Порівняльний аналіз виконання бюджету м. Кіровоград

2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПРИВАТНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ІНСТИТУТ РЕГІОНАЛЬНОГО

УПРАВЛІННЯ ТА ЕКОНОМІКИ

ОЛЕКСАНДРІЙСЬКА ФІЛІЯ

Факультет: ЕКОНОМІЧНИЙ

Спеціальність: „БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК”

Група: БО-22

Залікова робота

З дисципліни: Казначейська справа.

Студента ІІ курсу ЗАОЧНОГО ВІДДІЛЕННЯ

Савінкової Ганни Володимирівни

Дата відправлення:_____________

Дата прийому:_________________

Зміст:

1. Територіальні органи державного казначейства та їх місце у процесі фінансування бюджетних видатків………………………………………………..3

2. Бюджетний дефіцит: економічна сутність, причини його виникнення та джерела фінансування……………………………………………………………..10

3.Порівняльний аналіз виконання бюджету м. Кіровоград …………………….16

4. Тестові завдання…………………………………………………………………22

Список використаної літератури та веб-ресурсів.

1. Територіальні органи державного казначейства та їх місце у процесі фінансування бюджетних видатків

Державне казначейство України є центральним органом виконавчої влади і керується у своїй діяльності Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Національного банку України, наказами Міністерства фінансів України, Положенням про Державне казначейство, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України 31 липня 1995 р. № 590. Діяльність Державного казначейства фінансується за рахунок державного бюджету України. Державне казначейство України та його територіальні органи є юридичними особами, мають самостійні баланси, рахунки в установах банків.

Суть діяльності Державного казначейства полягає в тому, що воно забезпечує виконання державного бюджету шляхом обліку надходжень, податків, зборів та інших обов'язкових платежів та проведення видатків державного бюджету через оплату рахунків об'єктів господарської діяльності, які виконали роботи, надали послуги відповідним розпорядникам коштів.

Відповідно до Положення "Про Державне казначейство" за № 590 від 31 липня 1995 р. на Державне казначейство в Україні покладено виконання таких функцій:

-         здійснює касове виконання державного бюджету та бюджетів самоврядування за доходами та видатками;

-         організовує управління наявними коштами державного бюджету, державних позабюджетних фондів і бюджетів самоврядування у межах видатків, установлених на відповідний період;

-         здійснює контроль за цільовим спрямуванням бюджетних коштів на стадії проведення платежу на підставі підтверджуючих документів, наданих розпорядниками бюджетних коштів;

-         проводить облік касового виконання та складання звітності про стан виконання державного бюджету та бюджетів самоврядування;

-         здійснює облік, обслуговування та погашення зовнішнього і внутрішнього боргів держави відповідно до чинного законодавства;

-         здійснює розмежування загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів між державним бюджетом та бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, проводить взаєморозрахунки між ними. Розмежування з бюджетами нижчого рівня здійснюються за умови укладання угод між органами Держказначейства та відповідними Радами;

-         відповідно до укладених угод відкриває та обслуговує рахунки розпорядників бюджетних коштів в органах Держказначейства;

-         здійснює оплату рахунків за дорученням розпорядників бюджетних коштів відповідно до чинних нормативних актів. При цьому Держказначейство не несе відповідальності за зобов'язаннями, прийнятими розпорядниками бюджетних коштів;

-         отримує звіти про виконання кошторисів доходів і видатків від розпорядників бюджетних коштів, здійснює звірку даних обліку органів Держказначейства з даними обліку розпорядників;

-         здійснює у безспірному порядку стягнення належних державному бюджетові коштів по взаєморозрахунках між бюджетами;

-         забезпечує роботу інформаційно-обчислювальної системи Держказначейства та її взаємодію з інформаційними системами Національного та комерційних банків України, міністерств, відомств та інших органів виконавчої влади, установ та організацій;

-         управляє поточними залишками казначейських рахунків з метою отримання доходів та зарахування їх до загального та спеціального фондів державного бюджету;

-         розробляє та затверджує нормативно-правові акти та єдині правила організації роботи з питань казначейського виконання бюджетів усіх рівнів, ведення бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету та бюджетів самоврядування, кошторисів доходів та видатків бюджетних установ, відкриття рахунків в органах Державного казначейства;

-         здійснює роботу щодо добору, розстановки кадрів, створення ефективної системи підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, забезпечує проведення єдиної державної політики з питань державної служби в органах Держказначейства;

-         організовує та здійснює внутрішньо системний контроль і аудит;

-         здійснює інші функції, передбачені чинним законодавством України.

