Правове регулювання митної справи в Україні

      Міністерство  освіти та науки, молоді та спорту України

      Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара

      Факультет міжнародної економіки

      Кафедра міжнародних фінансів 
 
 
 
 
 

      Реферат

      з дисципліни "Міжнародне економічне право"

      на  тему: " Правове регулювання митної справи в Україні"  
 
 
 
 
 
 
 

Студентка групи  ВЕ-08-1                                                     Кукла О.В.

Перевірила                                                                                        Мізіна І.В.  
 
 
 
 
 
 

      Дніпропетровськ

      2011 
 
 

    Значення  митної діяльності та законодавство про неї

    Успішний  розвиток будь-якої країни значною  мірою залежить від уміння організувати захист її економічних інтересів. Одним із важливих способів такого захисту є правильно організована і чітко налагоджена митна справа, в межах якої визначається порядок переміщення через митний кордон товарів та інших предметів, вирішуються питання митного регулювання, пов’язані з установленням мита та митних зборів, процедури митного контролю, використовуються інші засоби проведення в життя митної політики. Адже відомо, що, наприклад, безконтрольний вивіз із держави товарів, скарбів, культурних цінностей завдає значної шкоди її економічним та іншим інтересам.

    Не  може бути успішною і боротьба із злочинністю, коли до держави через її кордони  безконтрольно і незаконно, контрабандним  шляхом надходять зброя, наркотики  тощо. Тому не випадково у багатьох державах світу, в тому числі в Україні, митні органи належать до системи правоохоронних органів.

    Для України митна діяльність — відносно нова справа. У 1991 р. (за часів існування  СРСР) у нашій республіці функціонувало 26 митниць, керівництво якими здійснювали  союзні органи. У 1992 р. в Україні було створено понад 50 митниць. Керував митною справою спеціально створений для цього орган — Державний митний комітет України.

    8 лютого 1997 р. Указом Президента  України він був ліквідований  і замість нього створена Державна  митна служба України, яка є  і зараз. Це єдина загальнодержавна  система, яка складається з  митних органів і спеціалізованих митних установ та організацій.

    Митна служба України — це досить складна  і розгалужена система, яка включає 51 митницю, з яких 10 регіональних, спеціалізовані управління та організації. Контроль за переміщенням товарів за кордон забезпечують нині 137 постів, а на державному кордоні  діють 144 міжнародні, 35 міждержавних пунктів  пропуску, 50 пунктів спрощеного переходу. Всього в митній службі працює 18 тис. осіб. За останніми даними, через кордон щодоби пропускається понад 100 тис. громадян, 20 тис. транспортних засобів, близько 1 млн т вантажів, оформляється 4 тис. вантажних митних декларацій.

    Про ефективність діяльності митної служби свідчить хоча б такий факт: у 1995 р. у Держбюджет України було перераховано 340 млн грн, а у 2000 р. — вже 9,02 млрд грн, тобто в 26 разів більше. Питома вага внеску митних органів за період 1995—2000 рр. зросла з 2,8 % від усіх надходжень до дохідної частини Держбюджету до 27 % (майже в 10 разів).

    Створення митної служби в Україні зумовило необхідність розроблення і прийняття  відповідних законодавчих та інших  нормативних актів, які б забезпечили  правове регулювання її діяльності. 12 грудня 1991 р. Верховною Радою України був прийнятий Митний кодекс України, в якому визначалися принципи організації митної справи в нашій державі з метою сприяння формуванню ринкової економіки та активізації її зовнішньоекономічної діяльності на основі єдності митної території, мита та митних засобів. Кодекс був спрямований на забезпечення дотримання митними, іншими державними органами, суб’єктами зовнішньоекономічної і господарської діяльності, а також громадянами прав та обов’язків у галузі митної справи. 11 липня 2002 р. Верховною Радою України прийнято новий Митний кодекс України, норми якого вирішують досить широкий спектр питань у сфері митного регулювання.

