Правове регулювання транснаціональних корпорацій

1. Правове регулювання транснаціональних корпорацій.

Широке поширення і ріст ТНК у період після Другої світової війни є одним із найважливіших феноменів останнього часу, що породило численні його дослідження. Як уже відзначалося, при визначенні самого поняття ТНК самими дослідниками звертається увага на те, що вони володіють, контролюють, виробляють або надають послуги поза тією країною, де вони обгрунтовані, відзначається неоднозначний характер власності ТНК, що може бути приватною, державною або корпоративною (змішаною). По-різному оцінюється роль ТНК у світовому економічному розвитку й у міжнародних відносинах, Але у всіх країнах загальновизнаним є факт дуже широких можливостей ТНК і неухильного розширення їхньої діяльності поза національними межами. Загально визнана також їхня роль у широких вкладеннях капіталу в національну економіку. Сама оцінка діяльності ТНК дається дуже по-різному, починаючи від украй позитивної і закінчуючи вкрай негативною. У якості негативних факторів виділяється те, що впроваджуючи сучасні технології, ТНК різко збільшують безробіття, погіршують фінансові баланси і порушують правила нормальної конкуренції. У багатьох країнах вказується на те, що власність і контроль над ключовими економічними секторами переходить у руки іноземних підприємств, що спричиняє істотний вплив на політичний суверенітет і на зміну соціокультурних цінностей, тобто внесення іноземних цінностей і зменшення ролі або повне знищення місцевих цінностей. Широко обговорюється також проблема впливу ТНК на збільшення добробуту місцевого населення, причому думки висловлюються самі різноманітні, від того, що вони піднімають, до визнання, що вони знижують добробут. Обговорюється їхня взаємодія з профспілковими організаціями в країнах, дискутується роль ТНК у формуванні і реалізації інтересів споживачів, якості і цін товарів, ними вироблених.Однією з надзвичайно складних і суперечливих проблем, якій дається різна характеристика в працях іноземних авторів, є проблема взаємовідносин ТНК із національними урядами. Тут можна виділити три основні підходи: ліберальний (ортодоксальний), марксистський (радикальний), націоналістичний (неомарксиський) . Кожний із них по-своєму інтепретує взаємовідносини ТНК і їхніх національних урядів.За останні тридцять років у відносинах були великі перерви: від конфліктів до співробітництва. Якщо раніш уряди намагалися обмежити діяльність ТНК, то сьогодні ТНК розглядаються ними як засіб зміцнення національних позицій, створення національних переваг.Система відносин між державою і ТНК являє собою діалектичну єдність протиріч. З одного боку, ТНК є важливим інструментом зовнішньоекономічного і зовнішньополітичного впливу, і держава не може не використовувати це в інтересах свого панування на світовій арені. З іншого боку, єдність інтересів не виключає наявність протиріч. Держава постійно намагається затвердити контроль над вивозом капіталу, товарів, технологій. ТНК здійснюючи свою стратегію одержання довгострокових прибутків, впливають на економічну кон'юнктуру країни-базування або країни, що приймає, і в результаті вступають у протиріччя з визначеними засобами державного регулювання економіки.Дж. Даннінг у своїй статті "Уряд і ТНК: від конфронтації до кооперації" розвиваючи свою "еклектичну теорію, досліджував відносини між урядами і ТНК за останні три десятиліття й оцінив перспективу їхнього розвитку. Основні його положення:

1). у минулому державна політика щодо ТНК не була явно пов'язана з загальною державною стратегією, тому що ТНК контролювали вкрай незначну частину економіки і уряд вважав результати регулювання діяльності ТНК незначними;

2). сьогодні уряди змушені  розглядати досягнення порівняльних  переваг в області ресурсів, що  знаходяться під їхньою юрисдикцією, як самостійну економічну ціль, відводячи все більше значення як зовнішнім, так і внутрішнім інвестиціям. Це відбувається внаслідок зближення економічних структур країн. Крім того, ТНК стають усе більш незалежними у виборі місця розміщення своїх філій.

