Причини омолодження злочинності

Причини омолодження злочинності

Постійно зростає кількість  молодих людей, які не вчаться  й не працюють, що призводить до зростання  числа молоді, чия поведінка виходить за межі моральних і правових норм. Усе виразніше проявляється омолодження злочинності: дедалі зростає частка правопорушників, які не досягли 16 років.

Неблагополучие побутове оточення, важке матеріальне становище сімей, не контрольованість з боку дорослих, педагогічна непідготовленість батьків до виховання, професійна непридатність педагогів як вихователів, байдужість до дітей - усе це сприяє активізації кримінальної ситуації. Діти вимушені йти на вулицю, вступати в неформальні об'єднання, переважно негативного спрямування, злочинні групи, зокрема групи вимагачів, що набувають усе більшого поширення в навчальних закладах.

Найпоширенішими злочинами серед  учнівської молоді є крадіжки особистого, державного або колективного майна, транспортних засобів. Звертай на себе увагу той факт, що кількість крадіжок особистого майна більш як І півтора  раза перевищує кількість державного чи колективного. Певною мі рою це можна пояснити тим, що вкрасти особисте майно громадян легше, ніж державне чи колективне, бо для його захисту значно рідше застосовують охоронні засоби й доступ до матеріальних цінностей більш вільний.            

До групи насильницьких злочинів слід віднести хуліганство. Бажання  самоствердитися штовхає декотрих молодих людей до конфліктних  ситуацій, скоєння зовні безпричинних, а іноді незрозумілих злочинних проявів: побити людей, з якими не порозумілися, випадкових перехожих. Під час вивчення кримінальних справ молодих людей, притягнених до відповідальності за хуліганство, доводилося зустрічати такі формулювання, як «безпричинно вдарив», «безпричинно завдав ножового удару». Проте, зваживши на психологію молодих злочинців, все ж можна знайти причину «безпричинності», а саме бажання довести свою «силу», «сміливість» тощо. Останнє нерідко знаходить свій вияв у примушуванні ровесників чи молодших за віком неповнолітніх виконувати принизливі доручення, відвертому глум ленні над ними. Особливо насторожує те, що для значної частини підлітків конфлікти є бажаною ситуацією.

Особливо небезпечним злочином проти особи є зґвалтування. Певною мірою це пов'язано з особливостями  біологічного розвитку. Через брак статевого виховання в школах і родинах сексуальні знання молодь нерідко здобуває з порнографічних відеофільмів, журналів, цинічних розповідей «досвідчених» ровесників чи старших осіб. У юнаків виробляється зневажливе ставлення до жінок за підкресленої агресивності й грубості, формується переконання, що чоловік завжди має бути сексуально активним, а статевий зв'язок обов'язково повинен супроводжуватися насиллям. Неправильні уявлення про статеві зносини почасти призводять до патології в поведінці, спалахів сексуальної агресивності. Причому їх вияв зазвичай має

У певних випадках злочинній поведінці  молодих людей сприяє пасивність потерпілого, наприклад, коли він перебуває  в стані сильного алкогольного сп'яніння або відмовився від опору через почуття страху. Саме з цієї причини доступними об'єктами для досягнення злочинних задумів є діти.

Переважну більшість злочинів скоєно в групах. Суспільна небезпечність  цих груп пояснюється тим, що в  них активну роль відіграють дорослі, які вже встигли побувати в  місцях позбавлення волі й мають достатній злочинний досвід.

Злочинність молоді щороку зростає  на 15-20%. І не останнє місце в  ній належить молодим людям, що вживають наркотики і алкоголь.

Дуже складні криміногенні наслідки може мати втягнення молоді в групові  злочинні акти із застосуванням зброї. Відсоток таких збройних нападів поки що незначний. Але з часом за певної тенденції до зростання наслідки можуть бути дуже серйозними.

Особливого загострення набуває  проблема учнівської бездоглядності та безпритульності. Вдаючись до бродяжництва й жебрацтва, учні юнацького віку нерідко скоюють крадіжки самі, або їх залучають до кримінальних груп дорослі.

Аналіз причин зростання юнацької злочинності свідчить, що послаблення  виховної ролі сім'ї, кризовий стан освіти, занепад культури за втрати суспільних цінностей призводять до різкого зменшення, а то й утрати зацікавленості до знань і праці, зростання невпевненості в собі, в завтрашньому дні, виникнення почуття роздратування й агресивності.

