Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Природа людини і правосвідомість

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Національний університет «Львівська політехніка»

Інститут права та психології

Кафедра теорії та філософії права

РЕФЕРАТ

з дисципліни

Культура професійної правосвідомості

на тему:

Природа людини і правосвідомість

Виконала:

студентка групи ПВ-23_з

заочної форми навчання

Тагаєва Ольга Вадимівна

Перевірив:

викладач Колич О.І.

Львів, 2013

ЗМІСТ

Вступ …………………………………………………………………………………..3

1. Природа людини ………………………………………………………………….4

1.1. Сутність людини …………………………………………………………………4

1.2. Природа людини і право…………………………………………………………8

2. Правосвідомість…………………………………………………………………..10

2.1. Поняття, структура та види правосвідомості…………………………………..10

2.2. Функції правосвідомості……………………………………………………...…13

Висновки ………………………………………………………………………….…15

Список використаної літератури…………………………………………………17

Вступ

Інтерес до вивчення природи людини постійний. Це природно, адже аби зрозуміти світ, зміст і способи мислення про нього, треба, перш за все, знати, що є сама людина, яке її місце у світі.

Вперше питання про те, що то людина, чітко було поставлено Сократом. Він ретельно аналізує людські чесноти і виявляє їхню природу, але, проте, не дає визначення людини. Сократ вважає, що тільки в безпосередньому спілкуванні з кожною людиною, пізнанні її душі, можна досягти розуміння. Як і Сократ, Марк Аврелій та інші стоїки були переконані, що для того, щоб зрозуміти справжню природу людини, слід прибрати з його буття всі зовнішні і випадкові обставини.

У найзагальнішому розумінні термін «людина» вказує на належність до

людського роду — вищої сходинки живої природи на нашій планеті.

Людина як частина природи є біологічним суб’єктом. За своєю тілесною

будовою й фізіологічними функціями людина належить до тваринного світу.

Питання про природу людини завжди були в центра уваги філософів права, тому, що будь-яке право розуміння так чи інакше ґрунтується на концепції природи або сутності людини.[12, с. 160]. Нині, у зв’язку з розширенням можливостей втручання у людську природу (завдяки розвитку сучасних біотехнологій) ця тема набуває особливої гостроти.

В рефераті розкриваються питання сутності людини, її природа і правосвідомість.

Актуальність теми реферата полягає в тому, що правовідносини в які щодня вступають люди характеризуються діяльністю людей (їх діями чи утриманням від певних дій - бездіяльністю). А свідомість людини, відображаючи об'єктивні потреби суспільного розвитку, є передумовою і регулятором поведінки людини.

Метою даного рефератає розкриття сутності, структури та ролі правосвідомості.

Природа людини

1.1.Сутність людини.

Значення терміна «людина» багатогранне, про що свідчить понятійний

апарат наук, які вивчають людину.

Психологія аналізує людину як цілісність психологічних процесів,властивостей і відносин: темпераменту, характеру, здібностей, вольовихвластивостей тощо, тобто психологія шукає стабільні характеристикипсихіки, які забезпечують незмінність людської природи.

Якщо економічна наука припускає, що людина здатна на раціональний вибір,то психологія виходить з того, що мотиви людської поведінки здебільшогоірраціональні і незбагненні.

Історики, навпаки, проявляють інтерес до того, як під впливомкультурно-історичних факторів змінюється людська істота.

Соціологія досліджує людину насамперед як особистість, як елементсоціального життя, розкриває механізми її становлення під впливомсоціальних факторів, а також шляхи і канали зворотного впливуособистості на соціальний стан.

Філософію цікавить людина з точки зору її становища у світі передусім яксуб'єкта пізнання і творчості.[9, с. 53]

Розглянемо і порівняємо деякі основні методологічні підходи до визначення суті людини та її буття в суспільстві.

1. Натуралізм в навчаннях про сутність людини та її буття.

Методологічний підхід, в якому закони фізичного єства, природи займають основне місце і визначають зміст людського існування, зазвичай називають біологічним, або натуралістичним.

