Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Причини, чинники та передумови міграції в Україні

План

Причини, чинники та передумови міграції в Україні
Сучасна ситуація на ринку праці в Україні, що є передумовою до зовнішніх міграційних процесів
Позитивні та негативні аспекти та наслідки міграції

Вступ

Сучасний світ постає сьогодні як складне полісистемне утворення, що динамічно розвивається. Глобалізація призвела до активізації всіх форм міжнародної взаємодії і зокрема поставила на новий щабель таку форму як міграція робочої сили, яка виступає важливою складовою міжнародних економічних відносин. Не тільки продукти праці (товари і послуги) характеризуються високим рівнем міжнародної мобільності. Фактори виробництва (праця і капітал) також переміщуються з країни в країну. Згідно з законом Б. Оліна міжнародний рух товарів і факторів виробництва можуть заміщати один одного. Країна, яка в надлишку забезпечена працею, може або експортувати працеємні товари, або її громадяни можуть самі виїжджати за кордон і там працювати.

Для ринку праці України на сучасному етапі розвитку характерними особливостями залишаються: згортання сфери прикладання праці; низький рівень заробітної плати в державному секторі економіки; високий рівень безробіття, особливо прихованого; низька ефективність державної політики щодо підтримки самозайнятості та малого підприємництва; а також природно-економічні, політичні та інші чинники, котрі не дозволяють повним обсягом створювати сприятливі умови щодо залучення інвестицій для працевлаштування в праценадлишкових регіонах. За таких умов активізувалися процеси трудової міграції, зокрема міждержавної.

Причини, чинники та передумови міграції в Україні

Міжнародна міграція набула особливої актуальності з кінця 80-х – початку 90-х рр. ХХ ст. Пояснюється це, передусім, її глобальними масштабами, регіональним характером вияву та щільним взаємозв’язком сучасної міграції з інтеграційними процесами. Нині міжнародна міграція вийшла зі стану епізодичного хвилеподібного розвитку і набула постійних та багатоманітних форм.

На сучасному етапі розвитку суспільства значно збільшилися міграційні потоки робочої сили, що перетворилося на світову проблему. На початку 1990-х рр. у Європі перебувало близько 2 млн нелегалів, у США – 6 млн (а за деякими джерелами – 13 млн), у Японії – менше 300 тис., у Малайзії

– близько 500 тис., у Росії – від 500 тис. до 1 млн, в Україні – до 100 тис. Рушійною силою міграції є боротьба особистості за власне самоствердження в житті, що гарантується, захищається та охороняється міжнародним правом. Тому цілком зрозумілими є принципи, що забезпечують права та свободи мігрантів, які визначено у Загальній декларації прав людини (1948 р.), Міжнародному пакті про громадські й політичні права (1966 р.), Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1966 р.), Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод (1950 р.) тощо.

Основні засади міграційної політики України визначено Указом Президента України „Про заходи щодо посилення боротьби з незаконною міграцією” від 18 січня 2001 р. № 22. Цим Указом установлено, що одним з основних напрямів міграційної політики України є вдосконалення роботи щодо запобігання та припинення незаконної міграції іноземців та осіб без громадянства в Україну і через її територію.

У більшості країн, до яких належить і Україна, міграція має двоякий характер: з одного боку, до нас щороку приїздить мінімум сім тисяч вихідців із інших країн, з іншого – щороку кілька тисяч українців стають мігрантами в країнах Європи та США.

Основні потоки міграцій здійснюються переважно особами працездатного віку, які, виконуючи некваліфіковану роботу за кордоном, частково втрачають свою основну кваліфікацію та професійні навички. Нелегальне працевлаштування основної маси заробітчан характеризується відсутністю правового захисту з боку держави, у якій вони перебувають. Наслідком є загроза депортації, негарантованість отриманих зароблених грошей, неможливість у використанні кваліфікованої медичної допомоги. Деякі люди не можуть повернутися до звичного ритму життя вдома через

розлади здоров’я, поповнюючи ряди непрацездатних.

