Правові відносини, що регулюються господарським правом

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Дніпродзержинський державний  технічний університет

Факультет менеджменту, економіки, соціології та філології

Кафедра менеджменту організацій  та адміністрування

                                Реферат

По курсу: «Право»

На тему: «Правові відносини, що регулюються господарським правом»

                                                                                            Виконала студентка 

                                                                                            групи МЕО-10-1д

                                                                                            Пометун А. М.

                                                                                            Перевірив викладач

                                                                                            Якуніна А. О.

                              м. Дніпродзержинськ

                                          2012

План

Вступ

1. Поняття, ознаки та види господарських правовідносин.
2. Відмежування господарських відносин від інших видів правовідносин.
3. Приклад.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Господарське право — це галузь права, норми якої регулюють відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності, повязаної із виготовленням та реалізацією продукції, виконанням робіт та наданням послуг для задоволенням суспільних потреб та потреб окремих споживачів. Нормативною основою господарського права виступає господарське законодавство.

Господарська діяльність діяльність як предмет регулювання господарського права виділяється своєю складністю, багатоетапністю, професійним і  систематичним характером, що відрізняє  цю діяльність від споживчих відносин, де цілком діють норми цивільного права.

Концепція господарського права заснована  на узгодженні приватноправових (горизонтальних) і публічно-правових (вертикальних) відносин у сфері господарювання, що передбачає формування відповідних  правових норм на основі поєднання  ринкового саморегулювання економічних  відносин та державного регулювання  макроекономічних процесів.

Вважається, що поза такого узгодження приватноправові і публічно-правові  відносини у сфері господарювання розвиваються різноспрямовано, суперечать один одному, стримуючи розвиток економічних  відносин і створюючи колізії  в їх правовому регулюванні.

Господарське право дозволяє охопити  єдністю регулювання не тільки комерційні, а й некомерційні відносини у  сфері господарювання. Це дозволяє говорити про більшу інструментальну  цінність концепції господарського права, ніж концепції підприємницького права, яка поширена у Російській Федерації.

Такі видатні українські юристи-господарники, як В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменський, Г.В. Пронська, В.С. Щербина, І.Г. Побірченко, В.М. Гайворонський, О.П. Подцерковний та інші зіграли вирішальну роль в обгрунтуванні галузевої  самостійності господарського права.

В Україні 16 січня 2003 року прийнято Господарський  кодекс, який набув чинності з 1 січня 2004 року та діє одночасно із Цивільним  кодексом України.

1. Поняття, ознаки та види господарських правовідносин.

Сфера господарювання є надзвичайно  складною з огляду на різноманітність  відносин, що складаються між її суб'єктами та іншими учасниками господарського життя. Відносини, що виникають при  цьому, попри свою багатоманітність, є господарськими, оскільки їм притаманні спільні специфічні ознаки:

• сфера виникнення - господарські системи будь-якого рівня (державного - економіка країни, територіального - економіка певного регіону, локального - суб'єкти господарювання/господарські організації);

• урегульованість цих відносин за допомогою господарсько-правових норм (містяться в актах господарського законодавства - в широкому розумінні, в тому числі установчих документах), у певних випадках - ще й за допомогою господарських договорів (як правового документа), що забезпечують індивідуальне "підрегулювання" з урахуванням специфіки господарського зв'язку;

• особливий суб'єктний склад (обов'язковим  учасником цих відносин є суб'єкти господарювання - індивідуальні підприємці та/або господарські організації, в  певних випадках суб'єкти організаційно/управлінсько-господарських  повноважень (органи державної влади: господарські та функціональні міністерства/відомства; органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією; господарські об'єднання; холдингові компанії, засновники та власники майна суб'єктів господарювання); крім того, участь у цих відносинах також беруть (можуть брати) споживачі, громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів  господарювання чи здійснюють щодо них  організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (ч. і ст. 2 ГК України);

• об'єктом господарських правовідносин  є майно у формі речей і  безтілесного манна/нематеріальних активів (у тому числі об'єктів права  інтелектуальної та права промислової  власності), необхідне для організації  та безпосереднього здійснення господарської  діяльності;

