Причини учбової неуспішності учнів та шляхи їх розв’язання

      Міністерство освіти и науки України

      Житомирський державний університет

      Імені Івана Франка 
 
 
 
 
 
 

        «Причини учбової неуспішності учнів та шляхи їх розв’язання» 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Реферат

      З психології

      студентки 23 групи

      ННІ філології та журналістики 
 
 
 

     Навчання – це спільна цілеспрямована діяльність вчителів  та учнів,   за  якої  школяри  здобувають  знання,  уміння,  навички, формується світогляд, розвиваються пізнавальні та творчі сили.

     По успішності  складають  враження  про  якість   виконання державних програм, про результати учбової діяльності, про  знання, вміння  та  навички,  котрі  отримали  учні,  про рівень  їхнього розвитку.

     Велике  виховне  значення має обґрунтування вчителем  оцінки знань  школярів. Оціночні судження вчителя допомагають,  надихають учня або, навпаки, гальмують його активність.

Сенс оціночних суджень полягає в тому, щоб розкрити позитивні сторони відповіді і вказати на негативні моменти. Потрібно мати на увазі  як зміст знань, так і форму висловлення, а також відношення до  знань  (наприклад, “Ти дуже добре зрозумів це  правило.  Тепер тобі потрібно навчитися користуватись цим правилом”).    

 Головне в індивідуальному підході до оцінки знань – підтримка за  допомогою  оціночних суджень найменшого успіху учня.  Потрібно дати зрозуміти будь-якому учню, навіть самому неуспішному, що  він може  добре навчатися, що він здібний. В.А. Сухомлинський у  своїх працях і практичній діяльності багато уваги приділяв формування  у учнів, що погано і посередньо вчилися впевненості у своїх силах.   

  Оцінка   знань  вчителем  може  закріпити  у  слабкого   учня непевність, сумніви в тому, що він може бути хорошим.І  навпаки,  правильне  обґрунтування оцінки  допомагає  учню вийти  зі скрутного становища. Кожному учню за допомогою оціночних суджень  потрібно вселяти оптимізм і впевненість у тому,  що  він може добре і відмінно учитися.   

  В окремих випадках припустимо завищення оцінки знань учню, що показує  погану або посередню успішність, але на даному етапі проявляє ретельність   і   старання.   Така   своєчасна   підтримка   надає впевненість, вселяє оптимізм.     Попередження  неуспішності - це насамперед  розуміння  причин поганого засвоєння навчального матеріалу.    

 Тому,  виставляючи незадовільну оцінку, варто добре  розуміти причини  поганої успішності, моральний вплив цієї оцінки на  учня. Одна  з  основних  причин  неуспішності -  відсутність  достатньої працездатності, старанності, пильності у дітей. Якщо  в  сім'ї  не виховані ці якості, важко вчитися дитині в школі. Спільні  зусилля школи і батьків, поступово виправляють недбайливого учня.  

   Друга  причина  -  занедбаність  у  знаннях.  Учень  не  може засвоїти  новий  матеріал, тому що погано засвоїв раніше  вивчене. Якщо цього вчасно не зрозуміти,  учень може показатися недостатньо здібним.   Як   правило,   індивідуальні   додаткові   заняття   і консультації успішно допомагають таким учням. 

   Третя причину - невміння виділяти істотні ознаки в матеріалі, відрізняти  головне від другорядного, що штовхає  дитину  на  шлях механічного заучування, запам'ятовування усього підряд. Для  таких учнів  учитель підбирає на доступному фактичному матеріалі логічні вправи,дає індивідуальні,творчі завдання. 

      Неуспішність – це гостра проблема сучасної школи, яка викликається багатьма причинами. Серед них розрізняють соціальні, біологічні, на педагогічні.

      Характеристика причини. Соціальні причини полягають в тому, що у перебудов чий період нашого суспільства знання та чесна праця не відіграють вирішальної ролі у благополуччі людини. Знизилась цінність освіти. В багатьох молодих людей став потрібен атестат, диплом, але не самі знання. Важливою причиною неуспішності є стан здоров’я школярів, який в останні десятиріччя має тенденцію погіршуватись.

      До педагогічних причин неуспішності належить відсутність профілактичної роботи на цією проблемою. Психологічні теорії вивчення стійко невстигаючих учнів, (хто займався цією проблемою: Л.С.Славіна, З.І.Калмикова).