Для біологічного напрямку вивчення людини властиве бачити визначення її виключно лише вприродному єстві. Ось чому прихильники цього підходу і

редукують особистісне різноманіття людей до сукупності їх природних здібностей і задатків. Виходить, що людина тільки один з багатьох елементів природи, і його призначення, як і всіх інших її елементів, виконати лише свою біологічну функцію. У результаті, неминуче виходить, що будь-яка людина - це прояв надіндивідуальних основи - поведінкової генетичної програми, де основними орієнтаціями є вроджені інстинкти, які визначають все і вся в людській життєдіяльності. Але все це практично зводить нанівець інші важливі аспекти прояви людської сутності.

Звичайно, людина підпорядкований законам природи і не може їх відмінити. І хоча вона нерозривно пов’язана з природою, людина весь час прагне вийти, і виходить за її межі. Завдяки своєму розуму вона вже давно вирвався з чисто тваринного стану. Сьогодні, людина, як ніколи в минулому, відчужена від природи, що, звичайно ж, негативно позначається на стані багатьох її властивостей та якостей. Проте нормальним станом людини, є те, що, у вона існує у відповідності з своєю свідомістю, яка постійно створюється нею самою. Цей стан злитості, гармонії зовнішньої і внутрішньої природи людини, її свідомості та діяльності.[4, c.154].

2.Теологізм про сутність людини та її буття в суспільстві.

Теологічний підхід до людини грунтується на вченні про образ Бога його і його вірі в Бога. Такий підхід до людини займав і до цих пір займає помітне місце в міркуваннях про людину і її бутті.

Як відомо, вчення про образ Бога в людині було розроблено батьками церквиі. Значний внесок у розвиток цього вчення, що отримав назву "реалізм християнський", внесла російська релігійна філософія.

Християнський реалізм, підкреслюючи цінність людини і її духовну свободу, бачить її велич у причетності до Божественної повноти, в прихованої в ній таємницю "образу і подоби Божого". Релігійна філософія стверджує, що людина - це духовна істота, а тому тільки він несе в собі пошук нескінченного й

абсолютного - уподібнення Богу у свободі і відповідальності, можливості вибирати. А це означає, що зміна людини не є результатом лише зовнішніх впливів, її зміна - результат внутрішніх життєвих принципів і, перш за все, їїсамої. Вважаючи, що тільки тоді, коли кожна людина буде вносити свій індивідуальний (тобто особливий) внесок у спільну творчість, тільки в цьому випадку діяльність членів суспільства буде взаємно доповненою і створить єдине ціле.

Однак разом з тим не можна не бачити, що і цей пафос, і все цінне в теологічному підході до людини відноситься, швидше за все, до належного, ніж до сущого. А тому тут явно видно і утопізм, і ідеалізація. А найголовніше, тут не враховуються ні природні, ні соціальні фактори в розвитку людини.

3.Соціоцентрізм в дослідженні людини і її сутності.

Соціоцентрізм (соціологізм, культуроцентрізм) - методологічний підхід, який у визначенні людини, її суті встановлює пріоритет соціуму, культури, вважаючи, що людина, її життя і поведінка цілком залежні від суспільства.

Наприклад, з точки зору К. Маркса людина - така діяльна істота, яка сама творить і перетворює середовище, а разом з нею і свою природу. якою мірою людина змінює соціальне середовище, пристосовуючи її для себе, в такій мірі і сама людина змінюється зі зміною середовища.

Визначення людини, її родової сутності не лише як розумної істоти, але як продукту конкретних суспільних (групових) відносин її життєдіяльності, дозволяє розглядати і загальне, і особливе в поведінці та свідомості людей, бачити справжні підстави способів їх існування і розвитку. Щоправда, критики соціоцентрізма вважають, що якщо все в людині зводити до суспільства, то вийде, що не людина думає, відчуває і діє, але у ній мислить, відчуває і діє громадське середовище, в якому вона живе. У цьому разі, сама по собі людина, як вони вважають, прирівнюється до нуля, бо вона нібито стає засобом, іграшкою нею же створеного соціального середовища. Звичайно, в цих закидах є деяке раціональне

