Права та обов’язки медпрацівників. Визначення поняття пацієнт. Права пацієнта

Міністерство освіти і науки України

Чернівецький національний університет

ім. Юрія Федьковича

 

 

 

Реферат

на тему:

«Права та обов’язки медпрацівників.

Визначення поняття пацієнт. Права пацієнта.»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготував

cтудент юридичного факультету

Маланчук Микола Володимирович

 

 

 

Чернівці 2013

План

 

Вступ.

1.Правовий статус медичних  працівників – їх права та  обов’язки.

1.1. Визначення загальних  понять і осіб, які мають право  займатись медичною діяльністю.

1.2. Права медичних працівників.

1.3. Обов’язки медичних  працівників.

2. Правовий статус пацієнтів  – їх права та обов’язки.

2.1. Визначення поняття  пацієнт. Джерела прав і обов’язків  пацієнта.

2.2. Основні права пацієнта.

2.3. Обов’язки пацієнта.

Висновок.

Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

   Кожна людина має природне, невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я. Держава і суспільство відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров’я і збереження генофонду України, забезпечують пріоритетність охорони здоров’я в діяльності Держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв’язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя. Важливим інструментом, покликаним забезпечити виконання цих цілей – є Медичне право ( законодавство ).

   Суспільні відносини, що є предметом медичного права також регулюються іншими галузями права: Трудового, Дисциплінарного, Цивільного, Господарського, Муніципального, а в окремих випадках і Кримінального. Не слід забувати про вплив загальнолюдської моралі і лікарняної етики на ці відносини. Тож і вивчати Медичне право потрібно в контексті усіх галузей правового поля України і суспільної моралі ( як одного з невід’ємних джерел цього права ) .

   Медичні працівники і пацієнти – є головними суб’єктами Медичного права. Головною метою цієї роботи є визначити правовий статус цих суб’єктів, їхні права та обов’язки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Правовий статус  медичних працівників – їх  права та обов’язки.

1.1.Визначення  загальних понять і осіб, які  мають право займатись медичною  діяльністю.

   Статус ( від лат. Status – стан, положення ) – правова позиція громадянина або юридичної особи. Правовий статус медичного працівника характеризує його положення по відношенню до держави, її органів, інших осіб і перш за все до пацієнтів, їхніх близьких, до колег по лікувальній діяльності. Правовий статус медичних працівників визначається в Україні діючими законами та підзаконними нормативно - правовими актами в об’ємі необхідному для виконання задач, що стоять перед ними. Єдність прав, обов’язків і юридичної відповідальності медичних працівників в передбачиних законом випадках складає їх правовий статус.

   Право ( свобода ) – це встановлена державою та закріплена в законах і підзаконних нормативно – правових актах міра можливої поведінки, що дозволяє кожному медичному працівнику обирати вид, форми і прийоми професійної діяльності з метою задоволення особистих і суспільних інтересів.

   Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992р. ( Ст. 74 ) визначає, що медичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам.

   Єдині кваліфікаційні вимоги до осіб, які займаються невними видами медичної діяльності, встановлюються МОЗ України. Відповідальність за дотримання зазначених кваліфікаційних вимог несуть керівники закладу охорони здоров’я і ті органи, яким надано право видавати ліцензію на провадження господарської діяльності в галузі охорони здоров’я.

   Особи, які пройшли медичну підготовку в нівчальних закладах іноземних країн, допускаються до професійної діяльності після перевірки їх кваліфікації у порядку, встановленному МОЗ України, якщо інше не передбачено законодавством або міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

   Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних працівників здійснюється відповідними середніми спеціальними і вищими навчальними і науковими закладами, закладами підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів а також через інтернатуру, клінічну ординантуру, аспірантуру і докторантуру згідно з законодавством ро освіту.

   Навчальні плани та програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації медичних працівників у встановленному порядку погоджуються з МОЗ України.

