Причини існування нестатутних відносин і робота офіцера по їх подоланню

МІНІСТЕРСТВО  ОБОРОНИ УКРАЇНИ

ВІЙСЬКОВИЙ  ІНСТИТУТ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙ  ТА ІНФОРМАТИЗАЦІЇ

НТУУ  «КПІ» 

КАФЕДРА № 43

(військово-гуманітарних  дисциплін) 

    РЕФЕРАТ

    З навчальної дисципліни «ПСИХОЛОГІЯ (у тому числі конфліктологія)» 

    Тема: «Причини існування нестатутних відносин і робота офіцера по їх подоланню» 
 
 

    Виконав: курсант 181 навчальної групи

    солд.                            Р.В. МАРТИНЮК

Перевірив: викладач кафедри №43

    працівник ЗСУ          Л.В. ЛІТЦЕНБЕРГ 
 
 
 
 

    КИЇВ  – 2010 
ЗМІСТ 

ВСТУП…………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І.  ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІЙСКОВОГО КОЛЕКТИВУ.…..5

РОЗДІЛ ІІ. МІЖОСББИСТНІ ВІДНОСИНИ У КОЛЕКТИВІ І ДІАГНОСТИКА НЕСТАТУТНОЇ ПОВЕДІНКИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ………....………….10

РОЗДІЛ ІІІ. ПРОФІЛАКТИКА − ОСНОВНИЙ ЗАСІБ ПОПЕРЕДЖЕННЯ НЕСТАТУТНИХ ВЗАЄМОВІДНОСИН………………………………………........15

ВИСНОВКИ…..…….………………………………………….……….…………….21

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………………..23

     ВСТУП

    Актуальність  роботи є безспірною, оскільки в нашій країні й у Збройних Силах нині існує безліч проблем. Деякі з армійських проблем можливо розв’язати на державному рівні, інші на рівні Міністерства Оборони, треті можливо вирішити силами командирів й особового складу. Проблема нестатутних взаємовідносин належить до того типу, які мають вирішуватися на всіх вищезгаданих рівнях.

    Падіння моральних підвалин останнім часом посилене політичною і, власне, економічною кризою, вилилося зростанням злочинності, затопило хвилею аморальності, бездуховності і нігілізму. Особливо ранима в цих умовах молодь. Ця хвороба, яка вбила все наше суспільство знайшла собі місце і у армії, в екстримальних умовах військової служби, конкретизувалася у нестатутних взаємовідносинах між військовослужбовцями. Сюди можна віднести непокору, зловживання владою, образу, насильство, «дідівщину», обмеження прав і гідності окремих національностей та негативні явища у відносинах військових колективів.

    Чи  можна запобігти їм? Якщо ні, так хоча б звести до мінімуму? Чи може створити кожен командир у солдатській казармі нормальні людські стосунки? На ці та деякі інші питання ми спробували відповісти згідно з досвідом своєї служби, виходячи із спостережень і висновків, зроблених після вивчення численної літератури по даному питанню.

    Рішення проблеми, на наш погляд, можна умовно розділити на два напрями. По-перше: вивчення особистості воїна та міжособистісних взаємин у військовому колективі, діагностика нестатутної поведінки військовослужбовців. По-друге: робота по проведенню профілактики та попередженню нестатутних взаємовідносин, реагування на випадки їх прояву й усунення наслідків.

    Метою даної роботи є аналіз причин існування нестатутних відносин і роботи офіцера по їх подоланню.

    Для досягнення мети роботи необхідно вирішити наступні завдання:

• показати загальну характеристику військового колективу;
• дослідити міжособистісні відносини у колективі і продіагностувати нестатутну поведінку військовослужбовців;
• розглянути профілактику, як основний засіб попередження нестатутних взаємовідносин.

    Об`єкт дослідження – відносини та правила поведінки між військовослужбовцями в Збройних Силах.

    Предмет дослідження – нестатутні відносини в Збройних Силах України.

