Принципи формування екологічної безпеки

ЗМІСТ 

1. Історія становлення поняття “екологічна безпека”…………………………..3

2. Види та принципи екологічної безпеки……………………………………….9

3. Природа та принципи формування права екологічної безпеки……………11

ЛІТЕРАТУРА…………………………………………………………………….17 

       1. Історія становлення поняття «екологічна безпека»

      Перш, ніж розглянути поняття права  екологічної безпеки, розглянемо історію  становлення поняття екологічна безпека. Ніяке явище не підлягає серйозному аналізу, якщо попередньо не розглянути його історію. Подивимося з цієї позиції на історію боротьби людини за свою безпеку.

      Проблема  безпеки - одна з глобальних проблем  людства, безпосередньо пов'язаної з його виживанням. Їй властивий  системний характер, а отже, вона потребує розгляду під кутом зору різних наук (економіки, політики, юриспруденції, воєнної науки) [10].

      Термін "національна безпека" досить новий у сфері міжнародних  відносин і почав широко використовуватися  тільки після закінчення другої світової війни. Війна розділила головних переможців на воєнні та ідеологічні  табори, кожного з великим і постійно зростаючим арсеналом зброї, що може спричинити широкомасштабні руйнування та навіть призвести до взаємознищення. Безпека в цих умовах мала значення воєнної безпеки, понад те, захист територіальної цілісності та політичної стабільності вбачався як фундаментальний і незмінний чинник у системі міжнародних відносин. Зовнішня і воєнна політика держав - членів НАТО і союзників по Варшавському договору по відношенню один до одного та до третьої сторони відображала біполярну атмосферу на міжнародній арені, на якій два альянси проводили ідеологічні, політичні й економічні баталії. Результатом було посилення мілітаризації зовнішньої політики, де обидві сторони посилювали свою військову присутність у всьому світі.

      Таким чином, за весь післявоєнний період проблема національної безпеки зводилася до [9]:

• захисту своїх територій від зовнішніх посягань;
• оборони від впливу ідеологічних противників;
• розширення союзів і структур іноземної допомоги, яка грунтувалася на балансі Схід - Захід;
• використання зброї, військових з'єднань, глобальної воєнної присутності та таємних операцій як інструменту зовнішньої політики;
• дипломатичних зусиль по обмеженню гонки озброєнь.

      Енергетична криза 1973 року стала причиною перегляду  поняття "національна безпека" і додала до нього економічний чинник. Хоча дії країн ОПЕК не завдали значного збитку США і їх союзникам, але економічний стан цих країн виявився під загрозою. Це висунуло на передній край національної безпеки уразливість, причиною якої могла стати залежність від природних ресурсів. Таким чином, виникло більш широке тлумачення терміну національної безпеки, характерним для якого був пріоритет зовнішньої загрози.

      Розглядаючи економічні оцінки енергетичних ресурсів корисних копалин, що становлять основу економічної безпеки, можна визначити економічну безпеку як відсутність загрози державі розвиватися в руслі своїх основних цінностей незважаючи на припинення поставок необхідної сировини або спроби економічного диктату. Таким чином, безпека держави залежить і від економічної уразливості через припинення постачання необхідними ресурсами. Це більш широке тлумачення національної безпеки включає в себе не тільки політичну та воєнну недоторканість держави, але також і економічну.

      Розвиток  науки і техніки, зумовлений потребами економіки, підвищуючи соціально-економічну безпеку суспільства, водночас призвів до появи небезпеки для здоров'я людини та навколишнього середовища. У створеній техносфері виникла велика потенційна небезпека - техногенні чинники, спільна дія яких еквівалентна дії на людину та середовище її існування природних екологічних чинників. Це відповідно потребує створення державної системи екологічної безпеки, що гарантує захист людини та природи від антропогенних чинників. 

      Аналізуючи  етапи становлення екологічної безпеки, як важливої складової національної безпеки, відомий російський вчений В. Д. Писарєв справедливо зауважує, що першими усвідомили необхідність внесення суттєвих коректив в концепцію національної безпеки, її орієнтири, стратегію та засоби забезпечення були США. Проте, формування нового підходу наштовхнулося на питання теоретичного та практичного характеру [9]:

• про доцільність розширення традиційного трактування поняття національної безпеки;
• включення в дестабілізуючі чинники невійськових (екологічних) загроз;
• який відносний внесок екологічної складової.