зерно, оскільки при постійному підкресленні суспільно значущого (соціального) у визначенні людини може скластися переконання, а відповідно і практична установка, що людина завжди виступає і повинен виступати лише тільки об’єктом, засобом у здійсненні значущих цілей розвитку колективу, держави, суспільства. Однак було б не справедливо не відзначити, що прихильники соціоцентрізма, визначаючи соціальну сутність людей, ніколи не применшували реального значення в її формуванні і самої людини. За будь-яким суспільним відношенням у них в тій чи іншій мірі виразно виступають і конкретні індивіди.

4. Антропоцентризм про людину і його буття.

Методологія, яка при визначенні сутності людини виходить з самої людини, розглядаючи реальну конкретну людину, справжнім і самодостатнім суб’єктом свого власного життя, отримала назву антропоцентризму. Відповідно до цієї методології, людина може сама вільновизначати себе і свою поведінку, її життя і діяльність не піддані тиску ззовні.

З позицій антропоцентричною методології людина ніколи не повинна розглядатися об’єктом, а завжди тільки суб’єктом дії. Цим самим підкреслюється достоїнство і значущість будь-якого окремої людини, абсолютна його цінність, унікальність і справжня велич. Досягнення невідємних прав людини на гідні умови його існування може бути здійснено лише їм самим. Людина повинна сама знайти себе і сподіватися на власні сили.

Отже, розглянувши чотири методологічні підходи до визначення суті людини, стає зрозумілим, що ці різні підходи не завжди існують в їх ідеальному вираженні. Навряд чи доцільно абсолютизувати кожний з них, вказуючи, що в якомусь з них і полягає вся повнота сутності, визначення людини. Поза сумнівом, людина - істота соціальна, самодіяльна і розумна. ЇЇ неможливо уявити поза соціуму, культури, бо саме вони "ставлять" і формують його визначеність. Однак настільки ж неможливо вилучити з визначення людини його фізичну природу (генотип, здоровя, задатки, темперамент).

1.2. Природа людини и право

Природа людини глибоко суперечлива, тому людина завжди виступає загадкою для самого себе. З одного боку, людина - істота фізична, тілесна, підпорядкована всім законами біології та фізіології. Вона охоплена потягами, у ній сильні несвідомі імпульси, нею володіють інстинкти і пристрасті, вона легко впадає в страх і гнів. З іншого боку, людська природа являє нам свідомість, розумність, здатність ясного розуміння і осмислення обставин. Людина демонструє здатність бути моральною, підніматися над своїми природними потягами і робити вільний вибір. Свідомість, розум і воля притаманні природі людини.

Оскільки інтелект людини недосконалий, а її природа загадкова, то дати якесь раціональне визначення людської природи неможливо.Людську природу можна пізнати лише через вікове накопичення мудрості і здорового глузду. Найважливіше - спиратися на аргументи, котрі пройшли випробовування часом і судом історії. Людську природу можна представити через основні інстинкти, потреби і бажання, притаманні всім людям. Це інстинкт власності, бажання задовольнити матеріальні і духовні потреби, почуття власної гідності і бажання свободи, влади і самовдосконалення.Зрештою, всі ці права, бажання й інстинкти набуваються практично протягом життя через досвід. Вони не ґрунтується на якихось універсальних правах.людська природа невіддільна від суспільства. Природа людини і суспільство утворюють єдине ціле, оскільки суспільство є не простою сукупністю індивідуумів, а живим організмом, що формує людську особистість з окремих бажань і інстинктів. Людська особистість не може сформуватися без суспільства.

Феномен права найтіснішим чином пов'язаний з людиною, його суттю, сенсом людського буття. Право виступає як явище,без якого людина не може існувати і виявляє в структурі людського буття такі моменти, які породжують правові відносини. [4, с. 136].

В рамках філософії права виділений такий розділ, як правова антропологія(грец. ανθρωπος — людина, λογος — слово). Це навчання про спосіб і структуру буття людини як суб'єкта права, або, більш стисло, - вчення про право як способу людського буття.