    Варто вказати, що значна кількість питань стосовно митної діяльності була врегульована законами України. Так, 5 лютого 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Єдиний митний тариф», який визначив порядок формування та застосування єдиного митного тарифу України при ввезенні на її митну територію та вивезенні за її межі товарів та інших предметів з метою обкладання їх митом. Відповідно до цього Закону

      Кабінет Міністрів України розробив і Декретом від 11 січня 1993 р. затвердив Єдиний митний тариф України. Взагалі слід зазначити, що до названого Закону вносилось дуже багато змін. Врешті-решт це спричинило прийняття Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. нового Закону України «Про Митний тариф України», але і він не є стабільним, адже до нього за час, що минув з моменту його прийняття, рядом законів України (від 12 липня 2001 р., від 4 жовтня 2001 р., 10 січня 2002 р. та 7 березня 2002 р.) уже внесені зміни.

    Чимало  нормативно-правових актів з митних питань прийняв Кабінет Міністрів України. До них можна віднести декрети «Про оподаткування бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 9 грудня 1992 р., «Про порядок обкладання митом предметів, які вивозяться (пересилаються) громадянами за митний кордон України» від 20 грудня 1992 р. (28 січня 1994 р. був прийнятий Закон України «Про порядок обкладання митом предметів, які вивозяться (пересилаються) громадянами за митний кордон України», що скасував уже названий Декрет), «Про порядок обкладання митом предметів, які ввозяться (пересилаються) громадянами в Україну» від 11 січня 1993 р., «Про квотування і ліцензування експорту товарів (робіт, послуг)» від 12 січня 1993 р., «Про порядок реалізації квот і видачі ліцензій на експорт товарів у 1993 р.» від 12 січня 1993 р., «Про вивізне (експортне) мито у 1993 р.» від 11 січня 1993 р. та деякі інші. За період 1995—2002 рр. було прийнято біля 140 постанов Кабінету Міністрів України, зокрема у 2002 р. такі: «Про затвердження складу Митно-тарифної ради України» (10 січня), «Про затвердження переліку та обсягу товарів, що ввозяться на митну територію України і використовуються для розширення виробництва та виробничої діяльності підприємств з виготовлення боєприпасів, їх елементів та виробів спецхімії» (13 березня), «Про перелік обсягів і порядок ввезення товарів, що використовуються для будівництва та виробничої діяльності підприємств з виробництва автомобілів і комплектуючих виробів до них і не оподатковуються під час ввезення їх на митну територію України» (1 червня) та ін.  

    Ряд важливих питань митної справи врегульовано указами Президента України. Так, свого  часу були видані укази, якими затверджувалися  положення про Державну митну  службу України, про Державний митний комітет України, про Концепцію  трансформації митного тарифу України  на 1996—2005 рр. відповідно до системи ГАТТ/СОТ.

    Велику  кількість нормативно-правових актів, що стосуються митної справи, приймає  Державна митна служба України.

    Державна  митна служба та її правовий статус

    З метою організації державного управління митною справою в Україні в 1991 р., як зазначалося, був створений  Державний митний комітет України. Зазначений комітет функціонував до 8 лютого 1997 р., коли відповідно до Указу  Президента України він був ліквідований і створена Державна митна служба України. Цим же Указом було затверджено  Положення про дану службу. Відповідними указами Президента до нього неодноразово вносилися зміни. Останнє ж Положення  про Державну митну службу України  затверджене Указом Президента України  від 24 серпня 2000 р. У ньому визначені  завдання, повноваження, структура  митної служби та врегульовані інші питання. Згідно з цим Положенням Державна митна служба України (Держмитслужба України) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері митної справи. Діяльність її спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

    У своїй роботі Держмитслужба керується  Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів  України, а також положенням про неї.

    Основними завданнями даної служби є: забезпечення реалізації державної політики у  сфері митної справи; захист економічних  інтересів України; контроль за дотриманням  законодавства України про митну  справу; використання засобів митно-тарифного  та нетарифного регулювання під  час переміщення через мит­ний  кордон України товарів та інших  предметів; удосконалення митного контролю, митного оформлення товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України; здійснення разом з Національним банком України комплексного контролю за валютними операціями; здійснення разом з іншими уповноваженими центральними органами виконавчої влади заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і дотримання учасниками зовнішньоекономічних зв’язків державних інтересів на зовнішньому ринку; боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил; розвиток міжнародного співробітництва у сфері митної справи.

