Правові аспекти працевлаштування іноземних громадян в Україні

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА

КАФЕДРА МІЖНАРОДНОГО ТА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРАВА 
 
 
 

Реферат на тему: 

«Правові  аспекти працевлаштування іноземних громадян в Україні» 
 
 
 
 

                                                                                 Виконав:

                                                                                студент 4 курсу , 7 групи

                                                                                 юридичного факультету

                                                                                 денної форми навчання

                                                                                 Стечок А. М. 

                                                                                Перевірив викладач:

                                                                                Печуляк В. П. 

Київ -  2011 

План: 
 

Вступ………………………………………………………………………………….3

1. Питання трудового  законодавства в аспекті працевлаштування  іноземців в Україні………………………………………………………………………………..4

2. Отримання дозволу на використання праці іноземця в Україні……………….9

Висновок…………………………………………………………………………….15

Список використаної літератури…………………………………………………..16 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ 

     Інтеграція  України у світове співтовариство передбачає більшу відкритість ринку  праці України для іноземної робочої сили, що призводить до підвищення конкуренції між найманими працівниками на цьому ринку. В свою чергу, це зумовлює необхідність проведення уповноваженими органами державної влади послідовної та виваженої державної політики на ринку праці, яка забезпечувала б необхідний баланс між інтересами держави, роботодавців і національної економіки та інтересами найманих працівників.

     Одним із важелів проведення такої політики, створення необхідних умов для захисту  національного ринку праці є запровадження механізмів впливу держави на цьому ринку та елементів контролю за використанням іноземної робочої сили в Україні з одночасним якомога повним дотриманням інтересів і рівноправності громадян України, іноземців та осіб без громадянства як найманих працівників. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1. Питання трудового законодавства в аспекті працевлаштування іноземців в Україні 

     Питання укладання трудового договору між  роботодавцем та найманим працівником, який є іноземцем чи особою без  громадянства (далі – іноземець), регулюються національним законодавством України, зокрема, міжнародними договорами України у сфері праці, зайнятості, трудової діяльності та соціального захисту, укладеними з іноземними державами.

     Основним  нормативно-правовим актом у сфері  зайнятості іноземців в Україні є Конституція України, ст. 26 якої закріплює за іноземцями, які на законних підставах перебувають в Україні, рівні з громадянами України права, зокрема, в сфері праці та зайнятості, а також соціального захисту, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

     Окреслені питання також регулюються міжнародними договорами, які Україна уклала як з країнами – членами Співдружності  Незалежних Держав (Білорусією, Вірменією, Молдовою, Російською Федерацією, Азербайджанською Республікою), так і з іншими іноземними країнами – Польщею, В’єтнамом, Литовською Республікою, Чеською Республікою, Словацькою Республікою та іншими.

     Найбільш  ґрунтовно питання використання праці іноземців в Україні  регулюються Кодексом законів про працю України, законами України "Про зайнятість населення", "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", "Про угоди про розподіл продукції" тощо.

     Зазначені нормативно-правові акти, розвиваючи конституційний принцип рівності правового статусу громадян України та іноземців, встановлюють, водночас, і певні особливості, пов’язані з укладанням трудових договорів з іноземцями, а також особливості виконання сторонами трудового договору своїх обов’язків за ним, нюанси реалізації державних гарантій у сфері соціального захисту найманих працівників.

     Насамперед, слід зазначити, що процедура найму  українським роботодавцем працівника, який є іноземцем, дещо відрізняється  від процедури укладення таким  роботодавцем трудового договору з  громадянином України. У цьому аспекті на особливу увагу заслуговує обов’язковість наявності дозволу на працевлаштування іноземця. Необхідність такого дозволу передбачається і міжнародними договорами України, про які йшлося.

     Так, Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначається, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку прибути в Україну для працевлаштування на визначений термін (ст. 3). Водночас, ст. 8 цього ж Закону передбачає, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування.

     Аналогічна  норма вміщена і у ч. 2 ст. 8 Закону України "Про зайнятість населення", згідно з якою іноземці, які прибули до України на певний строк, крім найнятих відповідно до угоди про розподіл продукції, отримують право на трудову діяльність лише за наявності дозволу на працевлаштування, виданого державною службою зайнятості України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

     Порядок видачі таких дозволів, умови продовження  терміну їх дії, інші питання їх використання врегульовано постановою Кабінету Міністрів  України "Про затвердження Порядку  оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні" від 1 листопада 1999 р. № 2028.

