Правовідносини соціального забезпечення

План 

1. Поняття  та види правовідносин соціального  забезпечення…………………3

2. Загальна  характеристика соціально-забезпечувальних  правовідносин….…5

3. Об'єкти  соціально-забезпечувальних правовідносин…………………….….7

4. Літератури……………………………………………………………………..10 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Поняття та види правовідносин соціального забезпечення

     Поняття правовідносин є одним із фундаментальних  понять правової науки. Суспільні відносини  набувають форми правовідносин  тільки тому, що відносини між їх учасниками регламентуються нормами  права. Різні аспекти правовідносин  соціального забезпечення досліджені ще за часів Радянського Союзу  такими вченими: Н. Г. Александровим, В. С. Андрєєвим, В. А. Тарасовою, Я. М. Фогелем.

     Правовідносини у сфері соціального забезпечення — це врегульовані нормами права фактичні відносини щодо надання грошових виплат, послуг, пільг, які виникають між відповідними органами і фізичними особами, що мають на них право, при настанні ситуації соціального ризику.

Залежно від того, результатом реалізації якої норми є правовідносини, їх можна поділити на правовідносини з  приводу окремих видів забезпечення (матеріальні), процедурні правовідносини з установлення фактів та констатації  обставин, що мають юридичне значення, та процесуальні правовідносини у випадках розгляду спорів між сторонами правовідносин, якщо закон не відніс їх до звичайних  спорів, які розглядаються цивільним  процесом.

     Для розкриття суті правовідносин необхідно  розглянути питання про юридичні факти, про суб’єкти даних правовідносин, їх зміст та об’єкт.

Основу  системи правовідносин з соціального  забезпечення складають матеріальні  правовідносини, оскільки саме в них  задовольняються об’єктивні потреби  особи в матеріальних засобах  та соціальних послугах. Відмітною  рисою соціально-забезпечувальних правовідносин є те, що особа (або  сім’я) у разі дотримання встановлених законом умов наділена суб’єктивним правом на отримання пенсії, допомоги, компенсації, послуги або пільги, а державний орган зобов’язаний їх надати. При цьому обов’язок  державного органу визначається вимогою  уповноваженої особи [3, с. 48]. Це означає, що в односторонньому порядку  або за угодою сторін обов’язок  не може бути змінений. Слід наголосити, що саме в цьому полягає одна з  головних відмінностей обов’язку в  соціально-забезпечувальних відносинах від обов’язку в цивільних  правовідносинах, де суб’єкти на власний  розсуд покладають на себе обов’язки  в передбачених законом межах.

Унаслідок цільового характеру коштів, призначених  для соціального забезпечення, відносини, що розглядаються, виникають, як правило, на не договірній основі (крім добровільного  та недержавного соціального страхування). Даному твердженню не суперечить той  факт, що правовідносини по загальнообов’язковому  соціальному страхуванню виникають  на основі договору між страховиком  і страхувальником на користь  третьої особи — застрахованого. Нормативними актами визначений типовий  договір, який містить усі необхідні  умови, відхід від яких не допускається, якщо це порушує права застрахованої  особи.

     Традиційною залишається класифікація матеріальних правовідносин за видами забезпечення: пенсійні, із приводу надання допомог  та компенсаційних виплат, з соціального  обслуговування. Але така класифікація є загальною і потребує конкретизації. Зокрема, залежно від специфіки  юридичних фактів пенсійні правовідносини можна об’єднати в такі групи: виплата пенсій за віком; у зв’язку  з інвалідністю; в разі втрати годувальника із солідарної системи пенсійного забезпечення; у зв’язку з наданням одноразової  виплати або довічної пенсії із накопичувального фонду загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

Правовідносини  з приводу виплати допомог  та компенсацій досить різні, але  їх також можна класифікувати  за видами, наприклад, до правовідносин  у зв’язку з наданням допомог  належать: у разі тимчасової непрацездатності; при народженні дитини; допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років та ін.

     Різноманітними  є правовідносини і з соціального  обслуговування: соціальне обслуговування вдома; утримання в установах  соціального захисту; професійне навчання та працевлаштування інвалідів; забезпечення інвалідів транспортними засобами і т.д.

     Матеріальні правовідносини розрізняються за юридичними фактами, строками дії, суб’єктами, об’єктами, змістом.

     Юридичні факти — це об’єктивні обставини, із якими пов’язані виникнення, зміна або припинення правовідносин. Як правило, більшість правовідносин із соціального забезпечення виникають із юридичних складів (ряд фактів). Відсутність хоча б одного з необхідних фактів у складі не приводить до виникнення, зміни або припинення правовідносин. Разом із тим обставини, які утворюють склад, виконують різні функції. Серед них, як вказує В. С. Андрєєв [1, с. 115], слід виділити юридичний факт, який викликав необхідність правової регламентації відповідних відносин, а також юридично значимі обставини та передумови. Наприклад, в юридичному складі, який викликає виникнення пенсійних правовідносин за віком, юридичним фактом є досягнення встановленого законом віку. А до юридично значущих передумов належать: наявність страхового стажу відповідної тривалості; письмове звернення за призначенням пенсії за віком; рішення Пенсійного органу.

