Правові відносини. Юридичні факти

     Правові відносини. Юридичні факти 
 

     План  

     І. Вступ  

     ІІ.1. Поняття і риси правових відносин.  

     2. Правові відносини, їх види.  

     3. Суб’єкт правовідносин. Юридична  особа.  

     а) суб’єктивні права, юридичні обов’язки  суб’єктів права;  

     б) об’єкти правових відносин поняття і їх види.  

     4. Юридичні факти  

     а) Класифікація юридичних факторів.  

     ІІІ. Висновок  

     ІV. Список використаної літератури.  

     Вступ  

     Люди  в процесі свого життя і  діяльності вступають один з одним  у численні взаємини. Такі відносини  бувають різного типу. Зокрема, суспільні відносини можна розділити на матеріальні й ідеологічні. Матеріальні спрямовані на підтримку існування людини. Ідеологічні – це лише надбудова над першими. Відносини між людьми, що залежать від їхньої волі і свідомості, досить різноманітні. Люди вступають у ці відносини, як правило, по своїй волі, хоча вона залежить від різних життєвих обставин насамперед від умов матеріального життя людей, від економічного ладу суспільства.  

     Так само, у свою чергу, усі види і  форми відносин. що виникають і функціонуються у суспільстві між індивідуальними і їхніми об’єднаннями можна розділити на суспільні або соціальні. Вони у своє чергу виникають з безлічі різних відносин: економічних, юридичних, моральних. Юридичні або правові відносини органічно зв’язані з правом. Регулюючи ті або інші відносини, воно тим самим віддає їм правову форму, у результаті чого ці відносини стають правовими.  

     Отже, правовідносини можна в самому загальному змісті визначити як суспільні відносини, урегульовані правом. Право не творець, а лише регулятор і стабілізатор суспільних відносин. Тим самим спочатку виникають суспільні відносини, а потім, як наслідок, норма права. Але є і такі правовідносини, що виникають тільки як правові й в іншій якості існувати не можуть. Саме подібні правовідносини за формою і змістом, “у чистому виді”, являють собою дійсно самостійний вид і тип суспільних відносин. лише в цьому змісті суспільні відносини, породжуючи нові зв’язки.  

     Поняття і риси правових відносин  
 

     1.Правовідносинами  називають суспільні відносини, змістом яких є суб’єктивні права та юридичні обов’язки осіб, що охороняються державою.  

     Можливість  певної поведінки, яка надається  нормами права, може бути втілена  в життя не тільки через правовідносини.  

     Існує два шляхи реалізації норм права:  

     а) реалізація правових норм, що пов’язана  з необхідністю для суб’єкта права  вступати у відносини з іншими особами, які є носіями прав і  обов’язків. Такий шлях реалізації норм права цілковито залежить від  волі обох сторін. Регулювання суспільних відносин здійснюється шляхом впливу норм права на поведінку людей через їх усвідомлення і подальше втілення в життя. Поведінка суб’єктів права повинна відповідати вимогам правових норм, усі учасники суспільних відносин у процесі реалізації норм права виступають як носії певних прав і обов’язків;  

     б) безпосереднє використання суб’єктом  його прав і виконання ним обов’язків, коли він не повинен вступати у  взаємини з іншими учасниками. Наприклад. Можливість власника розпоряджатися своїм  майном, коли всі інші суб’єкти повинні утримуватись від втручання у сферу його абсолютних майнових прав. Крім того. особиста реалізація норм права, які встановлюють заборони (заборона вбивати, грабувати), також повністю залежить від самої особи: щоб їх виконати, не треба вступати у взаємини з іншими людьми.  