Звертаючи основну увагу на виховання в молоді поваги до закону, почуття непримиренності до зла й насильства, важливо перейти від адміністративно-правового впливу до надання учнівській молоді педагогічної допомоги.

Знання неповнолітніми певних законів, норм поведінки, своїх обов'язків перед суспільством, усвідомлення ними шкоди, відповідальності й вироблення у них правової свідомості зобов'язує поводитись у певних рамках, утримує від порушень правил поведінки.

Завдання  профілактичної роботи системи служб  соціальної роботи.

   Передбачається вирішення конкретних завдань:

-  проведення поведінкових та  соціологічних досліджень, у результаті  яких буде чітко визначено  картину про групи молоді, які  мають девіантну поведінку, є  схильними до вживання наркотиків, алкоголю; форми та методи профілактичної роботи адаптуються до наявних соціально-демографічних та матеріальних умов;

-  проведення ряду просвітницько-навчальних  заходів з метою формування  стійкого інтересу підлітків  та молоді до здорового способу  життя, підвищення рівня гігієнічної  культури, санітарної освіти, відповідального ставлення до свого здоров’я; створення науково-методичної бази з профілактики негативних явищ і пропаганди здорового способу життя в молодіжному середовищі;

-  створення різнопланових (духовних, медико-психологічних) реабілітаційних центрів, кризових стаціонарів для молоді, яка має алкогольну чи наркотичну залежність; активізація підтримки спільнот родичів, діти яких страждають від алкогольної чи наркотичної залежності;

-  створення притулків для  дітей з родин, схильних до вживання алкоголю та наркотиків.

Методика  соціально-профілактичної роботи.

   Практики соціальної роботи  виділяють кілька груп методів,  методичних моделей реалізації  профілактичних програм у молодіжному  середовищі.

   По-перше, це група методів,  що продукують систематичну переробку переконань. Власне визначається п’ять послідовних кроків у профілактичній діяльності:

   1 — увага; 

   2 — розуміння; 

   3 — згода; 

   4 — запам'ятовування;

   5 — поведінка. 

   Щоб досягти результатів  профілактичної роботи за цією методикою суб’єкт профілактичної роботи під час комунікації повинен пройти всі ці кроки.

   По-друге, це методики  “когнітивної відповіді”, що акцентують  профілактичну дію на думках  або “когнітивних відповідях”  (виникають у суб’єкта під  час комунікації переконання: на зовнішню інформацію індивід відповідає внутрішньою дискусією). Тобто, методики ґрунтуються на сприйнятті індивіда як інформаційного “процесора”.

   По-третє, методики очікування  – зв’язок групи факторів  поведінки зі здоров’ям. Ці фактори поведінки і є "справжнім" ядром очікувань, а саме, сприйняття індивідом:

-  чутливості до захворювання (“я маю дуже високі шанси  захворіти”);

-  серйозності захворювання  “рак є дуже серйозним захворюванням”);

-  втрат, що пов’язані зі  зміною поведінки (коли не палю - роблюсь роздратованим);

-  переваг, що приносить зміна  поведінки (’не випиваю - економлю  кошти і приділяю більше уваги  дитині);

-  сигнали (натяки на дію)  тощо.

   П’ять стадій змін поведінки,  пов’язаної зі здоров’ям:

1.  “Навчання на рівних”  - метод профілактичної роботи, при кому спеціально підготовлені добровольці з числа цільової групи поширюють серед “своїх” інформацію і засоби запобігання, навчають безпечній поведінці, надають підтримку.

2.  Стадія передзамислювання  - індивід не виражає бажання змінити свою поведінку в найближчий час. Багато з людей на цій стадії не усвідомлюють (або не знають) свої проблеми.

3.  Стадія замислювання - люди  усвідомлюють, що проблема існує  і вони думають її змінити,  але це поки що не має  зв'язків з їх певними намірами. На цій стадії люди можуть знаходитись довгий час (до 2 років).

4.  Підготовча стадія - комбінація  намірів та поведінкових компонентів,  на цій стадії люди бажають  почати дію в найближчий рік  (тобто, прийняти рішення).

5.  Безпосередня дія - зміна своєї поведінки, рішення або оточення в порядку вирішення своєї проблеми.

