Порівняльний аналіз впливу журналістики на суспільно-політичні процеси в Україні та Росії

ЕСЕ

з курсу: «Компаративістика»

Виконали:

cтуденти 3 курсу

факультету  журналістики

2013

Порівняльний аналіз впливу журналістики на суспільно-політичні процеси  в Україні та Росії.

Критерії, за якими здійснюється порівняння:

1. Огляд сучасного стану ЗМІ. Найвпливовіші друковані видання, їхній характер (аналітика чи бульварна преса), ставлення до влади (провладні, опозиційні, незалежні) та наклади.

2. Свобода слова. Чи бували в країні випадки цензури? Реакція на них суспільства та журналістської спільноти.

3. Боротьба журналістів за права. Наскільки розвинені журналістські об'єднання та профспілки, яку роль (реальну чи декоративну) вони виконують?

4. Відповідальність ЗМІ. Чи несуть журналісти відповідальність за інформацію, яку подають? Як це регулюється законом? Чи були випадки гучних судових процесів проти ЗМІ за наклеп?

5. Чи були випадки, коли резонанс у ЗМІ суттєво впливав на політичну ситуацію (викликав масові акції протесту, призводив до відставки високопосадовців і т.п.)?

1. Огляд сучасного стану ЗМІ: Україна — Росія.

Україна

Україна є яскравим прикладом країни зі складною трансформацією суспільних процесів від  радянсько-соціалістичного ладу до демократичних практик. Процеси, які  відбувалися в ході цієї трансформації  в інформаційній сфері країни мали декілька етапів.

1991-1992 Незалежність  і усвідомлення потреби в нових  медіа

1992-1995 Лібералізація  інформаційної сфери. Початок  становлення українських незалежних  електронних та друкованих ЗМІ.

1996-1998 Політика  влади на встановлення контролю  над медіа

1999-2004 Жорстка  цензура влади

2005 –  Лібералізація інформаційної сфери  після помаранчевої революції

2006-2009 Насадження  «м’якої» цензури власників та  грошей за збереження загального  медійного плюралізму.

Стан  українських ЗМІ значним чином  змінився від часів, коли країна набула незалежності у 1991 році. Після короткої початкової лібералізації, середовище для незалежних ЗМІ погіршилось  значним чином протягом майже  десятиліття, перед новою лібералізацією, що мала місце у 2005 році. Тоді як у 1991 році держава контролювала практично  всі форми ЗМІ, тепер медійний сектор в Україні значною мірою  є плюралістичним, непідцензурним та комерціалізованим.

Втім, за цей час в Україні не відбулось  повного роздержавлення ЗМІ. В країні залишаються тисячі друкованих ЗМІ  комунальної та державної форми  власності, загальнонаціональне Державне телебачення та радіо та відповідні телерадіокомпанії в кожному  регіоні країни. Всі ці ЗМІ існують  паралельно з медіа приватної  форми власності, що негативно позначаєтсья на медіа-бізнесі та створює певну дуалістину медійну систему: коли поруч з приватними медіа існують фактичні атавізми медіа радянських.

Є проблеми і з тим, як формувався ринок приватних  ЗМІ. Головними медіа-магнатами в  країні стали українські крупні бізнесмени, для яких медіа були вторинним  бізнесом і які намагаються брати  участь у політичному житті країни.

Законодавча база щодо забезпечення прозорості медіа  власності та антимонопольні дії  щодо медіа-власників є слабкими. А відтак, ці медіа-власники сприймали  і сприймають медіа як інструменти  для забезпечення інтересів основного  бізнесу та як додаткові аргументи  у перемовинах з владою.

Кількість медіа-активів іноземних інвесторів є мізерною, їх прихід на українький медіа-ринок ускладнений дозвільними  процедурами (ліцензуванням для  електронних ЗМІ), складністю ведення  бізнесу, корупцією, неналагодженою системою дистрибуції (для друкованих видань).

Тож головним досягнення цього періоду можна  вважати зебзепчення плюралізму в медіа, зважаючи на те, що медіа-власники або належать до різних політичних груп, або є реально незалежними.

