Порівняльна характеристика раціоналістичної та еволюційної концепції походження грошей

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Тернопільський національний економічний університет

Факультет банківського бізнесу

Кафедра банківської справи

КОМПЛЕКСНЕ ПРАКТИЧНЕ ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ З ДИСЦИПЛІНИ “ГРОШІ ТА КРЕДИТ”

ВАРІАНТ 1

Виконав студент групи ФМО-22

Іваницький Ігор Іванович

Тернопіль-11

Порівняльна характеристика раціоналістичної та еволюційної концепції походження грошей

Своєю загадковістю дії гроші та їх походження завжди хвилювали думки людей. Гроші виникли так давно, що й на сьогодні цей процес викликає чисельні перекази і легенди, а також породжує багато нерозв´язаних запитань у економіці й політиці, теорії та практиці організації функціонування грошово-кредитної сфери. Численні спроби впродовж усього періоду з часу виникнення економічної теорії і до сучасності дати вичерпну відповідь на всі загадкові запитання умовно можна поділити на два теоретичні напрямки: раціоналістичну концепцію походження грошей та еволюційну.

Послідовники раціоналістичної концепції пояснювали появу грошей наслідком домовленості, угоди між людьми з метою спрощення і полегшення процедури обміну товарів. Її теоретичне обґрунтування здійснив ще Аристотель (IV ст. до н.е.) у праці «Нікомахова етика». Він писав: «Все, що бере участь у обміні, має бути якимось чином співставленим... за загальною домовленістю з’явилася монета... Від того й ім´я її, що вона існує не в природі, а за домовленістю». Для здійснення обміну «має існувати якась одиниця (виміру), при чому (обґрунтована) на умовності».

В наступні історичні епохи раціоналістична концепція походження грошей законодавчо була закріплена в нормах античного й середньовічного права. Карбування монет на честь приходу до влади коронованої особи римським правом так і проголошувалося, що гроші та їх вартість декретує імператор. Ідея про гроші як витвір домовленості («раціо» - розум) переважала аж до кінця XVIII ст., коли вагомі досягнення археологічної науки розвінчали її постулати. Водночас суб´єктивно-психологічний підхід до тлумачення походження грошей з позицій раціоналістичної концепції має місце у деяких працях і сучасних економістів. Зокрема, у підручнику П. Самуельсона «Економіка» стверджується, що гроші є штучною соціальною умовністю. Інший лауреат Нобелівської премії, американський вчений Дж. Гелбрейт гроші розглядає як наслідок угоди між людьми про закріплення грошової функції за коштовними металами.

Проте домовленість між людьми надто невагома, щоб стати підставою виникнення і функціонування грошей. Помилкове положення про те, що «монета існує не в природі, а встановлена людьми, тому їм під силу змінити її або вилучити з обігу» було використане представниками школи меркантилізму не тільки для заперечення товарної природи походження грошей, а й для обґрунтування відсутності зв´язку між грошима і коштовними металами. Водночас наукові відкриття поступово нагромадили значні матеріально-речові надбання, які дозволили відкинути ненаукові концепції походження грошей та розробити еволюційну концепцію.

Послідовними прихильниками еволюційної концепції походження грошей стали основоположники класичної політичної економії А. Сміт і Д. Рікардо, К.Маркс та інші вчені: Вони довели, що провідними передумовами становлення товарно-грошових відносин та їх носіїв (грошей) стали процеси піднесення продуктивності суспільної праці до рівня створення додаткового продукту, який ставав предметом обміну між виробниками. Наступне поглиблення суспільного поділу праці й розвиток багаторівневої спеціалізації виробництва і суспільної діяльності людини розширили масштаби суспільного обміну і сформували історичний процес еволюційного розвитку грошей у таких формах:

а) простої, поодинокої або випадкової форми вартості;

б) повної або розгорнутої форми вартості;

в) загальної форми вартості;

г) грошової форми вартості.

Зазначимо, що кожна з цих форм послідовно відображає процес зародження і зростання ролі грошей та їх взаємодії з властивостями вищого ступеня розвитку товарного виробництва й обміну. Зокрема, вже перша проста, поодинока або випадкова форма вартості, виникнувши одночасно із зародженням обміну, започаткувала основоположні відносини товарного виробництва, в якому товари об´єктивно протистоять грошам. Зміст тогочасного обміну математично можна зобразити так:

х товару А = у товару В.

