Правові засади діяльності комерційних банків в Україні

Міністерство  освіти і науки молоді та спорту України

Харківський торгівельно-економічний інститут КНТЕУ

Кафедра фінансів обліку і аудиту 

РЕФЕРАТ:

на  тему:

«ПРАВОВІ  ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ В УКРАЇНІ»

Виконала:                                                                  студентка групи ФК-09

      Полтавська Анастасія

Перевірив:                                                                   к.е.н. старший викладач

                                                      Кузічкіна Н.І.

                                    Харків 2012

З  М  І  С  Т

ВСТУП

ВСТУП

 Важливою  ланкою кредитної системи України  є комерційні банки, що належать до другого рівня банківської системи. Комерційні банки є багатофункціональними  установами, що здійснюють основний спектр кредитних і фінансових операцій, пов’язаних з обслуговуванням господарської  діяльності своїх клієнтів. Згідно зі ст. 2 Закону України “ Про банки  і банківську діяльність ” банк це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного  банку здійснювати у сукупності такі операції залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних  осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на  власний ризик,  відкриття  і ведення банківських рахунків фізичних та юридичнихосіб.  
  Правові норми, що регулюють банківські відносини, містяться у загальних і спеціальних нормативних актах з регулювання  банківських відносин. До них належать Конституція України, закони й постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, постанови, положення та інструкції НБУ і Міністерства фінансів України, статути банків та ін.

     До  системи банківського права належать не тільки норми, які закріплюють загальні положення банківського права, поняття й структуру банківської системи, правовий статус органів, що займаються банківською діяльністю, а й норми, що регулюють відносини, пов'язані з організацією розрахунків, операціями з цінними паперами, регулюванням кредитування та правил у галузі валютних операцій.

     Норми банківського права закріплюють  правові основи банківського кредитування, визначають правове становище кредитних установ і принципи їх відносин з одержувачами кредитів за умов повернення, строковості та платності, а також основи валютних відносин України з іноземними державами та правила валютних операцій на території України. 

     Сукупність  правових норм, що регулюють організацію  банківської системи і проведення банківських операцій, формує визначений комплекс норм і має предметну єдність. Крім тою, норми банківського права містять в собі норми інших галузей національного права (наприклад, норми цивільного права регулюють товарно-грошові відносини, що виникають під час здійснення банками та іншими фінансовими інститутами банківських операцій, або застосування застави у кредитних правовідносинах). Норми адміністративного права регулюють управління кредитною системою і визначають основи побудови банківської системи в країні. Отже, банківське законодавство слід розглядати як комплексну галузь.

     Таким чином, банківське право тісно пов'язане  з економічними процесами в державі  та застосовується для врегулювання специфічних відносин, що виникають у процесі банківської діяльності та надання банківських послуг.

  В умовах ринкової економіки банківське право відіграватиме дедалі вагомішу й активнішу роль у державі. Як інструмент вивчення фінансово-кредитного механізму воно спрямоване на забезпечення раціонального й ефективного функціонування банківської системи в державі, сприятиме розвитку кредитної системи, встановленню правових основ розрахунків та валютних відносин на території України.

     Сучасні банки своєю діяльністю глибоко  проникають в усі сфери економіки, активно впливають на економічні та соціальні процеси, що відбуваються в Україні. Сферою банківської діяльності охоплені всі суб'єкти — від органів  законодавчої та виконавчої влади до підприємств, організацій, фірм, фізичних осіб.

     Банківська  система й банківське законодавство  України перебувають у процесі становлення, отже, їх розробка і розвиток є першочерговим і актуальним завданням сучасної науки 
 

     РОЗДІЛ 1

     ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ 
 

1. Сутність  і роль комерційних банків

     Важливою  ланкою кредитної системи України  є комерційні банки, що належать до другого рівня банківської системи. Комерційні банки як багатофункціональні установи здійснюють основні кредитні і фінансові операції, пов'язані з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів.

     У ст. 2 Закону України "Про банки  і банківську діяльність" визначено, що банки — це установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської діяльносі і громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій, передбачених цим Законом.

