Потерпілий в кримінальному процесі

Східноєвропейський університет  економіки і менеджменту

Інститут державного управління та права

Р Е Ф  Е Р А Т 

з курсу: Кримінальний процес

НА  Т Е М У: «Потерпілий в кримінальному процесі»

Виконала:

Студентка ІІІ курсу 

групи ЮР-81

Бзенко Т. А.

Перевірив:

 ст.викл.

Загуляєв В. І.

Черкаси, 2011

План

Вступ…………………………………………………………………………3

1. Права потерпілого у стадії порушення кримінальної справи……..4
2. Права потерпілого  у стадії попереднього розслідування…………8
3. Права потерпілого у стадіях віддання обвинуваченого до суду та судового  розгляду кримінальних справ судом першої інстанції..13
4. Права потерпілого під час розгляду кримінальних справ в апеляційному та касаційному  порядку…………………….…….20

Висновок ………………………………………………………………….24

 Список використаної літератури………………………………………..25

Вступ

Конституція України гарантує громадянам України можливість захисту  їхніх прав і свобод у міжнародних  органах:

Кожен має право після  використання всіх національних засобів  правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових  установ чи до відповідних органів  міжнародних організацій, членом або  учасником яких є Україна. Європейська  комісія та Європейський суд з  прав людини мають надати можливість реалізації цієї гарантії.

З прийняттям Конституції  Україна вступила в новий етап розбудови демократичної соціальної правової держави.

У Конституції України  проголошується, що людина, її життя  і здоров'я, честь і гідність, недоторканність  і безпека визнаються в Україні  найвищою соціальною цінністю. Права  і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість  діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком  держави. Для кримінально-процесуального законодавства це означає, що воно має  бути зорієнтоване на забезпечення можливостей  здійснення учасниками судочинства  процесуальних прав і додержання законності під час його відправлення. Права і свободи людини і громадянина  захищаються судом (ст. 55).

Реалізація цих та інших  конституційних положень у кримінальному  процесі пов'язана з необхідністю не тільки вдосконалення діяльності органів попереднього розслідування, прокуратури, суду, адвокатури, а й  розширення процесуальних прав учасників  процесу, в тому числі й тих, які  постраждали від злочинів, а також  послідовного здійснення наявних прав.

1. Права потерпілого у стадії порушення кримінальної справ

У юридичній літературі існує думка, що потерпілий є повноправним учасником процесу і наділений  усіма необхідними правами. Така постановка питання начебто знімає проблему подальшого розширення прав потерпілих у кримінальному судочинстві, але з цим погодитися не можна.

Кримінально-процесуальне законодавство досить чітко регулює  питання про характер участі потерпілого  у стадіях порушення кримінальної справи та попереднього розслідування. Порушення кримінальної справи є  першою стадією кримінального процесу. В цій стадії закладається особливий  комплекс відносин між органами дізнання, слідчим, прокурором, заявником та іншими особами. Вона криє по собі дії з  прийняття й перевірки заяв (повідомлень) про вчинені злочини або злочини, що готуються, закріплення слідів злочину, винесення певних рішень і перевірки  їх законності та обґрунтованості.

Вважається, що кримінальний процес починається не з моменту  порушення кримінальної справи, а  з моменту надходження до органів, правомочних порушити кримінальну  справу, повідомлень, даних про вчинення чи підготовку злочину, тобто з часу появи приводу до порушення кримінальної справи.

Провадження за заявами  й повідомленнями обмежено часом. У  ст. 97 КПК визначено строк, упродовж якого слід винести рішення за заявою чи повідомленням про злочин, - три дні. За цей час правоохоронний орган зобов'язаний прийняти повідомлення, проаналізувати дані, що в ньому  містяться, і сформулювати певне  процесуальне рішення. Якщо даних, наведених  у заяві, недостатньо для винесення  обґрунтованого рішення, її перевірка  здійснюється у строк, що не може перевищувати десяти днів.

Завершується провадження  за заявами й повідомленнями про  злочини винесенням одного з трьох  процесуальних рішень:

• порушенням кримінальної справи;

• відмовою в порушенні кримінальної справи;

• направленням заяви або повідомлення за належністю.