Відносна і еквівалентна форми вартості взаємообумовлюють і виключають одна одну. Водночас вони є полюсами і виразом одного й того ж виразу вартості.

При цьому відносна форма вартості означає, що це продукт праці, відображає його споживну вартість, що є результатом конкретної форми праці та становить вираз приватної праці виробника. В обміні власник цього продукту шукає такий товар, який би виміряв його вартість і забезпечив суспільне визнання як товару. Звідси випливають особливі властивості еквівалентної форми вартості:

а)  споживна вартість товару - еквівалента в обміні стає матеріалом виразу вартості обмінюваної на нього іншої споживної вартості;

б) конкретна праця, затрачена на виготовлення товару-еквівалента, виступає формою вияву абстрактної праці;

в)  приватна праця, що втілена у товарі-еквіваленті, виступає формою виразу її протилежності – суспільної праці.

З розширенням масштабів розвитку суспільного виробництва і поглибленням суспільного поділу праці всі продукти праці в процесі обміну зосередилися у відносній формі вартості і фактично склали сукупні властивості товарної маси, а оцінку суспільної вартості товарної маси та визначення кількості втіленої в ній абстрактної праці стали вимірювати на перших порах достатньо поширені та привабливі товари, які виконували грошову функцію.

Наступні процеси еволюційного розвитку виробництва й удосконалення суспільного поділу праці поступово збільшували кількість обмінюваних товарів і створили потребу регулярності обміну та визначення місця зустрічей товаровиробників, тобто появи ринку, що, загалом, зумовило виникнення наступної, досконалішої форми вартості - повної або розгорнутої. На її основі обмін здійснювався як безперервний послідовний ланцюг усіх винесених на ринок товарів:

хА = yB = zC = nS = кГ і т.д.

У такій формі обміну, залишки якої збереглися до XX ст. у окремих африканських племенах регіону озера Чад, величина вартості товару виражалася вартістю кількох еквівалентів. Це дозволяло точніше виміряти вартість обмінюваного товару, але означало незавершеність еквівалентної форми вартості. Поглиблення суспільного поділу праці створювало все нові види товарів, які збільшували еквівалентний ряд та ускладнювали процес обміну товарів потребою безпосереднього послідовного обміну на кожний із задіяних на ринку посередників. Більше того, відсутність якогось із товарів-посередників робила операцію обміну на бажаний товар неможливою.

Для спрощення і полегшення обміну товаровиробники стали вдаватися до використання третіх товарів, які найчастіше зустрічаються на ринку як посередники. Внаслідок розвитку цього процесу вартість звичайного товару стала виражатися поживною вартістю певного найпривабливішого товару-посередника, який в межах місцевого ринку перетворювався у загальний еквівалент. Так виникла загальна форма вартості.

Загальна форма вартості означала, що кожний товаровиробник отримав можливість продати свій товар чи обміняти його на інший за допомогою товару загального еквівалента на підставі відносин такого обміну:

Загальна форма вартості створила умови для обміну будь-якого товару на інший за допомогою товару загального еквівалента. Скажімо,

хА = кГ = nS або уВ = кГ = zC і т.д.

На основі розвитку загальної форми вартості поступово склалися місцеві ринки, на яких вартість ординарних товарів стала виражатися у споживній вартості панівних у них товарів-посередників (хутра, шкіри тварин, сушеної риби, солі тощо), а безпосередній обмін товарів переріс у їх обіг, що спростило, полегшило і прискорило обмін товарів та стимулювало зростання обсягів виробництва.

Розширення обміну за межі локальних ринків зумовило потребу переходу від товару-еквівалента до зародження і розвитку грошової формивартості. В ній:

У грошовій формі вартості споживна вартість товару-еквівалента вже не має значення. Тому на вищій стадії розвитку товарного виробництва й світової торгівлі роль загального еквівалента міцно закріпилася за золотом. Як загальний еквівалент золото найпридатніше для виконання суспільних функцій. Воно володіє такими властивостями загального еквівалента, як однорідність, подільність, портативність, обмеженість у природі та велика вартість, здатне до тривалого зберігання.