Процес переходу України на ринковий шлях розвитку супроводжується не лише великою кількістю політичних та соціально-економічних змін, а й глибокою демографічною кризою, однією з першопричин якої є зовнішня міграція населення. За різними оцінками експертів, поза межами України на сьогоднішній день знаходиться від 2,5 до 5 млн. осіб працездатного віку. Масовий виїзд громадян України за кордон, особливо жінок, супроводжується зниженням показників народжуваності, підвищенням захворюваності внаслідок виснажливої праці на чужині, почастішанням випадків настання передчасної смерті мігрантів. За таких умов виникає потреба у глибинному дослідженні чинників, які спричиняють зовнішню трудову міграцію населення України.

Працівник-мігрант – особа, яка мігрує з однієї країни до іншої з наміром отримати роботу інакше, ніж за власний рахунок (1949 р. Конвенція № 49 Міжнародної організації праці).

В Європейській конвенції про правовий статус працівників-мігрантів (1977 р.) закріплено правовий аспект становища іноземних працівників. Відповідно до зазначеного документу, працівник мігрант – це громадянин однієї з країн, якому дозволено іншою країною проживати на її території для виконання оплачуваної роботи. Конвенція також містить визначення сезонних трудових-магрантів. Сезонний трудовий мігрант – особа, яка будучи громадянином однієї країни, займається на території іншої країни діяльністю, що залежить від пори року, на основі контракту на певний термін або виконання конкретної роботи. Конвенція підписана Україною у 2004 р., ратифікована Верховною Радою України у 2007 р., отже норми Конвенції стали частиною національного законодавства.

Трудова міграція – це пересування людей з однієї країни до іншої з наміром отримати роботу (Міжнародна організація з міграції, глосарій).

Найширше визначення і перелік різних категорій працівників-мігрантів містить Міжнародна конвенція про захист прав усіх працівників-мігрантів та членів їхніх сімей. Зазначена конвенція прийнята ООН у 1990 р., чинності набула у 2003 р.

Відповідно до конвенції ООН, працівник-мігрант – це особа, яка буде займатися, займається або займалася оплачуваною діяльністю у державі, громадянином якої вона не є.

Англійським вченим Ернестом Равенштайном, який одним із перших почав досліджувати міграційні процеси, була розроблена теорія факторів «притягування-виштовхування».

Провівши аналіз результатів перепису населення в Англії та Уельсі ним було сформульовано у 1889 р. «Закони міграції населення». У своєму дослідженні він пояснював міграцію населення дією чинників «притягування-виштовхування»:несприятливі умови на одній території (безробіття, надмірні податки, жорстке законодавство тощо) «виштовхують» людей із місця проживання, а сприятливі умови на інших територіях «притягують» їх. Всі чинники, які бумовлюють міграцію, вчений поділив на внутрішні (чинники виштовхування) та зовнішні (чинники протягування). Відповідно до законів Равеншштайна, основна причина міграції полягає в наступному:

кращих економічних умовах в іншій місцевості;
масштаби міграції скорочуються із збільшенням відстані;
міграція частіше відбувається у декілька етапів;
міграція населення є двосторонньою;
мобільність людей визначається їх особистісними характеристиками (стать, вік, приналежність до певного соціального прошарку тощо).

Теорія факторів «протягування-виштовхування» була покладена в основу інших, більш пізніх теорій міграції – неокласичної економічної теорії 91962-1969 рр.), теорії сегментованого ринку (1979 р.) та теорії глобальних систем (1988 р.).

Аналіз наукових публікацій вітчизняних вчених, присвячених проблемам міграції населення, дозволяє всі фактори притягання та виштовхування умовно розподілити на п’ять груп: економічні, соціальні, культурні, політичні та екологічні.

До економічних чинників у першу чергу слід віднести рівень заробітної плати, якість життя, рівень безробіття, рівень розвитку економіки та тип податкової системи.

Слід відзначити, що найбільш впливовим чинником, що спонукає населення до міграції, є рівень заробітної плати. Низькі розміри заробітної плати в Україні ставлять частину населення намежу виживання (особливо якщо мова йде про неповну сім’ю, пенсіонерів, інвалідів). В Україні середньомісячна заробітна плата в січні 2011 р. становила 2 тис. 297 грн. (найвищий рівень: у м. Києві – 3 тис. 453 грн.; Донецькій області – 2 тис. 688 грн., Дніпропетровській – 2 тис. 461 грн., найнижчий рівень: в Тернопільській області – 1 тис. 610 грн., Чернігівській – 1 тис. 703 грн., Чернівецькій – 1 тис. 707 грн.)
Наступним чинником, який спонукає населення до трудової міграції є високий рівень безробіття. В Україні на 10 робочих місць претендує 83 людини (на 1 січня 2010 року – 82 людини).

