Права та обов’язки адвоката

Міністерство  внутрішніх справ України

Харківський національний університет внутрішніх справ 

Навчально-науковий інститут права та масових комунікацій

Реферат

З дисципліни – «Адвокатура України»

на тему « Права та обов’язки адвоката»

:

Харків-2013

План

Вступ

1. Поняття та сутність інституту адвокатури.
2. Організація сучасної адвокатури України
3. Принципи адвокатської діяльності.
4. Права та обов’язки адвоката.
5. Адвокатська таємниця.
6. Дисциплінарна відповідальність адвокатів.

Висновок

Вступ

Одне з найважливіших  прав людини — право на особисту недоторканність. Воно проголошене  Конституцією України (ст. 29). Закріплення  цього права в Основному Законі нашої держави відповідає головним міжнародно-правовим документам. Це Загальна декларація прав людини 1948 року (ст. 3), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року (ст. 9), Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року (ст. 5), Основні положення про роль адвокатів, прийняті в серпні 1990 року VІІІ Конгресом ООН по запобіганню  злочинам. Така узгодженість Конституції  України з міжнародно-правовими  нормами свідчить про розбудову  в нашій країні правової держави  та громадянського суспільства.

Ст. 59 Конституції  України забезпечує кожному право  на правову допомогу. А у ст. 29 ідеться про те, що кожному заарештованому чи затриманому з часу його затримання повинна бути надана можливість захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. У такий  спосіб держава гарантує юридичну допомогу особам, які її потребують. Зауважимо, що у випадках, передбачених законом, така допомога надається безоплатно. Кожен має право вільно обирати  собі захисника.

Щоб проголошені  Конституцією права особи були реалізовані, в Україні діє адвокатура.

Закон України «Про адвокатуру»¹ було ухвалено Верховною Радою України 19 грудня 1992 року, тобто ще до проголошення Конституції. Уже тоді він закріпив головні принципи діяльності адвокатури.

Розбудова правової держави в Україні потребує правової реформи. Щоб підвищити  ефективність виконання покладених на адвокатуру завдань, удосконалити її організаційні засади, її, разом  з іншими правовими інститутами, необхідно реформувати. Кроком до вдосконалення діяльності адвокатури став Указ Президента України «Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури» від 30 вересня 1999 року. Ним введено Єдиний реєстр адвокатів України, вперше в нашій країні надано можливість прийняти правила адвокатської етики. Такі заходи були покликані забезпечити реалізацію права громадян на вільний і доступний вибір захисника своїх прав, сприяти впорядкуванню правозахисної діяльності в державі, підвищенню відповідальності адвокатів за виконання своїх професійних обов’язків.

Ще одним етапом на шляху розвитку української адвокатури стали Правила  адвокатської етики, схвалені Вищою  кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року. У них визначено  основні принципи адвокатської етики, а саме: незалежність, дотримання законності, домінантність інтересів клієнтів, неприпустимість представництва клієнтів із суперечливими інтересами, конфіденційність, компетентність і добросовісність, чесність і порядність, повага до адвокатської професії, культура поведінки, обмежене рекламування діяльності адвокатів. Особливо важливим є регламентування на вищезгаданих засадах відносин адвоката з клієнтами, судом та іншими учасниками судового процесу, з іншими органами та особами, а також між собою. Правила  адвокатської етики сприяють дотриманню в Україні міжнародних стандартів у процесі адвокатської діяльності, гарантують високий рівень виконання  адвокатами своїх обов’язків, а  також є кроком на шляху формування цивілізованих відносин між державою та адвокатурою.

Отже, в  Україні відбувається процес створення  належних умов для ефективного та досконалого функціонування адвокатури — інституту, без якого неможливе  формування правової держави.

Усе це свідчить про доцільність і можливість підготовки в нашій державі висококваліфікованих, професійно порядних спеціалістів, які  пишалися б своєю професією й  були гідні звання «адвокат».