Є інший  вимір проблеми інформаційної сфери  держави – становлення журналістського  середовища. Зважаючи на швидку пострадянську  транформацію, нові ЗМІ потребували  нових якісних кадрів, однак пострадянські  вузи не змогли відразу перелаштуватися  і готувати фахівців, які б розуміли, що є місією журналістської професії та чому визначальним є дотримання професійних стандратів.

Після Помаранчевої революції і зникнення державної  цензури у 2005 році українські ЗМІ  стали працювати в нових, більш  демократичних умовах. Водночас, інформаційний  простір країни не став прозорим та цілком відповідним інтересам суспільства.

Журналісти  та ЗМІ стали радше «ретрансляторами»  інформаційних приводів, аніж реальними  «сторожовими псами демократії».

Досить  швидко на зміну цензури влади  прийшла цензура грошей, купівля  новин та цілих програм чи газетних шпальт стала звичною практикою  для українських ЗМІ. Ці явища  подекуди супроводжувалися певним тиском на журналістів, аби останні не чинили спротиву такій політиці власників  та топ-менеджменту ЗМІ.

В результаті, маємо декілька доволі суттєвих проблем: суспільство не отримує правдивої  інформації про суспільно важливі  події; реальні новини заміняються  РR-приводами; посилюється внутрішньоредакційний тиск; медіа не відіграють природних для себе функцій у суспільстві.   

Українські  медіа дотепер не відіграють належної ролі у житті суспільства. Більшість  ЗМІ є залежними від власників  та їхніх політичних патронів, а  тому переважно або схиляються до розважальної та «жовтої» журналістики з метою залучення більшої кількості глядачів та рекламодавців, або існують для обслуговування вузьких політичних та бізнесових інтересів своїх власників.

В результаті – знижується довіра суспільства  до ЗМІ, журналісти та медіа не виконують  своїх суспільно важливих функцій, посилюється цензура і тиск власників  та топ-менеджерів, відбуваються звільнення найбільш принципових журналістів, які відмовляються працювати  в такий спосіб. Загалом – це створює суттєву проблему для  процесу становлення українських  медіа як демократичного інституту.

Росія

В Росії  за даними на липень 2010 зареєстровано  більше 93-х тисяч ЗМІ, причому  абсолютна більшість з них - 90 відсотків - це недержавні ЗМІ.

 Згідно  з російською класифікації, ЗМІ  мають наступні ознаки:

• масовість (стосовно до законодавства Російської Федерації, 1000 і більше примірників для газет, журналів та розсилок);
• періодичність, яка не повинна бути менше одного разу на рік;
• примусовість: одне джерело сигналу (мовник, редакція) - багато слухачів.

ЗМІ зобов'язані  реєструватися в органах Росохоронкультури, надавати в бібліотеки примірники своєї друкованої продукції, або зберігати протягом 1 року записи кожного випуску (телерадіомовлення) і т. д. Їм надані певні права та гарантії, заборонена попередня цензура.

 До  ЗМІ в Росії не відносяться:  стінгазети, малотиражні видання,  бібліотеки, Інтернет в цілому: інтернет-блоги, чати, форуми, конференції і т.д.

У Росії  насправді працюють менше половини офіційно зареєстрованих друкованих ЗМІ - такі дані були озвучені в День російського друку, який відзначається 13 січня. Згідно електронній базі даних Федерального агентства з друку і масових комунікацій (Роспечать), на грудень 2008 року кількість усіх зареєстрованих друкованих ЗМІ становило 51726 найменувань, з яких 27 476 газет і 20 433 журналів. Про це повідомив агентству «Інтерфакс» заступник начальника управління періодичної преси, книговидання і поліграфії Росдруку Геннадій Кудій.

Представник Росдруку розповів, що в 2006-2008 роках динаміка зростання кількості друкованих ЗМІ в Росії була незначною - за цей час додалося лише близько тисячі найменувань видань. Тим часом, «в постійному ринковому обороті знаходиться тільки близько 45% зареєстрованих журналів», - повідомив Кудій. «Що стосується газет, то тут число реально і постійно працюючих дещо більше і, можливо, складає близько половини», - додав він.