• зміст - суб'єктивні права та обов'язки суб'єктів господарювання й суб'єктів  організаційно-господарських повноважень  та інших учасників господарського життя, визначені нормативно-правовими актами (господарським законодавством) та іншими правовими документами (договорами, зокрема), а також реальні дії зазначених осіб щодо реалізації цих прав та обов'язків, спрямовані на безпосереднє здійснення господарської діяльності (виготовлення продукції, виконання робіт, падання послуг) та/або організація/ управління такою діяльністю;

• поєднання майнових та організаційних елементів.

 Так, створення господарської організації вимагає:

1) сукупності організаційних дій  засновників у формі укладення  засновницького договору (якщо засновників  двоє і більше), скликання та  проведення установчих зборів (у  передбачених законом випадках), здійснення державної реєстрації  новостворюваної організації, отримання  необхідних ліцензій та інших  дозволів;

2) наділення новостворюваної організації  необхідним для започаткування  та здійснення нею відповідної  (визначеної установчими документами  з урахуванням вимог закону) господарської  діяльності майновою базою з  визначенням правового титулу  майна (право власності, право  господарського відання, право  оперативного управління;

• віддзеркалення в господарських  правовідносинах публічних інтересів (держави, суспільства, значних прошарків  суспільства, зокрема, споживачів) та приватних  інтересів (носіями яких є конкретні  суб'єкти господарювання, за винятком державних і комунальних), необхідність їх збалансованого врахування в процесі  їх державного (в тому числі нормативно-правового) регулювання;

• підстави виникнення, зміни та припинення: юридичні факти, що можуть бути різних видів: часто-густо це і(1) дії чи бездіяльність (як правомірні, так і неправомірні) суб'єктів правовідносин) чи (2) події (стихійне лихо, внаслідок якого  було пошкоджено майно підприємця; смерть власника контрольного пакета акцій, який контролював акціонерне товариство, і спадкування таких  акцій кількома особами з різними/протилежними інтересами щодо управління набутими в результаті цього корпоративними правами);

ГЛ. Знаменський виділяє ще такі риси господарських правовідносин, як їх складність і багатоланковість (права та обов'язки одного суб'єкта кореспондують права та обов'язки іншим/кільком суб'єктам) та їх довготривалість: господарські зв'язки зазвичай є тривалими, хоча і з певними перервами.

Значний ступінь державного регулювання (з боку держави із застосуванням відповідних правових форм і методів) у поєднанні з локальним регулюванням (самими суб'єктами господарювання, власниками їхнього майна), що зумовлено, з одного боку, суспільним значенням сфери господарювання, складністю господарських зв'язків, а з іншого, - необхідністю забезпечення суб'єктам господарювання необхідного для функціонування в умовах динамічних ринкових відносин свободи вибору варіанта оптимальної поведінки, що віддзеркалюється в локальних актах (установчих і внутрішніх документах) і господарських договорах.

Врахувати всі вищезгадані ознаки господарських відносин в одному короткому визначенні важко, тому доцільно взяти до уваги найбільш характерні.

Господарські правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, котрі виникають у сфері господарювання щодо організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності, характеризуються особливим суб'єктним складом, поєднанням організаційних і майнових елементів, значним ступенем регулювання як з боку держави, так і суб'єктів цих відносин.

У Господарському кодексі України  знаходимо більш лаконічне визначення, оскільки йдеться про предмет  правового регулювання цього  кодексу. Згідно з ч. 1 ст. 1 ГК. господарськими визнаються відносини, що виникають  у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Різноманітність господарських відносин зумовлює необхідність їх класифікації (поділу на види за різними критеріями) з різних міркувань: нормотворчості (врахування в процесі правового  регулювання специфіки певних видів  господарських відносин), з навчальною метою (вивчення характерних ознак  певних видів господарських відносин і пов'язаних з цим особливостей їх правового регулювання), для наукових цілей (дослідження певних видів  господарських відносин, винайдення найбільш оптимальних шляхів їх правового регулювання та надання відповідних рекомендацій законодавцеві та практичним працівникам).