З появою грошей завершився процес розвитку форм вартості. Гроші надали можливість вимірювати вартість усіх інших товарів, а продукти приватної праці виробників через них дістали суспільне визнання. Товарний світ поділився на товари, що перебувають у відносній формі вартості, і гроші, як загальний еквівалент. При цьому золото як грошовий матеріал завжди перебувало у еквівалентній формі вартості, затрачена на його видобування конкретна праця була безпосереднім втіленням абстрактної загальнолюдської праці, а затрачена на його виробництво приватна праця - безпосереднім втіленням суспільної праці. Наступні процеси зростання суспільного виробництва й обміну зумовили появу в ролі грошей паперових знаків вартості і кредитних грошей та інших грошових форм, що здатні функціонувати паралельно з грошовим товаром чи без нього. Незалежно від форми гроші виконують суспільну функцію загального еквівалента, тому повсякденно використовуються для особистого і суспільного споживання.

Розгляд еволюційної концепції походження грошей показує, що:

а) гроші виокремилися з товарної маси як носії специфічних суспільних відносин;

б) процес становлення грошей охоплює тривалий період розвитку і поглиблення суспільного поділу праці та спеціалізації виробництва і суспільної діяльності. Ось чому гроші не можна відмінити декретом чи знищити процесом відмирання. Навпаки, вони вдосконалюють свій зміст і форми, існування;

в) не торкаючись економічної суті грошей, держава здатна визначати номінали, порядок їх емісії та інші елементи грошово-кредитної політики. З настанням демонетизації золота роль держави у контролі й регулюванні грошово-кредитної сфери суттєво зростає, але це не означає, що вона продукує гроші. І в сучасних умовах гроші створюють грошовий ринок; їх обіг і кількісна маса визначаються об´єктивними законами, які держава мусить враховувати.

Новизна поглядів Дж.М. Кейнса

Докладний розгляд економічного вчення Кейнса дасть можливість зрозуміти його наукове значення і вплив на подальший розвиток економічної теорії. Так, новаторство економічного вчення Дж. Кейнса з погляду предмета вивчення та методології виявилось у наданні переваги макроекономічному аналізу перед мікроекономічним.

Новизна ідеї Кейнса полягала у визнанні недосконалості та нездатності до саморегулювання системи ринкових економічних відносин, а отже, у визнанні потреби активного втручання держави в економіку.

Новизна економічного вчення Дж. М. Кейнса в методологічному плані полягала, по-перше, у застосуванні макроекономічного аналізу, що зробило автора засновником макроекономіки як окремого розділу економічноі теоріі, і, по-друге, - в обгрунтованій концепціі так званого ефективного попиту, тобто потенційно можливого і регульованого державою попиту. Спираючись на власну, "революційну" на той час методологію дослідження, Дж. М. Кейнс, на відміну від своіх попередників і всупереч пануючим економічним поглядам, стверджував необхідність недопущення з боку держави зниження заробітноі плати як основноі умови ліквідації безробіття, а також те, що споживання, внаслідок психологічно зумовленої схильності людини до заощадження, зростає набагато повільніше доходів.

Але все-таки головна новизна, внесена Кейнсом, - виокремлення третього елемента попиту на гроші - попиту на спекулятивні залишки. Кейнс пов'язав його з динамікою ціни на фінансові активи, зокрема облігації, тобто з процентом. Відтак він запровадив в аналіз розподілу індивідуумом свого доходу елемент вибору. І головним чинником, що дуже важливо, регулювання спекулятивного попиту, як і всього попиту на гроші. Кейнс вважав норму процента

Специфіка попиту на гроші в порівнянні з попитом на товари

Попит на гроші - це запас грошей, яким економічні суб´єкти прагнуть володіти на певний момент. Він може означати частину багатства, яким володіють учасники господарського життя у ліквідній формі грошей, як засобом обігу і засобом збереження вартості. У відповідності до цього розрізняють три групи мотивів попиту: попит на гроші економічних суб´єктів для задоволення поточних потреб, мотив завбачливості і спекулятивний мотив.