6.  Стадія підтримки - профілактика  рецидивів та оцінка виграшів  зміненої поведінки.

   Зміна цих стадій може  розгортатись по спіралі ~ молода  людина може повертатись до стадії дії на підготовчу тощо.

   Процесуальний метод адаптації  передостороги включає в собі  сім стадій:

1.  Молоді люди не усвідомлюють  наслідки для здоров’я своєї  поведінки.

2.  Усвідомлення цього, але  сама проблема не знаходиться  в полі зору особистості.

3.  Зацікавленість та занепокоєність  цією проблемою.

4.  Рішення не робити якісь  дії - вихід.

5.  Прийняття рішення змінити  свою поведінку.

6.  Безпосередня дія.

7.  Підтримка нової поведінки,  пов'язаної зі здоров’ям. 

   Взаємодію когнітивних та  емоційних компонентів особистості використовує методика саморегуляції: цикл рішення проблем з метою повернення організму зі несприятливого стану в нормальний стан.

   Прийняття рішення проходить  в три етапи:

   1.  Інтерпретація. Індивід  може отримати інформацію про можливість захворювання   через два канали: сприйняття симптомів („я відчуваю втому”) та соціальні повідомлення (“реклама повідомляє, що це може бути пов’язано з палінням”). Отримана інформація сприймається через когнітивні компоненти обробки інформації як загроза (ідентифікація причин, висновки, життєва лінія), на емоційному рівні - у вигляді негативних емоцій: страху, тривоги та депресії.

   2. Розвиток та ідентифікація  адекватної стратегії подолання.  Два найбільш загальні типи:

-  застосування подолання (уникнення нездорових форм поведінки);

-  уникнення подолання (відмова,  фантазування).

   3. Стадія оцінки, що включає  індивідуальну оцінку ефективності  стратегії і рішення про продовження  цієї стратегії подолання чи  заміну її на  іншу, більш оптимальну.

   Ще одна модель дії  була розроблена на основі  теорії запланованої поведінки.  Вона постулює, що безпосередньою  детермінантою людської поведінки  є наміри щодо поведінки, яку  особистість планує зробити. 

   Однією з причин, чому  люди продовжують практику нездорової поведінки є слідування невірному сприйняттю ризику та чутливості до захворювання, тобто так званому “нереалістичному оптимізму”.  Така особистісна риса є базою теоретичної моделі сприйняття підлітками ризику. Вона є предиктором їх ризикової для здоров’я поведінки (паління, небезпечний секс, вживання наркотиків тощо). З позиції когнітивного підходу, можливо виділити чотири фактори, що вносять свій вклад щодо утворення “нереалістичного оптимізму”:

   1)  недостатність особистісного  досвіду з даної проблеми;

   2) впевненість, що проблема  може бути попереджена діями  індивіда;

   3) впевненість, що проблема  не з’явилась і що її не  буде у майбутньому;

   4) впевненість, що проблема  зустрічається дуже рідко.

   Існують специфічні теорії  дії, які враховують, в першу чергу, саме соціальні та соціально-психологічні аспекти. Так, у сучасних профілактичних програмах застосовується соціальна когнітивна модель. Ця теоретична модель обґрунтовує поведінку, яка управляється очікуваннями та соціальними знаннями.

   Очікування включають:

-  очікування наслідків ситуації (“паління може спричинити рак”);

-  очікування наслідків поведінки  (“припинення паління може знизити  ризик захворіти на ...”);

-  очікування ефективності (“якщо  я хочу - я зможу припинити палити”).

   Побудники - висновки, які  впливають на управління поведінкою. Соціальні знання - центральний компонент.  Особистість, з точки зору концепції, - це інформаційний процесор, що  на відміну від когнітивних  моделей, включає в собі репрезентацію  соціального світу. Ця модель розглядає особистість в контексті широкого соціального світу в нормативних переконань особистості (“люди, значимі для мене, кинули палити”).

   Методика соціального контролю  фокусується на зв’язках, що особистість  формує з суспільством. Цей зв’язок є об’єднанням чотирьох елементів:

   1)  прикріплення соціальних  зв’язків за допомогою соціальних  норм;

   2)  взяття на себе певних  обов’язків;

   3) кількість часу особистого  життя затраченого на дані  зв’язки;

   4) прийняття центральної  системи соціальних цінностей в суспільстві.

