Приднестровский конфликт. 2

 за підтримки

СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ ПРИДНІСТРОВСЬКОГО КОНФЛІКТУ

ВИКЛИКИ ЄВРОПЕЙСЬКІЙБЕЗПЕЦІ

SCENARIOS FOR THE DEVELOPMENTOF THE TRANSNISTRIA CONFLICTCHALLENGES TO EUROPEAN SECURITY

партнери:

Київ

2011

Цю публікацію підготовлено Інститутом світової політики (Україна) у партнерстві з Фундацією українсько-польської співпраці PAUCI (Польща); Інститутом громадських проблем (Словаччина); Інститутом соціології Угорської Академії наук (Угорщина); Асоціацією з міжнародних справ (Чехія).

Проведення дослідження стало можливим завдяки підтримці Міжнародного Вишеградського Фонду (International Visegrad Fund) та Чорноморського трасту регіональної співпраці – проекту Німецького Фонду Маршалла (США) (GMF Black Sea Trust for Regional Cooperation).

Зміст дослідження є винятковою відповідальністю авторів та не обов’язково відображає погляди International Visegrad Fund, Black Sea Trust, German Marshall Fund або їх партнерів.

Будь-яку частину цього дослідження не можна відтворювати жодним чином, у тому числі графічно, електронно та у формі ксерокопії, і використовувати в будь-якому форматі без відповідного посилання на першоджерело.

Публікацію підготовленоекспертною групою:

    Альона Гетьманчук

    Євген Єнін

    Катерина Зарембо

    Сергій Солодкий

    © 2011, Інститут світової політики

3

ЗМІСТ

ЗМІСТ

ВСТУП 4

СЦЕНАРІЇ  ПРИДНІСТРОВСЬКОГО  ВРЕГУЛЮВАННЯ:

1. Збереження  «статус-кво».................................................................................................. 9

2. Реінтеграція  Республіки Молдова 

2.1 Європеїзація  Придністров’я................................................................................. 16

2.3 Російський  сценарій. Реалізація так званого  «Плану Козака-2»......... 25

2.4 Міжнародний  протекторат у Придністров’ї................................................. 37

3. Визнання незалежності Придністров’я.................................................................... 40

4. Приєднання  Придністров’я до складу Росії........................................................... 44

5. Приєднання  Придністров’я до складу України..................................................... 47

6. Відновлення  гарячої фази конфлікту. Приєднання  Республіки Молдова до Румунії....................................................... 50

ПОДРАЗНИКИ  ПРИДНІСТРОВСЬКОГО  КОНФЛІКТУ 54

МОЖЛИВІ КОМПРОМІСИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ 56

РЕЗЮМЕ 69

ENGLISH VERSION 73

СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ ПРИДНІСТРОВСЬКОГО КОНФЛІКТУ. ВИКЛИКИ ЄВРОПЕЙСЬКІЙ БЕЗПЕЦІ

4

ВСТУП

    Придністровський  конфлікт перебуває в невирішеному стані фактично двадцять років. Досить солідний строк для того, аби протиріччя пустили своє коріння глибоко. Це створює свої переваги і недоліки для розв’язання конфлікту. Із одного боку, конфліктні сторони не відчувають тієї ж гостроти ворожості, яку необхідно було долати в першій половині 1990-х років. За умов спаду емоційної напруги створюється сприятливе підґрунтя для комунікації і вирішення як поточних питань між сторонами конфлікту, так і стратегічних – для розв’язання проблеми в цілому.

    З іншого боку, з кожним роком ситуація навколо Придністров’я виглядає дедалі більш безперспективною – регіон подбав про впровадження максимально можливого набору атрибутики, який би свідчив про його окремішність: органи влади, кордони, армія, судова система, власна валюта і т.д. Спад напруги між конфліктними сторонами міг би сприяти поновленню і активізації переговорного процесу, проте тривалість протистояння наразі ускладнює можливість розв’язання проблеми.