     За  строком дії правовідносини з  соціального забезпечення поділяють  на три групи [3, с. 50]:

1) правовідносини, що припиняються з одноразовим  виконанням обов’язків (одноразові  виплати, протезування, надання транспортного  засобу);

2) правовідносини  з абсолютно встановленим строком  існування у часі (пенсійні правовідносини  у випадку втрати годувальника  — до досягнення дитиною повноліття; правовідносини з приводу надання  допомоги по догляду за дитиною  віком до трьох років);

3) правовідносини  з відносно невизначеним строком  існування у часі (пенсійні правовідносини  за віком, з інвалідності, правовідносини  з виплат допомоги у разі  тимчасової непрацездатності).

Отже, більшість  соціально-забезпечувальних відносин за своєю природою є соціально-зобов’язальними  правовідносинами недоговірного характеру. Вони мають чітку правову регламентацію, оскільки всі права і обов’язки  їх суб’єктів визначені законом  і не можуть бути змінені за угодою сторін.  

2. Загальна характеристика соціально-забезпечувальних правовідносин 

     Соціально-забезпечувальні  правовідносини є визначальними  у системі правових відносин соціального  забезпечення. Вони становлять комплекс суспільних відносин, що врегульовані нормами права, та стосуються матеріального  забезпечення громадян чи надання їм соціальних послуг і пільг у разі настання соціальних ризиків за рахунок  коштів соціальних фондів та бюджетів різних рівнів.

     За  своїми сутнісними характеристиками соціально-забезпечувальні  правовідносини належать до розподільчих відносин, оскільки в юридичній формі  виражають і закріплюють економічні відносини перерозподілу витрат відповідних грошових коштів (Державного й місцевих бюджетів та спеціально створених фондів).

     Характерною рисою соціально-забезпечувальних правовідносин є їх так звана  персоніфікація (індивідуалізація). Вона виражається у тому, що обсяг права  на соціальне забезпечення конкретної особи (наприклад, розмір пенсії) зумовлюється саме її періодом трудової діяльності та сплатою страхових внесків, розміром середнього заробітку, відсотком втрати працездатності, сімейним станом, кількістю  утриманців тощо.

     За  тривалістю в часі соціально-забезпечувальні  правовідносини можуть бути постійними (регулярними) або ж відбуватися  як одноактна дія. Так, виплата пенсій усіх видів здійснюється щомісячно  і впродовж певного терміну, на який вона призначена: наприклад, пенсії за віком та вислугу років призначаються  довічно, по інвалідності — на весь час ; інвалідності особи або довічно, пенсії в разі втрати годувальника — до досягнення повноліття дітьми померлого годувальника тощо. Разом  з тим, такий вид соціального  забезпечення, як допомоги, є переважно  одноразовим (допомога по иагітності та пологах, одноразова допомога при народженні дитини, допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю тощо). Надання соціальних послуг також може відбуватись мбо  одноразово, або регулярно (протягом тривалого часу).

     В основі соціально-забезпечувальних правовідносин  лежить суб'єктивне право особи  на соціальне забезпечення певного  виду та відповідний йому обов'язок державних органів (юридичних осіб) призначити чи надати його.

     Правомочностям  суб'єкта права на соціальне забезпечення відповідає юридичний обов'язок відповідного органу соціального захисту призначити та здійснити надання соціального  забезпечення. Юридичний обов'язок разом із суб'єктивним правом, як уже  наголошувалося, становлять основу змісту правовідносин цього виду, а отже, й зумовлюють їх активний характер.

Фізичні особи, які виступають суб'єктами права  на соціальне забезпечення, наділені також певними юридичними обов'язками. Так, законодавством передбачено, що пенсіонер  зобов'язаний своєчасно повідомляти  про обставини, які можуть спричинити зміну розміру пенсії або припинити  її виплату (зміни в складі сім'ї  пенсіонера, переосвідченпя у МСЕК тощо). За невиконання цих юридичних  обов'язків до пенсіонерів застосовуються передбачені пенсійним законодавством санкції. Наприклад, при одержанні  з їх вини зайвих сум пенсії на них  покладається обов'язок відшкодувати завдану шкоду.

     В основі соціального  правовідносин лежать такі факти: юридичні, виділяючи при  цьому три необхідні  елементи данного  фактичного складу (окремі юридичні факти). Це передусім об'єктивні  обставини (факти), а  також волевиявлення  особи на отримання  конкретного виду соціального захисту  і рішення компетентного  органу про призпачення  відповідного виду соціального  забезпечення.