Дії урядів у 1960 - 1970-і роки Дж. Даннінг оцінює як нерегулярні і не скоординовані ними спроби розробити економічну стратегію і тактику з урахуванням росту прямих іноземних інвестицій, які звичайно призводили до конфронтації з ТНК, причому перші ринулися збільшити свою частку за рахунок діяльності ТНК.

У 1980-і роки глобалізація економіки і науково-технічний  прогрес сприяли переоцінці урядами  політичних наслідків діяльності ТНК  і зміні відношення до них.У 1990-і роки, уряди стали грати координуючу роль у використанні виробничих можливостей, а іноземні інвестиції розглядаються як доповнення до внутрішніх. Вони розробляють політику, що стимулює надходження іноземних інвестицій у їхні країни і підвищення конкурентних переваг ТНК на іноземних ринках.Стратегічна єдність інтересів ТНК і держав цілком конкретно виявляється й у тому факті, що державна політика, партійна система, армія не можуть існувати без опори на фінансово-технічну підтримку ТНК. У постійну частку витрат, необхідних для зовнішньоекономічної експансії ТНК, перетворилися витрати чисто політичного порядку. Так, вартість парламентських виборів у Японії за останні двадцять років збільшилася в 70 разів. Загальні витрати на вибори президента і складу Конгресу США виростили з 1976 року до 1980 рік із 160 млн. доларів до 2,2 млрд. доларів.Природно, неможливо одержувати від якоїсь організації багато тисяч доларів і при цьому не потрапляти під її вплив. Дійсно, 87 % корпорацій вважають, що ці "пожертвування" потім виливаються у вигідне для них законодавство і політичний курс.Цільовою формою зв'язку великого бізнесу з органами державної влади є система лоббірування, спрямована на відстоювання інтересів ТНК. Сучасна лобістська система ТНК містить у собі цілі відділи корпорацій і їхніх об'єднань, різноманітні неформальні контактні організації, фонди, бюро і т.д. Вони ставлять за ціль впливати на прийняті законодавчі акти, діяльність партій, результати виборів і рішення судових органів. Крім того, в останні десятиліття ТНК не обмежуються тільки фінансуванням яких-небудь політичних діячів. Найбільші власники ТНК самі входять до складу урядів і балотуються на посади глав держав. Так, в уряді Р.Рейгана кожний четвертий член був мультимільйонером. Більш того, багатьом із них були довірені державні посади в секторах економіки, у яких вони до призначення мали свої фінансові інтереси.Оскільки американські корпорації є вкладниками капіталу, то вони спричиняють важливий вплив на закордонну виробничу стратегію, і звичайно, основна увага з питань відносин ТНК і урядів приділяється саме їм. Американські політичні лідери переконані, що національні інтереси США реалізуються шляхом експансії корпорацій у виробництві товарів і послуг. Прямі іноземні вкладення розглядаються як основний інструмент, за допомогою якого США можуть підтримувати свої позиції на іноземних ринках. А закордонна експансія ТНК - це засіб підтримки американської домінуючої позиції у світовій економіці, що постійно розширюється, і насамперед у Західній Європі і Японії. Ця експансія вважається більш ефективною, ніж розширення експорту США. ТНК оцінюються також як провідники глобального економічного розвитку і механізм поширення американської вільної підприємницької системи. Починаючи з Плану Маршалла, ТНК приділялася роль посилення іноземних економік і протистояння комунізму і соціалістичним моделям економічного розвитку.Таким чином, ТНК мають величезні можливості брати участь у політичних процесах не тільки в країнах базування, але і країнах, що приймають.Необхідно відзначити і те, що уряди інших країн теж усе частіше стали розглядати ТНК як інструмент своєї національної політики, наприклад, у плані більш безпечного забезпечення своїх країн сировинними матеріалами. У ряді випадків при ослабленні американських ТНК їхнє місце займають японські й інші корпорації.Як вже було сказано вище, держава грає важливу роль у становленні національних міжнародних корпорацій, на зустрічах і консультаціях між керівниками розвинутих держав питання підтримки і стимулювання ТНК займають значне місце. Така практика одержала широке поширення насамперед  у відношеннях між країнами «великої сімки» (США, Японія, Англія, Франція, ФРН, Італія і Канада), глави держав і урядів котрих, починаючи з 1975 р., регулярно проводять зустрічі на найвищому рівні.