    За  двадцять років у сторін сформувалася своєрідна звичка до наявного стану справ – елітам з обох боків Дністра бракує політичної волі для зміни ситуації. Кишинів і Тирасполь виробили взаємну систему стримувань та противаг стосовно один одного, що блокує можливість вирішення конфлікту у той чи інший бік зусиллями однієї зі сторін. Цей підхід зумовлює подальше цементування конфлікту, переговірні сторони не відчувають жодних стимулів задля того, аби надати нового імпульсу врегулюванню.

    Час від часу країни-учасники переговорного  процесу виходять із ініціативами щодо придністровського врегулювання, однак досі жодна із них не принесла бажаного результату. Однією з вад попередніх пропозицій було те, що да

Інтерес до придністровського врегулювання з боку ЄС (особливо Німеччини) та США – нові передумови для розв’язання придністров- ського конфлікту5

    леко  не всі сторони переговорів готові були підтримати розв’язання конфлікту на умовах країни, яка пропонувала план врегулювання. Найбільш відомі ініціативи – «План ОБСЄ», який передбачав асиметричну федералізацію РМ (2002 р.), «Меморандум Козака», що пропонував реінтеграцію РМ на засадах федерації із широкими правами для Придністров’я (2003 р.) і так званий «План Ющенка», що передбачав реінтеграцію через демократизацію Придністров’я (2005 р.). Якщо до Меморандуму Козака та методу його підготовки були зауваження у Євросоюзу та Сполучених Штатів, то до Плану Ющенка - в Росії. Власне, реакція Росії на План Ющенка чітко продемонструвала: у Москві не підтримають жодного плану врегулювання, окрім її власного. Хоча деякі експерти зауважують, що це було не стільки несприйняттям плану України, скільки несприйняттям плану особисто президента Ющенка.

    Здавалося б, подібні невдачі мали б примусити  сторони забути про врегулювання проблеми на довгі роки. Тим більше, що й раніше до вирішення придністровської проблеми підходили дискретно – про неї згадували або під час виборчих кампаній у Молдові, або у випадку чергового загострення в комунікації Кишинева і Тирасполя. Але навіть за цих умов на Придністров’я здебільшого звертали увагу в Україні та Росії; західні уряди, мас-медіа почасти цю тему оминали – приміром, газета The New York Times за минулий рік темі Придністров’я присвятила одну (!) публікацію1; попередня стаття, присвячена придністровській темі, в The New York Times була опублікована ще у 2006 році.2 У інших провідних виданнях світу ситуація подібна.

    Впродовж  останнього року тема Придністров’я  отримала нове дихання. Це сталось, не в останню чергу, завдяки Німеччині. У червні минулого року німецький канцлер Ангела Меркель та російський президент Дмітрій Медвєдєв домовилися створити впливову інституцію, яка б відповідала за координування важливих питань у безпековій сфері – Комітет ЄС-РФ із питань зовнішньої політики та безпеки. Проте спочатку Росія повинна була продемонструвати політичну волю щодо придністровського врегулювання. Німеччина розглядає новий вимір співпраці з Кремлем як своєрідний test case – тобто справу-прецедент, яка має принципове значення для вирішення аналогічних справ у май

ВСТУП

1 Dempsey J. Challenging Russia to Fix a Frozen Feud [Online resource] / The New York Times, October 27, 2010. Режим доступу http://www.nytimes.com/2010/10/28/world/europe/28iht-letter.html?scp=1&sq=transnistria&st=cse

2 Myers S. L. Ukraine Battles Smugglers As Europe Keeps Close Eye [Online resource] / The New York Times , May 28, 2006. Режим доступу http://query.nytimes.com/gst/fullpage.html?res=980DE4D71E3EF93BA15756C0A9609C8B63&&scp=2&sq=transnistria&st=cse6 СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ ПРИДНІСТРОВСЬКОГО КОНФЛІКТУ. ВИКЛИКИ ЄВРОПЕЙСЬКІЙ БЕЗПЕЦІ

    бутньому.3 Цю ідею також підтримала Франція. Придністровське питання зайняло важливе місце під час зустрічі у французькому курортному місті Довілі трьох лідерів – Дмітрія Медвєдєва, Ангели Меркель, Ніколя Саркозі. Щодо цих домовленостей висловлювалося чимало скептичних думок, проте заслуговує на увагу сам факт, що придністровське питання з’явилося на порядку денному Євросоюзу та Росії.