В Україні в січні 2012 р. рівень безробіття зріс на 0,1 в.п. - до 1,9%. Про це повідомляє Державна служба статистики (Держстат).

За даними Держстату, на 1 лютого 2012 р. в Державній службі зайнятості було зареєстровано 520,9 тис. безробітних (482,8 тис. у грудні), з них 398,4 тис. (365,3 у грудні) тис. отримують допомогу з безробіття. Середній розмір допомоги на одного безробітного становив 917 грн (845 грн в грудні 2011 р.).
Безробіття міського населення склало 286,2 тис. осіб, сільського - 234,7 тис.
За підсумками 2011 р. рівень безробіття в Україні знизився на 0,2 в.п. - до 1,8%. Найвище безробіття в Україні в минулому році було зареєстровано в лютому. Тоді статус безробітного мали 616,7 тис. осіб, або 2,2% українців. Рівень безробіття став знижуватися з квітня і досяг мінімуму в жовтні. Тоді безробітними в Україні були "всього" 378,9 тис. осіб, що становило близько 1,4% від усього населення працездатного віку.
Водночас експерти кажуть, що реальне безробіття - значно вище. За підрахунками Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, зроблених на базі методології Міжнародної організації праці, реальний рівень безробіття на кінець 2010 ріку становив 8,1-8,3%.

Рівень безробіття за методологією МОП (у середньому на 2010 р.): 8% робочої сили. Рівень безробіття зріс із 6,8% у 2006 р. до 8,1% у 2010 р. У 2010 р. 545 000 українських громадян було зареєстровано безробітними. Якби працевлаштування за кордоном було б неможливим, то рівень безробіття в Україні в 2008 р., за певними оцінками, зріс би у 1,5 разу5. Імміграція може розглядатися як вагома альтернатива для зменшення тиску на місцевому ринку праці.

Різниця у доходах мігрантів і немігрантів: середня заробітна плата мігрантів за кордоном у 2008 р. становила 820 дол. США, що було майже утричі вище, ніж середня заробітна плата в Україні (281 дол. США). Основними спонукаючими чинниками до міграції українських заробітчан є підвищення рівня їхнього життя і перспективи підвищення заробітної плати (понад 56%); тоді як безробіття є незначним фактором (менше 7%). Однак різниця в доходах не є єдиним мотиваційним чинником для міграції; процес прийняття рішень включає в себе такі некомерційні змінні, як соціальні переваги та культурні цінності.

Статистичні дані доводять, що найбільший відтік мігрантів відбувається саме з тих областей України, в яких зареєстровано найвищі рівні безробіття (Рівненська, Житомирської, Сумська, Тернопільської, Вінницька, Чернігівська, Житомирська та Кіровоградська).

(понад 56%); тоді як безробіття є незначним фактором (менше 7%). Однак різниця в доходах не є єдиним мотиваційним чинником для міграції; процес прийняття рішень включає в себе такі некомерційні змінні, як соціальні переваги та культурні цінності.

На зростання масштабів міграції населення з України впливає також і економічна нестабільність. Невпевненість у майбутньому спонукає працездатне населення до пошуку більш стабільних джерел доходу за кордоном. До соціальних чинників, які спричиняють міграцію населення, можна віднести неналежні умови праці, відсутність можливостей до професійної самореалізації , неналежна якість системи освіти тощо.
Неналежні умови праці спонукають працівників шукати кращі варіанти за кордоном. Особливо чутливими до зазначеного фактора є лікарі, вчителі, науковці тощо.

Важливим чинником, що пожвавлює труду міграцію української молоді є бажання отримати високоякісну освіту у зарубіжних навчальних закладах, що у майбутньому дозволить підвищити рівень конкурентоспроможності на ринку праці. Найбільш популярними країнами для навчання серед вітчизняних студентів на сьогоднішній день є США, Німеччина, Франція і Польща.

