Правові аспекти вирощування наркотичних рослин

§ 11. Правові аспекти вирощування  наркотичних рослин

 

 

Боротьба з незаконним вирощуванням наркотичних рослин провадиться  згідно із Законом України від 15 лютого 1995 р. "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних  засобів, психотропних речовин і  прекурсорів та зловживанню ними". Згідно зі ст. 106-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення за незаконні посів або вирощування снотворного маку чи конопель накладається штраф від 80 до 88 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Залежно від характеру скоєння правопорушення та з урахуванням вини порушника, винним може загрожувати кримінальна відповідальність згідно зі ст. 310 Кримінального кодексу України: штраф до 850 грн., арешт на строк до 6 місяців, або обмеження волі на строк до З років. Якщо кількість незаконно вирощуваних снотворного маку чи конопель перевищувала 500 рослин, винному загрожує кримінальна відповідальність позбавленням волі на строк від 3 до 7 років.

 

 

 

 

 

 

 

 

Деякі аспекти наркоманії та заходи її запобіганняи

 

Реферат на тему:

 

 Деякі аспекти наркоманії  та заходи її запобігання

 

 Серйозним злом для кожної  окремої особи, а також соціальною  та

 економічною небезпекою для  всього людства є наркоманія. Для боротьби з

 цим явищем країни-учасники  ООН у 1988 р. у Відні прийняли  Конвенцію щодо

 боротьби з наркоманією. Україна  також є учасником цієї Конвенції.

 

 Термін наркоманія походить  від грецького narke – заціпеніння  + манія –

 залежність. Життєдіяльність організму  хворих на наркотизм підтримується

 на певному рівні тільки  за умови постійного прийому наркотичної

 речовини, що врешті-решт призводить  до глибокого виснаження фізичних  і

 психічних функцій.

 

 Наркоманія – хворобливий  психічний стан, що зумовлюється  хронічною

 інтоксикацією через зловживання  наркотичними засобами, які віднесені до

 таких Конвенцією ООН та  Спеціально уповноваженим органом  виконавчої

 влади в галузі охорони  здоров’я [2, с.317].

 

 До наркотичних речовин передусім  відносять лікувальні препарати,  які

 використовують у медицині  для лікування багатьох захворювань, зокрема їх

 застосовують як знеболюючі  та заспокійливі засоби. Діючи  на больові

 центри кори головного мозку,  наркотики захищають організм  від дуже

 сильних стресів і сприяють  лікуванню багатьох видів захворювань,

 пов’язаних з болісними відчуттями. У медицині застосовують, зокрема,

 такі наркотики: опій, морфій, пантопон, омнепон, кодеїн, папаверин,

 промедол, кокаїн, ефір, хлорофіл, окис азоту та інші лікувальні

 препарати. З лікувальною  метою наркотики застосовують  у певних дозах під

 суворим контролем і звітністю. Відомо, що внаслідок їх вживання

 відбуваються тимчасові зміни  психічного стану особи: зникають  негативні

 емоції, такі відчуття, як неспокій, страх, втомленість тощо, тобто

 настає стан ейфорії. Бажання  знову відчути такий стан часто  спричиняє

 повторне, вже безконтрольне  вживання наркотиків, що в кінцевому  підсумку

 може викликати постійну  тягу до них.

 

 Незаконне виготовлення, придбання,  зберігання і збут наркотичних  речовин

 являє собою серйозну суспільну  небезпеку. Найперше це зумовлюється тим,

 що розповсюдження серед  населення наркотиків, систематичне  і

 безконтрольне їх вживання  тягне за собою тяжке захворювання  –

 наркоманію, що надзвичайно  важко піддається лікуванню.

 

 Особи, які вживають наркотичні  засоби, потрапляють у психічну  і фізичну

 залежність від них. 