В умовах соціально-економічних трансформацій, які відбуваються в Україні, важлива роль у задоволенні  потреб територіальних громад у суспільних послугах відводиться органам місцевого самоврядування.

Необхідною передумовою реалізації власних та делегованих повноважень зазначених органів влади є адекватний потребам обсяг фінансових ресурсів. Однак на сучасному етапі державотворення українське суспільство зіткнулося з багатьма проблемами функціонування місцевих фінансів, які негативно впливають на можливості забезпечення  конституційних прав українських громадян (в тому числі й на охорону здоров’я, соціальний захист, освіту). До основних із них можна віднести: низький рівень самостійності органів місцевого самоврядування; нечітке розмежування функцій між державною владою та місцевим самоврядуванням; нерозвиненість місцевого оподаткування; незабезпеченість достатнім обсягом бюджетних коштів делегованих державою повноважень органам місцевого самоврядування; неефективне використання коштів місцевих бюджетів тощо.

Формування видатків місцевих бюджетів відбувається шляхом закріплення за органами державної влади та місцевого самоврядування видаткових функцій. Кінцевою метою розмежування видаткових повноважень є розподіл між ними тих функцій, які будуть належним чином виконуватися.

Фінансування видатків місцевих  бюджетів, використання місцевих фінансових ресурсів тісно пов’язане з видатками державного бюджету. Адже саме держава, використовуючи фінансові ресурси, забезпечує можливість реалізації завдань і функцій, які постають перед нею на тому чи іншому етапі розвитку суспільства. Тому потрібно враховувати, що цей процес впливає на розвиток як фінансової системи, так і сукупності фінансових ресурсів, які акумулюються на рівні територіальних  громад. Слід зазначити, що чим вищий ступінь розвитку суспільства й держави, тим більше використовується фінансових ресурсів для вирішення поставлених завдань і задоволення їхніх інтересів. Сьогодні ці кошти досягли значних сум, оскільки посилення ролі держави в економічному й політичному житті знаходить своє відображення у збільшенні державних видатків.

15 червня 2011р.Кабінет Міністрів України схвалив постанову  «Про утво-рення територіальних органів Державноїказначейської служби України».

  Постанова регламентує роботу Державної казначейської служби у частині здійснення повноважень служби безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського значення, а також у частині дотримання вимог чинних нормативно - правових актів щодо утворення на базі майна територіальних органів Державного казначейства, що ліквідуються, територіальних органівДержавної казначейської служби згідно з встановленим переліком.

Основним джерелом коштів бюджетних установ є державний бюджет, який об’єднує низку самостійних бюджетів.

Бюджетні установи безпосередньо фінансуються з державного або місцевого бюджетів.

Бюджетне фінансування являє собою виділення коштів з бюджету (державного або місцевого) в розпорядження керівників установ та організацій на здійснення витрат, передбачених бюджетом.

Фінансування – це джерело покриття видатків бюджетних установ у вигляді коштів, одержаних з бюджету в межах затверджених асигнувань, тобто в межах планових сум, передбачених кошторисом, які одержуються з бюджету.
Фінансування – це надання грошових коштів бюджету або права на їх витрачання в межах затверджених асигнувань на передбачені бюджетом заходи.
Граничні розміри фінансування із бюджету на рік з розбивкою по кварталах передбачаються в річному розписі доходів і видатків відповідного бюджету, в кошторисах доходів і видатків бюджетних установ і називаються бюджетними асигнуваннями. Основні принципи бюджетного фінансування та напрями витрачання бюджетних коштів викладено в Законі України “Про бюджетну систему”. Згідно зі ст. 18 цього Закону кошти Державного бюджету України витрачаються виключно на цілі та в межах, затверджених законом про Державний бюджет України на відповідний бюджетний рік.
Відповідно до цього Закону з Державного бюджету фінансуються установи та організації у сфері освіти, культури, науки, охорони здоров’я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення, що мають загальнодержавне значення. Що стосується коштів, одержуваних з місцевих бюджетів, то вони використовуються тільки на цілі та в межах, затверджених відповідно місцевими радами народних депутатів.

