Причини правопорушень

Міністерство  освіти і науки України

Волинський  національний університет 

ім. Лесі Українки

історичний  факультет

кафедра політології 
 
 
 

Індивідуальне навчально – дослідне завдання

на тему

„Причини правопорушень ”  
 
 
 
 
 
 

Виконала:

студентка 34 групи

спеціальності ”Політологія”

Захарчук  Іванна 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Луцьк 2010

     ПЛАН

Вступ..............................................................................................................................3

Розділ 1. Теорії причин правопорушень………………………………...……….......4

1. Вітчизняні криміналістичні концепції причин та умов   

правопорушень………..…………………………...……………..….4

2. Основні сучасні теорії причин злочинності в Україні та Росії……………………………………………….……………………5

Розділ 2. Фактори що впливають на виникнення правопорушень.........................12

Розділ 3. Види причин правопорушень………………..………………………..… 14

Висновки ......................................................................................................................19

Література..................................................................................................................20 

Вступ

      Правопорушення  являють собою особливу різновидність  поведінки людей і інших суб’єктів суспільних відносин. Всі юридичні правопорушення поділяються на дві групи: кримінальні злочини і проступок. Тому доречним в даній роботі буде ототожнювати правопорушення  із злочинністю.

      Усі правопорушення є суспільно небезпечними або шкідливими діяннями, оскільки вони спрямовані проти суб’єктивних прав і свобод людини, юридичної особи, держави або суспільства в цілому. Порушуючи природні права або права, які закріплені законом, правопорушник наносить шкоду людям, природі, державі чи організаціям. Питання про соціальну природу і причини правопорушень досить складне і відповісти на нього однозначно неможливо, оскільки в правознавстві існує багато концепцій про причини правопорушень. Вивченням причин і умов вчинення правопорушень займається кримінологія. В першу чергу вона вивчає причини правопорушень.

      Нині  в Україні та у більшості зарубіжних країн світу спостерігається зростання правопорушень та погіршення основних їх показників. Періоди деякої стабілізації злочинності або незначного її зниження, як правило, з невідворотністю змінюються зростанням і подальшим погіршенням її стану, рівня, структури і динаміки. За істотних розбіжностей у рівнях правопорушень в різних країнах першою і визначальною тенденцією в світі, що зберігається впродовж тривалого часу, є їх абсолютне та відносне зростання.

      Саме  тому проблема боротьби з правопорушеннями є однією з найактуальніших не тільки для України, де вони загострились через тривалу економічну, фінансову, енергетичну і політичну кризу, але й для більшості країн світу.

      В даній роботі ми розглянемо, які основні концепції, теорії  причин злочинності та правопорушень виділяли досідники-кримінологи, які критерії класифікації існують для визначення причин правопорушень та фактори що  спричиняють виникнення правопорушення.

Розділ 1. Теорії причин правопорушень

      Виясненням  причин злочинності займались давно, ще з часів Арістотеля і Платона. Більш детально почали вивчати причини злочинності в ХІХ-ХХ століттях, що було обумовлено великим ростом злочинності, збільшенням населення, розвитком капіталізму та іншими причинами.

1.1 Вітчизняні криміналістичні концепції причин та умов правопорушень

      У вітчизняних концепціях причин злочинності  ще починаючи з дореволюційних часів  панували наступні напрямки теорії злочинності: економічний (Н. Таганцев), соціологічний (І. Фойницький, А. Трайнін, М. Герент та ін.), біологічний (А. Дриль, Н. Неклюдов) та психологічні (С. Познишев).

     Кримінологічна  наука нараховує декілька десятків найбільш розповсюджених теорій причин злочинності. Всі концепції про  причини злочинності в західній кримінології можна поділити на дві основні групи: соціологічні і біосоціологічні. Перші характерні для американської і англійської кримінології; другі - для європейської і латино-американської кримінології.