Розвиваючи  цю тему, чиновник висловив думку, що існує  лише близько трьох, можливо, трьох  з половиною тисяч газет і  журналів, які «реально формують ринок», а тих, які реально заробляють самі, ще менше. За його словами, серед  журналів успішними можна вважати  приблизно 1000-1500 журналів і 300-500 газет.

Навіть  ті газети, які дійсно заробляють самі, залучають державні гроші. Існувати на власні кошти більшості друкованих ЗМІ заважає безліч чинників. Самих газет дуже багато, але основну базу друкованих ЗМІ складають регіональні, а доходи населення в регіонах набагато нижче, ніж у Москві. Рекламний ринок там не такий великий. Головними конкурентами друкованої преси є Інтернет і телебачення, як більш затребувані серед російської аудиторії.

Тим часом  все ясніше вимальовується тенденція  переходу газет до «журнальному»  формату, і цілком імовірно, що багато щоденних газет незабаром почнуть переходити на щотижневу періодичність.

Варто відзначити, що безперервне зростання рекламних  доходів російської преси, який тривав всі останні роки, закінчився. Представники друкованих ЗМІ неодноразово заявляли (офіційно або неофіційно) про те, що значно скорочують бюджети, проводять реструктуризацію, а також скорочують кореспондентські пункти, зарплати і співробітників. До кінця грудня 2008 року стала помітна тенденція до оптимізації преси - десятки видань закриваються, інші скорочують свої витрати до мінімуму.

Отже, друковані  ЗМІ акумулюють думки, прагнення, судження людей практично з усіх сфер життя суспільства. Це своєрідний і ні з чим не порівнянний барометр громадської думки.

Засоби  масової інформації в демократичному суспільстві повинні бути діалектичне  протилежним щодо "влади" полюсом, а не тільки інструментом пропаганди, хоча вони виконують і таку роль. Це, як показує досвід, далеко не просте завдання. Між тим суть демократії не тільки в тому, що представники влади  обираються демократичним шляхом, але  і в тому, що вони підзвітні виборцям. Публічне обговорення дій, вчинків, політики тих, у чиїх руках влада - запорука того, що можновладці не будуть цією владою зловживати.

Преса перебуває в постійному русі, самовдосконаленні. Однак тенденції вітчизняної та російської преси вцілому невтішні. Низка проблем потребують невідкладного вирішення. Потрібно реформувати стосунки з владою, забезпечити демократичність, при цьому зберігаючи фінансову незалежність. А це надзвичайно складно у сучасному глобалізованому світі, враховуючи ганебне економічне та соціально-політичне становище обох країн.

2. Історія свободи слова ЗМІ: Україна — Росія.

Україна

1994 —  різке погіршення свободи слова  у зв’язку із закінченням президентського  терміну Леоніда Кравчука.

1994-2004 —  Президентом України є Леонід  Кучма. Як наслідок: насильне закриття  прес-відділень, обмеження свободи  слова за допомогою перевірок,  залякування журналістів (що призвело  до їх навмисної самоцензури). Цей період вважається найбільш цензурованим владою. «Репортери без кордонів» подають Україну на 132 сходинці рейтингу свободи преси (2004)

2004 (листопад) — ЗМІ почало плюралістичніше висвітлювати загальнополітичні події, дії влади. Під впливом Помаранчевої революції преса стала більш незалежною. З цих часів українська журналістика вважається однією з найвільніших на пострадянському просторі. За рейтингом «Репортерів без кордонів» вже в 2007 Україна опиняться на 87 місці.

Наразі  рівень свободи слова значно погіршився у зв’язку із обранням Віктора  Януковича Президентом України. Так, наприклад, ще в 2009 Україна посідала 89 місце (за статистикою «Репортерів  без кордонів»), а в 2010 вона впала  на 42 позиції і посіла 131 місце! (Нагадаємо, що кожного року аналізується організацією приблизно 178 країн).

Ситуація  зі свободою слова сьогодні в Україні: станом на січень 2013 країна опустилася (порівняно з 2012) на 10 позицій та досягла 126 місця в рейтингу.

Росія

З 2000 року свобода слова ЗМІ значно погіршилась. Комітет захисту журналістів стверджує, що під час президентства В. В. Путіна було вбито 13 журналістів і вбивці досі не знайдені.