   Випусники медичних спеціальностей вищих медичних навчальних закладів приносять Присягу лікаря України.

   Текст Присяги лікаря України затверджується КМУ.

 

1.2. Медичні працівники  мають право на:

1)  заняття медичною діяльністю відповідно до спеціальності та кваліфікаціі.

2) належні умови професійної діяльності.

3) підвищення кваліфікації та перепідготовку не рідше одного разу на п’ять років у відповідних закладах і установах.

4) вільний вибір апробованих форм,методів і засобів діяльності, впровадження у встановленному порядку сучасних досягнень медичної науки і практики.

5) безплатне користування соціальною, екологічною та спеціальною медичною інформацією, необхідною для виконання професійних обов’язків.

6) обов’язкове страхування за рахунок власника закладу охорони здоров’я у разі заподіяння шкоди їх життю і здоров’я у зв’язку з виконанням професійних обов’язків у випадках, передбаченних законодавством.

7) соціальну допомогу з боку держави у разі захворювання, каліцтва або в інших випадках втрати працездатності, що настала у зв’язку з виконанням професійних обов’язків.

 

8) встановлення у державних закладах охорони здоров’я посадових окладів( тарифних ставок) на основі Єдиної тарифної сітки у порядку, визначенному КМУ.

9) скороченний робочий день і додаткову оплачувану відпустку у випадках встановленних законодавством.

10) пільгові умови пенсійного забезпечення.

11 ) пільгове надання житла та забезпечення телефоном; безплатне користування житлом з освітленням і опаленням тим,хто проживає і працює у сільській місцевості і СМТ, а також пенсіонерам, які раніше працювали медичними працівниками і проживають у цих населенних пунктах, надення пільг, щодо сплати земельного податку, кредитування, обзаведення господарством і будівництва приватного житла, придбання автомототранспорту.

12) пільги на безплатне користування житлом з опаленням та освітленням надаються:

13)  працівникам за умови, якщо розмір наданих пільг у грошовому еквіваленті разом із середньомісячним сукупним доходом працівника за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному КМУ;

14) пенсіонерам за умови, якщо середньомісячний сукупний прибуток сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку визначеному КМУ.

15) першочергове одержання лікувально – профілактичної допомоги і забезпечення лікарськими та протезними засобами.

16) створення наукових медичних товариств, професійних спілок та інших громадських організацій.

17) судовий захист професійної честі та гідності.

 

18) безоплатне одержання у власність земельної ділянки в межах земельної частки( паю) члена сільскогосподарського підприємства, сільськогосподарської установи та організації, розташованих на теріторії відповідної ради, із земель сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарської установи та організації, що приватизуються, або земель запасу чи резервного фонду, але не більше норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, встановлених законом для ведення особистго селяньського господарства.

   Дія попередньоо пункту не поширюється на громадян, які раніше набули право на земельну частку ( пай ) та земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства чи для ведення особистого селянського господарства, крім випадків успадкування права на земельну частку ( пай ), земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства чи для ведення особистого селянського господарства відповідно до закону.

   Лікарі дільничних лікарень та амбулаторій, розташованих у сільській місцевості. Дільничні лікарі – терапевти, лікарі – педіатри та дільничні медсестри територіальних ділянок міських поліклінік, лікарі загальної практики ( сімейні лікарі ), завідувачі терапевтичних та педіатричних відділень поліклінік, лікарі ( старші лікарі ) та середній медичний персонал виїзних станцій і відділень швидкої та невідкладної медичної допомоги, станцій санітарної авіації та відділень планової та екстренної консультативної допомоги – за безперервну роботу на зазначених посадах у зазнаічених закладах ( на територіальних ділянках ) понад три роки мають право на додаткову оплачувану щорічну відпустку тривалістю три календарних дні. При цьому зберігаються права інших категорій медичних працівників на додаткову оплачувану вудпустку у межах існуючих норм.