В свою чергу попит на товари – це та кількість товарів які споживач хоче і може купити на даний момент за даного рівня цін.

Попит на постійний запас грошей як форму багатства, що здатна примножити дохід (мотив завбачливості), і попит на тривалий запас грошей для здійснення майбутніх платежів та отримання додаткових доходів (спекулятивний мотив) зводиться до нагромадження купівельних ресурсів тривалішого характеру. За допомогою першого запасу можуть задовольнятися непередбачені потреби чи несподівані можливості, тобто він виконує роль страхового резерву.

У такому розумінні він наближається до характеру трансакційного запасу грошей, але довготриваліший і здатний приносити дохід.

Спекулятивний мотив попиту на гроші формує запас грошей для перетворення у високодохідний фінансовий актив. Ідею цього мотиву Дж. Кейнс використав як основу залежності попиту на гроші від зміни ставки відсотка та регулювання грошової маси як центрального інструмента грошово-кредитної політики. Механізм дії цього запасу спирається на такі положення:

• актив у грошовій формі приносить мінімальний (часто нульовий) дохід, але має максимальний захист від ризиків. Зберігаючи гроші, власники втрачають доходи, які називають альтернативною вартістю зберігання. Величина альтернативної вартості зберігання залежить від середньої норми відсотка, отриманого від володіння фінансовими активами, та запасу грошей. Щоб не втрачати альтернативну вартість, суб´єкти за умов підвищення відсотка прагнуть зменшувати запас грошей, від чого зменшується і попит на гроші. Якщо ж ризики від володіння фінансовими інструментами зростають, то власники надають перевагу володінню готівкою.

Провідними чинниками, що визначають сукупний попит на гроші на макроекономічному рівні є: по-перше, зміна обсягів виробництва (національного доходу), зміни абсолютного рівня цін і реального обсягу виробництва, швидкість обігу грошей. Зокрема, чим вища швидкість обігу грошей, тим меншим буде попит на гроші. Але на мікроекономічному рівні фактор швидкості обігу грошей зникає. На його місці з´являється чинник зміни норми відсотка (R). Внаслідок цього попит на гроші складає:

Md = f(R).

Серед інших факторів, що впливають на попит, провідними є чинники інфляції, накопичення багатства, очікуваного погіршення кон´юнктури ринків тощо.

Попит на гроші як засіб збереження вартості (Г") залежить обернено пропорційно від величини номінальної ставки відсотка, тому що володіння готівкою і чековими вкладами, які не приносять відсотків, викликають у власника грошей певні альтернативні втрати у порівнянні з використанням заощаджень у вигляді цінних паперів. Ось чому розподіл фінансових активів на готівку і облігації залежить від величини ставки відсотка: чим вона вища, тим нижчий курс цінних паперів і вищий попит на них, тим нижчий попит на готівку.

Разом з цими узагальненими визначеннями попит характеризується рядом властивостей і кількісних параметрів, з яких перш за все слід виділити об'єм або величину попиту. З позицій кількісного виміру попит на товар, розуміється як об'єм попиту, означає кількість даного товару, яку покупці (споживачі) бажають, готові і мають грошову можливість придбати за деякий період за певними цінами. Іншими словами — попит як об'ємний показник характеризує кількість продукту, яку покупці здатні, мають намір, будуть, купувати по різних можливих цінах.

нецінові характеристики товару 

Але окрім ціни на величину попиту впливає і ряд інших чинників, які іноді називають неціновими. Це перш за все споживчі смаки, мода, величина доходів (купівельна спроможність), величина цін на інші товари, можливість заміщення даного товару іншими.

Механізм саморегуляції обігу повноцінних грошей

Повноцінні гроші – гроші, у яких номінальна вартість (позначена на них) відповідає реальній вартості, тобто вартості матеріалу, з якого вони зроблені. До таких грошей відносять металеві гроші (мідні, срібні, золоті монети), які мали різні форми:

спочатку штучні, потім – вагові. Монети більш пізнього розвитку грошового обігу мали встановлені законом відокремлювальні ознаки (зовнішній вигляд, ваговий вміст). Найбільш зручною для обігу виявилася кругла форма монети, лицьова сторона якої називалася аверс, зворотна – реверс і обріз – гурт. З метою запобігання псуванню монети, гурт почали робити нарізним.