 

 Фізична залежність, порівняно  з психічною, повністю змінює  емоційну

 сферу і прискорює соціальну  деградацію особи. Пристрасть  до наркотиків

 позбавляє наркомана можливості  регулярно працювати. Приховуючи  свою

 хворобу, він не бере лікарняного листка, а тому допускає прогули. У

 стані абстиненції підвищується  температура тіла, тиск крові,  буває

 нудота, загальний вигляд наркомана  у такі дні такий, як у  тяжкохворого.

 Змінити стан хворого у  ситуації фізичної залежності  можуть тільки

 медики.

 

 Розвиток наркоманії відбувається  поступово у вигляді трьох  стадій.

 

 На першій стадії надається  перевага якомусь одному наркотику  і виникає

 психічна залежність (спотворення  емоційності, порушення поведінки,  зміни

 

 едінки, зміни

 у ставленні до зовнішнього світу). Дія наркотиків інтенсивна.

 

 Друга стадія характеризується  тим, що приєднуються симптоми  фізичної

 залежності. Послаблюються дії  наркотиків, збільшуються їх дози. Наркоман

 вживає найбільшу дозу препарату,  яка була за всю історію  хвороби. Проте

 стан задоволення триває  стільки, скільки діє сп’яніння.  Виражена

 емоційна та соціальна деградація.

 

 На третій стадії на перший  план виступають фізична слабкість,

 виснаження. Яскраво виражені  ознаки психічної та фізичної  залежності.

 Хворий вже не відчуває ейфорії у сп’янінні і неспроможний витримати

 міцні дози – вони спричиняють  важкі отруєння. У пошуках нових  відчуттів

 хворий починає вживати додатковий  наркотик, перетворюючись вже на

 полінаркомана. Проте і на  новий наркотик реакція швидко гасне.

 Приєднується інтелектуальна  деградація. Якщо хвороби не призупинити

 лікуванням, вона закінчується  смертю [9, с.9].

 

 Особливо небезпечним є те, що наркоманія має тенденцію  до швидкого

 поширення. За даними дослідників,  кожний, хто вживає наркотичні

 речовини, схиляє до цього  ще чотирьох.

 

 Тільки за останні 5 років  кількість осіб, які вдалися до  немедичного

 вживання наркотичних засобів,  зросло вдвічі, практично кожен  третій з

 них визнаний хворим на  наркоманію. Особливе занепокоєння  викликає те, що

 серед тих хто вживає наркотики  70 % це особи віком від 14 до 30 років.

 Така статистика, безумовно,  насторожує.

 

 Крім того, розширення ринку  збуту наркотиків при більш  високих на них

 цінах порівняно з країнами  Європи та Латинської Америки  (1 г кокаїну в

 Колумбії коштує 20 доларів, а  в Україні – 100-200), стимулює  виникнення

 організованих груп наркоділків,  діяльність яких має глибоко

 законспірований, міжнародний  характер [10, с.149].

 

 Сьогодні в багатьох країнах  світу активізувалась боротьба  проти

 наркоманії. І це зрозуміло:  наркоманія для злочинних угруповань  є

 засобом наживи, отримання нетрудових  доходів, накопичення значних

 капіталів, які в результаті  наркобізнесу легалізуються і

 використовуються в інших  злочинних цілях.

 

 В Організації Об’єднаних Націй створені комісії по боротьбі з незаконним

 обігом наркотиків, Міжнародний  комітет по контролю наркотичних  засобів,

 Всесвітня організація медичної  охорони, Інститут соціального  розвитку,

 Інститут у справах боротьби  зі злочинністю, відділ наркотичних засобів

 секретаріату ООН та ін.

 

 В 1971 році при ООН був  затверджений спеціальний фонд  для фінансування і

 координації діяльності різних  організацій, які ведуть боротьбу  з

 наркоманією. Проводять роботу  в цьому напрямі міжурядові  і не урядові

 організації: Міжнародне бюро у справах наркотиків, Інтерпол, Ліга спілки

 Червоного Хреста, Міжнародні  і Європейські ради у справах  боротьби з

 алкоголізмом і наркоманією.  Декілька науково-дослідних центрів  різних

 країн стали базовими для  Всесвітньої організації охорони здоров’я з

 вивчення проблем наркоманії: Національний інститут з проблем  зловживання

 наркотиками в США, Фонд  дослідження проблем наркоманії  в Канаді,

 Мексиканський центр вивчення  лікувальної залежності, науково-дослідний

 

 ної залежності, науково-дослідний

 інститут охорони здоров’я  в Таїланді.