1. Поняття та сутність інституту адвокатури

16 липня  1990 року Декларація про державний суверенітет України проголосила Україну незалежною державою. Конституція України підтвердила це проголошення. З огляду на це побудова громадянського суспільства та правової держави стала в Україні першочерговим завданням.

Забезпечення  здійснення та захисту прав громадян є одним з принципів правової держави. Для його реалізації необхідна  система ефективних юридичних засобів. Адвокатура — найважливіший з  них.

Вивчаючи  це питання, студенти повинні усвідомити роль адвокатури (серед інших інститутів) у юридичному механізмі захисту  прав людини. Проаналізувавши загалом  Конституцію України, Закон України  «Про адвокатуру», норми Цивільно-процесуального та Кримінально-процесуального кодексів України, інші нормативні акти, слід з’ясувати  місце й роль адвокатури в нашій  державі.

Осмислення  місця та значення адвокатури в юридичному механізмі захисту прав людини вимагає  від студентів знання теорії держави  та права, оскільки поняття юридичного механізму ґрунтується на положеннях цієї дисципліни.

Юридичний механізм, яким забезпечуються права  людини, складається із засобів реалізації, охорони й захисту прав людини. Студентам доцільно проаналізувати складові цього механізму: національне  законодавство; юридичні процедури  реалізації прав людини; юридичні засоби охорони прав людини та юридичні засоби її захисту.

Про роль і значення адвокатури як професійного правозахисного інституту, які відводить  їй міжнародна спільнота, студенти можуть також дізнатися з Основних положень про роль адвокатів, прийнятих у  серпні 1990 року VІІІ Конгресом ООН  по запобіганню злочинам.

Зосередивши увагу на походженні та розвитку елементів  адвокатської професії, ми можемо дійти  висновку, що форми сучасної адвокатури мають історичні витоки. Основних же рис, які існують зараз, вона почала набувати з ХVІ ст. У цей час продовжувала формуватися станова організація адвокатури, органи її самоврядування, з’явилися передумови для адвокатської діяльності (наприклад, наявність стажу практичної роботи), гонорарна практика. Головним досягненням розвитку адвокатури ХХ ст. є її незалежність.

Завдання  студента під час вивчення цього  питання — отримати знання форм сучасної адвокатури, вміння аналізувати  їх походження, обґрунтування необхідності існування адвокатури.

2. Організація сучасної адвокатури України

Особа, що одержала свідоцтво про право  на заняття адвокатською діяльністю, має право індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро або об’єднатися  з іншими адвокатами в колегії, фірми, контори та інші адвокатські об’єднання, які діють відповідно до Закону про  адвокатуру і своїх статутів.

Головною  функцією адвокатури є захист прав обвинуваченого в суді.

Діяльність  адвокатських об’єднань ґрунтується  на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Вони реєструються в Міністерстві юстиції України, після чого повідомляють місцевим органам  влади про свою реєстрацію, а адвокати – про одержання свідоцтва  на право заняття адвокатською діяльністю.

Закон про  адвокатуру України відносить прядок утворення адвокатських об’єднань, питання їх діяльності, реорганізації  та ліквідації, структури, штатів, функцій, порядку витрачання коштів, прав та обов’язків керівних органів, порядку  їх виборів та інші питання до компетенції  відповідних об’єднань.

Адвокатські бюро, колегії, фірми, контори тощо є  юридичними особами. Вони, як і адвокати, що приватно практикують, мають рахунки  у банках на території України(а у встановленому законодавством порядку – і в іноземних банках), печатку і штамп із своїм найменуванням.

Закон визначає відносини адвокатури з державними структурами, гарантуючи, при цьому  її самостійність та незалежність. Зокрема, Міністерство юстиції забезпечує фінансування оплати праці адвокатів  за рахунок держави у випадку  участі адвоката в кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадян від оплати юридичної допомоги, узагальнює статистичну звітність  про адвокатську діяльність, сприяє здійсненню заходів щодо підвищення професійного рівня адвокатів. Стосовно місцевих органів державного управління, то вони у межах своєї компетенції  сприяють адвокатам та адвокатським об’єднанням у вирішенні соціальних питань, забезпечують їх приміщеннями для роботи тощо.