До основних культурних чинників, що сприяють зростанню міграційних потоків населення, слід віднести етичну і расову приналежність, свободу віросповідання.
Вплив на міграційні процеси мають також політичні і екологічні чинники. До політичних чинників можна віднести ступінь розвитку демократії й країні, стабільність політичної системи поширеність корупції тощо. До екологічних чинників – екологічну ситуацію в країні (наявність доступу до чистої питної води, високоякісної їжі тощо).

Узагальнюючи можна зазначити, що до основних причини існування міжнародної

трудової міграції можна віднести:

а) з боку країни, з якої йде міграція:

велика густота населення;
масове безробіття;
низький життєвий рівень і незадовільний рівень заробітної плати;
виробнича необхідність (для спеціалістів, що працюють у слаборозвинених країнах).

б) з боку країн, які приймають міграцію:

потреба у додатковій висококваліфікованій робочій силі;
потреба у додатковій дешевій робочій силі;
порівняно висока зарплата.

З метою оцінювання масштабів, поширеності та географічної спрямованості потоків зовнішніх трудових міграцій, соціально-демографічного складу мігрантів та характеристик їх зайнятості у 2008 р. Українським центром соціальних реформ за участю Державного комітету статистики в Україні, за фінансової і технічної підтримки Фонду Арсенія Яценюка, було проведено перше загальнонаціональне вибіркове обстеження населення (домогосподарств) з питань трудової міграції. Для пілотного обстеження було обрано наступні області: Вінницька (кордон з Молдовою та вихід на Румунію через Одеську та Чернівецьку області); Волинська (кордон з Польщею та Білоруссю); Донецька (кордон з Російською Федерацією); Житомирська (кордон з Білоруссю);

Закарпатська (кордон з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією); Івано-Франківська (кордон з Румунією та вихід на Польщу, Словаччину, Угорщину через сусідню Закарпатську область); Луганська (кордон з Російською Федерацією); Львівська (кордон з Польщею та вихід на Румунію, Словаччину, Угорщину через сусідню Закарпатську область); Одеська (кордон з Молдовою, Румунією); Рівненська (кордон з Білоруссю та вихід на Польщу через сусідню Волинську та Львівську області); Тернопільська (безпосередньо не обмежена державним кордоном, але межує з Чернівецькою прикордонною областю); Чернівецька (кордон з Молдовою, Румунією); Чернігівська (кордон з Білоруссю, Російською Федерацією).

Під час цього дослідження було опитано 48 тис. осіб працездатного віку – представників 22 тис. домогосподарств регіонів країни. За результатами проведеного дослідження визначено, що 48,4% від загальної кількості заробітчан перебували в Російській Федерації і майже стільки ж у країнах Європейського Союзу (в Італії – 13,4%; Чехії – 12,8%, Польщі – 7,4%; Іспанії – 3,9% та Португалії – 3,0%).

2. Сучасна ситуація на ринку праці в Україні, що є передумовою до зовнішніх міграційних процесів.

Україна зайняла п’яте місце в світі за кількістю трудових мігрантів після Мексики (11,9 млн. мігрантів), Індії (11,4 млн. мігрантів), Росії (11,1 млн. мігрантів), Китаю, (8,3 млн. мігрантів).

На заробітки з країни виїхало 6,6 млн. громадян України. Це майже 15 % від загальної кількості населення країни. Найбільше українських мігрантів у Росії, Італії, Португалії, Іспанії, Чехії, Польщі та США. Україна втрачає не тільки потенційних робітників, але й дипломованих спеціалістів. Зараз за кордоном працює 3,5 % від загальної кількості українців, які мають вищу освіту.

За розрахунками науковців, міграційний коридор «Україна – Росія» займає третє місце після коридорів «Мексика – США» та «Росія – Україна». До Росії з України виїхало 3,6 млн. осіб, а в зворотному напрямку – 3,7 млн. осіб.

За 1989-2000 роки пострадянський простір а межах етнічної еміграції, залишило близько 1,4 млн. євреїв разом з родичами – не євреями. З них 887,5 тис., або 63 %, емігрували до Ізраїлю. 32 % мігрантів виїхало саме з України.