      На думку цих авторів є 2 групи причин стійкої неуспішності одна з них пов’язана з недоліками у пізнавальній сфері учнів (недоліки у мисленні, невироблені прийоми учіння, невміння використати свої індивідуально-психологічні особливості). Друга група причин пов’язана з недоліками мотиваційної сфери. Третя – із здатність організувати власну учбову діяльність. Є три типи груп учнів, які стійко не встигають, у яких низька якість мислення, але позитивне ставлення до навчання. Друга група – висока якість мислення і регативне ставлення до навчання. Третя – це низький рівень мислення і негативне ставлення до навчання.

      На думку З.І.Калликової особливості мисленнєво діяльності виявляються з навальності. Навчальність – це така система інтелектуальних властивостей особистості, якостей розуму від яких значною мірою залежить продуктивність учіння. Чим вища навальність, тим швидше та легше учень здобуває знання, тим вище темп його розумового розвитку.

      Діяльність вчителя спрямованна на профілактику неуспішності, має базуватись на знання для виникаючої неуспішності. Для цього необхідно уточнити такі поняття як: «неуспішність» та «відставання». Неуспішністю називають комплексну підсумкову непідготовленість учня, яка виникає в кінці певного відрізку навчання. Відставання співвідноситься з неуспішністю, як частина з цілим. Неуспішність вбирає в себе різні елементи, що стосується освідченості, вихованості та розвитку. Відставання зв’язано з одним з вказаних елементів. Якщо вчитель не помітить відставання учнів, що виявляється в непідготовленості окремого якогось елемента, останній може призвести до неуспішності. Для того щоб вчасно надати допомогу школярам, вчитель повинен знати елементи неуспішності та ознаки відставання. В цілому вони відзначаються складом змісту освіти. У відповідності до нього елементом є знання, способи діяльності (уміння, навички, інтелектуальні дії – дії сприймання, пам’яті, мислення, створення образів, тощо), а також різного характеру ставлення  до світу, до людей, до діяльності. Зміст навчальних дисциплін побудований так, що у одних провідна роль належить знанням, а в інших способам діяльності. У зв’язку з цим виділяють 3 типи навчальних предметів:

      1) Перший тип складаються навчальні предмети, провідним компонентом яких є знання.

      2) До другого типу належать навчальні предмети, провідним компонентом яких є способи діяльності.

      3) До третього типу відносяться предмети продуктом яких є певні емоційні ставлення до різних сторін життя природи, суспільства та планети в цілому. Засвоєними знання вважаються тоді, коли вони зберігаються в пам’ять в узагальненому, згорнутому вигляді, як вибудовані, усвідомлені, гнучкі теоретичні положення, що виражають світобачення. Та систему переконань учнів.

      Знання вважаються незасвоєними, коли учень відчуває труднощі у відтворенні теоретичних положень, відповідних тем, де не може відповісти на запитання, виділити головну думку, оцінити правильність відповіді товариша, не може відтворити формулу, визначення поняття, неправильно вживає терміни, не помічає помилок у визначеннях, формулах інших учнів; школяр не може використати формулу, закон, правило для розв’язання типових та нестандартних задач. Не може визначити труднощі задачі, скласти план розв’язання задачі. Ознакою відставання є відсутність у школярів пізнавального інтересу, не сформованість інтересу у самостійному доборі способів, дій, операцій, байдужість до своїх успіхів та невдач. Відсутність бажання використати правило, виконати важку роботу та з завдання творчого характеру.

      Головними засобами виявлення відставання в учнів є спостереження і спілкування з ними. Спостереження має на меті примітити реакції учнів – чи байдужі вони до своїх успіхів та успіхів інших, чи переживають невдоволення, коли не можуть розв’язати задачу.

      Засобом виявлення, ставлення до знань може бути с/р, яку вчитель планує провести за варіантами різного рівня труднощів та власного вибору їх кожного. Способом виявлення відставань є ще контроль.

      Виділяють опосередковану та безпосередню педагогічну допомогу учням на якій відстають у навчанні. Опосередкована допомога являє собою, сукупність заходів, які спрямовані на зміну умов навчання в вміння. Ведення факультативних занять, створення корекційних класів для дітей із слабким здоров’ям, заміна формальних цілей педагогів, адміністрації школи, змістовними та моральними, створення в школі атмосфери довір’я, уваги до особистості школяра, формування дружнього допитливого працездатного колективу, для учасників, якого характерні були б пізнавальні інтереси, цінності знань, освіти, нейтралізація негативного впливу сімейних обставин, наставлення учнів до учіння.

      Безпосередня допомога має локальний характер. Зміст її повинен відповідати характеру відставання.

      При виявлення відставання в творчому використанні навчального матеріалу, для розв’язування задач, в яких використовуються закон, правила, демонструючи учням альтернативні міркування, припущення та розв’язок.