Таким чином, залежно від того, в підпорядкованості якого органу виконавчої влади перебуває та чи інша бюджетна організація, фінансування здійснюється або за рахунок коштів Державного бюджету, або за рахунок коштів місцевого бюджету.

Бюджетні організації під час здійснення своєї діяльності можуть одержувати у своє розпорядження кошти не тільки з бюджету, а й з інших джерел. Кошти, одержувані бюджетними організаціями, крім асигнування з бюджету, називаються позабюджетними (коштами спеціального фонду), і до них відносяться кошти, отримані від виконання робіт, надання послуг, реалізації продукції чи іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством.

Фінансування бюджетних організацій здійснюється з додержанням таких принципів:

- Безповоротність надання коштів. Згідно з цим принципом суми, що виділяються з бюджету на утримання установ, мають безоплатний характер, тобто поверненню не підлягають;

- Зв’язок між обсягом фінансування та виконанням планів бюджетною установою. Сутність цього принципу полягає у тому, що бюджетна установа отримує кошти не під план, а відповідно до фактичного виконання плану. При цьому на чергову суму надходжень грошових коштів безпосередньо впливає якість використання попередньо наданих коштів та дотримання установою фінансової дисципліни;

- Фінансування в межах асигнувань, передбачених кошторисом. Цей принцип означає, що виділення коштів з бюджету на утримання бюджетних організацій здійснюється тільки за наявності кошторису доходів і видатків бюджетних установ і в межах асигунвань, затверджених кошторисом.
Слід мати на увазі, що здійснення витрат, не передбачених кошторисом, не допускається, оскільки затверджений кошторис бюджетної установи являє собою граничний рівень витрат, які може здійснювати установа за тією чи іншою статтею за рахунок бюджетних коштів. Згідно з п. 43 Порядку № 17 здійснення витрат без затверджених у встановленому порядку кошторисів і плану асигнувань призупиняється через 30 календарних днів після затвердження річного розкладу призначень і помісячного розкладу асигнувань відповідного бюджету. Після закінчення цього терміну органи Державного казначейства і фінансові органи провадять фінансування тільки згідно із затвердженими кошторисами і планами асигнувань;

- Цільове призначення. Відповідно до цього принципу використання виділених з бюджету коштів провадиться тільки на цілі, передбачені у відповідній статті кошторису та в межах отриманих сум.
Це означає, що бюджетні установи повинні використати кошти, отримані, наприклад, для виплати заробітної плати, виключно на ці цілі, а не витратити на купівлю матеріалів або канцелярського приладдя.Слід мати на увазі, що посадові особи бюджетних організацій за порушення порядку використання бюджетних коштів несуть кримінальну відповідальність згідно Кримінального кодексу України;

- Контроль за використанням наданих коштів. Цей принцип означає, що контроль за використанням коштів здійснюється на всіх етапах господарської діяльності бюджетних установ через казначейську систему виконання бюджету.

2. Бюджетний дефіцит: економічна сутність, причини його виникнення та джерела фінансування.

Оскільки бюджет є системою всеохоплюваних перерозподільних відносин, то його формування і стан мають особливе значення для держави, кожної юридичної та фізичної особи й суспільства загалом.

Формування бюджету передбачає вирішення триєдиного завдання. Такий підхід дозволяє вирішувати одне з цих завдань, а не всі разом.

