тому числі найкоротші сполучення з центральних і східних районів Росії в країни Західної Європи, а також із країн Балтії до Чорноморського узбережжя, зок­рема до України.

Територія Білорусі невелика і розташована  компактно, за розмірами займає 13-е місце серед європейських держав. Рівнинний рельєф території створює сприятливі умови для сільськогосподарського виробництва, спорудження промислових підприємств, транспортних та інженерних комунікацій, організації туризму і рекреаційних послуг.

Займаючи у світі за чисельністю  населення лише 0,018%, а за територією - лише 0,15%, республіка за виробництвом деяких видів продукції має істотну  питому вагу. Вона забезпечує 30% світового  випуску великовантажних автомобілів, 15 мінеральних добрив, 6% - тракторів, значну частку мікропроцесорів. У світовому співтоваристві Білорусь спеціалізується на виробництві продукції машинобудування, хімічної і нафтохімічної, легкової і харчової промисловості, а також на тваринництві, льонарстві, картоплярстві. Білоруська економіка характеризується відкритим типом - близько 70% виробленої продукції постачається на експорт. Такий показник, як відомо, характерний для країн з високим ступенем відкритості економіки. [2]

2. Історико-економічні особливості розвитку країни

Франція

 

Під час розквіту Римської імперії територія сучасної Франції  входила до її складу. Близько 490 р. н. е. король франків Хлодвіг на території сучасної Франції об’єднав германські племена в державу франків. Пізніше за часів Карла Великого почалося становлення феодальної Франції. Столітня війна з Англією (1337–1453 рр.) зміцнила єдність держави. Після релігійних воєн між католиками й гугенотами у ХVІ ст. королівська влада посилилась і невдовзі Франція перетворилася на першу державу Європи. Після революції у ХVІІІ ст. виникла імперія Наполеона І, який через загарбницькі війни підкорив майже всю Європу. Після поразки Наполеона і франко-прусської війни почався швидкий розвиток економіки. У цей час (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) Франція створює другу за територією та чисельністю населення (понад 60 млн осіб на колоніальних територіях у 1914 р.) у світі колоніальну імперію, захопивши великі території Африки й Індокитаю. Після двох світових воєн у ХХ ст. відбулося зростання ролі Франції в Європі та світі. Разом з Німеччиною Францію вважають основою ЄС [12].

Характерною рисою Франції є значна роль держави  у її економічному житті. Після Другої світової війни наприкінці 40-х та напочатку 50-х років було здійснено широкомасштабну націоналізацію, в рамках якої під державний контроль перейшли вугільна промисловість, енергетика, металургія, хімія, значна частина машинобудування, транспортна галузь, зв’язок. Державна політика отримала назву «дерижизму», а її головна ціль полягала в індустріалізації країни. В подальшому економічне життя країни зазнавало суттєвих коливань залежно від політичних сил, що здійснювали керівництво країною й очолювали уряд. Так, у 60–70 роках прибічники лібералізму зменшили вплив держави на економіку. У 1982 р. прибічники націоналізації ухвалили закон про націоналізацію великих приватних банків та промислових груп. У 1986 р. ліберальний уряд зменшив податки та вивільнив ціни. Наприкінці ХХ та напочатку ХХІ ст. для підтримання конкурентоспроможності власної економіки на європейському та світовому ринку Франція змушена перелаштовувати її під вимоги ЄС, а більшість країн цього об’єднання останніми роками намагаються сповідувати різні форми лібералізму.

Дані щодо чисельності  населення, ВВП та ВВП на особу у Франції за період з 1970 по 2007 рр. наведено в табл. 2. 1.

 

Таблиця 2.1. Чисельність населення Франції, ВВП (за ПКС) та ВВП на душу населення (за ПКС) протягом 1970–2005 рр.

Показники	Роки
	1970	1975	1980	1985	1990	1995	2000	2005	2007
Чисельність населення, тис. осіб	50772	52699	53880	55284	56709	57844	59013	60873	60876
ВВП (за ПКС), млрд дол.	194,8	318,6	531,1	757,2	1038,4	1245,6	1574,8	1897,8	2047
ВВП на душу населення (за ПКС) тис. дол.	3,84	6,04	9,86	13,70	18,31	21,53	26,68	31,18	33,62

 

Валовий внутрішній продукт  протягом усього досліджуваного періоду збільшувався досить значними темпами, хоча слід зазначити, що починаючи з 1980 р. динаміка його зростання постійно сповільнюється. Протягом 1995–2000 рр. відбулося прискорення зростання ВВП на 6,48 % щодо попереднього періоду.