    РОЗДІЛ І

    ЗАГАЛЬНА  ХАРАКТЕРИСТИКА ВІЙСЬКОВОГО  КОЛЕКТИВУ 
 

    Військовому колективу Збройних Сил України притаманні всі риси будь-якого іншого колективу. Разом з тим військовий колектив як суб'єкт виховання має свої специфічні особливості, які справляють різноманітний вплив на військовослужбовців. Самою суттєвою особливістю військового колективу, яка відрізняє його від багатьох інших колективів нашого суспільства є особлива суспільна значущість мети і завдань його практичної діяльності. Перед військовим колективом стоїть тільки йому властива задача: збройний захист суверенітету і національної незалежності України.

    Військовий  колектив об'єднує людей не тільки метою, але й родом діяльності, яка носить яскраво виражений колективний характер (її завдання виконуються у складі екіпажу, відділення і т.д.) і зв'язаної з постійним подоланням труднощів і небезпек, з обслуговуванням складної сучасної бойової техніки і зброї.

    Всі ці фактори викликають необхідність високої відповідальності, моральної залежності кожного військовослужбовця від колективу, від товаришів. Взаємозалежність, воїна і колективу неперервно зростає по мірі розвитку і вдосконалення бойової техніки та зброї, об'єктивно породжує у військовослужбовців почуття відповідальності за загальний успіх.

    Важливою  особливістю військового колективу  є виключно чітка і статутна (правова) зумовленість його організації. Йому властива сувора, продумана до деталей організаційна  структура, сувора погодженість і обов'язковість виконання статутних норм і правил поведінки в службі, в бою. Військовими статутами, настановами, наказами і розпорядженнями начальників регламентується не тільки службова діяльність і поведінка, але й взаємостосунки між військовослужбовцями.

    Чіткість  організації військового колективу  посилюється тим, що керівництво  кожним підрозділом, частиною, з'єднанням здійснюється командиром-єдиноначальником. Організація військового колективу, статутний військовий порядок, визначеність норм і правила співжиття сприяють формуванню у кожного військовослужбовця дисциплінованості, акуратності, закаляють волю і характер, виробляють погодженість і звички колективних дій. Все це робить підрозділ, частину керованою і злагодженою системою [5].

    Разом з тим при певних умовах (слабкий контроль з боку старших начальників, порушення вимог статутів і законів, низький рівень патріотичної свідомості) у окремих керівників може виникнути ілюзія необмеженої влади, захоплення голим адмініструванням тощо. Подібні явища можуть негативно вплинути на підлеглих, на їх службу і поведінку.

    Велику  роль в організації життя армії  та флоту мають органи виховної роботи ЗСУ. Офіцери-вихователі згуртовують особовий склад, виховують військовослужбовців на національних ідеях, формують високу відданість своєму народові, готовність захистити незалежність і суверенітет України.

    Особливістю військового колективу є те, що в бою він виконує свої задачі силою зброї, бойової техніки. Родом своєї діяльності воїни покликані не тільки протистояти ворогові, його діям, але й перемогти його. Це зобов'язує кожного військовослужбовця виробляти у себе мужність, сміливість, настирливість, витривалість, прагнення до оволодіння воєнними знаннями і навичками. Без названих якостей воїн не зможе стати повноцінним членом військового колективу. Саме тому у багатьох військових підрозділах, військовослужбовців, які не прагнуть до цього, у певній мірі не сприймають і "не приймають" в колективі.

    До  особливостей військового колективу  можна віднести також відносну стабільність, тривалість і неперервність перебування особистості в одному і тому ж колективі. В колі одних і тих же товаришів протікає і праця, і побут, і вільний час військовослужбовця. Все це разом взяте, з врахуванням відірваності юнака від сім`ї і близьких, створює передумови для постійного впливу колективу на особистість, умови для більшої взаємної прив'язаності військовослужбовців один до одного.

    Як  і всі інші колективи, військовий колектив різнорідний за своїм складом. Він об'єднує людей самих різних професій і національностей, різного віку, соціального положення, життєвого досвіду, різних за освітою, індивідуальними особливостями тощо.

    Формування цілісності  психології колективу складають його структура, єдність і певна упорядкованість у взаємозв'язках окремих компонентів: різних соціально-психологічних явищ, взаємодій, взаємовідношень, колективних поглядів, установок, переконань, настроїв, звичок, традицій і т.д. [11].