     Відповідно  до зазначеного Порядку дозвіл на працевлаштування оформлюється іноземцю органами державної служби зайнятості на період до одного року і за умови, якщо в країні (регіоні) відсутні працівники, які спроможні виконувати цей вид роботи, або є достатні обґрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України.

     Крім  цього, центри зайнятості Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя наділені повноваженнями щодо проведення обстеження підприємств, установ та організацій для з’ясування можливостей забезпечення ними необхідних умов перебування і діяльності іноземців, аналізу ефективності використання їх праці протягом терміну дії дозволу на працевлаштування.

     Умови щодо обов’язкової наявності дозволу  на працевлаштування стосуються й іноземців, які направлені іноземним роботодавцем в Україну для виконання певного  обсягу робіт або послуг на основі контрактів, укладених між українським та іноземним суб’єктами господарювання.

     Недодержання  роботодавцем цих умов спричинить видворення такого найнятого іноземця з України. Крім того, у разі використання праці  іноземців без дозволу органів державної служби зайнятості України останні стягують з роботодавців штраф за кожну особу у п’ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

     Відповідно  до зазначеного Порядку передумовою  наймання іноземців на роботу є також факт реєстрації українського роботодавця у місцевих центрах зайнятості як платника страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

     Законодавством  України встановлено і деякі  інші (звичайні для світового співтовариства) обмеження на використання праці іноземців в України.

     Зокрема, попри відкритість українського ринку праці для іноземців, вони, втім, не можуть призначатися на певні  посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або заняття такою трудовою діяльністю пов’язується з належністю особи до громадянства України (наприклад, у разі проходження державної служби, обіймання виборних посад в органах державної влади або органах місцевого самоврядування, здійснення правосуддя тощо). Відповідні обмеження встановлені як безпосередньо Конституцією України, так і спеціальними законами, зокрема, "Про державну службу", "Про судоустрій України", "Про службу в органах місцевого самоврядування" тощо.

     Із згаданого конституційного принципу рівності основних прав і свобод громадян України та іноземців випливає однакове регулювання нормами трудового законодавства відносин між роботодавцем та найманим працівником-іноземцем.

     Основні питання взаємин між українським роботодавцем та іноземцем, який є найманим працівником, у процесі трудових відносин регулюються Кодексом законів про працю України. Цей Кодекс містить пряму норму (ст. 8), якою визначено, що трудові відносини іноземців, які працюють в українського роботодавця, регулюються законодавством України та міжнародними договорами України.

     За  певними винятками, у законодавстві  України про працю закріплюється  також однаковий рівень державних  гарантій у сфері праці громадянам України та іноземцям, які є найманими  працівниками.

     Такі  державні гарантії включають, зокрема, право іноземців на рівні з  громадянами України права щодо умов праці, режиму роботи (робочий  час та час відпочинку), оплати і  охорони праці, медичного обслуговування, надання відпусток, умов роботи в дні національних свят, розв’язання трудових спорів. Іншими словами, за трудовим законодавством України наймані працівники-іноземці мають право на такі само умови праці, відпочинку, оплати праці, охорони праці тощо, як і наймані працівники – громадяни України.

     Водночас, у ході аналізу норм законів та інших нормативно-правових актів  України, зокрема, закладених у згаданих та інших міжнародних договорах  України, відстежуються певні відмінності  у регулюванні трудових відносин між українськими роботодавцями  та іноземцями як найманими працівниками. Такі відмінності існують, наприклад, у порядку здійснення загальнообов’язкового державного соціального страхування іноземців, які є найманими працівниками.

     Найбільше ці особливості виявляються у  таких видах загальнообов’язкового державного соціального страхування, як страхування на випадок безробіття (зокрема, у частині підстав надання особі, яка є іноземцем, статусу безробітного, що визначає право особи на матеріальне забезпечення і соціальні послуги) та пенсійне страхування (зокрема, щодо умов обчислення страхового стажу і підстав для зарахування сплачених в Україні страхових внесків для призначення пенсії).

     Певні особливості передбачені й законодавством про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Зокрема, це законодавство передбачає припинення страхових виплат і надання соціальних послуг на весь час перебування потерпілого за межами України, якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, не встановлено інше. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Отримання дозволу  на використання  праці іноземця  в Україні 

     Згідно  зі ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами й свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України. Винятки з цього правила встановлюють Конституція, закони чи міжнародні договори України. Право на трудову діяльність іноземців передбачає ст. 8 Закону України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 р. № 3929-XII. Іноземні громадяни мають рівні з громадянами України права та обов’язки в трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України. Таким чином, іноземцям та особам без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, надаються права й обов’язки громадян України.

