Порівняльний аналіз підгалузей особистого страхування

Міністерство  науки і освіти України

Чернігівський державний технологічний університет

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

З дисципліни

«Страхування»

На тему:

Порівняльний аналіз підгалузей особистого страхування

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Студент групи ФК-101                                                      Кулік А.А.

 

Викладач                                                                             Романенко Т.О.

 

 

 

ЧДТУ 2013

ЗМІСТ

 

Вступ

1.Поняття та види особистого страхування

2. Страхування життя та пенсій

3.Страхування від нещасних випадків, його основні види та форми здійснення

4. Медичне страхування

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Згідно з класифікацією  страхування за об’єктами особисте страхування розглядається як окрема галузь. Особисте страхування має на меті надання певних послуг як фізичним (окремим громадянам, членам їхніх сімей), так і юридичним особам (наприклад, страхування працівників за рахунок коштів підприємств від нещасних випадків). Ці послуги передбачають страховий захист страхувальників (застрахованих) у разі настання несприятливих подій для їхнього життя і здоров’я.

 

 Особисте страхування  має багато спільного із соціальним  страхуванням, і насамперед щодо  об’єктів страхового захисту  громадян. Проте між особистим  страхуванням і соціальним є відмінності. Головна з них стосується джерел формування страхових фондів. В особистому страхуванні ними є переважно індивідуальні доходи громадян, а в соціальному — кошти підприємств, установ, організацій.

 

 В особистому страхуванні розглядають такі страхові ризики: смерть страхувальника (застрахованого); тимчасова втрата працездатності; постійна втрата працездатності; закінчення страхувальником (застрахованим) активної трудової діяльності у зв’язку із виходом на пенсію; дожиття страхувальника (застрахованого) до закінчення строку страхування.

 

 До підгалузей особистого  страхування належать страхування  життя (пенсій), страхування від  нещасних випадків і медичне  страхування. Останні дві підгалузі  в економічній літературі об’єднуються  під назвою «страxування здоров’я».

 

 Здійснення особистого  страхування пов’язане з певними  труднощами. При його проведенні  дуже важко, зокрема, правильно  оцінити ті ризики, які приймаються  на страхування. Через це таке  страхування пов’язане, по суті, із встановленням умовної страхової суми, яка лише наближено відбиває збиток, що його може завдати страховий випадок.

 

 Поділ страхування  на окремі підгалузі зумовлюється  сукупністю ризиків, які вони  об’єднують, тривалістю дії договорів  страхування, а також порядком накопичення коштів для здійснення страхових виплат. Враховуючи останнє, страхування життя , що характеризується поступовістю такого накопичення протягом дії договору страхування, об’єднує накопичувальні види особистого страхування, а страхування від нещасних випадків і медичне страхування — ризиковані.

 

 Ризики, які існують  при страхуванні життя, пов’язані  з невизначеністю тривалості  останнього для кожного окремого  страхувальника. Так, коротке життя  людини, наприклад годувальника  сім’ї, породжує значні проблеми для його дружини й дітей. Тривале життя створює проблему фінансового забезпечення в похилому віці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Поняття та  види особистого страхування

 

Особисте страхування  проводиться на випадок смерті страхувальника (застрахованого), тимчасової або постійної втрати ним працездатності (втрати здоров'я), дожиття страхувальника (застрахованого) до кінця строку дії договору страхування або до визначеної в договорі події. Особливістю цієї галузі є поєднання в її рамках усіх видів страхування, що пов'язані зі страховим захистом життя й здоров'я особи, а також додатковим пенсійним її забезпеченням. При цьому окремі види належать до довгострокового («накопичувального»), а окремі — до загального страхування. Саме ця особливість зумовлює потребу виокремлення підгалузей особистого страхування.

 

Особисте страхування  включає три підгалузі. Їх існування  пов'язане з різною тривалістю договорів  страхування і різними обсягами страхової відповідальності (переліком  подій, на випадок яких проводиться  страхування). Підгалузями особистого страхування є страхування від нещасних випадків, медичне страхування, страхування життя. У рамках цих підгалузей виокремлюються види особистого страхування.