Перші монети з'явилися майже двадцять шість століть тому в Стародавньому Китаї і Лідійській державі. В Київській Русі перші карбовані монети датуються ІХ-Х століттям.

Спочатку в обігу знаходилися водночас і златники (монети з золота), і срібники (монети з срібла). До золотого обігу країни перейшли в другій половині XIX ст. Лідером серед них була Великобританія, яка разом із своїми колоніями і домініонами посідала перше місце по видобутку золота. Причинами переходу до металевого обігу і передусім до золотого стали властивості благородного металу, що робить його найбільш придатним для виконання функцій грошей:

1.                  однорідність за якістю;

2.                  подільність і з'єднуваність без втрати властивостей;

3.                  портативність (концентрація вартості);

4.                  збережність;

5.                  складність видобутку і переробки.

Для повноцінних грошей характерна тривалість знаходження в обігу, що забезпечувалася вільним розміном знаків вартості на золоті монети, вільним карбуванням золотих монет при певному і незмінному золотому вмісті грошової одиниці, вільним переміщенням золота між країнами. Завдяки своїм якостям повноцінні гроші безперешкодно виконували всі свої функції.

Поява знаків вартості при золотому обігу була викликана об'єктивною необхідністю:

по-перше, золотовидобування не встигало за виробництвом товарів і не забезпечувало повну потребу в грошах;

по-друге, золоті гроші високої портативності не могли обслуговувати дрібний за вартістю оборот;

по-третє, золотий обіг не володів властивістю об'єктивної економічної еластичності, тобто не міг швидко розширюватися і звужуватися;

по-четверте, золотий стандарт, в цілому, не стимулював виробництво і товарообіг.

Характерною рисою системи обігу повноцінних грошей був високий рівень стихійної саморегуляції грошового обороту, тобто забезпечення національної економіки необхідною та достатньою масою грошей. В умовах обігу неповноцінних грошей цей механізм перестає діяти і тому виникає потреба в регулюванні грошового обороту з боку дер-
жави;

по-друге, створення спеціального органу державного управ­ління — центрального банку, основним призначенням якого стала не тільки емісія грошових знаків, а й забезпечення регулювання їх обігу;

по-третє, запровадження особливого емісійного механізму (грошово-кредитної політики), який дає можливість узгоджувати емісію грошей зі зміною потреб економіки в платіжних засобах і завдяки якому держава в особі центрального банку має можливість активно впливати не тільки на грошово-кредитну сферу, а й на реальний сектор економіки.

Повернення до золотого стандарту

Повільно, але вірно, він знову став об’єктом ретельного економічного аналізу. Золотий стандарт, від якого уряду відмовилися близько століття тому, схоже, потенційно є “паличкою-виручалочкою” для виходу з фінансової кризи.

На думку ряду ринкових аналітиків, для оздоровлення валютно-фінансової ситуації світове співтовариство сьогодні потребує класичному золотому стандарті, який діяв з 1880 по 1914 роки. Його називають найкориснішою, економічною й елегантною монетарною системою з усіх: механізм регулювання золотого стандарту діяв автоматично і без втручання держави в систему валютних курсів.

Французький економіст Філіп Симон (Philippe Simonnot), зі свого боку, вже тривалий відстоює доцільність повернення до золотого стандарту і, як наслідок, прив’язки національних валют до дорогоцінного металу.

Президент Світового банку Роберт Зеллік в листопаді минулого року висловився за введення оновленої версії золотого стандарту як “міжнародного орієнтира ринкових очікувань щодо інфляції, дефляції і майбутніх валютних курсів”. Зеллік запропонував, зокрема, створити пятівалютную систему, куди увійдуть долар, євро, ієна, фунт і юань, і прив’язати їх до золота, як до нового міжнародного стандарту.

Правда, через якийсь час глава СБ поспішив заявити, що він не вважає за можливе повернення у 19 століття – до системи фіксованих валютних курсів, яка діяла при золотому стандарті.