Для кількісної оцінки міжнародного переміщення робочої сили використовуються показники, які фіксуються в платіжному балансі країни і виступають частиною балансу поточних операцій та класифікуються за такими статтями:

– трудовий дохід, тобто виплати зайнятим, заробітна плата, отримані приватними особами нерезидентами за роботу, яку вони виконали для резидентів, їх частка складає близько 31 %;

– переміщення мігрантів – оціночний грошовий еквівалент вартості майна мігрантів, яке вони завозять, переміщуючись з країни в країну. Доля цієї групи становить 7%;

– перекази працівників – грошові перекази та пересилка товарів мігрантами своїм родичам, які залишились на батьківщині. Дана стаття є найбільшою і становить 62 %.

Домінуючими видами економічної діяльності серед українських трудових мігрантів є будівництво, найпоширеніше серед чоловіків, і домашній догляд, що переважає серед жінок. За оцінками, приблизно одна чверть усіх мігрантів, що працюють за кордоном, мають неврегульований статус. Якщо точніше: 54% будівництво, 17% домашній догляд, 9% оптова і роздрібна торгівля, 9% сільськогосподарський сектор, 5% інші види робіт.

Міжнародна міграція робочої сили залежить від ряду причин, проте головною є диференціація економічних умов життя. Міграція трудових ресурсів відбувається в напрямку тих країн та регіонів, де очікувані заробітки найвищі. Серед інших причин міграції доцільно виділити наступні.

1. Зростання населення світу. В 2010 р. населення Землі становило 6,89 млрд. осіб. Темпи зростання чисельності є високими. По країнам населення розміщене нерівномірно. На 7 % суші проживає 70 % населення. Найбільше його сконцентровано в Азії – близько 60 % населення світу, в Африці 11 %, в Західній Європі 10 %, в Латинській Америці 8 %, в країнах СНД та Балтії 5,5 %, в Північній Америці 5 %, Австралії та Океанії 0,5%. Зростання населення призводить до загострення проблем працевлаштування і відповідно дає поштовх міграції.

2. Нерівномірність економічного та соціально-політичного розвитку світу. В умовах глобалізації збільшується нерівномірність і суперечливість світового розвитку. Відбувається непропорційний розподіл соціально-економічних вигід і витрат. Сформувався потужний центр міжнародної економіки, який складається з трьох зон – Північної Америки, Західної Європи і Японії, та периферія, яка виступає джерелом дешевої сировини, робочої сили, ринком збуту продукції. Україна сьогодні займає 164 місце в рейтингу економічних свобод серед 179 країн світу, і відповідно це також є однією з причин масової міграції робочої сили з країни.

3. Науково-технічна революція, як корінне якісне перетворення продуктивних сил, почалась в середині XX ст. і стала потужним поштовхом до міграції. В цей час відбувся якісний стрибок у структурі і динаміці розвитку продуктивних сил, пройшла корінна перебудова технічних основ матеріального виробництва на основі перетворення науки в провідний чинник виробництва, в результаті якого відбувається трансформація індустріального суспільства в постіндустріальне. Виникає особливий сегмент міграції – міграція наукової еліти. Завдяки високоінтелектуальним мігрантам країни змогли створити свою наукову базу для подальшого розвитку.

4. Проблеми пов’язані з розвитком людини. Вони охоплюють проблеми пристосування людини до тих умов, в яких вона живе і які змінюються під впливом науково-технічного прогресу. Основною цінністю України, як і будь-якої іншої цивілізованої демократичної країни, визнано розвиток людини, тому треба створити умови по формуванню майбутнього країни, яка служить людям і допомагає кожному розкрити свою суть, реалізуватися, створити своє власне майбутнє у гармонії з собою і світом не на чужині, а у своїй державі.