Традиційно одним з основних завдань правової антропології є обгрунтування ідеї права як особливого нормативного порядку, що виходить з уявлень про сутність людини, або людську природу. Це передбачає відповідь на питання, чому сфера політичного в людському житті (що розуміється як цивільне, спільне з іншими людьми існування) необхідно вимагає права і чому таке правове оформлення даної сфери виявляється можливим. Тут потрібне виправдання того факту, що людей пов'язують відносини панування, у рамках яких вони підпорядковуються певним правилам і можуть бути примушені до їх виконання.

При цьому обгрунтування права, хоч і з різним ступенем переконливості,може здійснюватися з різних методологічних позицій. Прихильникидеонтологічного підходу відмовляються від пошуків метафізичних, чионтологічних, основ для ствердження моральних і правових суджень,вважаючи, що будь-які спроби виводити зміст моральнихі правових норм із фактів людської природи є неспроможними. Критерій жеістинності положень у нормативній етиці й політичній теорії вонивбачають у їх самоочевидності. Прихильники онтологічного підходу,навпаки, вважають, що справжня природно-правова етика виводить моральніта правові норми з метафізично вихідного пізнання природи людини усвіті.[3].

В будь-якому разі, між правом і людиною можна зафіксувати наступну залежність: право є системою правил, що роблять життя людини можливою, у той час як основні факти людської природи роблять такі правила необхідними.

Правосвідомість

Поняття, структура та види правосвідомості

Процеси виникнення, розвитку та функціонування права безпосередньо пов'язані зі свідомим ставленням до нього людей, яке може бути позитивним (людина розуміє необхідність права) або негативним (людина вважає право непотрібним і безкорисним). Це ставлення може бути раціональним, розумним, емоційним, на рівні почуттів, настрою.

Якщо визнати право об'єктивною реальністю, то слід визнати і наявність суб'єктивної реакції людей на право, що іменується правосвідомістю.

Правосвідомість - це специфічна форма суспільної свідомості, система відображення правової дійсності у поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про право, його місце і роль щодо забезпечення свободи особи та інших загальнолюдських цінностей. [10, с. 178].

На відміну від інших форм суспільної свідомості, правосвідомість має свій особливий предмет відображення і об'єкт впливу - право як систему юридичних норм, правовідносини, законодавство, правову поведінку, правову систему в цілому.

На процес формування правосвідомості впливає багато факторів, серед яких матеріальні умови життя, соціальне становище, духовна, у тому числі й правова, культура суспільства, стан правового виховання населення, інтелектуальні можливості людини тощо.[7, c. 82].

Вчені-юристи сходяться в уявленнях про структуру правосвідомості. Вона складається з груп елементів, які логічно та функціонально пов'язані між собою та утворюють цілісну організацію. Правосвідомість суспільства складається з трьох груп елементів:ідеологічних, психологічних і установочно-поведінкових:

1) правова ідеологія (ідеологічний). Це сукупність правових ідей, принципів,

теорій, концепцій, які формуються урезультаті наукового узагальнення

правового розвитку суспільства. ЇЇ особливістю є те, що вона розробляється і впроваджується у суспільну свідомість певними структурами — державою, політичними партіями або іншими об'єднаннями громадян.

2) правова психологія (психологічний). Правова психологія — це сукупність правових почуттів, емоцій, оцінок, які домінують у суспільстві і виявляються у громадській думці.Правова психологія формується, як правило, стихійно, тому відображає право поверхнево, проте через неї реалізуються традиції, звичаї, вміння особи критично оцінювати свої дії з точки зору правомірності. Правова психологія характеризується своєрідним настроєм думок і відчуттів, в яких поєднується певне розуміння існуючих у суспільстві правових норм і ставлення до них людей. Правова психологія — найбільш "розповсюджена" форма усвідомлення права, вона притаманна переважно усім суспільним відносинам.