1) Визначення реальних обсягів доходів;

2) оптимізація структури видатків на основі критерію забезпечення максимального рівня зростання ВВП під час задоволення мінімуму соціальних потреб;

3) збалансування бюджету. Проблеми збалансування полягають у тому, що, як правило, потреби будь-якого суб'єкта, в тому числі й держави, перевищують його можливості.

Стан бюджету як фінансового плану відображає не тільки фінансовий стан держави, але й характеризує фінансову ситуацію країни взагалі тому й цікавить усіх громадян та кожну підприємницьку структуру. Для нього властиві три показники:

-         рівновага доходів і видатків;

-         перевищення доходів над видатками;

-         перевищення видатків над доходами.

Урівноваженість доходів і видатків є найбільш природним і доцільним станом, що випливає зі схеми фінансової діяльності держави: доходи - видатки. При цьому фінансовий результат діяльності держави не визначається, адже, з одного боку, держава має збирати стільки доходів, скільки їй потрібно для забезпечення видатків бюджету, а з іншого — вона може профінансувати стільки видатків, скільки збирає доходів. У зв'язку з цим відхилення від такої врівноваженості є порушенням засад фінансової діяльності держави, тому є недоцільним.

Перевищення доходів над видатками — бюджетний профіцит — відображає стабільну фінансову ситуацію, хоча і не є метою діяльності держави; він може виявлятися в різних формах.

Розрізняють такі основні форми бюджетного профіциту:

1) існування бюджетного профіциту у вигляді своєрідних бюджетних резервів, що сформувалися внаслідок зміни економічної кон'юнктури на світовому рівні (наприклад, зміна цін на нафтопродукти) або в межах країни за рахунок її економічного зростання. Заплановане перевищення використовується на фінансування непередбачених видатків у поточному році, а фактично отримане за підсумками бюджетного року — переходить у доходи наступного року, за рахунок чого можуть або збільшуватися видатки, або зменшуватися доходи.

Однак на практиці бюджетні резерви, як правило, мають правові засади формування, наприклад, в Україні у складі Державного бюджету виокремлюється Резервний фонд Кабінету Міністрів, обсяг якого перевищувати 1 % обсягу всіх видатків бюджету відповідно до Бюджетного кодексу;

2) перевищення доходів над видатками, що виникає внаслідок надмірної дохідної бази окремих бюджетів порівняно з нормованими органами влади й управлінням вищого рівня видатками. В Україні таке перевищення має форму "бюджетного надлишку" і підлягає вилученню до бюджету вищого рівня;

3) бюджетний профіцит може бути результатом антициклічної політики держави внаслідок збалансування бюджету в межах не одного, а кількох років. В окремі роки встановленого періоду формуються бюджетні профіцити, а в окремі — дефіцити. Обсяги бюджетних дефіцитів і профіцитів при цьому збалансовані;

4) перевищення доходів над видатками може також сформуватися у зв'язку із розробкою та застосуванням податкової політики за методологією А. Лаффера, сутність якої полягає у збільшенні надходжень до бюджету в результаті уповільнення податкового тиску і зменшення податкових ставок. Наприклад, у США після проведення податкової реформи у 1981— 1986 pp. унаслідок якої податок на прибуток корпорацій зменшився на 20 процентних пунктів — з 55 до 35 %, а прибутковий податок із громадян — на 22 процентних пункти. У1987 р. профіцит бюджету, незважаючи на всі розрахунки й очікування, становив 11 млрд. дол. США.

Перевищення видатків над доходами, тобто бюджетний дефіцит — найскладніше явище. Насамперед, дефіцит зовсім не означає незбалансованості бюджету, оскільки це перевищення видатків тільки над постійними доходами бюджету. Крім того, дефіцит бюджету слід оцінювати з позицій як окремо держави, так і фінансової системи загалом. Для держави це завжди небажане і досить часто негативне явище. Інші суб'єкти фінансових відносин та сфер і ланок фінансової системи можуть оцінювати це явище по-різному.