Кримінальна справа може бути порушена лише за наявності до того законних приводів і підстав, передбачених ст. 94 КПК. На практиці іноді плутають поняття "приводи" й "підстави", а це призводить до того, що в постанові  Про порушення справи не завжди вказується, який конкретно привід має місце, а також що є підставою для  порушення справи. Тому вважаю за необхідне  нагадати, що приводи - це ті джерела, завдяки  яким установлюються первинні дані (відомості) про злочин або його підготування. Найпоширенішим джерелом є заяви  та листи громадян, а також повідомлення організацій, установ, підприємств, посадових  осіб, представників влади, громадськості.

Важливе значення, має  питання про момент визнання особи  потерпілою в кримінальній справі. Як я вже згадував, потерпілий вважається учасником процесу з моменту  винесення постанови про визнання особи потерпілою. Є поодинокі  випадки, коли слідчий не вжив заходів  щодо встановлення осіб, котрі змогли б захистити свої права як потерпілі.

Рішення про визнання особи  потерпілою в більшості випадків постановляється безпосередньо  перед пред'явленням обвинувачення  або після нього.

Існують і факти необґрунтованої відмови в порушенні справи за повідомленням потерпілих про вчинення щодо них чи їх майна, злочинів, порушення закону під час реєстрації заяв або повідомлень потерпілих про вчи неня злочинів.  А несвоєчасне порушення кримінальної справи за заявою чи повідомленням потерпілої особи про вчинений злочин є грубим порушенням права потерпілого. Водночас чинне законодавство не містить конкретних норм, що регулювали б питання про відповідальність посадових осіб, із вини яких потерпілий не отримав надійного захисту своїх прав та інтересів з боку правоохоронних органів та суду.

Відмова в порушенні  кримінальної справи є однією з актуальних проблем кримінального судочинства. Правильне і своєчасно винесене рішення про порушення чи відмову  в порушенні кримінальної справи свідчить про те, що орган дізнання і попереднього слідства (прокуратура, суд, суддя) вірно реагують на кожну  заяву та повідомлення про вчинений злочин чи злочин, що готується.

Відмова в порушенні  кримінальної справи тягне за собою  реалізацію певних рішень. Передусім  це - повідомлення заінтересованих  осіб, підприємств, установ, організацій, від яких надійшли повідомлення чи заява. На практиці вимога ст. 99 КІІК про  повідомлення зацікавлених осіб про  відмову в порушенні кримінальної справи нерідко не виконується . А  це позбавляє їх можливості оскаржити  рішення про відмову в порушенні  кримінальної справи.

Така вимога закону стала  б важливою умовою своєчасної реалізації зацікавленими особами свого  права на оскарження рішення про  відмову в порушенні кримінальної справи, реальною гарантією права  на оскарження дій посадових осіб.

Протокольну форму досудової  підготовки матеріалів по деяких видах  злочинів, які не становлять великої  суспільної небезпеки, було введено  з метою розвантаження слідчих, аби вони змогли зосередити свої зусилля  на розслідуванні тяжких злочинів. Згідно зі ст. 425 КПК України протокольна  форма досудової підготовки матеріалів проводиться у справах про  злочини.

Основна особливість протокольної форми полягає в тому, що підготовка матеріалів для розгляду їх у суді ведеться без порушення кримінальної справи. Крім того, не виноситься постанова  про притягнення як обвинуваченого, про визнання особи потерпілою, про  призначення експертизи і т. ін. З  матеріалами закінченого провадження  знайомиться лише правопорушник, про  що робиться відповідна відмітка в  протоколі (ст. 426 КПК).

Якісно іншою є роль потерпілого за порушення справ  приватного і приватно-публічного обвинувачення. Тут його позиція має вирішальне значення.

Суспільна небезпека таких  злочинів загалом незначна, тому порушення  цих кримінальних справ залежить від наявності скарги потерпілого, від його бажання притягнути правопорушника до відповідальності. Справи такі порушуються  суддею і підлягають закриттю в разі примирення потерпілого з обвинуваченим.

Прокурор може у будь-який момент вступити в порушену суддею за скаргою потерпілого кримінальну  справу і підтримувати в суді обвинувачення.

Провадження в цих справах  здійснюється в загальному порядку, тобто обов'язковим є провадження  попереднього слідства. Особливості  стосуються лише стадії порушення кримінальної справи. Для порушення справи необхідна  наявність скарги потерпілої з яскраво  вираженим волевиявленням притягнути винуватого до кримінальної відповідальності.

