Причини невдач Червоної Армії у ВВВ

Причини невдач Червоної Армії  у ВВВ

Вступ

Найважливішою складовою Другої світової війни була Велика Вітчизняна війна  радянського народу проти німецько-фашистських  загарбників. Силами радянської армії  були здобуті великі перемоги і вирішене питання про остаточний крах фашистської  Німеччини. Але ці перемоги далися важкою працею, мужністю наших воїнів.

Війна почалася для Радянського  Союзу в обхід всіх мирних договорів  з фашистською Німеччиною, коли наша країна робила все можливе для  її недопущення, але перша удари  агресора завдали колосальної шкоди  СРСР, бої були дуже важкими, з великими втратами як в техніці, так і в  чисельності Збройних сил. Частини  Червоної Армії були змушені відступати вглиб країни.

Невдачі перших місяців Великої  Вітчизняної війни для СРСР були обумовлені багатьма об'єктивними і  суб'єктивними факторами. На цю тему було написано чимало робіт, проведені  численні дослідження. Аналіз бойових  дій і оцінка тактичного і стратегічного  рішень командування Збройних Сил та політичного керівництва Радянського  Союзу цікаві й сьогодні. У 90-і  роки були розсекречені документи та оприлюднені статистичні дані, що стосуються теми Великої Вітчизняної  війни. Ці дані дозволяють більш точно  охарактеризувати ті чи інші події  часів війни, причини перемог  або невдач Червоної Армії, в тому числі і причини невдач першого, найважчих місяців війни.

В даній роботі робиться ще одна спроба узагальнити матеріали, що стосуються теми початку Великої Вітчизняної  війни, пояснити чим були викликані  перші невдачі нашої армії  в прикордонних і оборонних боях влітку і на початку осені 1941р. Тверезий аналіз ситуації в світі, об'єктивна  оцінка можливостей збройних сил  країни напередодні війни дозволяють дати гідну відсіч супротивникові і  мінімізувати втрати особового складу та техніки.

Всі Чи все було зроблено для цього  партією і урядом СРСР? Спробуємо  відповісти на це питання з позицій  сучасної людини.

Зараз, коли міжнародна обстановка в  багатьох країнах світу залишається  напруженою, ведуться бойові дії, аналіз ходу та результатів останньої світової війни (в тому числі і Великої  Вітчизняної війни), причин невдач може бути актуальним для сучасників, дозволить  уникнути непотрібних жертв ..

1 Зовнішня політика СРСР  перед війною

1.1 Дипломатичні відносини  СРСР з країнами світу перед  війною

Для розуміння того, в яких умовах перебував Радянський Союз в кінці 30-х-початку 40-х років ХХ століття, тобто перед самим початком Великої  вітчизняної війни, необхідно правильно  оцінити міжнародну обстановку того часу і роль СРСР на міжнародній  арені.

Радянський Союз в цей час  був єдиною країною Європи з комуністичним  режимом. Успіхи перших п'ятирічок, бурхливе зростання промисловості, поліпшення життя людей не могли не насторожувати  західноєвропейські політичні кола. Уряду цих країн не могли допустити  повторення Жовтневої революції  у своїх країнах, боялися експансії  революції з СРСР. Спочатку вождь  світового пролетаріату В. І. Ленін, а потім і його наступник на посту керівника радянських держави  І.В. Сталін недвозначно заявляли про  поширення пролетарської революції  за всьому світу і світове панування  комуністичної ідеології. У той  же час західні уряди не хотіли псувати відносини з набирає  сили Союзом. Це з одного боку. З іншого боку, над Європою впритул нависла  загроза фашизму. Європейські держави  не могли допустити ні одного, ні іншого розгортання подій. Всі шукали можливі компроміси, в тому числі  і Радянський Союз.

Прихід Гітлера до влади в 1933р. змусив форсувати радянську політику напрямку створення системи колективної  безпеки. У 1933р. після тривалої перерви  були відновлені дипломатичні відносини  з США, в 1934р. СРСР був прийнятий  у Лігу Націй. Все це свідчило про  зміцнення міжнародного авторитету СРСР і створювало сприятливі умови  для активізації зовнішньополітичної  діяльності держави. У 1935р. Радянський Союз уклав договори про взаємодопомогу на випадок війни з Францією, Чехословаччиною. У 1936р. був укладений договір з  Монгольської Народною Республікою, а  в 1937р. - Договір з Китаєм про ненапад.