      Зрушення  в бік розширеного тлумачення концепції відбулося в 1974 р. після  опублікування генералом М. Тейлором публікації “Законні вимоги національної безпеки”, де автор вперше зробив наголос  на те, що основні загрози національній безпеці США розвиваються в невійськовій сфері.

      Через три роки президент інституту  “Уорлдуотч” Л. Браун в статті “Переглянути визначення національної безпеки” виділив серед найважливіших  загроз невійськового характеру, разом з енергетичною кризою, інфляцією та міграцією населення, екологічні загрози (ерозія грунтів, скорочення лісових масивів та зміну клімату).

      В 80-і роки американські політологи активно  вивчали зв`язок між деградацією  довкілля, вичерпанням природних  ресурсів і проблемою водозабезпечення, з одного боку, і політичною нестабільністю та міжнародними конфліктами в державах, що розвиваються, - з другого. В 1984 р. в доповіді ЦРУ “Населення, ресурси та політика в третьому світі” були спрогнозовані міжнародні конфлікти в державах, що розвиваються, пов`язані з вичерпанням природних ресурсів, проблемою водозабезпечення та міграцією населення.

      В 90-і роки американські експерти, які  оцінюють загрози національній безпеці, пов`язані з екологічною кризою, приділяли значну увагу конфронтації між індустріальними державами та державами, що розвиваються. Вони враховують той факт, що вичерпання глобального екологічного потенціалу слаборозвинуті держави, в першу чергу, пов`язують не стільки зі зростанням населення, скільки з надмірним споживанням природних ресурсів і виробничими відходами індустріальними державами, що диспропорція в цій сфері поглиблює розрив в рівнях економічного та соціального розвитку.

      Отже, публікації низки наукових статей, а також результати численних  дискусій призвели до того, що екологічна безпека була включена в концепцію національної безпеки США. При цьому основними аргументами були [20]:

• глобальна екологічна криза, пов`язана зі зростанням навантажень на життєзабезпечуючі системи і відтворювальні природні ресурси планети, з деградацією довкілля та підривом стійкості біосфери, є такою ж серйозною загрозою, як і традиційні загрози воєнного характеру;
• екологічна криза загрожує не тільки гідному існуванню людини, але і самому життю;
• для держави екологічна криза пов`язана із скороченням свободи політичного вибору, яка обумовлена транскордонним характером екологічних проблем;
• загострення екологічної ситуації в різних регіонах світу стає причиною соціальної та політичної нестабільності, міждержавних протиріч та насильницьких конфліктів.

      Ці  аргументи і склали основу на користь  підвищення статуса екологічної  безпеки до рівня вищих національних пріоритетів.

      Надмірна  концентрація екологічно небезпечних  виробництв, застаріле та неефективне  природоохоронне обладнання на завершальних стадіях технологічних ланцюгів, ненадійність технічних систем і недостатня кваліфікація кадрів на підприємствах підвищеного екологічного ризику, врешті-решт проблеми - забезпечення екологічної безпеки конверсії - все це може стати причиною соціального та політичного напруження як у національному, так і в міжнародному масштабах.

      Ситуацію  щодо природно-техногенної безпеки  було розглянуто на засіданні Ради національної безпеки та оборони  України. За матеріалами розгляду прийнято рішення Ради, яке було покладено в основу Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони» від 26 листопада 1998 р. “Про нейтралізацію і відвертання загроз, обумовлених екологічною і техногенною обстановкою в країні”. Указ спрямовано на консолідацію зусиль державних органів виконавчої влади, направлених на попередження аварій, катастроф та інших НС, а також удосконалення системи регулювання екологічної та поліпшення стану природно-техногенної безпеки.

      Невирішені  екологічні проблеми становлять серйозну загрозу повноцінному існуванню будь-якої країни. Для України питання екологічної безпеки набувають пріоритетного значення, оскільки саме екологія визначає і визначатиме у найближчому майбутньому норми і стиль життя суспільства.

      В січні 1997 р. Верховною Радою України був прийнятий доопрацьований проект Концепції національної безпеки України, де розглянуті всі аспекти національної безпеки, зокрема екологічний. З ухваленням Верховною Радою “Основних напрямків державної політики України в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”, а також після доопрацювання “Закону про екологічну природно-техногенну безпеку” можна вважати фактично завершеною розробку правових засад екологічної безпеки держави.