     Згідно  зі ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04.02.1994 р. № 3929-ХІІ, іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання отримують посвідку на постійне проживання.

     Порядок видачі посвідки на постійне проживання та вирішення інших питань, пов'язаних з імміграцією іноземців та осіб без громадянства, визначається Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 р. № 2491.

     Так, чинне законодавство дозволяє роботодавцю  використовувати працю іноземного громадянина без отримання дозволу на працевлаштування у випадку, якщо такий іноземний громадянин постійно проживає на території України, тобто отримав посвідку на постійне проживання в Україні (згідно зі ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04.02.1994 р. № 3929-ХІІ, іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання отримують посвідку на постійне проживання.

     Порядок видачі посвідки на постійне проживання та вирішення інших питань, пов'язаних з імміграцією іноземців та осіб без громадянства, визначається Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 р. № 2491 ІІІ.), або можливість працевлаштування такого іноземного громадянина прямо передбачена чинними міжнародними договорами України.

     Згідно  зі ст. 8 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 р. № 322-VIII (далі – КЗпП), трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюють законодавство держави, в якій здійснене працевлаштування (наймання) працівника, та міжнародні договори України. Якщо міжнародний договір або міжнародна угода, в яких бере участь Україна, встановлюють інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди. Сторони трудового договору можуть письмово погодити право країни, яке застосовуватиметься до трудового договору. Проте такий вибір не може погіршувати становище працівника порівняно з імперативними нормами права країни працевлаштування.

     Згідно постанови КМУ від 8 квітня 2009 р. N 322 «Про затвердження порядку видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства» дозвіл на використання праці іноземця та особи без громадянства (далі - іноземець), що надає право роботодавцю тимчасово використовувати працю іноземця на конкретному робочому місці або певній посаді, видається роботодавцю у разі відсутності в країні (регіоні) працівників, спроможних виконувати відповідні роботи, або наявності достатніх обґрунтувань доцільності використання праці іноземця, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

     Дозвіл  на використання праці іноземця видається  роботодавцю Державним центром зайнятості або за його дорученням центром зайнятості Автономної Республіки Крим, обласними, Київським та Севастопольським міськими центрами зайнятості (далі - центр зайнятості).

     Дозвіл  на використання праці іноземця видається  роботодавцю, що зареєстрований у центрі зайнятості як платник страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - Фонд) та не має заборгованості перед ним.

     Рішення про видачу або відмову у видачі дозволу на використання праці іноземця, продовження строку його дії приймається директором чи заступником директора центру зайнятості.

     Для отримання дозволу на використання праці іноземця роботодавець подає  до центру зайнятості такі документи:

     - заява;

     - дві кольорові фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см;

     - обґрунтування доцільності використання праці іноземця і можливості створення для нього відповідних умов для перебування і роботи;

     - документ (наказ, витяг з протоколу, доручення тощо), оформлений в установленому порядку, який посвідчує право особи представляти інтереси роботодавця у центрі зайнятості;

     - довідка органу державної податкової служби про сплату роботодавцем податків та зборів (обов'язкових платежів);

     - довідка центру зайнятості про відсутність у роботодавця заборгованості перед Фондом;

     - квитанція про внесення плати за розгляд заяви;

     - копія проекту трудового договору (контракту), засвідчена роботодавцем;

     - довідка, скріплена печаткою та завірена підписом роботодавця (у разі наявності на підприємстві режимно-секретного органу - також підписана його керівником), про те, що робоче місце або посада, на яких використовуватиметься праця іноземця, відповідно до законодавства не пов'язані з належністю до громадянства України і не потребують надання допуску до державної таємниці;

     - довідка органу внутрішніх справ про відсутність (наявність) судимості у іноземця, який на момент оформлення дозволу перебуває на території України;

     - довідка уповноваженого органу країни походження (перебування) про те, що іноземець, який на момент оформлення дозволу перебуває за межами України, не відбуває покарання за скоєння злочину та не перебуває під слідством;

     - копії статуту та свідоцтва про державну реєстрацію роботодавця, засвідчені в установленому порядку;

     - копії документів про освіту або кваліфікацію іноземця;

     - копії сторінок паспортного документа іноземця, що містять основні ідентифікаційні дані.

     Рішення про видачу або відмову у видачі дозволу на використання праці іноземця, продовження строку його дії приймається  у строк, що не може перевищувати 30 календарних днів з дня одержання пакета документів, передбачених цим Порядком.