Міжнародно-правове регулювання  ТНК

Міжнародно-правове регулювання  діяльності ТНК як на регіональному, такі на універсальному рівні сьогодні ще далеке від бажаного, хоча вже  є міжнародно-правові документи, які використовуються для регулювання  діяльності ТНК.Щодо регіонального рівня, то до таких документів передусім слід віднести прийняту 21 червня 1976 p. Декларацію про міжнародні інвестиції і багатонаціональні підприємства. До Декларації додавався ще й такий документ, як Керівні принципи для багатонаціональних підприємств. Норми цього документа не мають імперативного обов'язкового характеру. Їх виконання є добровільною справою.До системи Керівних принципів ТНК належать: дотримання міжнародного права; підпорядкованість праву країни перебування; урахування політики цієї країни в галузі розвитку та права; співробітництво з країною перебування з виключенням практики підкупу та субсидій, а також обов'язкове невтручання у внутрішні справи.Важливу роль у регулюванні міжнародних правових відносин за участі ТНК відіграють країни Андської групи — субрегіонального торгово-економічного об'єднання, створеного в межах Латиноамериканської асоціації інтеграції. Андський пакт укладено у 1969 p. Болівією, Колумбією, Перу, Чилі (до 1976 p.) і Еквадором. Основними цілями групи цих країн є використання інтеграції для прискорення економічного розвитку країн-учасниць; сприяння поступовому перетворенню іноземних компаній в національні і змішані; врівноваження впливу Аргентини, Мексики і Бразилії в цій Асоціації. Країни — члени Андської групи виступають за розвиток торгово-економічного співробітництва, проти засилля іноземного капіталу в країнах регіону.В межах цієї групи країн-учасниць була створена Комісія Картахенської угоди, за рішенням якої виділяються багатонаціональні і транснаціональні підприємства. Багатонаціональні підприємства — це акціонерні підприємства, місце перебування та центр управління якими знаходяться в регіоні країн-учасниць. Контролюються вони ззовні.