Що ж, на думку адептів, принесе повернення до монометалічна грошовій системі? Безумовно, більшу стабільність для діючої світової валютно-фінансової системи, яка гостро цього потребує. Так, банки більше не зможуть дозволити собі розкіш йти на не прораховані ризики, оскільки, щоб уникнути банкрутства їм буде необхідно забезпечити валюту золотом. Національні банки, у свою чергу, більше не зможуть друкувати валюту на свій розсуд.

Як стверджують “неометаллісти”: золото має високу внутрішню вартість і тому не знецінюється, подібно до його паперовим дублікатами. Прихильники золотого стандарту відзначають, що його використання робить економіку більш стабільною і менш схильною до інфляції, оскільки при золотому стандарті уряд не може друкувати гроші, не забезпечені золотом.

Про те, що небезпека неконтрольованого друкування усвідомлюють і рядові платники податків підтверджує опитування, проведене у США агентством Bloomberg. Він показав, що більшість респондентів виступають за скасування Федеральної резервної системи (ФРС) як такої і відновлення контролю за друкованим верстатом.

І у самої ФРС, підсадивши світ на доларову “голку”, є серйозний привід для занепокоєння, адже її новим “опікуном” – головою парламентської підкомісії з кредитно-грошової політики всередині країни – став депутат-республіканець Рон Пол (Ron Paul). Він відомий як автор бестселера “Покінчити з ФРС” (Еnd the Fed) і впродовж кількох років домагається проведення аудиту центробанку США.

Золотий стандарт вперше був введений у Великобританії (юридично в кінці 18 століття, фактично з 1821 року). У Франції, Німеччині, Росії, Італії, Японії, США і в інших капіталістичних країнах введення золотого стандарту було завершено в останній чверті 19 століття. У результаті грошові системи окремих країн перетворилися в єдину відносно стійку світову валютну систему. Це значною мірою сприяло зростанню промислового виробництва, внутрішнього товарообігу та міжнародної торгівлі, розширенню і зміцненню кредитної системи.

Золотомонетний стандарт зазнав краху з початком загальної кризи капіталізму, коли спалахнула перша світова війна. Він був замінений бумажноденежним зверненням. Технічним недоліком золотого стандарту було те, що існувала необхідність регулярних перевезень великих обсягів золота між країнами (пред’являти національну валюту за кордоном було найчастіше марно, оскільки вони там не мали цінності), що було витратно і непросто.

В економіці, побудованій на основі золотого стандарту, гарантується, що кожна випущена грошова одиниця може на першу вимогу обмінюватися на відповідну кількість золота. При розрахунках між державами, які використовують золотий стандарт, встановлюють фіксований обмінний курс на основі співвідношення цих валют до одиниці маси золота.

Задача

Грошовий агрегат М3 розраховується як сума грошових агрегатів М2, М1, М0, і коштів за страховими операціями.

M0-обсяг готівкових грошей поза банківською системою

М0=32,5 млрд.грн

М1-М0+кошти економічних суб’єктів на поточних рахунках

М1=32,5+18,2=50,7 млрд.грн.

М2-М1+строкові гривневі вклади+строкові валютні вклади

М2=50,7++20,6+15,5=86,8 млрд.грн.

М3-М2+страхові внески фізичних осіб

М3=86,8+5,3=92,1 млрд.грн

Отже, величина грошового агрегату М3 буде рівна 92,1 млрд.грн.

Список використаних джерел

1.      Алєксєєв І. В., Колісник М.К. Гроші та кредит : навч. посіб. – К. : Знання, 2009. – 253 с.

2.      Івасів Б. С. Гроші та кредит : Підруч. – вид-3-тє, змін. і доп. – Київ/Тернопіль :  Кондор/ Карт-бланщ, 2008 – 528 с.

3.      Коваленко Д. І. Гроші та кредит : теорія і практика : навч. посіб. – 3-тє вид. доповн. і переробл. – К : ЦУЛ, 2011. – 352 с.

4.      Прядко В. В., Сайко М. М. Історія Грошей та кредиту : підручник – К : Кондор, 2009. – 508 с.

5.      Туган –Барановський М. В., Паперові гроші та метал: Дане видання присвячене 100-річчю КНЕУ–, 2004. – 197 с.

6.      Сп

14