   Методична модель соціального  розвитку   розглядає соціальні  фактори, що являються предикторами  ризикової для здоров’я поведінки  (історія сім’ї, сімейне управління, сімейний конфлікт та установки  батьків, шкільні зв’язки, ранні форми антисоціальної поведінки, референтна група та її вплив тощо).

   Вищезазначені операційні  моделі застосувались при поясненні  небезпечної для здоров’я поведінки  (вживання алкоголю, тютюну, наркотиків, небезпечний секс, небезпечна харчова поведінка тощо), застосувались в численних профілактичних програмах. На сьогодні втрата здоров’я серед молоді створює проблему національної безпеки, самого існування держави, благополуччя територіальної громади.

   З одного боку, тактика  залякування та моралізаторства й дотепер продовжує існувати в інформаційному й освітньому просторі. Просвітницька робота серед молоді щодо здорового способу життя поки що фрагментарна та не дуже ефективна. Знання про шляхи збереження і зміцнення здоров’я реалізуються здебільшого формально, епізодично, без урахування об’єктивних тенденцій у молодіжному середовищі (погіршення життєвих умов, послаблення мотивації до здорового способу життя, низький рівень превентивних знань, навичок і вмінь тощо). На жаль, профілактична діяльність в багатьох організаціях зорієнтована на передавання знань від дорослого до дитини з ігноруванням активної позиції самої дитини, її права на самовизначення щодо власного способу життя.

   З іншого боку, співпраця  закладів освіти, соціальних служб  молоді, центрів здоров’я, громадських організацій утворила новий управлісько-методичний простір, нові традиції популяризації здорового способу життя, розвитку духовно, психічно, фізично і соціально здорової особистості, розширення демократичної взаємодії дорослих з молоддю та попередження негативних явищ у молодіжному середовищі.

Соціальна профілактика.

Завдання соціальної профілактики:

- проведення системних та комплексних  заходів з профілактики негативних  явищ у суспільстві; 

- використання інноваційних форм соціальної роботи, які здатні ефективно впливати на ціннісні пріоритети підлітків та молоді;

- формування позитивної мотивації  вчинків, підвищення рівня інформованості  молодих людей, їхніх батьків  та найближчого оточення.

   Для створення профілактичних  програм необхідно чітко знати принципи, по яких будується профілактична активність.

   1. Принцип  системності. Цей принцип припускає  розробку і проведення програмних  профілактичних заходів на основі  системного аналізу соціальної  ситуації в країні.

   2.  Принцип стратегічної цілісності. Цей принцип визначає єдину стратегію профілактичної діяльності, що обумовлює основні стратегічні напрямки і конкретні заходи й акції. Підхід до профілактики повинний бути стратегічно цілісним.

   3.  Принцип  багатоаспектності. Він припускає сполучення різних аспектів профілактичної діяльності.

-  Особистісний  аспект припускає вплив, спрямований  на позитивний розвиток ресурсів  особистості.

- Поведінковий  аспект припускає цілеспрямоване  формування у дорослих міцних  навичок і стратегій поведінки, що стрес-переборює.

-  Просторово-централізований  аспект припускає активне формування  систем соціальної підтримки  в рамках превентивного і реабілітаційного  простору (тобто, системи соціальних  інститутів, соціальних центрів,  спрямованих на профілактичну і реабілітаційну активність). Ця система може бути організована в окремому районі, країні, і повинна носити організований характер.

   4.  Принцип  ситуаційної адекватності профілактичної  діяльності. Відповідність профілактичних  дій реальній соціально-економічній, соціально-психологічній і наркологічній ситуації в країні.

   5.  Принцип  континуальності. Забезпечення безперервності, цілісності, динамічності, сталості, розвитку  й удосконалення профілактичної  діяльності.

   6.  Принцип  солідарності. Солідарна міжвідомча взаємодія між державними і суспільними структурами з використанням системи соціальних замовлень.

   7.  Принцип  легітимності. Припускає реалізацію  цільової профілактичної діяльності  на основі прийняття її ідеології  і довірливої підтримки більшістю населення.

   8. Принцип  полімодальності і максимальної  диференціації. Припускає гнучке  застосування в профілактичній  діяльності різних підходів і  методів, а не центрування тільки  на одному методі чи підході.