     Найхарактернішими рисами правовідносин, як особливого виду суспільних відносин, є те, що:  

     1) це суспільні відносини, які  виникають виключно між людьми  і пов’язані безпосередньо з  їх діяльністю та поведінкою. Так, власник майна може реалізувати свою правомочність тільки у стосунках з іншими людьми. Він може, продати, подарувати віддати майно у володіння іншої особи, а також вимагати додержання свого права власності від людей і організацій;  

     2) до свого виникнення правовідносини проходять через свідомість людей. в якій складається модель майбутніх стосунків з огляду на існуючі власні і загальнолюдські цінності та суспільні пріоритети. Сучасне українське право виражає загальнолюдські інтереси, і це є ідеологією нашої держави і суспільства. Перехід до ринкових відносин та вільної підприємницької діяльності, соціальна спрямованість державної політики щодо найвразливіших прошарків суспільства. відродження духовності і національної культури – все це є ідеологією суспільства і держави, яка втілена в правових нормах і повинна бути втілена в правовідносинах;  

     3) правовідносити формуються на  основі реальних суспільних відносин. Вони виступають як юридичний  вираз економічних, політичних, сімейних, національних та інших, реально  існуючих у житті відносин, впливають на суспільні відносини, що склалися на їх ґрунті, є засоби їх регулювання. Так, реально існують економічні відносини і правовідносини, що склалися у зв’язку з правовим регулюванням права власності, які неминуче впливають на реальні економічні відносини. Щодо шлюбно-сімейних правовідносин, то слід зазначити, що доповнення до Кодексу про шлюб і сім’ю України нормою про шлюбні контракти викликані потребою правового врегулювання фактичних сімейних відносин;  

     4) вони здебільшого виникають, припиняються чи змінюються відповідно до правових норм, які впливають на поведінку людей і через неї реалізуються. Між цими явищами існує причинонаслідковий зв’язок. Наявність правовідносин демонструє реальну силу права і його життєву спроможність та ефективність. Це загалом стосується правових приписів, через які реалізується право, що набуло своєї юридичної форми. Однак останнім часом діючий принцип “дозволено все, що не заборонено законом” зменшив жорстку залежність правовідносин від правових приписів. У господарських відносинах юридичних осіб, у майнових громадян виникають і вникатимуть ситуації і правовідносини, до прямо не врегульовані нормативними актами, коли діють інститути аналогії права і аналогії закону. А за умов неможливості застосування аналогії права та закону суб’єкти правовідносин керуються загальноправовими принципами справедливості, добропорядності;  

     5) суб’єкти правовідносин пов’язані  між собою суб’єктивними правами  і юридичними обов’язками. Сторони  в правовідносинах виступають відносно одна одної як право уповноважені і правозобов’язані особи, де права і інтереси одних можуть бути реалізовані тільки через виконання обов’язки. Носій суб’єктивного права – особа уповноважена, а носій юридичного обов’язку – зобов’язана;  

     6) взаємна поведінка її учасників індивідуалізована і чітко визначена, а права і обов’язки персоніфіковані. Суб’єкти правовідносин (державні органи, фізичні або юридичні особи), як правило. Відомі заздалегідь, їх дії скоординовані ще до початку цих відносин, чого немає в інших суспільних відносинах.  

     Індивідуалізація  при цьому відбувається подвійно:  

     а) поіменно, коли суб’єкти права названі  своїм повним ім’ям (прізвищем для  фізичних осіб) і повними реквізитами (для юридичних осіб). Наприклад, шлюбно-сімені відносини (визначені особи, які беруть шлюб), відносини з перевезення вантажів між організаціями (визначені замовнику і транспортна організація);  

     б) за визначенням соціальних ролей, у  даному разі поіменне (реквізитне) визначення суб’єктів не має значення, вказуються тільки їхні соціальні ролі: продавець-покупець в магазині або на базарі, пасажир-перевізник у громадському транспорті;  

     7) вони завжди мають вольовий  характер. Правовідносини не можуть  виникати і функціонувати, а  особливо реалізуватися без волевиявлення хоча б одного учасника, обов’язково проходячи через свідомість і волю людей. Тільки в окремих випадках суб’єкт може не знати, що став учасником правовідносин, наприклад, при спадкуванні за законом, якщо спадкоємець проживає в іншому місті;  

     8) вони охороняються державою, як і право в цілому, інші суспільні відносини такого забезпечення не мають. Гарантування умов законності і правопорядку означає, що держава охороняє усі правовідносини, які мають місце в суспільстві.  

