Правове регулювання провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей у країнах Европейського Союзу

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОВАДЖЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З ВИПУСКУ ТА ПРОВЕДЕННЯ ЛОТЕРЕЙ У КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Рецензія

У рефераті на основі аналізу європейського законодавства виділяються основні типи правового регулювання лотерейної діяльності в європейських країнах, визначаються можливості запровадження оптимальної для України моделі лотерейного ринку з огляду на відсутність профільного закону у цій сфері.

Разом із тим, за своїм змістом  державні монополії у багатьох країнах  розрізняються. Найсуттєвіші їх відмінності  можна прослідкувати, виходячи саме із правового статусу операторів лотерей у фінансово-кредитній  системі кожної держави. Запозичення зарубіжного досвіду для вдосконалення вітчизняної моделі побудови лотерейного ринку відтак, на нашу думку, є досить слушним.

Ключові слова: правове регулювання, господарська діяльність з випуску  та проведення лотерей, лотерейне законодавство.

Вступ

Азартні ігри широко розповсюджені  в країнах Європи. Законодавство Європейського Союзу дозволяє проведення азартних ігор.

Гральний бізнес у всьому світі є одним із найприбутковіших видів господарської діяльності. Не останнє місце серед його різновидів займає лотерея, яка завдяки своїй масовості здатна акумулювати значні фінансові ресурси населення, перерозподіляючи їх залежно від цілей, поставлених перед організаторами гри. Саме цим, насамперед, зумовлена підвищена увага розвинутих держав Європи, яка прикута до належного нормативно-правового регулювання та контролю за гральним бізнесом, у тому числі за лотереєю. Розвинуті європейські країни ще в середині ХХ ст. дійшли висновку про необхідність монополізації лотерейного ринку та заборони діяльності на ньому будь-яких суб’єктів, крім держави (Австрія, Великобританія, Німеччина, Франція та ін.). Такий самий шлях організації та проведення лотерей обрали країни, які тільки ввійшли до складу Європейського Союзу, а ще недавно входили до складу СРСР або так званого соціалістичного табору - Латвія, Польща, Угорщина, Румунія.

Як свідчить практика, державні компанії або державні компанії-філії є найбільш підходящими для вирішення тих завдань, які виникають у результаті проведення лотерей і азартних ігор. Адже лише такими суб’єктами господарювання можуть бути досягнуті та дотримані вимоги до азартних ігор:

• обмежити (заборонити) експлуатацію властивої для людини пристрасті до азартних ігор;
• запобігти ризику шахрайства й інших протизаконних дій;
• гарантувати, що отримані (зібрані) кошти використовуються тільки на благодійні або інші доброчинні цілі (у тому числі організацію спортивних заходів).

Основне виправдання монополій  полягає не тільки в тому, що за допомогою лотерей збирають гроші на доброчинні цілі або для потреб держави. Державні лотереї організовуються з метою спрямування в певне русло пристрасті до азартних ігор, а також зменшують ризик обману та соціальних безладів.

Лотерейна діяльність у країнах  із розвиненою ринковою економікою та демократією має дуже важливе  соціально-економічне значення. З одного боку, лотерея є важливим джерелом поповнення державного бюджету та благодійних  фондів, діяльність яких спрямована на розвиток фізичної культури та спорту, підтримку інвалідів, дитячих закладів, культури та національного надбання, з іншого - цій грі притаманний  азарт, елемент людської психології, що може використовуватись у протиправних цілях. Саме тому органи державної влади більшості країн намагаються створювати організовані державні лотереї, що відволікають населення від участі в підпільних азартних іграх.

Мінімальною сумою для жителів країн ЄС, яку вони витрачають на купівлю лотереї, є сума 90 євро на рік. Причому, рекордсменом за цим показником у Європі є Греція – середньостатистичний грек витрачає на лотерею до 470 євро на рік.