     Перший  напрям — це соціологічні теорії, що ґрунтуються на кримінологічних школах і концепціях, які причину злочинності вбачають в умовах життя суспільства. Видатний кримінолог Т. Мор визначив причинну зумовленість (детермінованість) злочинності певними соціальними явищами. Такою причиною він вважав насамперед приватну власність, яка породжує глибокий антагонізм у суспільстві. Аналогічної точки зору дотримувались відомі вчені Т. Компанелла, Д. Верас і Ж. Мельє. Подальший розвиток ця теорія дістала у працях засновників марксизму.

     Соціологічне  пояснення природи злочинності  запропоновано в теорії аномії, яку розробив Е. Дюркгейм у 1897 р. Явище аномії (розрегульованості) виникає під час криз і різких соціальних змін, коли загальноприйняті норми соціальної поведінки не відповідають очікуваним результатам.

     Теорія  аномії дістала значного поширення  на Заході. Р. Мертон [2] основною причиною девіації (відхилення поведінки) вважав наявність розриву між культурними цінностями суспільства і соціально схваленими засобами їх досягнення.

     Близькі до соціологічних теорій культурологічні  концепції причин злочинності кримінологи пояснюють конфліктом між нормами культури суспільства і субкультури окремих соціальних груп, навчанням протиправній поведінці при сприйнятті норм і цінностей злочинних груп (Е. Сатерленд).

     Біологічні  концепції причин злочинності в  чистому вигляді кримінологи формулюють дуже рідко. Біологічної теорії причин злочинності в чистому вигляді дотримувався тільки на початковому етапі своїх досліджень її засновник Ч. Ломброзо.

     Ці  теорії не дістали великого поширення у кримінології (у тому числі у вітчизняній та російській). Більшість прихильників біологічної теорії визнають значущість соціальних факторів і тому такі теорії правильніше називати біосоціальними або соціально-біологічними залежно від того, якому витоку — соціальному чи біологічному — надається пріоритет. Згідно з біопсихологічними теоріями причина злочинності полягає в особистості й природі людини.

1.2 Основні сучасні теорії причин злочинності в Україні та Росії

     Проблема  причинності у вітчизняній кримінології тривалий час перебувала під впливом ідеологічних чинників. Існування причин злочинності як соціально-правового явища в умовах розвинутого і повного соціалізму тривалий час взагалі викликало заперечення або їх існування визнавалося з великою кількістю застережень. Причини злочинності при соціалізмі й капіталізмі різко протиставлялися. Стверджувалося, що злочинність відтворюється власне капіталістичним суспільством і її неможливо ліквідувати, не ліквідувавши систему існуючих у цьому суспільстві відносин. Серед соціально-економічних причин називалися приватна власність, наявність експлуатації, безробіття, серед ідеологічних — панування індивідуалістичної ідеології та психології. Ці причини вважалися корінними причинами злочинності, які було ліквідовано при соціалізмі. Основне місце відводилось ідеологічним факторам. До основних причин злочинності, як правило, зараховувались історична зумовленість соціальних явищ; дія закону відставання свідомості від буття, що конкретно виявлялось у наявності комплексу пережитків у свідомості та поведінці людей; вплив антагоністичної капіталістичної суспільно-економічної формації, яка існує одночасно із соціалізмом. Це так звані причини першого порядку. Причинами другого порядку вважалися неантагоністичні суперечності, що існують при соціалізмі і зникають у міру зміцнення соціалізму, але на певному етапі зумовлюють можливість виникнення тих чи інших негативних явищ, у тому числі й злочинності.

     Сучасними представниками соціологічного напряму  є науковці-кримінологи Національної академії внутрішніх справ (НАВС) України [3]. Вони вважають, що основні причини злочинності полягають насамперед у соціальних умовах життя суспільства й тому недоцільно шукати причини злочинності у криміногенних якостях людей і генетичних факторах людської індивідуальності. На їхню думку, розгляд соціальної проблеми причин злочинності не можна підмінювати ні біологічними (генетичними) властивостями особи, ні психологічними (індивідуальними). Біопсихологічні фактори є тільки умовами, які сприяють або ускладнюють формування особистості. Самі по собі вони не визначають і не можуть визначати зміст поведінки, відбиваючись на формі поведінки вольових актів, у тому числі злочинності. Злочинцями не народжуються, а стають, і жодна людина від цього не убезпечена.