Розрізняють доктринальну та легальну класифікації, що здійснюються за різними  ознаками. Так, відповідно до ч. 4 ст. З  ГК, господарські відносини можуть бути господарсько-виробничими, організаційно-господарськими та внутрішньогосподарськими. Проте законодавець не зазначає критеріїв такої класифікації, що зумовлює звернення до доктринальних положень господарського права.

Поділ господарських відносин на господарсько-виробничі  та організаційно-виробничі здійснюється за критерієм характеру правовідносин. При цьому господарсько-виробничі  відносини ч. 5 ст. З ГК визначаються як майнові та інші відносини, що виникають  між суб'єктами господарювання в  процесі безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництво  та реалізація товарів, робіт, послуг), а організаційно-господарськими - відносини" що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських  повноважень у процесі управління господарською діяльністю (ч. б ст. З ГК), в тому числі щодо державної  реєстрації суб'єктів господарювання, ліцензування їхньої діяльності, контролю за дотриманням такими суб'єктами правил у сфері господарювання тощо.

Виділення в окрему категорію внутрішньогосподарських  відносин (ч. 7 ст. З ГК) здійснюється за критерієм сфери їх виникнення та дії - всередині господарської  організації (між її структурними підрозділами, між організацією в особі органів  управління/їх посадових осіб та її учасниками, між організацією та її структурними підрозділами). Наука  господарського права за цією ознакою  розрізняє ще один вид господарських  відносин - міжгосподарські або зовнішньо-господарські (виникають між юридично самостійними суб'єктами господарювання).

За взаємним становищем сторін розрізняють  такі види господарських відносин;

• горизонтальні (учасники правовідносин  рівноправні); зазвичай такі відносини  виникають при укладенні господарських  договорів;

• вертикальні (відносини виникають між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, що має відповідні важелі та підстави щодо управління та контролю за суб'єктом господарювання);
• подібні відносини виникають не лише за участю органів держави, що опікуються певною сферою господарського життя (спеціально уповноважені органи -ДКЦ11ФР, наприклад, щодо емітентів цінних паперів, у тому числі інститутів спільного інвестування), а її власників майна щодо створених ними підприємство-невласників, господарських об'єднань щодо підприємств-учасників у межах делегованих об'єднанню повноважень, холдингової компанії щодо своїх корпоративних/дочірніх підприємств).

 За галузями економіки та  сферами управління, в яких виникають  господарські відносини, виділяють  такі відносини: в промисловості, в агропромисловому комплексі, в галузі транспорту, в капітальному будівництві, на ринку цінних паперів, у сфері економічної конкуренції та антимонопольного регулювання тощо.

За критерієм сфери економіки, в якій виникають господарські правовідносини

 1) державна;

2) комунальна;

3) приватна-колективна.

 Також можна виділити окремі види господарських відносин, що складаються в кожному з цих секторів економіки; в державному та комунальному секторах економіки складаються специфічні відносини щодо приватизації державного та комунального майна.

Залежно від спеціальних правових режимів, що встановлюються для регулювання  господарських відносин, розрізняють такі їх види:

• господарські відносини в процесі  організації та здійснення зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі іноземного інвестування;

• щодо концесійної діяльності;

• щодо капітального будівництва;

• щодо інноваційної діяльності;

• щодо професійної фінансової діяльності;

• щодо лізингової діяльності;

• господарські відносний, що складаються  в спеціальних (вільних) економічних  зонах чи на територіях пріоритетного  розвитку між суб'єктами цих зон/територій  та органами управління С(В)ЕЗ;

господарські відносини, що виникають  та інших територіях зі специфічним  правовим режимом (спеціальної/вільної  економічної зони; державного кордону  України; Чорнобильської зони та ін.);

господарські відносини, виникнення яких обтяжено надзвичайними обставинами - воєнного стану, стихійного лиха, іншого надзвичайного стану.