 

 З 1990 року в Росії діє  Російський фонд по боротьбі  з наркоманією. В

 кінці 1998 року у Відні під  егідою ООН проходила міжнародна  конференція,

 на якій була прийнята  Конвенція “По боротьбі проти  незаконного обігу

 наркотичних засобів і психотропних  речовин”. Виявлених наркоманів

 ставлять на облік, а заповнені  на них інформаційні картки  надсилають у

 спеціально уповноважений орган  виконавчої влади в галузі  охорони

 здоров’я, який на підставі  одержаних даних готує доповідь Уряду в

 Міжнародний Комітет по контролю  над наркотиками при ООН про  стан

 наркоманії в країні.

 

????????????¤?$??????ни 15 лютого 1995 р. прийняла  низку законів, у тому

 числі Закон “Про обіг  в Україні наркотичних засобів,  психотропних

 речовин, їх аналогів та  прекурсорів”, що спрямований на  боротьбу з

 наркоманією [8, с.3]. Закон України  “Про внесення змін до закону  України

 “Про обіг в Україні наркотичних  засобів, психотропних речовин,  їх

 аналогів і прекурсорів від  8 липня 1999 року” [1, с.737]. У період

 економічних перетворень, входження  в ринкові відносини з іншими  країнами

 світу, мафіозні структури  Італії та інших країн, в  тому числі і

 середньоазіатських, використовують  Україну для транзиту наркотиків  до

 скандинавських та інших країн Західної Європи.

 

 Діюче законодавство охоплює  майже всі відомі сьогодні  форми наркоманії.

 Для боротьби з цим соціальним  злом передбачаються заходи

 медично-правового, громадсько-правового,  адміністративно-правового і

 кримінально-правового характеру.

 

 Зазначимо, що всі медичні  визначення наркоманії відрізняються  між собою

 не суттю, а ступенем конкретизації  її ознак. Основу цих визначень

 становить характеристика індивідуальної  реакції людського організму  на

 наркотичну речовину.

 

 Медичне і правове поняття наркоманії відображає різні аспекти одного і

 того ж соціального явища  [8, c.23].

 

 Медично-правові заходи передбачають:

 

 обов’язкове медичне обстеження  осіб, стосовно яких є достатні  дані, щоб

 припустити, що вони вживають  наркотичні засоби в немедичних цілях;

 

 привід і примусову госпіталізацію  для проходження медичного обстеження  у

 випадку ухилення від нього;

 

 офіційне попередження лікарем-психіатром  і наркологом хворих на

 наркоманію про обов’язкове  проходження ними курсу лікування  в

 наркологічному закладі органів  охорони здоров’я;

 

 скерування на лікування  наркоманів, які злісно ухиляються  від

 обов’язкового лікування від  наркоманії в умовах ЛТП, ЛВП  у встановленому

 законом порядку;

 

 проходження обов’язкового  проти рецидивного лікування після примусового

 лікування в ЛТП, ЛВП;

 

 скерування таких осіб на  примусове лікування у вказаних  закладах у

 випадку відновлення ними  не медичного вживання наркотиків  або ухилення

 від добровільного лікування.

 

 Законодавством встановлені  правові обмеження направлення наркоманів на

 примусове лікування у профілакторії  (ЛТП, ЛВП).

 

 Не підлягають направленню  на примусове лікування особи,  які страждають

 на тяжкі психічні розлади  або іншу тяжку хворобу, що  перешкоджає

 

 оджає

 перебуванню в таких закладах; інваліди 1-ї та 2-ї групи, вагітні жінки і

 матері, що мають немовлят, а  також чоловіки понад 60 років  і жінки віком

 понад 55 років. До таких  осіб застосовують лікування  в порядку,

 визначеному Міністерством  охорони здоров’я України [1, с.201]

 

 Цивільно-правові заходи.