 

Білорусь

 На території нинішньої країни раніше існували такі могутні і значимі в минулому князівства, як Полоцьке, Туровське (ІХ-ХІІІ ст.), Велике Князівство Литовське (середина ХІІІ-ХУІІІ ст.). Виникненню і розвитку економічних центрів того часу - Полоцька, Турова і Пінська сприяло їхнє вигідне розташування на водному Прип'ятско-Бузькому торговому шляху з Києва в Польщу. Природні умови і висока родючість земель сприяла розвитку рослинництва, тваринництва і різних промислів, що протягом багатьох сторіч було основою формування економіки Білорусі.

Однак майже безупинні війни, збройні  міжусобні конфлікти істотно  гальмували розвиток господарства. Для  східних слов'ян XIII ст. стало найбільш драматичним, оскільки з північного заходу загрожували хрестоносці, а  з південного сходу здійснювали набіги татаро-монголи.

Це вплинуло на ослаблення Полоцького князівства. До середини XIII ст. центром  політичного й економічного життя  на білоруських землях стало місто  Новогрудок, що було порівняно безпечною  те­риторією і разом із сусідніми  литовськими землями стало ядром зародження нової держави, яка пізніше одержала надалі назву Велике Князівство Литовське, Руське і Жемойтське. Менталітет білоруських селян дозволяв відносно швидко переборювати важкі наслідки військових нещасть. Природно-кліматичні фактори, рельєф місцевості і значна кількість родючих земель, зайнятих лісом визначали подальший розвиток саме рослинництва, а також бджільництва, рибальства, полювання і домашніх ремесел. Розвивалося тваринництво, яке забезпечувало хліборобів робочою худобою, добривами, м'ясо-молочними продуктами.

Важливим фактором еволюції сільського господарства і промислів у Білорусі було поглиблення суспільного поділу праці і розширення на цій основі їхніх зв'язків із внутрішнім ринком. Вплив то­варно-грошових відносин на феодальну економіку значно підсилився приблизно із середини XV ст. з поступовим входженням у міжнародний торговий обмін. Придбання досвіду і зростання цін на сільськогосподарську і промислову продукцію в країнах Західної Європи з розвинутими торгівлею, ремеслами і мануфактурним виробництвом стимулювали зацікавленість феодалів у значному збі­льшенні збуту цієї продукції на зовнішньому ринку з метою збільшення своїх доходів.

У цей період відбувався інтенсивний  процес урбанізації. Якщо до 1500 р. у  джерелах згадується тільки про 83 міста Великого князівства Литовського, Руського і Жемойтського, то з 1500 до 1600 р. нараховується 530 міських поселень, у числі яких - Вітебськ, Дро- гичин, Мінськ, Новогрудок, Полоцьк, Слуцьк, Несвіж, Шклов, Клецьк та ін. Міста забезпечували розвиток товарно-грошових від­носин, специфічних ремесел (гончарне, ткацьке, слюсарне, оброблення дерева, кістки, металів, виробництво паперу, виливання скла, друкарство, ювелірна справа), торгових шляхів, організацію цехів. Це, з одного боку, сприяло підвищенню продуктивності праці і майстерності, а з іншого, підсилювало майнову і соціальну нерівність, що супроводжується появою купецтва й інших більш забезпечених верств населення.

Протягом XVII - першої половини XVIII ст. на території нинішньої Республіки Білорусь відбулося безліч політичних подій, збройних повстань проти феодалів, великих спустошувальних воєнних дій. Більшість міст і селянських господарств піддалися руйнуванню, ремісництво й сільське господарство занепали. Результатом став масовий голод населення Білорусі. Зубожіння селянських господарств підсилювало велику кількість повинностей, грошових податків, натуральних поборів. У цей час Білорусь уже була часткою Російської імперії.

Після скасування кріпацтва під  впливом капіталістичних відносин, що зароджуються, відбулося скорочення дворянського землеволодіння і збільшення безстанової приватної земельної власності. В другій половині XIX ст. на європейські ринки почав надходити дешевий і високоякісний хліб з Північної Америки й Аргентини, що призвело до різкого падіння цін на зерно і викликало необхідність переорієнтації сільського господарства Білорусі з виробництва зерна на молочне тваринництво, а відповідно - на розвиток травосіяння, створення сироварень і маслоробних заводів. Широкий розвиток одержало льонарство, виробництво спиртів.