     Правові відносини, їх види  
 

     2.Правовідносини  досить багатоманітні і можуть  бути класифік4овані за різними  критеріями на види.  

     Передусім правові відносини можна класифікувати  за предметом правового регулювання  на конституційні, цивільні, адміністративні, трудові, фінансові та ін. Наприклад, відносини по прийому на роботу і звільнення з роботи працівника власником або уповноваженим органом – це трудові правовідносини; по укладенню угоди про надання банком кредиту фермеру – цивільні правовідносини; по виконанню Державного бюджету організаціями та установами – це фінансові правовідносини.  

     За  функціональним призначенням виокремлюють дві великі групи правовідносин: регулятивні та охоронні.  

     Регулятивні правовідносини виникають на основі юридичних дозволів і втілюються в правомірних діях суб’єктів, регулюючи відповідні суспільні відносини (наприклад, на базі відносин, пов’язаних з користуванням комунальними послугами, виникають правовідносини зі своєчасної сплати за них).  

     Охоронні  правовідносини виникають на основі юридичних заборон і є результатом скоєння суб’єктами правопорушень (наприклад, перевищення водієм автотранспорту встановленої швидкості). Необхідно такої розрізняти матеріально-правові та процесуально-правові правовідносини.  

     Матеріально-правові  правовідносини виникають на основі матеріальних відносин, що перебувають організації, їх змістом є права і обов’язки сторін. Наприклад, матеріальні правовідносини виникають з приводу права на освіту, на охорону здоров’я, на особисту безпеку.  

     Процесуально-правові  правовідносини реалізують норми процесуального права і виникають на основі організаційних відносин. Вони вторинні, похідні від норм матеріального права і встановлюють процедуру реалізації прав і обов’язків суб’єктів права, порядок вирішення юридичних справ. До них належать цивільно-процесуальні, кримінально-процесуальні адміністративно-процесуальні, господарсько-процесуальні та інші. Наприклад, процедура обшуку, процедура подання позову або скарги, процедур участі в конкурсних іспитах при вступі до вищого навчального закладу.  

     За  часом дії розрізняють довгострокові  та короткострокові правовідносини.  

     Довгострокові правовідносини тривають певний час (визначений або невизначений), наприклад, відносини, що виникли з договору про виконання  підрядних робіт капітального будівництва чи договору про перевезення вантажу на значну відстань.  

     Короткострокові правовідносини тривають протягом незначного часового відрізку і припиняються одразу після виконання учасниками їх прав і обов’язків (наприклад, купівля  конкретної речі).  

     Суб’єкт правовідносин. Юридична особа  
 

     3.Суб’кт  правовідносин – це такий суб’єкт  суспільного життя. який здатний  виступати учасником правовідносин  як носій юридичних прав і  обов’язків.  

     Поняття суб’єктів правовідносин і суб’єктів  не завжди збігається: по-перше, правовідносини не єдина форма реалізації норм права; по-друге, малолітні діти, душевнохворі люди, які є суб’єктами права, не можуть бути суб’єктами правовідносин; по-третє, конкретний громадяни завжди є суб’єктом права, але не завжди є учасником правовідносин.  

     У правовідносинах повинно брати  участь не менше двох сторін, хоча учасниками правовідносин може бути необмежене коло осіб. Слід зазначити. що суб’єктами правовідносин можуть бути тільки люди або об’єднання людей.  

     Суб’єкти  правовідносин поділяються на індивідуальні (фізичні особи) і колективні (об’єднання осіб).  