 

Особисте страхування 

 

·     індивідуальне  страхування;

 

·     колективне страхування;

 

·     страхування  пасажирів;

 

·     страхування  дітей;

 

·     страхування  туристів;

 

·     інші види.

 

·     страхування  здоров’я на випадок хвороби;

 

·     безперервне  страхування здоров’я;

 

·     інші види.

 

·     змішане  страхування життя;

 

·     страхування  дітей;

 

·     страхування  пенсій;

 

·     весільне страхування;

 

·     довічне  страхування;

 

·     інші види.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Страхування життя та його основні види

 

 Страхування життя   передбачає відповідальність страхової  компанії в разі смерті страхувальника (застрахованого) під час дії договору страхування або дожиття до певного обумовленого в договорі строку. Крім того, в договорі страхування додатково може бути обумовлена відповідальність страховика і при дожитті застрахованої особи до певної події, наприклад одруження, народження дитини, а також у разі втрати нею здоров’я від нещасного випадку.

 

Як показує світовий досвід, страхування життя завжди розглядалося як вигідне вкладення  грошей. Страхувальник (застрахований) за договором страхування життя може розраховувати на страхову суму або пенсію в разі дожиття до закінчення договору, що є засобом накопичення коштів. Страхування життя може бути й захистом спадщини страхувальника, оскільки дає йому змогу передбачити наслідки своєї смерті для близьких і визначити частку спадщини, що призначається кожному з них. Отже, страхування життя дає змогу полегшувати передання майна, створювати грошові фонди для різних цілей (наприклад, витрат на успадкування або поховання).

 

 Окрім того, значне  поширення страхування життя сприяє зменшенню соціальної напруги та навантаження на соціальний бюджет країни. Довгострокове страхування життя, договори за якими можуть бути укладені і на 10, і на 20, і на 40 років, дає можливість накопичувати досить великі страхові фонди, тимчасово вільна частина яких може бути використана як джерело інвестицій у народне господарство, що сприяє стабілізації фінансового стану держави.

 

 Договори страхування  життя мають певні особливості.  Так, у разі страхування життя  відповідальність страхової компанії настає, якщо страхувальник (застрахований) помер з будь-якої причини (а не тільки від нещасного випадку, як це передбачено при страхуванні від нещасних випадків). Договір страхування вважається договором приєднання, оскільки цей договір, і особливо загальні його умови, виробляється лише страховиком. Страхувальник погоджується на умови, які пропонує йому страховик. Це договір доброї волі, бо в його основу покладено довіру між страховиком і страхувальником. Наприклад, страхувальник, укладаючи договір, зобов’язаний відповідати на поставлені запитання, і відповідати чесно. Інакше договір страхування вважається недійсним.

 

Світова страхова практика поділяє страхування життя на страхування капіталів та страхування  рент. У свою чергу, страхування капіталів передбачає можливість укласти договори страхування з умовою виплати певної суми при дожитті страхувальника до зазначеного в договорі строку (події) або в разі його смерті. Страхування капіталів передбачає створення нових капіталів. Великим попитом у страхувальників користується змішане страхування життя, згідно з умовами якого передбачається виплата, якщо страхувальник доживе до зазначеного строку (віку) або помре протягом дії договору страхування.

 

 Якщо йдеться про  рентне страхування, то певна обумовлена договором частка виплачується страхувальникові (застрахованому) у вигляді регулярних періодичних виплат, а загальна сума останніх залежить від тривалості його життя.

 

Страхування життя є  дуже важливим напрямком діяльності на переважній більшості страхових ринків економічно розвинених країн світу. Потреба розвивати його надалі існує і в Україні. Україна вже має певний досвід щодо страхування життя за умов ринкової економіки.