     Об'єктивні факти — це такі передбачені конкретні соціальні обставини, які є необхідними для викнення у особи права на певний вид соціального забезпечення. Вони бувають абсолютно та відносно об'єктивними. Абсолютно об'єктивними фактами, тобто такими, що не залежать від волі самого суб'єкта правовідносин, вважають- соціальні ризики та стать особи. Вони визначають вид правовідносин та умови їх динаміки.

Відносно  об'єктивними фактами с обставини, наявність відсутність яких ставиться  у залежність від волі суб'єктів  правовідносин. Такими є страховий  стаж особи, її заробіток деякі інші.

     Другий  елемент юридичного складу повністю стосується  свідомого волевиявлення суб'єкта права на соціальне забеезпечення, а тому такі факти прийнято називати діями правовідносини соціального забезпечення постали в рельності, необхідним є волевиявлення (ініціатива) громадянина або іншої, визначеної законодавством, особи, яка діє в інтересах отримувача. Волевиявлення зазвичай має письмову форму і проявляється у вигляді заяви до відповідного компетентного органу, який ухвалює рішення про надання особі належного виду соціального забезпечення.

     Найбільш  характерним прикладом елементів  волевиявлення, що властиві правовідносинам  соціального забезпечення, можуть бути підстави виникнення пенсійних правовідносин  усіх видів. Вони постають за наявності  визначеної у законодавстві певної сукупності юридичних фактів, яка  є індивідуальною для кожного  з видів таких правовідносин. Так, для виникнення пенсійних правовідносин  за віком юридичний склад повинен  містити такі елементи: досягнення особою пенсійного віку; наявність  страхового стажу зазначеної тривалості; волевиявлення громадянина та рішення компетентного органу про призначення пенсії. Для виникнення пенсійних правовідносин у зв'язку із забезпеченням інвалідів юридичними фактами є: наявність однієї з трьох груп інвалідності у поєднанні з її причиною (загальне чи професійне захворювання); наявність страхового стажу певної тривалості (для пенсійного забезпечення по інвалідності внаслідок загального захворювання); волевиявлення інваліда та акт відповідного компетентного органу про призначення пенсії у зв'язку з інвалідністю.

     Необхідним  елементом юридичного фактичного складу є і рішення державного органу. Саме воно і зумовлює динаміку соціально-забезпечувальних правовідносин.

     Рішення про призначення пенсії констатує  наявність усіх необхідних умов для  виникнення, зміни чи припинення пенсійних  правовідносин. У фактичному складі — це завершальний елемент, який у  сукупності з іншими призводить до певних юридичних наслідків —  призначення соціальної виплати, зміни  її розміру, припинення виплати тощо.

     У сфері недержавного пенсійного забезпечення зовнішнім проявом волевиявлення  сторін (скажімо, пенсійного фонду та вкладника) може стати пенсійний  контракт. Змістом цього договору вважатимуться пенсійні ризики, настання яких зумовлює виникнення у особи-учасника права на пенсію, істотні умови  застосовуваної пенсійної програми та умови реалізації пенсійного права  особи. Укладення пенсійного контракту  є первинним елементом юридичного фактичного складу у сфері недержавного пенсійного забезпечення. 

3. Об'єкти соціально-забезпечувальних правовідносин 

     Пенсії — це регулярні грошові виплати, які отримують громадяни від держави та спеціальних фондів після досягнення встановленого віку, у разі інвалідності, втрати годувальника, за вислугу років. Їх характерними ознаками є:

• грошові виплати за віком та у разі непрацездатності, коли особа звільняється від обов’язку працювати або не може працювати за станом здоров’я;
• виплати зі спеціальних фондів;
• розмір залежить в основному від одержуваного заробітку.

   Вітчизняне  законодавство передбачає виплату  двох видів пенсій: страхових та спеціальних.

     Страхова пенсія — це щомісячні грошові виплати, які здійснюються застрахованим громадянам при досягненні ними пенсійного віку, встановленні інвалідності чи у зв'язку з втратою годувальника за рахунок коштів соціальних страхових фондів у порядку і розмірах, визначених законами України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення».

     Страхова  пенсія передбачає три види пенсійних  виплат, які призначаються та виплачуються особі окремо у солідарній, накопичувальній  обов'язковій та недержавній пенсійних  системах. У кожній з них особа  має право лише наодин, визначений законом чи пенсійним контрактом, вид пенсії.

     Другим  видом пенсійних виплат є спеціальні пенсії. Умови та порядок призначення таких пенсій встановлюються спеціальним законодавством, яким визначається особливий правовий статус осіб, що виконують державні чи інші суспільно значимі функції, мають особливі заслуги перед державою, а також тих, що постраждали внаслідок техногенних та екологічних катастроф. Єдиного закону про спеціальні пенсії в Україні немає. Тому при визначенні пенсійного забезпечення таких осіб використовується декілька відповідних законодавчих актів.