Події навколо ЗМІ, що викликали резонанс:

Володимир Прібиловський та Юрій Фельштинський, стверджували, що «справа Бабицького» була першим епізодом боротьби адміністрації Путіна зі свободою слова. На їх думку, до кінця 2003 р. на федеральному рівні (не рахуючи переслідування регіональних ЗМІ) мали місце наступні акції:

• Лютий 2000 - «справа Хинштейна» (спроба МВС помістити в психіатричну лікарню або порушити кримінальну справу проти журналіста «МК» А.Хінштейна за його давні викривальні статті проти відомства та особисто міністра В.Рушайло);
• Квітень-травень 2001 - націоналізація НТВ;
• Грудень 2001 - засудження за шпигунство журналіста-еколога Григорія Пасько, 
  2002 - ліквідація телеканалу ТВ-6;
• Травень 2002 - спроба закриття «Нової газети» за допомогою позову Межпромбанка;
• Червень 2002 - закриття «Лимонки»
• Червень 2002 - закриття «Загальної газети»;
• Вересень 2002 - обшук у видавництві «Ad Marginem» за звинуваченням у поширенні порнографії (її угледіли в романі Сорокіна); як вважають Прібиловський з Фельштинським, посилаючись на чутки, обшук був проведений через публікацію роману А.Проханова «Пан Гексоген», в якому вони побачили звинувачення В. Путіна у вибухах будинків;
• Листопад 2002 - обшук у редакції газети «Версія»;
• Лютий 2003 - закриття «старих» «Нових Известий»;
• Лютий 2003 - повторна націоналізація НТВ;
• Травень-червень 2003 - поправки до закону про ЗМІ;
• Вересень 2003 - відбирання приміщення у журналу «Новий час»;
• Червень 2003 - закриття ТВС;
• Вересень-грудень Рік випуску 2003 - передвиборчі цензурні репресії проти друкованих ЗМІ;
• Вересень-грудень Рік випуску 2003 - передвиборне посилення цензури на телебаченні;
• Лютий 2006 - закриття «Генеральною лінії»
• Березень 2011 - захоплення «Єдиною Росією» журналу «РФ сьогодні».
• У 2001 р. Європейський суд з прав людини зобов'язав Росію виплатити 7 тисяч євро за порушення свободи слова редакторів єкатеринбурзькій газети «Д. С. П. »

 Сьогодні, порівнюючи свободу слова ЗМІ  двох сусідніх держав, можемо  зробити висновок, що українська  журналістика більш самодостатня, незаангажована, вільна. Про це свідчить  і щорічний рейтинг «Репортерів  без кордонів», де Росія в  2013 році посіла 148 позицію (із 179). Але й Українські реалії, наскільки  бачимо, «крокують» поряд. Міжнародна  організація "Репортери без  кордонів", складова щорічні рейтинги  по свободі слова, пояснює падіння  російського індексу на шість  пунктів "репресіями, що послідували за безпрецедентною хвилею протестів, що піднялася після повернення Володимира Путіна до влади".

Правозахисники також критикують Росію за "неприйнятну нездатність" покарати всіх винних у вбивствах  і нападах на журналістів.

За тенденціями  можемо відзначити, що падіння і  погіршення рівня свободи слова  спостерігається в тих країнах, що є регіональними лідерами. Вагомий  вплив на загальну картину журналістики має також правляча верхівка, що сформувалася: що в Україні, що в  Росії влада схильна до тоталітаризму, тому й намагається лишити вільного слова працівників пера.

3. Боротьба журналістів за права. Наскільки розвинені журналістські об'єднання та профспілки, яку роль (реальну чи декоративну) вони виконують?

 «Кожен убитий або паралізований страхом журналіст — це ще одним 
свідком плачевного людського положення. Кожне напад спотворює 
реальність, створюючи атмосферу страху і самоцензури»

Журналіст  — це дзеркало суспільства, він повинен відображати дійсність. Покликання журналіста — приносити користь людям, захищати їх інтереси й вносити світло в темряву необізнаності. Але, в наш час все частіше можна побачити в ЗМІ новини зі заголовками про гучні справи про боротьбу журналіста за їх права.