При цьому украй важливо пам'ятати, що, купуючи лотерею, середній європеєць не стільки дає волю своєму азарту і жаданню легкої наживи, скільки віддає гроші на благодійні цілі. Зрештою, у всіх європейських країнах основною метою проведення лотерей є збір коштів на різні соціальні проекти і на підтримку спортивних заходів. Звичайно, самі оператори мають і чисто меркантильні інтереси, але вони все ж таки вторинні.

Найбільшої популярності лотереї досягли в країнах  з відносно низькими доходами населення  – у Латинській Америці, Південно-Східній Азії. Там, де люди живуть бідно, для лотерейників роздолля, вони користуються наївною вірою темпераментних і азартних південців у казку із щасливим кінцем.

За своїм змістом державні монополії у багатьох країнах  розрізняються. Найсуттєвіші їх відмінності  можна прослідкувати, виходячи саме із правового статусу операторів лотерей у фінансово-кредитній  системі кожної держави.

Правове регулювання господарської діяльності з випуску та проведення лотерей у країнах Європейського Союзу

Державні монополії у багатьох країнах розрізняються. Найсуттєвіші їх відмінності можна прослідкувати, виходячи саме із правового статусу операторів лотерей у фінансово-кредитній системі кожної держави.

Джерелами грального законодавства  в європейських країнах є: конституції, законодавчі акти, акти вищих органів  виконавчої влади, рішення місцевих органів влади. У федеративних країнах такий вид господарювання може регулюватися нормативно-правовими актами суб’єктів федерації. У державах англосаксонської правової сім’ї важливу роль відіграють рішення судів, судові прецеденти.

Правове регулювання відносин, пов’язаних із випуском та проведенням лотерей, безпосередньо в конституціях зарубіжних країн є дуже рідкісним явищем, адже вони виступають основою всього законодавства, у тому числі у сфері лотерей. Але такі випадки існують. Так, ст. 106 Конституції Швейцарії, прийнятої у 1999 р., цілковито присвячена регулюванню сфери грального бізнесу. Зокрема, у ч. 3 ст. 106 цього документа зазначено, що законодавство про азартні ігри та лотереї підлягає віданню Союзу. Конституційний кодекс Німеччини непрямо надає землям компетенцію видавати закони, що стосуються лотерей, та дозволяти їх проведення на своїх територіях. Землі, за попередньою згодою, мають також право на проведення спільних лотерей на відповідних адміністративно-територіальних одиницях. У переважній більшості країн конституції містять лише основи, а безпосереднє регулювання здійснюється законами. Залежно від предмета регулювання закони носять загальний або спеціальний характер. Закони загального характеру регламентують увесь комплекс відносин, пов’язаних із діяльністю з організації та проведення азартних ігор та (або) парі на території держави, вони встановлюють загальні правила регулювання. Як правило, такі закони встановлюють загальні правила ведення грального бізнесу, визначають мету та принципи регулювання.

Як правило, господарська діяльність із випуску та проведення лотерей  урегульована спеціальними законами, які деталізують основні положення конституцій і законів загального характеру у сфері азартних ігор.

В Англії порядок проведення лотерейної діяльності врегульований як законами, так і підзаконними актами. Проведення лотерей до 1994 року у Великобританії було взагалі заборонено. Акт від 1994 року дозволив проводити лотереї єдиному оператору, котрий визнається урядом кожні 5 років. 7 квітня 2005 р. парламент Великобританії прийняв новий закон «Про азартні ігри» [2]. Робота над ним тривала декілька років, до неї залучалися представники грального бізнесу, суспільства та держави. Цей закон детально регулює практично всі існуючі вияви азарту (тоталізатори, лотереї, казино, гральні автомати тощо), встановлює систему державних органів у сфері грального бізнесу, заходи з боротьби з ігроманією, захисту дітей тощо. Разом із тим у законі, в якому розглядається лотерея як вид діяльності, що підлягає ліцензуванню, зазначається, що участь у лотереї, яка є частиною Національної лотереї, вважається не азартною грою відповідно до цього закону (ст. 15). Таким чином, національна лотерея не підпадає під дію загального закону «Про азартні ігри» та регулюється окремим законодавством, зокрема, законом «Про національну лотерею» 1993 р., із змінами та доповненнями, внесеними законами у 1998 р. та 2005 р. Норми цього закону деталізуються в Положенні про Національну лотерею, затвердженому урядом країни у 1994 р., яке встановлює різноманітні заборони та обмеження стосовно продажу білетів лотерей, що є частиною Національної лотереї.