     Комерційні  банки — це автономні, незалежні  комерційні підприємства. З одного боку, вони утворюються для задоволення інтересів власників банку (акціонерів або індивідуальних) і суспільних інтересів клієнтури — юридичних і фізичних осіб, що обслуговуються банком. З іншого боку, комерційні банки — це підприємства особливого типу, які організовують та здійснюють рух позичкового капіталу для забезпечення отримання прибутку власниками банку. Як важлива ланка банківської системи держави комерційні банки концентрують основну частину кредитних ресурсів і здійснюють широкий діапазон банківських операцій та надання фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб.

     Комерційним банкам забороняється діяльність у  сфері матеріального виробництва, торгівлі, страхування. Законодавством обмежена можливість комерційного банку мати у власності нерухомість.

     Виняткове значення має закріплення на законодавчому  рівні розмежування відповідальності держави та комерційних банків. Банки не відповідають за зобов'язаннями держави, а держава не відповідає за зобов'язаннями банків, крім випадків, коли сторони беруть на себе таку відповідальність (ст. 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

     Закон передбачає також можливість створення  комерційними банками спілок, асоціацій  та інших об'єднань для координації  своєї діяльності і захисту власних  інтересів.

     Комерційні  банки як юридичні особи, що здійснюють господарську діяльність, як правило, не повинні виконувати адміністративні повноваження.

     Однак згідно з правилами НБУ на комерційні банки покладається обов'язок перевіряти додержання підприємствами, організаціями  порядку ведення ними касових  операцій, а також контроль за валютними операціями резидентів і нерезидентів, які здійснюються через уповноважені банки. Роль комерційних банків розкривається через виконувані ними основні функції:

-мобілізація тимчасово вільних коштів і перетворення їх на капітал;

- кредитування підприємств, держави і населення;

- здійснення розрахунків і платежів у господарстві;

- випуск кредитних грошей;

-емісійно-засновницька діяльність, що здійснюється шляхом випуску і розміщення цінних паперів;

- консультування, надання економічної та фінансової інформації. 

2. Операції  та послуги комерційних банків

     Економічна  роль комерційних банків проявляється в тому, що вони здатні здійснювати  широке коло операцій і надають величезну  кількість різноманітних послуг підприємствам, фірмам, населенню, державі, Концентруючи основну частину кредитних  ресурсів та виконуючи широкий спектр банківських операцій і фінансових послуг, комерційні банки впливають на всі сторони господарського життя країни і тим самим забезпечують розвиток народного господарства.

  Банківські  операції — це операції для залучення коштів та їх вкладення у позички, цінні папери і послуги, випуску в обіг і вилучення з нього грошей, а також здійснення розрахунків, фінансування та кредитування капітальних вкладень, касового виконання державного бюджету тощо.

     Відповідно  до ст. З Закону України "Про банки  і банківську діяльність" банки можуть виконувати лише такі операції:

• залучення і розміщення грошових вкладів та кредитів;
• здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та їх касове обслуговування;
• ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;
• фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів; випуск платіжних документів і цінних паперів (чеків, акредитивів, акцій, облігацій, векселів тощо);
• купівля, продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів, а також операції з ними;
• видача поручительств, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання у грошовій формі;
• придбання права вимоги з поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторинг);
• придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг);
• купівля в організацій і громадян та продаж їм іноземної валюти готівкою і валюти, що знаходиться на рахунках і вкладах;
• купівля і продаж в Україні і за кордоном монетарних металів;
• залучення і розміщення дорогоцінних металів на рахунки і вклади та інші операції з цими цінностями відповідно до міжнародної банківської практики; довірчі операції (залучення та розміщення коштів, управління цінними паперами та інщі) за дорученням клієнтів; надання консультаційних послуг; проведення операцій по касовому виконанню державного бюджету за дорученням НБУ;

     У банківській практиці України, як правило, банківські ресурси залучаються  за допомогою двох основних груп банківських  операцій: активних та пасивних. До активних операцій банків належать операції, здійснюючи які банки забезпечують клієнтові можливість одержання необхідних йому коштів, і тим самим розміщують власний і залучений капітал. Це кредитні операції, пов'язані з наданням клієнтам різних позичок та їх погашенням, інвестиційна діяльність банків, тобто вкладання коштів у цінні папери підприємств усіх форм власності на відносно тривалий час, формування касових залишків та резервів.