Радянська дипломатія в ті роки прагнула з одного боку реалізувати план колективної  безпеки в Європі, не піддаватися  на провокації ворога, не допускати  широкого антирадянського фронту, з  іншого боку вживати необхідних заходів  щодо зміцненню обороноздатності країни.

Радянське уряд шукав шляхи конструктивного  союзу з Францією і Англією  і запропонувало їм укласти пакт на випадок війни, але переговори з цього питання зайшли в глухий кут, оскільки західні держави не хотіли вести їх всерйоз, і розглядали їх як тимчасовий тактичний хід, штовхали СРСР на прийняття односторонніх  зобов'язань.

В той же час, Німеччини в цей  період не була вигідна війна з  СРСР. У її плани входила окупація Франції, Англії, Польщі з подальшим  створенням «Об'єднаної» Європи під  егідою Німеччини. Напад на СРСР, з  її великими запасами природних ресурсів, визначалося Німеччиною як більш  пізня завдання.

В цих умовах почала зростати тенденція  радянської зовнішньої політики до нормалізації відносин з Німеччиною, хоча від  переговорів з Англією і Францією остаточно не відмовлялися. Але незабаром  стало ясно, що переговори з військовими  місіями цих країн неможливі, і вони були перервані не невизначений термін.

Паралельно 20 серпня в Берліні було підписано радянсько-німецький торгово-кредитна угоду, а 23 серпня після 3-х годинних переговорів між Німеччиною і  Радянським Союзом було підписано пакт про ненапад строком на 10 років, що отримав назва «пакту Молотова-Ріббентропа», на ім'я міністрів закордонних  справ, скріпити його своїми підписами. Цей документ відображав законні  інтереси СРСР, забезпечуючи необхідний нашій країні резерв часу для підготовки до вступу у велику війну, а також  запобігав можливість війни на два  фронти - проти Німеччини в Європі і проти Японії на Далекому Сході. Разом з тим, секретні протоколи  до цього пакту свідчили про імперські  амбіції обох держав. Вони обговорювали сфери впливу в Європі, поділ Польщі. Згідно цим договором СРСР передавалися права на Прибалтику, Західну Україну, Західну Білорусь, Бессарабію, Фінляндії.

1.2 Початок другої світової  війни

Друга світова війна почалася з  окупації Польщі 1 вересня 1939р. Франція  і Англія оголосили війну Німеччині, але реальної допомоги не надали, сподіваючись на швидке зіткнення Німеччини та СРСР в умовах виходу Німеччини до кордонів СРСР. Незабаром окупація Західної Європи стала реальністю. За травень-червень німці окупували  Голландію, Бельгію, Францію, навіть незважаючи на що були у останньої чималі сили і добре укріплені кордону (лінію  Мажино). Хоча німцями здійснювалися  нескінченні бомбардування Англії, їм не вдалося висадитися на островах. У Надалі Англія разом з СРСР і  США стане однією з провідних  сил зі створення антигітлерівської  коаліції. Загрузнувши в Англії, Гітлер прийняв рішення про зміну  напрямки війни влітку 1940 18 грудня 1940 ним був підписаний план нападу на СРСР, який отримав назву «плану Барбаросса».

В жовтні 1939 р. СРСР запропонував Фінляндії  здати в оренду на 30 років частину  своєї території, які мали стратегічне значення для радянської держави. У відповідь на відмову Фінляндії по цьому у питання, між країнами спалахнув військовий конфлікт, який тривав 105 днів, до марта1940 р. ця компанія принесла нашій країні великий політичний і моральний збиток, не дивлячись на перемогу. Дії СРСР були визнані міжнародною громадськістю як неприхована агресія, крім того, ця війна показала слабку готовність Червоної Армії до сучасного бою і зробила стимулюючий вплив на модернізацію збройних сил, сприяла форсованого нарощування військово-промислового потенціалу.

Обстановка того часу (кінця 30-х-початку 40-х р.р.) явно свідчила про швидке розв'язуванні війни фашистської  Німеччини проти СРСР.

Було ясно, що взявши під контроль практично всі європейські держави, Німеччина рано чи пізно нападе на СРСР. Підготовку до перекиду своїх  військ Німеччина почала вже з  літа 1940р.