Слід  підкреслити, що організаційне оформлення української адвокатури, її незалежне  від державних структур існування  сталося у вересні 1990 року на установчому  з’їзді (20-22 вересня), коли була створена Спілка адвокатів України – добровільна, громадянська, незалежна, самоврядна організація. Метою Спілки за її статутом є об’єднання зусиль адвокатів у розбудові  демократичної правової держави, поліпшення юридичної допомоги, наданої громадянам, установам, організаціям, підвищення ролі і авторитету адвокатури в суспільстві, сприяння розвитку індивідуальної адвокатської практики, а також набуттю адвокатурою  повної самостійності й самоврядування, захист прав і законних інтересів  членів Спілки, турбота про історичні  традиції Української адвокатури, розвиток і поглиблення міжнародних зв’язків та ін.

Спілки  поширені у областях, проте це не єдина форма об’єднання українських  адвокатів у спілки чи асоціації, які входять до складу Міжнародної  спілки(співдружності) адвокатів².

Адвокату, під час слідства, може загрожувати  певна небезпека. Тому згідно Закон  України «Про забезпечення безпеки  осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 року., йому гарантоване надання відповідного захисту: «Згідно п.3 та п.7 ч.1 ст.2 право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів за наявності відповідних підстав мають захисники та члени сімей та близькі родичі, якщо шляхом погроз або інших противоправних дій щодо них робляться спроби вплинути на учасників кримінального судочинства.»

3. Принципи адвокатської діяльності

Принципи  адвокатури закріплені у ст.4 Закону України «Про Адвокатуру»

Принцип незалежності адвокатів.

Незалежність  адвокатури за світовими стандартами  передбачає, насамперед, незалежність від органів державної виконавчої та судової влади, а також громадських  об’єднань(політичних партій, організацій  тощо).

Цей принцип  забезпечується у першу чергу  громадсько-самодіяльним(недержавним) характером формування адвокатури як добровільного самостійного незалежного  об’єднання професійних юристів, про  що вже йшлося.

Він реалізується у цих формах, коли юридична допомога у захисті прав і свобод людей  здійснюється представниками незалежної юридичної професії. Адвокат вправі виконувати свої обов’язки без «недоречного втручання», а також володіти кримінальним і цивільним імунітетом від переслідувань  за письмові або усні заяви в справі, висловлені при здійсненні своїх  професійних обов’язків у суді, трибуналі або іншому юридичному чи адміністративному органі. Незалежність адвокатів, має гарантуватися, що є  запорукою надання останнім вільної, справедливої і конфіденціальної юридичної  допомоги. Гарантії та засоби запобігання  мають використовуватись у такий  спосіб, щоб виключити будь-які  припущення про таємний зговір з  властями або залежність від них  юриста, який діє в інтересах осіб, позбавлених волі.

З незалежністю адвокатів тісно пов’язані питання  відносин між державою та адвокатурою, які відносяться до числа складних і спірних. Дискусії з цього приводу  точаться й сьогодні.

Принцип законності

За світовими  стандартами зміст зазначеного  принципу полягає в тому, що допомогу своїм клієнтам адвокати мають подавати законним способом, домагатися додержання саме тих прав людини та осиних свобод, які офіційно визнанні національним і міжнародним правом; адвокати повинні  «завжди діяти вільно й наполегливо  відповідно до закону». Даний принцип  не потребує докладної аргументація через його аксіоматичність та очевидність.

Принцип демократизму та гуманності.

Адвокатура  — важливий інструмент дійсної демократії. Адже за своєю природою вона є громадського, самостійного виду організацією професійних  юристів, яка виконує важливу  суспільну функцію — захист прав і законних інтересів громадян та організацій. Головна соціальна  місія, фундаментальне призначення  адвокатури — це захист прав людини. А звідси реальна здійсненність  і надійна захищеність прав людини — найвищий критерій гуманістичності, прогресивності, «якості» адвокатури.

Принцип конфіденційності.