     Кредитування  — це основний вид активних операцій комерційних банків. Конкретні сфери  застосування банківського кредиту  визначаються залежно від його цільового призначення та складу учасників кредитних правовідносин. З огляду на особливості позичкових операцій комерційних банків прийнято вирізняти такі види кредитування:

- поточної діяльності підприємств, пов'язане із задоволенням їх потреб в обігових коштах;

- інвестиційної діяльності підприємств, призначене для збільшення основних фондів, реконструкції та розширення виробництва;

- приватних осіб для задоволення різноманітних потреб споживчого характеру;

- держави для покриття бюджетного дефіциту. Важливою умовою кредитування є видача позик банками під забезпечення. Формами забезпечення повернення кредитів є: застава, гарантія, страхування.

     Крім  того, застосовується перевідступлення контрактів, дебіторської заборгованості, товарні запаси (сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція), шляхові документи, іпотека (нерухоме майно, земля), цінні папери, майнові права, права вимоги, що належать заставодавцю, дорогоцінні метали та інші активи позичальника. Щодо інвестиційних операцій комерційних банків, метою яких є отримання доходу і нагромадження капіталу, то сфера застосування їх тепер обмежена, що зумовлено різними факторами: недосконалістю чинного законодавства, нестабільністю економічного становища країни (інфляція, нерозвиненість ринку капіталів та його інфраструктури, низькі темпи приватизаційних процесів).

     Комерційні  банки можуть також здійснювати  інші види активних операцій: лізингові  операції, факторинг і форфейтинг. Відповідно до п. 9 ст. З Закону України "Про банки і банківську діяльність" банки мають право придбати за власні кошти засоби виробництва (певне  майно — автомобілі, літаки, устаткування, транспортні засоби, обчислювальну техніку тощо) для передачі їх клієнтам в оренду. Така форма фінансово-кредитних відносин називається лізингом і в банківській практиці дістала поширення. На прохання клієнта банк купує певне майно і бере на себе всі зобов'язання власника, включаючи відповідальність за збереження майна, внесення страхових платежів, оплату майнових податків. Клієнт, на прохання якого було куплене майно, укладає з банком договір оренди на обумовлений строк, в якому визначаються, поряд з іншими умовами, розмір орендної плати і періодичність її внеску, можливість продажу клієнту устаткування після закінчення строку договору.

     Лізинг  — це різновид довгострокового кредиту, який надається в натуральній  формі і погашається клієнтом у розстрочку. При здійсненні такої лізингової операції банки організовують отримання довготермінової позики в одного або у кількох кредиторів на суму до 80 % вартості зданих в оренду активів. За організацію позики банки отримують від орендаря додаткову винагороду.

     Нетрадиційною банківською операцією є факторинг. Факторинг являє собою купівлю  банком у клієнта строкових вимог  платежу, пов'язаних з постачанням товарів або наданням послуг, інших договорів. Факторинг — це уступка права вимоги (цесія), що оформлюється відповідно до укладених договорів між банком і клієнтом. У договорі банк зобов'язується не тільки стягувати борги, а й визначає свої функції щодо обслуговування боргу, передбачає аналіз кредитної спроможності боржників, інкасування, залікові операції, приймання на себе ризику несплати та ін.

     Клієнт, що продав дебіторський борг, отримує  від банку гроші (готівка, переказ, оплата чека та ін.) у розмірі 80-90 % суми боргу, а залишені 10-20 % суми банк тимчасово  стягус у вигляді компенсації  ризику до погашення боргу. Після  погашення боргу банк повертає стягнену суму клієнту. За факторингові операції банк стягує з клієнта плату.