В розвиток «плану Барбаросса», німецьким  урядом була прийнята директива зі стратегічного зосередження і розгортання  військ від 31 січня 1941р. в розділі  «Загальні завдання» говорилося: «Операції повинні бути проведені  таким чином, щоб за допомогою  глибокого вклинювання танкових військ була знищена вся маса російських військ, що знаходяться в Західній Росії (на території Білорусі, Правобережної  України та Прибалтиці на захід від  Дніпра та Західної Двіни-авт.). При  цьому необхідно запобігти можливість відступу працездатних російських військ у великі внутрішні райони країни ». [2, с.70]

2 Велика Вітчизняна війна  1941-1945 р.р.

2.1 Початок Великої Вітчизняної  війни

Діючи згідно з «планом Барбаросса», на світанку 22 червня 1941р. фашистська Німеччина  без оголошення війни перейшла радянську  державний кордон на Протягом майже  6 тис. км. Ворожа армія, що налічує 5,5 млн. чоловік і що складалася з представників 12 країн Європи, обрушила шквал бомбових ударів по території СРСР. Першими прийняли на себе удар прикордонні війська і передові підрозділи військ прикриття, особовий склад багатьох застав повністю загинув.

Розстановка німецьких військ виглядала  наступним чином [2, с.71]:

Група армій «Центр» - командувач-фельдмаршал  Г. фон Бок, всього 50 дивізій

( в т.ч. 9 танкових, 6 моторизованих  і дві моторизовані бригади,  підтримував -- 2 повітряний флот  з 1680 літаків);

Група армій «Північ» - командувач-фельдмаршал  В. фон Леєб, всього 29 дивізій (в т.ч. 3 танкових і 3 моторизованих, підтримував 1 повітряний флот з 1070 літаків);

Група армій «Південь» - командувач-фельдмаршал  Г. фон Рунштадт, всього 57 дивізій (в  т.ч. 5 танкових і 4 моторизованих, 13 моторизованих  бригад, підтримував 4 повітряний флот і румунські ВПС всього 1300 літаків).

Щоб відтіснити супротивника за межі СРСР, увечері 22 червня 1941р. була віддана  директива № 2 про контрнаступ  Червоної Армії з метою розгрому противника і перенесення бойових  дій на територію ворога. Але ця директива свідчила про нерозуміння  ситуації, що склалася і спричинила безглузду загибель тисяч радянських воїнів, втрату техніки. Радянські війська  лише на кілька днів змогли затримати  наступ агресора, тому що вони були розосереджені  на велику глибину і піддалися  раптового нападу. Їх розстрілювали  в упор, ламалася техніка, не вистачало  пального. Багато екіпажі були змушені  самі підривати свої танки, щоб ті не дісталися ворогові. Очевидці відзначають, що авіація в той момент була безсила  хоч якось допомогти сухопутним військам. Німецька авіація вела бої  з нашими важкими бомбардувальниками, які були занадто тихохідні і  постійно атакували.

Відзначалися випадки паніки, втечі, дезертирство з поля бою і по шляху  проходження до лінії фронту. Радянські  війська були приголомшені масованим  натиском фашистів. Опустилися моральні характеристики воїнів, деякі навіть завдавали собі каліцтва, прострілювали  кінцівки через боязнь відповідальності за свою поведінку в бою. Звичайно, це не характеризує всю армію, але  дає уявлення про ситуацію в перші  години і дні війни. Там, де був  сильний командний і політичний склад, війська билися впевнено, організовано і могли дати гідну відсіч супротивникові.

І все-таки, переломити ініціативу в  перші дні не вдалося.

Як згадує маршал К.К. Рокоссовський  «Було ясно, що прикордонне бій  нами програно. Зупинити ворога тепер  модно буде не підкиданням розрізнених  частин і з'єднань до розхитаному  фронту, а створенням десь у глибині  нашої території сильного угруповання, здатної не тільки протистояти потужної військовій машині супротивника, але  і завдати йому нищівного удару  ». [9, с. 47]

Раптовість нападу зруйнувала управління радянськими військами. Під натиском переважаючих сил противника наші війська  відступали вглиб країни, виявляючи  мужність і героїзм утримували важливі  стратегічні рубежі та об'єкти, наносили контрудари, які сповільнювали його просування. В історію увійшли  оборона Брестської фортеці, військово-морської бази Лієпая, Талліна, Моонзундскіх островів, півострова Ханко і ін.