      Екологічну  безпеку  розглядається як компонент національної безпеки, що забезпечує захищеність життєво важливих інтересів людини, суспільства, довкілля та держави від реальних або потенційних загроз, що створюються антропогенними чи природними чинниками стосовно навколишнього середовища. Гарантується законодавчими актами держави [9].

      Екологічна  безпека - це:

• сукупність дій, станів і процесів, що прямо чи побічно не призводять до серйозних збитків (або загроз таких збитків), що завдаються природному середовищу, окремим людям і людству загалом;
• комплекс станів, явищ та дій, що забезпечують екологічний баланс на Землі і у будь-яких її регіонах на рівні, до якого фізично, соціально-економічно, технологічно та політично готове (може без серйозних збитків адаптуватися) людство.

      Екологічна  безпека може бути розглянута в глобальних, регіональних, локальних і умовно точкових межах, у тому числі в  межах держав і будь-яких їхніх  підрозділів. Фактично вона характеризує геосистеми (екосистеми) різного ієрархічного рангу - від біогеоценозів (агро-, урбоценозів) до біосфери загалом. Екологічна безпека обмежена часом й розмірами акцій, що проводяться в її межах: короткочасна дія може бути відносно безпечною, а довготривала - небезпечною, локальні зміни майже нешкідливі, а широкомасштабні - фатальними [14].

      Екологічна  безпека - це сукупність певних властивостей навколишнього середовища і створюваних  цілеспрямованою діяльністю людини умов, за яких з урахуванням економічних, соціальних чинників і науково обгрунтованих допустимих навантажень на об'єкти біосфери утримуються на мінімально можливому рівні ризику антропогенний вплив на навколишнє середовище і негативні зміни, що відбуваються в ньому, забезпечується збереження здоров'я життєдіяльності людей і виключаються віддалені наслідки цього впливу для теперішнього і наступних поколінь. Першочерговими постали питання збереження генофонду людства, виживання, забезпечення права на життя і сприятливе природне середовище [15]. 

      2. Види та принципи  екологічної безпеки

      Економічна  безпека – такий стан навколишнього  природного середовища, при якому  забезпечується попередження погіршення екологічного стану та виникнення небезпеки  для здоров’я людей.

      Екологічна  безпека гарантується  громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов’язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно – правових та інших заходів.

      Економічна  безпека – це складова глобальної і національної безпеки, тобто такого стану розвитку суспільних відносин в галузі економії, при якому  системою державно – правових, організаційних, науково – технічних, економічних та інших соціальних засобів забезпечується регулювання економічно – небезпечної діяльності, режим використання природних ресурсів, охорона НПС, безпечного для життя і здоров’я людей, попередження погіршення економічної обстановки та виникнення небезпеки для природних систем і населення.

      Екологічна  безпека має свої види:

      За  територіальними ознаками:

• глобальна (міжнародна);
• національна (державна);
• регіональна;
• локальна.

      За  способами забезпечення:

• технічно – економічна (радіоекологічна);
• соціально - економічна;
• природна;
• економічно - екологічна.

      За  об’єктами охорони:

• економічна безпека НПС і його компонентів;
• економічна безпека суспільства і людини.

      Суб’єкти  правовідносин у галузі економічної безпеки: громадянин України, фізичні, юридичні особи, держава.

      Об’єкти правовідносин: життя і здоров’я людей, безпечне НПС та його компоненти (природні умови).

      Екологічним законодавством  визначено основні  принципи охорони навколишнього природного середовища. Це, зокрема:

• пріоритетність вимог економічної безпеки її обов’язковість дотримання економічних стандартів;
• гарантування економічно безпечного природного середовища для життя і здоров’я людей;
• випереджаючий характер з охорони навколишнього природного середовища; науково обґрунтоване узгодження економічних, екологічних  та соціальних інтересів суспільства;
• використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенних змін території проживання населення;
• прогнозування стану навколишнього середовища й обов’язковість  економічної експертизи;
• демократизм при ухваленні рішень, що впливають на стан НПС і формування в населення економічного світогляду;
• стягування плати за забруднення навколишнього середовища і погіршення якості природних ресурсів;
• компенсація збитків, заподіяних порушення екологічного законодавства та деякі інші принципові вимоги.

      Принципи  охорони НПС як основні засади правового регулювання  взаємодії  суспільства з природою істотно  впливають на визначення екологічної правосуб’єктності  державних органів і громадян країни.