   Законодавством може бути передбачено інші права та пільги для медичних працівників. На них також можуть поширюватися пільги, що встановлюються для своїх працівників підприємствами, установами і організаціями, яким вони надають медико - санітарну допомогу.

 

1.3. Медичні працівники  зобов’язані:

1) сприяти охороні та зміцненню здоров’я людей, запобіганню і лікуванню захворювань, подавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу.

2) безплатно надавати першу невідкладну медичну допомогу громадянам у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях.

3) поширювати наукові та медичні знання серед населення, пропагувати, в тому числі власним прикладом, здоровий спосіб життя.

4) дотримуватись вимог професійної етики і деонтології, зберігати лікарську таємницю.

5) постійно підвищувати рівень професійних знань та майстерності.

6) надавати консультативну допомогу своїм колегам та іншим працівникам охорони здоров’я.

   Медичні працівники також несуть інші обов’язки, передбачені законодавством.

 

2. Правовий статус  пацієнтів – їх права та  обов’язки.

2.1. Визначення  поняття пацієнт. Джерела прав  і обов’язків пацієнта.

   Права людини в галузі охорони здоров’я можуть мати відношення як до здорових людей, які не потребують медичної допомоги, так і до осіб, які мабть певне захворювання, і звертаються до закладів охорони здоров’я. Ці права є у громадян завжди, незалежно від наявності або відсутності у них захворювання і звернення до лікувально – профілактичних закладів.

   Для набуття статусу пацієнта у людини повинні виникнути реальні правовідносини з лікувально – профілактичним закладом незалежно від його форм власності ( державна, комунальна, приватна ), які грунтуються на зверненні людини до цього закладу за медичною допомогою або участі її в експерименті.

   Права пацієнта – це права людини, яка вступила у взаємовідносини лікувальною установою, тобто особи, що звернулась за медичною допомогою. Отже виходячи з вищесказаного можемо зробити висновок:

   Пацієнт – це людина, у якої в наслідку хвороби ( або підозри на її наявність ), виникненні необхідності в медичному обстеженні, діагностично – профілактичних цілей виникли реальні правовідносини з лікувально – профілактичним закладом незалежно від його форми власності ( державна, комунальна, приватна ), підставою для виникненя яких є звернення людини до цього закладу за медичною допомогою або участі її в медичному експерименті.

   Основні права і обов’язки пацієнта визначені Конституцією України та іншими нормативно – правовими актами:

• Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992р.
• Цивільним Кодексом України.

 

• Законом України «Про донарство крові та її компонентів» від 23.06.1995р.

 

• Законом України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» від 16.07.1999р.

 

• Накази Міністерства Охорони Здоров’я та інші підзаконні нормативно – правові акти ( статути, положення, правила та інш. ).

 

2.2. Основні права  пацієнта:

1) невід’ємне право на життя. Право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.( Ст. 27 Конституції України – далі КУ; Ст. 281 п. 1,4 Цивільного Кодексу України – далі ЦКУ;).

2) право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню. Жорсткому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. ( Ст. 28 КУ; Ст. 297 ЦКУ ).

3) повну інформованість і добровільну згоду на медико – біологічні експерименти. Жодна людина без її добровільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. ( Ст. 28 КУ; Ст. 45 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров’я» - далі «Основи»; Ст.281 п.3 ЦКУ).

4) особисту недоторканність ( інформованість, згоду на медичне втручання, відмову від медичного втручання, розпорядження щодо передачі після смерті органів та інших анатомічних матеріалів свого тіла науковим, медичним або навчальним закладам ). (Ст. 29 КУ; Ст. 42, 43 «Основи»; Ст.289 ЦКУ ).

5) достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров’я, ознайомлення з історією своєї хвороби та іншими документами. ( Ст. 32,34 КУ; Ст. 6 п. «е», Ст. 39 «Основи»; Ст. 285, 302 ЦКУ ).