Промисловість спеціалізувалася насамперед на оброблені сільськогосподарської, лісової і мінеральної сировини, подальший розвиток одержали транспортні  шляхи (шосейні і залізниці, річкові  сполучення), значне поширення одержала банківська діяльність, ярмаркова торгівля замінялася на створення магазинів і торгових крамниць. Особливістю білоруської промисловості була перевага малих підприємств і низька частка фабричного виробництва. Світова економічна криза початку XX ст. прискорила процеси проникнення в національне господарство іноземного капіталу й об'єднання фабрикантів у синдикати.

Значний вплив на розвиток економіки  Білорусі мали революційні події, громадянська і Перша світова війни, які  призвели до істотного зниження сільськогосподарського і промислового виробництва і як наслідок - до глибокої економічної кризи. Завдяки новій економічній політиці за короткий час було відновлено промислове виро- бницто, стабілізувалися економіка, фінанси і політичне положення, а також підвищився рівень життя населення. Однак уже в 20-і роки минулого сторіччя підсилилася централізація, зросла роль командних методів керування економікою. Основними напрямами розвитку економіки стали колективізація сільського господарства й індус­тріалізація промисловості. У результаті в Білорусі було створено нову матеріальну-технічну базу, істотно змінено структуру промислового виробництва (крім традиційних галузей, були створені нові - виготовлення будматеріалів, машино- і верстатобудування й ін.). Ці процеси були перервані Другою світовою війною, що наклала трагічний відбиток: загинув кожен четвертий житель республіки, особливо скоротилася чисельність найбільш активного в трудовому відношенні населення, було цілком зруйновано пасивну і частково активну частину матеріально-технічної бази промисловості, нанесено серйозний збиток сільському господарству. [2, 10]

 

У радянський період Білорусь перетворилася  в одну з провідних індустріально-аграрних республік СРСР. Промисловість розвивалася  особливо швидко у післявоєнні роки, коли були збудовані великі підприємства з виробництва тракторів, автомобілів, штучного волокна і радіоапаратури. В цей час у Білорусі був створений потужний агропромисловий комплекс.

Дезінтеграція Радянського Союзу  паралізувала білоруську економіку, оскільки значна її частка залежала від стабільного постачання деталями і комплектуючими з інших радянських республік. Коли необхідні комплектуючі перестали надходити, багато заводів змушені були різко скоротити виробництво і звільнити велику кількість робітників. В середині 1990-х років уряд, намагаючись попередити можливий крах промислового виробництва, розпочав налагодження прямих економічних зв'язків з тими регіонами країн СНГ, в яких білоруські товари користувалися попитом і звідки в Білорусь надходили комплектуючі і сировина.

Політика уряду полягала в тому, щоб, базуючись на існуючій структурі  сільського господарства і промисловості, перетворити країну в експортера сільськогосподарської сировини та обладнання. Сучасна білоруська економіка, по визначенню ООН, має перехідний характер - від централізовано планованої до ринкової.

До початку 90-х Білорусь не функціонувала  як цілісна економічна система, не мала національної економічної політики. У перші роки незалежності партійно-бюрократична еліта країни зробила все можливе, щоб зберегти командну систему. Однак в умовах економічного спаду й розвитку ринкових відносин вона була змушена надати право підприємствам розпоряджатися частиною зробленої ними продукції для обміну на необхідну їм сировину, матеріали й дати часткову волю ціноутворенню.

Лібералізація господарської діяльності держпідприємств в умовах адміністративно  занижених цін і, отже, товарного  дефіциту, розвиток чорного ринку  в сусідніх країнах - все це створило сприятливі умови для корупції. Економічна ситуація в країні продовжувала погіршуватися. В 1992-1994 р. ціни виросли в 32 рази, обсяг ВВП знизився на 20%. Власність і влада зосереджували в руках державної бюрократії, формувалася економічна модель олігархічного капіталізму, подібно до тієї, яка склалася в Росії.

Протягом 1990-1994 р. рівень життя впав в 2-3 рази, значно виросло соціальне  розшарування. У пострадянський період ефективність виробництва в Білорусі знизилася ще більше. У світі відбулася зміна покоління техніки й технологій.