    Крім  того, Держмитслужба України узагальнює практику застосування законодавства  з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції про вдосконалення  законодавства та в установленому  порядку вносить їх на розгляд  Президентові України, Кабінету Міністрів  України. У межах своїх повноважень  вона організовує виконання актів  законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

    Наявність закріплених за Держмитслужбою України  основних завдань обумовлює здійснення нею відповідних повноважень, реалізація яких дає змогу їй виконувати ці завдання. Повноваження, як і завдання, є невід’ємними елементами компетенції  та правового статусу будь-якого  органу, зокрема Держмитслужби України. Відповідно до Положення про неї  вона має такі повноваження: організовує  та контролює діяльність митних органів; забезпечує своєчасне і повне  внесення до державного бюджету коштів від податків, зборів (обов’язкових платежів), справляння яких згідно із законодавством покладено на митні органи; вживає разом з іншими органами виконавчої влади заходи, спрямовані на недопущення  незаконного вивезення за кордон цінностей, що становлять культурне  або історичне надбання українського народу; сприяє у межах своєї компетенції  здійсненню заходів щодо захисту  прав споживачів товарів, які ввозяться  в Україну, а також прав інтелектуальної  власності у процесі зовнішньоекономічної діяльності; розробляє та виконує  самостійно або у взаємодії з  іншими органами виконавчої влади заходи щодо запобігання контрабанді, порушення митних правил та їх припинення; організовує та контролює відповідно до законодавства проведення митними органами дізнання у справах про контрабанду та здійснення ними провадження у справах про порушення митних правил; веде митну статистику; веде разом з іншими уповноваженими органами виконавчої влади Українську класифікацію товарів зовнішньо-економічної діяльності; здійснює верифікацію (встановлення достовірності) сертифікатів про походження товарів з України; здійснює в межах своєї компетенції державну політику у сфері охорони державної таємниці, контроль за забезпеченням її охорони у системі митних органів України, а також організаційно-технічні заходи щодо застосування засобів криптографічного й технічного захисту інформації, охорона якої забезпечується державою згідно із законодавством, та додержання посадовими особами митних органів України вимог законодавства стосовно порядку одержання, використання, поширення та збереження такої інформації; реалізовує у межах своєї компетенції державну кадрову політику; бере участь у підготовці проектів програм розвитку митної справи, соціального захисту її працівників; створює, реорганізовує та ліквідовує в установленому порядку регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні управління та організації, установи і навчальні заклади; організовує реконструкцію та спорудження пунктів пропуску через державний кордон України для автомобільного сполучення; здійснює відповідно до законодавства України функції з управління об’єктами державної власності, що належать до сфери її управління; забезпечує гласність у діяльності митних органів, здійснює в установленому законодавством порядку інформування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та громадян з питань митного законодавства; бере участь у підготовці міжнародних договорів України, готує пропозиції щодо укладення, денонсації таких договорів, у межах своєї компетенції укладає міжнародні договори України; виконує інші функції, що випливають з покладених на неї завдань.

    Крім  того, Держмитслужба України має  право: залучати спеціалістів центральних  і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками) до розгляду питань, що належать до її компетенції; представляти Кабінет  Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під  час укладання міжнародних договорів  України; одержувати в установленому  законодавством порядку від центральних  та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, а також громадян інформацію, документи  і матеріали, необхідні для виконання  покладених на неї завдань; скликати у певному порядку наради з  питань, що належать до її компетенції.

    Слід  зазначити, що Держмитслужба України  під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє з  іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого  самоврядування, а також з відповідними органами іноземних держав. Вона здійснює свої повноваження безпосередньо та через регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні управління та організації, а ще в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.

    У разі потреби Держмитслужба України  видає разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади  спільні акти. Нормативно-правові  акти її підлягають реєстрації в установленому  законодавством порядку. Крім того, у  випадках, передбачених законодавством, рішення Держмитслужби України  є обов’язковими до виконання  центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого  самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, а також громадянами.