 

Страхування до вступу в  шлюб (весільне) передбачає, що договір  може бути укладений із батьками (усиновителями) та іншими родичами дитини, опікунами (піклувальниками), тобто з фізичними особами, а також із юридичними особами — підприємствами, установами, організаціями. При укладанні договору з фізичною особою страхова компанія оговорює її вік (наприклад, від 18 до 72 років з умовою, що на момент закінчення договору цій особі буде не більш як 75 років) і стан здоров’я. Так, договори страхування не можуть бути укладені з непрацюючими інвалідами І групи. Договори страхування можуть укладатися відносно дітей віком від дня народження до 15 років на випадок дожиття застрахованого до закінчення строку страхування і вступу в зареєстрований шлюб або досягнення 21 року. Договір страхування до вступу в шлюб може передбачати й відповідальність страховика при настанні смерті застрахованого під час дії договору або при втраті здоров’я у зв’язку із нещасним випадком.

 

Особливістю цього виду страхування є те, що в разі смерті страхувальника дія договору страхування  не припиняється, він продовжує діяти без подальшої сплати внесків до кінця строку страхування і дає право застрахованому одержати страхову суму на підставі дожиття.

 

Довічне страхування. Більшість  договорів довічного страхування  укладаються з метою полегшення фінансового тягаря тих, хто залишився живим після смерті страхувальника, і повинен його поховати або сплатити його борги. Договори довічного страхування поширюються на фізичних осіб, які перебувають у певних вікових межах, наприклад у віці від 20 до 70 років, і не укладаються з інвалідами І (і ІІ) групи. При укладенні договору страхування на достатньо велику суму страховик може вимагати лікарського засвідчення стану здоров’я страхувальника.

 

Страхування додаткової пенсії. Добровільне страхування  додаткової пенсії є своєрідним страхуванням на дожиття, яке попри безперечну доцільність з різних причин досі не набуло в Україні достатнього розвитку. Цей вид страхування докладно розглядається в підрозд. 8.3.

 

 Світова практика  страхування життя пропонує страхувальникам  різні його види (страхування життя на випадок смерті і на дожиття з підвищеною виплатою на випадок смерті (або на випадок дожиття), відновлюване або невідновлюване страхування життя, динамічне, фондове страхування життя тощо. Такі види користуються попитом у страхувальників, захищають їх самих або їхніх близьких від різних негараздів. Пропонований у розвинених країнах асортимент послуг із страхування життя становить великий інтерес для українських страховиків, а набутий там досвід уже починає використовуватися в Україні.

 

Одним із найпопулярніших видів особистого страхування є змішане страхування життя. Воно дає змогу поєднувати в одному договорі і на одну особу страхування капіталу на випадок дожиття до закінчення строку страхування і страхування капіталу на випадок смерті від будь-якої причини. Отже, змішане страхування життя поєднує в собі два ризики, які суперечать один одному: з одного боку — дожиття до певної дати або події, а з іншого — смерть. Проте фактично може мати місце лише один ризик: людина або доживе до кінця дії договору, або ні. Страхувальник, який укладає договір змішаного страхування життя, не тільки забезпечує й створює накопичення. Він має впевненість у тому, що в будь-якому разі не втратить своїх внесків.

 

 Умовами договору  страхування може передбачатися відповідальність страховика і при втраті застрахованим здоров’я від наслідків нещасного випадку. Включення до відповідальності страховика відповідальності за наслідки нещасних випадків сприяє збільшенню тарифних ставок.

 

 Як правило, у  змішаному страхуванні життя страхувальник, який сплачує внески, і застрахований є однією й тією самою особою.

 

 

3. Страхування  від нещасних випадків, його основні  види та форми здійснення

 

Система страхування  від нещасних випадків у своєму розвитку пройшла ряд етапів, протягом яких змінювалася її нормативно-правова, методична, організаційна та економічна база. Свій початок страхування від нещасних випадків бере з ХІХ століття, хоч згадки про таке страхування були ще в XVII—XVIII століттях. Інтенсивний розвиток страхування від нещасних випадків у Росії та Україні можна віднести до початку ХХ століття.