     Вчені-кримінологи  НАВС України зазначають, що при вирішенні проблеми причин злочинності необхідно враховувати вихідні положення, порушення яких може призвести до помилкових висновків:

     · причинно-наслідковий зв’язок соціальних, психологічних та інших явищ, що мають кримінологічне значення, є об’єктивно існуючою залежністю у природі й суспільстві, яка має загальний універсальний характер; кримінологічна специфіка не повинна підміняти закономірності власне причинного зв’язку;

     · оскільки злочинність є явищем не лише соціальним, а й правовим, соціально-психологічним, вона має певні не тільки соціальні, а й інші причини;

     · розглядати цю проблему неможливо, ігноруючи  особу злочинця, який взаємодіє із зовнішнім середовищем, коли зовнішнє (соціальне) відбивається через внутрішнє (суб’єктивне) і породжує єдиний результат — злочин. Разом з тим включення до причинної залежності особи злочинця не повинно призводити до абсолютизації як її значення, так і зовнішнього впливу на неї.

     Вчені НАВС України вважають, що загальними причинами злочинності є соціальні суперечності, які супроводжують розвиток суспільства, або, навпаки, деградацію: застій, що безпосередньо впливає на злочинність і її зміну. На їхню думку, причини злочинності містяться насамперед в економічних відносинах суспільства, прорахунках і недоліках економічного планування, розбалансованості господарського механізму, у системі розподільчих відносин. Істотний вплив на можливість здійснення особою акту протиправної поведінки, а відповідно і на злочинність взагалі, справляє й соціально-моральний стан суспільства.

     Представниками  соціологічного напряму є також  вчені-кримінологи Санкт-Петербурзької  академії МВС Росії [4]. Вони вважають, що єдиною причиною злочинності є ступінь розвитку соціальних суперечностей, які породжені розшаруванням суспільства на класи, що з необхідністю спричинилося спочатку до появи небезпечних для суспільного устрою посягань, а потім (або разом з цим) і виникнення особливої галузі права — кримінального, що підтримується державою.

     Водночас  між класові суперечності не вичерпують спектра соціальних суперечностей. До них належать також між расові, міждержавні (або між групами і блоками держав), міжнаціональні, міжконфесійні, внутрішні класові, між особисті та внутрішні особистісні суперечності, які впливають на стан злочинності та її поширення.

     Кримінолог Н. Кузнєцова, яка є представником соціально-психологічного напряму, визначає, що причини злочинності мають соціально-психологічний зміст [5]. Причинами злочинності (у сучасній Росії) вона вважає систему негативних соціально-психологічних явищ, що пов’язані із суперечностями суспільства й держави і породжують злочинність. Іншими словами, причини злочинів і злочинності полягають у соціально негативних суперечностях психології суспільства, спільноти, окремого громадянина. Зміст умов злочинності може бути найрізноманітнішим — соціально-психологічним, економічним, соціальним, правовим, організаційним тощо. За близькістю до злочинності й злочинів вчена розрізняє умови безпосередні й опосередковані. На її думку, суттєву роль у механізмі причинно-наслідкового зв’язку відіграють внутрішні та зовнішні суперечності, що виникають як всередині суспільства й держави, так і при їх взаємодії із зовнішнім світом. Причини і умови злочинності Н. Кузнєцова класифікує на рівні: причини і умови злочинності взагалі; причини і умови окремих груп злочинів; причини і умови окремого конкретного злочину. Криміногенні умови вона класифікує на дві групи: умови, що сприяють вчиненню злочинів (ситуаційні умови), і умови, що формують криміногенну мотивацію. До ситуаційних умов вона зараховує також віктимогенні, тобто поведінку потерпілих. На сучасному етапі розвитку суспільства (у Росії) причини і умови злочинності Н. Кузнєцова групує в чотири основні підсистеми: економічні; кримінальної агресії; кримінальної необережності; правові детермінанти.

     1. Економічні причини і умови.

     · Причини: психологія здирництва, паразитизму, злиднів.