До кінця 1990-х років приватизація практично не здійснювалася, як і  раніше існувала система державних  замовлень і розподілу продукції. У період з 1992 по 1994 роки обсяги промислового виробництва скоротилися на 39%, інвестицій - на 54%, торгівлі - на 67%. Це зниження супроводжувалося швидким ростом інфляції і безробіття (в середині 1999 року було зареєстровано 96,9 тис. безробітних), зростанням дефіциту державного бюджету і платіжного балансу.

Хоча президент О.Лукашенко оголосив у 1995 році про успіхи своєї політики стабілізації, МВФ піддав критиці фінансову політику Білорусі і скасував програму надання Мінську кредиту в 300 млн. доларів. Заснування у січні 1995 року митного союзу з Росією призвело до підвищення імпортних тарифів для білоруських споживачів з 5% до 20%, а пізніше - до 40%.

Згідно з офіційними даними, у  Білорусі з 1997 року обсяги виробництва  щорічно збільшуються на 7-10%, але  це зростання в основному базується  на виробництві товарів за держзамовленням, більшість яких залишаються не оплаченими. Відсутність структурних реформ призвела до послаблення підприємницького сектора і нестабільності банківського сектора економіки. Держава продовжує виплачувати субсидії сільськогосподарському сектору і зберігає контроль за цінами. Незважаючи на лібералізацію валютного ринку для приватних осіб наприкінці 1997р., держава зберігає контроль над обмінним курсом валют для підприємств та організацій, що призводить до відтоку іноземного капіталу.

Білорусь, практично вичерпавши економічний  потенціал моделі побудови "ринкового соціалізму" в одній окремо взятій країні, одночасно випала й з європейської матриці суспільного розвитку. З огляду на такий фактор, як зношеність активної частини виробничих фондів більш ніж на три чверті, історичний період, протягом якого білоруси мали можливість існувати при соціалізмі, варто думати є близьким до завершення.

Отже, економіка країни розвивається, за зразком радянської економіки  тобто застосовується командно-плановий метод управління державне замовлення є пріоритетним, ринок не сам регулюється, а регулювання відбувається в ручному режимі, що є на мою думку негативним. [8]

 

 

3. Галузева структура господарства країни

Франція

 

Францію з повною упевненістю можна  назвати постіндустріальною країною. Частка сфери послуг у формуванні ВВП перевищує частку промислового сектору більше, ніж у 3,5 разу. Структура ВВП за галузями економіки така:

– промисловість – 21 %;

– сільське господарство – 2,2 %;

– сфера послуг – 76,7 %.

Французька економіка  використовує соціально-ринкову модель розвитку, що є певним компромісом між економічним зростанням і рівністю у суспільстві. Роль держави в економіці завжди була досить високою. Це дало змогу Франції у другій половині ХХ ст. провести індустріалізацію країни, досягти провідних позицій в авіакосмічній сфері, багатьох напрямах машинобудування, атомній енергетиці, залізничному транспорті.

Високий рівень оподаткування: 33,33 % з прибутку корпорацій на 1 січня 2007 р. (22-ге місце серед 91 країни) та 48,3 % на доходи громадян на кінець 2004 р. (5-те місце з 30 країн) призводить до переведення виробничих підрозділів за межі країни (Південно-Східна Азія, а також Центральна та Східна Європа) [60; 79]. Французька економіка поступається технологічним лідерам (США, Японії) у багатьох видах високотехнологічного виробництва. Натомість Франція є світовим лідером у розробці, будівництві та експлуатації атомних електростанцій, як учасник консорціуму «EADS» є одним із двох найбільших у світі виробників широкофюзеляжних літаків, аналогічний технологічний рівень залізничного транспорту має лише Японія.

Французькі ТНК займають провідні позиції у світових рейтингах. До списку Global 500 американського журналу Fortune у 2008 р. входило 39 (3-є місце у світі після США та Японії) компаній, їх чисельність за останні чотири роки не змінилась на відміну від двох інших лідерів рейтингу (США та Японії), що з кожним роком зменшують свою присутність. Сумарний дохід французьких представників становив 2 110,283 млрд дол. До списку Global 2000 американського журналу Forbes входило 67 французьких компаній. Їх сумарний дохід становив 2 033 млрд дол., а кількість зайнятих працівників склала 5,252 млн осіб.

Промисловість. До найуспішніших галузей французької промисловості можна віднести транспортне машинобудування (автомобілебудування, виробництво швидкісних потягів, авіабудування), виробництво озброєння, електротехнічної та телекомунікаційної техніки, парфумерії та косметики, дорогого одягу та взуття. В енергетичній галузі Франція є європейським та світовим лідером у розвитку атомної енергетики.