 

 Об’єктом страхового  захисту в разі страхування  від нещасних випадків є майнові  інтереси застрахованої особи,  які пов’язані з тимчасовим  чи постійним зниженням доходу  або додатковими втратами через смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку.

 

 Страхування від  нещасних випадків — це ризиковане  страхування, яке, на відміну  від накопичувального довгострокового  страхування життя, передбачає  виплату страхової суми лише  в разі настання страхового випадку (у повному розмірі або певної її частини). Виплата страхової суми або повернення сплачених внесків по закінченні терміну дії договору страхування не передбачається.

 

 Досвід страхування від нещасних  випадків свідчить, що воно може здійснюватись у різних формах, але при цьому зберігається єдиний соціально-економічний зміст.

 

 Розглядаючи страхування від  нещасних випадків, слід мати  на увазі, що Закон України  «Про страхування» чітко визначає  види та поняття добровільного  і обов’язкового страхування.

 

 За видами страхування від  нещасних випадків поділяється  так:

індивідуальне — у  даному разі страхувальником є фізична  особа, яка укладає договір стосовно самої себе або іншої фізичної особи, а сплата страхових платежів здійснюється за рахунок застрахованих;

колективне — коли страхувальником є юридична особа (підприємство або організація), яка укладає договір страхування на користь своїх працівників, і сплата страхових платежів здійснюється за рахунок організацій, з якими застраховані перебувають у трудових або інших передбачених законом відносинах.

 

Удосконалення індивідуального та колективного страхування відбувається насамперед за рахунок розширення обсягів страхової відповідальності, контингенту страхувальників і застрахованих, підвищення рівня страхового забезпечення, платоспроможності страховиків, спрощення порядку та механізму виплат.

 

 Відповідно до Закону  України «Про страхування» страхування  від нещасних випадків може  мати обов’язкову або добровільну  форму.

 

 Обов’язкові види  страхування запроваджуються законами  України. З метою захисту інтересів  не лише окремих страхувальників, а й усього суспільства в цілому та його складових зокрема здійснюється обов’язкове страхування в порядку та за умовами, що їх затверджує Кабінет Міністрів України.

 

 Добровільне страхування  здійснюється на підставі договору  між страхувальником і страховиком. Умови та порядок проведення страхування визначаються правилами, які встановлюються страховиком самостійно, але з урахуванням чинного законодавства.

 

Законодавчими актами визначається перелік об’єктів обов’язкового  особистого страхування від нещасних випадків, обсяги страхової відповідальності, норми страхового забезпечення, порядок сплати страхових платежів, права та обов’язки учасників страхування, а також коло страхових організацій, яким доручається здійснення обов’язкового страхування.

 

Обов’язкове особисте страхування  залежно від джерела сплати страхових  платежів поділяється на обов’язкове  державне й обов’язкове.

 

Необхідність проведення обов’язкового державного особистого страхування працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників інших відомств була зумовлена потребою їх соціального захисту, оскільки вони самі стоять на захисті інтересів держави і їх діяльність постійно пов’язана з високим ступенем ризику. Страхувальниками, а відповідно і платниками страхових платежів, виступали відповідні міністерства і відомства.

 

Обов’язковому особистому страхуванню медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування  вірусом імунодефіциту людини при  виконанні ними службових обов’язків, а також настання інвалідності або смерті від СНІД підлягають працівники, які подають медичну допомогу населенню, проводять лабораторні та наукові дослідження з проблем вірусу імунодефіциту людини і виробляють вірусні препарати.

 

 Особливість обов’язкового  особистого страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд) полягає в тому, що воно здійснюється з метою захисту їхнього життя та здоров’я під час виконання ними своїх обов’язків.

 

 Державне обов’язкове  страхування спортсменів вищої категорії поширюється лише на спортсменів збірних команд України і проводиться на випадок загибелі чи смерті застрахованого під час підготовки або участі в змаганнях, а також утрати застрахованим працездатності внаслідок поранення, контузії, травми або каліцтва, хвороби, інвалідності, що трапилися під час підготовки або участі в змаганнях. З урахуванням цього визначається й особливий порядок формування страхових платежів.