    Своєрідним  вікном можливостей для придністровського  врегулювання є і підвищений інтерес  Євросоюзу та США до Республіки Молдова, що спостерігається останнім часом. Європейський Союз розглядає нині Кишинів як потенційного взірця демократичного та економічного реформування серед країн-учасниць «Східного партнерства»: проект демократизації Білорусі провалився; регіональні позиції України як демократичного лідера також були підірвані. Ставки, які сьогодні робляться на Республіку Молдова, частково виправдані: Євросоюзу в його зовнішній політиці потрібна success story – саме такою історією могла б стати РМ.4

    Щодо  Сполучених Штатів, то доказом їх зацікавленості Республікою Молдова став візит до Кишинева віце-президента США Джозефа Байдена у березні 2011 року. За роки незалежності Республіки Молдова це найвищий за рівнем візит американського урядовця до Кишинева. Візиту Байдена до РМ передував звіт сенатора Річарда Лугара під назвою «Чи Росія закінчить останній заморожений конфлікт Східної Європи?».5

    Отже, підсумовуючи, нові передумови для  вирішення придністровського конфлікту  виглядають наступним чином:

• інтерес до вирішення конфлікту з боку ЄС, передусім Німеччини;

• наміри РФ знайти точки зближення з західними країнами в рамках пошуків компромісу щодо європейської архітектури безпеки та впровадження модернізаційних проектів;

• «перезавантаження» відносин по лінії США-Росія;

3 Socor V. Medvedev Deflects Merkel-Sarkozy Proposal on Transnistria at Deauville Summit [Online resource] / [The Jamestown Foundation] Eurasia Daily Monitor. – Volume 7. – Issue 191. Режим доступу http://www.jamestown.org/single/?no_cache=1&tx_ttnews%5Btt_news%5D=37064&tx_ttnews%5BbackPid%5D=7&cHash=e3e16984f0

4 The Republic of Moldova [Online resource] / The Ministry of Foreign Affairs of Romania. Режим доступу http://www.mae.ro/en/node/2110

5 Will Russia End Eastern Europe’s Last Frozen Conflict? [A Report to the Members of the Committee on Foreign Relations] / United States Senate – Washington, February 8, 2011. Режим доступу http://lugar.senate.gov/issues/foreign/pdf/report/Moldova.pdf7

• пошук нових підходів у політиці сусідства Євросоюзу, які полягають у підтримці найбільш перспективних країн з точки зору реформування. Відтак, підвищений інтерес до Республіки Молдова.

    Однією  з перешкод врегулювання, на яку, зокрема, звертають увагу в Росії і Придністров’ї, є факт внутрішньополітичної невизначеності в Республіці Молдова. Країна упродовж двох років залишалася без президента. Починаючи з квітня 2009-го в державі відбулося вісім виборів і референдумів: троє парламентських виборів, чотири неуспішних спроби обрати президента в парламенті і загальнонаціональний референдум у вересні 2010 року. У ЄС та США, натомість, вважають це проявом демократичності політичної системи Республіки Молдова.

    Інститут  світової політики (ІСП) при підготовці цього дослідження виходив із того, що політичні передумови для вирішення конфлікту мають супроводжуватися також ініціативами щодо врегулювання з боку громадського сектору. І саме такий комплексний підхід може стати додатковим важелем для виникнення політичної волі та розв’язання конфлікту. У цьому контексті отримало розголосу створення у 2010 році американською Фундацією Карнегі «Недержавної робочої групи із вирішення придністровського конфлікту», спрямованої на об’єднання зусиль недержавних представників усіх сторін переговорів задля вироблення пропозицій щодо вирішення придністровського питання.