3) правова поведінка (поведінковий). Правова поведінка - вольовий бік правосвідомості, який являє собою процес переведення правових норм у реальну правову поведінку. Вона складається із елементів, що визначають її напрямок (характер), - мотивів правової поведінки, правових настанов. Правова поведінка безпосередньовиступає об'єктом правового регулювання, оскільки вплив на поведінку євпливом на свідомість шляхом формування відповідних мотивів і правовихустановок.

Таким чином, завдяки дії цих трьох елементів правосвідомості у людей формуються правові знання (отримуються в результаті ознайомлення з правовою нормою), правові оцінки (зіставлення норми права зі своїми власними цінностями), правові установки (вольова спрямованість поведінки, готовність до певних дій). У реальному житті всі ці компоненти правосвідомості виявляються як ціле, вони чітко не структуровані та не відділяються одне від одного.[1, c. 89].

Залежно від спрямованості правових знань розрізняють такі види правосвідомості:

По суб'єктах– індивідуальне (правосвідомість окремої людини, яка

формується під впливом індивідуальних обставин життя, зовнішнього середовища ізалежитьвідрівняїїправовоїосвіти.);групове (правосвідомістьпевнихсоціальнихгрупнаселеннякраїни, якаформуєтьсянавколопевноїідеї, окремогонормативноправовогоактатощо.); суспільне (правосвідомість, якапритаманнавеликимсоціальнимутворенням (населеннюкраїни, окремогорегіону, певномуетносу), щоєносіяминаціональноїправовоїкультури, проявляєсебеуходізагальнонаціональнихакцій: виборівдопарламенту, обранняглавидержави, проведенняреферендуму). Жоден із цих видів правосвідомості не існує сам по собі, обособленно від інших.

За рівнем глибини відбиття правової дійсності - повсякденне (емпіричне), наукове (теоретичне), професійне.

Повсякденна правосвідомість –це сукупність конкретних життєвих обставин, особистого правового досвіду й отриманої освіти, що характеризує ставлення людини до чинного чи бажаного права і правової системи на побутовому рівні.

Наукова правосвідомість - це правосвідомість вчених-юристів. Воно складається на основі цілеспрямованих досліджень, застосування спеціальних методів пізнання, що припускають установлення істини в результаті систематизації, узагальнення накопичених, неспотворених фактів, що ставляться до правової дійсності. Затребувана наукова правосвідомість реалізується в правотворчестве, служить удосконалюванню юридичної практики.

Професійна правосвідомість — це сукупність професійних правових знань, почуттів, емоцій, настанов, мотивів юристів-практиків та інших людей, які мають спеціальну юридичну освіту, що формується у результаті професійної діяльності й навчання.

Функції правосвідомості

Функції правосвідомості — це основні напрями впливу правосвідомості на розвиток суспільних відносин.

Функції правосвідомості відображають зовнішній і внутрішній прояви правосвідомості у системи суспільних відносин, визначають її соціальну цінність, місце у правовій системі.

Основними функціями правосвідомості є:

1) пізнавальна (когнітивна, інформаційна) — передбачає наявність правових знань та інформованість про нормативноправові акти, є результатом інтелектуальної (розумової) діяльності суб'єктів суспільних відносин щодо виявлення, сприйняття та розуміння того, що собою являє чинне право, подальше осмислення різних правових явищ, пізнання правової дійсності. Суб'єктом такого пізнання є як законодавець, так і громадяни: кожен із них використовує уявлення про існуюче і належне право для виконання своїх завдань у правовому регулюванні;

2) оціночна (емоційна) — це виникнення у людини на розумовому і емоційному рівні оціночного ставлення до різних явищ і процесів правового життя на основі власного досвіду та правової практики. Правові норми, які захищають і охороняють інтереси людини, сприяють їх реалізації, дістають, як правило, схвалення, позитивної оцінки. У свою чергу недосконалі правові норми, які мають суттєві прогалини, суперечності, і тим самим здатні порушувати права і свободи людини, сприймаються негативно. І тому вони можуть піддаватися з боку людей конструктивній або деструктивній критиці. Об'єктом оцінки може виступати як право в цілому, так і інші явища, а саме: чинне законодавство, власна поведінка і поведінка оточуючих людей, діяльність правотворчих і правоохоронних органів тощо. Здійснити дану функцію можна лише у тому випадку, якщо людина має необхідний рівень правосвідомості.