Прокурор, згідно з ч. З  ст. 27 КПК, має право порушити кримінальну  справу без скарги потерпілої. Це є  гарантією захисту прав потерпілої, бо вона може знаходитись у безпорадному стані, не маючи змоги написати заяву  про притягнення злочинця до кримінальної відповідальності.

2. Права потерпілого у стадії попереднього розслідування

Охорона інтересів суспільства  та окремих громадян, яким заподіяно  шкоду внаслідок злочину, забезпечується активною діяльністю органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури  й суду, які зобов'язані в межах  належної їм компетенції порушити кримінальну  справу в кожному випадку виявлення  ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, їх покарання.

В охороні прав особи, потерпілої від злочину, важливе місце під  час розслідування посідає діяльність слідчого з додержання всіх процесуальних  прав, що належать потерпілому. Це є  дійовою гарантією захисту його інтересів.

Знання потерпілим своїх  прав дозволяє йому в конкретній ситуації здійснити вибір найбільш ефективних засобів для охорони порушених  злочином інтересів. Одначе потерпілі  не знають прав, що наділив їх законодавець. Це свідчить про необхідність посилення  правового виховання громадян, якісного роз'яснення потерпілому його прав і ролі в розкритті злочинів.

Потерпілий викликається та допитується за правилами, встановленими  для виклику і допиту свідків. Але, на відміну від свідків, потерпілого  слідчий зобов'язаний допитати не лише у випадках, коли він вважає за необхідне, а щоразу, коли потерпілий заявить  про своє бажання давати показання  або вимагатиме, щоб його допитали.

Із права відводу  експерта, котрим потерпілий наділений  законом, випливає його право знати  про призначення експертизи в  справі, склад експертів. Я вважаю за доцільне прямо передбачити в  законі, що потерпілий має право  ставити експертові додаткові запитання, заявляти клопотання про призначення  експертів із указаних ним осіб, бути присутнім під час провадження  експертизи, надавати експертові додаткові  дані, давати необхідні пояснення, знайомитися  з висновком експерта. Іншими словами, в усіх випадках провадження експертизи, результати якої можуть стосуватися  інтересів потерпілого, він повинен  мати такі ж права, якими користується обвинувачений.   

Таку низьку активність потерпілих, мабуть, можна пояснити декількома причинами. По-перше, потерпілі  не завжди бажають брати участь у  слідчих діях. По-друге, - щадне ставлення  слідчого до потерпілих, особливо в  тих випадках, коли вони дуже хвилюються через учинений Проти них злочин або далеко живуть. І по-третє, - недостатнє роз'яснення слідчим прав, наданих  законом потерпілому, внаслідок  чого вони цих прав не знають.

Недосконалість кримінально-процесуального закону і в якійсь мірі недостатню увагу законодавця до постаті  потерпілого можна виразно спостерігати на прикладі порівняння норм, що передбачають права потерпілого та обвинуваченого в чинному Кримінально-процесуальному кодексі, складеному так, що обсяг прав потерпілого значно менший, ніж в  обвинуваченого (підсудного).

Реалізація права потерпілого  на ознайомлення з матеріалами закінченої кримінальної справи ставиться в  залежність від наявності його письмового чи усного клопотання про бажання  скористатися цим правом, обвинуваченому ж аналогічне право надається  без якихось умов. Навіть більше, ознайомлення обвинуваченого з матеріалами  справи є обов'язком слідчого (ст. 220 КПК прямо на це вказує); що ж  до потерпілого, то такий момент взагалі  відсутній, і це позбавляє його можливості в разі оскарження дій слідчого посилатися на невиконання вимог закону.

У ст. 221 КПК України  спеціально обумовлено право обвинуваченого на заявлення клопотання про доповнення попереднього слідства; особливо підкреслюється обов'язок слідчого по закінченні ознайомлення запитати обвинуваченого та його захисника, чи будуть вони клопотати про доповнення слідства і чим саме. Обвинуваченому також надається право виписувати зі справи необхідні відомості.

За змістом ст. 217 КПК  України потерпілий має право  знайомитися з матеріалами попереднього слідства, якщо воно закінчене, а у  справах, де воно не провадилось, має  право знайомитися з матеріалами  справи після віддання обвинуваченого до суду.

Часом слідчий на першому  та останньому допитах потерпілого  фіксує в протоколі, що потерпілий не бажає знайомитися з матеріалами  справи.