    У сумісній діяльності люди безперечно вступають в ділові і емоційні (психологічні) контакти, взаємодіють, спілкуються. В структурі взаємовідносин військовослужбовців можна виділити такі сфери як службову, суспільну, неслужбову (побутову), а також міжособистісну. Службові, суспільні взаємостосунки життєво важлива основа взаємодії особового складу в службі, бою, повсякденному житті. Вони офіційно закріплені в організаційній структурі військового колективу, задаються у певних документах, наказах, настановах, правилах, інструкціях, статутах тощо. На їх дотримання спрямовані всі зусилля командирів, вихователів. Разом з тим і на службі і поза службою встановлюються позаслужбові, взаємостосунки, на основі емоцій, почуттів симпатії-антипатії тощо. Вони, певним чином, негативно чи позитивно позначаються на службових взаємостосунках. Система службових взаємостосунків найбільш видима і найкраще керована.  Міжособистісні взаємостосунки в силу своєї внутрішньої психологічної обумовленості складаються частіше всього стихійно. Вони менш видимі, організаційно неоформлені і вимагають у процесі виховної роботи більш пристальної уваги. Одним із негативних проявів міжособистісних стосунків між воїнами різних періодів служби є так звані нестатутні стосунки, або ж «дідівщина».

    До  важливих рис військового колективу  відноситься, перш за все, його цілеспрямованість. Військовий колектив має своє конкретне високе суспільне призначення. У відповідності з цим кожний підрозділ займається чітко певною діяльністю, у процесі якої послідовно розв'язує ціляй ряд практичних задач. Система цілей і задач найближчих і віддалених складає спрямованість військового колективу. В ній відображаються соціальне обличчя колективу, характер його дій, суспільні інтереси тощо. Тому спрямованість будь-якого колективу об'єктивно є виховною силою і ця сила тим значніша, чим значніший внесок колективу в загальнодержавну справу, чим вище суспільна необхідність і значимість задач, що розв'язуються колективом.

    Військовий  колектив, у якому здійснюється життєво  значуща, необхідна і дуже важлива  суспільна діяльність людей, формує у військовослужбовців патріотичні погляди і переконання, стійкий характер, звички правильної, дисциплінованої поведінки.

    Сила  впливу колективу на особистість  багаторазово зростає, коли цілі і задачі не тільки поставлені, але й доведено до свідомості кожного військовослужбовця, зрозумілі і прийняті ним. Саме внутрішня переконаність всіх військовослужбовців в необхідності виконання задач, що поставлені перед колективом, свідчить про цілеспрямованість військового колективу, як про його важливу соціально-психологічну рису.

    Для посилення виховної сили колективу мало визначити лише напрямок його діяльності. Важливо вміти конкретизувати мету колективу, розбити її на окремі задачі, визначити внесок кожного члена колективу в спільну справу, довести цю мету до свідомості кожного, викликати інтерес до її досягнення.

    Однією  з важливих рис колективу, як бойової  одиниці і як вихователя, є його вимогливість. У високо вимогливому колективі не знаходить місця самозаспокоєність, у ньому міцніша дисципліна, вища боєготовність. Виховна цінність колективу також оцінюється за такою суттєвою педагогічною ознакою як динаміка розвитку вимог в колективі. Розвитку вимогливості військового колективу, підвищенню його професійної, бойової і виховної активності сприяє його самостійність, яка оцінюється здатністю, можливістю колективу самому розв'язувати певне коло задач, особливо виховних. Самостійність колективу посилює відчуття причетності особистості до нього, підвищує ефективність спонукаючих, заохочуючих і примушуючих стимулів, якими володіє колектив. Для формування самостійності колективу дуже важливо не допускати дрібної опіки за діями активу, не підміняти його, допомагати розв'язувати йому самому питання дозвілля, побуту, спорту, інші [2].

    Таким чином, військовий колектив є особливим  видом колективу, організованою групою озброєних людей, які об’єднані лише одним спільним обов’язком – збройним захистом держави, обтяжених при цьому певними умовами військової служби, як то постійністю та незмінністю колективу, унеможливленням приватного життя, особливим режимом дня та несення служби, фізичними навантаженнями та ін.