      Прийняття в Україні законодавчих і підзаконних  актів, орієнтованих на регулювання  правовідносин у сфері екологічної  безпеки свідчить про формування нормативно-правових засад комплексної  галузі екологічного права - права екологічної безпеки як системи правових норм та інших засобів, які спрямовані на створення правових умов для реалізації суб'єктивного права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля та захист його в разі порушення, а також регулювання відносин щодо здійснення екологічно небезпечної діяльності з метою запобігання погіршенню екологічної обстановки, виникненню небезпеки для природних систем, населення, інтересів держави і юридичних осіб та здійснення системи заходів у разі виникнення екологічної небезпеки щодо ліквідації небезпечних наслідків, визначення режиму використання екологічно небезпечних територій і об'єктів, встановлення особливого статусу осіб, що постраждали від негативних наслідків природної стихії чи техногенного впливу, досягнення режиму безпечного існування населення і стану довкілля на місцевому, регіональному, національному і транснаціональному рівнях. 

      3. Природа та принципи формування права екологічної безпеки

      Україна - одна з найбільших за територією, чисельністю населення та економічним потенціалом держав Європи. На її території зосереджені величезні природні багатства, але суто колонізаторський підхід і безгосподарність призвели не тільки до порушення, а й до руйнування природних ландшафтів. Надмірна концентрація сільського господарства та промисловості зумовила катастрофічне забруднення повітря, води та ґрунту. Сучасні масштаби екологічних змін створили реальну загрозу життю та здоров'ю громадян України, її національній безпеці.

      Впродовж  останнього десятиліття правниками-екологами важливим напрямом екологічного права та його складовою визнано право екологічної безпеки як комплексну галузь екологічного права, яка тісно пов'язана із природоресурсним та природоохоронним правом, іншими сферами правового регулювання діяльності, небезпечної для довкілля, здоров'я та життя людини. Загальновизнаною є, зокрема, наукова позиція B.I. Андрейцева про те, що право екологічної безпеки — це система правових норм та інших юридичних засобів, які спрямовані на створення умов для реалізації суб'єктивного права громадян на екологічну безпеку та захист його в разі порушення, регулювання відносин щодо здійснення екологічно небезпечної діяльності з метою запобігання погіршенню екологічної обстановки, виникнення небезпеки для природних систем і населення, а також здійснення у разі виникнення екологічної небезпеки системи заходів, спрямованих на ліквідацію небезпечних наслідків, визначення режиму використання екологічно небезпечних територій і об'єктів, встановлення особливого статусу осіб, потерпілих від негативних наслідків природної стихії чи техногенного впливу, досягнення режиму безпечного існування населення і стану довкілля на регіональному, національному і транскордонному рівнях [12].

      Відповідно  до Закону України «Про основи національної безпеки» від 19 червня 2003 р. під національною безпекою розуміється «захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам».

      У Законі «Про охорону навколишнього  природного середовища» під екологічною  безпекою розуміється «такий стан навколишнього  природного середовища, при якому  забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей» (ст. 50). Не важко помітити, що визначення екологічної безпеки у ряді моментів принципово відрізняється від загального визначення національної безпеки. Друге спрямоване на попередження екологічних негативів, водночас як перше передбачає не тільки запобігання, а й виявлення та нейтралізацію реальних та потенційних загроз національним інтересам, у тому числі екологічного характеру.

      Не  сприйняв законодавчу формулу визначення екологічної безпеки Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» і «Державний стандарт України. Безпека промислових підприємств. Терміни і визначення». Стандарт визначає безпеку населення, матеріальних об'єктів, навколишнього середовища як відсутність неприпустимого ризику, пов'язаного з можливістю заподіяння будь-якої шкоди. У довідковому додатку до стандарту екологічна безпека виводиться через призму відсутності дій, станів та процесів, які прямо чи опосередковано призводять до суттєвих збитків для навколишнього природного середовища, населення та матеріальних об'єктів.

      У наведеному визначенні інакше сформульовано  ознаки екологічної безпеки, їх насамперед пов'язано з відсутністю неприпустимого ризику. Стандарт, по суті, виходить з  концепції екологічної безпеки, стрижнем якої є теорія екологічного ризику.