 

 Відповідно до ст.15 ЦК України,  таким заходом може бути обмеження  в

 дієздатності осіб, які зловживають  наркотичними засобами [4, c.12]. Цей

 захід застосовує народний  суд за заявою членів сім’ї,  громадських

 організацій, профспілок, прокурора, органів опіки і піклування за умови,

 що особа, внаслідок зловживання  наркотичними засобами, ставить  себе і

 свою сім’ю у важкий матеріальний  стан.

 

 Адміністративно-правові заходи.

 

 Згідно зі ст.1061 Кодексу України  про адміністративні правопорушення,

 невжиття заходів щодо забезпечення  встановленого режиму охорони

 снодійного маку чи конопель, місць зберігання і переробки  врожаю цих

 культур, а також невжиття  заходів щодо знищення післяжнивних  залишків чи

 відходів виробництва, що  містять наркотичні речовини, тягне за собою

 накладення штрафу на посадових  осіб від 18 до 45 неоподаткованих

 мінімумів доходів громадян.

 

 Невжиття землекористувачами  або землевласниками на закріплених  за ними

 земельних ділянках заходів  щодо знищення дикорослих конопель чи

 снодійного маку тягне за  собою накладення штрафу на  громадян від 9 до 18

 неоподаткованих мінімумів  доходів громадян, а на посадових  осіб – від 18

 до 45 неоподаткованих мінімумів  доходів громадян [5, с.54].

 

 Відповідно до ст.106-2 Кодексу  України про адміністративні

 правопорушення, незаконні посіви  вирощування снодійного маку  чи конопель

 тягнуть за собою накладення  штрафу від 18 до 88 неоподаткованих

 мінімумів доходів громадян  з конфіскацією незаконно вирощуваних

 наркотиковмісних рослин [5, с.55].

 

 Кримінально-правові заходи  диференціюються залежно від  характеру

 злочинних дій (пов’язаних  з наркотичними або іншими  одурманюючими

 засобами), важкості скоєного, суб’єктів,  мети скоєння тяжких злочинів  та

 ряду інших обставин.

 

 Зокрема, за незаконний посів або вирощування снодійного маку чи

 конопель, учинені повторно  протягом року після накладення

 адміністративного стягнення  за такі ж діяння, особи караються

 позбавленням волі на строк  до 5 років (ст.2293 КК України) або  штрафом

 від 100 до 300 мінімальних розмірів заробітної плати.

 

 Незаконні посів або вирощування  снодійного маку чи конопель  одноособово

 чи за попередньою змовою  групою осіб з метою збуту  – придбання макової

 соломки чи конопель у  кількості 500 і більше рослин, чи особою, яка була

 засуджена за цією статтею  або раніше вчинила один із  злочинів,

 передбачених статтями 2291, 2292, 2294-2296, 22915, 22917, 22919, 22920

 Кримінального Кодексу України,  караються позбавленням волі  на строк від

 п’яти до дванадцяти років  з конфіскацією майна [3, с.869].

 

 Для стимулювання добровільної  відмови від подальшої злочинної

 діяльності, пов’язаної з наркотичними  засобами, законодавством

 передбачено звільнення від  кримінальної відповідальності  осіб за

 

 льності осіб за

 незаконне вирощування, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення,

 пересилання наркотичних засобів  та психотропних речовин [ч. 1 ст.2291,

 ч.1 ст.2296, ст.2298 Кримінального Кодексу  України], але добросовісно

 здала наркотичні засоби, психотропні  речовини і вказала джерело їх

 придбання чи сприяла розкриттю  злочинів, пов’язаних з їх незаконним

 обігом або добровільно звернулася  до медичного закладу і розпочала

 лікування від наркоманії [3, с.878].