   Отже, під  профілактикою маються на увазі перш за все науково обгрунтовані та своєчасно зроблені дії, спрямовані:

-  на запобігання  можливих фізичних, психологічних  або соціокультурних колізій  у окремих індивідів і груп  ризику;

-  на збереження, підтримку і захист нормального  рівня життя і здоров’я людей,  сприяння в досягненні ними поставлених цілей і розкритті їх внутрішніх потенціалів.

   Практика  профілактичної роботи знаходиться  в постійному розвитку. Проте  можна виділити деякі основні  моменти, що стосуються її змістовної  частини.

   1. Повсякденне життя рясніє  стресовими чинниками, але, оскільки  вони непомітно нагромаджуючись,  володіють так званим кумулятивним  ефектом, жоден з них окремо  не може вважатися причиною  тієї або іншої складної соціальної  проблеми. Тому методи профілактики мають системний характер, тобто, вони направлені на викорінювання джерел стресу як в самій людині, так і в соціальному та природному середовищі і одночасно — на створення умов для придбання людиною необхідного досвіду вирішення проблем, які виникають.

   2. Служби профілактики прагнуть  не стільки реагувати на ці  проблеми, скільки запобігти їх  появі. Вони звернені до здорових  громадян, що ще не вступили  в смугу непередбаченої життєвої  кризи або непередбачених проблем,  які виникають в результаті  несподіваних подій (наприклад, проблеми, з якими стикаються діти після розлучення батьків).

   Така установка на роботу  із здоровим клієнтом припускає  надання диференційованих послуг, що враховують мотиви клієнта,  його відносини з соціальним  працівником і джерела винагороди останнього. Взаємостосунки між клієнтом і соціальним працівником повинні будуватися на основі взаємної пошани, з розумінням того факту, що кожний з них вносить свій посильний внесок в рішення даної проблеми.

   3. Методи профілактики звичайно  включають навчання людей новим навикам, які допомагають їм досягти поставлених цілей і зберегти здоров’я.  У той же час робота відповідних служб націлена на такі зміни соціального середовища, щоб  підтримувати і стимулювати нормальну життєдіяльність людини. Системний підхід враховує всі ці взаємопов’язані чинники. Традиційні методи надання допомоги в переважній більшості можуть бути використані і для профілактики  (наприклад, тренінг позитивного життєвого настрою був розроблений для терапевтичних цілей, але він широко використовується для підтримки корисних соціальних навиків).

   4. Профілактика передбачає  вирішення ще не виниклих проблем.  Тому одні профілактичні заходи  вживаються задовго до їх виникнення, а інші — безпосередньо перед  виникненням проблеми.

  5. Служби профілактики покликані знаходити оптимальні рішення як для досягнення поставлених цілей, так і для запобігання передбачених проблем, — в цьому і полягають цінність і значення профілактики.

Напрями соціально-профілактичних заходів.

   Соціально-профілактичні заходи можуть бути направлені:

— на підвищення рівня правосвідомості  населення регіону, працівників  галузі народного господарства, членів трудового колективу, їх соціальної активності у сфері боротьби з  правопорушеннями;

— на попередження певних видів правопорушень окремими соціальними групами;

— на становлення нового соціально-правового  мислення, що дозволяє грамотно вирішувати завдання комплексного планування профілактики правопорушень.

   Для забезпечення скоординованої  профілактичної діяльності різних органів, організацій і установ, узгодження різних форм профілактики. В планах слід передбачати загальні організаційні заходи, до числа яких можуть відноситися:

- створення ради профілактики;

- розробка Положення про раду  профілактики правопорушень.

   Разом з тим в даний  час між теорією профілактики  і практикою профілактичної діяльності  відчувається помітний розрив, що  перш за все негативно впливає  на ефективність і результативність  соціальної роботи. Тому сьогодні  виникла гостра необхідність  розробляти, систематизувати методи і напрями профілактичної роботи, оцінювати і аналізувати інформацію з цієї проблеми в різних галузях знань.

   Профілактична робота проводиться  на трьох рівнях:

   1). в межах держави, тобто  стосовно всіх громадян;

   2). в колективах і групах;

   3). індивідуально з певною  особою.