     · Умови: помилки у стратегії й  тактиці економічних реформ, приватизації, банківській системі та акціонуванні, виробничій сфері, сфері споживання і податковій системі; безконтрольність; безкарність.

     2. Причини і умови кримінальної  агресії.

     · Причини: психологія агресивності корисливої, побутової, націоналістичної та сексуальної.

     · Умови: безконтрольність обігу зброї  і наркотиків; пропаганда культу насилля, порнографії, проституції; відсутність ефективної ранньої профілактики

     3. Причини і умови кримінальної  необережності.

     · Причини: психологія легковажного ставлення  до дотримання вимог громадської  безпеки; егоїстично недбале задоволення  власних інтересів.

     · Умови: недоліки в матеріальному, технологічному, організаційному, правовому забезпеченні особистої та громадської безпеки.

     4. Правові причини і умови.

     · Причини: психологія правового нігілізму, правової легковажності та правового  безкультур’я.

     · Умови: недосконалість законодавства; прорахунки правозастосовчої практики; неефективність правового виховання; неефективність громадської профілактики; неефективність ранньої профілактики на стадії правопорушень.

     А. Зелінський є представником біопсихологічного  напряму в сучасній вітчизняній кримінології. Піддаючи критиці сучасні кримінологічні концепції причинності, вчений зазначає, що у філософський і кримінологічній літературі зберігається панування вульгарно-соціологічних тенденцій у поглядах на співвідношення об’єктивного (середовища існування) та суб’єктивного (людського, у тому числі й біологічно зумовленого) у детермінації злочинності [6]. Як рух вперед він оцінює погляди Н. Кузнєцової, яка на перший план кримінологічної детермінації висуває суб’єктивний фактор.

     А. Зелінський вважає, що людські вади завжди були й залишаються найближчою та визначальною причиною всіх видів антисоціальної поведінки, у тому числі й злочинної, не заперечуючи при цьому впливу на поведінку людей обставин, що об’єктивно від них не залежать. Обґрунтовуючи свою думку, вчений зазначає, що методологічно обґрунтованішим був би пошук першопричини злочинності в суб’єктивному факторі — недосконалості людської природи, оскільки якщо основну причину зростання злочинності пояснювати виключно об’єктивно існуючими економічними суперечностями, то поза увагою залишаються проблеми культури, моральності, психічного здоров’я, тобто фактори, які безпосередньо породжують девіантну поведінку.

     Отже, А. Зелінський основною причиною злочинності  визнає суб’єктивні фактори: психічну неврівноваженість, негідні пристрасті, прагнення до влади, агресивність, користолюбство, бездуховність, безкультур’я, шкідливі звички, конформізм.

     Як  зазначалося, людські вади притаманні власне природі людини, вони існували й існуватимуть завжди. Разом з тим зауважимо, що на стан психічного і соматичного здоров’я населення держави впливає стан генофонду нації. Найбільшої шкоди генофонду українського народу було завдано в період перебування України у складі СРСР під час голодоморів, колективізації і знищення куркулів як класу. Значних втрат зазнала Україна і під час Великою вітчизняної війни. Усе перелічене істотно позначилось на психічному і моральному здоров’ї населення України (біологічне спадкування).

     Піддаючи  критиці погляди представників  соціальної парадигми, А. Зелінський наголошує, що їх звинувачення в бік прихильників біопсихологічної теорії стосовно того, що вони визнають уроджені злочинні схильності людей, є безпідставними, оскільки жоден з них, за винятком Ч. Ломброзо, цього не стверджував. Успадковуються не злочинні нахили, а такі особливості психіки та тілесної конституції людини, які за несприятливих умов середовища значно підвищують ризик формування особистості соціопата, який постійно конфліктує із суспільством та іншими людьми. Суб’єктивно-особистісні фактори, які належать до безпосередніх причин злочинності (причин першого порядку), у свою чергу, є наслідками біологічного й соціального спадкування (причини другого порядку) і тісно взаємопов’язані.