Паливно-енергетичний комплекс. У паливно-енергетичному балансі країни (2007 р.) половина припадає на нафту – 35,79 % та газ – 14,78 %. Найбільший вклад має атомна енергія – 39,08 %. Частка вугілля – 4,7 %, гідроенергії – 5,64 %.

Металургія. У 2007 р. Франція посідала 13-те місце у світі та 5-те у Європі за виробництвом сталі (19,2 млн т). Після серії поглинань у металургійній промисловості переважну частину підприємств цієї галузі контролює найбільша металургійна компанія у світі «ArcelorMittal», штаб-квартира якої розміщена у Люксембурзі.

Хімічна промисловість. Хімічна промисловість країни представлена широким асортиментом продукції, зокрема напівфабрикатами органічної та неорганічної хімії, готовими виробами. У галузі нафтохімії провідні позиції займає найбільша у Франції та п’ята у світі компанія «Total».

Машинобудування. Ця галузь економіки виробляє широкий спектр продукції. На світовому ринку найбільш відомі французьке автомобілебудування, авіаційна та космічна техніка, продукція військового призначення, електротехнічна продукція.

Виробництво верстатів  і КПО у Франції становило 907,4 млн дол. у 2005 р. (11-те місце у світі  та 5-те у Європі). Виробництво автомобілів  є одним з головних напрямів французького машинобудування. За обсягами виробництва, країна займає 2-ге місце у Європі та 6-те у світі (після Японії, США, Китаю, Німеччини та Південної Кореї).

Провідні позиції в автомобілебудуванні займають вітчизняні компанії «PSA Peugeot Citroen» (штаб-квартира у Парижі), «Renault» (передмістя Парижу). Серед найбільших іноземних виробників можна зазначити японську компанію «Toyota», що у місті Валенсьєн збирає модель «Yaris». Основний центр виробництва літаків «Airbus» розміщено у Тулузі. Інші центри авіабудування розташовані у Парижі, Бордо, Бурже, Маріньяні. Важливим напрямом французького машинобудування є електротехнічна та електронна промисловість. Компанія «Electricite de France» є найбільшою електротехнічною компанією країни. Головний напрям її роботи – це експлуатація атомних електростанцій.

Легка промисловість. Значну частину продукції галузі, в першу чергу предмети широкого вжитку, імпортують з країн із дешевою робочою силою, але поряд з цим, Франція залишається найбільшим виробником дорогого одягу та взуття у світі.

Однією з найбільших є компанія «LVMH Moët Hennessy – Louis Vuitton S.A.»  – відомий виробник предметів розкоші під торговими марками «Louis Vuitton», «Givenchy», «Kenzo», «Chaumet», «Moët & Chandon», «Hennessy», «TAG Heuer». Компанію засновано 1987 р. зі штаб-квартирою у Парижі. Дохід у 2007 р. склав 7,421 млрд євро, кількість працівників близько 60 тис. осіб.

Харчова промисловість. Країна є одним з найбільших виробників продуктів харчування у Європі. Серед найвідоміших товарів французькі вина, кон’яки та шампанське.

Серед найбільших виробників алкогольних напоїв можна зазначити: «Pernod Ricard» (оборот у 2005 р. склав 6,328 млрд дол., чистий прибуток – 777 млн дол., кількість працюючих – 12,3 тис. осіб) та «Rémy Cointreau» (оборот у 2006 р. склав 798,3 млн євро, операційний прибуток 77,8 млн євро, кількість працюючих – 1,4 тис. осіб).

Сільське  господарство. Франція є одним з найбільших у світі та найбільшим у Європі виробників сільськогосподарської продукції. Близько четвертої частини продукції галузі, виробленої у ЄС, припадає на Францію. Країна повністю забезпечує себе основними продуктами харчування. Франція є найбільшим виробником у Європі зернових, яловичини, вершкового масла та сиру. За експортом аграрної продукції країна займає 2-ге місце у світі після США. Площа сільськогосподарських угідь складає 34 % території країни. На орні землі припадає понад 30 млн га. У сільському господарстві зайнято близько 4 % працездатного населення та виробляється 2,2 % ВВП країни.

Кількість господарств, зайнятих у  виробництві аграрної продукції, поступово скорочується і в 2004 р. становило близько 730 тис. од. Провідне місце у виробництві посідають середні та великі господарства площею 20–100 га.