Обсяги фінансових ресурсів і отриманих доходів у суспільстві визначаються потужністю й ефективністю фінансової системи взагалі, а не станом бюджету. Брак коштів у бюджеті має місце і за достатнього забезпечення суб'єктів підприємницької діяльності фінансовими ресурсами і досить високого рівня доходів юридичних та фізичних осіб. За таких умов не йдеться про фінансову кризу в тій чи іншій країні; це тільки проблеми, пов'язані з формуванням бюджету, зумовлені певними об'єктивними або суб'єктивними чинниками. Але дефіцит бюджету може бути спричинений і обмеженістю фінансових ресурсів, що зумовлює незначні обсяги виробленого ВВП і відповідно низький рівень доходів юридичних та фізичних осіб. За таких умов ознаки фінансової кризи в країні очевидні та стосуються усіх суб'єктів.

Залежно від виду бюджетний дефіцит розглядається за формою вияву, причинами виникнення і напрямом дефіцитного фінансування.

1. За формою вияву вирізняють плановий, фактичний і прихований дефіцити.

Плановий дефіцит запланований та затверджений у законі про Державний бюджет України.

Фактичний — це реальне перевищення видатків над доходами бюджету, офіційно зафіксоване наприкінці бюджетного періоду.

Прихований дефіцит — занижена величина фактичного бюджетного дефіциту і державного боргу, що часто робиться цілеспрямовано і є результатом певних політичних ігор (наприклад, перед виборами, щоб підвищити заслуги певної партії та примусити виборців проголосувати за правлячу партію ще раз). Також цей дефіцит може бути наслідком "жорсткого" курсу уряду на щорічно збалансований бюджет. Прихованість дефіциту є ознакою непродуманості фінансової політики держави.

2. За причинами виникнення виокремлюють свідомий, вимушений, циклічний і структурний дефіцити.

Свідомий дефіцит виникає в умовах достатності ресурсів у суспільстві та досить високого рівня доходів юридичних і фізичних осіб. Він пов'язаний з політикою помірного оподаткування з метою зміцнення фінансової бази підприємницьких структур. За таких умов досить активна політика позикових фінансів.

Вимушений дефіцит пов'язаний з низьким рівнем виробленого ВВП, якщо процес оподаткування не може забезпечити бюджет держави достатніми доходами.

Циклічний дефіцит — дефіцит, який є результатом циклічного падіння виробництва (зменшення національного доходу й обсягу виробництва) унаслідок кон'юнктурних коливань.

Структурний дефіцит є результатом свідомої активної (дискреційної) політики держави, що передбачає маніпулювання податками й урядовими видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва і зайнятості, контролю над інфляцією та прискоренням економічного зростання і запобігання спаду виробництва в країні.

3. За характером впливу на економіку вирізняють стійкий дефіцит бюджету (є у довгостроковому періоді), та тимчасовий (зумовлений касовими розривами у процесі виконання бюджету або подіями, які не можна передбачити і спрогнозувати).

Під час виконання бюджету в окремих ланках бюджетної системи може утворитися тимчасовий касовий розрив (графік фінансування видатків випереджає у часі надходження коштів його дохідної частини). Він може бути плановим, якщо об'єктивно не збігаються терміни фінансування з бюджету встановлених видатків і надходження коштів до дохідної частини, а також при запланованому дефіциті, та позаплановим, що пов'язано з невиконанням плану з надходження доходів або з перефінансуванням за окремими видами видатків.

Для покриття касових розривів у бюджетах формується спеціальний фонд — оборотна касова готівка, суму якої встановлюють, затверджуючи бюджет, але не більше 1 % від загального фонду бюджету. Якщо коштів оборотної касової готівки недостатньо, такий бюджет може одержати бюджетну позику від бюджету вищого за рівнем.

4. За напрямами дефіцитного фінансування дефіцит може мати пасивний характер — спрямування залучених під його покриття коштів на поточні потреби, й активний — фінансування бюджетних інвестицій, насамперед, капітальних вкладень у високоефективні інвестиційні проекти.

Дефіцит державного бюджету — явище неоднозначне. Представники кейнсіанської школи стверджують, що поміркований бюджетний дефіцит — це благо, оскільки він дає можливість збільшити сукупний попит шляхом дефіцитного фінансування державних видатків.