     Індивідуальними суб’єктами правовідносин є: громадяни, іноземні громадяни, особи без громадянства (апатриди); особи з подвійним  громадянством (біпатриди). Індивідуальні  суб’єкти правовідносин діють в усіх сферах суспільного життя: політичній, економічній, соціальній, ідеологічній та ін.  

     На  території України найбільше  коло прав і обов’язків мають її громадяни, права інших осіб обмежені встановленими для них законами, зокрема вони не можуть проходити службу в лавах Збройних Сил України, обіймати окремі посади.  

     Об’єднуючись, індивідуальні суб’єкти створюють  колективні суб’єкти правовідносин, до яких можна віднести партії, спортивні  організації, групи виборців, виборчий корпус, колективи підприємств, організації, які можуть бути як недержавними, так і державними.  

     Спектр  недержавних організацій досить значний і різноманітний. Це приватні підприємства і господарські товариства. Національні т іноземні фірми  і компанії, комерційні банки і  підприємницькі асоціації, освітянські та медичні установи, громадські об’єднання тощо.  

     З реалізацією завдань і функцій  держави пов’язана діяльність державних  суб’єктів правовідносин. До них  належать державні органи, посадові особи, державні організації, державні установи, державні підприємства. Правовідносини, в яких вони беруть участь мають владно-політичний характер.  

     Державні  і недержавні організації реалізують свої повноваження шляхом видання нормативних  та індивідуальних актів, а також  через їх виконання і дотримання завдяки матеріальним, організаційним та примусовим заходам. Наприклад, місцеві органи влади і самоврядування організують і забезпечують роботу житлово-комунальних, транспортних, лікувальних структур; органи внутрішніх справа притягають правопорушників до відповідальності; суд постановляє вироки і рішення; ректор вузу відраховує студента за академічну заборгованість. Саме таким чином суб’єкти правовідносин беруть участь у соціально-політичному житті суспільства та держави.  

     Деякі з перелічених вище колективних суб’єктів правовідносин, діяльність яких так чи інакше пов’язана х необхідністю брати учать у громадській діяльності, здатні набувати статус юридичної особи.  

     Юридична  особа – це суб’єкт права, якому  притаманні такі ознаки:  

     а) організаційна єдність;  

     б) наявність у його розпорядження  відокремленого майнового комплексу;  

     в) право від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і обов’язків;  

     7) право від імені виступати  позивачем і відповідачем у  суді.  

     Суб’єктом правовідносин також держава, яка може вступати в різні правовідносини, зокрема:  

     а) в міжнародно-правові (це відносини  з іноземними державами);  

     б) в державно-правові (відносини щодо прийому в громадянство, нагородженню державними відзнаками та нагородами тощо);  

     в) в цивільно-правові (відносини з  приводу державної власності  з іншими суб’єктами права);  

     г) в процесуально-правові (відносини  при винесенні судових рішень і вироків від імені України), Держава може виступати позивачем  або відповідачем у суді, хоча і не є юридичною особою. Суб’єкти права реалізують свої права і обов’язки завдяки наявності у них правосуб’єктності, яка є можливістю й здатністю особи бути суб’єктом правовідносин з усіма правовими наслідками. Правосуб’єктність поряд із нормою права і юридичним фактом є передумовою виникнення правовідносин. Правосуб’єктність складається з правоздатності, дієздатності, деліктоздатності, разом узятих. Ця категорія має об’єднуючий характер і відображає ситуації, коли правоздатність і дієздатність є невід’ємними одна від одної за часом. У колективних суб’єктів право правоздатність і дієздатність завжди збігаються за часом виникнення і дії.  

     Правоздатність  – це абстрактна здатність суб’єкта права мати суб’єктивні права  і юридичні обов’язки. Кожна особа  правоздатна від народження і до смерті. Правоздатність притаманна усім учасника правовідносин, хоча вони не повинні обов’язково реалізовувати усі надані їм права.  