Практичне значення наведених класифікацій незаперечне: законодавець враховує особливості  згаданих видів господарських відносин у процесі їх правового регулювання, поточного управління та контролю.

2. Відмежування господарських відносин від інших видів правовідносин.

У сфері господарювання можуть виникати й інші відносини, що не мають усіх ознак господарських відносин, а  відтак не регулюються Господарським  кодексом і нормами інших нормативно-правових актів господарського законодавства. До таких відносин ст. 4 ГК, зокрема, відносить:

• майнові та особисті немайнові  відносини, що регулюються Цивільним  кодексом України (проблема розмежування предмета правового регулювання  між Цивільним і Господарським  кодексами, та жаль, не була вирішена в  процесі їх прийняття та доопрацювання, тому ми маємо низку майнових відносин, що регулюються цими двома кодексами: правове становище господарських  товариств, договірні відносини  у сфері підприємництва та ін.);

• земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного та тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря (регулювання таких відносин здійснюється відповідними кодексами та законами: земельні - Земельним кодексом, гірничі - Кодексом "Про надра" від 27.07.1994 p., лісові - Лісовим кодексом від 21.01.1994 p., водні - Водним кодексом, відносини щодо використання й охорони рослинного та тваринного світу (законами: від 25.06.1991 р. "Про охорону навколишнього природного середовища"; від 03.03.1993 р. "Про тваринний світ"; від 09.04.1999 р. "Про рослинний світ"), територій і об'єктів природно-заповідного фонду - Законом "Про природно-заповідний фонд України" від 16.06.1992 p., атмосферного повітря - Законом від 16.10.1992 р. "Про охорону атмосферного повітря");
• трудові відносини - Кодексом законів про працю та іншими актами трудового законодавства;
• фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів (їх регулювання здійснюється Бюджетним кодексом та низкою законів і підзаконних нормативно-правових актів);
• адміністративні та інші відносини управління за участю суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання (регулювання таких відносин здійснюється Кодексом законів про адміністративні правопорушення, низкою законів: "Про місцеве самоврядування", "Про міліцію" та ін.).

Елементи господарських відносин мають місце (або можуть мати місце) в діяльності особистих селянських господарств: останні виробляють сільськогосподарську продукцію переважно для задоволення  особистих потреб членів такого господарства (членів сім'ї), проте у разі реалізації надлишків такої продукції та надання послуг зеленого туризму  селянське господарство виступає як суб'єкт господарювання зі специфічним  правовим статусом, що визначається спеціальним  Законом від 15.05.2003 р. "Про особисте селянське господарство".

Суміжними з господарюванням є  народні художні промисли, яким також  притаманні риси цієї діяльності - виробництво (зазвичай на професійних засадах) з  метою реалізації за плату третім особам предметів художніх промислів, хоча й з відмінними рисами: творчим характером такої діяльності; додатковою метою {збереження народних художніх промислів і спадкоємного розвитку традицій народного мистецтва у певній місцевості), особливістю матеріальних благ, що виробляються при цьому, - художні вироби декоративно-вжиткового призначення. Особливість господарської діяльності, пов'язаної з народними промислами, визначається Законом України від 21.06.2001 р. "Про народні художні промисли".

3. Приклад.

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий господарський  суд України у складі колегії  суддів:

у судовому засіданні  взяли участь представники

від позивача:        Савінський К.В. дов. б/н від 21.06.2012р.

від відповідача:   не з'явились

ВСТАНОВИВ:

У червні 2012 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" звернулось до господарського суду Донецької області  з позовом до Приватного підприємства "Донецько- Східний Брокерський  торговий дім" про визнання звіту  оцінювача Давиденка О.І., що має  кваліфікацію експерта – оцінщика, про оцінку нерухомості , а саме: будівлі  №34 (колишній гуртожиток), що розташована на вулиці Перемоги у місті Артемівську Донецької області, недійсним.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 20.06.2012 року у справі №5006/2/6-62/2012 року (суддя Уханьова О.О.), залишеною без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 17.07.2012 року (судді Дучал  Н.М., Богатир К.В., Склярук О.І.) відмовлено у прийнятті позовної заяви Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про визнання звіту оцінювача  Давиденка Олександра Івановича, що має кваліфікацію експерта –оцінщика, про оцінку нерухомості, а саме будівлі  №34 (колишній гуртожиток), що розташована  на вул. Перемоги у м. Артемівську  Донецької області, недійсним.