2.2 Оборонні бої перших  місяців війни

В Загалом, перші дні війни були найважчими для Червоної Армії і  всього радянського народу У перші  години війни німецька авіація завдала  ударів по Севастополю, Києва, Мінська, Мурманська, Одесі й інших містах на глибину до 300 км .. в короткі  терміни фашистські війська просунулися  в північно-західному напрямі  на 400-500 км вглиб нашої країни, в  західному напрямку-ну 450-600 км, у  південно-західному-на 300-350 км, захопили великі території і впритул наблизилися до Ленінграда і Смоленська. [5, с.67-68].

Радянські війська боронилися до останнього. А.І. Балашов з посиланням на розсекречені документи призводить втрати Радянських військ в оборонних операціях  перше, найважчого періоду Великої  Вітчизняної війни [2, с.84-85]:

Балтійська оборонна операція - втрати понад 88 тис. солдатів і офіцерів, у  т.ч. 75 тис. безповоротно (тобто взяті  в полон, знищено, пропали без  вісті, померли від ран).

Білоруська оборонна операція - втрати більше 414 тис. солдатів і офіцерів, у т.ч. 341тис. безповоротно.

Львівсько-Чернівецька оборонна операція - втрати більше 241 тис. солдатів і офіцерів, у т.ч171тис. безповоротно

Смоленське бій 10 липня-10сентября - втрати більше 760 тис. солдатів і офіцерів, у т.ч. 486тис. безповоротно

Київська оборонна операція 7 липня-26 вересня втрати більше 700 тис. солдатів і офіцерів, у т.ч. 616тис. безповоротно, та інші битви.

Загальні втрати Радянських Збройних Сил на початковому етапі війни  за статистичними даними склали більше 2.8 млн. чоловік, з них 235 тис. вбито  і 1.7 млн. людей зникли безвісти [2, с.101].

Раптовість нападу дозволила знищити  на аеродромах 1200 літаків РККА. До рук  противника потрапило багато складів  з пальним і боєприпасами, що знаходилися  в прикордонній зоні. Західний фронт  позбувся майже всіх артилерійських складів, в яких зберігалося понад 2 тис. вагонів боєприпасів.

Перші перемоги фашистських військ дозволяли з упевненістю говорити про вдале виконання «Плану Барбаросса», відводиться на розгром СРСР 8-10 тижнів - за три тижні війни німці окупували  майже всю Білорусь, Литву, Латвію, значну частина Естонії, України, Молдавії. Близько 3 млн. загальної чисельності  військовополонених часів Великої  Вітчизняної війни потрапило  в полон в 1941р. Були розгромлені 28 радянських дивізій, 72 дивізії втратили в людях і бойової техніки до 50% і вище. Загальні втрати в техніці склали до 6 тис. танків, не менше 6,5 тис. гармат калібру 76 мм і вище, більше 3 тис. протитанкових гармат, близько 12 тис. мінометів, 3,5 тис. літаків [7, с.730; 8, С.346].

В ці дні і тижні була розгромлена  більша частина кадрової Червоної Армії, непоправні втрати понесла авіація  та бронетанкові війська, в результаті чого Червона Армія залишилася на тривалий час без повітряного  і танкового прикриття.

Незважаючи на значні втрати у техніці  і людській силі, Червона Армія  вела запеклі бої за кожен кілометр радянської території, очевидці відзначали, що оборона радянських військ набагато упорней, ніж на заході. Було очевидно, що німці недооцінили бойовий  дух противника. У своєму дневніке11 серпня 1941р. начальник Генерального штабу сухопутних військ Ф. Гальдер  писав: «Загальна обстановка показує, що колос Росії був недооцінений нами »[7, с.731].

Вперте опір Червоної Армії дозволило  затримати просування німецьких  військ, оправитися від раптовості нападу і виробити нові стратегії  ведення боїв.

3 Причини невдач радянських  військ

В перші місяці війни виявилися  серйозні помилки, допущені керівництвом країни в передвоєнні роки.

Аналіз широкого спектра історичної літератури дозволяє виділити наступні основні причини поразок Червоної Армії в перші місяці Великої  Вітчизняної війни:

-прорахунки вищого політичного  керівництва СРСР про терміни  нападу Німеччини;

-- якісне військових?? е перевага  противника;

-- запізнювання стратегічного розгортання  Радянських Збройних Сил на  західних кордонах СРСР;

-- репресії в Червоній Армії;.

Розглянемо ці причини більш  докладно.