    На  цьому тлі в аналітичних, урядових колах можна почути думку про те, що придністровський конфлікт є найлегшим для вирішення у порівнянні з іншими конфліктами на пострадянському просторі.6 Це сприйняття може бути ще одним чинником, який привертає увагу міжнародних гравців до врегулювання ситуації в Придністров’ї.

    До  громадських ініціатив з придністровського  врегулювання також долучився Інститут світової політики, розпочавши проект «Сценарії розвитку придністровського конфлікту. Виклики європейській безпеці» за підтримки Міжнародного Вишеградського Фонду (International Visegrad Fund) та Чорноморського трасту регіональної співпраці – проекту Німецького Фонду Маршалла (GMF Black Sea Trust for Regional Cooperation). Результати цього дослідження дозволяють подивитися на нинішній стан ситуації у Придністровському регіоні Республіки Молдова та на можливий її розвиток більш комплексно. Парт

6 Osipov V. Transnistrian Conflict Settlement: Towards a genuine reintegration of Moldova [Online resource] / Lecture at CSIS .– Washington D.C., May 3, 2010. Режим доступу http://csis.org/files/attachments/100503_osipov_speech.pdf

ВСТУП8 СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ ПРИДНІСТРОВСЬКОГО КОНФЛІКТУ. ВИКЛИКИ ЄВРОПЕЙСЬКІЙ БЕЗПЕЦІ

    нерами  ІСП у реалізації проекту виступили  громадські організації та аналітичні центри чотирьох країн «Вишеградської четвірки» – Польщі, Словаччини, Угорщини, Чехії. Зокрема, Фундація українсько-польської співпраці (Польща), Інститут громадських проблем (Словаччина), Інститут соціології Угорської Академії наук (Угорщина), Асоціація з міжнародних справ (Чехія). У рамках проекту експерти Інституту світової політики здійснили дослідницькі візити до Кишинева та Тирасполя. При підготовці цього документу були враховані попередні аналітичні дослідження з придністровського врегулювання як українських, так і закордонних фахівців; відбулося обговорення проблеми з представниками дипломатичних та експертних кіл України, Республіки Молдова, Румунії, Російської Федерації, Німеччини, США, ОБСЄ, Делегації Європейського Союзу в Республіці Молдова та Україні.

    Метою дослідження було проаналізувати усі можливі сценарії розвитку ситуації навколо придністровського конфлікту, а також описані можливі ризики та переваги при реалізації того чи іншого сценарію. Ймовірність реалізації кожного сценарію у найближчі п’ять років визначена за десятибальною системою на основі середнього арифметичного зведених оцінок 32 опитаних експертів з України, Молдови, Росії, країн ЄС та США. Робоча група Інституту світової політики також зафіксувала можливі компроміси, на які могли б піти сторони задля вирішення конфлікту.

Віктор  Шлінчак, Альона Гетьманчук,Голова наглядової ради Директор ІнститутуІнституту світової політики світової політики9

ЗБЕРЕЖЕННЯ «СТАТУС-КВО»

СЦЕНАРІЇПРИДНІСТРОВСЬКОГОВРЕГУЛЮВАННЯ

1. ЗБЕРЕЖЕННЯ «СТАТУС-КВО»

    Цей сценарій наразі виглядає як один з найбільш імовірних. Більшість експертів, опитаних ІСП, схиляється до того, що в коротко- та середньостроковій перспективах суттєвих змін у питанні придністровського врегулювання не відбудеться. Основні аргументи на користь цього сценарію є наступні.