В останні  роки спостерігається викликає занепокоєння зростання свідоцтв масштабів і  числа посягань на особисту безпеку  журналістів і 
працівників ЗМІ, а також інцидентів, негативно впливають на їх можливість 
користуватися свободою вираження думок через погрози, переслідувань, арештів,позбавлення волі та відмови в доступі журналістів та невжиття заходів по розслідування і кримінального переслідування здійснюються проти них злочинів. Ці факти систематично доводяться до відома міжнародного співтовариства міжурядовими організаціями, професійними 
асоціаціями, неурядовими організаціями та іншими 
зацікавленими сторонами.

Якщо  порівняти права журналістів  України і Росії, то можна побачити багато спільного. Права та обов'язки журналіста визначені в Законах  кожної країни «Про інформацію» та інших законах, які регулюють  діяльність преси, радіо та телебачення.

Від права та етики відсторонитися не можна. Це означало б, що співробітник ЗМІ ігнорує стандарти поведінки, запропоновані йому суспільством і професійним середовищем. Такий журналіст представляє собою небезпеку не тільки для соціального світу, а й для самої редакції, і вони в ультимативній формі пред'являть йому свої претензії. В цьому проявляється боротьба журналіста за права. Особливість права і етики полягає також у тому, що вони пронизують всі масово-інформаційне виробництво. На кожному його етапі і в будь предметно-тематичної області виникають правові та етичні відносини, приписи, конфлікти. Нарешті, переважна частина літературно-творчих умінь журналіста звернена всередину, тобто знаходить застосування на редакційній «кухні» - при підготовці матеріалів та виконанні інших службових функцій. Дотримання ж правових та етичних норм, навпаки, найчастіше буває звернена зовні, у сферу інтересів громадян і юридичних осіб, які так чи інакше зачіпаються у діяльності ЗМІ.

Право і етика, що регулюють практику преси, мають двоякий статус. З одного боку, вони є елементами сформованих у суспільстві систем законодавства та професійної етики. У цьому сенсі журналістська етика давно вже отримала визнання у фахівців. Право ЗМІ ще тільки оформляється і стає, знаходить себе. Обсяг нормативних документів з питань інформації та інформатизації як Росії так і в Україні наростає. Це спонукає фахівців виділяти особливу галузь законодавства - інформаційне право. Ще більш вузьким за значенням поняттям користуються ті, хто має справу з журналістикою, - вони говорять про право ЗМІ. Дослідники і викладачі вузів пропонують розвивати журналістське правознавство як наукову і навчальну дисципліну, щоб у майбутньому знати, як вести себе в ситуаціях, коли твої права порушують.

У права і етики ЗМІ є й інший вимір: вони входять в систему журналістської теорії та освіти цих країн. Тут вони мають як би два крила. По-перше, право і етика змикаються з фундаментальним вченням про принципи і соціальних ролях преси, про структуру світогляду журналіста. По-друге, вони формують (наказують, підказують, забороняють) стандарти поведінки кореспондента й редактора, зумовлюють вибір тих чи інших засобів праці і значить - повинні вивчатися на прикладному рівні, в системі методів і техніки виробничої діяльності.

Розберемося у визначенні докладно. Під повагою  норм мається на увазі свідоме  їх дотримання, причому не вибірково, з поділом на зручні і незручні, а дотримання всієї системи прав та обов'язків. Для журналістів це обставина має особливе значення. Специфіка професії – це ризик, що вимагає наполегливості і навіть настирливості, часом конфліктної - породжує ілюзію того, що співробітники  ЗМІ мають правовий пріоритет  порівняно з іншим людьми. Проте  насправді професія розрахована  суспільством в першу чергу на захист інтересів громадян, організацій  та соціальної системи в цілому. У законодавстві про ЗМІ обов'язків  журналістів відведено щонайменше таке ж місце, як і їх прав. На цю думку  наводить і статистика судових розглядів  з приводу діяльності ЗМІ. Так, за два останні сторіччя у Верховному Суді України мас-медіа виграли  менше половини справ . Особливо істотно, що виграють вони в основному як позивачі, тоді як у якості відповідачів за претензіями громадян і організацій в два рази частіше програють. Подібні статистичні дані накопичені і в сучасній Росії,  але там все ж таки картина краща ніж в Україні.  