     Проблему неуспішності в навчанні школярів ґрунтовно досліджували відомі вчені Ю. Бабанський, В. Цетлін, М. Мурачковський. За їхніми даними, контингент учнів, які відчувають труднощі в навчанні, становить приблизно 12,5 % від усієї кількості учнів, що значною мірою ускладнює роботу вчителя.

     У психолого-педагогічній літературі вживаються два поняття, які характеризують це явище: неуспішність і відставання. В. Цетлін дає таке їх визначення.

     Неуспішність — невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти, фіксована через певний період навчання (вивчення розділу, в кінці чверті, півріччя).

     Відставання — невиконання вимог (або однієї з них) на одному з проміжних етапів того відрізка навчального процесу, який є тимчасовою межею для визначення успішності.

     Неуспішність і відставання взаємопов'язані. Неуспішність — наслідок процесу відставання, в ній синтезовано окремі відставання.

     Академік Ю. Бабанський причини неуспішності учнів вбачає у слабкому розвитку мислення — 27 %; низькому рівні навичок навчальної праці — 18, негативному ставленні до навчання — 14, негативному впливі сім'ї, однолітків — 13, великих прогалинах у знаннях — 11, слабкому здоров'ї, втомлюваності — 9, слабкій волі, недисциплінованості — 8%.

     Загалом причинами неуспішності можуть бути загальне та глибоке відставання з багатьох предметів і за тривалий час, часткове або постійне відставання з кількох складних предметів, епізодичне відставання з одного або кількох навчальних предметів, яке можна подолати.

     В. Цетлін встановила ознаки неуспішності учня у навчанні: а) не може пояснити, в чому складність завдання, намітити план його розв'язання самостійно, вказати, що нового отримано в результаті його розв'язання; б) не задає запитань щодо суті виучуваного, не робить спроб знайти правильну відповідь і не читає додаткової до підручника літератури; в) пасивний і відволікається в ті моменти уроку, коли триває пошук, потрібні напруження думки, подолання труднощів; г) не реагує емоційно (міміка, жест) на успіхи і невдачі, не може оцінити свою роботу, не контролює себе; ґ) не може пояснити мету виконуваної ним вправи, сказати, на яке правило вона задана, не виконує вказівок правила, пропускає дії, плутає їх порядок, не може перевірити отриманий результат і хід роботи; д) не може відтворити визначення понять, формул, доведень, викласти систему понять, відійти від готового тексту; е) не розуміє тексту, побудованого на вивченій системі понять. Ця сукупність ознак відставання конкретизується стосовно навчальних предметів.

     Причини відставання у навчанні поділяють на такі групи: 1) недоліки фізичного та психічного розвитку (слабке здоров'я, нерозвинута пам'ять і мислення, відсутність навичок навчальної праці); 2) недостатній рівень вихованості (відсутність інтересу до навчання, слабка сила волі, недисциплінованість, відсутність почуття обов'язку і відповідальності); 3) недоліки в діяльності школи (відсутність у класі атмосфери поваги до знань, недоліки в методиці викладання, недостатня організація індивідуальної та самостійної роботи учнів, байдужість і слабка підготовка вчителя); 4) негативний вплив атмосфери в сім'ї (низький матеріальний рівень життя сім'ї, негативне ставлення батьків до школи, відрив дітей від навчальної праці та ін.).

     Дослідження переконують, що ці причини по-різному впливають на хлопців і дівчат. Так, серед невстигаючих майже 80% хлопців і 20% дівчат. Слабке здоров'я є головною причиною неуспішності у хлопців удвічі рідше, ніж у дівчат. Недостатній рівень вихованості в хлопців трапляється втричі частіше, ніж у дівчат.

     Залежно від виду відставання у навчанні проводять відповідну навчальну роботу з учнями щодо його усунення. Подоланню епізодичного відставання сприяють: консультації з питань раціоналізації навчальної праці; посилення контролю за щоденною працею учнів; своєчасне реагування на окремі факти відставання, виявлення їх причин і вжиття оперативних заходів щодо їх усунення; індивідуальні завдання з вивчення пропущеного; контроль за виконанням заданого. Для подолання стійкого відставання з одного предмета чи предметів одного профілю необхідні: вдосконалення методики викладання предмета; доступне розкриття навчального матеріалу, розвиток мислення учнів; диференціювання завдань з усунення прогалин у знаннях; спеціальне повторення недостатньо засвоєних тем; заходи, спрямовані на розвиток інтересу до навчального предмета. Щоб подолати стійке і широкопрофільне відставання учнів, слід: вживати заходів щодо усунення епізодичного і часткового відставання; координувати дії всіх учителів з предметів, з яких учень не встигає.