    1. Непріоритетність  вирішення питання  для еліт та  населення Правого та Лівого берегів. За два десятиліття люди по обидва боки Дністра звиклися з ситуацією, навіть із труднощами, пов’язаними з неврегульованістю конфлікту. Наразі існує чимало так званих «змішаних» шлюбів, коли родини нового подружжя живуть по обидва боки Дністра. Є приклади, коли уродженці Придністров’я працевлаштовані в Кишиневі і – навпаки. Існує розуміння необхідності подолати конфлікт, однак заради уникнення можливого загострення ситуації жителі обох берегів готові терпіти негаразди.

    Майже двадцять років з моменту виникнення конфлікту люди по обидва боки Дністра  отримували неповну та не завжди об’єктивну інформацію відносно протилежної сторони, що сприяла виникненню глибокої взаємної недовіри. Зазначене є перепоною не лише для досягнення політичного врегулювання, але й для подальшої успішності процесу реуніфікації.

    Недовіра, яку відчувають придністровці, має  декілька компонентів. Багато мешканців регіону відчувають себе не затребуваними у процесі формування молдовської ідентичності. Мешканці Придністров’я також бояться, що РМ піддасть їх румунізації, що розпочнеться після реінтеграції.10 СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ ПРИДНІСТРОВСЬКОГО КОНФЛІКТУ. ВИКЛИКИ ЄВРОПЕЙСЬКІЙ БЕЗПЕЦІ

    Із  молдовського боку багато людей поділяє  стереотипи відносно придністровців як людей антирумунського (антиєвропейського) спрямування, злочинців, а також крайніх русофілів. Усе це зменшує можливість здійснення тиску «знизу» на молдовську владу.

    У ході утвердження владних інституцій у невизнаній республіці зростала армія чиновників. Наразі більшість із них вкрай занепокоєні можливістю свого працевлаштування, у тому числі збереження владних повноважень у разі потенційного об’єднання країни.

    Водночас найбільш гостро постає саме проблема розділеної молоді. Зацікавленість у врегулюванні значно зменшується по мірі того, як зростає нове покоління людей, які не знають іншої держави, окрім розділеної по Дністру. Для цього покоління інша сторона ріки природно виглядає окремим та часом ворожим утворенням.

    Опитування  громадської думки на Лівому та Правому  берегах Дністра протягом останніх років стабільно демонструють, що придністровське врегулювання не входить до основних пріоритетів населення регіону. Зокрема, за результатами «Барометру громадської думки», проведеного молдовською неурядовою організацією Institutul de Politicii Publice (IPP) у 2010 році, найбільш актуальними проблемами населення РМ вважає бідність, майбутнє своїх дітей, високий рівень корупції, у той час як придністровське врегулювання розглядає як найбільш пріоритетну проблему менше 1% опитаних. Експерти приходять до висновку про наявність тенденції до подальшого віддалення ціннісних орієнтацій та життєвих стратегій людей у РМ.

    Певне поширення протягом останніх років отримала думка про те, що з урахуванням низької вірогідності досягнення врегулювання, Республіка Молдова взагалі має «абстрагуватися» від Придністров’я та посиленими темпами рухатися у бік європейської інтеграції.

    Мобілізація населення Придністров’я навколо зовнішньої загрози, в ролі якої на початку 90-х років ХХ ст. виступив мовний фактор, неодноразово дозволяла згуртувати усіх мешканців регіону навколо лідера. Усупереч розрахункам молдовських та деяких західних експертів, зміна механізму зовнішньо-економічної діяльності Придністров’я у березні 2006 року не лише не призвела до розколу місцевої влади та бізнесу, але й навпаки дозволила значно посилити режим Ігоря Смірнова, у тому числі впевнено виграти президентські вибори наприкінці 2006 року.