      Поняття ризику широко використовується в різноманітних  галузях права, але визначається в них по-різному. В екологічне право, екологічне законодавство і  екологічну практику поняття ризику прийшло з математичних наук, статистики, таких галузей науки, як теорія імовірності, теорія ігор, теорія прийняття рішень та ін. Суттєву роль у сприйнятті, засвоєнні і використанні цього поняття відіграли рекомендації міжнародних органів і організацій, наприклад Міжнародної комісії з радіологічного захисту. В енциклопедичному аспекті загальна категорія ризику розглядається як вірогідність настання небажаних подій та наслідків. У цьому контексті поняття ризику безумовно пов'язується із настанням негативних наслідків та непередбачуваних подій, що має суб'єктивне значення для необмеженого кола осіб.

      Легітимне визначення дефініції ризику подає  Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 18 січня 2001 p., згідно з  яким ризик — це ступінь імовірності  певної негативної події, яка може відбутися в певний час або за певних обставин на території об'єкта підвищеної небезпеки і/або за його межами.

      В одному з державних стандартів екологічний  ризик визначений як імовірність  настання негативних наслідків від  сукупності шкідливих впливів на навколишнє середовище, які спричиняють необоротну деградацію екосистеми. На жаль, у цьому визначенні немає навіть згадки про людину, її життя та здоров'я.

      В юридичній літературі екологічний  ризик визначається як встановлені  нормами екологічного законодавства обставини, з якими пов'язуються виникнення, зміна, припинення правовідносин щодо здійснення діяльності з екологічно небезпечними об'єктами, що визначає формування і реалізацію спеціальної правосуб'єктності фізичних, юридичних осіб та держави стосовно виявлення, попередження і усунення природних і техногенних загроз для довкілля, життя і здоров'я населення та особливий режим відповідальності за невиконання чи неналежне виконання вимог щодо забезпечення екологічної безпеки, включаючи й випадкове (імовірне) настання небезпеки.

      Отже, екологічний ризик виступає як різновид більш загальної категорії ризику і є істотною ознакою екологічної  небезпеки або екологічно небезпечної  діяльності. Він відбиває об'єктивну  сутність такої діяльності, а саме — імовірність настання небезпеки. Зокрема,  постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 554 затверджено Перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Тут йдеться про діяльність, коли ризик досягає такого ступеня, з яким можуть бути пов'язані певні правові наслідки, що належать:

• до суб'єктивної сторони фактичного складу, а саме до обов'язку передбачати, намічати особливі заходи запобігання;
• до об'єктивної сторони, коли приписані або дозволені особливі дії, поєднані з особливим ризиком, або коли така діяльність дозволена як така, що є корисною для суспільства, і немає альтернативи на даному етапі. Прикладом такої діяльності є, зокрема, діяльність, пов'язана з використанням ядерної енергії.

      Отже, під джерелами екологічного ризику розуміють діяльність екологічного характеру, як правило, правомірну, оскільки в разі здійснення неправомірної діяльності вона підлягає припиненню без встановлення ризику, в силу його презумпції. Носіями ризику є також цілий ряд об'єктів та різні речовини природного і штучного походження, їхні суміші, які здатні за певних природних та соціальних умов і обставин виявляти властивості, що створюють реальну загрозу для здоров'я і життя людини та навколишнього світу.

      Зважаючи  на те, що економічно небезпечні види діяльності, об'єкти, різні речовини та їх суміші характеризуються підвищеним екологічним ризиком, вони підлягають спеціальному регулюванню, зокрема на нормативно-правовому рівні. Йдеться про застосування правових засобів управління екологічними ризиками. До них належать способи впливу на суб'єктів, що здійснюють екологічно небезпечну діяльність, які полягають в застосуванні або реалізації норм права, тобто здійснюються безпосередньо на основі права і реалізують його потенціал, у тому числі завдяки:

• державній і громадській екологічній експертизі;
• процедурі прийняття і узгодження екологічно значимих рішень, зокрема оцінки впливу на навколишнє середовище в Україні; в) ліцензуванню діяльності, пов'язаної з використанням джерел ризику для навколишнього середовища та життя і здоров'я людей;
• поданню декларації безпеки об'єкта підвищеної небезпеки;
• страхуванню ризиків;
• сертифікації;
• застосуванню юридичної відповідальності тощо.

      У цьому зв'язку правовідносини щодо забезпечення екологічної безпеки визнаються абсолютними, оскільки, з одного боку, громадянам належить абсолютне право на екологічну безпеку, якому, з другого боку, кореспондують зобов'язання держави, юридичних та інших фізичних осіб забезпечити виконання низки обов'язкових вимог стосовно гарантування екологічної безпеки. Тобто для останніх право на екологічний ризик (здійснення екологічно небезпечної діяльності) трансформовано в обов'язок виконати ряд зобов'язань, які спрямовуються на попередження настання екологічної небезпеки (прояву екологічного ризику) або ліквідації її наслідків з відверненням чи зменшенням рівня екологічного ризику.