    Діяльність  Держмитслужби України очолює голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України у  визначеному законом порядку. Він  має заступників, які призначаються  на посаду та звільняються з посади відповідно до законодавства. Заступники виконують за дорученням голови окремі його функції, заміщають його в разі відсутності або неможливості здійснювати свої повноваження.

    Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Держмитслужби  України, обговорення найважливіших  напрямів її діяльності в даному органі утворюється колегія у складі його голови (голова колегії), заступників  голови за посадою, працівників Держмитслужби  України та інших митних органів. Членів колегії затверджує і звільняє від виконання обов’язків Кабінет  Міністрів України за поданням голови.

    Для розгляду наукових рекомендацій та інших  пропозицій з основних напрямів діяльності митних органів, обговорення найголовніших  програм та інших питань у Держмитслужбі  України може створюватися наукова  рада з учених та висококваліфікованих спеціалістів.

    Митний  кодекс України —  основа правового  регулювання митної справи в Україні

    Як  уже зазначалося, перший митний кодекс України був ухвалений Верховною  Радою України 12 грудня 1991 р. Він  складався з 11 розділів і врегульовував  питання організації митної служби, митного контролю та митного оформлення, порядок переміщення і пропуску через державний кордон товарів  та інших предметів, порядок перевезення, зберігання товарів та інших предметів, що перебувають під митним контролем, і розпорядження ними. Окремі розділи  його стосувалися питань контрабанди, порушення митних правил, відповідальності митних органів України, їх посадових осіб та ін.

    Зміни, які відбулися більш як за 10 років, що минули з часу його прийняття, у  нашій державі і суспільстві, в економіці України, її зовнішньоекономічній діяльності тощо зумовили необхідність розроблення нового митного кодексу, що, як уже зазначалося, був прийнятий Верховною Радою України 11 липня 2002 р.

    Митний  кодекс України визначає засади організації  та здійснення митної справи в нашій  державі, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти  діяльності митної служби України. Кодекс спрямований на забезпечення захисту  економічних інтересів нашої  держави, створення сприятливих  умов для розвитку її економіки, захисту  прав та інтересів суб’єктів підприємницької  діяльності та громадян, а також  забезпечення дотримання законодавства  України з питань митної справи. Порівняно з попереднім Кодексом він значно більший за обсягом, регулює  набагато ширший спектр суспільних правовідносин. Навіть загальна порівняльна характеристика цих двох кодексів дає змогу сказати, що в останньому майже у 2 рази більше розділів (11 і 21) і майже втричі більше статей (164 і 432). Певне уявлення про  зміст Митного кодексу України  дає назва його розділів.

    У Кодексі розкривається зміст  термінів і понять, що в ньому  вживаються. Зокрема «валютні цінності (валюта України)», «іноземна валюта», «платіжні документи» та інші цінні  папери; «банківські метали»); «ввезення  товарів і транспортних засобів  на митну територію України»; «вивезення товарів і транспортних засобів  за межі митної території України»; «вільний обіг»; «громадяни»; «декларант»; «декларація митної вартості»; «експрес-перевізник»; «зона митного контролю»; «зона  спрощеного митного контролю»; «контрафактні  товари»; «культурні цінності»; «митна декларація»; «митне забезпечення»; «митне оформлення»; «митний контроль»; «митний  режим»; «митні органи»; «митні правила»; «митні процедури»; «нерезиденти»; «перевізник»; «переміщення товарів через митний кордон України у вантажних відправленнях»; «переміщення товарів через митний кордон України у міжнародних  поштових відправленнях»; «переміщення товарів через митний кордон України  у міжнародних експрес-відправленнях»; «переміщення товарів через митний кордон України у несупроводжуваному багажі»; «переміщення товарів через митний кордон України у ручній поклажі»; «переміщення товарів через митний кордон України у супроводжуваному багажі»; «підприємство»; «посадові особи підприємств»; «посадові особи представництв іноземних держав та міжнародних організацій»; «право інтелектуальної власності»; «суб’єкти права та об’єкти права інтелектуальної власності»; «предмети»; «представництво іноземної фірми»; «пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України»; «резиденти»; «спеціально виготовлене сховище (тайник)»; «судно каботажного плавання»; «транспортні засоби»; «уповноважена особа». Крім того, Кодекс визначає поняття митної політики як систему принципів та напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі, а також поняття митної справи, тобто порядку переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митного регулювання, пов’язаного з установленням та справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення, боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, спрямованими на реалізацію митної політики України.