3.1 Прорахунки вищого політичного  керівництва СРСР про терміни  нападу Німеччини

Однією з серйозних помилок  радянського керівництва слід вважати  прорахунок у визначенні можливого  часу нападу фашистської Німеччини  на Радянський Союз. Ув'язнений з  Німеччиною у 1939 році пакт про ненапад  дозволяв Сталіну і його найближчому  оточенню вважати, що Німеччина не ризикне  порушити його в найближчі терміни, і в СРСР ще є час для планомірної  підготовки до можливого відбиття агресії  з боку супротивника. Крім того, І.В. Сталін вважав, що Гітлер не почне війну  на два фронти-на заході Європи і  на території СРСР. Радянський уряд вважав, що до 1942р. вдасться перешкодити  залученню СРСР у війну. Як видно, це переконання виявилося помилковим.

Незважаючи на явні ознаки наближення війни Сталін був упевнений, що він  зможе дипломатичними і політичними  заходами відтягнути початок війни  Німеччини проти Радянського  Союзу. Погляди Сталіна цілком поділяв  Маленков, що був у ті роки секретарем ЦК партії. За 18 днів до початку війни  на засіданні Головного Військового  ради він виступив з різкою критикою проекту директиви про завдання партполітработи в армії. Маленков вважав, що цей документ складений  з урахуванням близької можливості нападу і тому не придатний як керівний вказівки військам:

« Документ примітивно викладений, ніби ми завтра будемо воювати »[5, с.58]

Не бралися до уваги розвіддані від численних джерел. Чи не надавалося належного значення достовірним  повідомленнями радянських розвідників, в тому числі знаменитого комуніста, героя Радянського Союзу Р. Зорге. Але разом з тим треба зазначити, що часто відомості були суперечливими, утрудняли аналіз інформації і не могли сприяти розкриттю головної мети дезінформації нацистських  спецслужб - досягти раптовості першого  удару вермахту.

розвіддані надходили в уряд з таких джерел як

-- ГРУ;

-- зовнішня розвідка ВМФ;

-НКДБ.

Дуже негативне значення мало укладення  начальника ГРУ генерала-лейтенанта Ф.І. Голикова від 20 березня 1941р. про  те, що інформація про напад, що готується  Німеччини на СРСР слід вважати помилковою і що виходить від англійців або  навіть від німецької розвідки.

Багато дезінформації надходило  по дипломатичних каналах. Радянський посол у Франції відіслав в  Наркомінсправ 19 червня 1941р. таке повідомлення:

« Зараз тут всі журналісти базікають  про загальну мобілізацію в СРСР, про те, що Німеччина висунула нам  ультиматум про відокремлення України  і передачу її під протекторат  Німеччини та інше. Чутки ці йдуть  не тільки від англійців і американців, але й їх німецьких кіл. Мабуть, німці, користуючись цією агітацією, і  готують рішучу атаку на Англію ». [1, с.49].

СРСР сподівався, що оголошення війни  відбудеться ближче до 1942 р. і з  пред'явлення ультиматуму, тобто  дипломатичним шляхом, як це було в  Європі, а зараз велася так звана  «гра нервів».

Найбільш правдиві дані надходили  з 1-го управління НКДБ. Через цього  органу 17 червень 1941р. Сталіну було представлено спецповідмлень з Берліна, в якому говорилося:

«Все військові заходи Німеччини  по підготовці збройного виступу  проти СРСР повністю завершені, і  удар можна очікувати в будь-який час ». [1, с.49] таким чином, інформація про швидкий напад Німеччини  на СРСР, будучи почуте в роз'єднаності  вигляді не створювала переконливої картини подій, що відбуваються, і  не могла відповісти на питання: коли може відбутися порушення кордону  і розв'язатись війна, які цілі ведення бойових дій агресором, вона розцінювалася як провокаційна і спрямована на загострення відносин з Німеччиною. Уряд СРСР боялося, що активне нарощування збройних сил у районі західних кордонів може спровокувати Німеччину і послужити приводом для розв'язання війни. Категорично заборонялося проводити такі заходи. 14 червня 1941р. у пресі і по радіо було передано повідомлення ТАРС. У ньому говорилося: «... Чутки про намір Німеччини підірвати пакт і зробити напад на СРСР позбавлені всякого грунту, і яка відбувається останнім час перекидання німецьких військ ... у східні та північно-східні райони Німеччині пов'язана, треба гадати, з іншими мотивами, що не мають відношення до радянсько-німецьким відносинам »[5, с.58-59].