    Синдром «фортеці в облозі» дозволяє зберігати  Смірнову значну підтримку з боку населення регіону, навіть попри стійку тенденцію погіршення 11

7 Хилл В. Размышления о переговорах и посредничестве: уроки из Кишинева и Тирасполя [Электронный ресурс] / Новый регион – Приднестровье, 19.02.2009. Режим доступу http://www.nr2.ru/pmr/221249.html

    соціально-економічної  ситуації в регіоні, відтоку мешканців  регіону до Росії, України, країн  Євросоюзу.

    Більш ніж півтора десятиріччя по обидва боки Дністра поширювалися думки, які поглиблювали недовіру між двома сторонами. У РМ зазвичай називали Придністров’я «чорною дірою», «бандитським анклавом», «мафіозною республікою», «розсадником контрабанди зброї, наркотиків і живого товару». Придністровська сторона, у свою чергу, широко використовувала тактику утвердження у місцевого населення вкрай негативних стереотипів щодо Республіки Молдова. Підконтрольні придністровському режиму ЗМІ – інформагентства «Ольвія-прес» та «Лента ПМР», телебачення та радіо ПМР часто згадували РМ як «ворожу сусідню країну» та «фашистський режим», що виношує агресивні плани відносно ПМР. «Блокадна риторика» має на меті консолідувати населення регіону навколо правлячої верхівки Придністров’я з метою боротьби із «зовнішньою загрозою». Як стверджує у своєму дослідженні «Роздуми про переговори і посередництво: уроки з Кишинева та Тирасполя» колишній глава Місії ОБСЄ в Молдові Вільям Хілл, «демонізація» протилежної сторони може бути ефективною тактикою для забезпечення політичної підтримки, але навряд чи вона буде сприяти прогресу в переговорах».7

    Існують також чинники, що носять поточний характер, однак також впливають на невирішеність  конфлікту, на його подальше заморожування. На час підготовки дослідження (перший квартал 2011 року) існували, зокрема, наступні перешкоди:

    а) Внутрішньополітична невизначеність у Республіці Молдова. Представники РФ (так само і придністровці) неодноразово наголошували, що нездатність РМ обрати президента негативно позначатиметься на процесі врегулювання. Навіть якщо припустити, що Росія використовує цей аргумент спеціально задля затягування переговорів, все одно залишається питання – чи справді не піддасть сумніву домовленість щодо Придністров’я президент РМ без префікса «в.о.». Із іншого боку, в Україні, в ЄС та США вважають, що відсутність президента в РМ не позначається на придністровському врегулюванні.

    б) Президентські вибори у Придністров’ї у грудні 2011 року. Лідер Придністровського регіону РМ Ігор Смірнов збирається вже вп’яте стати президентом Придністров’я. Виборча гра в сильного і непоступливого лідера, для якого в питанні статусу Придністров’я не може бути жодних компромісів, давно апро

ЗБЕРЕЖЕННЯ «СТАТУС-КВО»12 СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ ПРИДНІСТРОВСЬКОГО КОНФЛІКТУ. ВИКЛИКИ ЄВРОПЕЙСЬКІЙ БЕЗПЕЦІ

8 ВЦИОМ: 36% россиян выступают за признание Приднестровья и Карабаха [Электронный ресурс] / Информационное агентство «Regnum», 04.08.2009. Режим доступу http://www.regnum.ru/news/1193011.html#ixzz1IYSze8m5

9 Там само

10 Новым представителем РФ в процессе приднестровского урегулирования назначен Сергей Губарев [Электронный ресурс] / Moldnews, 18.05.2010. Режим доступу http://moldnews.info/news/28757

11 Перепелица Г. Н. Конфликт в Приднестровье: причины, прогноз развития и проблемы урегулирования / Г. Н. Перепелица; Национальный институт стратегических исследований. – Киев: Стилос, 2001

    бована  придністровським керівником. Така його позиція є і зручним прикриттям для Росії, яка неодноразово намагалась створити міф про «неконтрольованого» Смірнова.