Транснаціональні підприємства — це такі підприємства, центр управління якими знаходиться за межами регіону  країн Андського пакту, а їхня діяльність здійснюється в межах  цього регіону через дочірні  підприємства, відділення чи якісь  інші їх структурні ланки.У межах  країн цієї групи у 1970 p. був прийнятий і Кодекс іноземних інвестицій, який містить уніфіковані правила щодо здійснення діяльності іноземних інвесторів, зокрема і ТНК.Таким чином, міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК на регіональному рівні відіграє певну роль, але воно ще не спроможне захистити країни, особливо ті, які стали на шлях самостійного розвитку. Тому саме ці країни і висунули вимоги про встановлення нового міжнародного економічного порядку, в межах якого здійснювалося б правове регулювання діяльності ТНК. Уданому випадку йдеться про міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК універсального характеру.Як відомо, Хартія економічних прав та обов'язків (1974 p.) закріпила положення, спрямовані на обмеження діяльності ТНК. В 1974 p. були створені міжурядові комісії ООН з транснаціональних корпорацій і Центр по ТНК, які приступили до розробки проекту кодексу поведінки ТНК. Розпочала діяльність спеціальна "група 77" з вивчення та узагальнення матеріалів, що розкривають зміст, форми і методи діяльності ТНК. Були виявлені ТНК, які втручаються у внутрішні справи країн, де розташовані їхні філіали, і доведено, що вони намагаються поширювати на цих територіях дію законів тих країн, де знаходяться їхні центри управління. З метою ухилення від нагляду за їх діяльністю ТНК приховують дані про неї. Усе це, звичайно, вимагало відповідного втручання міжнародного співтовариства.Насамперед необхідно розробити і прийняти відповідні нормативні акти, спрямовані на міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК. Важливим кроком у цьому напрямі була розробка Кодексу поведінки ТНК. Уже при обговоренні окремих норм проекту цього документа визначилися дві позиції щодо їх формулювання. Дискусії розгорілися передусім з приводу визначення ТНК. Країни, що розвиваються, і соціалістичні країни запропонували визначення, суть якого полягає в наступному. ТНК — це підприємство, яке має свої відділення у двох і більше країнах незалежно від юридичної форми і галузі їх діяльності. Вона функціонує відповідно до визначеної системи прийняття рішення, яка дає змогу проводити узгоджену політичну і загальну стратегію через один або більше центрів з прийняття рішень.З точки зору західних країн у такому визначенні повинно бути вказано, що ТНК — це будь-яке державне, приватне або змішане підприємство. А це означає, що вони можуть бути створені в країнах з різною соціально-економічною системою, тобто ТНК мають універсальний характер. Якщо виходити з такої позиції, то немає потреби обмежувати діяльність ТНК, оскільки вона має в даному випадку загальносвітовий, універсальний характер і властива не лише капіталістичним країнам.Дискусії відбувалися з приводу інших питань, що стосувалися міжнародно-правового регулювання ТНК. Пропозиції західних країн здебільшого зводились не до того, щоб юридичне певною мірою обмежити діяльність ТНК, а навпаки — легалізувати їх, виробити зобов'язання країн, які приймають їхні структурні ланки (відділення, філіали), зокрема надати ТНК національний режим. Країни, шо розвиваються, вважали, що ТНК не повинні претендувати на преференційний режим або на відповідні стимули і пільги, які надаються національним підприємствам.

Це лише деякі приклади розбіжностей щодо проекту Кодексу  поведінки ТНК. Цей проект має 6 частин (І — преамбула і цілі; II —  визначення і сфера застосування; III — діяльність ТНК; А — загальні і політичні положення, Б —  економічні, фінансові і соціальні

положення, В — надання  гласності інформації; IV — режим ТНК; V — міжурядове співробітництво; VI — здійснення кодексу поведінки).

У проекті Кодексу сформульовані принципи діяльності ТНК, які мають прогресивний характер. До них, зокрема, належать такі:

повага суверенітету країн, в яких вони здійснюють свою діяльність;

підпорядкування законам цих країн;

врахування економічних  цілей і завдань політики, що проводиться  в цих країнах;

повага до соціально-культурних цілей, цінностей і традицій країн, в яких вони здійснюють свою діяльність;

невтручання у внутрішні  справи;

відмова займатися діяльністю політичного характеру;

утримання від практики корупції;

дотримання законів і  постанов, що стосуються обмеженої  ділової практики, утримання від  її застосування;

дотримання положень, що стосуються передачі технологій та охорони  навколишнього середовища.

Деякі принципи, що мають  важливе значення в регулюванні  діяльності ТНК, були предметом спеціального обговорення в ООН. Так, на 30-й її сесії була прийнята резолюція "Заходи проти корупції, що практикуються ТНК та іншими корпораціями, їх посередниками й іншими причетними до справи сторонами", в якій Генеральна Асамблея ООН суворо засудила злочини, пов'язані з протиправною практикою підкупу державних службовців країн місцеперебування ТНК з метою досягнення вигідних для неї рішень, всупереч економічним і національним інтересам цих країн.За дотриманням норм Кодексу повинна здійснювати нагляд спеціальна комісія ООН, а також Центр ООН по ТНК.