Це повідомлення могло тільки ще більше дезорієнтувати населення і  Збройні сили СРСР. 22 червня 1941р. показало як глибоко помилялися керівники  держави щодо планів нацистської  Німеччини. Маршал К.К. Рокоссовський  зазначає: «те, що сталося 22 червня, не передбачалося ніякими планами, тому війська були захоплені зненацька  в повному розумінні цього  слова »[1, с.49].

Ще одним прорахунком керівництва  СРСР і генерального штабу РСЧА було неправильне визначення напрямку головного  удару сил вермахту. Основним ударом фашистської Німеччині вважалося  не центральний напрям, по лінії  Брест-Мінськ-Москва, а південно-західне, у бік Києва та України. У цьому  напрямку буквально перед самою  війною були перекинуті основні сили Червоної Армії, тим самим оголюючи інші напрямки.

Таким чином, суперечлива інформація про терміни нападу Німеччини  на СРСР, надії політичного керівництва  країни на дотримання противником досягнутих раніше домовленостей, недооцінка планів вермахту щодо власного держави не дозволили вчасно підготуватися  до відбиття удару.

3.2 Запізнювання стратегічного  розгортання радянських Збройних  Сил

Стратегія охоплює теорію і практику підготовки країни і збройних сил  до війни, планування і ведення війни  і стратегічних операцій.

Багато автори, дослідники військових дій під час війни 1941-1945 р.р., відзначають  що, кількість техніки та особового  складу армій до початку нападу було приблизно рівним, за деякими позиціями  існує деякий перевагу Радянських Збройних Сил. (Див. п. 3.3),

Що ж завадило скористатися всією  технікою і озброєнням для відбиття атаки фашистської армії?

Справа в тому, що помилкова оцінка часу можливого нападу Німеччини  на Радянський Союз зумовила запізнювання стратегічного розгортання Збройних Сил Союзу, а раптовість удару  знищила багато бойової техніки  і складів з боєприпасами.

Непідготовленість в відбиття нападу насамперед виявлялася у поганій  організації оборони. Значна протяжність  західного кордону зумовила і  розтягування сил Червоної армії  вздовж лінії кордону.

Приєднання до СРСР Західної України, Західної Білорусії, Бессарабії, Прибалтійських держав у 1939-1940 р.р. призвело до того, що розформувалися старі, добре організовані прикордонні застави та лінії  оборони. Прикордонна структура  відсунулася на захід. Довелося в  терміновому порядку будувати і  заново формувати всю прикордонну  інфраструктуру. Робилося це повільно, відчувалася нестача коштів. Крім цього, необхідно було будувати нові автомобільні дороги та прокладати залізничні магістралі для підвозу матеріальних ресурсів, людей. Ті залізничні колії, які були на території цих країн, були вузькоколійних, європейськими. У  СРСР шляху були з широкою колією. В результаті, підвіз матеріалів і  техніки, обладнання західних кордонів відставало від потреб Червоної Армії.

Невміло була організована оборона  кордонів. Війська, які повинні були прикривати кордону, знаходилися у  вкрай невигідному становищі. У безпосередній близькості від кордону (в 3-5 км) розташовувалися лише окремі роти і батальйони. Більшість дивізій, призначених для прикриття кордону знаходилися далеко від неї, займалися бойовою підготовкою за мірками мирного часу. Багато з'єднання проводили навчання далеко від об'єктів і своїх місць базування.

Треба відзначити, що перед війною і в самому її початку керівництвом армії були допущені прорахунки в  комплектуванні з'єднань особовим складом  і технікою. У порівнянні з передвоєнним нормами, укомплектованість більшості  частин становила не більше 60%. Оперативна побудова фронту було одноешелонним, а  резервні з'єднання - нечисленними. Через  брак коштів і сил не вдавалося  створити передбачені нормами з'єднання. Одна дивізія розташовувалася на 15 км 4 танків-1,6, гармат і мінометів-7,5, протитанкових гармат-1,5, зенітної артилерії-1,3 на 1 км фронту. Така оборона не дозволяла  забезпечити достатню стійкість  кордонів.

В Білорусії з 6-і механізованих  корпусів матеріальною частиною (танками, автотранспортом, артилерією та інші) був укомплектований за штатним  нормам лише один, а решта мали значний  недокомплект (17-й і 20-1 механізовані корпусу фактично зовсім не мали танків). [2, с.102]

Дивізії 1 ешелону (всього 56 дивізій  і 2 бригади) розташовувалися на глибину  до 50 км, дивізії 2 ешелону були віддалені  від кордону на 50-100 км, з'єднання  резерву - на 100-400 км.