      Отже, аналіз чинного законодавства та юридичної літератури дає можливість виділити суттєві юридичні ознаки екологічної  безпеки.

      Перша з них полягає у тому, що екологічна безпека є об'єктом екологічного права, складовою національної та транснаціональної безпеки.

      Друга виявляється у наявності системи  державно-правових та інших соціальних засобів запобігання виникненню різноманітних загроз шляхом регулювання екологічно небезпечної діяльності.

      Третя стосується спрямованості системи  екологічної безпеки на сферу  екологічно ризикованих видів діяльності чи природних стихійних явищ, здатних  призвести стан довкілля до рівня, небезпечного для життя і здоров'я людей, суспільства і держави. Суть четвертої ознаки екологічної безпеки пов'язана з попередженням екологічно ризикованих дій, станів і процесів, тобто із запобіжними заходами.

ЛІТЕРАТУРА 

1.   Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.
2. Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року// Відомості Верховної Ради України.- 1991 р.- № 41.- Ст. 546;
3. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, схвалені постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 року № 188/98-ВР// Відомості Верховної Ради України.- 1998 р.- № 38-39.- Ст. 248;
4. Концепція національної екологічної політики України на період до 2020 року, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2007 року № 880-р// Офіційний вісник України.- 2007 р.- № 79.- Ст. 2961.
5. Бондар Л. О., Курзова В. В. Екологічне право України: навч. посібник.- Харків: «Бурун Книга», 2008 р.- 368 с.
6. Дзера О. В. Загальні положення цивільного права // Цивільне право України: [підручник]: / [За ред. О. В. Дзери, Н.С. Кузнецової] / О. В. Дзера. – К. : Юрінком Інтер. – Кн. 1. – 2002. – 894 c.
7. Екологічне право України : [підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.] / за ред. А. П. Гетьмана та М. В. Шульги. — Х. : Право, 2009. – 328 с.
8. Качинський А.Б. Екологічна безпека України: системний аналіз перспектив покращення. – К.: НІСД, 2001. – 312 с.
9. Качинський А. Перед лицем екологічних загроз: міжнародний і національний аспект екополітики // Політика і час. -1994. - № 5. - С. 73-77.
10. Качинський А. Сучасні проблеми екологічної безпеки України. - Київ : 1994. - 48 с. (Препринт / Національний інститут стратегічних досліджень; №33).
11. Качинський А. Системний аналіз визначення пріоритетів в екологічній безпеці України. - Київ : 1995. - 46 с. (Препринт / Національний інститут стратегічних досліджень; №42).
12. Комарницький В.М., Шевченко В.І., Єлькін С.В.Екологічне право: Навчальний посібник. - 3-є вид.. Центр навчальної літератури, К.: 2006. - 224 с.
13. Колбасов О. С. Коренные понятия экологического права / О. С. Колбасов // Сборник материалов научно-практических конференций «Экологическое право России» (Юбилейный выпуск. 1995-2004 г.г.). – М. : ТИССО. – Том 1. – 2004. – С. 475-479.
14. Кулинич П. Ф. Проблеми взаємодії норм цивільного і земельного права в регулюванні земельних відносин / П. Ф. Кулинич // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2006. - №3. – С.62.Носик В. В. Земельное право в системе частного и публичного права Украины: проблемы теории и практики / В. В. Носик // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия : Юридические науки. – 2010. – Т. 23 (62). № 2. 2010. – С. 150-160.
15. Шульга М. В. Актуальные правовые проблемы земельных отношений в современных условиях / М. В. Шульга. – Харьков. – Фирма «Консум», 1998. – 224 с.
16. Human development report 1998 / Published for the United Nations Development Programme.- New York; Oxford: Oxford University Press, 1998.-288 p.
17. Natural Resources Forum, v 13. - N 4 (November 1989). - Ðp. 258 - 267.
18. Water Sector Policy Riview and Strategy Formilation. – Rome : FAO, 1995. - Ð. 11.
19. World Health Organizatin, Our Planet, Our Health: Report of the WHO Commision on Health and the Environment. - Geneva: WHO, 1992.
20. United nations Children's Fund, How to Actieve the Goals for Water Supply and Sanitation. - New York : UNICEF, 1994. - Ð. 2.