Опитування працівників-мігрантів дає можливість встановити ієрархію мотивів, які зумовлюють поїздки за кордон:

заробіток з метою поліпшення житлових умов (придбання квартири чи будівництво власного будинку), придбання машини або інших дорогих товарів тривалого вжитку;
заробіток з метою задоволення поточних життєвих потреб – придбання необхідних товарів повсякденного вжитку (одягу тощо), харчування;
заробіток з метою накопичення коштів для оплати навчання дітей у вищих навчальних закладах;
накопичення стартового капіталу для створення власного бізнесу або розвитку вже існуючого власного бізнесу;
мотиви нематеріального характеру – побачити світ, здобути певні трудові навички, поліпшити знання мови тощо.

3. Позитивні та негативні аспекти та наслідки міграції.

Трудова міграція має як негативні, так і позитивні наслідки.

Негативні наслідки міграції:

Депопуляція населення. Відповідно до даних офіційного перепису населення, в Україні налічується близько 48 млн. громадян, включно із тими, які перебувають на заробітках за кордоном, адже цифра 6-7 млн. – неофіційна, про цих людей ніде у звітах перепису не зазначено, що вони фактично відсутні на території держави. За тими ж офіційними даними, майже половина населення держави належить до категорії непрацездатних (інваліди, пенсіонери, неповнолітні). Звівши ці дані докупи отримаємо невеселу картину, близьку до демографічної катастрофи.

Трудові мігранти – це переважно особи віком від 20 до 45 років, з вищою та середньо- спеціальною освітою, значна частина з яких виїжджає на заробітки практично нелегально. Цікавим є той факт, що лише незначна частина трудових мігрантів до виїзду були безробітними. Ще однією цікавою рисою української міграції до Західної Європи (а саме західноєвропейські країни ЄС залишаються основними за кількістю трудових мігрантів з України) є своєрідний «гендерний розподіл». Так, зокрема, в Італії працюють переважно жінки, в Португалії та Іспанії – здебільшого чоловіки-українці. Це пояснюється вибірковістю попиту на відповідну робочу силу у цих країнах.

Соціальне сирітство або проблема ще одного втраченого покоління

Це явище є і буде невід’ємним атрибутом трудової міграції. Більшість трудових мігрантів мають від однієї до трьох дітей, діти залишаються на когось одного з батьків, на старше покоління, сусідів чи й просто на самих себе.

Опитування, проведене серед старшокласників однієї з київських середніх шкіл, дало вражаючі результати: 86% респондентів не бачить свого майбутнього в Україні, а 65% випускників націлені на негайний виїзд за кордон, причому будь-яким способом. Іншими словами – формується наступне покоління трудових мігрантів.

Злочинність і корупція. Розвиток бізнесу на нелегальній міграції за прибутковістю і масштабами поступається хіба що торгівлі нафтою та зброєю. Проте він вигідно відрізняється від них тим, що довести вину вкрай важко, а у випадку стовідсоткового доведення і передачі справи в суд, вирок звинуваченій стороні просто сміхотворний – 3-4 роки загального режиму, які можуть бути фактично замінені на випробувальний термін виправних робіт з наступною амністією. Тому бізнес інтенсивно розвивається, залучаючи зарубіжних партнерів та організовуючи цілі міжнародні синдикати із налагодженою системою «каналів», «вікон» і т.д. Спокуса нелегально виїхати за кордон і обіцянка стабільної роботи і відносно високої платні формує необхідний рівень попиту.
Це є однією з найболючіших і найпринизливіших проблем науково-технічного прогресу і належного стану безпеки нації. Відповідним установам, службам та розвинутим транснаціональним корпораціям ще за часів існування Союзу було добре відомо, що найвищий у світовому вимірі рівень підготовки спеціалістів в окремих галузях фундаментальної та прикладної науки – не просто плід комуністичної пропаганди. Тому у перші роки після завершення «холодної війни», скориставшись недосконалістю законодавства, покликаного захистити і зберегти інтелектуальний потенціал нації, а також затяжною економічною кризою, західні (а нерідко й російські) наукові та комерційні установи навперебій, гуртом і вроздріб буквально скуповували висококласних фахівців. Довготривалі стажування та контракти поступово переростали у право на постійне проживання, а в окремих випадках – і в отримання громадянства країни перебування.
Політичний аспект. Трудові мігранти, насамперед нелегальні, в умовах нинішньої української політичної дійсності стають зручним об’єктом політичних маніпуляцій. Насамперед це проявляється в час всенародних волевиявлень, тобто виборів і референдумів, у «просуванні» потрібних владі рішень чи кандидатів. Формальне право взяти участь у виборах на території української дипломатичної установи в країні перебування має кожен, хто досяг віку 18 років і легально перетнув кордон. Щодо нелегальних трудових мігрантів, то страх перед розкриттям нелегального статусу їх перебування та наступною депортацією виявляється значно логічнішим і звваженішим способом дії, ніж виконання громадянського обов’язку і можливість впливу на долю нації.