     Правоздатність  поділяється на загальну і спеціальну. Загальна правоздатність – це здатність  володіти будь-якими з передбачених діючим законодавством правами і обов’язками.  

     Спеціальна  правоздатність – це здатність, що пов’язана з певними особливостями  суб’єкті, або така, що потребує спеціальних  знань (наприклад, правоздатність лікаря, інваліда, дитини тощо). Правоздатність юридичних осіб є завжди спеціальною. Вона виникає з моменту їх державної реєстрації, а в окремих випадках згідно з діючим законодавством про підприємницьку діяльність – з моменту отримання ними ліцензій на спеціально визначені види діяльності.  

     Правоздатність  юридичних осіб припиняється разом  з їх ліквідацією і обмежена тими завданнями і правомочностями, які  зафіксовані в статутах і положеннях цих юридичних осіб.  

     Головним  змістом правоздатності фізичних осіб є не реальні права учасників правовідносин, а принципова можливість їх мати. Правоздатність людини невід’ємна від особистості, її неможливо відібрати, скасувати або скоротити; вона не залежить від професії, статі, віку, національності, майнового стану та інших життєвих обставин; вона не може нікому передаватися. Правоздатність – це не просто сума будь-яких прав, не кількісне їх відображення. А необхідний і постійно діючий стан особистості, елемент її правового статусу, передумова її правоволодіння. Правоздатність має загальний і універсальний характер, хоча окремо взята особа не може бути одночасно носієм усіх прав і обов’язків.  

     Дієздатність  – це здатність суб’єкта правовідносин  своїми діями приймати на себе обов’язки  і використовувати свої права.  

     Дієздатність  залежить від віку і психічного стану особи, тоді як правоздатність не пов’язана з вказаними обставинами. Повна дієздатність (в головних її рисах) настає за досягненням особою вісімнадцяти років, а в окремих випадках і пізніше (наприклад, з двадцяти одного року особа може обиратися до місцевих органів влади; а з двадцяти п’яти років – призначатися суддею). Не мають дієздатності неповнолітні особи віком до чотирнадцяти років і душевнохворі люди, за них в правовідносинах виступають їх законні представники – батьки або опікуни.  

     Неповнолітні  особи віком від п’ятнадцяти  до вісімнадцяти років самостійно без  згоди батьків або опікунів можуть укладати тільки дрібні побутові угоди, розпоряджатися своїм заробітком чи стипендією, реалізовувати авторські  права на свої твори, винаходи.  

     Однак за наявністю. Достатніх підстав  орган опіки і піклування може позбавити їх права розпоряджатися своїм заробітком або стипендією (ст. 13 ЦК України).  

     За  неповнолітніх, які не досягли п’ятнадцяти  років, угоди укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікуни. Вони можуть укладати тільки дрібні побутові угоди (ст. 14 ЦК України). Найменшим віком дієздатності є десять років, коли дитина може давати (або не давати) згоду на усиновлення.  

     У випадках, чітко визначених законом, за рішенням суду людина може бути частково позбавлена дієздатності. Від імені громадян, визнаних внаслідок душевної хвороби або слабоумства недієздатними, угоди укладають їх опікуни. У разі одужання або значного покращення здоров’я громадянина, визнаного недієздатним, суд відновлює його в дієздатності.  

     Деліктоздатність - це здатність суб’єкта права нести  відповідальність за свої протиправні  вчинки. Загальна юридична відповідальність громадян настає з шістнадцяти років, а кримінальна відповідальність, за укоїв скоєння особливо тяжких злочинів, - з чотирнадцяти років. Деліктоздатність депутатів та дипломатичних осіб є обмеженою.  

     Правосуб’єктність фізичних та юридичних осіб втілюються у їх правовому статусі, а правовий статус державних органів і організацій  в їх компетенції.  