Поширеність випадків, коли потерпілий не знайомиться а матеріалами  справи, можна пояснити й тим, що закон не гарантує йому здійснення цього права. Доцільно було б внести зміни до чинного законодавства  стосовно обов'язку слідчого або суду не лише надіслати повідомлення про  можливість ознайомлення з матеріалами  справи, а й отримати і долучити до справи дані про те, чи бажає потерпілий реалізувати своє право.

Найчастіше інтереси потерпілих зачіпаються в разі зупинення  та закриття кримінальних справ. Практика дає чимало прикладів, коли саме під  час зупинення й закриття справ  допускаються найгрубіші порушення  прав людини, яка фактично постраждала  від злочинного посягання. Тому особливого значення слід надати правам і законним інтересам у разі зупинення провадження  в справі. Таке провадження може бути зупинене у трьох стадіях  кримінального   процесу:   попереднього   розслідування, віддання до суду, судового розгляду.

Зупинення провадження  з будь-якої підстави завжди стосується законних інтересів потерпілого. Потерпілий здебільшого зацікавлений у тому, щоб особу, від дій якої він  постраждав, було встановлено, притягнено до кримінальної відповідальності, щоб  вона зазнала заслуженого покарання. Тому для потерпілого важливо  знати, чи справді є підстави для  зупинення провадження у справі, чи було вжито всіх заходів для  встановлення особи, що підлягає притягненню  як обвинувачений, до розшуку обвинуваченого.

Крім того, потерпілий і його представник повинні мати право на ознайомлення з матеріалами, що є підставою для зупинення  провадження у справі. Особливо це стосується пунктів 1 і 3 ст. 206 КПК України.

Доречно навести таке порівняння. З моменту закінчення попереднього слідства в будь-якій його формі, в  тому числі й через закриття кримінальної справи, потерпілий та його представник  мають право знайомитися з  усіма матеріалами справи. З матеріалами  зупиненого провадження їм знайомитись  не дозволено, хоча провадження в  зупиненій справі інколи може бути й закрите, наприклад, за скінченням строку давності. Однак у цьому  випадку знайомитися з матеріалами  справи потерпілому та його представникові вже нема рації.

І, зрештою, потерпілий та його представник повинні мати право  оскаржити постанову (ухвалу) про  зупинення провадження, оскільки зупиненням зачіпаються законні інтереси потерпілого.

Залишається невирішеним  питання, чи потрібно знайомити потерпілого  з матеріалами кримінальної справи, що закрита, чи лише вручати йому копію  постанови про закриття справи. У  ч. З ст. 214 КПК вказано, що потерпілому  й цивільному позивачеві надсилається письмове повідомлення із зазначенням  підстав закриття справи або копія  постанови про закриття. Я підтримую  думку тих процесуалістів, які  вважають, що в разі закриття справи слід знайомити потерпілого з  матеріалами справи, бо йому важливо  знати не лише підстави закриття справи, а й докази, на яких вони базуються.

Слід зазначити, що чинне  законодавство не передбачає права  потерпілого на ознайомлення з матеріалами  справи в разі, якщо справу закрито  або зупинено. Це істотно обмежує  права потерпілого, нерідко слідчі та органи дізнання виносять необґрунтовані, невірні рішення, а потерпілий не має можливості оскаржити їх, оскільки не ознайомився з матеріалами  справи.

Дискусійним у юридичній  літературі є питання про вручення потерпілому копії обвинувального висновку. Підтримую думку Н.П. Сильчевої  про позитивне вирішення цього  питання. Адже, прочитавши копію обвинувального висновку, потерпілий зможе ретельно продумати всі обставини що в  ньому викладені, можливо, згадає якісь  деталі, пропущені ним під час  давання показань, зробить необхідні  виписки та більш детально і ґрунтовно  підготується до участі в судовому розгляді кримінальної справи.

Потерпілий як учасник  процесу має не тільки права, а  й обов'язки. Він повинен дотримуватись  усіх вимог кримінально-процесуального закону, а саме: піддаватись освідуванню (оглядові), з'являтись на допити і давати правдиві показання, надавати за необхідності зразки для порівняльного дослідження  і т. д. Отже, держава, виходячи з інтересів  правосуддя, зобов'язує потерпілого  незалежно від його бажання здійснювати  ті чи інші дії з метою встановлення істини у справі.