     За  суб'єктами, що мають право на спеціальні пенсії, їх поділяють на пенсії для:

— військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу внутрішніх справ;

—  осіб, які виконують обов'язки державної служби (державні службовці та прирівняні до них особи, посадові особи місцевого самоврядування, народні депутати, судді та службові особи органів прокуратури);

— наукових (науково-педагогічних) працівників; осіб, які мають особливі заслуги перед  Україною;

—  осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

     Допомоги — це такі грошові виплати (крім пенсій) громадянам у випадках, передбачених законом, що надаються з фондів соціального страхування та за рахунок державного бюджету. Види допомоги відрізняються між собою їх безпосередньою метою та низкою юридичних ознак. Допомоги можна класифікувати за періодичністю виплат (одноразові та регулярні), за їх метою (у разі тимчасової непрацездатності, у зв’язку з народженням дитини та ін.).

Соціальне обслуговування здійснюється шляхом надання соціальних послуг:

• за місцем проживання особи (удома);
• у стаціонарних інтернатних установах та закладах;
• у реабілітаційних установах та закладах;
• в установах та закладах денного перебування; в установах та закладах тимчасового або постійного перебування;
• у територіальних центрах соціального обслуговування; в інших закладах соціальної підтримки (догляду).

     За  Законом України  «Про соціальні послуги» можуть надаватися такі види соціальних послуг:

соціально-побутові послуги — забезпечення продуктами харчування, м’яким та твердим інвентарем, гарячим харчуванням, транспортними послугами, засобами малої механізації; здійснення соціально-побутового патронажу, виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів тощо;

психологічні  послуги — надання консультацій з питань психічного здоров’я та поліпшення взаємин з оточуючим соціальним середовищем, застосування психодіагностики, спрямованої на вивчення соціально-психологічних характеристик особистості, із метою її психологічної корекції або психологічної реабілітації, надання методичних порад;

соціально-педагогічні  послуги — виявлення та сприяння розвитку різнобічних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, організація індивідуального навчального, виховного та корекційного процесів, дозвілля, спортивно-оздоровчої, технічної та художньої діяльності тощо, а також залучення до роботи різноманітних закладів, громадських організацій, заінтересованих осіб;

соціально-медичні  послуги — консультації щодо запобігання виникненню та розвитку можливих органічних розладів особи, збереження, підтримка та охорона її здоров’я, здійснення профілактичних, лікувально-оздоровчих заходів, працетерапія;

соціально-економічні послуги — задоволення матеріальних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, що реалізуються у формі надання натуральної чи грошової допомоги, а також допомоги у вигляді одноразових компенсацій;

юридичні  послуги — надання консультацій з питань чинного законодавства, здійснення захисту прав та інтересів осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, сприяння застосуванню державного примусу й реалізації юридичної відповідальності осіб, що вдаються до протиправних дій щодо цієї особи (оформлення правових документів, адвокатська допомога, захист прав та інтересів особи тощо);

послуги з працевлаштування — пошук підходящої роботи, сприяння у працевлаштуванні та соціальне супроводження працевлаштованої особи;

послуги з професійної  реабілітації осіб з  обмеженими фізичними  можливостями — комплекс медичних, психологічних, інформаційних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов для реалізації права на професійну орієнтацію та підготовку, освіту, зайнятість;

інформаційні  послуги — надання інформації, необхідної для вирішення складної життєвої ситуації (довідкові послуги); розповсюдження просвітницьких та культурно-освітніх знань (просвітницькі послуги); поширення об’єктивної інформації про споживчі властивості та види соціальних послуг, формування певних уявлень і ставлення суспільства до соціальних проблем (рекламно-пропагандистські послуги);

Перелік та порядок надання соціальних послуг за видами загальнообов’язкового державного соціального страхування регулюються  законодавством про загальнообов’язкове  державне соціальне страхування.

Усі види соціального забезпечення мають  спільну мету — соціальний захист громадян у передбачених законом  випадках.

Література

1. Кульчицька О. /. Зміст правосуб'єктності громадян за правом соціального забезпечення // Держава і право: Збірник науков праць. Юридичні і політичні науки. — Вип. 21. — К.: Інстит держави і права імені В. М. Корецького НАН України, 2003. С. 281-287.

2.  Сташків Б. І. Юрид. факти в праві соціального забезпечення: Автореф. дис.  канд. юрид. наук: 12.00.05 // КНУ ім. Т. Шевченка. — К., 1997. — 19 с.

3.  Тарасова В. А. Юридические факты в области пенсионного обеспечения. — М.: Изд-во Москов. ун-та, 1980. — 198 с.