ВИСНОВОК

Хоча саме поняття ТНК  порівняно молоде (масове поширення  цієї форми міжнародної монополії  почалося лише з кінця 50-х рр.), наслідки їхньої діяльності не дозволяють обходити цю тему. Незважаючи на визначні досягнення, ріст ТНК практично не сповільнюється. Вони проникають у всі галузі економіки.

ТНК відображають такий стан світової економіки, у якому рух  капіталу і технологій набули високої  мобільності, саме діяльність ТНК сприяє перетворенню світу в єдине ціле, де його окремі частини стають функціонально  взаємозалежними, і, де виникають нові тенденції і закони розвитку.Завдяки своїй організаційній структурі ТНК міцно зміцнили свої позиції в системі світового господарства. ТНК, володіючи величезними капіталами, проникнули не тільки в економічне життя країн-партнерів, але й у політичне життя, підтримуючи ті або інші партії і спрямування.ТНК здійснюють економічну, фінансову, торгову, технологічну, а на новому етапі і політико-соціальну взаємодію між країнами. Діяльність ТНК принципово змінює картину світу, і тому без урахування цього ми не можемо вивчати процеси, що відбуваються в сучасних економічних відносинах.Існують різноманітні, суперечливі підходи щодо оцінки діяльності цих гігантських економічних корпорацій, що не приймають до уваги національні кордони. Проведене дослідження показує, що не можна оцінювати ТНК тільки негативно або позитивно. В кожному окремому випадку є свої переваги так і недоліки.

Позитивними рисами діяльності ТНК є:

1.Організація філій, дочірніх  компаній там, де вони «більш усього потрібні». Ріст зайнятості населення, наповнення ринку продукцією, необхідної споживачу, і т.д.

2. Збільшення податкових  надходжень до бюджетів країни, де розміщена філія ТНК.

3. Постійний прогрес діяльності  ТНК (ТНК витрачають на наукові  дослідження іноді більше коштів, ніж окремі держави.

Негативними рисами діяльності ТНК є:

1. ТНК, маючи сильний  вплив на економіку країни, може  в ряді випадків протидіяти  їй, відстоюючи свої інтереси.

2. Часто ТНК намагаються  «обійти» закони (приховування прибутків,  вивіз капіталу з однієї країни  в іншу тощо).

3. Встановлення монопольних  цін, що дозволяють отримувати  надприбутки за рахунок споживача.

4. Диктат лише власних  умов, не зважаючи на інтереси  держави, в якій перебувають.

В даний час щорічні  іноземні інвестиції ТНК значно перевищують  об’єми міждержавного кредитування. Завдяки своїм капіталовкладенням ТНК сьогодні є в кожній галузі світового господарства.

Світовий досвід підтверджує  життєвість і ефективність об'єднання  капіталу в рамках транснаціональних  корпорацій, що дозволяє прискорити оборот фінансових ресурсів, скоротити витрати  за рахунок розвитку усередині транснаціональних  корпорацій систем взаємозаліків і  платежів, збільшити частки ресурсів у грошовій формі і мобільність  перерозподілу, можливість підписання важливих договорів. Виникнення транснаціональних  корпорацій є не тільки закономірним кроком у розвитку міжнародних економічних  відносин, але і необхідним етапом реорганізації промислової структури.Незважаючи на це, існують думки, що ставлять під  сумнів доцільність створення транснаціональних  корпорацій. Проте, «практика - критерій істини», і на практиці транснаціональні корпорації безсумнівно довели своє право на існування. Тому потрібно сподіватися, що на тернистому шляху інтеграції економіки України у світову економіку а також у міжнародні економічні відносини, ТНК будуть відігравати роль каталізаторів подолання внутрішньої кризи і реалізації реформ у зовнішньоекономічній сфері.

2. Система форм організації валютно-кредитних відновин.

Валюта і гроші часом  уявляються як поняття ідентичні, хоча всередині країни частіше використовується термін "гроші", а термін "валюта" — зовні.