У касаційній скарзі ПАТ "Дельта Банк" просить касаційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" задовольнити, ухвалу господарського суду Донецької області  від 20.06.2012р. у справі №5006/2/6-62/2012 та постанову  Донецького апеляційного господарського суду від 17.07.2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду Донецької області, посилаючись  на порушення господарськими судами першої та апеляційної інстанції  норм процесуального права, а саме: ст. ст. 1, 2, 4, 22, 62 ГПК України, ч. 4 ст. 58 Законом України "Про виконавче  провадження", оскільки оспорюваний  позивачем звіт про ринкову вартість нерухомого майна був здійснений в межах виконавчого провадження, а право сторони у виконавчому  провадженні на оскарження оцінки гарантовано  ст. 58 ЗУ "Про виконавче провадження".

Відповідач не скористався  своїм процесуальним правом на участь свого представника у судовому засіданні  касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення  представника позивача, перевіривши  матеріали справи та проаналізувавши  правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанції  норм процесуального права, колегія  суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки господарських  судів про непідвідомчість даного спору господарським судам є  законними та обґрунтованими з огляду на наступне.

Предметом позову у даній  справі є вимога позивача про визнання недійсним звіту експерта - оцінювача  Давиденка О.І. про оцінку нерухомості, здійснену в межах виконавчого  провадження.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають  із господарських правовідносин, а  також інші справи, віднесені процесуальним  законом до їх підсудності.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що в межах  виконавчого провадження №26397032 з примусового виконання виконавчого  напису №75 від 20.03.2011 року, вчиненого  приватним нотаріусом ДМНО Крамна І.М. про звернення стягнення на заставлене майно, а саме на будівлю (колишній гуртожиток) для задоволення вимог ПАТ "УкрСиббанк" у розмірі 4 007 916, 36 грн. на виконання  постанови головного державного виконавця підрозділу примусового  виконання рішень ВДВС ГУЮ у Донецькій  області від 04.07.2011 року експертом  суб'єктом оціночної діяльності –суб'єктом господарювання Давиденко  О.І. проведено оцінку вартості нерухомого майна, за результатами якої 12.07.2011 року складений висновок, що оспорюється  позивачем.

Відповідно до  преамбули Закону України “Про виконавче провадження ” цей Закон визначає основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус працівників органів державної виконавчої служби та їх соціальний захист.

Відповідно до ст. 58 Закону України "Про виконавче провадження" визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для  оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності –суб'єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні". У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно або боржник чи стягувач заперечує проти передачі арештованого майна боржника для реалізації за ціною, визначеною державним виконавцем, державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності –суб'єкта господарювання для проведення оцінки майна. Витрати, пов'язані з призначенням суб'єкта оціночної діяльності –суб'єкта господарювання, несе сторона, яка оспорює вартість майна, визначену державним виконавцем. Державний виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки, вони мають право подати державному виконавцю заперечення в десятиденний строк з дня надходження повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна рекомендованим листом за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим державним виконавцем. У разі заперечення однією із сторін проти  результатів оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності –суб'єктом господарювання, державний виконавець призначає рецензування звіту про оцінку майна. Витрати, пов'язані з рецензуванням звіту несе сторона, яка заперечує проти результатів оцінки. У разі незгоди з оцінкою, визначеною за результатами рецензування, сторони мають право оскаржити її в судовому порядку в десятиденний строк з дня отримання відповідного повідомлення.

Таким чином, статтею 58 вищенаведеного Закону визначено право сторін у  виконавчому провадженні на оскарження оцінки майна до суду в 10-денний строк  з дня отримання повідомлення державного виконавця про таку оцінку.