    Важливою особливістю військового колективу є виключно чітка і статутна (правова) зумовленість його організації. Йому властива сувора, продумана до деталей організаційна структура, сувора погодженість і обов'язковість виконання статутних норм і правил поведінки в службі, в бою. Військовими статутами, настановами, наказами і розпорядженнями начальників регламентується не тільки службова діяльність і поведінка, але й взаємостосунки між військовослужбовцями.

    Іншою важливою ознакою колективу є система соціально-психологічних явищ, які формуються на основі різних форм спілкування воїнів і служать тією ланкою, яка зв'язує їх в єдиний соціальний організм. Колектив характеризується також здоровим соціально психологічним кліматом, дисципліною і моральним станом.

    Чіткість  організації військового колективу  посилюється тим, що керівництво  кожним підрозділом, частиною, з'єднанням здійснюється командиром-єдиноначальником. Організація військового колективу, статутний військовий порядок, визначеність норм і правила співжиття сприяють формуванню у кожного військовослужбовця дисциплінованості, акуратності, закаляють волю і характер, виробляють погодженість і звички колективних дій. Все це робить підрозділ керованою і злагодженою системою.

    Саме  чітка характеристика військового  колективу дає змогу об’єктивно оцінити його можливості по досягненню мети та завдань. Для надання характеристики слід більш детально розібратися  у внутрішніх процесах в колективі, у відносинах між його членами, а також у явищах які проявляє колектив у своїй діяльності.

    Взаємовідносини між індивідуумами у військовому  колективі є дуже різноманітними, так само, як і детермінанти цих  відносин. Кожен військовослужбовець  є індивідуальністю, тобто таким, якому притаманний свій, неповторний набір особливостей психологічного і непсихологічного характеру, які і впливають на його взаємовідносини з іншими. Набір таких особливостей у всьому колективі називається композицією, тобто індивідуальним складом колективу. 

    РОЗДІЛ ІІ

    МІЖОСОБИСТІСНІ  ВІДНОСИНИ У КОЛЕКТИВІ  І ДІАГНОСТИКА  НЕСТАТУТНОЇ ПОВЕДІНКИ  ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ 
 

    Метою діагностики нестатутної поведінки є профілактика, обмеження, попередження моральних і фізичних образів особистості військовослужбовця, у сфері створення здорової моральної атмосфери в військових колективах.

    Індивідуальність  воїна, її природничо-наукові основи, соціальна природа і прояви у повсякденні − предмет особливого інтересу для кожного командира. Соціальні риси людини виявляють її особистість, яка пов'язує воєдино різні психічні процеси індивіда і каже про її поведінку, необхідну послідовність і стійкість.

    Поведінка людини до найпростішого, найближчого вчинку народжується з потреб. Віддзеркалення мозком будь-якої актуальної потреби і ймовірності її задоволення є емоцією. Низька ймовірність реалізації потреби веде до виникнення негативних емоцій. Зростання ймовірності проти раніше наявних прогнозом задоволення породжує позитивні емоції.

    Отже, потреби представляють основну рушійну силу людської поведінки. Для командира це положення означає: аналіз індивідуальності підлеглого починається зі з'ясування його соціальних потреб. У цьому особливу перевагу варто віддавати потребам самоствердження особистості, тому що є основою, навколо якої будується людська поведінка.

    Оскільки  емоції мають певний потенціал впливу на конкретний вибір в ієрархії потреб, то відкривається можливість цілеспрямованого впливу на сферу потреб, насамперед ті, які мають найбільшу цінність, як формування особистості воїна, так і розвитку, згуртування колективу. Але потрібно пам'ятати, потреби не можна ні знищити, ні насадити.

    Щойно офіцер стає на чолі військового підрозділу виникає надзвичайно складне питання: як різних, минулих свою життєву школу людей, які мають неоднакову підготовку, різні характером, темпераментом, фізичним розвитком, об’єднати в боєздатний колектив. Це завдання із багатьма невідомими. Один із них – профілактика, попередження нестатутної поведінки [6].