     Різновидом  факторингової операції є форфейтинг — форма кредитування зовнішньоекономічних операцій шляхом купівлі комерційним банком векселів, акцептованих імпортером, тобто експортер перевідступає банку свої вимоги до покупця. Форфейтипг передбачає перехід усіх ризиків до покупця векселя (банку), тому останній вимагає гарантій банку країни-імпортера. Перевагою форфейтинга є тверда ставка кредитування та простота оформлення перевідступлення векселів.

     До  пасивних операцій банків належать такі, за допомогою яких банки формують свої ресурси для проведення кредитних  та інших активних операцій, а саме: депозитні операції, отримання позик  на міжбанківському ринку, продаж власних  торгових зобов'язань (векселів і облігацій). Ефективна організація пасивних операцій банків сприяє забезпеченню нормальної банківської діяльності на комерційних засадах, регулюванню грошової маси в країні, успішному виконанню банками традиційних розрахунково-кредитних операцій, а також розширенню діапазону банківських послуг.

     Активні й пасивні операції здійснюються банками відповідно до визначених принципів  із застосуванням тих чи інших  засобів і методів, передбачених законодавством. Діяльність сучасних комерційних банків не обмежується традиційними банківськими операціями, а охоплює значно ширший діапазон банківських послуг відповідно до потреб своїх клієнтів. Банківські послуги — це вид діяльності комерційних банків, які виконують різні банківські операції за дорученням клієнтів (юридичних і фізичних осіб). Банківські послуги охоплюють посередницькі, консультативні, розрахункові, довірчі (трастові) та інші послуги.

     Серед посередницьких послуг найпоширенішим є посередництво в одержанні  клієнтом кредиту, в операціях з  цінними паперами, валютою та майном. Посередництво в одержанні клієнтом кредиту відбувається тоді, коли банк самостійно має можливості задовольнити кредитну заявку клієнта. У цьому випадку банк, що обслуговує клієнта, на його прохання бере позику в іншому банку і надає її клієнту під вищий відсоток, ніж плата за придбані ресурси. Клієнт погоджується на таку операцію, тому що отримана ним позика в іншому комерційному банку коштуватиме йому значно дорожче, оскільки цей банк прагне компенсувати ризик надання кредиту, особливо незнайомому позичальнику. Посередницькі послуги в операціях з цінними паперами, валютою і майном здійснюються на підставі доручення від клієнта і укладаються з емітентом. Нині заслуговує на увагу посередницька діяльність комерційних банків під час емісії, розміщення та організації повторного обігу цінних паперів клієнтів.

     Банківські  послуги щодо торгівлі валютою мають  на меті надання валюти клієнтам для забезпечення їх платежів і підтримання ліквідності у валюті: страхування ризиків знецінення коштів внаслідок зміни валютних курсів, отримання спекулятивного прибутку за рахунок зміни курсів валют.

     Для забезпечення платіжної дисципліни важливого значення набувають розрахункові послуги банків, які передбачають ведення рахунків юридичних і фізичних осіб та здійснення розрахунків за їх дорученням. Особливий вид діяльності комерційних банків становлять довірчі (трастові) послуги, тобто операції з володіння майном, переданим клієнтом банку за дорученням. Довірене управління майном пов'язане з виконанням робіт з обліку операцій, збереженням цінностей, розміщенням коштів, фінансовим аналізом тощо.

     Велике  значення у довірчих (трастових) послугах комерційних банків мають агентські  послуги. При виконанні таких  операцій банк діє від імені і  за дорученням клієнта на основі договору, укладеного на конкретний строк. Відмінність  агентських послуг від довірчих полягає  в тому, що при наданні агентських послуг клієнт не втрачає повноважень  власника, а лише уповноважує банк на здійснення операцій від імені власника.

     Комерційні  банки при наданні агентських послуг здійснюють операції щодо зберігання майна клієнтів та управління їх власністю, проводять інвестиційні та кредитні операції за дорученням власника, організовують  оплату рахунків і податків, операції купівлі-продажу, оформлення та відновлення  страхових полісів та інше юридичне обслуговування.

     Комерційні  банки виконують зі збереження такі послуги: надають в оренду сейфи  клієнтам, здійснюють операції із збереження цінних паперів з одночасним отриманням з них доходу, проводять погашення облігацій із закінченим строком дії, отримують кошти за заставними листами, проводять обмін цінних паперів, їх купівлю та продаж.