Це найважливіша передумова довірчих відносин адвоката і клієнта а також чи не найважливіша гарантія адвокатської діяльності ( тобто  адвокатська таємниця). Конфіденційність певної інформації, що охороняється положеннями  ст. 4 Закону “ Про адвокатуру”  може бути скасована тільки особою, (або спадкоємцями такої фізичної особи чи правонаступниками юридичної  особи), в письмовій або іншій  зафіксованій формі.

4. Права та обов’язки адвоката

В статті 5 Законом України "Про адвокатуру" передбачено, що професія адвоката полягає в таких видах діяльності:

• надання консультацій та роз'яснень з юридичних питань, усних і письмових довідок щодо законодавства;
• складення заяв, скарг та інших документів правового характеру;
• посвідчення копій документів у справах, які вони ведуть;
• здійснення представництва в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами;
• надання юридичної допомоги підприємствам, установам, організаціям;
• здійснення правового забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб
• виконання своїх обов'язків відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та слідства.

Адвокат може здійснювати й інші види юридичної допомоги, передбачені  законодавством.

Обов’язки адвоката закріплені в ст.7:

«При здійсненні своїх  професійних обов'язків адвокат  зобов'язаний неухильно додержувати  вимог чинного законодавства, використовувати  всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів  громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах  якої прийняв доручення, та відмовитись  від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Адвокат не має права прийняти доручення про подання юридичної  допомоги у випадках, коли він у  даній справі подає або раніше подавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам  особи, що звернулася з проханням  про ведення справи, або брав участь як слідчий, особа, що провадила дізнання, прокурор, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий, у випадках, коли він є родичем особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, будь-кого із складу суду, потерпілого, цивільного позивача, а також в інших випадках, передбачених статтею 61 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05 ). ( Частина друга статті 7 в редакції Закону N 1130-IV ( 1130-15 ) від 11.07.2003 )»

5. Адвокатська таємниця

Згідно  статті 9 Закону України «Про адвокатуру»

Адвокат зобов'язаний зберігати  адвокатську таємницю. Предметом  адвокатської таємниці є питання, з  яких громадянин або юридична особа  зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'язків.

Дані попереднього слідства, які стали відомі адвокату у зв'язку з виконанням ним своїх професійних  обов'язків, можуть бути розголошені  тільки з дозволу слідчого або  прокурора. Адвокати, винні у розголошенні відомостей попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Адвокату, помічнику адвоката, посадовим особам адвокатських об'єднань забороняється розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, і використовувати їх у  своїх інтересах або в інтересах  третіх осіб.

6. Дисциплінарна відповідальність адвокатів

Дисциплінарне провадження проти адвокатів  здійснюється дисциплінарною платою, яка, створюється в кваліфікаційно-дисциплінарних комісіях у складі 9 членів: п’яти адвокатів, двох суддів, по одному представнику від управління юстиції, Ради міністрів АР Крим, обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, відділення Спілки адвокатів України.

Дисциплінарна палат розглядає скарги громадян, а також окремі ухвали судів і  постанови суддів, постанови, подання  слідчих органів, заяви адвокатських об’єднань, підприємств, установ, організацій  на дії адвокатів; вирішує питання  про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності та розглядає порушені з цих питань справи.

До* адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні  стягнення: попередження; зупинення  на строк до одного року дії слідства про право на заняття адвокатською діяльністю, а також його анулювання. Закон про адвокатуру обмежує  випадки, коли адвокатська діяльність може бути припинена рішенням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії, а видане свідоцтво анульоване. Це може статися лише у випадку  засудження адвоката за вчинення злочину(після  набрання вироком чинності), обмежування  судом дієздатності або визнання адвоката недієздатним, втрати громадянства України, грубого порушення вимог  Закону про адвокатуру, інших актів  законодавства, що регулюють діяльність адвокатури, а також Присяги адвоката.

При накладенні стягнення враховується: характер порушення  та його наслідки, серйозність проступку, особа адвоката, ступінь його вини. Питання про дисциплінарну відповідальність члена адвокатського об’єднання регулюється й статутом останнього.