Більшість потерпілих розуміє  необхідність виконання своїх процесуальних  обов'язків і робить це добровільно. Коли ж особа, якій злочином було заподіяно  майнову, моральну чи фізичну шкоду, ухиляється або відмовляється від  добровільного виконання покладених на неї обов'язків, закон допускає застосування до неї заходів процесуального примусу.

Досить поширеною слідчою  дією, для участі в якій залучається  потерпілий, є освідування (огляд). Його процесуальна регламентація має  такі особливості: необхідна присутність  понятих, якщо слідчий визнає за необхідне  їх залучення, тієї ж статі, що й освідуваний (огляданий), якщо освідування супроводжується  оголенням останнього; недопустимо  під час освідування проводити  дії, що принижують гідність чи небезпечні для здоров'я освідуваного. Отож, ціла низка моментів, що стосується методики проведення цієї слідчої дії, продиктована гуманним ставленням до людини, оскільки це зачіпає інтимні  аспекти життя потерпілого, може викликати почуття сорому і призвести  до тяжких моральних переживань, а  надто в неповнолітніх потерпілих, літніх або осіб, що мають якісь  фізичні вади. Саме з цих причин потерпілі часом виражають небажання  проходити освідування.

Освідування потерпілого  буде результативним у тому разі, якщо слідчий зважить на фізичний і  психічний стан особи, на її бажання  запросити як понятих якихось  певних осіб та ін.

3. Права потерпілого у стадіях віддання обвинуваченого до суду та судового розгляду кримінальних справ судом першої інстанції.

Кримінально-процесуальне законодавство регламентує процесуальні права потерпілого в суді, забезпечує його реальну участь у кримінальній справі.

Гарантією здійснення потерпілим своїх прав є дотримання процесуальних  норм, що забезпечують всебічне, повне  та об'єктивне дослідження обставин справи, винесення судом законного  та обгрунтованого рішення. Громадянинові, визнаному потерпілим у справі, повинна  бути забезпечена можливість здійснення в суді прав, наданих йому законом.

У чинному кримінально-процесуальному законодавстві не одержало чіткої регламентації  питання про участь потерпілого  та його представника у стадії віддання обвинуваченого до суду. В юридичній  літературі на це питання звертається  увага, але недостатньо. На практиці в цій стадії участь потерпілого  пов'язана з розглядом у розпорядчому засіданні суду заявлених ним  клопотань. Для потерпілого особливо важливо, щоб суддя чи суд у  стадії віддання обвинуваченого до суду з'ясували такі обставини: чи зібрано  необхідні докази для розгляду справи в судовому засіданні; чи дотримано  під час порушення кримінальної справи, проведення дізнання і попереднього слідства вимог норм Кримінально-процесуального кодексу України; чи правильно застосовано  до обвинуваченого кримінальний закон; чи правильно обрано запобіжний захід  до обвинуваченого; чи вжито заходів  до забезпечення відшкодування майнової шкоди, заподіяної злочином.

Потерпілий у стадії віддання до суду має право заявляти різні клопотання: про витребування додаткових доказів, зміну обвинуваченому запобіжного заходу, забезпечення цивільного позову тощо. Суд має право викликати в розпорядче засідання потерпілого, що заявив клопотання, для давання пояснень. Про результати розгляду клопотання потерпілому обов'язково повідомляють. Відмова в задоволенні клопотання оскарженню не підлягає, але потерпілий має право знову заявити те саме клопотання у стадії судового розгляду.

Суд зобов'язаний надіслати  потерпілому повістку, з якої той  дізнається, де й коли відбудеться  судовий розгляд кримінальної справи, у якій його визнано потерпілим.

Ще одне питання, яке  може виникнути у стадії віддання обвинуваченого до суду, — про визнання особи потерпілою в разі заявлення  такого клопотання.

У комплексі прав потерпілого  суттєва роль належить його праву  брати участь у судовому розгляді. Суд зобов'язаний вжити всіх заходів, аби своєчасно повідомити потерпілого про час і місце розгляду кримінальної справи.

Досліджуючи питання реалізації прав потерпілого під час судового розгляду, я схиляюся до думки про  необхідність підвищення активності потерпілого в цій стадії кримінального процесу. Для цього необхідно як роз'яснення прав у максимально доступній для нього формі, так і забезпечення реальної можливості їх реалізації. З цією метою слід розглянути:

чи зобов'язаний потерпілий з'являтись у судове засідання, його права під час судового засідання та можливість приводу в разі його неявки;

участь потерпілого  в судових дебатах;

оскарження потерпілим вироку.