Знання  норм включає в себе широкий і  різноманітний матеріал. Воно дозволяє журналісту вільно орієнтуватися в  соціальному світі і світі  професійному. Можна перерахувати найважливіші його складові:

1) у зв'язку  з соціальним середовищем, в  якій розгортається практика  ЗМІ, - конституційне право, система  влади в Російській Федерації  та України, основи міжнародного  права; 

2) у зв'язку  з об'єктом діяльності - права  громадян, юридичних осіб, органів  влади та управління, які у  сферу журналістської уваги;

3) у зв'язку  з предметом діяльності - спеціальне  законодавство, що регулює масово-інформаційний  обмін; 

4) у зв'язку  з умовами діяльності - трудове  та адміністративне право (що  стосується найманого працівника), майнові права (що стосуються  менеджера або власника ЗМІ), громадянське  право (що стосується роботи  журналіста за договором підряду);

5) у зв'язку  з реалізацією своїх прав - кошти,  інстанції та порядок правового  захисту і самозахисту журналіста.

Порушення норм, пов'язані з масово-інформаційною діяльністю, на жаль, стали звичною характеристикою суспільного життя як в Росії так і в Україні. Слабкою втіхою служить те, що і в світовій практиці це один з найбільш конфліктних видів правовідносин. Розділимо їх на дві великі групи: порушення з боку ЗМІ та журналістів і замаху на свободу масової інформації.

Отже, боротьба за права журналістів хоч і  ведеться в цих двох країнах, але  не можна забувати, що журналіст  сам забуває за етичний кодекс і часто порушує свої права. Тому, журналістові потрібна неабияка мужність, так як правова культура не передбачає будь-яких компромісів у цій галузі. По-перше, тому що незалежність ЗМІ є законодавчо визнаним надбанням суспільства, а не конкретної редакції, по-друге, тому що професійна культура включає в себе морально-етичні імперативну відданість свободі як особистої життєвої цінності. 

4. Відповідальність ЗМІ. Чи несуть журналісти відповідальність за інформацію, яку подають? Як це регулюється законом? Чи були випадки гучних судових процесів проти ЗМІ за наклеп?

Для сучасної журналістики відкриваються безмежні професійні можливості для створення  якісного інформаційного продукту. В  той же час все це неймовірно ускладнює  сам процес професійної діяльності. І не тільки в суто технічному плані. Персоніфікація в журналістській діяльності стає явищем умовним. Навіть інформаційний  ролик побутової властивості  найталановитіший репортер самостійно, як готовий інформаційний продукт, створити не може. Жанр журналістики вже  особливого значення не має. Усе вміти  і всюди встигнути фізично  неможливо, але бути максимально  різнобічно підготовленим не тільки в суто професійному плані, в багатьох галузях технічних, гуманітарних і  спеціальних наук - це веління часу теперішнього, ще більшою мірою найближчого  майбутнього.

Ще більшою  проблемою в журналістиці залишається  співвідношення ЗМІ з владою і  громадянами конкретного соціуму. Збільшення підпорядкування і залежності від першої і маніпулювання свідомістю інших стануть ще більш очевидним  і неминучою умовою для існування  будь-якого виду і жанру ЗМІ, конкретного  журналіста.

Але найближчою і вже реальною проблемою на тлі  решти для сучасних ЗМІ є питання  елементарного виживання. Конкуренція, як неминуче явище ринкової економіки, завжди змушувала бути в постійному напруженні, пошуку і боротьбі, але  в кінці XX початку XXI століття ситуація ще більше загострилася. Після фінансової кризи 2008 р. стан індустрії ЗМІ виявився далеко не в кращій формі. Тільки за 2008 рік і тільки в США звільнено 16 тисяч журналістів. Масове скорочення пройшли і тривають всюди, на всіх рівнях. Компанія «Tribune Compani» (володіє La Times) оголосила про своє банкрутство і знайшла нового власника. Одна з найстаріших американських газет «Rocky Moutain News» припинила своє існування, поставивши крапку в своїй 150 - ти літній історії. «The Chrestian Science Monitor» перейшла до мережі дистрибуції, тобто щоденна газета перетворилася в звичайний інтернет - ресурс. За перший квартал 2009 р. в США закрито 120 газет. Продажу американських газет впали на 7% тільки в першому півріччі 2009 р.