     Отже, розглянуті сучасні теорії вирішення  проблеми детермінації злочинності  мають як прихильників, так і супротивників. Проте зазначимо, що вчені-кримінологи  як України, так і Росії при вирішенні проблеми детермінації злочинності надають перевагу теоріям соціологічного напряму. 
 

Розділ 2. Фактори що впливають  на виникнення правопорушень

      Розглянемо  ж сукупність найбільш поширених  об’єктивних і суб’єктивних факторів, які обумовлюють подальше зростання правопорушень.

        Найважливішою  об’єктивною умовою треба, мабуть, визнати зниження життєвого рівня більшості населення. Звичайно далеко не всі знедолені виживають за допомогою злочинних дій, але не викликає сумніву і те, що деяка частина, особливо молодь, вирішує свої проблеми не завжди в злагоді з кримінальним кодексом.

      Спад  економічної активності обумовив появу  офіційно визнаного безробіття. В  важкому становищі опинилися  працівники, які фактично втратили роботу, але не зареєструвались як безробітні. Не можуть знайти роботи і  молоді люди. Велика кількість з них стали безробітними відразу після закінчення навчальних закладів. Навряд чи викликає сумніви припущення, що багато безробітних ідуть у тіньову економіку або кримінальне середовище. Також усі ці труднощі, невпевненість в завтрашньому дні породжують конфлікти, ведуть до наркоманії, самогубств.

      Також процвітає корупція та розкрадання  коштів у банках та інших установах. Дрібні підприємства захоплюють рекрути  та грабіжники. Тіньова економіка  використовується злочинцями для вкладення  та примноження коштів, здобутих злочинним шляхом; всіляко уникає оподаткування.

      Отже, складні економічні умови життя  більшості громадян України об’єктивно сприяють зростанню кількості правопорушень.

      Щодо  суб’єктивних умов злочинності, то на жаль, протягом багатьох років у нашій країні недостатню увагу приділяли правовій освіті та вихованню. Люди погано знають закони, через це важко вимагати виконувати їх норми. Це сприяє збільшенню кількості правопорушень. Правопорушення може зумовити темперамент, наявність певних психічних відхилень.

      Великого поширення сьогодні набули такі соціальні лиха, як алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, перелюбство, аморальність та інші. Ці умови діють завжди і всюди. У багатьох випадках вони сприяють скоєнню правопорушень, а то й виступають їх головними причинами.

      Серед суб’єктивних умов зростання злочинності  слід назвати також байдужість значної  частини населення до державних  справ взагалі і, зокрема, до правопорядку. Люди стурбовані своїм становищем (нерегулярна  оплата праці, підвищення плати за комунальні послуги, низький рівень соціального забезпечення; цим держава вільно чи невільно провокує нестабільність правомірної поведінки).

      Отже, щоб правомірна поведінка стала  нормою життя для більшості населення, необхідна розвинута економіка, стабільний демократичний політичний режим, дотримання законності всіма посадовими особами та громадянами, високий рівень правової культури.  

Розділ 3. Класифікація причин правопорушень

      Досліджуючи проблематику причин, що сприяють вчиненню злочину, не можна не торкнутися питання їх класифікації.

      Вивчаючи  проблему класифікації причин, що сприяли вчиненню правопорушення, О.Б. Сахаров розділяє їх на дві групи: умови морального формування особистості та криміногенну ситуацію [7]. На підставі проведеного дослідження до першої групи автор відносить такі несприятливі умови, як порушення цілісності   родини;   ненормальні   взаємини між її членами; наявність у родині антигромадських традицій; антисоціальну поведінку членів родини; невиконання батьками своїх обов’язків із виховання дітей; неправильне виховання; потурання антисоціальним нахилам дітей і втягування їх до злочинної діяльності. Елементами другої групи причин, що сприяють вчиненню правпорушення, на думку О.Б. Сахарова, є недоліки організаційно-господарської діяльності, поведінка окремих осіб, природні явища. При цьому криміногенна ситуація в часовому відношенні може мати тривалий характер або короткочасний. У просторовому відношенні вона може поширюватися на велику територію (голод у країні), а може концентруватися в обмеженому просторі (квартирний конфлікт). За обсягом впливу криміногенна ситуація може стосуватись однієї людини або вузького кола осіб, а може мати і масовий характер (катастрофа), Залежно від змісту і значення для суб’єкта правопорушення автор виділяє також проблемну і конфліктну ситуацію. У той час, як перша пов’язана з певними труднощами і перешкодами, що заважають злочинцеві досягти поставленої мети, друга носить більш загострений характер і пов’язана з різного роду зіткненнями і гострими протиріччями між інтересами суб’єкта злочину та інших осіб. При цьому важливо підкреслити, що криміногенна ситуація може бути створена як протиправними, злочинними діями самого суб’єкта злочину, його співучасниками, сторонніми людьми, так і стихійними силами природи. У тому випадку, коли криміногенна ситуація виникла в результаті правомірних дій, питання про їх усунення відпадає.