З'явившись до суду, потерпілий повинен відмітитись у секретаря  судового засідання і має право  бути присутнім у залі судового засідання  впродовж усього судового розгляду. На відміну від свідків, він не видаляється  з залу судового засідання.

Потерпілий зобов'язаний підкорятися розпорядженням головуючого  про дотримання порядку в судовому засіданні. За непідкорення розпорядженню  головуючого або порушення порядку  під час судового засідання потерпілий несе відповідальність за ч. 1 ст. 185-3 Кодексу  України про адміністративні  правопорушення (ч. З ст. 272 КПК).

У судовому засіданні, як і під час попереднього розслідування, потерпілий може користуватися рідною мовою і послугами перекладача. Він має право знати склад  суду і заявляти відводи (суддям, прокуророві, секретареві, експертові, спеціалістові  й перекладачеві). Потерпілому слід обгрунтувати відводи і заявляти їх до початку судового слідства.

Потерпілий може знати  свої права в судовому розгляді. З метою забезпечення прав потерпілого  важливе значення має обов'язок головуючого  в судовому засіданні роз'яснити потерпілому права та обов'язки, надані йому в інших стадіях процесу, а саме в апеляційному провадженні. Тоді потерпілий не лише знатиме всі  свої права, а й матиме можливість ними користуватись. Головуючий повинен  так пояснити потерпілому його права, щоб він зрозумів їх і міг ними реально користуватися. Як і під  час попереднього слідства, в судовому розгляді потерпілий може заявляти різноманітні клопотання (ст. 267 КПК України).

Головуючий опитує потерпшого, чи має він клопотання про виклик нових свідків, експертів і спеціалістів, про витребування речових доказів  і документів. Якщо потерпілий

спинив клопотання, то він зобов'язаний вказати, для встановлення яких саме обставин необхідно додаткові  докази.

Потерпілий має право  висловити свою думку щодо клопотань, заявлених іншими учасниками судового розгляду.

Після виконання передбачених законом дій у підготовчій  частині судового засідання суд  переходить до судового слідства. Потерпілому  законодавством надано можливість брати  активну участь у цій частині. Так, після допиту підсудних про  визнання чи невизнання ними своєї  вини суд повинен вислухати з-поміж  інших осіб також і думку потерпілого  про послідовність допиту підсудних, потерпілих, свідків і експертів.

Під час судового розгляду, як і на попередньому слідстві, потерпілий має право подавати докази. Він  може брати участь і в дослідженні  доказів. Так, він може задавати запитання  підсудному, іншим потерпілим, свідкам, експертові.

В разі, коли експертиза проводиться  в суді, потерпілий має право подавати питання експертові. Йому дозволено  висловити свою думку з питань, запропонованих експертові іншими учасниками судового розгляду.

У судовому розгляді потерпілий має право давати показання. Допитується  він судом за правилами допиту свідків, але раніше від них (ст.308 КПК). Головуючий з'ясовує взаємовідносини  потерпілого з підсудним і  пропонує повідомити про все, що йому відомо у справі. Після цього потерпілого  допитують.

Якщо потерпілий дійде  до висновку про необхідність доповнити, уточнити або змінити дані їм показання, то суд зобов'язаний знову допитати його. Під час допиту на суді потерпілий може користуватися нотатками.

Суд може оголосити показання  потерпілого, дані ним на попередньому слідстві, а також відтворити доданий  до протоколу допиту звукозапис (відеозапис) його показань у таких випадках:

• за наявності суттєвих суперечностей між цими показаннями і показаннями потерпілого в суді;

• за відсутності в судовому засіданні потерпілого з причин, що виключають можливість його явки до суду.

Потерпілий має право  клопотати про огляд речових  доказів, а також брати участь в огляді. Потерпілий у будь-який момент судового слідства може просити  суд повністю або частково оголосити  документи, що є в справі або подані в судовому засіданні, якщо в них  викладено або засвідчено обставини, що мають значення для справи.

Після розгляду всіх доказів  потерпілий може доповнити судове слідство. Наприклад, йому дозволено ставити  запитання підсудному, свідкам, просити  суд приєднати до матеріалів кримінальної справи документ, що має значення для  справи. Клопотання потерпілого після  обговорення вирішується судом.