25 травня 1994 р. переможцем конкурсу  на отримання ліцензії на право організації та проведення Національної лотереї стала приватна компанія «Camelot». Вона перемогла в боротьбі за ліцензію, оскільки подана нею заявка передбачала найнижчі строки покриття операційних витрат та отримання прибутку, містила найпривабливіші перспективи отримання великих сум грошей, які будуть спрямовуватися на благодійність. Ліцензія на право проведення Національної лотереї видається на 7 років, за що справляється плата. Так, у 1994 р. вона становила 25 000 фунтів стерлінгів, у 2001 році - 70 000 фунтів стерлінгів.

«Camelot» є єдиною компанією, що має  право проводити національні  лотереї, акціонерами якої виступають лише приватні (недержавні) товариства з обмеженою відповідальністю. Зокрема, «Cadbury Schweppes plc» належить 26,67 % акцій, «De La Rue plc» - 26,67, «International Computers Limited plc (ICL)» - 20,00, «Racal Electronics plc» - 26,67 %. Національний інтерес і статус лотереї забезпечується розподілом доходу від продажу лотерей: 50 % розподіляється серед переможців лотереї (приблизно 4 000 000 фунтів стерлінгів щотижня); 28 спрямовується на доброчинність (щотижня компанія направляє гроші Фонду розповсюдження національної лотереї на шість благодійних цілей, які визначаються парламентом країни); 12 сплачується уряду як мито, податок та ПДВ; 5 направляється роздрібним розповсюджувачам лотерей як комісія (наприклад, за перші сім років проведення національної лотереї вони заробили 281,7 млн фунтів стерлінгів як комісію від продажу лотерей); 5 отримує «Camelot», при цьому чистий прибуток компанії становить лише 0,5 %.

У Німеччині, як і в більшості країн Європи, лотереї й азартні ігри є предметом державної монополії. Як правило, вона забезпечується державними компаніями або державними компаніями-філіями, які їх провадять.

У Федеральній структурі Німеччини, лотерейний суверенітет належить федеральним  землям, що визначено Конституційним кодексом країни. Відповідно до Федерального договору «Про лотереї в Німеччині», який набрав чинності 1 липня 2004 р., а також законів зе- мель-спонсорів «Про тото та лотереї», 16 різних, незалежних лотерейних компаній організовують і проводять лотереї й азартні ігри, які діють відповідно до різних правових положень (спонсорами є землі, які беруть участь у фінансуванні міжземельних лотерей). Сфера діяльності кожної лотерейної компанії обмежена територією однієї або декількох (за наявності договору) федеральних земель, на яких вона проводиться.

Незважаючи на федеративний устрій Німеччини, у країні діють дві національні лотереї. Перша («SKL») була заснована 10 вересня 1947 р. відповідно до державної угоди між землями Баварія, Вюртемберг Баден та Хессе. Друга («NKL Nordwestdeutsche Klassenlotte- rie») є державною лотереєю, яка спонсорується 10 землями (Берлін, Бранденбург, Бремен, Гамбург, Мекленбург-Ворпоммерн та ін.).

В Австрії організація та порядок проведення лотерейної діяльності врегульовані Федеральним законом від 29.11.1989 р. № 620, в якому зазначено, що право регулювання випуску та проведення лотерей належить Федеральному уряду, а діяльність така здійснюється на підставі ліцензії, яку видає Федеральне міністерство фінансів (розділ 1, ст. 1, § 14 закону). Правом запровадження лотерей у цій країні наділений лише один оператор, який отримав ліцензію, - Австрійські лотереї. Існуючі правові норми, що регулюють гральний сектор Австрії, перш за все спрямовані на захист гравців від надмірного поширення лотерейних продуктів і недобросовісних операторів. Слід зазначити, що надаючи ліцензію лише одному ліцензіату, федеральний уряд, який є монополістом, має можливість захистити громадський порядок та інтереси фіскальної політики.