      Проведені О.Б. Сахаровим та його послідовниками глибокі дослідження порушеної проблематики сформували багату теоретичну основу для наступних розробок класифікацій причин, що сприяють вчиненню правопорушення.

      Так, Г.Г. Зуйков визначає наступну сукупність обставин, що підлягають виявленню та усуненню у кримінальній справі: безпосередню  причину  вчинення правопорушення;  умови, що сприяли дії безпосередньої причини в конкретному злочинному посяганні; обставини, що сформували безпосередню причину; умови, що сприяли дії факторів, що сформували безпосередню причину. При цьому автор вважає, що в більшості випадків установлення перерахованих обставин з метою їхнього наступного усунення є цілком достатнім, за винятком тих випадків, коли при проведенні розслідування виникає необхідність виявлення та усунення ще більш віддалених від злочину причин та умов [8, 5].

      В.М. Кудрявцев, дослідивши проблему причин правопорушень, дійшов висновку, що найбільш значимими є три групи обставин, що сприяють вчиненню правопорушення. До першої групи він відносить “конкретні зовнішні обставини, що спонукали особу до вчинення... злочину”. Сюди входить все те, що викликає в людини “рішучість вчинити злочин (при намірі) або рішучість скоїти іншу дію, що у разі відсутності належного передбачення веде до настання шкідливих наслідків (при необережності)”. До цієї ж групи В.М. Кудрявцев відносить і безпосередній привід до вчинення злочину. При цьому він вважає, що ні зовнішня обстановка, що передує вчиненню злочину, ні привід, не можуть породити “рішучості вчинити суспільно небезпечну дію або бездіяльність, якщо суб’єкт не має у своїй свідомості більш-менш стійких антигромадських навичок, поглядів і звичок”. Останні, у свою чергу, складають другу групу обставин, що сприяють вчиненню злочину, себто є “умовами морального формування особистості”.

      До  третьої групи автор відносить  обставини, що сприяють досягненню злочинного результату. На його думку, ця група відрізняється від попередніх тим, що, по-перше, вона більшою мірою пов’язана з об’єктом злочинного посягання, а по-друге, обставини, що сприяють вчиненню злочину, можуть і не впливати на виникнення злочинного наміру. Крім того, обставини третьої групи, у свою чергу, можна класифікувати на фізичні (технічні),    організаційні    та    психологічні умови, що сприяють вчиненню злочину.

      До  фізичних (технічних) умов відносяться  особливості місця і часу вчинення злочину, оснащеність злочинця, а також наявність предметів і обставин зовнішнього світу, що полегшують вчинення злочину. Як приклад організаційних умов можна навести недоліки в обліку, контролі, забезпеченні безпеки людей і майна, а також інші обставини, що допомагають злочинцеві реалізувати злочинний намір. Психологічні умови, як правило, пов’язані з байдужним ставленням населення і представників правоохоронних органів до злочинності, що, безсумнівно, полегшує вчинення суспільно небезпечних діянь [9,133-134].

      В. Котюк вважає, що всі причини і  умови злочинності можна класифікувати  за різними критеріями[10]:

      1) за рівнем дії (субординації):

      а) причини злочинності в цілому;

      б) причини певних видів правопорушень (категорій, груп);

      в) причини окремих злочинів;