План прикриття кордону, розроблений  Генштабом в травні 1941р. не передбачав обладнання оборонних рубежів військами 2 і 3 ешелону. Перед ними ставилися  завдання зайняти позиції і бути готовим до нанесення контрудару. Готувати в займати і інженерному  відношенні оборону повинні були батальйони 1 ешелону.

В лютому 1941р. за пропозицією начальника Генштабу Г.К. Жукова приймається план розширення сухопутних військ майже на 100 дивізій, хоча доцільніше було доукомплектувати і перевести на штати воєнного часу що були дивізії і підвищити їхню бойову готовність. Всі танкові дивізії входили до складу 2 ешелону.

Розміщення мобілізаційних запасів  було вкрай невдалим. Велика кількість  розміщувалося поблизу кордонів, і, отже, потрапляло під удари німецьких  військ першими, позбавляючи частини  ресурсів.

Військова авіація до червня 1941р. перебазувалася на нові західні аеродроми, які були недостатньо обладнані і слабо  прикривалися силами ППО.

Незважаючи на збільшення угруповань німецьких військ у прикордонних районах, лише 16 червня 1941 р. почалася перекидання 2 ешелону армій прикриття з  місць постійної дислокації до кордонів. Стратегічне розгортання проводилося  без приведення військ прикриття  до відбиття попереджувального удару  агресора. Дислокації не відповідала  завданням відбиття раптового удару  супротивника.

Деякі автори, наприклад В. Суворов (Резун), вважають, така дислокація планувалася  не з метою оборони кордонів, а  для вторгнення на територію противника. [2, с.78]. Як то кажуть: «Найкращий захист-це напад». Але це лише думка невеликий  групи істориків. Більшість дотримуються іншої думки.

Негативну роль зіграв прорахунок генерального штабу РСЧА в оцінці напрямку головного  удару противника. Буквально напередодні  війни стратегічні та оперативні плани були переглянуті і таким  напрямком було визнано не центральне, по лінії Брест-Мінськ-Москва, а південно-західне, у бік Києва та України. У Київський  військовий округ стали стягуватися  війська, тим самим оголюючи центральне та інші напряму. Але як відомо, самий  значний удар німці завдали саме по центральному напрямку.

Аналізуючи темпи стратегічного  розгортання радянських Збройних Сил, більшість істориків приходять  до висновку, що повністю розгортання вдалося б здійснити не раніше весни 1942р. Таким чином, зрив термінів стратегічного розгортання наших військ не дозволив в достатній мірі організувати оборону західних кордонів і дати гідну відсіч сила фашистської Німеччини.

3.3 Якісне військову перевагу  противника

Незважаючи на домовленості між  СРСР і Німеччиною про ненапад, ніхто  не сумнівався, що рано чи пізно Радянський Союз стане об'єктом нападу з боку нацистів. Це був лише питанням часу. Країна намагалася підготуватися до відбиття агресії.

До середині 1941р. СРСР мав у своєму розпорядженні матеріально-технічною  базою, що забезпечує при її мобілізації  виробництво військової техніки  і озброєння. Здійснювалися важливі  заходи по перебудові промисловості  і транспорту, готових до виконання  оборонних замовлень, розвивалися  збройні сили, здійснювалося їх технічне переозброєння, розширювалася підготовка військових кадрів.

Значно збільшувалися асигнування  на військові потреби. Частка військових витрат у радянському бюджеті  становила 43% у 1941р. проти 265 В 1939р. Випуск військової продукції перевищував  темпи промислового зростання майже  в три рази. Заводи терміново перебазувалися на схід країни. Швидкими темпами будувалися нові й реконструювалися оборонні заводи, їм виділялося більше металу, електроенергії, нових верстатів. До літа 1941р. одна п'ята  частина оборонних заводів працювала  в східних регіонах СРСР [7, с.730].

Повсюдно будувалися нові склади з  пальним, і боєприпасами, будувалися нові й реконструювалися старі аеродроми.

Здійснювалося оснащення збройних сил новим стрілецьким, артилерійським, танковим і авіаційним зброєю та бойовою  технікою, зразки якого були розроблені, випробувані та впроваджені у серійне виробництво.