 

Обов’язкове державне страхування  інших категорій здійснюється на випадок загибелі або смерті застрахованого під час виконання службових обов’язків, втрати застрахованим працездатності в результаті поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися під час виконання службових обов’язків. Розмір страхової суми залежить від грошового утримання за останньою посадою та ступеня втрати працездатності. Інші умови є аналогічними.

 

 До особливої категорії  обов’язкового страхування відноситься  обов’язкове особисте страхування  від нещасних випадків на транспорті. Це пов’язано з тим, що транспорт є джерелом підвищеної небезпеки щодо осіб, які експлуатують транспортні засоби, та пасажирів, які ним користуються. Саме тому, за чинними в Україні умовами, обов’язковому страхуванню від нещасних випадків підлягають:

пасажири залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного і електротранспорту (крім внутрішнього міського) під час поїздки або перебування на вокзалі, в порту, на станції, пристані;

працівники транспортних підприємств незалежно від форм власності та видів діяльності, які безпосередньо зайняті на транспортних перевезеннях (далі — водії), а саме:

водії автомобільного, електротранспорту, машиністи і помічники машиністів поїздів (електровозів, тепловозів, дизель-поїздів);

машиністи поїздів метрополітену, провідники пасажирських вагонів, начальники (бригадири) поїздів;

поїздові електромонтери;

кондуктори;

працівники вагонів-ресторанів, водії дрезин та інших одиниць  рухомого складу;

механіки (начальники) рефрижераторних  секцій (поїздів);

працівники бригад медичної допомоги.

 

 Особисте страхування  на повітряному транспорті здійснюється  за рахунок власників або експлуатантів  повітряних суден. Обов’язково  підлягають страхуванню члени  екіпажу та авіаційний персонал  під час перебування на борту  повітряного судна, а також пасажири повітряного транспорту. Розмір страхової суми на повітряному транспорті становить 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Інші умови аналогічні страхуванню на решті видів транспорту.

 

 

 

 

 

 

4. Медичне страхування

 

Медичне страхування передбачає страхування на випадок втрати здоров’я з будь-якої причини. Воно забезпечує більшу доступність, якісність і повноту щодо задоволення різноманітних потреб населення в наданні медичних послуг, є ефективнішим порівняно з державним фінансуванням системи охорони здоров’я.

 

 Медичне страхування  пов’язане із компенсацією витрат  громадян, які обумовлені одержанням  медичної допомоги, а також інших  витрат, спрямованих на підтримку  здоров’я.

 

 Соціальна та економічна  ефективність медичного страхування залежить від того, наскільки глибоко і всебічно пророблено концепцію розвитку страхової медицини в країні.

 

Об’єктом медичного  страхування є життя і здоров’я громадян. Мета його проведення полягає  в забезпеченні громадянам у разі виникнення страхового випадку можливості одержання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів і фінансування профілактичних заходів.

 

 Медичне страхування  може проводитися в обов’язковій  і добровільній формах. Вибір  форми медичного страхування  в кожній країні залежить від конкретних економічних і культурно-історичних умов, від особливостей демографічних і соціальних показників, рівня захворюваності та інших факторів, які характеризують загальний стан здоров’я і рівень медичного обслуговування.

 Обов’язкова форма  медичного страхування використовується, як правило, у тих країнах, де переважне значення має суспільна охорона здоров’я, а добровільна — там, де поширені приватні страхові програми.

 

 Медичне страхування,  яке провадиться в обов’язковій  формі, набуває рис соціального страхування, оскільки порядок його проведення визначається державним законодавством. Обов’язкова форма страхування координується державними структурами. Страхові платежі, сплачувані громадянами та юридичними особами, мають форму податку. Обов’язкове медичне страхування перебуває під жорстким контролем держави і характеризується безприбутковістю. Ця форма організації страхового фонду дає змогу планувати медичну допомогу завдяки тому, що надходження коштів до страхового фонду характеризується стабільністю.