     Про прийняте рішення центр зайнятості письмово повідомляє роботодавця. Дозвіл на працевлаштування видається на період до одного року. Продовження терміну дії дозволу на працевлаштування є підставою для звернення до органу внутрішніх справ з питанням про продовження терміну перебування в Україні. Незалежно від стану ринку праці та тенденцій його розвитку дозвіл на використання праці іноземця не видається та строк його дії не продовжується, якщо:

     - у документах, поданих для оформлення дозволу, містяться відомості, що суперечать вимогам законодавства та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

     - трудовим договором (контрактом) передбачено умови праці іноземця гірші, а розмір заробітної плати менший, ніж для громадян України, які виконують аналогічну роботу;

     - роботодавець має намір найняти іноземця на роботу, яка відповідно до законодавства пов'язана з належністю до громадянства України та/або потребує надання допуску до державної таємниці;

     - виявлено факти подання роботодавцем свідомо неправдивих відомостей або підроблених документів;

     - є рішення відповідних органів про видворення іноземця за межі України;

     - минуло менше одного року від дати попередньої відмови іноземцю в оформленні візи ІМ-1 чи анулювання попереднього дозволу;

     - роботодавець має заборгованість перед Фондом;

     - іноземець на момент оформлення дозволу відбуває покарання за скоєння злочину або перебуває під слідством;

     - роботодавець порушив строки подання документів на продовження строку дії дозволу;

     - внаслідок змін на ринку праці у країні (регіоні) відпадає необхідність використання роботодавцем праці іноземця.

     Дозвіл  на використання праці іноземця анулюється у разі:

     - дострокового розірвання з роботодавцем трудового договору (контракту);

     - установлення факту підробки документів чи надання роботодавцем неправдивих відомостей у документах, на підставі яких видано дозвіл (продовжено строк його дії);

     - скорочення строку тимчасового перебування іноземця в Україні в установленому законодавством порядку або його видворення за межі України;

     - встановлення факту використання праці іноземця на інших умовах, ніж ті, що зазначені у дозволі на використання праці іноземця, або іншим роботодавцем.

     Про анулювання дозволу на використання праці іноземця центр зайнятості протягом трьох робочих днів повідомляє органи внутрішніх справ та державної  прикордонної служби з використанням  міжвідомчої інтегрованої інформаційно-телекомунікаційної системи або за відсутності можливості використання зазначеної системи надсилає їм письмове повідомлення.

     У випадку використання праці іноземців  законодавство покладає на роботодавців ряд обов’язків:

     – забезпечити своєчасне роз’яснення іноземцям, які запрошені для працевлаштування, їх прав, свобод та обов’язків, передбачених законодавством;

     – вести облік працевлаштованих іноземних  осіб, а також нести відповідальність за своєчасне оформлення документів на право їх перебування в Україні;

     – повернути до відповідного центру зайнятості дозвіл на працевлаштування іноземця після закінчення терміну дії  цього документа;

     – за необхідності продовжити термін дії  дозволу на працевлаштування не пізніше  ніж за місяць до закінчення терміну дії попереднього дозволу на працевлаштування;

     – протягом трьох робочих днів повідомити відповідний центр зайнятості, Держкомкордон  та орган внутрішніх справ про  дострокове розірвання контракту з  іноземцем;

     – протягом трьох робочих днів від  дати початку та припинення роботи іноземця письмово повідомити відповідний центр зайнятості про цю дату й забезпечити реєстрацію паспортного документа іноземця у відповідному органі внутрішніх справ;

     – по закінченні кварталу, протягом якого  працював іноземець, повідомити відповідний орган державної податкової служби про отримані доходи та утримані податки на загальних підставах за формою № 8-ДР;

     – протягом трьох робочих днів письмово повідомити Держкомкордон, відповідні центр зайнятості та орган внутрішніх справ про те, що іноземець не став до роботи в передбачений контрактом термін з причин, які відповідно до законодавства не є поважними.

      Висновок 

     Підсумовуючи  викладене, зазначимо, що ми окреслили  лише основні особливості використання іноземної робочої сили в Україні. Проте це дає підстави стверджувати, що законодавство України, яке регулює трудові відносини між українськими роботодавцями та найманими працівниками, які є іноземцями чи особами без громадянства, розвивається у напрямі основних світових тенденцій у цій сфері. Цим, безумовно, створюються умови для адаптації цих нормативно-правових актів України до законодавства Європейського Союзу.

     Україна на даний момент перебуває в процесі  становлення правової держави та адаптації національного законодавства  до міжнародних стандартів. Не є виключенням і питання щодо працевлаштування іноземних громадян та осіб без громадянства. Проте Україна намагається брати участь у різноманітних міжнародних програмах та підписує міжнародні договори, для більш ефективного регулювання даного питання.