Позитивні аспекти трудової міграції:

Виграш країни-імпортера трудових ресурсів полягає в тому, що: дана країна отримує дешеву і невимогливу робочу силу (здебільшого найбільш працездатного віку), готових спеціалістів; в такій країні прискорюється економічне зростання.
Виграш країни-експортера трудових ресурсів полягає в тому, що: грошові перекази, які трудові мігранти переказують своїм родинам, підвищують купівельну спроможність та покращують рівень життя останніх, значна частина валюти «осідає» в банках; знижується напруження на ринку робочої сили; підвищується кваліфікація мігрантів, які повертаються назад (досвід сучасного господарювання, здебільшого у сфері обслуговування – сміливіше здійснюється впровадження інновацій та застосування нових технологій виробництва), певний відсоток яких вкладає зароблені кошти на започаткування власного бізнесу, що безумовно позитивно впливає на економіку країни.

Висновки

Необхідність активного втручання держави у перебіг трудоеміграційних процесів очевидна, а її політика сприяння трудовим міграціям громадян і посилення соціального захисту під час перебування за кордоном має стати ядром політики держави у міграційній сфері. Кінцевою метою міграційної політики держави стосовно трудових міграцій має бути здійснення через соціально-економічні заходи подолання економічної кризи, забезпечення зростання виробництва, ліквідація соціальної напруги в країні шляхом досягнення балансу між попитом і пропозицією робочої сили на ринках праці, запобігання масовому безробіттю та забезпечення раціональної структури зайнятості населення. Лише за рахунок активізації комплексних внутрішніх соціально-економічних реформ (насамперед – реформування оплати праці), можна суттєво знизити масштаби міждержавної трудової міграції. Крім того, доцільним є створення правових і соціально-економічних засад регулювання зовнішньо-трудових відносин: удосконалення законодавчої бази щодо міграції громадян України та контролю за імміграційними процесами.

Першочергового розв’язання потребують проблеми офіційного працевлаштування трудових мігрантів з України за кордоном. Шлях до цього – укладання відповідних міжурядових угод. Необхідним стає жорсткий контроль за діяльністю агентств-посередників у працевлаштуванні за кордоном; обов’язкове соціальне страхування трудівників-мігрантів; правова, професійна, мовна підготовка потенційних мігрантів тощо.

Суперечливість явища трудової міграції підводить до висновків про те, що основний зміст політики держави у відповідній сфері має полягати у мінімізації її негативних наслідків, максимальному використанні позитивних для громадян (у тому числі – працівників-мігрантів) та суспільства результатів. Політика регулювання трудової міграції має виходити з того постулату, що право громадянина виїжджати за кордон є невід’ємним від його права на гідний рівень життя вдома, тобто права мати роботу або власну справу, яка б дозволяла реалізувати себе, забезпечити добробут родини.

Список використаних джерел

Ткач В.Ю. Європейський ринок праці в системі міжнародної міграції трудових ресурсів// Економіка АПК. – 2005, № 2. – С. 138-143.
Краузе О. Зовнішня трудова міграція населення України / О.Краузе // Галицький економічний вісник. — 2010. — №2(27).— с.26-34
Офіційний сайт Державного комітету статистики України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov
Гринкевич С. С., Груй І. Р. Міжнародна міграція робочої сили та її розвиток в Україні / С. С. Гринкевич, І. Р. Груй // Науковий вісник НЛУУ. – 2006. – №16.3. – с. 259 – 262
Міщук Г.Ю. Проблема міграції у використанні трудового потенціалу України / Г. Ю. Міщук // Науковий вісник НУВГП

Причини, чинники та передумови міграції в Україні 📙 Реферат → 🆔 219504