Щоб з'ясувати, чи бажаний бюджетний дефіцит для суспільства, потрібно розв'язати такі проблеми:

1) дефіцит — це наслідок спаду виробництва в країні чи результат фінансової політики держави;

2) зменшує дефіцит бюджету приватні інвестиції чи заохочує їх.

Теоретично вирішити питання дефіциту не складно, лише варто збільшити податки й інші надходження або зменшити видатки. Однак насправді все набагато складніше: збільшувати податки або недоцільно, або неможливо, а скорочувати видатки теж неможливо, адже вони досягли критичного мінімуму. Тому система дефіцитного фінансування державних потреб є звичайною практикою у країн з різними фінансовими можливостями. Величина бюджетного дефіциту у світі коливається від 3 до 15% від ВВП. Країни ЄС максимально можливим рівнем дефіциту бюджету вважають 6% від ВВП, хоча вже за 3% його рівня спостерігаються зростання інфляції та зменшення інвестиційної активності.

Дефіцит бюджету виникає у зв'язку із багатьма не тільки об'єктивними, але й суб'єктивними причинами. Проблема бюджетного дефіциту стосується не тільки обмеженості можливостей держави мобілізувати необхідні доходи, а й оптимізації витрат держави.

Основними причинами виникнення бюджетного дефіциту є:

-      зменшення приросту національного доходу внаслідок економічної кризи і спаду виробництва;

-      збільшення державних видатків на фінансування неекономічних сфер діяльності, особливо на державне управління й економічно необґрунтовані соціальні програми;

-      падіння доходів в умовах кризового стану економіки та зменшення надходжень до держбюджету;

-      циклічні спади в економіці, особливо якщо вони глибокі й тривалі;

-      неефективний механізм оподаткування суб'єктів господарювання, коли завищений податковий тиск зумовлює поступове зниження ділової активності та тінізацію економіки;

-      не правильно визначені орієнтири та непослідовність фінансово-економічної політики;

-      слабкий фінансовий контроль із боку держави за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів;

-      збереження ситуації, за якої найприбутковішими є вкладення капіталу у сфери нематеріального виробництва (торговельно-посередницьку та фінансово-кредитну);

-      зростання внутрішнього й зовнішнього державного боргу;

-      у короткостроковій перспективі — зменшення податків з метою підвищення ділової активності та стимулювання економіки (без відповідного коригування бюджетних витрат).

Отже, зменшення і подолання бюджетного дефіциту можливе лише шляхом ліквідації причин, що його зумовлюють.

Порівняльний аналіз виконання бюджету м. Кіровоград

Виконання бюджету - це забезпечення своєчасного і повного надходження запланованих доходів, а також повного і безперервного фінансування передбачених бюджетом заходів. Участь у виконанні бюджетів беруть підприємства, організації та установи усіх форм власності, а також населення, які пов'язані з доходами і видатками бюджетів. Виконання Державного бюджету України забезпечує Кабінет Міністрів України. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

В Україні застосовується казначейська форма обслуговування державного та місцевих бюджетів України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України:

—   операцій з коштами державного бюджету;

— розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;

— контролю бюджетних повноважень під час зарахування надходжень, прийняття зобов'язань та проведення платежів;

— бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного і місцевих бюджетів.

В основу діяльності Державного казначейства покладено принцип "єдиної каси", що в поєднанні з централізованою казначейською телекомунікаційною системою дає змогу мати вичерпну інформацію про щоденний стан державних фінансів і забезпечує можливість гнучкого маневрування державними грошовими ресурсами. Безпосередньо касове виконання бюджету здійснюється через банківські установи. Банківські установи здійснюють приймання та зарахування на відповідні рахунки бюджету податків та зборів, приймання і видачу коштів спеціального фонду установ, розрахункове і касове обслуговування установ і організацій, які фінансуються з місцевих бюджетів. Державний бюджет України виконується за розписом, який затверджується міністром фінансів України відповідно до бюджетних призначень у місячний строк після набрання чинності законом про Державний бюджет України.