При вживанні поняття "гроші" питання про їх "націо¬нальність" практично не виникає, однак у  міжнародних трансакціях національна  належність валюти відіграє першо¬чергову  роль.

Термінологічна різниця  між грошима і валютою існує  і в багатьох мовах. Наприклад, monеу і currency — в англійській, geld і valjuta (wahrung) — у німецькій. Що стосується росій¬ського слова "деньги", то його можна вважати "приємною" спадщиною  татаро-монгольського іга. Український  термін "гривня" походить ще з  Київської Русі; термін "валюта", що має сьогодні міжнародне поширення, прийшов із Франції.

Випуск грошей тісно пов'язаний з національним сувере¬нітетом та символізує владу держави, що виражається в  її здатності примусити своїх  громадян приймати видрукувані державою гроші. Проте держава не може нав'язувати  свої гроші за межами своїх кордонів. Тому використання національних грошей у міжнародних розрахунках передбачає до¬мовленість сторін і пов'язане  з необхідністю обміну валют.Перетворюючись на валюту, гроші беруть на себе додатко¬ву функцію — стають товаром, продаються і купляються, мають ціну в грошових одиницях іншої країни. Звідси ви¬пливає, що валюта як грошовий товар повинна  мати не тільки внутрішнє, а й міжнародне визнання. В світовому співтова¬ристві  має бути довіра до валюти того чи іншого учасника міжнародних зв'язків, тобто  переконаність у тому, що її можна  обміняти на інші валюти. На практиці валюти вільно пере¬тинають кордони і повертаються назад.По суті справи тут криється сутність здібності національ¬них платіжних  засобів бути обміняними на іноземні гроші, властивість, яка гарантується, як правило, центральним бан¬ком  країни походження грошей.

З одного боку, якщо залишатися в рамках внутрішніх проблем, то виявляється, що операції з валютою являють  со¬бою складову частину грошово-кредитної  сфери, активно впливаючи на стан державного бюджету й економічного зро¬стання.

З другого боку, оскільки ізольованих національних еко¬номік  не існує, а національні господарства пов'язані між со¬бою ланцюгом взаємних зобов'язань, то в цьому плані  ва¬лютні відносини постають перед  нами як ключова форма міжнародних  економічних зв'язків. Товарообіг і  рух факторів виробництва, науково-технічне і гуманітарне співробітницт¬во, культурний обмін і туризм обслуговуються через валютні операції.

Найбільш простим визначенням  валюти є визнання такою банкнот, чеків, монет іноземних держав, між  тим як вітчиз¬няні гроші можуть стати валютою на зовнішніх ринках.

Отже, валюта, в широкому розумінні, означає грошову одиницю  будь-якої країни (долар, фунт стерлінгів, марка, франк тощо).

Поняття валюта використовують в таких значеннях:

• національна валюта —  грошова одиниця певної краї¬ни  або той чи інший її тип (золота, срібна, паперова);

• іноземна валюта — грошові  знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, виражені в іноземних  грошо¬вих одиницях і які використовуються в міжнародних розра¬хунках;

• міжнародна (регіональна) валюта — міжнародна або регіональна  грошова розрахункова одиниця, засіб  платежу:СДР* (спеціальні права запозичення), ЕКЮ**.

Міжнародні валютні відносини  — це сукупність валют¬но-грошових і розрахунково-кредитних зв'язків  у світогосподарській сфері, які  виникають у процесі взаємного  обміну результатами діяльності національних господарств.Міжнародні валютні відносини  складаються і розвивають¬ся  на основі експорту товарів, капіталів, робочої сили та но¬вітньої технології, спільного підприємництва. Основною цільо¬вою функцією цих відносин є забезпечення необхідних умов для  процесу відтворення у рамках світового господарства та обслуговування світогосподарських зв'язків. Сам процес міжнародних валютних розрахунків  належить до сфери роз¬поділу та обміну, проте разом з тим тісно  пов'язаний з про¬цесом відтворення  в сфері матеріального виробництва. При¬чому між процесом відтворення  і валютними відносинами існує  як прямий, так і зворотний зв'язок. Адже, з одного боку, розвиток процесу  відтворення виступає об'єктивною основою  валютних відносин, оскільки породжує експорт капіталу, міжнародний обмін  товарами та послугами, передачу техно¬логії  та ін. і відповідно визначає весь комплекс валютних відносин, що пов'язані з  міжнародним оборотом останніх. З  другого боку, хоча валютна сфера  — вторинна щодо сфери матеріального  виробництва, вона не лише пасивно відбиває перебіг виробничих процесів, а й  активно на них впливає.