    в) Президентські вибори у Росії у березні 2012 року. Керівництво РФ фактично стало заручником тривалої інформаційної кампанії щодо Придністров’я в російських медіа – реінтеграція РМ може бути сприйнята частиною російських громадян як зрада державних інтересів країни. Якщо чинні керівники Росії братимуть участь у наступних виборах, то придністровське врегулювання може набути додаткової ваги і чутливості. Опитування 2009 року серед росіян засвідчило, що 36% росіян виступають за визнання Придністров’я (дослідження ВЦИОМ).8 За збереження територіальної цілісності РМ виступає 17% російських громадян. 36% виступають за індивідуальний підхід у вирішенні проблеми.9

    У разі відсутності сприятливої кон’юнктури  для реалізації своїх ініціатив  з придністровського врегулювання, Росія змушена буде продовжувати курс на «консервацію» неврегульованого конфлікту. За таких умов, придністровський регіон розглядатиметься Кремлем як плацдарм для відновлення свого домінуючого військового та політичного впливу. Окремі аналітики звертають увагу на цікавий збіг: Росію в переговорному процесі з придністровського врегулювання наразі представляє Сергій Губарєв, який до цього займався в МЗС РФ питаннями взаємодії з Тайванем.10 До слова, про «тайванізацію» придністровського конфлікту українські експерти почали говорити ще десять років тому.11

    З одного боку, збереження «статус-кво» – не найгірший розвиток подій: краще  поганий мир, ніж добра війна. Цю позицію обстоює чимало представників влади у РМ та Україні. Проте «консервація» проблеми містить у собі деякі підводні камені. Одним із наслідків подальшої неврегульованості конфлікту може стати продовження економічного занепаду «заморожених» територій. Зазначене сприятиме збільшенню залежності Придністров’я від економічної 13

    допомоги, а отже, і політичного впливу головного зовнішнього донора Лівого берегу – Російської Федерації.

    Більшість дослідників протягом останніх років  звертали увагу на негативні ризики можливого врегулювання конфлікту за російським сценарієм, при цьому інколи забувають про існування ризику дезінтеграції Республіки Молдова, вірогідність якої зростатиме в умовах збереження стану неврегульованості: у разі подальшого дистанціювання Тирасполя від Кишинева, залагоджена на початку 90-х років ХХ ст. проблема Гагаузії під впливом зацікавлених зовнішніх чинників має усі шанси спалахнути знов.

    Водночас, є чимало питань щодо того, а чи має  нинішня ситуація в регіоні взагалі риси «статус-кво». По обидва боки Дністра досі існує недовіра, і з кожним роком ця недовіра у разі «консервації» посилюватиметься. Зокрема, у Кишиневі звертають увагу, що в Придністров’ї відсутнє «статус-кво» в військовому плані. За інформацією молдовського уряду, військові формування на Лівому березі продовжують озброюватися і укріплюватися в зоні безпеки. Зі свого боку, на відсутність «статус-кво» звертають увагу і в Тирасполі. Зокрема, Придністров’я скаржиться на збільшення кількості кримінальних справ проти своїх посадовців. Із занепокоєнням у Тирасполі спостерігають за навчаннями мобільних поліцейських сил в Республіці Молдова. Попри те, що обидві сторони відкидають на сьогодні можливість поновлення збройного протистояння, накопичення згаданих підозр і взаємних звинувачень стає і ставатиме надалі причиною загострення комунікації між сторонами.

    Навряд  чи варто говорити про «статус-кво», коли йдеться про сприйняття придністровськими елітами майбутнього Лівого берегу. Якщо кілька років тому високопосадовці у Тирасполі виключали навіть мінімальну можливість реінтеграції країни, відстоюючи право Придністров’я на незалежність, то сьогодні вони цілком допускають такий сценарій. Під час неформального спілкування з експертами Інституту світової політики, окремі представники адміністрації Придністров’я найімовірнішими сценаріями на наступні п’ять років називали як подальшу «консервацію» конфлікту, так і реінтеграцію країни.