Щоб зменшити небезпеку для гравців, які входять до категорії ризику, Австрійські лотереї встановили обмеження максимально можливої витраченої суми в розмірі 500 євро на тиждень, з метою запобігання будь-якої не- контрольованої пристрасті до азартних ігор, що проводяться через мережу Інтернет. Інтернет- ігри в Австрії доступні лише з 16 років.

Закон від 22 липня  1991 року [1] уповноважує Національну лотерею Бельгії на організацію публічних (масових) лотерей у суспільних інтересах на комерційних засадах. Національна лотерея є публічною установою категорії С, яка діє самостійно під наглядом міністра фінансів. Види лотерей, що проводяться установою, визначаються королівським декретом, що приймається за поданням міністра фінансів. Напрями використання прибутків від проведення лотерей визначаються також королівським декретом, за поданням міністра фінансів та за погодженням із Кабінетом Міністрів.

Національна лотерея керується  радою директорів, що складається  із 10 членів, які призначаються та звільняються королем за поданням (рекомендацією) міністра фінансів. Президент Національної лотереї повинен бути службовцем міністерства фінансів Бельгії, а інші члени Ради директорів – службовцями в інших державних установах або контрольованих державою громадських організаціях.

У структурі Національної лотереї передбачається також Керуючий комітет, що складається з 6 членів, нагляд за якими здійснюється Радою  директорів. Оперативним управлінням  оператора опікується генеральний  директор, який включається до Керуючого комітету. Генеральний директор бере участь у засіданнях Ради директорів із правом дорадчого голосу. Він представляє Національну лотерею у взаємовідносинах із будь-якими третіми особами без доручення. Нагляд за міністром фінансів у зазначеній сфері здійснює урядовий комісар, який призначається королем за поданням міністра. Комісар бере участь у засіданнях Ради директорів із правом дорадчого голосу.

Міністр фінансів Бельгії також здійснює нагляд за діяльністю Національної лотереї через трьох аудиторів, які призначаються на 6 років.

Згідно із Актом Данії „Про миттєві ігри, лотереї та ставки” ліцензія на проведення таких ігор видається одній особі терміном на 4 роки. Ліцензію від імені держави видає міністр фінансів Данії. Видання ліцензії потребує підтвердження Фінансового комітету Датського парламенту. На сьогодні ліцензію отримала компанія „Dansk Tipstjeneste”. Компанію було створено у 1948 році згідно із Актом про датські футбольні тоталізатори від  9 червня 1948 року. Держава володіє 80% статутного капіталу компанії. Решта 20% статутного капіталу компанії розподіляється у рівних долях між двома найбільшими спортивними федераціями Данії.

Dansk Tipstjeneste” керується  Радою директорів у складі 15 членів, із яких 5 призначаються державою, 5 членів є представниками спортивних  організацій і ще 5 – представниками  персоналу компанії. Голова Ради директорів призначається міністром фінансів Данії.

Кіпрська  модель побудови лотерейного ринку відрізняється від бельгійської. Ці відмінності зумовлюються, у першу чергу, особливостями побудови державного апарату республіки, а також, звичайно, формою правління.

На території Кіпру проводити лотереї може виключно "Кіпрська Урядова Лотерея". Директор цієї державної установи здійснює керівництво  "Кіпрською Урядовою Лотерею" під наглядом та "за порадами" Урядового лотерейного комітету, що призначається Кабінетом Міністрів Кіпру.

В Італії право на випуск та проведення лотерей має спеціально створена при міністерстві фінансів адміністрація – Amministrazione Autonoma dei Monopoli di Stato. Концесія на проведення лотерей від імені, за дорученням та в інтересах міністерства фінансів належить компанії Lottomatica – юридичній особі приватного права, створеній у формі акціонерного товариства.