Адвокат може бути підданий дисциплінарному  стягненню не пізніше одного місяця від дня виявлення проступку. Воно не може бути накладене пізніше  шести місяців від дня його вчинення.

Право порушити дисциплінарне провадження належить голові дисциплінарної палати, який попередньо розглядає матеріали, що стосуються підстав притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, знайомить  його з їх змістом і вимагає від нього письмового пояснення. До початку розгляду справи може провадитись податкова перевірка підстав притягнення, яку голова доручає одному з членів дисциплінарної палати.

Дисциплінарна справа має бути розглянута у місячний строк. Під час її розгляду участь адвоката є обов’язково. Рішення  виносять у відсутності адвоката, щодо якого порушено дисциплінарну  справу.

Рішення про накладення дисциплінарного  стягнення може бути оскаржено протягом трьох місяців до Вищої кваліфікаційної  комісії адвокатури або в судовому порядку.

Якщо  адвоката протягом року від дня накладення на нього дисциплінарного стягнення  не буде піддано новому, він вважається таким, що не піддавався заходу впливу.

Через шість місяців від дня  накладення стягнення палата може зняти  його достроково при бездоганній  поведінці адвоката і сумлінному ставленні до виконання обов’язків.

Висновок

Ознайомившись з історією формування адвокатури та її діяльності можна зрозуміти, що основна  функція адвоката це захист обвинувачуваного у суді незалежно від того, чи було це правопорушення скоєне навмисно, чи у стані афекту, чи були на це чіткі  мотиви та інші причини які пов’язані  зі злочином. Тому майже кожен задається  таким питанням: «Чому адвокати захищають  убивць?»

Один  з відомих київських адвокатів  Семен Олександрович Островський , який в роки війни був розвідником, а з тих пір безперервно  носить «адвокатську мантію», в бесіді з нашим кореспондентом розмірковую  про роль захисту в дотриманні прав людини.

На поставлені йому кореспондентом питання «Чому  адвокати захищають відвертих злочинців? Чому за відповідний гонорар намагаються  допомогти їм уникнути покарання?», Островський дає таку відповідь, яку я хотів би висвітлити як заключення:

- Так,  непорозуміння ролі адвокатури  призводять не тільки до недовіри, а й мало не підозри щодо  неї, навіть серед частини юристів.  Це безперечний наслідок елементарного  невігластва і дефектів у громадянській  правосвідомості, обумовлених нашою  сумною історією. Адвокати захищають  не злочинців, а громадян, яким  пред’являється обвинувачення,  з єдиною метою: допомогти уникнути  судових помилок, забезпечити  винесення справедливого вироку. Без інституту захисників жодна  країна не може вважатися цивілізованою.

Література

1. Меліхова О.В. Адвокатура в Україні. — К.: КНЕУ, 2005. — с.3-5, 11-13,

2. Закон України  «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року.

3. Конституція  України: Прийнята на п’ятій  сесії Верховної Ради України  28 червня 1996 року. — К., 1998.

4. Головань І.В. Бізнес-адвокатура в Україні. — Донецьк: ТОВ "Юго-Восток, ЛТД", 2004.

5. С.О. Островський «Адвокат та правосуддя». Видавництво С.Ж. Лазаренко, 1999, с.354-360

6. Закон України  «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь в кримінальному  судочинстві» від 23 грудня 1993 року.

7. О.Д. Святоцький, М.М. Михеєнко «Адвокатура України», Київ «Ін Юре»,1997, 82-84, 89-90

8. Адвокат.  – 1992 - № 5-6.

9. О.Д. Святоцький, В.В, Медведчук. «Адвокатура: історія і сучасність». Київ «Ін Юре», 1997,с.46-66.

10. Кримінально-процесуальний  кодекс України від від 12 липня 2001 року

11. Д. П. Фіолевський «Адвокатура», Київ, Алеута, Прецендент, 2007, с. 67-73

¹ Відомості Верховної Ради України. — № 9. — Ст. 62.

² Адвокат. – 1992 - № 5-6.