6) вільний вибір лікаря, методів лікування та лікувального закладу, вимогу про заміну лікаря. ( Ст. 34,38 «Основи»; Ст. 284 ч. 2 ЦКУ ).

7) лікування за кордоном у разі неможливості надання такої допомоги у закладах охорони здоров’я України. ( Ст. 36 «Основи» ).

8) допуск інших медичних працівників допуск членів сім’ї, опікуна, піклувальника, допуск нотаріуса та адвоката. ( Ст. 6 п. «к» «Основи»; Ст. 287 ч. 1 ЦКУ ).

9) допуск до нього священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду. (Ст. 6 п. «к»; Ст. 287 ч. 2 ЦКУ ).

10) усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров’ю пацієнта. ( Ст. 6 п. «в», «г» «Основи»; Ст. 282 ЦКУ ).

11) охорону здоров’я. ( Ст. 49 КУ; Ст. 6 «Основи»; Ст. 283 ЦКУ ).

 

12) медичну допомогу. ( Ст. 49 КУ; Ст. 6 п. «д», Ст. 78 п. «а» «Основи»; Ст. 284 п. 1 ЦКУ; ч. 1 Клятви ).

13) таємницю про стан свого здоров’я ( факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при медичному обстеженні). ( Ст. 32, 34 КУ; Ст. 39 – 1, 40, 78 п. «г» «Основи»; Ст. 286 п. 1ЦКУ ч. 1 Клятви ).

14) особисте життя та його таємницю. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя. ( Ст. 32 КУ; Ст. 40 «Основи»; Ст. 301, 291 ЦКУ).

15) чуйне ставлення. На дії і помисли, що ґрунтуються на принципах загальнолюдської моралі з боку медичних працівників. ( Ст. 78 п. «г» «Основи»; п. 2 ч. 1 Клятви ).

16) донорство крові та її компонентів. ( Ст.46 «Основи»; Ст. 290 ЦКУ; ЗУ «Про донорство крові та її анатомічних матеріалів» від 23.06.1995р. ).

17) трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів, як на спеціальний метод лікування. ( Ст. 47 «Основи»; ЗУ «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» від 16.07.1999р. ).

18) штучне запліднення та імплантацію ембріона. ( Ст. 48 «Основи»; Ст. 281 п. 7 ЦКУ ).

19) застосування методів стерилізації. ( Ст. 49 «Основи»; Ст. 281 п. 5 ЦКУ ).

20) добровільне штучне переривання вагітності. ( Ст. 50 «Основи»; Ст. 281 п. 6 ЦКУ ).

21) зміну ( корекцію ) статевої належності. ( Ст. 51 «Основи»).

22) незалежну медичну експертизу. ( Ст. 6 п. «й», розділ 9 «Основи»).

23) відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди. ( Ст. 6 п. «і» «Основи» ).

24) правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних із станом здоров’я. ( Ст. 6 п. «и» ).

25) оскарження неправомірних рішень і дій працівників закладів та органів охорони здоров’я. ( Ст. 40, 55, 56 КУ; Ст. 6 п. «ї» ).

26) безпечне для життя і здоров’я довкілля. ( Ст. 50 КУ; Ст. 26 «Основи»; Ст. 293 ЦКУ ).

27) повага до людини, яка померла. ( Ст. 39, 47 «Основи»; ст. 298 ЦКУ ).

 

2.3. Обов’язки  пацієнта:

1) піклуватись про своє здоров’я та не шкодити здоров’ю інших. ( Ст. 9,10 «Основи» ).

2) піклуватись про здоров’я дітей. ( Ст. 51, 52 КУ; Ст. 10, 59 «Основи» ).

3) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення. ( Ст. 10, 31,66 «Основи» ).

4) вести здоровий спосіб життя. ( Ст. 32 «Основи» ).

5) виконувати медичні приписи лікуючого лікаря, своєчасно відвідувати лікаря у разі амбулаторного спостереження. ( Ст. 34 «Основи» ).