На підставі реалізації емоційного ставлення людини сприймати і оцінювати правову дійсність виникає інтелектуальноемоційновольове утворення — правова установка. Сукупність правових установок утворює певну систему ціннісних орієнтацій. Наявність якої дає можливість людині мати більш певне орієнтування у конкретних життєвих обставинах і звільняє її від необхідності приймати нове рішення у схожій ситуації. Переваження тієї чи іншої установи визначає соціальноправову спрямованість людини, зміст її оціночної діяльності;

3) регулятивна — реалізується через систему мотивів, ціннісних орієнтацій, правових установок, які виступають специфічним регулятором поведінки людей. Право може впливати на поведінку людини лише за допомогою формування у її свідомості належного образу поведінки. Правосвідомість виникає і функціонує разом з правом, як самостійна форма суспільної свідомості, спрямована на опосередкування правового регулювання суспільних відносин, його координацію з іншими видами нормативного регулювання. Регулятивна функція правосвідомості зорієнтовує суб'єкта суспільних відносин до певних дій у конкретних життєвих ситуаціях відповідно до отриманих знань, їх оцінки та власних інтересів.Правосвідомість виступає універсальним засобом контролю за поведінкою людини. Через свідомість здійснюється правова орієнтація людини, що зумовлює характер її поведінки у суспільних відносинах. З метою підвищення правосвідомості населенню країни постійно роз'яснюється зміст правових норм, виховується повага до права та сприйняття його як соціальної цінності.[7, с.240].

Висновки

Людська природа являє собою цілісну єдність біологічного,психічного й соціального рівня. При цьому людський індивід – це непроста арифметична сума біологічного, психічного й соціального, а їхінтегральна єдність, яка приводить до виникнення нового якісного ступеня– особистості.

Особистість – це міра цілісності людини, що включає в себе усю множину

взаємопов’язаних характеристик і елементів.

Мета життя людини проявляється в різноманітних видах діяльності – у

праці, вихованні, сімейному житті, захопленні наукою, літературою імистецтвом, в активній суспільній діяльності тощо. При цьому праця – несамоціль, а реальна основа створення об’єктивних умов для того, щобкожна людина могла проявити себе, розгорнути свої здібності, виявититаланти.

Людина усвідомлює, мислить, відчуває, бажає, воліє, діє завжди якпредставник певної історичної епохи, певної соціально-культурноїцивілізації, певної спільноти.

Свідомість — це найвища, властива тільки людині як соціальній (тобто

суспільній) істоті форма відображення дійсності, функція людськогомозку. Вона є активним, цілеспрямованим, узагальненим, оціннимвідображенням, пов'язаним з діяльністю, у процесі якої люди освоюють іперетворюють світ.

В навчальній, науковій та науково-популярній літературі нерідко можназустріти терміни «моральна свідомість», «наукова свідомість», «естетичнасвідомість», «політична свідомість», «релігійна свідомість», «правова свідомість» тощо.

Саме правова свідомість і була розглянута в рефераті.Призначення правосвідомості, її місце та роль в правовій сфері суспільного життя конкретизуються в функціях — головних напрямках її впливу на правові явища, правову систему в цілому.

Правосвідомістьвиникаєнесамапособі, аякрезультатпроцесуправовоїсоціалізаціїособи, підякимрозумієтьсявходженняіндивідавправовесередовище, послідовненабуттянимправовихзнань, йогозалученнядоправовихцінностейікультурнихнадбаньсуспільства, процесиїхвтіленняуправомірнійповедінцісуб'єкта, йогоправовійактивності.

Правосвідомість підпорядковується загальним закономірностям розвитку суспільної свідомості. Вона виступає, як специфічне відображення правової, соціальної, політичної реальності суспільства, реальних відносин, що існують у даному суспільстві.

Природа людини і правосвідомість 📙 Реферат → 🆔 218949