 

 Література

 

 Закон України “Про заходи  протидії незаконному обігу наркотичних

 засобів, психотропних речовин  і прекурсорів та зловживання  ними” //

 Відомості Верховної Ради  України. – 1995. – №10.

 

 Закон України “Про заходи  протидії незаконному обігу наркотичних

 засобів, психотропних речовин  і прекурсорів та зловживання  ними” від 15

 лютого 1995 року // Відомості Верховної  Ради України. – 1999. – №10.

 

 Кримінальний Кодекс України.  – К.: Юрінком, 1997.

 

 Цивільний Кодекс Української  РСР. – К.: Право, 1990.

 

 Кодекс України про адміністративні  правопорушення.-К.: Парламентське

 вид-во, 1997.

 

 Регульський В.Л., Ковальчук  І.І. Організаційно-правові питання  щодо

 виявлення і затримання осіб  за незаконний обіг наркотичних  речовин і

 прекурсорів. – Львів, 1996.

 

 Мазурка А.А., Мирошниченко Н.А.  Уголовно-правовая борьба с наркоманией.

 – К., 1988.

 

 Кравчук О.П., Заснованець В.Т., МашкінС.О., Симановский А.П.

 Розпізнавання наркотичних  засобів та психотропних речовин.  – К., 1996.

 

 Рекомендации по использованию  экспресс-диагностики наркомании  и

 токсикомании в практической  деятельности органов внутренних дел. – К.:

 МВД Украины, 1990.

 

 Шульга І. Матеріали Міжнародної  науково-практичної конференції.  – К.,

1993.

 

 

 

10. Правове регулювання захисту  рослин

Правовий інститут захисту рослин — один із великих комплек¬сних інститутів аграрного права. Він охоплює сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини з підтримання фітосані-тарного правопорядку в Україні і спрямовані на захист рослин від шкідників, хвороб і бур'янів, а також від надмірної хімізації сіль¬ського господарства.

Позаяк загроза розповсюдження шкідників і хвороб може мати міжнародний  характер, Україна бере участь у  міжнародних угодах з захисту  рослин. Вона є учасницею Міжнародної  конвенції про за¬хист рослин (Рим, 1951 р.), яка визначає заходи міжнародної  спіль¬ноти з боротьби з шкідниками і хворобами рослин, а також вста¬новлює зразок фітосанітарного свідоцтва. Міжнародною організа¬цією, яка працює над питаннями захисту рослин, є ФАО (Органі¬зація об'єднаних націй з продовольства і сільського господарства). У межах Європейського регіону діє Конвенція про заснування Єв¬ропейської і Середземноморської організації захисту рослин в ре¬дакції 1955 р., до неї приєдналася й Україна.

На виконання своїх міжнародних  зобов'язань наша держава прийняла Закон від 14 жовтня 1998 р. "Про захист рослин", який визначає загальні положення захисту рослин в Україні. Стаття 1 цього Закону визначає захист рослин як комплекс заходів, спрямо¬ваних на зменшення втрат урожаю та запобігання погіршенню ста¬ну рослин сільськогосподарського та іншого призначення, багато¬річних насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого ґрун¬ту, продукції рослинного походження через шкідників, хвороби і бур'яни. Комплексний інститут захисту рослин охоплює також правові інститути карантину рослин і правового регулювання по¬водження з пестицидами й агрохімікатами (засобами захисту рос¬лин). Останній розглядається у розділі цього підручника, присвяче¬ному охороні довкілля в сільському господарстві.

1 Див.: Положення про державні  станції захисту рослин кожної області затверджені наказом Мінагрополітики України від 18 липня 2000 р. № 127.