Отже, міжнародні валютні  відносини — одна з головних складових  міжнародних економічних відносин. Найважливі¬шим елементом міжнародних  валютних відносин виступає валютна  система. Розрізняють національну  та світову валютні системи. Світова  валютна система розвивається на регіональному та глобально-світовому  рівнях. У свою чергу регіональні, світові та національні валютні  системи активно взаємодіють  між собою, утворюючи єдину цілісну  систему міжнародних валютних відносин.

Валютні відносини тісно  пов'язані з внутрішніми грошо¬вими відносинами. Тому еволюція міжнародних  валютних відносин у специфічному вигляді  повторює, як ми побачимо нижче, розвиток внутрішнього грошового обігу країн. Разом з тим валютні відносини  не виключають національного ха¬рактеру грошового механізму окремих  країн. У процесі по¬глиблення міжнародного поділу праці та розвитку економіч¬них зв'язків відбувається інтеграція систем національних грошових та світових валютних відносин і функціональні відмінності  між ними практично нівелюються.

Національна валютна система  — це форма організації економічних  відносин країни, за допомогою яких здійсню¬ються міжнародні розрахунки, утворюються та використову¬ються  валютні кошти держави. Основні  елементи національ¬ної валютної системи  визначаються національним законо¬давством.

Її структурними елементами є:

• національна валюта —  грошова одиниця країни;

• валютний паритет як основа валютного курсу;

• режим курсу національної валюти;

• організація валютного  ринку;

• національні органи, що обслуговують та регулюють ва¬лютні відносини країни;

• умови обміну національної валюти на золото та інші валюти — конвертованість  валюти.

Національна валютна система  є органічною частиною сис¬теми грошових відносин окремих держав. Її функціонуван¬ня  регулюється національним законодавством кожної краї¬ни. На основі такого законодавства  встановлюється механізм взаємодії  національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, рейтинг та регулювання  валютних курсів, форму¬вання та використання міжнародної ліквідності, золотова¬лютного запасу, кредитних ресурсів та ін. До складу націо¬нальних валютних систем входять відповідні інфраструк¬турні ланки — банківські та кредитно-фінансові  установи, біржі, спеціальні органи валютного  контролю, інші державні та приватні інститути.

Світова валютна система  — це форма організації міжнародних  валютних (грошових) відносин, що історично  склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це су¬купність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахун¬ковий оборот у рамках світового господарства.

Світова валютна система  включає ряд конструктивних елементів  — світовий грошовий товар, валютний курс, ва¬лютні ринки та міжнародні валютно-фінансові організації.Світовий грошовий товар є першим елементом  валют¬ної системи, виступає носієм міжнародних валютно-грошових відносин і приймається кожною країною  як еквівалент вивезеного з неї багатства. Історично першим міжнародним грошовим товаром було золото, пізніше в  міжнародних роз¬рахунках стали  використовувати кредитні гроші (векселі, банкноти, чеки та депозити). В 70-х роках  з'являються спе¬ціальні міжнародні та регіональні платіжні одиниці  — СДР та ЕКЮ.