    Митне регулювання здійснюється на основі принципів: 1) виключної юрисдикції України на її митній території; 2) виключної  компетенції митних органів України  щодо здійснення митної справи; 3) законності; 4) єдиного порядку переміщення  товарів і транспортних засобів  через митний кордон України; 5) системності; 6) ефективності; 7) додержання прав та охоронюваних законом інтересів фізичних і  юридичних осіб; 8) гласності та прозорості .

    У Кодексі визначено структуру  та організацію діяльності митної служби України, єдиної загальнодержавної  системи, яка складається з митних органів та спеціалізованих митних установ і організацій. Митними  органами є спеціально уповноважений  центральний орган виконавчої влади  в галузі митної справи, регіональні  митниці, митниці.

    Кодекс  також містить групу норм, що регулюють  взаємовідносини митних органів, спеціалізованих  митних установ та організацій з  іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також  із підприємствами та громадянами (статті 26—29).

    Значну  частину Кодексу становить група  норм, що регулюють суспільні відносини  у сфері організації і здійснення митного контролю товарів і транспортних заходів, що переміщуються через митний кордон України.

    Митний  контроль здійснюється безпосередньо  посадовими особами митних органів  через: 1) перевірку документів та відомостей, необхідних для такого контролю; 2) митний огляд (огляд та переогляд товарів  і транспортних засобів, особистий  огляд громадян); 3) облік товарів  і транспортних засобів, що переміщуються  через митний кордон України; 4) усне опитування громадян та посадових осіб підприємств; 5) перевірку системи  звітності та обліку товарів, що переміщуються  через митний кордон України, а також  своєчасності, достовірності, повноти  нарахування та сплати податків і  зборів, які відповідно до законів  справляються під час переміщення  товарів через митний кордон України; 6) огляд територій та приміщень  складів тимчасового зберігання, митних ліцензійних складів, спеціальних  митних зон, магазинів безмитної  торгівлі та інших місць, де знаходяться  або можуть знаходитися товари і  транспортні засоби, що підлягають митному контролю, чи провадиться  діяльність, контроль за якою покладено  на митні органи законом; 7) використання інших форм, передбачених цим Кодексом та іншими законами України з питань митної справи.

    У Кодексі закріплені норми щодо митного  оформлення товарів і транспортних засобів, визначаються місце й час  оформлення, порядок взяття проб та зразків товарів, регламентуються інші питання.

    Одним з найбільших є розділ V, що має  назву «Митні процедури при переміщенні  товарів через митний кордон різними  видами транспорту» (статті 110—153). У  ньому, зокрема, зазначається, що переміщення  товарів через митний кордон України  здійснюється засобами авіаційного, водного, автомобільного, залізничного, трубопровідного транспорту, а також лініями електропередачі. Крім того, в даному розділі закріплені особливості цих процедур на різних видах транспорту, а саме: морському і річковому (статті 121—132), авіатранспорті (статті 133—138), залізничному (статті 139—144), автомобільному (статті 145—147), трубопровідному та лініях електропередачі (статті 148—150), у міжнародних поштових та експресвідправленнях (статті 151—153).

    Кодекс  містить норми, що визначають особливості  пропуску та оподаткування товарів, які переміщуються через митний кордон України громадянами (розділ ІХ). У них зазначається, що громадяни  за умови дотримання вимог цього  Кодексу та інших законів України  можуть переміщувати через митний кордон України будь-які товари, крім заборонених  до ввезення в Україну та вивезення  з України, а також щодо яких законом  України встановлено обмеження  у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

    Вивезення громадянами товарів за межі митної території України здійснюється у порядку та на умовах, визначених законодавством України для підприємств, якщо інше не передбачено законом. Це правило не поширюється на:

    1) товари, сукупна вартість яких  не перевищує суму, еквівалентну 1000 євро

    2) предмети, які вивозяться (пересилаються)  у зв’язку з виїздом за межі  України на постійне місце проживання;