   Як видно, загальна профілактика  відповідає І та 2 рівню, а індивідуальна  співпадає з третім рівнем.

Моделі  та складові профілактичних програм.

   З кожним роком з'являється  все більше доказів того, що можливості медицини лікувати та рятувати від смерті не призводять до кардинальних змін в стані здоров’я населення. Доведено, що здоров’я людини на 55% залежить від способу життя і тільки на 8-10% - від організації допомоги. Тому, виникає нагальна необхідність впровадження серед населення, особливо дітей та молоді профілактичних програм.

    На жаль, як в нашій  країні, так і за кордоном існують  випадки розробки профілактичних  заходів без достатнього опрацювання  їх менеджерського та соціально-психолого-педагогічного підгрунтя, без урахування політичної ситуації, суб’єктивних аспектів тих, на кого вони спрямовані тощо.

   З іншого боку, аналіз  профілактичної роботи (в основі  дослідження Е.Чарлтона) дозволяє  виділити п'ять основних типів  профілактичних програм (або програм навчання здоровому способу життя).

   Медична модель - молодим  людям надається інформація про  небезпечні наслідки того чи  іншого явища. Слід зазначити,  що така модель не є достатньо  ефективною, тому що не враховує  соціально-психологічних особливостей молодої людини, і тому вона іноді може призвести до зворотного ефекту.

   Освітня модель - являє собою  дію, спрямовану на окремого  індивіда, дає йому змогу самостійно  прийняти рішення. Але така  модель не враховує профілактичну  ситуацію, формування громадської думки щодо того чи іншого кризового явища та шляхів його подолання.

   Соціально-політична модель - лобіювання необхідних рішень, реклама в засобах масової  інформації. Перевага цієї моделі  полягає в тому, що вона є  ефективним засобом формування громадської думки, враховує соціально-територіальні особливості, соціальний час і тим самим знімає недоліки освітньої моделі.

   Перших три моделі і  зараз широко використовуються  при попередженні кризових явищ. Але найбільш ефективними профілактичними моделями, які зараз застосовуються в профілактичних програмах серед молоді країн Європи, вважаються дві наступні.

   Модель самопідсилення (комбіновано  поєднує в собі основні характеристики  трьох попередніх моделей).

   Модель “дії на благо  здоров’я”, що крім цього враховує і вплив на молоду людину її соціального оточення (референтної групи). Моделі "дій на благо здоров'я" діють в двох напрямках - через переконання та через підвищення відповідних мотивів (наприклад, підвищення цін на тютюн чи алкоголь, що пов’язано з матеріальними втратами курців). Переконання використовуються в програмах публічного навчання та "підвищення" або "покращення"  здоров’я.

   1. Київський міський центр  соціальних служб для молоді  намагається  інтегрувати відомі  менеджерські підходи та фінансові механізми, можливості здійснення профілактичної роботи. Тому структурна складова, в першу чергу, базується на політичних та нормативних вимогах, а з іншого боку, є адаптаційною, що корегується під умови конкретного фінансового року, окремих районів міста та референтних груп молоді.

   2. Структурна складова київського  підходу до реалізації профілактичних  програм для молоді та за  участю молоді функціональну  складову. Дослідження практики  показує, що в різні періоди  реалізації відповідних профілактичних програм роль соціального працівника домінувала по-різному

   3. Це підтверджує вище  наведене твердження про вплив  змін в політичній складовій  на інший комплекс джерел та  обмежень профілактичнії роботи. Якщо в 1998 році головною функцією була роль інформування населення про знання та соціальні послуги в контексті профілактики негативних явищ в молодіжному середовищі, то через п'ять років (в 2003 р.) на перших ролях - як тренери та консультанти. Порівняний аналіз дослідження дозволяє припустити, що в системі профілактичної роботи ЦССМ міста відбуваються кардинальні зміни: роль консультанта як прикордонна роль між медиком та психологом визначить в найближчий час активізацію індивідуальної та групової, а не масової роботи.

Поняття, принципи та форми профілактики злочинності.

   Під профілактикою злочинності  слід розуміти спеціальний вид  діяльності уповноважених на  це державних органів, громадських  формувань і окремих осіб, спрямований  на здійснення системи певних  заходів з виявлення та усунення причин і умов, що сприяють скоєнню злочинів та вплив на осіб, що схильні до протиправних дій.