Сукупність усіх платіжних  інструментів, які можуть бути використані  в міжнародних розрахунках, називають  міжна¬родною ліквідністю. Це золото, вільно оборотні валютні за¬паси  держав та міжнародні гроші.Другим елементом  світової валютної системи є валют¬ний  курс. Це мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Існу¬ють фіксовані (тверді) та плаваючі (гнучкі) валютні  курси. В основу фіксованого валютного  курсу покладено монетний паритет (ваговий вміст золота в національних грошових оди¬ницях), плаваючі валютні  курси не зв'язані з монетними  па¬ритетами, а визначаються через  зіставлення паритетів купі¬вельної спроможності валют, тобто оцінки в  національних грошах вартості однойменного "кошика" товарів.Третім елементом  світової валютної системи виступають валютні ринки. Першим таким ринком був ринок золота як грошового  товару, де золото продавалось на основі офіцій¬ної ціни, що була закріплена міжнародним  договором. Сьогодні ціна на золото складається  під впли¬вом попиту і пропозиції, а ринок золота функціонує як зви¬чайний товарний ринок.Розширення кредитних  відносин привело до необхідності формування власне валютних ринків, які існують  на основі розгалуженої системи банківських  взаємозв'язків провідних країн  розвинутої ринкової економіки та міжнародних  і ре¬гіональних валютно-фінансових установ. У своїх функціях продавця та покупця іноземної валюти, з  одного боку, та органів, які здійснюють розрахунки з закордонними контр¬агентами, — з другого, банки та інші валютно-фінансові  уста¬нови в своїй сукупності складають міжнародний валютний ринок. Поряд з ним функціонує євровалютний ринок, який виник на основі транснаціоналізації спеціальних  рахунків приватних банків провідних  країн світу.Четвертий елемент  світової валютної системи — це міжна¬родні валютно-фінансові організації: Міжнародний валют¬ний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції  і розвит¬ку (МБРР), який разом із своїми філіями — Міжнародною  фінансовою корпорацією (МФК), Міжнародною  асоціацією розвитку (МАР), Багатостороннім  агентством з гарантій інве¬стицій (БАГІ) та Міжнародним центром із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС) — створюють групу Світо¬вого банку, Банк міжнародних розрахунків  у Базелі, регіо¬нальні банки розвитку та ін.Світова валютна система  базується на функціональних формах світових грошей. Світовими називають  гроші, які обслуговують міжнародні економічні, політичні та культурні  відносини, а грошова операція, завдяки  якій в даній країні можна придбати платіжні засоби, що є дійсними і  можуть бути використані за кордоном, є операцією валютною.Еволюція функціональних форм світових грошей повто¬рює з  певним відставанням шлях розвитку національних грошей — від золотих до кредитних  грошей. Підтверджен¬ням цього є  той факт, що в умовах, коли золото виконувало всі функції грошей, грошова  і валютна системи — національна  і світова — були тотожні з  тією лише різницею, що монети, виходячи на світовий ринок, скидали, за висловом К. Марк¬са, "національні мундири" і приймались до оплати на вагу. Іншим  прикладом дії такої закономірності е базування світо¬вої валютної системи в XX ст. на одній або кількох  валютах провідних країн світу.

Головне завдання світової валютної системи полягає в ефективному  опосередкуванні платежів за експорт  і імпорт товарів, капіталу, послуг та інших видів міждержавної госпо¬дарської діяльності, створенні сприятливих  умов для розвитку виробництва та міжнародного поділу праці, забезпечення без-перебійного функціонування економічної  системи вільного підприємництва.

Через світову валютну  систему здійснюється перелив економічних  ресурсів з однієї країни в іншу або блокується цей процес, розширюється чи звужується ступінь національної самостійності країни, а також  переміщуються економічні труднощі (інфляція, безробіття) із одних країн  до інших.

Отже, світова валютна  система виступає однією з головних рушійних сил, які можуть або сприяти  розширенню міжна¬родних економічних  відносин, або, навпаки, — обмежувати їх інтенсивність. Тому розвиток міжнародних  економічних відносин значною мірою  залежить від характеру світової валютної системи і дієвості функціонування її інститутів.