    Діагностика у разі сприймається, як здатність командира розпізнавати передумови нестатутних взаємовідносин, виявляти причини їх виникнення та живучості, прогнозувати тенденції у поведінці військовослужбовців, запобігати фізичним образам, глумлінням і знущанням. Офіцер, діагностуючи взаємовідносини, спирається на глибокі знання індивідуальних особливостей підлеглих, використовує рекомендації педагогіки, психології, враховує свій службовий досвід, практику командирів, начальників, соціологів, психологів, юристів.

    Під час вивчення індивідуальних особливостей молодиків важливо виявити їх соціальні потреби. Кожен військовослужбовець прагне свого визнання як особистості, потребує певного статусу в офіційній структурі підрозділу й у неофіційних мікроформуваннях. Такі потреби життєво важливі для кожного воїна, а тим паче молодого.

    Фундаментальна  обізнаність про молодих воїнів свідчить, що з першого дня служби важливо знати, яким масштабом вони «вимірються» у колективі.

    Перше спілкування з молодим воїном запам`ятовується йому назавжди. Військовослужбовцю важливо пам'ятати, що він блискавично аналізує інформацію командира під час розмови з погляду на відчуття власної гідності − пригнічується воно чи підтримується. З якого із цих каналів піде інформація, залежить у майбутньому поведінка військовослужбовця, обмеження почуття гідності підштовхне воїна до пошуку захисника. Найчастіше таким тимчасовим заспокоювачем є старослужащий. Він, посилаючись на можливий свій гіркий досвід, радить не звертатися у скрутну хвилину за допомогою до офіцера, а шукати захист у найбільш «авторитетних дідів».

    У інтересах діагностики поведінки  військовослужбовців застосовуються методи: спостереження, розмови, аналізу  документів, соціологічного опитування, соціометрія та ін.

    Спостереження – цілеспрямоване сприйняття поведінкових характеристик військовослужбовця, обумовлене завданням виявлення схильності до нестатутних взаємовідносин.

    Цей метод передбачає реєстрацію, фіксацію особливостей поведінки військовослужбовця під час спілкування, ділової взаємодії з товаришами під час занять з гуманітарної підготовки, особливо у нестандартних ситуаціях, неофіційній обстановці. Керуватися під час спостереження необхідно такими критеріями: характер взаємодії, рівень порозуміння, наявність схвалень і певних закидів, готовність до взаємодопомоги чи недоброзичливість. Він повинен бути планомірним, систематичним і цілеспрямованим. Таке спостереження дає можливість простежити і зафіксувати зміни, динаміку розвитку поведінкових характеристик, допомагає вивчити приховані здавалося б процеси через прямий контакт з воїном у різних службових і позаслужбових ситуаціях.

    У інтересах діагностики нестатутної поведінки командир підрозділу встановлює програму спостереження. Вона містить: добір, розстановку, інструктування офіцерів, молодших комндирів, активізацію впливів (індивідуальних і громадських організацій) на військовослужбовця, схильного до порушення правил поведінки [1].

    Велику роль у виявленні деформацій у відносинах воїнів  може грати розмова. Першу розмову з солдатом командир повинен провести якомога швидше, у день прибуття воїна до підрозділу. З метою вивчення особистості прибулого, така розмова дасть найкращий результат. Результат розмови записується в робочу зошит, тому надалі при систематичному проведенні результати порівнюються, робляться висновки, а можливо, й прогнози.

    Проте можливості розмови обмежені. Побоювання «викриття» діалогу , що відбувся з офіцером, спонукає деяких солдатів до приховування негативних явищ і фактів. Із іншого боку, побоюючись отримати ярлик «інформатора», «донощика» можливісь бути знехтуваним групою , людина, зазвичай, поводиться у розмові нещиро.

    Аналіз  документів дозволяє з урахуванням  зафіксованої інформації зробити припущення щодо схильності деяких військовослужбовців  до відхилень у поведінці спілкування з товаришами. Поруч із методами спостереження, бесіди й іншими методами виявлення схильності до нестатутних дій він надає позитивні результати [9].