Акції компанії належать таким  великим італійським компаніям, як Banca Nazionale del Lavoro (комерційний банк), Sogei (компанія з виробництва програмних продуктів), Olivetti тощо.

В Іспанії лотерея проводиться трьома операторами – Національним оператором, що належить державі, організацією сліпих та лотерейною організацією Каталонії.

У 1985 році законом було створено “Organismo Nacional de Loterнas y Apuestas del Estado”(ONLAE). Ця організація перебрала на себе функції колишньої національної лотереї та оператора футбольного тоталізатора, що існували в Іспанії до цього. ONLAE створює джерело публічних фінансів, які є частиною надходжень до державного бюджету. Компанія є самостійною юридичною особою, що діє у системі міністерства фінансів та економіки Іспанії. ONLAE організує ігри на всій території Іспанії.

Президент ONLAE є віце-секретарем з економіки та фінансів Іспанії. Він здійснює контроль за діяльністю оператора на найвищому рівні та затверджує загальний план діяльності компанії. Генеральний директор ONLAE призначається на посаду королівським декретом за поданням міністра економіки та фінансів та за погодженням із Кабінетом міністрів Іспанії.

У Каталонії (провінції Іспанії) лотерея проводиться “Entitat Autтnoma de Jocs I Apostes de la Generalitat” (E.A.J.A.) відповідно до закону 1986 року. E.A.J.A. є державним органом із правами комерційної установи. Її діяльністю керує генеральний директор та Рада директорів, що призначається урядом у встановленому порядку.

Ще одним оператором лотерей  в Іспанії є організація сліпих (ONCE), право на проведення лотерей  якій було надане після завершення громадянської війни в Іспанії генералом Франко. ONCE є повністю приватною структурою, що не залежить від держави. Обсяги коштів, що збираються оператором за рік перевищують 2 млрд. євро.

Досить цікавим є досвід організації лотерейного ринку  в Португалії. Лотереї в цій державі проводяться Santa Casa da Misericуrdia of Lisbon (SCML), яка набула статусу юридичної особи приватного права лише з 26 серпня 1991 року. З цього часу оператор, перебуваючи у власності держави може самостійно проводити лотереї для досягнення „соціальних цілей”. До цього часу,SCML проводив лотереї через ігровий департамент.

Усі прибутки від проведення лотерей у Португалії спрямовуються  на адресу міністерства фінансів Португалії, яке використовує кошти на соціальні цілі. Лотерея в Португалії підпадає під визначення „соціальної гри”, тобто гри, яка проводиться SCML та прибуток від якої використовується на реалізацію цілей держави. Проведення „соціальних ігор” здійснюється від імені держави.

Однією із найвдаліших  моделей побудови лотерейного ринку є французька модель.

Згідно із декретом від 9 листопада 1978 року компанія “La Fransaise des Jeux” одержала право організовувати та проводити масові азартні ігри на території держави. У доповнення до декрету, “La Franзaise des Jeux” підписала з державою угоду на 30 років. Угода встановлює особливі механізми та умови співпраці оператора з державою у сфері проведення лотерей.

“La Fransaise des Jeux” є акціонерним товариством з обмеженою відповідальністю (limited liability company) змішаної форми власності, в якому держава має більшість статутного капіталу (72%). Решта статутного капіталу розподіляється між працівниками (5%) та іншими акціонерами компанії (23%). Таким чином, компанія ідеально поєднує в собі риси комерційної структури, що може залучати інвестиції, оперувати ринковими механізмами тощо, та установи, наділеної правами монопольно проводити  в державі лотереї, від її імені та за дорученням. Отже, компанія одночасно керується нормами публічного та приватного права, тому є суб’єктом із подвійною правовою природою. При цьому, в компанії вдається реалізувати принципи демократизму управління, впровадження яких забезпечується через колегіальність органів управління.