У тваринництві основними напрямами  є вирощування великої рогатої худоби (поголів’я на 2004 р. становило 21,6 млн голів), свинарство (13,5 млн голів) та у районі Піренеїв вівчарство (10,3 млн голів).

У рослинництві провідне місце належить вирощуванню зернових культур (55 млн  т у 2005 р.): пшениця – 30 млн т, ячмінь – 7,6 млн т, кукурудза – 13 млн т. Окрім зернових вирощують цукровий буряк (4,6 млн т), соняшник, сою, різноманітні овочі та фрукти. За вирощуванням винограду та виробництвом вин (5 329 449 л у 2005 р.) Франція посідає 1-ше місце у світі.

За виловом риби країна займає 4-те місце серед країн Західної Європи (860 тис. т у 2005 р.).

Сфера послуг. Торгівля та фінансова система. Сфера торгівлі у Франції за останні 10–15 років зазнала певної трансформації. Головним фактором цього стало збільшення обсягів торгівлі продовольчими та споживчими товарами через великі торговельні центри. Так, якщо у 1995 р. через них реалізовували 20 % товарів, то у 2005 р. уже 53 %.

Фінансово-кредитний сектор представлений  асоціацією французьких банків, ощадних та ощадно-депозитних кас, фінансових та страхових компаній, а також інших установ. До найбільших та найвідоміших французьких банків належать: «BNP Paribas», «Credit Agricole», «Societe Generale», «Groupe Caisse d’Epargne», «Credit Industriel & Commercial». Перші три із зазначених вище банків за показниками активів, капіталу та капіталізації входять до 25 найбільших банківських установ світу.

Телекомунікації та інформаційні технології. Найбільшою телекомунікаційною компанією у Франції є «France Telekom», що серед представників галузі посідає 6-те місце у світі та 3-тє у Європі. За кількістю Інтернет-користувачів на середину 2007 р. Франція займала 3-є місце серед країн Європи (30 925 953 осіб, рівень проникнення 57,5 %, темпи зростання ринку до 2006 р. – 287,4 %).

Транспорт. Франція має одну з найкращих у світі транспортних мереж. Протяжність залізничних колій становить 29 370 км, з яких 29 203 км мають стандартну для Західної Європи ширину колії (1,435 м). Електрифіковано 14 778 км (половина) залізничних колій. Експлуатацією залізниць займається Національна компанія французьких залізних доріг «SNCF».

Загальна довжина автомобільних  шляхів міжрегіонального сполучення 950,985 тис. км (включаючи 10,49 тис. км високошвидкісних автобанів).

Протяжність внутрішніх водних шляхів складає 8,5 тис. км, але складністю їх експлуатації є роз’єднаність  судноплавних річок.

Найбільший аеропорт Франції  у Парижі «Charles de Gaulle». За кількістю пасажирів, що скористались його послугами 2006 р. (56 849 567 особи), займав 2-ге місце у Європі та 7-ме у світі. Найбільшим національним перевізником у Франції є компанія «Air France» (володіє 373 літаками).

Протяжність газопроводів становить 14 665 км, нафтопроводів – 3 032 км, інших продуктопроводів – 4 947 км.

Туризм. Франція за кількістю іноземних туристів, що відвідують країну протягом року, займає 1-ше місце у світі (79,1 млн осіб у 2006 р.). У туристичній галузі зайнято 1,323 млн осіб, або 5 % працездатного населення. За кількістю коштів, отриманих від іноземного туризму (42,9 млрд дол.), країна посідає третє місце у світі після США та Іспанії. Серед десяти найвідвідуваніших місць світу два розташовані у Франції. Це Notre-Dame de Paris (12 млн відвідувачів протягом року) та Disneyland Paris (10,6 млн) [3].

 

Білорусь

Республіка Білорусь належить до країн  з досить розвинутим промисловим  виробництвом і сільським господарством, але структурна перебудова економіки  в пострадянський період потребувала  розвитку галузей, що виробляють послуги. У 2005 р. в структурі ВВП Білорусі виробництво товарів становило 42,9%, у тому числі частка промисловості - 27,4, сільського господарства -7,5, виробництво послуг - 42,9%.

Основними галузями промисловості  національної економіки Білорусі є  машинобудування і металообробка, хімічна і нафтохімічна промисловість, електроенергетика, легка, харчова, лісова і деревообробна промисловість.