     Необхідною  умовою нормального функціонування комерційних банків є зберігання банківської таємниці. В законодавстві  передбачено право банків на зберігання таємниці операцій, рахунків та вкладів своїх клієнтів і кореспондентів, а також визначено ті підстави, за якими може бути накладено арешт і звернення стягнення на кошти та інші цінності, що розміщені у банках (ст. 52, 53 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

     За  порушення банківської таємниці працівники банківських установ несуть кримінальну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність. Кримінальна відповідальність передбачена ст. 148 та 148 Кримінального кодексу України. Відповідно до сі. 148 незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, підприємницьке шпигунство, якщо це завдало великої матеріальної шкоди суб'єкту підприємницької діяльності, карається позбавленням волі на строк до трьох років або штрафом від 300 до 500 мінімальних розмірів заробітної плати.

     Ст. 148 Кримінального кодексу України  передбачає кримінальну відповідальність працівників банків за умисне розголошення таємниці, зокрема умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною чи службовою діяльністю, якщо воно вчинено з корисливих або інших особистих мотивів і завдало великої матеріальної шкоди суб'єкту підприємницької діяльності, карається позбавленням волі на строк до двох років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням права займати певні посади, або займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або штрафом до 50 встановлених мінімальних розмірів заробітної плати. Для вжиття заходів кримінального покарання необхідно звернутися до слідчих органів щодо провадження кримінальної справи і призначення судом покарання.

     Дисциплінарну відповідальність несуть працівники банку, якщо вони порушують умови контракту  про зберігання банківської таємниці, підписки та накази керівництва банку  про охорону банківських таємниць. У таких випадках керівництво банку може звільнити працівника. Покарання за розголошення банківської таємниці не повинно суперечити чинному законодавству і здійснюється з дотриманням визначених законом підстав 

3. Правові основи розрахунків та банківського кредитування.

     Підприємства, організації у процесі виконання  укладених між собою договорів проводять розрахунки. Розрахунки між суб'єктами господарської діяльності, як правило, здійснюються у безготівковому порядку через комерційний чи інщі банки. В умовах ринкової економіки розрахунки відіграють важливу роль у регулюванні різних сфер господарського життя. Завдяки розрахункам здійснюються платежі за грошовими зобов'язаннями, за їх допомогою контролюються як витрачання коштів, так і їх цільове використання, крім того, відповідний розподіл та дотримання режиму економії різними власниками.

     Відносини, в яких одна сторона здійснює платежі  на користь іншої через кредитні установи, називаються розрахунковими. Специфіка цих відносин полягає  у тому, що вони мають самостійну майнову особливість, для якої характерні два моменти — участь банківських  або кредитних установ та застосування спеціального законодавства щодо банківських  операцій.

     Розрахунковими  є правовідносини, що виникають між  організаціями в процесі здійснення розрахунків у безготівковому порядку через кредитні установи.

     Основний  зміст розрахункових правовідносин розкривається через принципи, на яких базується організація безготівкових розрахунків, зокрема:

1) усі  підприємства та організації  зобов'язані зберігати як власні  кошти, так і позичкові на  рахунках в установах банку,  за винятком залишків готівки в їх касах у межах встановленого банком ліміту;

2) розрахунки  між підприємствами і організаціями  здійснюються, як правило, безготівковим способом через банки;

3) безготівкові  розрахунки проводяться за діючими  формами розрахунків;

4) платежі  здійснюються, як правило, після  поставки продукції або виконання  робіт, надання послуг, однак на  практиці все частіше застосовується  порядок попередньої оплати платежу;

5) платежі  проводяться за рахунок коштів  платника або за рахунок банківського кредиту;

6) списання  коштів з рахунка платника  здійснюється тільки за його  згодою (акцепта);

7) під  час розрахункових операцій банки  здійснюють контроль за дотриманням  підприємством, організацією розрахункової  та договірної дисципліни. До  суб'єктів господарювання, які порушують  правила розрахунків, банки застосовують  відповідні санкції.