Компанія керується Радою  директорів у складі 18 осіб, з яких 9 представляють державу, 6 – обираються працівниками компанії, 3 призначаються  зборами акціонерів. Таким чином, держава як безпосередньо, так і  через збори акціонерів одержує  повний контроль над діяльністю оператора.  І, нарешті, президент “La Franзaise des Jeux” призначається на посаду декретом президента Франції.

Джерелами лотерейного законодавства Франції є різноманітні за юридичною силою та часом прийняття нормативно-правові акти. Зокрема, ще Законом від 21.05.1836 р. встановлена заборона на проведення лотерей. На виконання цього Закону було прийнято низку підзаконних актів. Зокрема, Декрет від 09.11.1978 р. визначає основні умови організації та проведення лотерей, дозволених ст. 136 Закону від 31.05.1933 р. Останній акт є основним у сфері, що розглядається, та передбачає, що спільна компанія «La Francaise des Jeux» уповноважена на організацію і проведення лотерей. Держава має контрольний пакет акцій компанії та представників у Правлінні - міністра фінансів та міністра з економічних справ. Компанія підконтрольна державі з питань її фінансової і економічної діяльності. Метою регулювання є попередження злочинності; гарантування того, що гравці не будуть ошукані; попередження створення негативного соціального ефекту від надмірного поширення азартних ігор; недопущення організації та проведення лотерей комерційними організаціями та гарантування спрямування прибутків на публічні потреби. Як бачимо, у Франції ще на початку ХІХ ст. була встановлена державна монополія на організацію лотерей.

Отже, в економічно розвинутих країнах  Західної Європи національна лотерея  у більшості випадків є монополією держави або їй підконтрольна.

Розглянемо (для порівняння) правовий порядок здійснення лотерейної діяльності в країнах, які недавно ввійшли до складу Європейського Союзу, а до цього були «братами- республіками» у складі колишнього СРСР або входили до так званого соціалістичного табору. Так, порядок провадження господарської діяльності з випуску та організації лотерей у Польщі врегульований законом «Про лотереї та взаємні ставки» від 29.07.1992 р., який встановлює державну монополію на такі види лотерей, як проведення числових ігор, фінансових лотерей, відеолотерей і телебінго. У той самий час міністр фінансів країни має право видавати ліцензії на проведення лотерей за умови, що існує більше одного претендента (заявника), які відповідають встановленим законом вимогам. Такий дозвіл видається лише після публічного оголошення тендера на отримання права проведення лотереї, вимоги до якого встановлюються міністром фінансів і формулюються у відповідному нормативно-правовому акті. На сьогодні у Польщі існує дві компанії, які перебувають у державній власності та реалізують політику державної монополії у сфері лотерей, - «Totalizator Sportowy» (проводить числові та грошові лотереї) та «Polski Monopol Loteryjny» (проводить лише грошові лотереї).

Законодавство Угорщини також передбачає монополію на випуск та проведення лотерей. Проведенням лотерей у цій державі опікується компанія Szerencsejбtйk Rt., яка проводить випуск та проведення лотерей під наглядом Угорської Наглядової Ради. Саме Угорська Наглядова Рада надає дозвіл на проведення лотерей та/або тоталізаторів на термін від 1 до 5 років. При цьому від проведення кожної із лотерей  Угорська Наглядова Рада має одержати від оператора встановлену плату, як відсоток від загальних доходів, одержаних від лотереї, яка в подальшому розподіляється Радою на суспільно значимі цілі.

У Чехії азартні ігри врегульовані законом «Про лотереї та подібні ігри» (№ 202/1990) із змінами та доповненнями. Зокрема, в ньому зазначено, що лотереї можуть бути організовані лише суб’єктами, які відповідають встановленим у законі вимогам та отримали ліцензію Міністерства фінансів Чехії. При цьому, кількість суб’єктів, які можуть провадити таку діяльність, не обмежена.