Згідно зі ст. 11 Закону України від 19 жовтня 1998 р. "Про за¬хист рослин", спеціально уповноваженими органами виконавчої влади в галузі захисту рослин є Головне управління державної служби захисту рослин (Головна державна інспекція захисту рос¬лин) Мінагрополітики, а також державні станції захисту рослин Автономної республіки Крим областей і районів1. У населених пун¬ктах, на територіях природно-заповідного фонду, в лісопаркових частинах зелених зон, захисних лісових насадженнях у смугах від¬ведення залізниць та автомобільних доріг захист рослин здійсню¬ють ті підрозділи захисту рослин підприємств, установ та організа¬цій, які є їх (рослин) власниками чи користувачами. Спеціальним органом у справі захисту рослин є також Державна служба з каран¬тину рослин України, яка діє на підставі Статуту, затвердженого пос¬тановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1993 р. № 892. Вона складається з Головної державної інспекції з карантину рос¬лин з Центральною науково-дослідною карантинною лабораторією та Центральним фуміґаційним загоном Мінагрополітики; держав¬них обласних інспекцій з карантину рослин, пунктів карантину рослин у морських (річкових) портах, на відповідних залізничних станціях та летовищах, на підприємствах поштового зв'язку, шо¬сейних шляхах, автовокзалах, автостанціях, пунктах пропуску на Державному кордоні України, зональних та обласних карантинних лабораторій, обласних фуміґаційних загонів.

Стаття 18 Закону "Про захист рослин" визначає права та обов'язки суб'єктів аграрного права із захисту рослин.

Відповідно до ст. 24 зазначеного  Закону на підприємствах, в установах  та організаціях усіх форм власності  захист рослин здій¬снюють працівники, які пройшли відповідну підготовку з техноло¬гії захисту рослин, і тільки під безпосереднім керівництвом спеці¬алістів у цій справі. Громадяни, яким земельні ділянки належать на праві власності або праві користування і котрі займаються ви¬рощуванням сільськогосподарських та інших рослин і насаджень, мають бути обізнані з засобами захисту рослин і технологією їх застосування.

Закон України "Про захист рослин" для боротьби з шкідника¬ми, хворобами  рослин і бур'янами передбачає можливість впровад¬ження особливого режиму захисту  рослин, який визначає як особли¬вий правовий режим діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та ор¬ганізацій, спрямований на локалізацію і ліквідацію особливо небез¬печних шкідників і хвороб у межах населеного пункту, району, об¬ласті, кількох областей. Такий режим поширюється на території населеного пункту, району, області, декількох областей у разі ма¬сового розвитку особливо небезпечних шкідливих організмів і ви¬никнення потреби в додаткових заходах та ресурсах щодо їх лока¬лізації і ліквідації.

Державні інспектори (або їхні заступники) захисту рослин Ук¬раїни, областей, районів упродовж однієї доби після  виявлення ма¬сового розповсюдження особливо небезпечних шкідливих  організ¬мів вносять подання  про запровадження особливого режиму захис¬ту рослин до відповідного органу місцевого самоврядування, місце¬вого органу виконавчої влади або Кабінету Міністрів України. Те¬риторія особливого режиму захисту рослин встановлюється в ме¬жах населеного пункту, району області — відповідним органом міс¬цевого самоврядування чи місцевим органом виконавчої влади, а в межах кількох областей — Кабінетом Міністрів України. Орган, який прийняв рішення про запровадження або зняття особливого режиму захисту рослин, негайно повідомляє про це підприємства, установи та організації, розташовані на відповідній території, і гро¬мадян, що на ній проживають.

На території з особливим  режимом захисту рослин здійснюють¬ся  знешкодження особливо небезпечних  шкідливих організмів, за¬лучення та використання державних ресурсів (наукових, матеріаль¬них та ін.), а також ресурсів підприємств, установ, організацій усіх форм власності та громадян для локалізації і ліквідації особливо небезпечних шкідливих організмів з попереднім відшкодуванням їм понесених ними витрат. Особливий режим захисту рослин може передбачати й інші необхідні заходи.