6) дотримуватися правил внутрішнього розпорядку закладу охорони злоров’я ( при стаціонарному лікуванні). ( Ст. 34 «Основи» ).

7) кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі. ( Ст. 66 КУ ).

8) виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством про охорону здоров’я. ( Ст. 10 «Основи» ).

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

   Охорона здоров’я – є однією з найважливіших складових суспільного життя. Неможливо уявити собі сучасне успішне суспільство, якшо в ньому нерозвинена і занедбана ця галузь. Тому її розвидок і вдосконалення є преорітетним для держави, її органів, міських і територіальних громад України. Держава повинна забезпечити нас сучасним, адаптованим під реальні обставини і задачі, законодавством, фінансуванням і програмами розвитку. Але далеко не останю роль в успішному функціонуванні галузі охорони здоров’я відіграють медичні працівники. Вони є безпосередніми представниками, виконавцями і реалізаторами цілей і задач в галузі. Отже від їх професіональних і морально – етичних якостей залежить якість обслуговування пацієнтів і успіх розвитку української медицини вцілому. Тому наприкінці роботи хотілося б привести текст Присяги лікаря України:

 

КЛЯТВА ЛІКАРЯ УКРАЇНИ

   Набувши професії лікаря та усвідомивши важливість обов'язків, що покладаються на мене, в присутності моїх учителів і колег урочисто клянусь:

• усі знання, сили та вміння віддавати справі охорони і поліпшення здоров'я людини, лікуванню і запобіганню захворюванням, подавати медичну допомогу всім, хто ії потребує;
• незмінно керуватися у своїх діях і помислах принципами загальнолюдської моралі, бути безкорисливим і чуйним до хворих, визнавати свої помилки, гідно продовжувати благородні традиції світової медицини;
• зберігати лікарську таємницю, не використовувати ії на шкоду людині;
• додержувати правил професійної етики, не приховувати правди, якщо це не зашкодить хворому;
• постійно поглиблювати і вдосконалювати свої знання та вміння, у разі необхідності звертатися за допомогою до колег і самому ніколи їм у цьому не відмовляти, бути справедливим до колег;
• власним прикладом сприяти вихованню фізично і морально здорового покоління, утверджувати високі ідеали милосердя, любові, злагоди і взаємоповаги між людьми.

   Вірність цій Клятві присягаю пронести через усе своє життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література

1. Хміль І.Ю., Михайличенко Б.В., Артеменко О.І. Основи медичного законодавства України // Національний Медичний Університет ім.О.О.Богомольця. Кафедра судової медицини. – Київ – 2010р.
2. Братанюк.Л.Є. Основи права і законодавства в охороні здоров’я. Підручник для мед. вузів 1-3 рівнів акредитації. Київ – 2010р.
3. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від19 листопада 1992 року //N 2801-XII зі змінами та доповненнями станом на 22.05.2008р.
4. Указ Президента України «Про Концепцію розвитку охорони здоров’я населення України» від 7 грудня 2000р.// N 1313/2000.
5. Конституція України (зі змінами, внесеними згідно із Законом N 2952-VI ( 2952-17 ) від 01.02.2011, ВВР, 2011, N 10, ст.68).
6. Цивільний Кодекс України від 16.01.2003р. (зі змінами та доповненнями станом на 22.12.2011р. ).
7. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992р.
8. Закон України «Про донарство крові та її компонентів» від 23.06.1995р.
9. Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» від 16.07.1999р.
10. Етичний кодекс лікаря України. ( Прийнятий та підписанийна Всеукраїнському з’їзді лікарських організацій та X З’їзді Всеукраїнського лікарського товариства (ВУЛТ) в м. Євпаторії 27 вересня 2009 року ).
11. Клятва лікаря України. ( підписана Президентом України Л. Кравчуком 15 червня 1992р. ).