     Компетенція – це сукупність прав, обов’язків, повноважень і предметів відання  органів держави, посадових осіб і організацій, що визначені конституцією та іншими нормативними актами для  вирішення завдань. що стоять перед  ними.  

     Правовий  Стус особи – це сукупність усіх прав обов’язків і законних інтересів суб’єктів права. Правовий статус кожної особи є індивідуальним (наприклад, чоловік не може мати відпустки за пологами, а кож6на людина має право на власне ім’я). Крім того, слід розрізняти конституційний і спеціальний статус громадян.  

     Конституційний  статус в усіх громадян однаковий: основні  права і сподоби однаковою  мірою належать усім громадянам.  

     А спеціальний статус пов’язаний з  різними природними і правовими  чинниками, які обумовлюють певні  особливості громадян.  

     Так, спеціальний статус мають особи, які обіймають певну посаду або  займаються певним видом діяльності. Наприклад, статус державного службовця, статус особи, яка постраждала внаслідок  аварії на Чорнобильській АЕС. Різниця  в правовому статусі осіб полягає у:  

     1) розбіжностях, пов’язаних з природними  чинниками (статус дитини, статус  жінки);  

     2) розбіжностях, пов’язаних з юридичними  чинниками (статус депутата, статус  посадової особи).  

     Спеціальним індивідуальним суб’єктом є посадова особа (Президент, суддя). Певні особливості правового статусу притаманні особам з подвійним громадянством, які є одночасно і громадянами, і іноземцями.  

     Правосуб’єктність визначає становище людини в суспільстві, є умовою і гарантією стабільності його правового статуту.  

     а) Суб’єктивне право завжди належить уповноваженій особі, яка має  певний інтерес: матеріальний, духовний, політичний, сімейний. Для задоволення  цього інтересу і полягає соціальна  цінність надання особі певних правових можливостей. Можлива поведінка по реалізації певного інтересу становить зміст суб’єктивного права і заснована на бажанні уповноваженої особи. Межі бажаної поведінки чітко окреслені нормами позитивного права (наприклад, особа може перебувати тільки в одному зареєстрованому шлюбі). Суб’єктивне право безпосередньо пов’язане із свободою особистості. Тому і виступає ще й мірою цієї свободи.  

     Суб’єктивне право – це гарантована правом і законом міра можливої або дозволеної поведінки особи, яка належить суб’єкту незалежно від, того перебуває він у правових відносинах з іншими суб’єктами чи ні. Саме тому до суб’єктивних прав належать фундаментальні демократичні права і свободи особи. У конкретних правовідносинах суб’єктивні права реалізуються через правомочність уповноважених осіб.  

     Правомочність і юридичні обов’язки становлять юридичний зміст конкретних правовідносин, аналіз яких формує уявлення про характер і мету правовідносин.  

     Правомочність складається з таких елементів:  

     а) право на особисті дії уповноваженої  особи;  

     б) можливість вимагати певну поведінку від зобов’язаної особи, тобто право на сторонні дії;  

     в) можливість звертатися до компетентних державних органів про застосування державного примусу в разі невиконання  контрагентом своїх обов’язків;  

     г) можливості користуватися соціальним благами на основі певного суб’єктивного права.  

     Таким чином, правомочність може виступати  як: право на поведінку, право на вимагання, право на домагання, право  на користування соціальними благами. Наприклад, при реалізації суб’єктивного  права власності існує три правомочності: володіння, користуванні відчуження.  

     У разі відчуження майна виникають  правовідносини між покупцем і продавцем. Покупець має право: оплатити і одержати товар (право на власні дії); вимагати від продавця прийняти оплату і передати товар (право на вимагання); звернутися в компетентні органи про відшкодування збитків або усунення недоліків продавцем в разі одержання неякісного товару (право на домагання); користування товаром на власних розсуд (право на користування соціальними благами). У такому разі реалізація суб’єктивного права покупця складається з чотирьох правомочностей.