    3) предмети, які входять до складу  спадщини, оформленої в Україні  на користь громадянина-нерезидента,  за умови підтвердження складу  спадщини органами, що вчиняють нотаріальні дії;

    4) товари, які тимчасово вивозяться (пересилаються) за межі митної  території України під письмове  зобов’язання про їх зворотне  ввезення; 

    5) товари, які були тимчасово ввезені  на митну територію України  під зобов’язання про їх зворотне  вивезення, що підтверджується відповідними документами;

    6) предмети, одержані громадянами-нерезидентами  у вигляді призів і нагород  за участь у змаганнях, конкурсах,  фестивалях тощо, які проводяться  на території України, що підтверджується відповідними документами;

    7) предмети (майно) особистого користування, у тому числі предмети початкового  облаштування, придбані в Україні  громадянами-нерезидентами, які  користуються пільгами згідно  з міжнародними договорами України,  укладеними в установленому законом  порядку, що вивозяться (пересилаються)  цими громадянами у зв’язку  з їх остаточним виїздом за межі України;

    8) товари, придбані громадянами-нерезидентами  на території України, загальна  вартість яких не перевищує  суми іноземної валюти, ввезеної  цими громадянами під час в’їзду  в Україну, за умови подання відповідних документів;

    9) предмети, призначені для особистого  користування, що вивозяться (пересилаються)  громадянами-нерезидентами у зв’язку  з остаточним виїздом за межі України;

    10) товари, що вивозяться громадянами-нерезидентами  у зв’язку з остаточним виїздом  за межі України, на суму, що  не перевищує 80 % доходу, одержаного  за час роботи чи навчання  в Україні, за умови подання відповідних документів.

    У цьому ж розділі визначаються й умови ввезення громадянами  товарів на митну територію України.

    Важливою  частиною Митного кодексу України  є розділ ХVІІІ, що визначає порушення  митних правил і відповідальність за них, а також відповідальність осіб, які беруть участь у провадженні  в справах про порушення митних правил. У ньому йдеться про  те, що порушення митних правил є  адміністративним правопорушенням, яке  являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений законодавством України порядок переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені даним Кодексом, настає у разі, якщо вони не тягнуть за собою кримінальної відповідальності.

    Кодекс  також визначає види порушень митних правил: порушення режиму зони митного  контролю; неподання митному органу документів, необхідних для здійснення митного контролю; видача товарів, транспортних засобів без дозволу митного  органу або їх втрата; недоставлення  до митного органу товарів, транспортних засобів, документів; незупинення транспортного  засобу; відправлення транспортного  засобу без дозволу митного органу; причалювання до суден, що перебувають  під митним контролем; неправомірні операції з товарами, транспортними  засобами, що перебувають під митним контролем, зміна їх стану, користування та розпорядження ними; вантажні та інші операції, що проводяться без  дозволу митного органу; пошкодження  або втрата митного забезпечення; порушення порядку проходження  митного контролю в зонах (коридорах) спрощеного митного контролю; недекларування товарів, транспортних засобів; пересилання  через митний кордон України у  міжнародних поштових та експрес-відправленнях  товарів, заборонених до такого пересилання; перешкоджання посадовій особі  митного органу в доступі до товарів, транспортних засобів і документів; неподання митному органу звітності  щодо товарів, які перебувають під  митним контролем або на територіях спеціальних митних зон; неподання  митному органу документів та зразків  товарів для проведення дослідження (аналізу, експертизи); переміщення  товарів через митний кордон України  з порушенням прав інтелектуальної  власності; порушення порядку зберігання товарів на митних ліцензійних складах  та здійснення операцій із цими товарами; порушення встановленого порядку  знищення (руйнування) товарів; порушення  зобов’язання про зворотне вивезення чи зворотне ввезення товарів; порушення зобов’язання про транзит; порушення встановленого маршруту переміщення товарів; дії, спрямовані на переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України поза митним контролем; дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю; використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати податків і зборів, в інших цілях; дії, спрямовані на неправомірне звільнення від сплати податків і зборів або зменшення їх розміру.