     У процесі подолання неуспішності загалом усувають прогалини в знаннях та навичках самостійної навчальної праці; розвивають в учнів увагу, уяву, пам'ять, мислення; долають негативне ставлення до навчання і виховують інтерес до знань; усувають зовнішні чинники, що призвели до неуспішності.

     Один із шляхів подолання неуспішності — додаткові заняття з невстигаючими учнями. Такі заняття переважно індивідуальні, але іноді їх проводять з групою 3—5 учнів, які мають ті самі недоліки в знаннях. Більшість додаткових занять добровільні, але в окремих випадках вони є обов'язковими, їх проводять за призначенням вчителя. Для організації цих занять необхідно виявити причини неуспішність учнів, встановити, чого не знає кожен з них, детально продумати розклад занять, що повинен відповідати вимогам шкільної гігієни і не переобтяжувати учнів заняттями. Додаткові заняття недоцільно проводити одразу по закінченні уроків.

     Із самого початку організації занять з невстигаючим учнем украй важливо завоювати його довіру, переконати в тому, що єдиною метою занять є допомога у навчанні, і таким чином пробудити в ньому віру у власні сили, бажання працювати якнайкраще.

     Методи і прийоми занять з такими учнями повинні бути різноманітними і водночас суто індивідуальними.

     З учнями, які повільно засвоюють суть матеріалу, не відразу знаходять спосіб розв'язання задач, працюють більше, повільнішими темпами. Перевіряючи виконане завдання, від учня вимагають пояснення, просять розказати правило, навести відповідний приклад. З часом педагог пропонує новий вид роботи з поступовим ускладненням її від заняття до заняття.

     Підсумок додаткових занять підводять після усунення відставання.

     Подоланню неуспішності сприяють орієнтування педагогічного колективу на її профілактику, диференційований підхід до учнів, концентрування уваги на вдосконаленні методики викладання складних предметів, систематичне вивчення реальних навчальних можливостей учнів, ознайомлення вчителів з методикою подолання неуспішності, єдність їх дій, забезпечення внутрішкільного контролю за станом роботи з невстигаючими учнями.

     Вирішальним у запобіганні й подоланні неуспішності учнів є належна підготовка вчителя до такого виду діяльності. Для цього він зобов'язаний: усвідомити державну значущість цієї проблеми; уміти встановити «діагноз захворювання» — причини неуспішності в кожному конкретному випадку; володіти методикою навчання таких учнів; підходити до них з «оптимістичною гіпотезою»; виявляти терплячість, доброзичливість.

     Певну роль у подоланні неуспішності школярів відіграють класи вирівнювання, укомплектовані на базі однієї або кількох початкових шкіл мікрорайону з дітей, які на час вступу до школи виявилися непідготовленими до систематичного навчання у звичайних умовах, а також з числа невстигаючих з основних предметів учнів першого і другого класів. У них спостерігаються затримка розвитку сприймання і мислення, послаблення пам'яті, нестійка увага, проте не настільки, щоб віднести їх до категорії дефективних. Такі діти потребують посиленої уваги, особливих зусиль. За два-три роки інтенсивної роботи вчителя вони «вирівнюються» у знаннях зі своїми однолітками із звичайних класів і можуть разом з ними успішно продовжувати навчання в середній школі.

     Важливий чинник успішної роботи класів вирівнювання — відносна однорідність складу учнів, порівняно однакова їх шкільна зрілість. Учителі мають можливість маневрувати навчальним матеріалом, використовувати його відповідно до обставин, що склалися під час вивчення тієї чи тієї теми; за необхідності — тимчасово сповільнити темп засвоєння навчальної програми як окремими учнями, так і класом загалом. Головним є належне засвоєння матеріалу кожним учнем, усунення прогалин у знаннях, розвиток уміння вчитися, що створює підґрунтя для швидкого просування, в процесі якого усувається колишнє відставання. Певне значення має також наповнення класів вирівнювання (не більше 20 дітей). У таких класах працюють учителі високої кваліфікації, здатні творчо, залежно від умов, організувати пізнавальну діяльність учнів.

     У зарубіжних країнах неуспішність учнів долають індивідуалізацією навчання, створенням особливих класів вирівнювання. Для відстаючих готують програмовані посібники, створюють спеціальні комп'ютери для індивідуальної роботи.

      Література:

1. Майорова Н.П. "Неуспеваемость"

2. 16. Славина С.С. "Индивидуальный подход к неуспевающим и недисциплинированным школьникам", М., 1959.

3.ДавыдовВ.В. Проблеми развивающего обучения. - М, 19864.Лихачев Б.Т. Методологічні основи педагогіки. – С.: 1998.

5.Паламарчук В.Ф. Школа учит мислить