Незважаючи на лояльну політику чеської держави щодо лотерей, законом встановлені заборони на організацію іноземних лотерей, у тому числі продаж іноземних квитків, на участь у лотереях за кордоном із сплатою ставки в інших країнах, а також організацію місцевих лотерей, якщо ставка сплачується за кордоном. Ці правила не поширюються на випадки, коли Міністерство фінансів Чехії надає окремий дозвіл на проведення подібної лотереї, але лише на паритетних засадах. Найбільшим оператором лотерей у Чехії є «SAZKA», заснована деякими спортивними союзами та організаціями.

У Чехії Акт „Про лотереї та подібні ігри” встановлює наступні умови одержання ліцензії на проведення лотерей:

• оператор є акціонерним товариством із зареєстрованим сплаченим капіталом в обсязі 100 мільйонів чеських крон;
• оператор не порушує „публічний порядок”;
• власність оператора, включаючи технічні засоби, є застрахованою;
• визначена частка доходів оператора спрямовується на соціальні (публічні) цілі.

У Латвії відповідно до розділу 21 глави 4 «Закону республіки Латвії про лотереї та азартні ігри» організація національних лотерей є державною монополією. Щоб організувати лотерею або інші азартні ігри необхідно отримати ліцензію, яку видає Наглядова інспекція по лотереям та азартним іграм, що є структурним підрозділом Міністерства фінансів. Ліцензії видаються лише підприємствам, зареєстрованим у Реєстрі підприємств Латвії. При цьому частка іноземних інвесторів (крім інвесторів країн - членів Європейського Союзу) у статутному капіталі не повинна перевищувати 49 %.

Ліцензії на проведення лотерей  видаються на невизначений строк, крім миттєвих лотерей, де строк дії ліцензії обмежений. «Latvijas Loto» - єдина державна лотерейна компанія, що має монопольні права на організацію державних лотерей у Латвії.

Дещо інша ситуація щодо лотерей  склалась у Литві. Там основним мотивом запровадження лотерей була підтримка Олімпійського руху та спорту країни. На сьогодні близько 90 % спортивного бюджету Литви припадає на надходження від проведення лотерей.

Загальна заборона організації  й участі в лотереї без відповідної  ліцензії закріплена законом «Про лотереї», який набув чинності з 1 січня 2004 р. Ліцензії на проведення лотерей видаються  Національною гральною комісією. Правила провадження такої діяльності закріплені в «Ліцензійних умовах проведення лотерей» від 09.12.2003 р. Без ліцензії дозволено проводити лише комерційні лотереї з розіграшами призів. З моменту набрання чинності законом «Про лотереї» в країні діє три національні лотереї, що проводяться приватною компанією, в якій понад 50% акцій належить державі в особі Національного олімпійського комітету Литви, а на ринку лотерей працюють три оператора: «Olifeja», якому належить 90 % ринку, «Zalgirio lotto» - 8 % і «Fortuna Baltica» - 2 %.

Для одержання ліцензії на проведення лотерей в Литві є  необхідним додержання наступних умов:

• оператор має бути резидентом Литви;
• зареєстрований та сплачений капітал оператора не може бути меншим за 500 тис. литовських литів;
• керівництво лотерейної компанії повинно бути перевірено Службою безпеки Литви, поліцією, департаментом із протидії фінансовій злочинності та Службою із спеціальних розслідувань.
• проведення лотерей має бути виключним видом діяльності оператора;
• сплата плати за видачу ліцензії.

Ліцензія на випуск та проведення лотерей не обмежується строком  дії та не підлягає передачі третім особам.

Проведення лотерей в Угорщині відноситься до обмежених видів діяльності, регламентується законом XXXIV/1991 «Про організацію лотерей» та постановою Міністерства фінансів (PM) № 25/1991 (X.16.) «Про забезпечення виконання умов ліцензування, провадження та контролю за лотереями». Відповідно до закону «Про організацію лотерей» остання може проводитися державними компаніями із 100-відсотковим державним капіталом (Державний оператор лотерей) та/або тими, у яких державі належить більше 50 % її статутного фонду. Державною монополією на організацію лотерей наділена компанія «Szerencsejatek Rt.», діяльність якої контролює Контрольне бюро Угорщини.