У Російській Федерації свої власні проблеми. Ще в 1998 р. держава отримала 51% акцій  громадського російського телебачення, коли на базі ВГРБ, було створено холдинг, куди увійшли телеканали "Росія" і "Культура", радіостанції "Голос  Росії", "Маяк", "Орфей" і  т.д. , а місцеві технічні центри були включені в холдинг на правах дочірніх підприємств. Коментувати процес немає  необхідності. Засновниками абсолютної більшості газет і місцевих теле- радіостанцій є владні структури. За останні 8 років загальний спад тиражів збільшився в 8 разів, а центральної преси в 15 разів.

До цього  слід додати розміщення поліграфічних  потужностей за кордоном, що веде до простою російських друкарень і  відсутність інвестицій. Наростання концентрації і монополізації ринку  ЗМІ, коли практично всі центральні і місцеві засоби масової інформації скуплені і поділені між медіа-холдингами.

Соціальний  і правовий захист російських журналістів  одна з найнижчих у Європі. Мало чим відрізняється положення  сучасних ЗМІ і в Україні. Слово  відомим і компетентним.

Ігор  Попов, експерт-політолог: "Сьогодні свобода залишається тільки в  Інтернеті. Але вже найближчим часом  можна чекати спроби втрутитися і  туди. Це може бути ліцензування (зокрема  всіх сайтів на яких є відео або  аудіо- контент)".

Сергій  Соболєв, народний депутат: "Я вважаю, що в Україні страшна ситуація, коли навіть ті свободи преси, свободи  слова, які існують, залежать виключно від самих журналістів, і дуже рідко від окремих журналістських колективів".

Ірина Бекешкіна, відомий український соціолог : "...я б сказала, що у нас часткова свобода преси дійсно є - її необхідно дуже берегти". Головне обвинувачення ЄС на адресу України - немає свободи слова.

Усі ці процеси  ведуть до подальшої втрати незалежності ЗМІ, до зростання їх віддаленості від  товариства з усіма наслідками, економічними, правовими та етичними. В цілому "четверта влада" ризикує перетворитися  в чисто номінальне явище зі строго регламентованими інформаційно - технічними функціями і не більше того. Гострота і складність проблеми полягає в  тому, що її рішення залежить від  людського фактору - високоосвічених, принципових і народних професіоналів. А вони самі про себе говорять все  більше без особливого оптимізму.

Головний  редактор газети "Субота +" на зустрічі зі студентами ЗНУ з цього приводу  сказав наступне: "На жаль, у нас  ця порода вимирає. В основному залишилися, так сказати, "лояльні товариші". Вони побоюються, що в наступні рази їм не відкриються потрібні двері, не дістанеться необхідний блат, не отримають, врешті-решт, відкат за "джинсу". Вони поступово йдуть зі стежки журналіста і стають подхалімчиками. Це квиток в один кінець. Репутація журналіста... Якщо її зіпсувати, її назад не відновиш. Варто пару раз публічно піти проти совісті або проти правди, як вам не будуть довіряти. Багато роблять на цьому кар'єру, на так званій "інформаційній каналізації".

У демократичній, правовій державі кожен громадянин має гарантоване законом право  знати про все, що в ній відбувається і за її межами теж. Як слушно підкреслюється у численних дослідженнях, як це випливає із повсякденної практики, без  свободи слова немає демократії, без демократії немає свободи  слова, немає свідомого, активного  громадянина. У свою чергу, свобода  слова і демократія неможливі  у наш час без вільної, незалежної преси. Засоби масової інформації є  у цьому випадку такими ж компонентами демократичної системи, як парламент, виконавча влада, незалежний суд. У  цьому розумінні про них прийнято говорити як про “четверту владу”.

Засоби  масової інформації як спосіб масового зв’язку між тими, хто управляє, і тими, хто є об’єктом управління, тобто громадянами того чи іншого суспільства, несуть не тільки оперативну, а й офіційну інформацію — закони, розпорядження, укази тощо. Цим самим  вони передають волю влади, її вимоги. Це специфічний вид директивної  інформації, розповсюдженої у масовий  спосіб.