Відповідно до ст. 1 Закону України  від ЗО червня 1993 р. "Про карантин рослин" (в редакції Закону від 3 квітня 2003 р.) карантин рослин —• це система  заходів органів державної влади, спрямованих на захист рослинного світу України від занесення карантинних ор¬ганізмів. Карантинний організм визначається Законом як вид шкідника, збудника хвороби рослин, який відсутній або обмежено поширений на території України та може завдати значної шкоди рослинам і рослинним продуктам. Отже, якщо Закон України "Про захист рослин" регулює всі відносини з захисту рослин від шкідни¬ків, хвороб і бур'янів, то Закон "Про карантин рослин" регулює тільки захист рослин від таких шкідників, збудників хвороб рос¬лин, які відсутні або обмежено поширені на території України. Тобто карантин рослин є органічною складовою захисту рослин і запобігає непродуманій інтродукції шкідників рослин, що можуть проникнути на територію України з-за кордону.

У разі виявлення карантинних організмів Закон передбачає впровадження карантинного режиму, який є різновидом особливо¬го режиму захисту рослин. Карантинний режим запроваджується: в межах декількох областей Кабінетом Міністрів України; на терито¬рії області, декількох районів, району, населеного пункту чи тери¬торії окремого господарства — відповідною місцевою державною адміністрацією. Він діє протягом доби з моменту виявлення каран¬тинного організму. Орган, який прийняв рішення про запровад¬ження або скасування такого режиму, протягом доби повідомляє про це осіб, що проживають у карантинній зоні.

Рослини й рослинні продукти, заражені карантинними організ¬мами, які неможливо  знезаразити або технічно переробити, підля¬гають знищенню в порядку, встановленому законом. Використан¬ня та вивезення підкарантинних матеріалів та об'єктів з карантин¬ної зони у випадках виявлення, локалізації та ліквідації карантин¬них організмів у вогнищі зараження допускаються Мінагрополіти-ки відповідно до закону.

Особи, діяльність яких пов'язана з виробництвом, перероб¬кою, зберіганням, транспортуванням і торгівлею рослинами та рослинними продуктами, мають право одержувати від органів Державної служби з карантину рослин України інформацію про фітосанітарний стан на відповідній території. Особам, яким зав¬дано шкоди внаслідок запровадження карантинного режиму або у зв'язку з ліквідацією карантинних організмів, а також майно яких використовувалося з метою запобігання поширенню і ліквідації карантинних організмів, збитки відшкодовуються згідно із зако¬нодавством.

Закон регулює порядок здійснення фітосанітарного контролю, тобто  обстеження підкарантинних матеріалів для виявлення каран¬тинних організмів. Фітосанітарному контролю підлягають усі підка-

 

рантинні матеріали та об'єкти1, зокрема ті, що переміщуються через державний кордон України (зовнішній фітосанітарний контроль), та карантинні зони (внутрішній фітосанітарний контроль). Підкаран-тинні матеріали та об'єкти можна ввозити в Україну за наявності фі-тосанітарного сертифіката, що його видають державні органи з ка¬рантину і захисту рослин країни-експортера, і карантинного дозволу, що видає Головна державна інспекція з карантину рослин України. Митне оформлення вантажів провадиться лише після здійснення фі-тосанітарного контролю. Підкарантинні матеріали можна вивозити за межі карантинної зони за наявності карантинного сертифіката.

Фітосанітарний контроль на державному кордоні України та транспорті (в  тому числі — на об'єктах автомобільного, залізнично¬го, водного і повітряного  транспорту, митницях, на підприємствах поштового зв'язку тощо) здійснюють державні інспектори з каран¬тину рослин, оформлюючи відповідні документи2. Прикордонні пункти карантину рослин облаштовуються в пункті пропуску через державний кордон України. Фітосанітарний контроль деревини здійснюється згідно з Правилами фітосанітарного контролю дереви¬ни та виробів з неї, затвердженими наказом Головної державної інс¬пекції з карантину рослин України від 6 серпня 2002 р. № 65. Під час фітосанітарного контролю Центральна науково-дослідна каран¬тинна лабораторія та інші карантинні лабораторії провадять фіто-санітарну експертизу, щоб виявити у підкарантинних матеріалах та об'єктах карантинні організми. На методи проведення фітосанітар-ної експертизи затверджено відповідні державні стандарти.