 

Для обов’язкового медичного страхування характерне те, що сплата страхувальниками внесків здійснюється у встановлених розмірах і у встановлений час, а рівень страхового забезпечення однаковий для всіх застрахованих.

 

Суб’єктами обов’язкового  медичного страхування є страховики, страхувальники, застраховані, медичні установи.

 

Система обов’язкового  медичного страхування зобов’язує страхувальників укладати відповідні договори із страховиками, згідно з  якими застраховані мають право  на одержання медичних послуг, перелік і обсяг яких установлюється програмами обов’язкового медичного страхування, у медичних установах, включених до системи обов’язкового медичного страхування. При укладенні договору страховик видає страхувальникові страховий договір, а застрахованому — страховий поліс, який має силу договору. У договорі обов’язкового медичного страхування визначається, що страхова організація бере на себе зобов’язання з оплати медичних та інших послуг, що їх буде надано застрахованому згідно з програмою обов’язкового медичного страхування. У свою чергу, страхувальник зобов’язується сплачувати внески страховій організації. У договорі обумовлюються розмір, строки і порядок внесення страхових внесків, строк дії договору, відповідальність сторін у разі невиконання умов договору, а також порядок вирішення спорів. Страховий поліс обов’язкового медичного страхування підтверджує право громадянина на одержання медичної допомоги за програмою обов’язкового медичного страхування.

 

Добровільне медичне  страхування є доповненням до обов’язкового. У рамках добровільного медичного страхування передбачається оплата медичних послуг понад програму обов’язкового медичного страхування. Добровільне медичне страхування має на меті забезпечити страхувальникові (застрахованому) гарантії повної або часткової компенсації страховиком додаткових витрат, пов’язаних із зверненням до медичної установи за послугою, яка надається згідно з програмою добровільного медичного страхування.

 

 Добровільна форма  медичного страхування передбачає  застосування видів страхування, в яких відповідальність страховика виникає за фактом захворювання або лікування. Виплату за цими видами страхова організація здійснює у вигляді фіксованої страхової суми або добових. Добровільною формою охоплені й ті види страхування, згідно з якими відповідальність страхової організації настає в разі звернення страхувальника (застрахованого) до медичної установи за одержанням медичної допомоги або послуг відповідно до умов договору страхування. Виплата має вигляд компенсації вартості необхідного лікування.

 

Об’єктом добровільного  медичного страхування є майнові  інтереси страхувальника або застрахованого, які пов’язані з витратами  на одержання медичної допомоги. Добровільне  медичне страхування базується  на залученні вільних коштів підприємств, організацій і населення до сфери охорони здоров’я.

 

Суб’єктами добровільного  медичного страхування є страховики, страхувальники, застраховані та медичні  установи.

 

Добровільне медичне  страхування провадиться в межах  створених страховою медичною компанією  правил і може бути індивідуальним або колективним. Для колективної форми страхування характерним є те, що страхові внески сплачуються за рахунок коштів юридичних осіб. При індивідуальній формі джерелом сплати внесків є доходи окремих громадян.

 

 За строками укладення договору добровільне медичне страхування може бути коротко- або довгостроковим, а іноді й довічним.

 

 У медичному страхуванні  страховим випадком є звернення  застрахованої особи під час  дії відповідного договору до  медичної установи (з передбачених у договорі страхування) у разі гострого захворювання, загострення хронічного захворювання, травми або інших нещасних випадків з метою дістати консультативну, профілактичну або іншу допомогу, яка потребує надання медичних послуг у межах їх переліку, передбаченого договором страхування.

 

 Добровільна форма  медичного страхування передбачає  надання страхувальникові (застрахованому) ширшого права вибору лікарів-спеціалістів, а також установ для отримання  необхідної допомоги; поліпшене  утримання у стаціонарі, лікувально-відновлювальній установі; збільшений за строками післялікарняний патронаж та догляд на дому і т. ін.

 

 

ВИСНОВОК

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1.     Александров  А. А. Страхование. — М.: Приор, 1998. — 186 с.