    До  інформативних документів відносяться:

• автобіографія;
• характеристика військового комісаріату;
• висновок медичного закладу;
• психолого-педагогічний щоденник командира підрозділу, у якому солдат раніше проходив службу;
• листи нарядів;
• сержантські книжки;
• журнал бойової підготовки;
• службова картка;
• звіти по дисциплінарній практиці та ін.

    Одержати  необхідну інформацію коротким і ефективнішим способом дозволяє опитування військовослужбовців. Це одн із важливих методів діагностики поведінки військовослужбовців. Його, зазвичай, проводять штатні психологи, соціологи, юристи, але це у змозі будь-якого ініціативного командира.

    Мета опитування – виявити у колективі, особливо у період прибуття молодого поповнення, основну спрямованість відносин старослужащих до прибулих воїнів, їх наміри у навчанні й надання допомоги становлення новачків. Крім цього важливо знати настрій наймолодших солдатів, їх інтерес до служби. За підсумками інформації, отриманої в процесі опитування і за допомогою інших методів діагностики, виробляється план роботи щодо запобігання нестатутних взаємовідносин.

    Значні  можливості проти інших методів діагностики має соціометрія – сукупність прийомів і коштів, що використовуються при вивченні групової динаміки (авторитетність, лідерство, згуртованість тощо). Для виявлення у колективі нестатутних відносин методом соціометрії необхідно вибрати соціометричний критерій, виготовити соціометричні картки за кількістю членів групи і список групи.

    Порядок проведення дослідження: кожному члену групи видається соціометрична картка й за необхідності список особового складу підрозділу. Із обстежуваними проводиться інструктаж про порядок праці та правилах заповнення соціометричної картки. Після закінчення досліджень списки і картки збираються, отриманий матеріал узагальнюється, будуються соціоматриці і соціограми.

    Аналізуючи  соціограми, роблять висновок про наявність мікрогруп, дружніх зв'язків і антипатій між солдатами.

    Рання діагностика конфліктів у відносинах між військовослужбовцями досить складна  справа. Але вона перспективна за умови налагодженої організації управління процесами, що відбуваються в військовому колективі.

    Призупинити конфлікт у зародку – це  означає психолого-педагогічними, адміністративними заходами зняти або зменшити негативні емоції, дратівливість у протипоставлених сторін.  Значною мірою цьому сприяє ефективне і більш справедливе стимулювання праці військовослужбовців останнього (передостаннього) періоду служби, чуйне і уважне ставлення до молодого поповнення частини [7].

    Таким чином, міжособистісні взаємовідносини – це сукупність об`ктивних зв`язків та взаємодій між особами, які належать до певної групи.

    Характерною ознакою міжособистісних стосунків  є їх емоційне забарвлення. Отже, ми можемо визначити їх як взаємини людей, що формуються в процесі безпосередньої взаємодії у військовому колективі, носять неформальний характер і містять емоційну забарвленість та загальну оцінку партнерів по спілкуванню.

    Діагностика сприймається, як здатність командира розпізнавати передумови нестатутних взаємовідносин, виявляти причини їх виникнення та живучості, прогнозувати тенденції у поведінці військовослужбовців, запобігати фізичним образам, глумлінням і знущанням. Офіцер, діагностуючи взаємовідносини, спирається на глибокі знання індивідуальних особливостей підлеглих, використовує рекомендації педагогіки, психології, враховує свій службовий досвід, практику командирів, начальників, соціологів, психологів, юристів.

    РОЗДІЛ ІІІ

    ПРОФІЛАКТИКА  – ОСНОВНИЙ ЗАСІБ ПОПЕРЕДЖЕННЯ НЕСТАТУТНИХ ВЗАЄМОВІДНОСИН 

    У Збройних Силах України користуються розробленою раніше методикою поетапної профілактики нестатутних взаємовідносин. Реалізація її вимог здійснюється шляхом послідовного вирішення конкретних завдань в різних етапах роботи з особовим складом. Безумовно, успіх цього досягнення  залежить від своєчасності його проведення. У людини фізичну недугу, моральну недугу легше попередити чи вилікувати на початковому етапі ніж боротися із захворюванням, яке дало безліч ускладнень.